|
|
Скачати 187.35 Kb.
|
|
ЛЕКЦІЯ з дисципліни «Основи римського права» ТЕМА №7. РЕЧОВЕ ПРАВО (2 години) ПЛАН ЛЕКЦІЇ: 1. Речове право 2.Речево-правові відносини 3. Поняття і види речей `РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА: 1. Римское частное право: Учебник под ред. И.Б. Новицкого и И.С. Перетерского. – М. : Новый юрист, 1997. – 512с. 2. Крестовська Н.М., Канзафарова B.С. Основи римського приватного права: Навчально-методичний посібник. - Одеса: Фенікс, 2006. – 160 с. 3. Калюжний Р.А. Римське приватне право: Курс лекцій. – К.:І стина, 2005. – 144с. 4. Трофанчук Г.І. Римське приватне право: Навчальний посібник. – Атіка, 2006. – 248с. 5. Пухан Иво, Поленак-Акимовская Миряна. Римское право(базовый учебник).- М.: Издательство ЗЕРЦАЛО, 2000. - 448с. 6. Подопригора А.А. Основы римского гражданского права: Учеб. пособие для студентов юрид вузов и факультетов. – 2-е изд., перераб. – К. :Вентури, 2002. – 288с. 7. Підопригора О.А. Римське приватне право: Підручник для студентів юрид. Спец. Вищих навч. закладів: Вид. 3-є, перероб. Та доповн. – К. :Видавничий Дім «Ін Юре», 2001. – 440 с. 8. Латинские юридические изречения / Составитель и автор предисловия проф. Е.И. Темнов. – М. : Издательство «Экзамен», Право и закон, 2003. – 384с. 9. Харитонов Є.О. Вступ до цивільного права України: Навч. Посібник. – К. :Істина, 2006.- 288с. 10. Харитонов Є.О. Рецепція римського приватного права: (Теоретичні та історико-правові аспекти)- Одеса. 1997. МЕТА ЛЕКЦІЇ: Сформувати чітке розуміння класифікації речей за римським приватним правом, з’ясувати види прав на речі та встановити існуючу між ними правову відмінність. На закінчення розгляду поняття речі і її видів потрібно усвідомити, що таке «плід» — fructus (фруктус) і які види «плодів» розрізнялися в римському праві. ВСТУП Вивченню права власності - центрального питання курсу — повинно передувати ознайомлення з юридичним поняттям речі і видами речей, оскільки найголовнішими об'єктами цивільних правовідносин є речі. Варто запам'ятати визначення поняття речі — res (pec), а потім з'ясувати, що римські юристи розуміли під річчю в широкому змісті, коли вживали вираження «тілесні речі» — res corporales (рес корпоралес) і «речі нетілесні» — res incorporales (pec інкорпоралес). З розподілом речей на засоби і знаряддя виробництва і предмети споживання зв'язано в основному в римському праві res mancipi (рес манціпі) і res nес mancipi (рес нек манціпі). Способи передачі права власності відносно тих та інших речей були різні. Формальності, що супроводжували відчуження рес манціпі, відпали в імператорський період римської історії. Передача майна стала неформальною і позначалася словом traditio (традіціо). Римські юристи широко користувалися категорією "річ", ретельно регламентували правовий статус речей, їх види. Проблема речей займала одне з центральних місць і в самому римському приватному праві, і в давноримській юриспруденції. Речі (res) - певна частина природи, що є якоюсь цінністю для її володільця. З приватно-правової точки зору речі поділяються на певні відособлені види, що зумовило їх різний правовий режим.
Римські юристи не дали визначення речового права. Відповідно до розділу права, що втримується в Інституціях Гаю, з яким повністю збігається розділ в Інституціях і Дигестах Юстиніана, все приватне право ділилося на право, що стосується речей, і право, що стосується позовів: omne autem jus, quo utimur, vel ad personas, vel ad res, vel ad actiones pertinet. Римське jus quod ad res pertinet - право, що стосується речей - не мало такого змісту, яким володіє це поняття зараз. Зміст jus quod ad res pertinet було набагато ширше. Воно охоплювало звід всіх правових норм, що регулюють майнові відносини між людьми. Таке значення римських jus quod ad res pertinet сьогодні має речове право. Аналізуючи поняття jus quod ad res pertinet з погляду різних майнових відносин між людьми, класичні юристи відзначали, що багато з цих правил служили для регулювання майнових відносин протягом життя суб'єкта права, у той час як інші переслідували ту ж мету у зв'язку зі смертю суб'єкта. Так з'явився розподіл приписів майнового права на групу правових норм із дією inter vivos і групу правових норм із дією mortis causa. Речево-правові норми з дією mortis causa були позначені як правила спадкоємного права (hereditates et bonorum possessiones). З іншого боку, усередині встановлень із дією inter vivos були виявлені дві особливі групи: група правових норм, постійно й безпосередньо надають певним особам право цілком або частково використати у своїх інтересах деякі речі, і група правил, що надають певним особам право жадати від інших осіб уживати якісь дії, що приносять у підсумку доход. ВИСНОВКИ З 1 ПИТАННЯ: Отже, в джерелах римського права перша група майнового права називалася jura in re, або право на речі, а друга - jura in persona, або право на особистість. Таким чином, у рамках римського майнового права, або jus quod ad res pertinet з дією inter vivos, були відділені встановлення права на речі від установлень зобов'язального права. Відтоді право на речі, або jura in re, визначався як звід правил, що встановлюють постійні й безпосередні правочини окремих суб'єктів (титуляри) по своєму розумінню використати, цілком або частково, які-небудь речі. 2.Речево-правові відносини На підставі приписів речового права встановлювалися безпосередні й постійні правочини титуляра, або носія права, використати предмети речовинно-правових відносин у своїх інтересах, повністю або частково. Ці правочини становили так званий позитивний зміст відносин речово-правової природи. Другу сторону цих відносин становили їхні негативні властивості. А саме, даючи одній особі право користуватися певним предметом, правовий порядок одночасно зобов'язував всіх інших осіб не перешкоджати титуляру в праві користуватися предметом. Від цих осіб право вимагало пасивності відносно правочинної особи. Відповідно до цього, речово-правові відносини мали позитивну й негативну сторону. Точніше, речево-правові відносини з погляду позитивної сторони, були відносинами, на підставі яких певна особа (титуляр права на речі) мало безпосередніми й постійними правомочиями у власних інтересах цілком або частково використати певну річ, а при цьому, і це було негативною стороною речовинно-правових відносин, зобов'язували всіх інших осіб почитати це право й не вживати ніяких дій, які могли б перешкоджати йому у використанні даного предмета. Із цієї природи речовинно-правових відносин відбувалися і їхні загальні ознаки, по яких вони відрізнялися від інших відносин майнового права. Вони діяли, як було сказано вище, inter vivos і за цією ознакою відрізнялися від відносин спадкоємного права, Зі створенням обов'язку пасивності всіх інших осіб, тобто їхнього обов'язку не вживати ніяких дій, що перешкоджають титуляру речовинно-правових відносин користуватися визнаним правом, речовинно-правові відносини відокремлювалися від відносин зобов'язального права. За цією ознакою вони позначалися і як правовий відносини майнового характеру з дією erga omnis, або стосовно усім (adversus quamcumque), у той час як у зобов'язальному праві вони діяли inter partes, або між точно певними особами. Крім того, правочинна особа речево-правових відносин могло вимагати захисту визнаних прав від будь-якої особи, що перешкоджає йому користуватися визнаними правами й не користуванням, що перебуває з ним перед актом, ні в яких правових зв'язках (actio in rem). Навпроти, правочинна особа в зобовязально-правових відносинах мало право вимагати захисту тільки від тих суб'єктів, з якими раніше перебувало в зобов'язально-правових відносинах (дія inter partes, actio in person am). Дія inter vivos, обов'язок пасивності й дія erga omnes були основними рисами речовинно-правових відносин, тобто риси, по яких ці речево- правовий відносини могли відрізнятися від майнових відносин спадково-правової й зобов'язальної природи. Тим часом, речево-правові відносини мали й деякі інші властивості, що служать для твердження щирої природи цих відносин. При речовинно-правових відносинах, пов'язаних з володінням речі, мало силу правило: res clamit ad dominium. На підставі цього правила, правочинна особа речовинно-правових відносин могло простежити й зажадати свою річ і судовим шляхом відняти її в будь-якої особи, що не володіє нею законним образом (droit de suite, право на позов). У випадку, коли з'являлося більше однієї особи, діяло право того титуляра, що першим одержав це право: qui pior es tempore potior est jure. Крім того, у зв'язку з тим, що на одну річ могли існувати права різного змісту, однієї з рис речово-правових відносин була їх сегментированність. У зв'язку з можливістю існування сегментированності було створене правило рекаденції (jus recadenti-аі). А саме, по jus recadentiae всі часткові правочину, втрачені титуляром з якої-небудь причини, у силу закону повторно вручалися особі, що мало на цю річ найбільші права або правочин власника. ВИСНОВКИ З 2 ПИТАННЯ: 3. Поняття і види речей У джерелах римського права термін річ (res) уживався в декількох значеннях. У самому широкому значенні до нього ставилося все, що існує в матеріальному й пізнаваному світі, у більш вузькому, він охоплював все те, що могло бути предметом правових відносин взагалі, а в самому вузькому - все те, що представляло предмет (об'єкт) майнового права. Предмети майнового права могли бути найрізноманітнішими. Це могли бути частини природи, оскільки вони мають властивості, необхідні для задоволення хоча б якої-небудь людської потреби; це могли бути люди, коли безпосередньо на них ґрунтується якесь майнове право; якась людська діяльність, а також й окремі права. Визначення речі, що має силу у всьому майновому праві, охоплювало всі згадані предмети. Згідно із цим, речами, або res, у майновому праві, на підставі поглядів, що виявляють у джерелах по римському праву, були частини природи, доступні й корисні людині, люди, людська діяльність, а також окремі права, якщо вони були предметом майнових відносин. По спеціальних властивостях, що має особливу важливість в економічному й правовому обороті, речі ділилися на кілька груп. Рухомі й нерухомі речі Рухомими (res mobiles) були речі, які могли змінювати положення в просторі без зменшення своєї цінності й ушкодження власної сутності. Між Рухомими речами розрізнялися ті, що не рухалися самі, але могли бути наведені в рух з боку інших (res mobilis у більше вузькому змісті) і речі, які рухалися самі (res se moventes). Серед речей, які рухалися самі, найважливішими були худоба й раби Нерухомими (res immobiles) були речі, які не могли змінювати своє положення в просторі без ушкодження своєї сутності. Найважливішою нерухомою річчю була земля й все те, що було тісно з'єднане із землею. У цьому значенні нерухомістю вважалися будови (inaedificatio), усе, що було посіяно (insemenatio) і посаджене на землі (implantatio). Inaedificatio, insemenatio й implantatio мали збірне ім'я superficies (земна поверхня). Цей поділ мав значення з появою правила: Superficies solo cedit, по якому все, що перебувало на землі, належало власникові землі, без зв'язку з тим, кому належали перераховані складові частини або акцессоріуми (приналежності). Крім згаданих класифікацій, правове значення мали й поділ: на praedia rustica й praedia urbana (особливо в області так званих служб); на praedia italica й praedia provincialia (особливо в області власності й в області оподатковування); на ager gentilicius (compascuus), на ager publicus (ager arcifinalis) і; на ager privatus (viritanus). Ager gentilicius являв собою колективну власність римських пологів; ager publicus являв собою власність римської держави; ager privatus перебував у приватній власності римських громадян і походив з heredium, із захопленого ager publicus, з куплених земельних ділянок (ager quaestorius), як і з ділянок, виділених у приватну власність громадян (ager divisus et adsignatus). Правові наслідки поділу речей на рухомі й нерухомі минулого численні, як у речовому й зобов'язальному праві - в області власності, прав на чужі речі, у встановленні зобов'язань, так й у відповідальності за їхнє виконання. Замінні й незамінні речі Розподіл речей на замінні і незамінні мало велике значення, тому що від цієї властивості речей залежала відповідальність за випадково втрачену річ, як і природа окремих правових відносин. Коли мова йшла про замінні речі, застосовувалося правило genera піп pereunt або genus perire non censetur, що означало, що боржник залишався зобов'язаним повернути борг, поки існувала хоча б одна річ цього роду. Коли мова йшла про незамінні речі, уживалося правило species peril ei sui debetur, що означає, що боржник був звільнений від яких-небудь зобов'язань, якщо втрата речі відбулася без його провини. У зв'язку з більшим значенням розподілу речей на замінні й незамінні в римському праві цьому питанню була приділена серйозна увага. По нормах римського права замінними речами вважалися речі, які сторони самі визначили такими. Це ж мало силу й для незамінних речей (res non fungibiles). Відповідно до цього положення, властивість замінності й незамінності окремих речей залежало насамперед від волі сторін. Тим часом, у тому випадку, коли сторони не визначилися по цьому питанню, властивість замінності або незамінності встановлювалося за допомогою певних правових передумов. Першою правовою передумовою була наступна: замінними вважати речі, певні in genere, а незамінними - речі, певні in specie. Речами, певними in genere, уважалися ті, які у звичайному економічному обороті не були визначені в такій мірі, щоб можна було індивідуалізувати їх у масі однорідних предметів, а певними in specie - ті, які звичайно індивідуалізувалися по особливих характеристиках настільки, що точно було відомо, про який предмет іде мова. Коли й розподіл на genus й species не приводило до ясного переконання, чи мова йде про замінні або незамінні речі, застосовувався розподіл предметів на res quae numero, pondere men-surave constant і на res quae pondere numero mensurave non constant, тобто замінними вважалися ті речі, які у звичайному економічному обороті проявлялися як певну кількість (по їхньому числу, вазі й обсягу), а незамінними - ті, що звичайно були повністю індивідуалізовані. Наступна правова передумова по визначенню властивості замінності й незамінності, була необхідна у зв'язку з тим, що економічний оборот окремих мас добра на римському ринку лавірував між оборотом кількості й оборотом індивідуалізованих предметів. Для того, щоб було ясно, у яких випадках про які речі мова йде, речі ділилися на res consumptibiles, або що витрачають, і на res non consumptibiles, або речі, що витрачають не, що вважаються незамінними. Що витрачають були речі, матерія (субстанція) яких була здатна до тривалого використання. У зв'язку з тим, що серед речей, що не витрачають, існували розходження між тими, що й після багаторазового вживання по виду не псувалися, і тими, що після такого вживання виявляли видимі ознаки амортизації, римські юристи поділили не витрачають вет, що, на res non consumptibiles у строгому значенні й res quae abusu minuuntur, або речі, цінність яких після багаторазового вживання зменшувалася. Серед речей, що витрачають, головне місце позичали гроші. Хоча по своїй матерії вони були витрача не, їхня оборотна функція була що витрачає. Єдині й складові (складні) речі Розподіл речей на єдині й складові (складні) було зроблено в класичний час. Єдиними речами (res quae continetur uno spiritu) або речами, натхненними однією душею, були предмети, що представляють собою природне й фізичне ціле (камінь, балка, людина й т.д.) Складові (складні) речі ділилися на дві групи: res quae ex contigentibus constant, або речі, зімкнуті в штучну єдність людською працею (будинок, корабель, пекти), і res quae ex distantibus constant, або речі, які були й залишилися окреме або зібраними, але право вважало їх єдиними через ціле, якому ці речі служили (вулик, череда, народ, легіон, склад). Ees quae ex distantibus constant ділилися на univer-sitas facti і на universitas juris. Universitas facti були речі, чия функціональна єдність утворювалася природним шляхом (стадо, вулик, народ), a universitas juris - ті, які одержували єдину функцію тільки на підставі приписань правового порядку (майно, спадщина, придане, peculium і т.д.) Розподіл речей на єдині й складові мало велике значення як при способах придбання власності, так і при виконанні договірних зобов'язань. У зазначених випадках, особливо, якщо мова йшла про res quae ex distantibus constant, або про зібрані предмети, приймалося правило accessorium sequitur princi-pale, що означає: кожна складова частина складної речі розділяє правову долю цілого. Подільні й неподільні речі Для відносин власності (condominium), для так званих збірних й інших зв'язків питання, чи є якась річ ділен або неподільної, мав істотні правові наслідки. Діленими речами (res divisibiles) були речі, які могли бути розділені на складові частини без зменшення їх загальної майнової цінності й економічної функції. Навпроти, неподільні речі (res indivisibiles) при поділі на складові частини губили свою цінність і функціональні властивості цілого. Властивість подільності або неподільності окремих речей часто не залежало від їхніх природних властивостей, а лише від волі сторін і звичаїв, створених в обігу. Головні речі й приналежності При рішенні питання власності на складену річ, якщо річ була створена твердим з'єднанням частин, що належать різним власникам, для застосування правил accessorium sequitur principale або accessorium cedat principal (приналежність треба долі головної речі) часто було необхідно визначити, яка річ головна, а яку варто вважати приналежністю accessorium. Загальне правило існувало лише стосовно землі й земельним superficies (superficies solo cedet). В інших випадках, як головна річ (principale) визначалася та частина речі, що містила в собі ознаки цілої речі, а як приналежності, або акцессоріуми, - ті складові частини головної речі, які допомагали їй здійснювати свої економічні функції. У зв'язку з тим, що в окремих випадках і за допомогою зазначеного критерію було важко визначити, де головна річ, а де приналежність, римські юристи запропонували й допоміжний критірий: quid cui servit - що чому служить. Тим часом, цей критерій застосовувався тільки тоді, коли приналежність не можна було відокремити від головної речі без великої шкоди. Згадана проблема не виникала для речей, що складалися з окремих частин. Окремі другорядні речі, або пертиненцїї, необхідно було передати їхньому щирому власникові без ушкодження головної речі. Проблема перитиненцій, або окремих другорядних речей, мала значення лише в обігу збірних або складних речей, складених з головної речі й перти-ненций: той, хто купував головну річ, купував й її пертиненциїї, якщо не було іншої певної домовленості. Доходи й плоди Плодоприносящей річчю вважався кожен предмет, що по природі або по правових приписаннях (в економічному обороті) був здатний створювати нові економічні цінності. Нові економічні цінності, що відбуваються від якої-небудь речі, що плодо-приносит, під дією природних законів й у результаті людської праці або законів економічного обігу, називалися плодаии (fructus). Плоди, що відбуваються від плодоносних речей (res fructif erae) під дією законом природи й у результаті людської праці, називалися fructus naturalis, або природні плоди Природні плоди, як правило, належали власникові речі. Однак, у зв'язку з тим, що із приводу однієї речі, що перебуває у власності певної особи, могли виникати різні правові трансакції, завдяки яким і деяким невласникам могли брати участь у збиранні природних плодів, було необхідно зафіксувати різні моменти цього присвоєння. Тому розрізнялися: fructus pendentes -невідокремлені плоди; fructus separati - відділені плоди; fructus percepti - зібрані плоди; fructus consupmti - спожите (перероблені) плоди; fructus extantes - натуральні (наявні) плоди; fructus perci-piendi - плоди, які необхідно зібрати. Уже в древній період розвитку римського права було ясно, що можуть існувати певні плоди, які виникають не під дією законів природи й з використанням людської праці, а лише в результаті участі людей в економічному й правовому обігу. Ці плоди, що виникають не ex ipso согро-гаге, а від різних інших факторів, якими є різноманітні майнові трансакції. Плоди, що збирають як відшкодування при подібних роботах, були відомі як fructus civiles, або цивільні плоди. У групу цивільних плодів входили відсотки, рента об здачі землі в оренду й т.д. Тілесні й безтілесні речі "Деякі речі телесні, а деяких - бестелесні. Телесні ті речі, які можна сприймати дотиком, як земля, людина, одяг, золото, срібло й багато хто інші. Бестелесны же ті, які сприймати дотиком не можна, як, наприклад, спадщина, користування плодами (узуфрукт), зобов'язання, що виникають яким-небудь образом. При цьому несуттєво, що спадщина містить тілесні речі й що плоди, що збирають із землі, телесни й що те, що ми одержуємо на підставі якого-небудь зобов'язання, найчастіше тілесно, як земля, раб, гроші: тоді як саме право спадкування, саме право узуфрукта й саме право на зобов'язання бестелесны". У такий спосіб юрист Гай пояснив поняття тілесних і безтілесних речей (res corporales й res incorporales). Відповідно до цього, тілесними речами були предмети, що існують у фізичному світі незалежно від правових приписань. Безтілесні речі, або права, не існували у фізичному світі, але лише в людських відносинах і на підставі правових приписань. І ті й інші мали загальну властивість: проявляли себе як предієти майнового обігу. Речі в приватній власності й речі поза приватною власністю Римські громадяни не мали права привласнювати всі ті речі, які по своїх природних властивостях були здатні задовольняти їхньої потреби. Багато таких речей були призначені для задоволення потреб римської держави й римського культу. Крім того, існували й речі, які не могли бути предметом приватного присвоєння, тому що були призначені для загального вживання громадянами. На підставі цього в римському праві з'явився розподіл на речі, що підлягають частці присвоєнню, і речі, такому присвоєнню не підмети. Речами, що не підлягають частці присвоєнню відповідно до приписань божественного права (res extra patrimonium divini juris), були res sacrae і речі, присвячені вищим богам. У цю групу входили храми, культові предмети й весь інший храмовий інвентар. Для того, щоб одержати властивість речі, присвяченої богам, було потрібно спеціальне освячення з боку комиций або сенату. У групу res extra patrimonium divini входили й res reli-giosae й res sanctae. Res reiigiosae були речі, присвячені божественним предкам (лары й пенати). Властивість речі, присвяченої божественним предкам, досягалося спеціальним розпорядженням хозяина речі або певною релігійною дією, як, наприклад, перенесенням і похованням мертвих на власній землі. Res sanctae, або речі, призначені для оборони міста (міські стіни й міські ворота), хоча я не входили в поняття речей, присвячених богам, у відомому змісті були зрівняні з ними. Речами, що не підлягають частці присвоєнню відповідно до приписань людського права (res extra patrimonium humani juris), були: res publlcae, res universitatis й res communes omnium. Res publicae були речі, необхідні й для функціонування держави й для розвитку громадського життя громадян: суспільні ріки, суспільні дороги (vitae consulares й praetoriae), пристані (portus), суспільна пошта (cursus publicus), суспільні площі, суспільні парки, суспільні лазні, стадіони й т.д. Всі ці речі були власністю римської держави, Res universitatis були, в основному, тими ж, що й res publicae, і служили для виконання основних завдань різних самоврядних одиниць (civitates, municipia, coloniae). Для цих речей існував особливий правовий режим, і вони перебували у власності самоврядних органів. Res communes omnium (речі, загальні для всіх людей) були речі, які по своїй суті або по кількості існування в природі були непридатні для присвоєння. Зміст цієї групи речей змінювалося в ході історії. У класичному й постклассическом праві речами, загальними для всіх, минулого: повітря (аег), вода, що тече (aqua profluens), море (mare) і морський берег (litora maris) до границі найвищого зимового припливу. Всі інші речі, відповідно до римських приписань, були res in patrimonio, або речами, що підлягають частці присвоєнню (res privatae). Речі, що підлягають частці присвоєнню (res in patrimonio й res privatae), ділилися не кілька груп залежно від того, чи мали вони в цей момент хазяїна, і від того, викинув їхній хазяїн або втратив. Речі, що мають хазяїна в цей момент й, як правило, що перебувають у його володінні, називалися res in bonis. Речі, які хазяїн викинув без бажання й далі втримувати їх як свої, называлксь res derelictae (залишені речі). Речі, які хазяїн і далі бажав утримувати як свої, але втратив їх, тому що втратив, або тому що вони в нього були протиправно огняты, називалися res deperditae (загублені речі), або res vi, або clam possessae (речі, відняті силоміць або тайкома). Крім того, у групу res in patrimonio входили й речі, які Могли бути предметом присвоєння, але ще не були нічиєю власністю (дикі тварини, птаха, риби, дорогоцінні камені) Або мали колись хазяїна, пам'ять про яке давно зникла. Ці Речі називалися нічиї, або res nullus. Речі в обороті й речі поза оборотом Близьким до розподілу на речі, що підлягають і не підлягаючому присвоєнню, був розподіл на речі в обороті й поза оборотом — (res in commercio й res extra commercium). Речі extra patrimonium, або не підлягаючій частці присвоєнню, минулого й речами extra commercium, або поза оборотом. З іншого боку, речі extra commercium не завжди й не одночасно минулого й речами extra patrimonium; існували такі предмети й такі відносини, які не були предметом обороту, хоча й входили до складу майна окремих осіб (майно малолітніх, дорогоцінні матеріали, убудовані в спорудження, непередавані права, обов'язки intuitu perscnae і т.д.). Іншими словами, речі in patrimonio не зобов'язані були бути й in commercio. І навпаки: речі in commercio не зобов'язані були бути in patrimonio (spes, res speratie). Через наведені нюанси було необхідно речі групи in patrimonio й extra patrimonium відокремити від групи речей in commercio й extra commercium. Res mancipi й res nee mancipi У старому й класичному праві речі ділилися на res mancipi й res пес mancipi. Res mancipi були тими, чий правовий оборот міг проявлятися в спеціальних й освячених формах, доступних лише римським громадянам (mancipatio in jure cessio). В res mancipi входили найважливіші речі господарського обороту, будь те складені елементи господарства: praedia rustica й urbana (міські й сільські землі), якщо вони перебували в Італії, сільські служби (servitutes praediorum rusticorun), раби й робочий худоба (худоба, приборкана ярмом і сідлом). Res пес mancipi були всі інші речі господарського обороту. Оборот res пес mancipi розвертався у формах, які були менш освяченими, загальними для римських громадян й інших вільних жителів держави. висновки З ТЕМИ: Вивченню права власності - центрального питання курсу — повинно передувати ознайомлення з юридичним поняттям речі і видами речей. З розподілом речей на засоби і знаряддя виробництва і предмети споживання зв'язано в основному в римському праві res mancipi (рес манціпі) і res nес mancipi (рес нек манціпі). Способи передачі права власності відносно тих та інших речей були різні. Формальності, що супроводжували відчуження рес манціпі, відпали в імператорський період римської історії. Передача майна стала неформальною і позначалася словом traditio (традіціо). Варто врахувати, що деякі речі в римському праві не могли стати об'єктами приватного права й угод. Такі речі вважалися вилученими з цивільного обігу і називалися res extra commercium (рес екстра комерціум). На відміну від них інші речі, не вилучені з обігу, називалися речами оборотними - rеs in commercio (рес ін комерціо). Потрібно запам'ятати, які конкретно речі вважалися рес екстра комерціум. Для римського права мали значення й інші види розподілу речей: 1) речі прості і складні; 2) одиничні і сукупність речей — universitas rerum distantium (універсітас рерум дістанціум); 3) головні речі і приналежності; 4) речі, обумовлені родовими ознаками (рід- genus — генус), і речі індивідуальні (вид – sресіеs - спеціес). Потрібно чітко уявляти собі, чим один вид речей відрізняється від іншого. Діленою називається річ, що може бути розділена на частині без збитку для її господарського призначення (наприклад, мідь, хліб, м'ясо, вино, молоко). Неподільною називається річ, що, будучи розділена на частині, втрачає свої якості і не може служити по колишньому призначенню (наприклад, віл, будинок, колісниця і т.д.). Цей розподіл речей має значення при визначенні відповідальності боржників, що беруть участь в одному зобов'язанні. Якщо предмет зобов'язання подільний, то відповідальність боржників буде часткова. Якщо предмет зобов'язання неподільний, відповідальність боржників буде солідарною. Важливо встановити, чи є річ подільною або неподільною і при вирішенні питання про способи поділу загальної власності . |
|
ЛЕКЦІЯ з дисципліни «Основи римського права» ТЕМА №6. СІМЕЙНЕ ПРАВО Трофанчук Г.І. Римське приватне право: Навчальний посібник. – Атіка, 2006. – 248с |
ЛЕКЦІЯ з дисципліни «Основи римського права» ТЕМА №9 Основні поняття спадкового права. Історія виникнення та розвитку спадкового права |
|
1. Поняття римського права як загального права античного світу.... Рецепція римського права: причини рецепції та її наслідки. Особливості рецепції римського приватного права в Україні |
Харитонов Е. О. Основы римского частного права. Х.: ООО «Одиссей»,... Макарчук В. С. Основи римського приватного права. Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2000 |
|
ПЛАН ЛЕКЦІЇ: Поняття і види джерел римського права Преторське право (jus praetorium). Римські магістрати та їхні едикти. Взаємодія квіритського і преторського права. Кодифікація преторських... |
Лекція з дисципліни «Земельне право» Лекцію підготував доцент кафедри трудового та аграрного права Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, к ю н.... |
|
Лекція з дисципліни «Земельне право» Лекцію підготував доцент кафедри трудового та аграрного права Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, к ю н.... |
Лекція з дисципліни «Земельне право» Лекцію підготував доцент кафедри трудового та аграрного права Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, к ю н.... |
|
Лекція з дисципліни «Земельне право» Лекцію підготував доцент кафедри трудового та аграрного права Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, к ю н.... |
Лекція з дисципліни «Земельне право» Лекцію підготував доцент кафедри трудового та аграрного права Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, к ю н.... |