2. 2. Особливості відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки
Відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки має ряд особливостей. Згідно з ч. 2 ст. 1187 ЦК шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Таку особу називають титульним володільцем.
У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27. 03. 1992 р. «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» [16] зазначено, що під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо). Тобто володільцем джерела підвищеної небезпеки визнається лише та юридична чи фізична особа, яка має відповідні юридичні підстави на володіння певним об’єктом, експлуатація якого створює небезпеку завдання шкоди. Крім того ці підстави повинні мати цивільно-правовий характер (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо).
У пункті 4 зазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України також відмічено, що не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор і т. ін.).
Виходячи із змісту ст. 1172 ЦК України яка передбачає, що не тільки роботодавець відшкодовує, шкоду, завдану його працівником під час виконання своїх трудових (службових) обов’язків, а й замовник відшкодовує шкоду, завдану іншій особі підрядником, якщо він діяв за завданням замовника, а також підприємницькі товариства, кооперативи відшкодовують шкоду, завдану їхнім учасником (членом) під час здійснення ним підприємницької або іншої діяльності від імені товариства чи кооперативу.
Нерідко виникає проблема щодо визначення суб’єкта відповідальності за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, коли такий об’єкт перебуває в спільній власності, наприклад, подружжя. Судова практика не має єдиної точки зору з цього питання. На думку окремих науковців [46], суб’єктом даного зобов’язання має бути той із подружжя, хто фактично заподіяв шкоду. Інший повинен нести відповідальність лише у випадку загибелі заподіювача, але як спадкоємець ― у частині отриманої спадщини.
Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояву їх шкідливих властивостей (наприклад, у випадку заподіяння шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля).
Титульний володілець, крім того, що повинен мати відповідні юридичні підстави на володіння певним об’єктом, він повинен здійснювати ще й фактичне володіння, тобто передбачену законодавством потенційну небезпечну діяльність, пов’язану з використанням, зберіганням або утриманням такого об’єкта. Тобто повинна бути в наявності юридична та фактична ознака.
В окремих випадках закон частково чи повністю звільняє титульного володільця від обов’язку відшкодувати матеріальну шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки.
У тих випадках, коли фізичні чи юридичні особи передають за договором чи на інших законних підставах об’єкт, зберігання, використання або утримання якого створює підвищену небезпеку, вони перестають бути суб’єктами відповідальності за ст. 1187 ЦК.
Згідно з ч. 3 ст. 1187 ЦК особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом; механізмом, іншим об’єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов’язана відшкодувати її на загальних підставах. У цьому випадку титульний володілець звільняється від відповідальності. Але якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом сприяла недбалість її власника (володільця), (тобто невжиття ним відповідних заходів, спрямованих на унеможливлення незаконного заволодіння об’єктом джерела підвищеної небезпеки іншими особами), шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відповідно до ч. 4 цієї статті відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення.
Вибуття джерела підвищеної небезпеки може статися і при правомірній поведінці третьої особи. Це стосується випадків, коли транспортний засіб передасться в розпорядження працівників міліції, медперсоналу. Якщо в такому випадку управління автомобілем здійснюється його володільцем, останній і повинен притягатися до відповідальності за заподіяну шкоду. Якщо ж управління переходить до працівника міліції чи працівника медперсоналу, то і володіння вважається таким, що перейшло до органів міліції чи до органів охорони здоров’я на правовій підставі, а тому останні вважаються відповідальними за заподіяну їх працівниками шкоду.
Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, може бути звільнена від відповідальності за завдану шкоду, якщо вона доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
До обставин, за яких титульний володілець звільняється від відповідальності за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, слід віднести і обставини, за яких така відповідальність титульного володільця може бути зменшена. До таких обставин слід віднести, зокрема, грубу необережність потерпілої особи. Відповідно до ч. 2 ст. 1193 ЦК, якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди ― також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом. У п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27. 03. 92 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» [16] як груба необережність потерпілого розглядається перебування в нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо.
Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 1193 ЦК суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину.
Перекладення часткової чи повної матеріальної відповідальності за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, на інших осіб законодавством передбачено і у випадку, коли титульний володілець застрахував свою цивільну відповідальність. У цьому разі титульний володілець відповідно до ст. 1194 ЦК буде нести субсидіарну відповідальність, тобто відповідальність лише у разі, якщо страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої ним шкоди буде недостатньо, і він буде зобов’язаний сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відповідно до ст. 1188 ЦК шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме:
шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою;
за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується;
за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Але якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов’язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини.
Відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, настає за наявності відповідних умов, які є специфічними для цього виду деліктної відповідальності.
Протиправність діяння означає, що є неправомірним саме заподіяння шкоди внаслідок експлуатації певних об’єктів, хоч сама експлуатація цих об’єктів зазвичай є правомірною.
Шкода ― може бути як матеріальною так і моральною.
Причинно-наслідковий зв’язок ― мається на увазі, що шкода заподіюється безпосередньо внаслідок діяльності джерела підвищеної небезпеки. В іншому випадку шкода має відшкодовуватись в загальному порядку, а не за правилами, встановленими статтями 1187, 1188 ЦК ― тобто не як така, що завдана джерелом підвищеної небезпеки.
Вина не виступає обов’язковою умовою, тобто відповідальність настає незалежно від вини, і в межах даного делікту, як правило, спеціально не розглядається. Але, незважаючи на це, існує низка винятків ― випадків винної відповідальності за таку шкоду. Наприклад, випадки відшкодування шкоди, заподіяної володільцям джерел підвищеної небезпеки внаслідок взаємодії останніх (ст. 1188 ЦК ); відшкодування моральної шкоди, заподіяної дією джерела підвищеної небезпеки, окрім шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи (ст. 1167 ЦК); відповідальності володільця джерела підвищеної небезпеки у разі неправомірного заволодіння ним іншою особою, якщо цьому сприяла недбалість володільця (ч. 4 ст. 1187 ЦК). Вина також береться до уваги в разі пред’явлення регресного позову за заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки до іншого солідарного боржника або до безпосереднього заподіювана.
|