|
|
Скачати 1.48 Mb.
|
48.Суспільні рухи в Україні у першій половині XIX ст. Декабристський рух. Перша половина XIX ст. — це період визрівання глибокої суспільно-політичної кризи в Російській імперії, складовою якої були українські землі. Ця криза зумовила виникнення суспільних рухів метою яких було знайти вихід із скрутного становища. Після закінчення війни з Францією серед селянства активно поширювалися чутки про те, що незабаром буде скасовано кріпацтво і поміщицькі землі передадуть селянству. Своєрідним феноменом у межах селянського руху першої половини XIX ст. були народні виступи під проводом Устима Кармалюка. Його боротьба з панівним режимом та кріпосницькими порядками розпочалася ще 1812 р. і відрізнялася тривалістю, інтенсивністю та безкомпромісністю. Кармалюка чотири рази заарештовували та засилали до Сибіру. У першій половині XIX ст. посилюється невдоволення кризою феодально-кріпосницької системи та зростає опозиційність до самодержавної влади. Одним із показників цього процесу стало виникнення в українських землях масонських лож, які були організаційними формами об´єднання опозиційно настроєної ліберальної еліти. Декабристський рух в Україні — це діяльність таємних організацій декабристів в Україні: Союзу благоденства, Південного товариства і Товариства об'єднаних слов'ян та події, пов'язані з повстанням Чернігівського полку.Основною причиною декабристського руху стала криза феодально-кріпосницької системи, а своєрідним каталізатором — війна 1812 р., яка привела до активного поширення західноєвропейських ідей, глибшого ознайомлення з соціальним та політичним досвідом Європи, зростання серед дворянства відчуття власної гідності та значущості. Після придушення повстання декабристів політичне життя в Україні на деякий час завмерло. Приспана самодержавством, занурена в летаргічний сон громадськість українських земель лише декілька разів спромоглася заявити про свою опозиційність. Слідчі справи жандармського управління свідчать про пропаганду революційних ідей у Харківському університеті (1826—1827) та про вільнодумство в Ніжинській гімназії вищих наук (1827—1830). Ці справи є переконливим доказом того, що, незважаючи на тиск та терор панівного режиму, ідеї декабристів знайшли своїх прихильників і революційна боротьба в суспільстві продовжувалася. Отже, суспільний рух у першій половині XIX ст. розгортався у руслі боротьби за соціальне та національне визволення. Динаміка селянського руху відображає зростання активності народних мас. Проте ця активність не набула організованих форм, була локальною, не мала чіткого антисамодержавного спрямування. За цих обставин селянський рух був імовірніше одним з проявів кризи у суспільстві, ніж реальною силою, здатною вивести суспільство із скрутного становища. 49.Початок українського відродження.Кирило-Мефодіївське братство та його історичне значення. Історія українського національного відродження поділяється на три етапи: 1) збирання спадщини чи академічний етап (кінець XVIII — 40-ві роки XIX ст.); 2) українофільський, культурниць кий етап (40-ві роки XIX ст. — кінець XIX ст.); 3) політичний етап (кінець XIX — 1917 p.). Українське національне відродження базувалося на попередніх досягненнях українського народу, зокрема, традиціях національної державності, матеріальній і духовній культурі. Соціальною базою для потенційного відродження було українське село, що зберігало головну його цінність — мову. Істотний вплив на початок українського національного відродження зробила революція кінця XVIII ст. у Франції, що проголосила «права народів». Це стимулювало інтерес до основних рис своєї спільності таких, як фольклор, історія, мова і література. Національному відродженню сприяло і поширення романтизму як художньої течії в літературі та мистецтві. Національно-культурне відродження розвивалося в кількох напрямках, серед яких слід виділити етнографічний, літератур но-мовний, театрально-драматургічний, історичний. Перший етап національного українського відродження саме й розпочався з видання фольклорних збірок. У 1777 р. у Санкт-Петербурзі вийшла друком етнографічна збірка Г. Калиновського «Описание свадебных украинских простонародных обрядов». У 1798 р. побачила світ «Енеїда» І. Котляревського, з якою найчастіше пов'язують початок українського національного відродження. Колишня козацька еліта стала основним джерелом постачання діячів першої хвилі українського національного відродження. Виникають політичні організації, учасники яких ставили за мету не лише соціальне, а й національне визволення українського народу. Першою такою політичною організацією стало Кирило-Мефодіївське товариство (за іменами перших слов'янських просвітителів — Кирила і Мефодія), засноване в січні 1846 р. у Києві. Організаторами і найактивнішими учасниками товариства були М. І. Костомаров — професор історії Київського університету, син поміщика і кріпачки; П. О. Куліш — талановитий письменник, автор першого українського історичного роману «Чорна рада»; М. І. Гулак — вчений-правознавець, спів робітник канцелярії генерал-губернатора; В. М. Білозерський — викладач Полтавського кадетського корпусу. У квітні 1846 р. до товариства вступив Т. Г. Шевченко. За своїми поглядами члени товариства поділялися на дві групи: помірковані (на чолі з Костомаровим і Кулішем) і радикальні (Шевченко, Гулак). Члени товариства розробили декілька програмних документів, зокрема «Книгу буття українського народу» та Статут. У цих документах було висунуто прогресивні ідеї: республіка — як основна форма політичного устрою; повалення самодержавства; рівність громадян перед законом; скасування станів як чинників не рівності в суспільстві; ліквідація кріпосництва; національне визволення слов'янських народів; поширення освіти. Значну увагу приділяли національному питанню, яке розглядалося у контексті .Члени товариства, окрім розробки теоретичних документів, займалися практичною діяльністю. Вона була пов'язана з пропагандою своїх поглядів і поширенням програмних документів братства, революційних творів Шевченка, просвітницькою діяльністю, залученням нових учасників, встановленням зв'язків з діячами інших опозиційних рухів. Кирило-Мефодіївське товариство проіснувало недовго (до березня 1847 р.), тому розгорнути широкої діяльності не змогло. Про його діяльність царським властям доніс зрадник, і члени товариства були заарештовані і відправлені на заслання в різні губернії Росії під нагляд поліції без права повернення в Україну і з забороною займатися освітянською діяльністю. Найтяжче покарали Т. Г. Шевченка, якого віддали в солдати, заборонивши писати й малювати. Значення діяльності товариства в тому, що воно розробило теоретичні засади національного відродження України, висунуло демократичні, антикріпосницькі, антицаристські гасла, стало першою українською політичною організацією. 50.Україна під час революції 1905-1907рр. Початок ХХ ст. ознаменувався гострою кризою російського самодержавства. До затяжної економічної кризи (1899-1903) додалась поразка у російсько-японській війні (1904-1905). Країну охопили заворушення, які вилились у демонстрації, страйки, що носили здебільшого політичний характер. Причини революції: - невирішеність аграрного питання; - самодержавство, відсутність демократичних свобод; - колоніальна політика по відношенню до неросійських народів. 9 січня 1905 р. за наказом царя було розстріляно робітничу демонстрацію у Санкт-Петербурзі. Загинуло близько тисячі чоловік. Петербурзький розстріл викликав обурення робітників, невдоволення поширилось на армію і село. У січні в імперії застрайкувало 440 тис. чол. (з них на Україні 70 тис. чол.). У червні 1905 р. починаються селянські виступи, які відбулися в 64 з 91 повітів 9 українських губерній. У червні виступи населення перекинулись і на армію, останню опору режиму. 14 червня повстали матроси броненосця "Потьомкін". На кораблі було піднято червоний прапор. Повсталі, не маючи чіткої програми дій, 24 червня здались румунським властям. На початку жовтня 1905 р. розпочався всеросійський політичний страйк. Прагнучи придушити його, уряд запровадив військовий стан у багатьох містах, в тому числі Києві і Харкові. Університети було закрито, на фабрики і заводи введено поліцію і війська. В Україні в страйку взяло участь 120 тис. чол. Голова уряду граф С. Вітте наполіг на кардинальній реформі. 17 жовтня 1905 р. цар Микола II видав Маніфест, який "дарував" народу громадянські свободи – недоторканість особи, свободу совісті, друку, зборів, союзів. Декларувалось скликання законодавчої Державної думи (парламенту). Цей маніфест вніс розкол у революційний табір: прихильники ліберальних поглядів вважали революцію завершеною і закликали до розбудови демократичних завоювань революції. Радикально настроєні політичні сили закликали до подальшого поглиблення революції і повалення самодержавства. Під час жовтневого політичного страйку постали політичні організації робітників – ради. Загалом по імперії їх виникло близько 50. В Україні перша рада з'явилась у Катеринославі (очолював Г. Петровський). Згодом ради виникли в Києві, Одесі, Миколаєві, Єнакієвому. Таким чином, у країні одночасно виникли зародки двох типів влади: парламентаризму (Державна дума) і народного самоврядування (ради). Крім рад, в Україні з'явились і профспілки, яких налічувалось близько 80. Вони об'єднували кілька десятків тисяч чоловік. Революція 1905-1907 рр. сприяла короткочасному розквіту українського національного життя. Так, було скасовано Емський указ. Відкрито нові кафедри українознавства в Одеському та Харківському університетах. Почала створюватись мережа "Просвіт". У 1905 р. з'явилась перша україномовна газета "Хлібороб". У 1906 р. після декількох невдалих спроб у Києві почала виходити газета "Рада". Її видавцем був Є. Чикаленко. У 1907 р. у Петербурзі вийшло повне видання "Кобзаря" Т. Шевченка. У тому ж році М. Грушевський у Києві засновує Українське наукове товариство. Відбулись зміни і в розстановці українських політичних сил. У 1905 р. РУП перейшла на марксистські позиції і перейменувалась в Українську соціал-демократичну партію (УСДП, лідери В. Винниченко, С. Петлюра, М. Порш, Л. Юркевич). Восени 1905 р. зі складу УДП виділилась Українська радикальна партія, але вже наприкінці року УДП і УРП об'єднались у УРДП, яка проіснувала до 1908 р., до утворення Товариства українських поступовців (ТУП). На початку 1907 р. із розрізнених гуртків утворилась Українська партія соціалістів-революціонерів (УПСР). Українці прийняли активну участь у виборах до І та ІІ Державних дум. У І Думі українська громада налічувала 45 депутатів, у ІІ – 47. Після поразки грудневих збройних повстань почався період спаду революції, а 3 червня 1907р. вона закінчилася розгоном Другої Державної думи. Незважаючи на те, що революцію 1905—1907 pp. було придушено, вона стала важливим етапом у національно-визвольній боротьбі українського народу, сприяла пробудженню його політичної і національної свідомості, а українські партії набули необхідного досвіду політичної боротьби в умовах революції. Під час революції відбулися певні зрушення у справі українізації. Виникла значна кількість українських газет та часописів, тижневиків та журналів. Національно-визвольний рух охопив усі верстви населення. Революція 1905—1907 рр. завдала серйозного удару царському самодержавству і стала початком боротьби українського народу за національне і соціальне визволення. Українське суспільство вийшло з революційної боротьби зміцненим, більш організованим, з чіткіше визначеними цілями. 51.Україна в роки Першої світової війни.Перша світова війна 1914—1918 pp. і національні революції, каталізатором яких стала Україна, відкрили у світовій історії новітню добу, що триває й нині. Вона була війною імперіалістичною, зумовленою глибокими суперечностями (економічними, політичними, військовими) між двома протилежними блоками: Антантою (Англія, Франція, Росія, ін.) та Троїстим союзом, який згодом став Четверним, або ж Центральним блоком (Німеччина, Австро-Угорщина, Османська імперія, Болгарія). Так, Росія прагнула загарбати Галичину й Буковину, знищити тут «український П'ємонт», заволодіти Стамбулом (Константинополем), узяти під одноосібний контроль протоки Босфор та Дарданелли і під звуки переможних сурм придушити революцію у власній країні. Австро-Угорщина мала схожу мету, зокрема хотіла захопити деякі території на Балканах і частину земель Правобережної України. Те, що деякі країни, наприклад Бельгія та Чорногорія, вели справедливу війну, суттєво не впливало на загальний несправедливий з обох боків характер цієї кривавої війні.З початком Першої світової війни українські політичні партії опинилися в особливо тяжкому і складному становищі. Крім того, що вони зазнавали переслідувань з боку урядів панівних націй, вони перебували на різних боках державних кордонів - у Росії і Австро-Угорщині.Отже, суть трагедії українського народу, пов´язаної з початком Першої світової війни, полягає в тім, що війна перетворила українські землі на об´єкт експансії, арену воєнних дій, а їхніх жителів — на учасників братовбивчого протистояння. Крім того, війна зумовила й інші негативні тенденції та процеси в суспільному розвитку цих земель: розкол національного руху, зведення нанівець легальних можливостей політичної та культурної діяльності, придушення опозиційних сил, застосування імперськими державними органами репресивних акцій, руйнацію народного господарства, деформацію структури виробництва, посилення залежності від іноземного капіталу. 52.Т.Г.Шевченко , його роль в духовному відродженні українського народу Шевченко відіграв важливу історичну роль у розвитку української літературної мови. Він установив ту структуру української літературної мови, яка збереглась у всьому істотному як основа сучасної мови, тобто розвинув і утвердив певний склад словника і граматичний лад української мови, які стали нормою і зразком для письменників, преси, театру тощо Шевченко є основоположником нової української літератури і родоначальником її революційно-демократичного напряму. Саме в його творчості повно розвинулися ті начала, які стали провідними для передових українських письменників другої половини ХІХ – початку ХХ століть. Тенденції народності й реалізму були вже властиві в значній мірі і творчості попередників Шевченка. Шевченко перший в українській літературі виступив як істинно народний поет, твори якого з усією повнотою відбили почуття й думки трудящих мас, їх віковічні визвольні прагнення. У квітні Тарас пристав до Кирило-Мефодіївського братства, таємної політичної організації, заснованої з ініціативи Миколи Костомарова. 27 листопада 1846 року Шевченко подає заяву на ім'я попечителя Київського навчального округу про зарахування на посаду вчителя малювання у Київському університеті Святого Володимира, на яку його затвердили 21 лютого 1847. У березні 1847 року, після доносу, почалися арешти членів братства. Кирило-Мефодіївське братство не встигло здійснити своїх намірів, ініціатори організації ще не вийшли з кола теоретичних дискусій, коли її розгромили. Однак ідеї братерства глибоко проникли в свідомість тогочасної і наступної інтелігенції, надовго визначили головні напрями лінії українського національного відродження. Велика заслуга в розповсюдженні ідей братства належить творам Т. Г. Шевченка, «думи» якого належали не лише сучасникам, а й «ненародженим». У 1843-1845 pp. Тарас Григорович написав свої революційні поеми «Сон», «Кавказ», «Великий льох», «І мертвим, і живим...», «Заповіт». Отже, Шевченко хотів народу донести все через свої вірші і свої дії. |
|
Совість – це глядач та суддя доброчинності Батьківщиною. Також на чужині відмінні від наших звичаї, побут, і людині важко до цього пристосуватися |
ДЕРЖАВНИЙ ЗАКЛАД Ліквідовано 2 стихійних сміттєзвалища. Вручений припис сільському голові для усунення недоліків, що були виявлені під час перевірки.... |
|
Кири ́ ло і Мефо ́ дій Кири́ло і Мефо́дій — слов'янські просвітителі та проповідники християнства, творці слов'янської азбуки, перші перекладачі богослужбових... |
Уроку. І. Актуалізація опорних знань Діти, ми з вами ознайомилися з одним із найдавніших періодів в історії нашої держави і дізналися, що на теренах нашої країни в давнину... |
|
ПЛАН-КОНСПЕКТ проведення заняття з гуманітарної підготовки з особовим... Навчальна мета: Вивчити з особовим складом українські народні звичаї та традиції |
1. Формування й розвиток давньоруської держави Археологічні пам’ятки... У писемних джерелах тих часів (римські історики Пліній Старший, Тацит) слов’яни згадуються під назвою “венеди”. Венеди становили... |
|
ПІЗНАВАЛЬНЕ ЗНАЧЕННЯ СВІТОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ Читаючи твори світової літератури,... Як ви вважаєте, чи відображено духовні й моральні цінності в літературі, яку ви вивчали? Свою думку обґрунтуйте прикладами |
Скрынников Р. Г. История Российская. IX XVII вв СЕМІНАРСЬКЕ ЗАНЯТТЯ №1 2 історії слов’янських народів на І курсі інституту історії, етнології і права |
|
Перелік територій природно-заповідного фонду Краснолиманського, Слов'янського,... Відділення "Крейдяна Флора" Українського степового заповідника (Краснолиманський та Слов'янський р-ни) |
ПЛАН КОНСПЕК Т Проведення заняття з гуманітарної підготовки ... |