|
|
Скачати 416.71 Kb.
|
|
http://zakon.at.ua/ КУРСОВА РОБОТАз дисципліни:“Конституційне право України”на тему: “Правова охорона Конституції і статус Конституційного Суду України” ПланВступ.
3. Конституційний Суд – єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні.
4. Порядок здійснення провадження справ у Конституційному Суді України. Висновок Додатки Список використаної літератури змістВступ.…………………………………………………………………………………………………………………………………..… 5 1. Конституція – основний Закон держави. …………………………………………………………………. 6 1.1. Поняття і основні властивості Конституції України.………………………………….. 7
Конституції України.……………………………………………………..................................................... …. 13
в Україні. ………………………………...………………………………...………………………………...……………………... 19 3.1. Склад і порядок формування Конституційного Суду України.………..… 22 3.2. Функції та повноваження Конституційного Суду України. ………………… 27 3.3. Форми і види звернень до Конституційного Суду України. …………..…... 29
України. ………………………………...………….…………………...………………………………...…………………………… 32 Висновок. ………………………………...………………………………...………………….…………...…………………………37 Додатки. ………………………………...………………………………...………………………...………………………… 39, 40 Список використаної літератури. ………………………………...………………………………...…………. 41 Список використаних абревіатур РСР – Радянська Соціалістична Республіка. СРСР – Союз Радянських Соціалістичних Республік. АРК – Автономна Республіки Крим. ВРУ – Верховна Рада України. КСУ – Конституційний Суд України. КМУ – Кабінет Міністрів України. ПУ – Президент України. КУ – Конституція України.ЗУ – Закон (Закони) України. ФРН – Федеративна Республіка Німеччина. КС – Конституційний Суд. МДА – Місцева державна адміністрація. Ст. – стаття. ВступМоя курсова робота має назву “Правова охорона Конституції і статус Конституційного Суду України”. Робота складається з:
У даній курсовій роботі я намагатимусь розкрити суть правової охорони КУ та статус Конституційного Суду України, зв’язок між цими двома поняттями. Отже, правова охорона КУ, тобто захист Конституції, полягає в наступному: в жорсткій процедурі внесення змін до КУ; у чіткому визначенні тільки єдиного органу, що може вностити до неї зміни у правовому порядку; визначення змістом самої КУ органів, які забезпечують виконання Основного Закону (наприклад: місцеві державні адміністрації), що найголовніше Конституція визначає одну особу, гаранта її додержання. Цією особою згідно п.2. ст. 102 КУ є глава держави – ПУ. Стосовно Конституційного Суду України, то він визначається єдиним органом конституційної юрисдикції України. Існує точка зору, що КСУ є єдиним органом, що здійснює правову охорону КУ. В цьому і полягає зв’язок між цими двома поняттями. Однак ця точка зору ще не знайшла свого письмового закріплення. Проте законодавство постійно удосконалюється. Отже даних змін слід сподіватись у майбутньому. Для написання роботи були використані такі джерела: КУ, ЗУ “Про КСУ” від 16 жовтня 1996 року , спеціалізовані підручники з конституційного права. Конституційне право В.Ф. Погорілка, О.Ф. Фрицького, тощо. 1.Конституція України - основний закон держави До останнього часу вважалося, що термін “конституція” походить від латинського слова “constitutio”, що в перекладі означає установа, установлення, устрій. Проте походження самого терміну “constitutio” ще точно не встановлено, тому існує думка, що він бере початок із звороту “ rem republikym constituire” , яким починалися акти римських імператорів. У середньовічній Європі конституціями називали акти, в яких закріплювалися привілеї та вольності феодалів (Велика хартія вольностей 1215 р. в Англії, Великий березневий ордонанс 1358 р. у Франції тощо). В той же час ні в античному світі, ні в середні віки сучасного поняття конституції не існувало. Не було і таких законів, які можна було б розглядати як юридичну базу чинної нормотворчості, як акти, які б визначали незалежну організацію державної влади, закріплювали гарантії прав і свобод людини.1 Крім терміну “конституція” для означення того самого інституту на початкових етапах його становлення застосовувалося й найменування “les fundamentales” – “Основний Закон”. Отже, Конституція – це основний закон держави, який регулює суспільні відносини у відповідності із волею і інтересами пануючого класу, що складаються в процесі здійснення основоположних засад організації суспільства та держави.
Конституція (Основний Закон держави або система правових актів) – це нормативно правовий акт, що має юридичні властивості, за допомогою якого народ або органи держави, що виступають від його імені, закріплюють права і свободи людини і громадянина, основи громадянського суспільства, які охороняються державою, утверджують основні засади устрою суспільства і держави, визначають суб’єктів влади та механізм її організації й здійснення.2 В науці конституційного права при визначенні поняття «конституції», слід враховувати два підходи: західної (європейської) концепції і марксистсько-ленінської. Західна (європейська) концепція характерна тим, що представники різних філософсько-правових шкіл неоднозначно ставляться до змісту конституції. Так, представники природної школи права під конституцією розуміють суспільний договір, який виражає волю народу. Нормативіська школа права вважає конституцію вираженням вищої правової норми. Інституціоналісти вважають, що конституція – це статут не лише держави, а й нації. Зміст Конституції – це сукупність конституційно-правових норм, принципів, що регулюють суспільні відносини, які визначають організацію державної влади її взаємовідносини з суспільством, людиною і громадянином. 3 Розрізняють 2 види змісту Основного Закону:
Зміст Конституції виявляється в її формі і являє собою спосіб організації матеріалу, який у ній міститься. Незважаючи на те, що конституційні норми відображають політику держави, Конституція, перш за все, є правовим актом. Тому важливо визначити її місце і роль в системі національного права України, її юридичну силу та особливості. На всі ці питання може дути відповідь висвітлення юридичних властивостей Конституції як юридичного нормативного правового акта. Отже, як і все, що є у цьому світі має свої властивості. Конституція теж має такі юридичні властивості. Однак ці властивості особливі, бо саме вони визначають КУ Основним Законом держави, що виражає у своєму змісті всі сфери суспільного та державного життя. Насамперед, слід відзначити, що КУ є елементом системи нормативно-правових актів. Її не можна винести за межі чинного права, оскільки вона є його складовою і в той же час – специфічним законодавчим актом. КУ – це особливий нормативно-правовий акт – Основний Закон Української держави. За радянського періоду в юридичній науці внаслідок розширення меж правого регулювання за рахунок тільки “державної сфери” був зроблений висновок, що Конституція – це Основний Закон не тільки держави, а й суспільства. Справді Конституція звернута і до суспільства. КУ – це найвищий за юридичною силою правовий акт. Вона закріплює організацію органів, що здійснюють публічну владу на основі принципу народного суверенітету, їх взаємовідносини між собою, людиною і громадянином. Норми КУ сприяють погодженню всього правового розвитку країни, систематизації права. КУ, з одного боку, є свого роду підсумком, вершиною у розвитку законодавчих праць у країні, втіленням досягнень теорії і практики попередніх часів, а з другого – вона є основною для вдосконалення права у майбутньому. Говорячи про найвищу юридичну силу КУ, в Основному Законі, зазначається, що всі інші нормативні акти державних органів видаються на основі і у відповідності до КУ. КУ – це безпосередньо чинне право. Конституція, всі її статті набирають чинності після її затвердження, як правило, у повному обсязі без жодних обмежень, але положення КУ реалізується далеко неоднаково. Дія ряду статей КУ ефективна тільки у єдиному комплексі з іншими нормами, що закріплені в звичайних законах. Ось чому в самій Конституції передбачено закони, без яких дія її статей була б утруднена. Конституція є базою діючого законодавства. Тому саме вона стимулює подальший розвиток та оновлення законодавства, приведення його у відповідність з КУ. КУ є юридичним виразом обмеження державної влади, оскільки саме вона визначає межі здійснення повноважень кожної з гілок влади з метою недопущення диктатури.4 Властивістю КУ є особливий порядок її прийняття, доповнення і зміни, завдяки чому забезпечується правова охорона самої Конституції.
Форми КУ – це спосіб вираження і організація конституційних норм та інститутів. Для визначення форми КУ слід визначитись із тим, які ж бувають Конституції. Традиційно за формою конституційна доктрина поділяла конституції на писані і неписані. Писаними є Конституції: України, Франції, ФРН. Неписані – конституції Великої Британії, Нової Зеландії, Ізраїля. Проте в сучасний період така класифікація не використовується, всі основні закони - писані. Сучасна наука конституційного права використовує термін “конституція” у кількох значеннях: конституція юридична, конституція фактична, конституція соціальна. Отже, юридична конституція – це система правових норм, які закріплюють засади конституційного (державного) ладу, встановлюють найвищі правові гарантії прав і свобод людини і громадянина, визначають систему, принципи організації і функціонування органів публічної влади (органів державної влади і місцевого самоврядування), встановлюють територіальний устрій держави. Залежно від способу викладення цих норм, юридичні конституції можуть мати формальний або матеріальний характер. Формальна конституція становить закон (або кілька законів). Це наприклад, конституцію Швеції складають три акти – “Акт про престолонаслідування” (1810 р.), “Форма праління” (1974 р.) та “Акт про свободу друку” (1974 р.). Матеріальна конституція являє собою акт або велику кількість прийнятих у різні часи нормативних актів, судових рішень, які визначають засади державного ладу, основи організації органів державної влади, закріплюють та гарантують права і свободи людини, регулюють їх взаємовідносини з державною владою. Акти, які складають зміст матеріальної конституції, не мають вищої юридичної сили по відношенню до інших законів. Фактична та соціальна конституція – ці терміни застосовуються для характеристики реального стану суспільних відносин, які складають предмет конституційного регулювання, вони визначають реально існуючі в країні основи державного ладу, фактичну ситуацію з правами і свободами людини. Існує ще й формально-юридичне значення Конституції, яке полягає у наступному: Основний Закон держави, приймається в особливому порядку, має найвищу юридичну силу та регулює найважливіші суспільні відносини. Крім всіх цих зазначених форм конституції розрізняють кодифіковані та некодифіковані (неконсолідовані конституції). Кодифікована – це конституція, що складається з багатьох актів, які в сукупності складають її зміст. Некодифіковані (неконсолідовані)5 складаються з кількох актів, що може викликати певні труднощі, тому потрібно чітко орієнтуватися, які закони є основні, а які – неосновні. Підбиваючи підсумок усім цим визначенням, слід сказати, що КУ є насамперед писаною, юридичною формальною і кодифікованою. Структура КУ має сталий вигляд і включає низку елементів: преамбулу основну частину, заключну частину (прикінцеві положення) та перехідні положення. Преамбула, її значення досить важливе для подальшого тлумачення усіх положень Конституції і прийняття на її основі закону. Основна частина поділяється на відповідні розділи, глави і статті. Прикінцеві положення визначають момент набуття чинності КУ введення в дію законодавства, яке було прийняте до вступу в силу нового закону. Норми розділу “Прикінцеві положення” регулюють порядок реалізації нової Конституції. Відповідно до ст. 160 КУ набула чинності в день її прийняття ВРУ – 21 червня 1996 р. на п’ятій сесії6 Моментом набуття чинності КУ є час оголошення результатів голосування за проект КУ в цілому на пленарному засіданні ВРУ. Перехідні положення. У них закріплено порядок і строки зміни чинного законодавства, а також строки повноважень посадових осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, обраних та призначених посадовців до набуття чинності новим. Діюча КУ складається з преамбули, 15 розділів, які об’єднують 161 статті, і 14 Перехідних положень та 2 статті Прикінцевих. Преамбула Розділ І. Загальні засади. Розділ ІІ. Права, свободи і обов’язки людини і громадянина. Розділ ІІІ. Вибори. Референдум. Розділ ІV. Верховна Рада України. Розділ V. Президент України. Розділ VІ. Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади. Розділ VІІ. Прокуратура. Розділ VІІІ. Правосуддя. Розділ ІХ. Територіальний устрій України. Розділ Х.Автономна Республіка Крим. Розділ ХІ. Місцеве самоврядування. Розділ ХІІ. Конституційний Суд України. Розділ ХІІІ. Внесення змін до КУ. Розділ ХІV. Прикінцеві положення. Ось такий вигляд має КУ – Основний Закон нашої держави. Основним він є тому, що будучи правовим актом найвищої юридичної сили, на найвищому державному рівні закріплює найважливіші якісні риси, які характеризують суспільство та державний лад України. Проте, все ж таки переважна більшість принципів та норм Конституції, спрямована на закріплення саме державного ладу України, що ще раз і ще раз доводить: взагалі будь-яка конституція (в тому числі КУ) насамперед характеризує державу, сутність, спрямування її діяльності та діяльності її органів, організацію державного апарату. Ось чому КУ є такою необхідною для кожного істинного українця. 2.Правова охорона КУ. 2.1. Поняття та необхідність здійснення правової охорони Конституції України. Правова охорона КУ – неодмінна умова забезпечення її верховенства і стабільності, високоефективності дії її положень у всіх сферах життєдіяльності нашої держави. Належний рівень правової охорони Конституції – необхідний атрибут (ознака) правової держави, яка є найважливішим чинником побудови громадянського суспільства. У наш час, коли буквально все піддається змінам, не завжди законним, правовим; актуальною проблемою стала потреба у здійснені правової охорони Основного Закону нашої держави. Важливо знати, які існують форми здійснення правової охорони КУ. Все це детальніше висвітлено у наступних питаннях роботи. 2.2. Форми здійснення правової охорони Конституції України. Правова охорона здійснюється у різноманітних формах, головними з яких є конституційний контроль і конституційний нагляд. Основна відмінність між ними – в заходах впливу при порушенні Конституції, які можуть бути застосовані відповідними органами. Сутність конституційного контролю полягає в тому, що відповідні органи можуть безпосередньо втручатись у діяльність підконтрольних органів, скасовуючи чи призупиняючи незаконні акти.7 Основне призначення органів конституційного нагляду – повідомити про неконституційність прийнятого правового акту. Реальну політико-правову базу для впровадження конституційного нагляду в життя було започатковано Декларацією про державний суверенітет, де йшлося про поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову. На основі цього положення Закон “Про зміни і доповнення Конституції Української РСР” від 24 жовтня 1990 року передбачив створення конституційного нагляду. В останні роки існування Радянського Союзу робились спроби вирішити цю проблему шляхом створення особливого органу, який би здійснював охорону Конституції СРСР – Комітету конституційного нагляду СРСР, який поєднував функції конституційного контролю і конституційного нагляду. Цей комітет був запроваджений у грудні 1988 року, реально сформований у квітні 1990 року і припинив свою діяльність у грудні 1991 року. Світова практика знає кілька варіантів організації конституційного контролю. В одних випадках цю роль виконують спеціальні конституційні суди (Німеччина, Італія), в інших – загальні суди, особливо верховні (США, Японія). Який із варіантів найкращий – важко визначитись, це залежить від умов життєдіяльності конкретної країни. Зарубіжна теорія і практика надає перевагу судовим органам конституційного контролю, тобто конституційній юстиції і конституційній юрисдикції. Це цілком узгоджується з ідеєю поділу влад, з ідеєю панування права, що виключає або зменшує не тільки політичний, а й парламентський вплив на конституційну юстицію. Але проблема цим не вирішується, бо йдеться про творення права органами конституційної юстиції. Деякі вчені вважають, що суперечка про конституційність того чи іншого закону або нормативно-правового акта є винятково юридичною, а отже повинна розглядатись органом, який має достатньо повноважень для цього; право суддів перевіряти конституційність законів і, таким чином, контролювати діяльність законодавчої влади випливає з принципу поділу влад; незалежність і неупередженість характерні для представників судової влади в силу їх специфіки. Вони звільняють закони чи інші нормативно-правові акти від впливу будь-яких політичних сил і є гарантією того, що рішення по справі дійсно базуватимуться на правовій основі. Правила судочинства, передбачають винесення мотивованого рішення, забезпечують повний та всебічний розгляд справи про конституційність заперечуваного закону чи іншого нормативно-правового акта. Оцінкою правових актів займається тільки Конституційний Суд України, при поданнях або зверненнях до нього. Цей суд зобов’язаний видавати юридичні обов’язкові акти для їхнього виконання на всій території України. Конституційний Суд України повинен вирішувати справи на основі норм конституційного права. Розрізняють різні види й форми конституційного контролю; додаток [1]:
За правовими наслідками контроль може бути:
За формою виділяють:
В такому випадку сторона, справа якої вирішена або вирішується на підставі відповідного нормативно-правового акту, оспорює таке рішення, підтвердивши це тим, що акт, на основі якого вирішено справу, на її погляд не відповідає Конституції. Зазвичай такий контроль здійснюється при розгляді справи у суді. Суть Конституційної юстиції – в перевірці законів і інших нормативно-правових актів на відповідність їх Конституції України, спеціальними або загальними судами, що наділені повноваженнями скасовувати чи призупиняти неконституційні положення цих актів, - обов’язковий атрибут правової держави, на шлях розбудови якої стала Україна. 2.3. Суб’єктами правового захисту Конституції України є:
КУ не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина, або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи порушення територіальної цілісності України. КУ не може змінюватися в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Законопроект про внесення змін до КУ, який розглядався ВРУ і закон не був прийнятий може бути поданий до ВРУ не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення щодо цього законопроекту. ВРУ за час своєї діяльності не може змінювати двічі одні і ті ж положення КУ. Законопроект про внесення змін до КУ розглядається ВРУ за наявності висновку Конституційного Суду України, щодо відповідності вищезазначеним вимогам КУ цього законопроекту.
Згідно ст. 2 ЗУ “Про судоустрій України” суд, здійснюючи правосуддя, на засадах верховенства права забезпечує захист прав і свобод людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави, що гарантовані КУ і законами8. Прокуратура в особі своїх представників – прокурорів здійснює прокурорський нагляд за додержанням законів. Тобто діяльність органів прокуратури спрямована на всемірне утвердження верховенства закону, КУ, зміцнення правопорядку. Відповідно до статті 4 ЗУ “Про прокуратуру” завдання останнього визначають її роль у здійсненні правової охорони КУ, а саме:
Досить важливу роль серед суб’єктів правого захисту КУ відіграє адвокатура – добровільне професійне громадське об’єднання, яке покликане згідно з КУ сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, подавати їм іншу юридичну допомогу. Це положення закріплене в статі 1 ЗУ “Про адвокатуру”.10 КСУ, який згідно своїх повноважень вирішує питання про відповідність Конституції, законів і інших правових актів ВРУ, актів ПУ, КМУ, ВР АРК та офіційне тлумачення Конституції і законів України (п. 1, п.4. ст. 13 Закону України “Про Конституційний Суд України”) і (ст. 150 КУ).11 3. Конституційній Суд України – єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні Це визначено в ст. 147 КУ та ст. 1 ЗУ “Про Конституційний Суд України.”12 та у ст. 3 п. 2. ЗУ “Про судоустрій”.13 Згідно з КУ (ст. 127) судочинство здійснюється КСУ та судами загальної юрисдикції. Завданням КСУ є гарантування верховенства КУ як Основного Закону держави на всій території України. Інститут конституційного правосуддя існує у переважній більшості сучасних країн. Це пов’язане з тим, що загальновизнаною стала ідея правової держави, однією з визначальних рис, якої є верховенство права і його головного джерела – конституції. Світовий досвід підтверджує, що найбільш ефективною правовою гарантією верховенства Конституції є судовий конституційний контроль. Традиційно виділяють дві системи конституційного правосуддя: американську і європейську. При американській системі, конституційність законів і інших правових актів перевіряють суди загальної юрисдикції. Така система має два різновиди. В одних країнах конституційний контроль здійснюється усіма судами загальної юрисдикції, тобто будь-який суд може вирішувати питання про конституційність нормативного акта. В інших країнах конституційний контроль здійснює тільки Верховний Суд. Основна відмінність європейської системи від американської полягає в тому, що конституційне правосуддя виділено із загального правосуддя. Конституції багатьох країн розглядають конституційні суди як органи правосуддя. Це ж стосується і України, адже як уже зазначалось КУ визначає, що судочинство в Україні здійснюється Конституційним Судом та судами загальної юрисдикції. Тому є підстави вважати, що КСУ разом із судами загальної юрисдикції складають самостійний вид державної влади – незалежну судову владу. В юридичній літературі висловлюється й інша точка зору стосовно правової природи КСУ. Зокрема КСУ розглядається як орган, що стоїть окремо від трьох гілок влади: законодавчої, виконавчої і судової, тому останніми роками у світі дедалі більше обґрунтовується думка про те, що має існувати і четверта влада – контрольна. У багатьох країнах контрольна влада представлена вищими органами держави особливого роду (конституційні суди, рахункові палати, державні контролери, суперінтенданти, омбудсмени). Інститути контрольної влади посідають самостійне місце, і організаційно відокремлені від інших гілок влади. Ограни контрольної влади не встановлюють загальних правих поведінки, як це робить законодавча влада; не займаються державним управлінням, не розглядають конкретних кримінальних, цивільних, трудових, та ін. справ, що становить сферу діяльності судової влади. Органи контролю, і зокрема КСУ, займаються лише розслідуванням, перевіркою, вивченням стану справ й не мають права втручатися в оперативну діяльність підприємств і установ. Звичайно вони доповідають про результати перевірок іншим органам держави, які й застосовують відповідні заходи до порушників. Самі ж органи контролю, у тому числі КСУ, зазвичай, ніяких покарань призначати не можуть. КСУ посідає особливе, відокремлене від інших органів держави, місце. Це підвереджується наступним:
Отже, Конституційно-правовий статус КСУ визначається у розділі ХІІ КУ і ЗУ “Про КСУ” від 16 жовтня 1996 р. Стаття 147 КУ визначає сутність КСУ і його призначення, яким є:
Згідно п.2. ст. 3У “Про КСУ” такий Суд є юридичною особою, має свою печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням.14 Принципами на яких ґрунтується діяльність КСУ є:
3.1. Склад і порядок формування Конституційного Суду України. В склад КСУ входять постійні і тимчасові комісії. Постійні комісії КСУ утворюються з числа суддів КСУ, вони є допоміжними робочими органами з питань організації його внутрішньої діяльності. Очолюють постійні комісії Голови постійних комісій, що призначаються Головою КСУ на строк своїх повноважень. Тимчасові комісії КСУ утворює на своїх пленарних засіданнях для додаткового дослідження питань, що пов’язані з конституційним правосуддям у справі; у них беруть участь фахівці з відповідних галузей права. КСУ для збереження матеріалів своєї діяльності утворює Архів КСУ та Бібліотеку КСУ – для забезпечення КСУ нормативно-правовими актами, науковою та іншою спеціальною літературою. Очолює КСУ Голова КСУ, який має двох заступників. КСУ має свій друкований орган, яким є “Вісник КСУ”. Організаційне, науково-експертне, інформаційно-довідкове та інше забезпечення діяльності КСУ здійснює Секретаріат КСУ на чолі з його керівником, який призначається КСУ за поданням Голови КСУ з числа громадян, які мають право на зайняття посади професійного судді. Керівник Секретаріату КСУ не може належати до політичних партій, мати представницький мандат, брати участь у будь-якій політичній діяльності, обіймати будь-які інші оплачувані посади чи виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої. Керівник та інші посадові особи КСУ є державними службовцями. КСУ складається з вісімнадцяти суддів (ст. 14 КУ) та (ст. 5 ЗУ “Про КСУ). Чисельність спеціалізованих органів конституційного правосуддя, як правило, визначається конституціями. Це має важливе політичне значення, бо при зміні політичного курсу це досить утруднює можливість відповідним політичним силам в своїх інтересах збільшувати кількість членів КС, оскільки для цього потрібно спершу внести зміни до Конституції. Суддею КСУ може бути громадянин України, який на день призначення досяг сорока років, має вищу юридичну освіту і стаж роботи за фахом не менше як десять років, проживає в Україні протягом останніх двадцяти років та володіє державною мовою. Судді КСУ не можуть належати до політичних партій і профспілок, мати представницький мандат, брати участь у будь-якій політичній діяльності, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім планової, викладацької та творчої. Суддя КСУ призначається на 9 років без права бути призначеним на повторний строк. КУ (ст. 148) визначає такий порядок формування КСУ: ПУ, ВРУ та з’їзд суддів України призначають по 6 суддів КСУ. Порядок призначення суддів КСУ Президентом України - ст. 6 ЗУ “По КСУ”. Президент України проводить консультації з Прем’єр-міністром України та Міністром юстиції України, щодо кандидатур на посади суддів КСУ. Призначеною на посаду судді КСУ вважається особа, про призначення якої видано указ ПУ, що скріплюється підписами ПУ, Прем’єр-Міністра України та Міністра юстиції України. У разі припинення повноважень судді КСУ, який призначався ПУ, ПУ у місячний строк призначає іншу особу на цю посаду. |
|
КУРСОВА РОБОТА Розрахунково-графічна робота (РГР) виконується самостійно студентами протягом ІІ навчального семестру. Завдання на РГР видає викладач... |
КУРСОВА РОБОТА Розрахунково-графічна робота (РГР) виконується самостійно студентами протягом ІІ навчального семестру. Завдання на РГР видає викладач... |
|
КУРСОВА РОБОТА Загальна характеристика провадження у справах про адміністративні правопорушення 8 |
КУРСОВА РОБОТА Оформлення документації по підготовчому етапу (Висновок по технічній пропозиції) |
|
КУРСОВА РОБОТА Розвиток конституційної думки в Україні як історична передумова сучасної Конституції 5 |
КУРСОВА РОБОТА «Теоретичні і практичні питання участі державного обвинуваченого в суді першої інстанції» |
|
КУРСОВА РОБОТА Підстави та процесуальний порядок визнання особи потерпілою у кримінальному процесі України 6 |
КУРСОВА РОБОТА Новокаховське представництво Київського відкритого державного міжнародного університету розвитку людини “Україна” |
|
КУРСОВА РОБОТА Новокаховське представництво Київського відкритого державного Міжнародного університету Розвитку людини “Україна” |
КУРСОВА РОБОТА Новокаховське представництво Київського відкритого державного міжнародного університету розвитку людини “Україна” |