РОЗДІЛ 2.
Загальні положення про зобов’язання з Відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки
2. 1. Поняття та види джерел підвищеної небезпеки
Сучасний рівень розвитку господарства будь-якої країни характеризується значним технічним потенціалом. Це машини, механізми, виробниче устаткування, знаряддя праці, будівельні конструкції тощо, експлуатація яких пов’язана з можливістю заподіяння шкоди життю і здоров’ю людини, їхньому майну, а також майну юридичних осіб. Людина використовує ці об’єкти у своїй діяльності. Водночас вони як предмети матеріального світу пов’язані з дією об’єктивних факторів природи ― механічних, фізичних, хімічних, біологічних, які існують поза свідомістю людини і не залежать від неї. Ці об’єкти характеризуються непідконтрольністю з боку осіб, які управляють відповідною діяльністю або користуються певними предметами, внаслідок повністю не виключається можливість заподіяння непередбачуваної (випадкової) шкоди. Оскільки такі об’єкти не підлягають постійному контролю з боку людини, законодавством встановлений окремий порядок відшкодування шкоди, завданої внаслідок діяльності з експлуатації таких об’єктів.
Частиною першою ст. 1187 ЦК визначено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов’язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб.
У ст. 1187 ЦК наводиться приблизний перелік об’єктів, діяльність щодо яких є джерелом підвищеної небезпеки. Такий відкритий перелік має свої переваги: дозволяє виключати з нього джерела підвищеної небезпеки, що перестають існувати у зв’язку із плином часу та змінами в умовах життя або, навпаки, визнавати такими нові види техніки.
У п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27. 03. 1992 р. «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» [16] зазначено, що джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об’єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості.
Джерело підвищеної небезпеки характеризується такими ознаками [26]:
джерелом підвищеної небезпеки має бути певна діяльність, пов’язана з експлуатацією предметів, що мають специфічні особливості чи властивості, які можуть шкідливо впливати на навколишнє середовище, в тому числі й на людину;
така діяльність має створювати високий ступінь вірогідності заподіяння непередбачуваної (випадкової) шкоди внаслідок такої діяльності;
така діяльність не підлягає безперервному і всеосяжному контролю з боку людини.
Об’єкти, які вважаються джерелами підвищеної небезпеки можна класифікувати таким чином:
-
фізичні, які, у свою чергу, поділяються на:
механічні (автомобілі, рухомі склади залізниць, річкові та морські судна, виробничо-механічне обладнання промислових підприємств, будови тощо);
електричні (обладнання та інші агрегати енергосистеми, що перебувають під високою напругою);
теплові (обладнання гарячих металургійних цехів, парові установки, що перебувають під тиском тощо).
фізико-хімічні (до них слід відносити радіоактивні об’єкти та матеріали, наприклад двигуни на атомному паливі, атомні станції тощо);
-
хімічні, які поділяються на:
отруйні (пари йоду, аміак, сірководень тощо);
вибухонебезпечні (тротил, природний газ тощо);
вогненебезпечні (бензин, бензол, гас, денатурат, ефір тощо);
-
біологічні, які поділяються на:
зоологічні (дикі тварини, службові собаки, собаки бійцівських порід тощо);
мікробіологічні (деякі види мікроорганізмів) [40].
Така класифікація джерел підвищеної небезпеки є орієнтиром та полегшує завдання судової практики при вирішенні питання про визнання того чи іншого об’єкта джерелом підвищеної небезпеки.
Судова практика відіграє важливу роль у визначенні поняття джерела підвищеної небезпеки. Так, суди не відносять до джерел підвищеної небезпеки мисливську зброю і свійських тварин (за винятком службових собак та собак бійцівських порід), хоча більшість з них формально підпадає під ознаки такого джерела [33].
Джерелами підвищеної небезпеки практикою визнаються рухові установки; не визнаються велосипед, тачка, ручна чи ножна швейна машина тощо. До джерел підвищеної небезпеки належать також деякі технічні установки, що застосовуються на різних будівельних роботах [39].
Судова практика визнає джерелом підвищеної небезпеки будь-яке застосування концентрованої енергії: механічної, електричної, хімічної тощо, в тих випадках, коли це застосування правомірне, та при умові, що енергія застосовується не в споживчих цілях, не в побуті, а на виробництві, транспорті. Зокрема на транспорті ― навіть у тих випадках, коли транспортний засіб використовується володільцем особисто для себе, тобто в споживчих цілях [21].
Усі так звані засоби озброєння (танки, артилерія, ракетні установки тощо) є джерелами підвищеної небезпеки. До цих джерел наука і практика відносять також і всі військово-транспортні засоби, такі як автомашини, самохідні установки тощо. Проте діяльність зі зброєю джерелом підвищеної небезпеки не визнається [19].
|