5.Східні слов’яни у давнину, їх заняття, побут, звичаї.
Сучасні історики прабатьківщину слов’ян вважають територію у басейнах Вісли і Припяті. Слов’яни, що жили між Дніпром і Віслою називали антами. В 5 ст. вони утворили антський союз, який мав характер військової демократії. Система господарювання слов’ян ґрунтувалась на землеробстві. Допоміжну роль відігравало скотарство. Земля і ділянки переходили у власність сімей. У східнослов’янських земель значного розширення набувають ремесла – залізоробне, ювелірне, гончарне. Слов’янські поселення розташовувались на південних схилах річок цілими групами неподалік одне від одного. Житлами для людей були напівземлянки або землянки із плетеними стінами і вогнищем. Кераміка була ліпною, оздоблювалася різними узорами. Зміни, що відбулися у суспільному житті східних слов’ян сприяли створенню фундаменту на якому зросла могутня будова давньоруської держави.
6.Виникнення і становлення Київської Русі(кінець 9-10 ст.)Перші князі, їх роль у розбудові держави.
Значною подією в процесі політичної консолідації полянського мінеплемінного союзу стало заснування міста Києва, яке завдяки вдалому географічному розташуванні швидко перетворилось на політичний центр східних слов’ян. Навколо нього утворилось Полянське і Київське князівства, яке об’єднали древляни і сіверяни. Внаслідок цього в Середньому Придністров’ї сформувалась Руська земля. У 882 році Олег вбивши київського князя Аскольда, він захопив владу у Києві. Внаслідок відбулося об’єднання Пн та Пд Русі стала основою виникнення загальноруської держави, Київ було проголошено столицею об’єднаної держави. За часів його правління відбулося збирання руських земель навколо Києва. Олег здійснив два переможних походи на Константинополь. Після смерті Олега на престол став син Рюрика - Ігор. Ігор здійснив кілька походів на Візантію. Також похід на Царгород, на Закавказзя. У ході жорсткого протистояння русичам вдалося оволодіти Дербентом, Ширваном. Широкомасштабні походи поглинули значну кількість ресурсів і вимагали від держави постійного напруження сил, що підштовхнуло князя збирати данину. Це призвело до повстання древлян, під час якого було вбито Ігоря. Потім на чолі Давньоруської держави стала дружина Ігоря – княгиня Ольга. Вона придушила древлянське повстання. Активною була діяльність і на міжнародній арені. У 946-957 рр. здійснила 2 дипломатичних візити на Константинополь, у ході яких було укладено союзницькі угоди, розглядалася проблема християнізації Русі. Невдача в релігійній сфері пошкодила авторитету Ольги, послабила її позиції. У 964 повнота влади зосередилась у руках Святослава. Він здійснив похід на хазарський каганат, оволодівши його столицею м.Утиль. Він мечем перекроїв карту світу і вписав молоду Давньоруську державу в геополітичний простір Євразії .Для зміцнення династії розділив князівства між синами. Намісник у Києві-Ярополк, Древлянські землі – Олег, Новгород – Володимир.
8.Київська Русь в період своєї могутності і слави. Володимир Великий і Ярослав Мудрий:порівняльна хар-ка їх діяльності. Розквіт та піднесення держави охопив період –кінець 10-серд.11ст.Ознаки:1)завершення процесу формування території Київської Русі;2)проведення адміністративної, військової,судової реформи, спрямованих на зміцнення державного правління. 3)перетворення християнства на державну релігію.4)активізація зовнішньо-політичної діяльності; 5)оформлення Руського кодексу правових норм(Руська правда Ярослава Мудрого); 6)Високий розвиток культури.Процес формування тер. Київської Русі і остаточне визначення її кордонів завершився за кназя Володимира Великого. Він сприяв розвитку шкільної освіти. Вперше карбував монети на яких був зображений тризуб , державний герб суч. Укр. Православя стало грунтом для створ. Централізованої держави.За часів князювання Ярослава Мудрого у Києві Були збудовані золоті ворота, Софіївський собор, засновану першу на Русі бібліотеку.»Руська правда» була створ. за Ярослава Мудрого.Основною Формою експлуатації залежного населення Київської Русі була натуральна продуктова рента, яку оплачували смерди, селани-общинники.
9.Реформи Володимира Великого, їх значення для централізації Давньоруської держави.
Завершальний етап формування давньоруської державності вимагав значних суспільних змін, спрямованих на консолідацію країни. Саме тому Володимир Великий провів декілька реформ. Намагаючись Зміцнити великокнязівську владу, Володимир провів адмістративну реформу, суть якої полягала в тому, що землі князівства, передавалися двадцятьом синам князя, великокнязівським посадникам та наближеними боярами.Військова реформа була спрямована як на посилення обороноздатності країни, так і на зміцнення особистої влади великого князя. Її суть полягала в ліквідації племінних військових об’єднань і злитті військової системи з системою феодального землеволодіння. Реформа мала наслідки:Сформувати боєздатне, віддане князю військо; створити нову дружину цілком залежну від великого князя.Релігійна реформа почалася спробою модернізувати язичництво. Проте стара язичницька віра не сприяла процесу формування нових суспільних відносин, її державотворчий потенціал був явно не достатній для такої великої політичної держави , як Київська Русь.Саме тому наприкінці 80-х років 10 ст.Володимир вирішує запровадити християнство як державну релігію.
12. Київська Русь в період феодальної роздробленості( середина 12-перша половина 13 ст.)
Феодальна роздробленість Київської Русі зайняла період:середину 12- першу половину 13 ст. Ознаки: 1.послаблення влади великого князя. 2.посилення децентралізованих тенденцій. 3.постійні міжусобні війни князів. 4.часті напади половців. Останнє намагання відновити колишню велич та могутність Київської Русі припадає на князювання Володимира Мономаха. Він тимчасово стабілізував становище держави вдалими походами на половців. Після смерті Володимира Мономаха його сину Мстиславу лише на короткий час вдалося підтримати єдність руських земель. У 12 ст. на теренах Русі одне за одним починаються з’являтися окремі самостійні князівства і землі. Феодальну роздробленість спричинили такі чинники: 1.Великі простори держави та етнічна неоднорідність населення. 2 .Зростання великого феодального землеволодіння. 3.Відсутність чіткого незмінного механізму спадкоємності князівської влади. 4.Зміна торговельної конюктури, частковий занепад Києва, як торгового центру, поява поліцентрії в зовнішній торгівлі. 5.занепад міжнародної торгівлі. 6. Посилення експансії степових і кочівників(печенігів, половців). Взагалі період феодальної роздробленості характеризується формуванням феодальної системи.
13.Галицько-Волинське князівство, його політичний розвиток у 12-першій половині 14 ст.
Спадкоємицею Київської Русі стала Галицько –Волинська держава. Виникненню та піднесенню Галицько-Волинської держави сприяла низка чинників: 1.вдале географічне положення 2.необхідність спільної боротьби двох князівств проти агресій з боку Польщі та Угорщини, а згодом проти монгольного напасття. 3.енергійна об’єднавча політика князів Романа Мстиславовича та Данила Романовича Галицького. 4.Існування на території князівства багатих родовищ солі, що сприяло економічному зростанню та інтенсифікації торгівлі. Державний розвиток Галицько-Волинського князівства відбувався в кілька етапів. 1 етап (1199-1205) – утворення та становлення. За цей період Роман у 1199р. придушує опір великих бояр і об’єднує опір великих бояр і об’єднував Галичину і Волинь. Оволодіває Києвом і стає великим князем. 2 етап(1205-1238)- тимчасовий розпад єдиної держави. Зі смертю Романа розпочинається 30-ти річний період боротьби за галицький стіл. Характерними ознаками цього періоду: безперервне втручання у внутрішні справи західноукраїнських земель сусідніх державної єдності Данила Галицького, яка успішно закінчилась 1238 р. 3 етап(1238-1264) – обєднання та піднесення, активна боротьба із золотоординським ігом. З вигідною віддаленістю географічною від Орди Д. Галицький мав змогу сконцентрувати увагу на посилення боєздатності, внутрішньому зміцненні та централізації князівства. Водночас з цим Данило зовнішньо-політичній сфері намагається створити анти ординську коаліцію. 4 етап (1264-1323) – стабільність і піднесення.Після смерті Данила Галицького князівство втрачає єдність .Влада відновилась за князя Юрія 1.Це період, коли Золота Орда втратила владу. 5 етап (1329-1340)-поступовий занепад. Це період правління Юрія 2 Болеслава. Період став поступовим занепадом масове невдоволення народу політикою Юрія 2, призвело до активних насильницьких дій. У квітні 1340 р. бояри отруїли Юрія 2 Болислава.
14.Роль Галицько-Волинського княз1вства в 1стор11 укра1нсько1 державност1.
Будучи безнасл1дковим спадкоемцем Ки1всько1 Рус1,Галицько-Волинське княз1вство в1д1грало надзвичайно важливу роль в 1стор11 укр.народу:-зберегло в1д завоювання та асим1ляц11 п1вденну та зах1дну г1лку сх1дного слов»янства,сприяло 1хн1й консол1дац11 та усв1домленню власно1 самобутност1;-стало новими п1сля занепаду Киева центром пол1т.та екон.життя;-модерн1зувало давнюруську держ.орган1зац1ю;-розширено сферу д11 зах1дноевропейсько1 культури ,сприяло поступовому подоланню одноб1чного в1зант1йського вплику;-продовжило славн1 дипломатичн1 традиц11 Ки1всько1 Рус1,ще 100 рок1в п1сля встановлення золотоординського 1га предтавлено сх1днослов»янську державн1сть на м1жнародн1й арен1.
16.Культура Ки1всько1 Рус1,11 вплив на екон.та духовну сфери життя.
Високий злет культури КР був зумовлений суттевими зрушеннми в р1зних сферах сусп1л. життя-розвитком феодальних в1дносин;становленням державнорусько1 державност1 ; винекнення м1ст,пожвавлення торг1вм1.Нов1 явище та процеси в давнюруськ1й культур1-це не т1льки сумарний насл1док д11 сусп1льних сил 1 ч1нник1в ,а й активносамост1йний фактор впливу на р1зн1 сфери життя.Культура К Р мала так1 характерн1 озноки та особливост1:1Дом1нуючий вплив християнсько1рел1г11на розвиток матер1ал.та дух. Культури.Церква стала своер1дним центром ,у якому збираються витрати майстер1в р1зних р1зних культукних сфер-арх1тектури,живопису,музики,скульптури,л1тератути.;2Запозичення та творче переосмислення в1зант1йстких традиц1й,знань 1 какон1в.У цей пер1од давньоруська л1тература розвиваеться в межах в1зант1йських канон1в.Розвив.моза1ка.З часом почали виявлятися глибинн1 давньоруськ1 основи.У л1терат. з»являеться емоц1йне 1 пристрасне «Слово про 1гор1в пох1д»Матер1альн1 уособлення в1зант1йського стилю 1 м1сцевих традиц1й е Соборовський Собор.3Форсоване п1днесення культури,поява новтихкультурних явищ.1снування власност1 та осв1ти-основ.ознака цив1л1зованост1 народу.Мудрого шк1льна щсв1та була важливою сферою загальнодержавно1 та церковно1 пол1тики.
19.Соціально – економічний розвиток українських земель у 14-16 ст.
За польсько-литовської доби відбулися політичні якісні зрушення, зявилися нові явища в економічній сфері. У Зх Європі підвищується ціни на худобу, що зумовило екстенсивний експорт. На ярмарках у Львові, Луцьку та інших містах волів продавали тисячами. Основним перевалочним пунктом зернового експорту стає м.Гданськ. більша частина земель була зосереджена в руках магнатів. Зростання феодального землеволодіння супроводжувалось якісними змінами: прогресував розвиток товарно-грошових відносин, бурхливо зростав ринок сільськогосподарської продукції. За польсько Литовської доби активізувалася урбанізація у 1557р. Устава на волоки, де шляхта виділилася, як окремий стан. Внаслідок формування суспільної суспільної структури права князівського прошарку були обмежені. Важлива роль та особливе місце в українському суспільстві належало духовенству, яке також становило суспільну окрему верству населення. Третім станом стали поміщики. Характерною рисою міського життя цехова організація. За польсько- Литовської доби поширилося в містах України Магдебурзьке право.Вперше воно було запроваджено в місті Магбурзі. Суть полягала у звільненні міста від управління і суду державних урядовців і феодалів, магдебурзьке право сприяло формуванню в Україні засад громадянського суспільства, , бажання будувати суспільне життя на основі правових норм.Найнижчим прошарком було селянство, яке поділялось на 3 групи: чиннові селяни(данники) сплачували селянам грошову натуральну ренту.Тяглі селяни вели господарство на земельних ділян., які належали феодалам. Службові селяни , це ремісники , рибалки, конюхи, обслуговували двір феодала.
20.Україна в складі Речі Посполитої.
1 липня 1569 року було укладено польсько-литовську унію, яка юридично закріпила появу нової держави-Речі Посполитої. Польська та Литовська шляхта отримувала право володіти землями в будь-якій частині держави. Незважаючи на польський тиск, литовське князівство частково зберігало ознаки своєї колишньої державності-печатку, герб, фінанси, адміністрацію та військо. Урядовою залишалась руська мова.Укладнення Любленської унії відкрило новий етап у житті українських земель, етап економічних утисків, згортання політичного життя, прогресуючої втрати національних традицій і культури. Після укладення Любленської унії популярність ідей уніатства в Речі Посполитій посилилась.Метою унії було приєднання православної церкви та католицької з обов’язковим визначенням верховенства Римського Папи. Ідею унії активно підтримував польський король, адже вона відкривала шлях для окатоличення та ополчення українських та білоруських земель. Тому відбувався кризовий стан православної церкви. Катастрофічно втрачала роль осередку культурного життя, гаранта збереження національних традицій.
29) Утворення Козацько-Гетьманської держави. У процесі розгортання націонано-визвольних змагань вперше були чітко сформульовані основи національної держаної ідеї: - право українського народу на створення власної держави в етнічних межах його проживання; - незалежність і соборність Української держави; - генетичний зв'язок козацької державності з Київською Руссю, спадкоємність кордонів, традицій.Функціонування держави виявилося в запровадженні власного територіального поділу, створенні та діяльності органів публічної влади, введені своєї податкової системи. За часів Хмельниччини територія України простягалася майже на 200 тис. км2 і охоплювала Лівобережжя, частину правобережжя та Степу. На цих землях проживало понад 3 млн. осіб. Територія держави поділялася на полки та сотні, що давало змогу в разі війни згуртувати та мобілізувати народні маси на боротьбу. Формально основним органом влади була Військова (Генеральна) Рада. Проте вона не була постійно діючою, до того ж Хмельницький з метою зміцнення гетьманської влади частіше скликав старшинську раду.Гетьман був главою і правителем України. Він очолював уряд і державну адміністрацію, був головнокомандуючим, відав фінансами, керував зовнішньою політикою. Система органів публічної влади мала три рівні –генеральний, полковий і сотенний. Фінансову сферу держави гетьман спочатку контролював особисто, а з 1654 р. була введена посада гетьманського підскарбія. Своєрідним гарантом успішної розбудови Української держави стала національна армія. Вона сформувалася на принципах Запорізької Січі. ЇЇ ядро становило реєстрове і запорозьке козацтво. Українська держава формулювалася на двох принципових засадах – демократії та авторитаризму. На початковій фазі національно-визвольних змагань переважають демократичні засади. З часом коли ситуація стає критичною, а демократія дедалі більше набуває рис охлократії, під впливом Хмельницького набирають силу авторитарні начала: - поступове обмеження впливу «Чорних» рад; - зосередження усієї влади в руках гетьмана; - домінування командних методів управління в державному житті. На визволених землях активно відбувався процес ліквідації великого феодального землеволодіння, фільварково-панщинної системи господарства та кріпацтва. Українська держава активно діяла на міжнародній арені, були численні дипломатичні контакти з іншими країнами.
28. Другий етап війни. Зборівська і Білоцерківська мирні угоди.
В 1649 Польща розпочала наступ на українські землі.Річ посполита готовила комбінований удар, який мали здійснити три потужні збройні формування на чолі з королем Яном Казиміром, Яремою Вишневецьким і ЯнушемРодзивілом.Проте литовська армія не змогла подолати протидію білоруських повстанців.У скрутне становище потрапив і Вишневецький.Шляхетське військо опинилося в катастрофічному становищі.Проте у вирішальний момент, підкуплений поляками, кримський хан Іслам Гірей зрадив Хмельницького.Цей союз був від самого початку ненадійним.Під тиском обставин Хмельницький був змушений піти на укладення 8 серпня 1649р Зборівського мирного договору.Відповідно до його умов козацький реєстр зростав до 40 тис.осіб,а Козацька територія охоплювала Київське,Чернігівське і Брацславське воєводства. На цих землях влада належала гетьманові та його адміністрації. Київський митрополит одержав місце в сенаті.Всім учасникам повстання оголошувалася амністія.Водночас магнати і шляхта мали право повернутися до своїх маєтків;більшість селян поверталося у кріпацтво.У цей період Хмельницький та його прибічники боролися лише за політичну автономію для козацького регіону.Зборівська угода не зняла протиріч і суперечностей між Україною та Польщею і боротьба спалахнула з новою силою.В лютому 1650 польські війська вдерлися на Поділля і захопили містечко Красне.Ця подія стала початком нового протистояння, вирішальною битвою якого була битва під Берестечком, у якій татари, зрадивши Хмельницького, покинули поле бою.До того ж Хмельницький сам опинився у татарському полоні.Поразка під Берестечком звела нанівець автономію козацької держави.Відповідно до укладеного 18 вересня 1651 Білоцерківського договору,козацький реєстр обмежувався до 20 тис.чоловік,влада гетьмана поширювалася лише на Київське воєводство,йому заборовронялися зовнішні відносини.
30. Переяславська рада 1654 р.Ще починаючи з 1648 Хмельницький неодноразово звертався до Москви з проханням допомогти в антипольській боротьбі. Навіть загрожував війною. Проте Москва не хотіла розривати мира з Польщею і зайняла вичікувальну позицію. Та все ж бажання розширити сферу свого впливу на Україну перемогло і російський цар погодився взяти Військо Запорозьке під свою опіку. Відповідну ухвалу про це прийняв 1 жовтня Земський собор. У Переяславлі в 1654 було узгоджено принципові засади майбутнього договору і здійснено усний акт присяги. Вже на цьому етапі виникають конфліктні ситуації та розбіжності у підходах до новоствореного союзу. У березні 1654 у Москві козацька делегація передала на розгляд росіянам проект договору із 23 пунктів, спрямованих на збереження української автономії. Цей документ увійшов у історію під назвою «березневі статті». Україна зберігала республіканську форму правління, територіально- адміністративний поділ, цілковиту незалежність у проведені внутрішньої політики. Але окремі статті обмежували її сувернитет: збір податків українського населення здійснювався під наглядом російської сторони, заборонялися дипломатичні відносини з Варшавою та Стамбулом. За життя Хмельницького конкретний зміст статтей козакам був невідомий. Як би не оцінювався українсько-російський договір 1654р цілком очевидно, що кожна сторона бачила у ньому засіб для реалізації своїх планів: Москва хотіла часткову залежність Уккраїни перетворити на повну, а Чигирин прагнув за допомогою Росії нарешті здобути незалежність для своїх земель і збудувати власну державу. У відповідь на це5й договір Річ Посполита та Кримське ханство укладають «Вічний договір» про взаємодопомогу.
|