Висновки
Відповідно до основних мети і завдання роботи було проведено дослідження правових норм інституту відшкодування шкоди, зокрема шкоди завданої джерелом підвищеної небезпеки. Загалом хочеться відмітити відносно демократичний стан українського законодавства у врегулюванні відносин з відшкодування шкоди.
Конституція України (ст. 66) зобов’язує кожного відшкодовувати завдані ним збитки. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (ст. 22 ЦК).
Відшкодування шкоди (збитків) є однією із найбільш поширених форм цивільно-правової відповідальності. І важливо те, відшкодування збитків — це відновлення майнового стану учасника правовідносин за рахунок іншого суб'єкта ― правопорушника. Основна функція відповідальності у вигляді відшкодування збитків ― компенсаційна. Тому в демократичній державі саме цей вид відповідальності повинен знайти своє практичне застосування.
Згідно ст. 15 ЦК способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Тобто відповідальність у вигляді відшкодування збитків має подвійну природу це і цивільно-правова відповідальність і спосіб захисту інтересів потерпілої сторони, яка проявляється у відновленні його майнового стану, оскільки обов’язок відшкодувати шкоду (як санкція) виконується правопорушником в інтересах потерпілого (як захист цивільного права й інтересу).
До складу збитків включається і упущена вигода. В різні часи інститут упущеної вигоди викликав гарячі спори щодо доцільності його існування, визначення змісту, обсягу та розміру відшкодування. На сьогодні дискусії щодо існування упущеної вигоди втратили свою актуальність. Що є досить позитивним явищем.
Одним із характерних проявів гуманізації суспільства є визнання особи на немайнові блага. В цьому контексті питання про відшкодування моральної (немайнової) шкоди на сьогодні досить актуальне. Це відносно новий інститут, який потребує як проведення теоретичних досліджень, так і перевірки практикою. Проблема насамперед полягає у визначенні того, що саме є моральною шкодою, як обчислити розмір її відшкодування.
Стосовно розміру відшкодування, побутує думка, що моральну шкоду, зважаючи на її сутність, неможливо відшкодувати в повному обсязі, адже немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності, ділової репутації особи тощо. Навіть сама людина, якій завдано моральної шкоди, не завжди може визначити розмір завданої їй шкоди, тим паче у грошовому еквіваленті.
Багато вчених як практиків, так і теоретиків вказують на необхідність застосування судами презумпції моральної шкоди, тобто сам факт протиправної поведінки повинен вказувати на наявність моральної шкоди.
Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
В науці цивільного права існує й інший погляду, який зводиться до того, що визнавати джерелом підвищеної небезпеки потрібно не діяльність, а предмети, об’єкти підвищеної небезпеки. На мій погляд ці речі взаємопов’язані, як наприклад, матерія і простір, форма і зміст і т. п. Діяльність це ― процес, вона нематеріальна, а тому шкоду наносить безпосередньо через певні об’єкти матеріального світу і розуміти вислів, що шкода нанесена діяльністю не треба буквально. З іншої сторони будь-яка матерія перебуває в постійному русі, а будь-який рух — це уже певна діяльність. Тому будь-який матеріальний об’єкт наносить шкоду саме в процесі діяльності.
Використання ядерної енергії є одним з видів джерел підвищеної небезпеки. Маючи на меті правове регулювання суспільних відносин під час здійснення всіх видів діяльності у сфері використання ядерних установок та джерел іонізуючого випромінювання, забезпечення мінімального рівня утворення радіоактивних відходів при використанні ядерної енергії, захист навколишнього природного середовища, життя та здоров’я громадян від впливу іонізуючого випромінювання. забезпечення відшкодування шкоди, зумовленої радіаційним впливом, законодавцем встановлено особливості відшкодування ядерної шкоди.
Регулює відносини у сфері обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності) і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров’ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України ЗУ «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» [7], а також ЗУ «Про страхування» [11]. Одним з найбільш поширених джерел підвищеної небезпеки є транспортні засоби.
|