2 Предмет політології, закони категорії


Назва2 Предмет політології, закони категорії
Сторінка2/4
Дата23.04.2013
Розмір0.72 Mb.
ТипЗакон
bibl.com.ua > Право > Закон
1   2   3   4

Політичний режим — це способи й методи здійснення політичного владарювання, порядок взаємовідносин громадянського суспільства й політичної влади.


1. Дем. режим- це найбільш прогресивний пол. порядок, оскільки він створює умови для справжньої свободи особистості, її творчості й самовизначення в усіх сферах діяльності. Сьогодні дем. режим панує в багатьох країнах світу. Хар-ні його ознаки: виборність в органи держ. влади, поділ держ. влади на законодавчу, виконавчу й судову, широкий спектр прав та свобд громадян, їх захист та гарантуваня, діяльність недерж. сусп.-пол. організацій як рівноправних партнерів д-ви., пол. плюралізм, гласність, широкі можливості для особистості впливати на процес прийняття й здійснення пол. рішень.
2. Тоталітарний та посттоталітарний режим. Найбільш реакційним режимом є тоталітарний. Це насильницьке політичне панування групи «вибраних», яких очолює «вождь». Основні ознаки: тотальний контроль за всіма сферами життя суспільства, заборона конституційних прав і свобод, демократичних організацій, репресії, мілітаризація суспільного життя, панування однієї загальновизнаної ідеології. За умов тоталітаризму особистість цілком підкорено владі.

3. Авторитарний режим. Авт. режим базується на безумовному підпорядкувнні владі. Заміна керівних кадрів здійснюється шляхом кооптації, а не передвиборної конкурентної боротьби між кандидатами на відповідальні держ. посади за подібних режимів відсутні або ігноруються встановлені законом процедури, внаслідок чого припинення й передавання влади часто є результатом насильства, конфронтації, а не інституціоналізації. В умовах такого режиму панує виконавча влада. Парламент хоча й зберігається, але значну частину його призначають, а не обирають. Він перетворюється а дорадчу установу при голові держави, котрий, у більшості випадків, сам посідає всі ключові держ. посади. Основні методи держ. діяльності- накази й команди. Особистість втрачає здатність до самостійності суджень та дій, сліпо підкоряючись авторитету.

18 Типологія політичних конфліктів

Політичний конфлікт — зіткнення, протиборство різних соціально-політичних сил, суб'єктів політики в їх прагненні реалізувати свої інтереси і цілі, пов'язані насамперед із боротьбою за здобуття влади, її перерозподіл, зміну свого політичного статусу, а також з політичними перспективами розвитку суспільства.

Типологія. Найпоширенішим є поділ їх на конфлікт цінностей, конфлікт інтересів, конфлікт ідентифікації.

Конфлікт цінностей. Він постає як зіткнення різних ціннісних орієнтацій (ліві — праві, ліберали — консерватори, інтервенціоністи — ізоляціоністи та ін.). Розбіжності в цінностях — одна з передумов конфлікту, а коли вони виходять за певні межі, виникає конфліктний потенціал, формується передконфліктна ситуація. В Україні конфлікт цінностей у процесі свого формування проминув три стадії: 1) девальвація колективістських цінностей комуністичного (лівототалітарного) суспільства; 2) відносна перемога індивідуалістських цінностей вільного демократичного суспільства; 3) реанімація колективістських цінностей у ліво- та правототалітарних формах.

Конфлікт інтересів. Пов'язаний із зіткненням різних, насамперед політичних і соціально-економічних, інтересів. Визрівання їх у посткомуністичних суспільствах започаткував процес приватизації. Правлячі верхівки, утримуючи владні важелі, визначили свої інтереси як номенклатурно-бюрократичну приватизацію. Це дало їм змогу з політичне правлячих груп перетворитися на економічно панівний клас. Такий інтерес вступив у суперечність з інтересом широких верств населення, яке було налаштоване на народну приватизацію.

Конфлікт ідентифікації. Виявляється він як суперечність щодо вільного визначення вільним громадянином своєї етнічної та громадянської належності. Властивий передусім країнам, які утворилися внаслідок розпаду комуністичних імперій (СФРЮ, СРСР). Простежується і в країнах, де національні меншини компактно проживають у районах, що колись належали їхнім етнічним батьківщинам (проблема трансільванських і словацьких угорців). Визрівання конфлікту ідентифікації було зумовлене тим, що після краху комуністичних режимів людина одержала право вільного самовизначення своєї етнічної та громадянської належності. Через це у багатьох країнах частина населення не бажала визнавати себе громадянами держави, на теренах якої вона мешкала.

Етнічні конфлікти не існують у "чистому" вигляді, тобто вони є взаємопроникаючими конфліктами, кожен з яких є джерелом для іншого.

Під етнічним конфліктом розуміють будь-яку конкуренцію між групами - від реального протистояння за володіння обмеженими ресурсами до соціальної конкуренції - в усіх тих випадках, якщо у сприйманні однієї сторони протилежна визначається з позиції етнічної належності її членів.

Основними формами конфліктів є: боротьба та війна.

Боротьба - це форма конфлікту, в якій супротивники прагнуть продемонструвати свою перевагу, примушуючи противника її визнати. Метою боротьби є примус супротивника до капітуляції шляхом визнання переваг і прийняття умов, які зумовлено цим визнанням переваг.

Війна - це збройна боротьба за реалізацію політичних цілей етнічної групи. Тому боротьба існувала в усіх історичних періодах і суспільствах, тоді як війна з'являється лише з появою політично-організованих етнічних спільностей (держав).
19 Поняття демократії, сучасні концепції демократії Демократія - народовладдя, форма правління в державі, при якій влада належить народу.

Інколи дають інше визначення: демократія - форма правління в державі, побудована на визнанні народу джерелом влади; форма політичної організації суспільства, яка характеризується визнанням волі більшості. Іноді в конституції держави може бути записано, що влада належить народу, але при цьому владу в країні здійснює невелика група людей в особистих інтересах.

Ліберальна теорія демократії ґрунтується на англосаксонській традиції (класичний лібералізм Т. Гоббса, Дж. Лок-ка, Ш.-Л. Монтеск'є), яка розглядає демократію як відповідальне і компетентне правління. Теорія прямої (колективістської) демократії, одним із авторів якої був Ж.-Ж. Руссо, відкидає принцип представництва. Демократію розуміють як пряме правління народу, що сам здатен висловити свою власну волю.

Теорія соціалістичної демократії, на відміну від ліберальних настанов, трактує її як форму і засіб класового панування. Даний підхід мав дві традиції — ортодоксальну (К. Маркс, Ф. Енгельс, В. І. Ленін) та реформістську (Е. Бернштейн, К. Каутський). Ортодокси ідентифікували демократію з диктатурою пролетаріату, а соціал-реформісти трактували її як своєрідний компроміс різних соціальних сил.

Концепція плюралістичної демократії, розроблена на рубежі ХІХ-ХХ ст. (М. Вебер, Г. Ласкі, С. Ліпсет та ін.), ґрунтується на ідеї політичного плюралізму та включенні в життя сучасних країн множини громадських рухів і партій, які мають різні політичні цілі та виборюють владу. Головною відмінністю плюралістичної демократії є те, що в ході виборчих кампаній та парламентської діяльності партії та рухи представляють інтереси численних соціальних груп суспільства, через які також реалізуються інтереси окремої особистості. Отже, процес прийняття політичних рішень проходить через боротьбу «груп інтересів» та є своєрідним компромісом.

Серед політологів є також послідовники елітарної теорії демократії (Й. Шумпетер, Ж. Бодуен, П. Бірнбаум, Р. Арон, Д. Бернхем), які вважають, що слід відштовхуватися не від ідеалу демократії, а від практики, що єдина може вважатися нормою. Підготовка й прийняття політичних рішень вимагає «поділу праці» на управлінців (політичну еліту) та керованих. Пануюча еліта, яку обрали на певний строк, набуває функцій політичного представництва інтересів більшості населення, що добровільно на цей термін обмежило свою політичну активність. Елітизм поступається демократії в методах формування інститутів влади.

В останні роки у політології з'явилася теорія «хвиль демократизації», автори якої (наприклад, С. Хантінгтон «Третя хвиля. Демократизація XX ст.») вважають, що розбудова сучасних інститутів демократичного правління відбувалася в три етапи з підйомами і тимчасовими занепадами, але на кожному етапі це стосувалося цілої окремої групи країн.

20 Людина як суб’єкт та об’єкт політики. Політична соціалізація особистості Зростаюче значення людини та її участі у політичному житті суспільства. Сутність людини полягає в тому, що її життєдіяльність являє собою заснований на матеріальному виробництві і здійснюваний у системі суспільних відносин процес свідомого, цілеспрямованого ставлення до навколишнього світу і до себе. Але сутність людини не існує сама по собі. Реально вона знаходить свій вияв у життєдіяльності всіх індивідів. Кожний індивід — це реальна, жива людина, реальна особистість, з усіма притаманними їй біологічними та соціальними особливостями.. Особистість — це соціальний суб'єкт, в якому знаходить свій вияв уся багатюща сутність людини. Сутність людини полягає в тому, що вона (людина) може сформуватися тільки в умовах суспільства. Можливості впливати на процеси в суспільстві багато в чому залежать від політичної активності особи, її здатності знаходити канали участі в соціальній практиці, масштабності впливу та соціальній значущості ролей, які відіграє особа в соціальному й політичному житті. В реальній ситуації політичний вплив “пересічного” громадянина на суспільно-політичні процеси залежить від основних чинників: Становище людини системі суспільних відносин у політології визначається поняттям “статус”. Статус — це певне місце людини в суспільній ієрархії, зумовлене її походженням, професією, віком, статтю, родинним станом. Розрізняють природний статус (соціальне походження, національність) і такий, що досягається (освіта, кваліфікація тощо). Людина має й особистий статус. Це — становище, якого вона досягає в первинній групі залежно від того, як вона оцінюється саме як людина. Кожна людина поєднує в собі кілька статусів (мати, дружина, службовець, член політичної партії та ін.). Статус тісно пов'язаний з політичною роллю особи, що означає сукупність прав та обов'язків людини. Політична роль — динамічний бік статусу, його функція, певна поведінка. Політичні ролі особистості багатоманітні: роль виборця, депутата, члена політичної партії, страйкаря, учасника мітингу тощо.

Політична соціалізація - сукупність суспільних процесів, які впливають на політичну позицію людини. Політична соціалізація функціонує на кількох рівнях взаємодії людини й політичної системи(на соціальному рівні, соціально-психологічному рівні, внутрішньоособистісному рівні). Фактори впливу на процес політичної соціалізації особи: моральний та ідейно-політичний вплив суспільства в цілому (політичної системи, соціально-класової структури, політичної культури, засобів масової інформації, культури і мистецтва тощо), кожному індивіду притаманні певні біопсихічні характеристики (темперамент, інтелект, воля тощо), рівень політичного розвитку та відповідний соціальний досвід особи, соціальний статус особи. Проблема політичної соціалізації людини загострюється при переході суспільства від одного стану до іншого. Українське суспільство переживає саме такий перехідний період. Нестабільність, невизначеність суспільних процесів, швидка зміна політичної, економічної ситуації — все це пред'являє жорсткі вимоги до людини. Формування нових норм і правил поведінки людини у суспільстві, створення нових типів організації вимагають тривалого часу. Для сьогоднішніх поколінь перехід від адміністративної до ринкової економіки означає докорінну зміну способу життя: посилення мобільності й готовності до безперервного підвищення кваліфікації або зміни роботи й відповідної перекваліфікації, посилення інтенсивності праці, щоб мати достатній прибуток в умовах всезростаючої диференціації рівня життя різних верств і соціальних груп. В сучасних умовах здійснюється не лише соціалізація покоління, яке вступає в життя, а й ресоціалізація всього раніше соціалізованого населення.


21 Політична свідомість Політична свідомість - опосередковане відображення політичного життя суспільства, суттю якого є проблеми влади, формування, розвиток і задоволення інтересів та потреб політичних суб’єктів; сукупність поглядів, оцінок, установок, які відображають політико-владні відносини, набувають відносної самостійності. Структура політичної свідомості складна і суперечлива. Згідно з функціональним принципом класифікації в ній можна виділити такі аспекти: політико-ідеологічний, політико-дійовий. За суб’єктом політичну свідомість класифікують на політичну свідомість нації, класу, групи, особистості, масову. За ставленням до влади розрізняється автократична свідомість і демократична свідомість. У гносеологічному відношенні класифікують свідомість на емпіричномі та теоретичному рівнях, буденну і наукову політичну свідомість. Політична свідомість складається в процесі пізнання кожної форми політико-владних відносин: законодавчої, виконавчої і судової влади, а також сукупності політичних інтересів суб’єктів, установки і цінності яких синтезовану в колективну волю, виражену в меті й завданнях політичних дій і самоуправління. Важливим фактором формування політичної свідомості є політичне виховання. Політична свідомість покликана адекватно відображати процеси демократизації в зовнішньополітичному і міжнародному розвитку, прагнення народів жити в мирі і злагоді, виключити війни із життя суспільства, досягти на ділі пріоритету загальнолюдських інтересів і цінностей, свободи соціального і політичного вибору. В Україні на сучасному етапі розпочався і постійно відбувається складний і тривалий процес формування демократичної політичної свідомості.

22 Міжнародні відносини сукупність економічних, політичних, ідеологічних, правових, дипломатичних та інших зв'язків між державами й системами держав, між головними соціальними, економічними, політичними силами, організаціями й громадськими рухами, які діють на світовій арені. Міжнародні відносини виявляють себе у різних типах, видах, станах. Нині більшість фахівців поділяє міжнародні відносини на два типи: 1) відносини, які ґрунтуються на балансі сил; 2) відносини, що спираються на баланс інтересів. Види міжнародних відносин розрізняють або за сферою суспільного життя (економічні, політичні, військово-стратегічні, культурні, ідеологічні), або за суб'єктами взаємодії (міжнародні, міжпартійні, відносини між різними неурядовими асоціаціями тощо). Міжнародні відносини розрізняють також за ступенем їх розвитку (високий, середній, низький). Рівні розвитку міжнародних відносин іноді визначають через такі поняття, як «регіональні», «субрегіональні», «глобальні». Нарешті, з точки зору міри напруженості розрізняють різні стани міжнародних відносин: нестабільності, суперництва, ворожнечі, конфлікту, війни або мирного співіснування, довіри, співробітництва, політичного вирішення проблем на основі цивілізованого узгодження державами своїх інтересів. Глобалізація — це процес всесвітньої економічної, політичної та культурної інтеграції тауніфікації. Основними наслідками цього процесу є міжнародний поділ праці, міграція в масштабах усієї планети капіталу, людських та виробничих ресурсів, стандартизація законодавства, економічних та технічних процесів, а також зближення культур різних країн.

Сутність зовнішньої політики держави на сучасному етапі полягає у її здатності відстоювати національні інтереси і забезпечувати міжнародну безпеку. Поняття «національні інтереси» в об'єктивному значенні означає сукупність умов, котрі забезпечують вигідний геополітичний статус держави, національну безпеку, суспільну стабільність, рівень і якість життя громадян, а в суб'єктивному — ідеологічні інтерпретації зовнішньополітичного курсу держави залежно від політичного режиму і міжнародного порядку. Міжнародна безпека передбачає створення ефективних механізмів розв'язання глобальних і регіональних конфліктів, забезпечення оптимального балансу сил на міжнародній арені.
23 Політична влада здатність і можливість здійснювати визначальний вплив на діяльність, поведінку людей та їх об'єднань за допомогою волі, авторитету, права, насильства; організаційно-управлінський та регулятивно-контрольний механізм здійснення політики.

Більшість вчених вважає, що джерелом влади є політичне панування, яке постає як панування інтересу, має багато форм, основною з яких влада. У політичній практиці інколи помилково тлумачать навпаки, що влада — джерело панування. Автори таких тлумачень не враховують, що для завоювання влади необхідно спершу стати реальною політичною панівною силою і завоювати владу, а далі — закріпити своє панування.

Поняття «політична влада» ширше від поняття «державна влада». По-перше, політична влада виникла раніше від державної, ще в додержавну добу. По-друге, не кожна політична влада є владою державною (наприклад, влада партій, рухів, громадських організацій), хоча будь-яка державна влада — завжди політична. По-третє, державна влада специфічна: тільки вона володіє монополією на примус, правом видавати закони тощо. Проте, окрім примусу, вона послуговується іншими засобами впливу: переконанням, ідеологічними, економічними чинниками тощо.

Політична влада втілюється через механізм владних відносин:

- наявність у владних відносинах не менше двох партнерів;

- волевиявлення володаря здійснюється у вигляді певного акту, який передбачає санкції за непідкорення його волі;

- обов´язкове підкорення тому, хто здійснює владу;

- соціальні норми, що закріплюють право одних видавати акти, інших — їм підкорятися

24 В Конституції проголошується, що українська держава є суверенною, незалежною, демократичною, правовою і соціальною, а також верховенство права. Принцип верховенства права є найбільш істотним досягненням конституційного процесу, сутність якого зводиться до таких моментів:

1) всі нормативно-правові акти повинні прийматися на основі Конституції і відповідати їй;

2) норми Конституції є нормами прямої дії, які передбачають звернення громадян до суду безпосередньо на підставі Конституції для захисту своїх прав і свобод;

3) чинні нормативні акти, які суперечать Конституції, втрачають свою дію.

Конституція закріпила цивілізовані міжнародні стандарти прав і свобод громадян, значно розширила прерогативи судової влади, що можна вважати другим найбільшим конституційним досягненням.

1) гарантування деяких соціальних прав, зокрема безплатної середньої і вищої освіти у державних і муніципальних закладах і безплатного державного і муніципального медичного обслуговування;

2) збереження депутатського імунітету в тій формі, що не передбачає притягнення депутата до кримінальної відповідальності без згоди парламенту, навіть якщо він пійманий на місці злочину;

3) недосить чітко відпрацьовані норми дострокового припинення повноважень депутата (за винятком невиконання вимоги щодо несумісності депутатського мандату з іншими видами діяльності), особливо в частині відмови скласти депутатами присяги;

4) нечітко визначена структура уряду, що дає змогу вивести з підпорядкування виконавчої влади деякі головні відомства, які не мають статусу Міністерства;

5) не конкретизовано спеціалізацію судів, а також структуру апеляційних і касаційних судових інстанцій;

6) не закріплений принцип партійності щодо органів виконавчої влади, не визначений тип виборчої системи;

7) не визначено порядок формування обласного і районного самоврядування, межі компетенцій місцевих адміністрацій і місцевих виконавчих органів;

8) збереження протягом п'яти років нинішнього статусу прокуратури і, таким чином, затягування процесу реформування судової влади;

9) не передбачений партійний механізм формування уряду;

10) не визначені межі компетенції між урядом і президентськими структурами.
1   2   3   4

Схожі:

Предмет політології
Тексти лекцій обговорені і схвалені на засіданні кафедри філософії та соціальних дисциплін
Програма курсу Професійна педагогіка наука і навчальний предмет
Профпедагогіка як галузь педагогічної науки, її методологія. Предмет профпедагогіки та предмет навчального курсу. Основні категорії...
Програма курсу Професійна педагогіка наука і навчальний предмет
Профпедагогіка як галузь педагогічної науки, її методологія. Предмет профпедагогіки та предмет навчального курсу. Основні категорії...
ЕКЗАМЕНАЦІЙНІ ПИТАННЯ З ПОЛІТОЛОГІЇ
Етапи становлення політичної науки. Місце політології в системі суспільних наук
Тема Предмет і метод статистики як науки В цій темі викладаються...
Статистика є самостійною суспільною наукою. Вона має свої поняття і категорії, такі як: статистична сукупність, одиниця сукупності,...
Перелік питань для модульного контролю знань (ІІ рівень) З ПОЛІТОЛОГІЇ
Місце політології в системі наук про суспільство: взаємозв'язок та взаємозалежність
І. Предмет і метод політології. Тема Політика як суспільне нвкще (2 год.)
Сутність політики: основні теоретичні підходи (субстанціональний, інституціональний, соціологічний, телеологічний, конфліктний і...
Керівництво навчальним процесом в ПТНЗ
Профпедагогіка як галузь педагогічної науки, її методологія. Предмет профпедагогіки та предмет навчального курсу. Основні категорії...
Визначить предмет та об’єкт соціології як науки
Назвіть і розкрийте основні категорії соціології як науки, що описують предмет соціології
Предмет політології
Об'єктом політико-філософських досліджень античних мислителів, наприклад Платона та Арістотеля, була саме держава у нерозривній єдності...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка