|
|
Скачати 1.48 Mb.
|
17.Давньоруська держава та її роль у світовій исторії. Східні слов'яни починаючи з VI-VII ст. розселилися на величезному обширі Східної Європи, утворюючи союзи племен. "Повість временних літ" складена п'ять століть тому, малює грандіозне полотно цього розселення: "Слов'яни прийшли й сіли по Дніпру і назвалися полянами, а інші - древлянами, тому що сіли в лісах, а ще інші сіли поміж Прип'яттю й Двіною і назвалися дреговичами, другі сіли по Двіні й назвалися полочанами, - за річкою, що впадає до Двіни і має назву Полота. Ті ж слов'яни, що сіли біля озера Ільмень, прозвалися своїм ім'ям - словенами... А інші сіли по Десні, і по Семі, і по Сулі й назвалися сіверянами." Цей процес розселення в цілому завершився у VIII-IX ст.Першим етапом утворення держави у східних слов'ян було утворення протягом VII - першої половини ІХ ст. перед державних утворень - полянського князівства Кия, Дулібо-Волинського союзу та ін. Східнослов'янські союзи племен являли собою виразні етнокультурні спільності, які мали певні локальні особливості. Згодом, породження родоплемінного ладу - великі і малі союзи племен у перебігу розвитку східнослов'янського суспільства поступово переросли в утворення більш високого соціально-політичного рівня - племінні княжіння. Докорінною причиною утворення держави у східних слов'ян як і у всіх інших народів, було виникнення соціально неоднорідного суспільства, тобто суспільства з приватною власністю, майновою нерівністю, соціальним розшаруванням. Посилення руху населення (в ході торговельних зв'язків, воєн, переміщення сільського населення у міста), наростання соціальної напруженості переросли регулюючі функції роду і вимагали принципово нового регулятора - публічної влади з потужним апаратом примусу, підкріпленим ідеологічною системою. Східні слов'яни перебували на тому рівні соціально економічного розвитку, який створює внутрішні передумови для виникнення держави. Головними їх заняттями були орне землеробство, ремесла, торгівля. Істотно удосконалилися основні сільськогосподарські та переробні знаряддя праці. Удосконалення знарядь праці підвищувало продуктивність праці та врожайність зернових культур. Швидко розвивалася металургія та інші ремесла. Утворилися міста, окремі з яких перетворилися на політичні центри племінних союзів. Особливістю і додатковим стимулом генезису державності у східних слов'ян була загострена потреба в організації захисту від зовнішньої загрози - в першу чергу з боку хозар, об'єднаних у потужний каганат, а також варягів, Візантії, Польщі. Формування державного апарату стимулювала також перспектива отримання великих прибутків від великих торговельних шляхів у разі налагодження їх утримання і охорони. Особливо це стосувалося шляху "Із варяг у греки". Головними ознаками існування державності в ранньосередньовічному суспільстві сучасні історики вважають наявність влади, відчуженої від народу, розміщення населення за територіальним принципом і стягання данини для утримання влади. Можна додати до цього як обов'язкову ознаку успадкування влади князем. В умовах Київської Русі Х ст. конкретними формами державності були: окняження земель (підкорення владі державного центру територій племінних княжінь) і поширення на ті землі систем збирання данини, управління й судочинства.Першими київськими князями, існування яких зафіксоване літописцями, були Аскольд і Дір. Полянське князівство Кия, Аскольда і Діра стало етнокультурним, політичним і соціальним осереддям, довкола якого наприкінці ІХ ст. почала зростати Руська держава. Можливо, літописець Нестор мав підстави, роблячи під 860-м роком запис про похід Аскольда і Діра на Константинополь, відзначити, що з того часу "начася прозивати Руска земля" 44.Політичне та соціально-економічне становище України в першій половині XIX ст. Посилення кризи феодально-кріпосницької системи. Розвиток міст та промисловості в Північному Причорномор’ї, а також зростання експорту через чорноморські порти, зумовили підвищення попиту сільськогосподарську продукцію. Це спричинило зростання товарності поміщицьких господарств, які глибше втягувалися в ринкові, товарно – грошові відносини. Щоб отримати більше продукції, поміщики посилювали експлуатацію селян – кріпаків (праця яких малопродуктивна), перш за все збільшуючи панщину. Але це обмежувалося законом, проте його обходили, призначаючи селянам непосильні для виконання на один день панщини завдання – уроки, тобто, через урочну систему. Надмірна експлуатація розорювала власні господарства селян. Розорюючись, вони ставали неспроможними платити податки державі, виконувати повинності перед своїм паном. Повністю розорених селян поміщики переводили до свого двору на повне утримання, що дістало назву – місяччина. Розорення селянських господарств підривало основу феодально – кріпосницької системи. Зростало незадоволення селян, посилювалася антифеодальна боротьба. Тобто це була криза всієї феодально – кріпосницької системи. Царський уряд, намагаючись запобігти кризовим явищам, здійснював деякі реформи. У 1847 – 1848 рр. проводилася «інвентарна» реформа на Правобережжі. Але селян половинчасті міри не задовольняли, про що свідчило посилення антифеодальної боротьби. У 1813 – 1835 рр. тривала діяльність Устима Кармалюка на Поділлі. У 1800 – 1860 рр. відбулося 2400 селянських виступів, а у 1861 – 1862 рр. – 1700 селянських виступів, з яких у березні – травні 1861р. – 640 виступів. Відбувалися й масові селянські виступи. Навесні – влітку 1855 р. «Київська козаччина» охопила на Київщині 422 села і 183 тисячі селян, а навесні 1856 р. «Похід в Таврію за волею» на Катеринославщині охопив 574 села і 76 тисяч селян. Криза була системна, всеохоплююча. В надрах феодально – кріпосницької системи визрівали капіталістичні (ринкові, товарно – грошові) відносини і підривали її зсередини. Криза феодально – кріпосницьких порядків визначилася і у промисловості. Зростала кількість промислових підприємств: наприкінці XVIII ст. - 200, у 1825 р. - 649, у 1861 р. - 2873 ( з яких 15 % фабрики ). У 30 – 40-ві рр. XIX ст. почався технічний переворот у промисловості (ручна праця витісняється працею машин, фабрика замінює мануфактуру). У промисловості капіталістичні відносини діставали перевагу над кріпосницькими, про це свідчить співвідношення підприємств: А також частка вільнонайманої праці в промисловості, яка становила у 1825р. – 25%, а у 1861р. – 74 %. Про поширення ринкових, товарно – грошових відносин засвідчував і розвиток торгівлі. З 13 найбільших ярмарок Росії 10 діяли на території України. Окрім цього діяли 12 тисяч місцевих ярмарків, базарів, торгів. 54.Соціально-економічні та політичні процеси в Україні початку XX ст. Рубіж XIX і XX ст. характеризується в Україні завершенням промислового перевороту і переходом до індустріалізації, суть якої полягала в розбудові великої машинної індустрії, якісній зміні структури господарства (промисловість мала переважати над сільським господарством, а важка промисловість над легкою). Ці широкомасштабні суттєві зміни відбувалися в надзвичайно складних умовах, адже Російська імперія, як і більшість країн світу, у 1900—1903 pp. пережила економічну кризу. 1904—1908 pp. позначені депресією, і лише в 1909—1913 pp. почалося промислове піднесення.Українська промисловість формувалася як частина загальноімперського економічного комплексу. Проте через певні обставини (вигідне географічне розташування, природні багатства, дешева, але кваліфікована робоча сила то-що) вона мала свої особливості, які суттєво вплинули на структуру та розвиток промислового потенціалу краю. Своєрідним каталізатором реалізації потенційних можливостей регіону стала економічна криза, яка, загостривши конкуренцію та посиливши поляризацію підприємств, змусила буржуазію максимально сконцентрувати і об?єднати сили. Тому вже на початку XX ст. Україна за рівнем Концентрації промислового виробництва в основних галузях не тільки домінувала в Російській імперії, а й посідала одне з перших місць у світі. Концентрація промислового виробництва сприяла процесу монополізації, і тому утворення монополій почалося спочатку саме у найбільш «концентрованих» галузях — металургійній, кам?яновугільній, залізорудній тощо. Однак, приносячи буржуазії надприбутки навіть у кризових умовах, монополії водночас гальмували госпМонополістичні об?єднання України були тісно пов?язані не тільки з російською буржуазією, а й з іноземним капіталом. Західну буржуазію приваблювали величезні природні багатства, дешева робоча сила, висока норма прибутку, широкий ринокВажливою особливістю промислового розвитку України був нерівномірний розвиток її регіонів.Поступово в українських землях склалася певна спеціалізація промислових районів. Донбас став центром вугільної промисловостіВ аграрному секторі України на початку XX ст. налічувалося понад 32 тис. поміщицьких господарств. Частина з них, переважно великі земельні латифундії, перейшла на капіталістичні рейки, створивши ефективні, багатогалузеві господарства. Органічно вписалися в нові умови господарювання маєтки Кочубея, Терещенка, Харитоненка та ін. Решта ж поміщиків, не пристосувавшись до буржуазних відносин, була змушена продавати свої землі. Про Масштаби цього процесу свідчить хоча б той факт, що протягом 1877—1905 pp. дворяни Півдня України продали майже половину своїх володінь (у цілому в українських землях поміщики до початку першої російської революції спродали понад 1/3 своїх земель).Перетворення землі на товар суттєво змінило життя не тільки дворянства, а й селянства. У пореформений період інтенсивно розгорнувся процес його майнової диференціації..В аграрному секторі України зберігали свої позиції великі поміщицькі латифундії; перетворення землі на товар спричинило посилення майнової диференціації селянства; зросла експлуатація народних мас; назріла проблема аграрного перенаселення тощо. Всі ці чинники призвели до значної напруженості в суспільстві, загострення соціальних протиріч. 58.Піднесення національно-визвольного руху в Україні після Лютневої демократичної революції 1917 р. Утворення Центральної Ради та її роль у формуванні української державності. УНР. Лютнева революція в Росії лише на певний час зняла політичну напруженість у країні. Після падіння царизму перед суспільством постали невідкладні завдання, з’явилися нові проблеми. Першочерговим було створення нової стабільної держави, визначеність у питанні про участь у війні, подолання негативних тенденцій в економіці, вирішення аграрного та національного питань.Перемога революції сприяла створенню на теренах колишньої імперії нової політичної ситуації та суспільної атмосфери..Після Лютневої революції влада формально перебувала в руках Тимчасового уряду, який отримав повноваження від ліберальних кіл Державної думи. Його основною опорою на місцях і, зокрема, в Україні були торгово-промислова буржуазія, землевласники, чиновництво та інтелігенція переважно кадетської орієнтації. Саме ці соціальні верстви почали створювати громадські ради та комітети, які й розглядалися Тимчасовим урядом як представницькі органи місцевої влади. Широка демократизація суспільства (проголошення політичних прав і свобод, скасування національних та релігійних обмежень, смертної кари, ліквідація репресивних органів царського режиму, оголошення амністії) зумовили на перших порах популярність нового уряду серед місцевих органів влади. Проте революційна ейфорія швидко минула. Небажання, а значною мірою неможливість через певні обставини Тимчасового уряду йти на радикальні суспільні зміни до скликання Установчих зборів зумовили катастрофічне, прогресуюче падіння авторитету та впливовості всієї вертикалі офіційних владних структур, перманентну кризу влади. Отже, безпосередніми наслідками Лютневої революції 1917 р. для України були посилення політичної боротьби; вихід на політичну арену широких народних мас; перетворення армії на впливовий фактор внутрішнього життя; зростання ролі політичних партій; зміщення суспільних настроїв вліво; паралельна поява конкуруючих владних структур Тимчасового уряду і Рад, у діяльності яких домінував соціальний акцент, та Центральної Ради, у роботі якої надавалася перевага вирішенню питань національного розвитку. 59.М.С. Грушевський – видатний історик, політик, перший президент України. М. С. Грушевський народився 17 вересня (за ст. стилем) 1866 р. у Холмі (нині — Республіка Польща) в сім'ї вчителя. Дитячі роки проходили далеко від рідних місць (сім'я переїхала спершу в Ставрополь, а згодом на Кавказ). Проте, почуття любові до рідного краю залишалося у нього на все життя. Як писав М. С. Грушевський в «Автобіографії», «під впливом оповідань батька, що заховав тепле прив'язання до всього українського — мови, пісні, традиції, в мені рано збудилося й усвідомилося національне українське почуття, піддержуване книжками, тими рідкими поїздками на Україну, що малювалася тому в авреолі далекої «вітчини», і контрастом чужоплемінної й чужомовної «чужини». Перше десятиріччя нового, XX століття внесло корективи в творче життя М.С. Грушевського. Певна демократизація всіх сфер життя в країні під впли¬вом буржуазно-демократичної революції 1905-1907 рр. відкрила вченому можливість відвідувати багато міст Лівобережної, Слобідської та Південної України і розширити науково-організаційну діяльність. У роки, сповнені тривалої політичної боротьби і організаторської діяльності, М. С. Грушевський не забуває про популяризацію наукових знань. У 1907 р. він видав книгу «Про старі часи на Україні», де в популярній формі виклав основні події історичного минулого українського народу. Перша світова війна докорінно змінила життєві і творчі плани М.С. Грушевського. Царські сатрапи висунули проти нього безглузді зви¬нувачення у шпигунській діяльності на користь Австро-Угорщини, заарешту¬вали його і, вчинивши принизливі допити, згодом відправили на заслання в Симбірськ і Казань. Лише завдяки клопотанню з боку Російської академії на¬ук, він повернувся до Москви. Це дало змогу вченому знову зайнятися нау¬ковою роботою. В період з березня 1917 до квітня 1918 р. М.С. Грушевський вів активну політичну діяльність як голова Центральної Ради і перший президент УНР. В цей час він чимало зробив для відродження української державності, обґрунтовуючи свої погляди у ряді публіцистичних статей та державних документів, які відзначалися прагненням автора відобразити в них суть історичного момен¬ту Після гетьманського перевороту М.С. Грушевський відійшов від політичних справ. Деякий час він знаходився на нелегальному становищі у Києві, а з березня 1919 р. почався емігрантський період в житті вченого. Перебуваючи в Празі, Берліні, Женеві, Парижі та інших містах, він займався переважно науковою діяльністю: готував і публікував ряд наукових праць (в тому числі такі великі, як «З історії релігійної думки на Україні», «Початки громадянства», «З починів українського соціалістичного руху: Михайло Драгоманів і женевський соціаліс¬тичний гурток» та ін.). За кордоном вчений організував також видання науко¬во-політичних журналів та здійснював їх редагування. Тоді ж в Бадені, під Віднем, він зайнявся літературознавчими дослідженнями. Перебуваючи в еміграції, М.С. Грушевський не поривав зв'язків з Україною. Він підтримував інтенсивне листування з діячами культури і науки, уважно стежив за подіями суспільно-політичного життя, що відбувалися на рідній землі. Поступово у нього визріли думки про можливість повернення на батьківщину. Після кількох років переговорів між представниками радянських властей та М.С. Грушевським йому нарешті дозволили в'їзд в країну (7 березня 1924 р. сім'я Грушевських була вже в Києві). На Україну М. С. Грушевський повернувся уже як визнаний лідер в історичній науці. Він обирається академіком ВУАН (1924), очолює ряд комісій, секцій в системі академії, активно включається в її різнопланову діяльність. М.С. Грушевський працює багато і плідно: наукові інтереси зосереджуються на науковій спадщині, концепціях та поглядах М.І. Костомарова, В.Б. Антоновича, П.О. Куліша, М.П. Драгоманова. Як і в Львові, навколо М. С. Грушевського гуртуються молоді, талановиті вчені (С.Глушко, А.Глядківський, М.Карачківський, С.Шамрай, В.Юркевич, М.Ткаченко, В.Новицький), які зробили свій внесок у розвиток історичної науки України. Визнанням великих заслуг Грушевського-вченого стало обран¬ня його в 1929 р. дійсним членом Академії наук СРСР. Однак невдовзі ситуація змінилася. Лабети сталінщини не обминули і М. С. Грушевського. Навколо нього виникла атмосфера недовіри, а то й ворожнечі. Утворилася опозиція із числа політичних діячів та вчених, яка розгорнула проти нього систематичне цькування. В березні 1931 р. М.С. Грушевський змушений був залишити Київ і переїхати до Москви. Тут його заарештували (інкримінували участь у так зва¬ному Українському національному центрі), але через деякий час звільнили. Незважаючи на вік і стан здоров'я (він практично втратив зір), М.С. Грушев¬ський продовжує багато працювати: відвідує архіви та бібліотеки Москви, зай¬мається літературознавчою роботою. Він був ще повний наукових задумів. Та все пережите дало знати про себе. 25 листопада 1934 р. під час відпочинку та лікування у Кисловодську М.С. Грушевський помер. |
|
Совість – це глядач та суддя доброчинності Батьківщиною. Також на чужині відмінні від наших звичаї, побут, і людині важко до цього пристосуватися |
ДЕРЖАВНИЙ ЗАКЛАД Ліквідовано 2 стихійних сміттєзвалища. Вручений припис сільському голові для усунення недоліків, що були виявлені під час перевірки.... |
|
Кири ́ ло і Мефо ́ дій Кири́ло і Мефо́дій — слов'янські просвітителі та проповідники християнства, творці слов'янської азбуки, перші перекладачі богослужбових... |
Уроку. І. Актуалізація опорних знань Діти, ми з вами ознайомилися з одним із найдавніших періодів в історії нашої держави і дізналися, що на теренах нашої країни в давнину... |
|
ПЛАН-КОНСПЕКТ проведення заняття з гуманітарної підготовки з особовим... Навчальна мета: Вивчити з особовим складом українські народні звичаї та традиції |
1. Формування й розвиток давньоруської держави Археологічні пам’ятки... У писемних джерелах тих часів (римські історики Пліній Старший, Тацит) слов’яни згадуються під назвою “венеди”. Венеди становили... |
|
ПІЗНАВАЛЬНЕ ЗНАЧЕННЯ СВІТОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ Читаючи твори світової літератури,... Як ви вважаєте, чи відображено духовні й моральні цінності в літературі, яку ви вивчали? Свою думку обґрунтуйте прикладами |
Скрынников Р. Г. История Российская. IX XVII вв СЕМІНАРСЬКЕ ЗАНЯТТЯ №1 2 історії слов’янських народів на І курсі інституту історії, етнології і права |
|
Перелік територій природно-заповідного фонду Краснолиманського, Слов'янського,... Відділення "Крейдяна Флора" Українського степового заповідника (Краснолиманський та Слов'янський р-ни) |
ПЛАН КОНСПЕК Т Проведення заняття з гуманітарної підготовки ... |