|
|
Скачати 492.85 Kb.
|
Ведення чужих справ без доручення — це правовідношення, в якому одна сторона (гестор) виявляє турботу про майновий інтерес другої особи (господаря) без якого-не-будь доручення з його боку. Турбота може бути виражена в різноманітних формах: надання якоїсь юридичної або фізичної послуги, управління майном, годування тварин або рабів, охорона майна. Наприклад, господар раптово виїхав і залишив без догляду худобу або рабів. Його сусід за власною ініціативою вживає заходів щодо їх охорони, годує їх, доглядає тощо. Неодмінною умовою названого зобов'язання є піклування про чуже майно без доручення, за власною ініціативою і волевиявленням гестора. Найчастіше мотивом такого ведення чужої справи було прагнення гестора запобігти настанню негативних майнових наслідків для іншої особи (наприклад, у разі її відсутності, безпорадного стану або збігу інших обставин, за яких господар сам не міг виявити відповідного піклування про своє майно). Зазначене зобов'язання виникало з одностороннього правочину, за характером було двостороннім — обов'язки покладалися на обидві сторони. З ведення чужої справи претор надавав позови обом сторонам. Специфічний характер даного зобов'язання зумовив його правові ознаки. 1. Фактичне ведення чужої справи без відповідного на те доручення. Останні слова були додані до назви цього зобов'язання пізніше, аби підкреслити його позадоговірний характер. Ведення, як уже зазначалося, могло полягати у вчиненні різних дій на користь господаря (одна або кілька справ чи управління майном). Не мали значення обсяг справи, її характер і зміст, важливо було її здійснення, прояв піклування про чужу справу фактично, а не на словах. 2. Здійснення турботи про чужу справу, чуже майно повинно мати доцільний, по-господарськи виправданий характер. Ґестор має при цьому виходити з припущення, що господар схвалить його дії. Піклування про чужу справу повинне зумовлюватися інтересами господаря, бути спрямованим на збільшення або, принаймні, збереження його майна. Зобов'язання виникає навіть у тому випадку, коли мета, на досягнення якої було спрямовано ведення (піклування) справи, не буде досягнута. Наприклад, гестор взявся лікувати хворого раба чи тварину, проте, незважаючи на його старанність, раб помер, тварина загинула, — зобов'язання все ж виникає. Не перешкоджає виникненню зобов'язання небажання господаря схвалити вчинені гестором дії, якщо такі будуть визнані судом доцільними, розумними, виправданими. 3. Ведення справи повинне здійснюватися за рахунок господаря. Витрати гестора, пов'язані з веденням справи, підлягають відшкодуванню. Його турботи з ведення справи не можна розглядати як бажання обдаровувати господаря. 4. Зобов'язання з ведення чужої справи виникає в разі, коли гестор здійснює дії з особистих покликань, а не внаслідок договору або закону. Виконання опікуном своїх обов'язків не породжувало зобов'язання, оскільки останній зобов'язаний був це робити в силу закону. Проте моральний обов'язок потурбуватися про чуже майно не перешкоджав виникненню зобов'язання. 5. Вкладена праця у ведення чужої справи оплаті не підлягала. Природа цього положення така, як і в договорі доручення. Правові відносини між гестором і господарем засновані на особливій довірі одного до другого, взаємній повазі і оплачувати таку послугу вважалося нижче гідності вільної людини. Права і обов'язки сторін. Гестор, що взявся за ведення чужої справи, зобов'язаний був виконати її зі всією старанністю і ретельністю, як свою власну. Він відповідав за будь-яку провину, в тому числі і за легку недбалість. Більше того, якщо дії гестора не будуть схвалені господарем і визнані недоцільними, він зобов'язаний поновити попередній стан майна, яким воно було до початку ведення справи. Проте, як уже зазначалося, гестор мав право на відшкодування витрат по веденню справи. Дії, виконані гестором, накладають на господаря обов'язок лише в тому разі, якщо вони виявилися корисними для господаря, принесли йому певну майнову вигоду. Немає значення, в чому полягала остання — в збереженні наявного майна чи в одержанні певного прибутку. Важливо те, що зазначені дії гестора схвалив господар. Останній зобов'язаний схвалити дії гестора і відшкодувати йому витрати лише при визнанні господарської доцільності здійснених дій, причому незалежно від досягнутого ефекту чи результату. Із завершенням справи гестор зобов'язаний був повністю відзвітувати перед господарем і передати йому все набуте за справою. У разі схвалення його дій господар зобов'язаний прийняти звіт. Але якщо суд визнає дії гестора доцільними, господар, навіть не схвалюючи їх, зобов'язаний прийняти звіт і відшкодувати витрати за справою. В свою чергу, він може вимагати від гестора ведення справи. Інколи складається ситуація, за якої вести чужу справу для гестора з тих чи інших причин є вигідно. Таке ведення називають веденням чужої справи в своєму інтересі. Зобов'язання з безпідставного збагачення. Відомі нам джерела не містять даних про те, чи було загальне правило, внаслідок якого хто-небудь, що збагатився без достатньої для цього правової підстави, зобов'язаний був повернути збагачення. Але достовірно відомо, що зобов'язання, які виникли з безпідставного збагачення, в римському праві існували. Вони одержали захист засобами кондикційних позовів або просто кондикцій: а) позов про повернення незаборгованого; б) позов про повернення майнового надання, мета якого не досягнута; в) позов про повернення викраденого; г) позов про повернення одержаного несправедливо або на неправильній підставі. Позов про повернення платежу незаборгованого. Якщо одна особа сплачує іншій неіснуючий борг, то друга збагачується за рахунок першої без достатніх правових підстав і зобов'язана повернути безпідставно одержане. З фактичного складу випливає зобов'язання, за яким безпідставно збагачений зобов'язаний повернути все одержане особі, за рахунок якої він збагатився. Це зобов'язання належить до зобов'язань з безпідставного збагачення, тому що в даному разі немає правової підстави для платежу, бо немає і самого боргу. Характерні елементи підстави виникнення зобов'язання з помилкового платежу. 1. Здійснення платежу за неіснуючим боргом. Форма провадження такого платежу значення не має. Це могла бути відмова від певної вимоги (тоді збагаченому залишалось певне майно або сума грошей), передача суми або Іншого майна особі, що не мала права на його отримання. Платіж міг полягати в безоплатному виконанні робіт на користь певної особи, внаслідок чого вона неправомірно зберегла за собою якусь суму грошей тощо. 2. Відсутність боргу, що також може полягати в різноманітних формах: повна відсутність боргу; борг існує, але плата за ним зроблена не кредитору, а іншій особі, яка мовчазно прийняла платіж, що їй не належав. До цих випадків незаборгованого платежу прирівнюється сплата боргу не зобов'язаним боржником, а іншою особою, а також плата умовного боргу до настання умови. Проте плата боргу достроково, плата за натуральним зобов'язанням не визнавалися платою за неіснуючим боргом. 3. В основі плати за неіснуючим боргом лежить помилка особи, яка здійснила цей платіж. Бажання обдарувати іншу особу, відмова від вимоги з цією ж метою не можуть бути підставою виникнення даного зобов'язання. Ризик випадкової загибелі предмета платежу лежить на особі, яка його здійснювала. Позов про повернення майнового надання, мета якого не досягнута Квазіконтрактом є зобов'язання, через яке особа, котра одержала майнове надання з певною метою, яка не здійснилася, зобов'язана повернути його тому, від кого дане майно одержано. Це одностороннє зобов'язання, яке виникає внаслідок одностороннього волевиявлення. Його підставами могли бути різноманітні надання майнової вигоди однією особою іншій з певною метою. Наприклад, видача боргової розписки в припущення одержання позики, встановлення посагу до шлюбу, дарування на випадок смерті, якщо дарувальник пережив особу, яку обдарував. Необхідні елементи підстави виникнення зазначеного зобов'язання: — фактичне надання майнової вигоди однією особою іншій. Вигода може полягати в передачі певної суми або майна, у відмові від вимоги та інших фактичних дій на користь іншої особи; — надання майнової вигоди з певною метою: боргова розписка видавалася з метою одержання позики, посаг встановлювався для укладення шлюбу, дарування здійснювалося з метою надання майнової допомоги особі, яку бажали обдарувати; — мета, для досягнення якої надавалася майнова вигода, не здійснилася: особа, що видала боргову розписку, позики не одержала; посаг, встановлений на користь нареченого, не призвів до шлюбу; особа, що одержала дарунок, померла раніше дарувальника. Тут не має значення причина, за якої мета не досягнута. За наявності зазначених елементів виникало зобов'язання, завдяки якому безпідставно збагачена особа зобов'язана повернути все одержане. У даних відносинах має місце протиставлення кауза і речі, яке видно з наведеного фрагменту з Дигест. В ньому кауза розуміється як надання, що мало місце в минулому, а гез як надання з певною метою в майбутньому. Отже, якщо кауза належить до майбутнього, але не здійснюється, то вимога про повернення визнається за кондикцією, яка в праві Юстиніана називалася — кондикція, яка заявляється в тих випадках, коли надання зроблено з метою певної каузи, а вона не здійснилася. Отже, кондикція про повернення наданої речі дається в тих випадках, коли майнове надання надається з метою досягнення певної мети, певної підстави, а остання не здійснилася. Кондикція (позов) про повернення одержаного крадіжкою або за іншою незаконною підставою. Випадки заволодіння чужим майном у Стародавньому Римі були не такі вже й поодинокі, що й обумовило виникнення відповідних правових засобів для захисту власності. Сабін вважав, що думка юристів минулих років є правильною для всіх випадків, коли річ (майно) опинилася у володінні інших осіб внаслідок неправомірної підстави. Вона може бути витребувана власником засобом кондикції. Такої ж думки дотримувався і Цельс (Д. 12.5.6). Спочатку наведене висловлювання вважали за загальне правило, що було вироблене наприкінці періоду республіки і за яким з чужого неправомірного володіння могло бути витребуване будь-яке незаконне збагачення. Проте класичне право чітко визнавало кондикцію з крадіжки, адже крадене ні за яких умов не може стати власністю будь-якої третьої особи. Позов про повернення викраденого. Оскільки злодій ні за яких умов не може стати власником викраденої речі (майна), проти нього завжди можна було застосувати віндикацію — позов про витребування власником своєї речі з незаконного володіння злодія. Це складні процесуальні дії, які потребують великих витрат часу і енергії. Однак проти злодія потребувалася оперативна вимога. Тому було визнано можливим допустити кондикційний позов для повернення викраденого. Римські юристи виходили з того, що підставою кондикції з крадіжки є факт збагачення злодія за рахунок власника без достатніх правових підстав. За об'єктивним змістом кондикція з крадіжки схожа з попередніми кондикціями, і тому для виникнення зобов'язання вимагалися ті ж елементи юридичної підстави. Це квазіконтрактне зобов'язання, внаслідок якого злодій зобов'язаний був повернути викрадене власнику. Кондикція з крадіжки надавалася тільки власнику викраденого. Відповідачами могли бути лише злодії та їхні спадкоємці. Посібники злодія відповідали за деліктним позовом. За зобов'язанням, що випливало з крадіжки, злодій повинен повернути, передусім, все викрадене в повному обсязі з усіма прирощеннями, не тільки з фактично одержаними, а й з тими, які могли бути одержані. Злодій відповідав також за випадкову загибель речі, яка наставала в період між крадіжкою і присудженням, у такому разі він зобов'язаний був сплатити найвищу ціну викраденого, що мала місце в цей проміжок часу. ВИСНОВКИ З 4 ПИТАННЯ: Характерною особливістю таких зобов'язань є одержання певної вигоди однією стороною за волевиявленням і за рахунок іншої, але без наміру обдарувати першу. Разом з тим, зобов'язально-правові відносини, які виникають з такого роду односторонніх дій певних осіб, за характером і змістом практично не відрізняються від подібних відносин, що виникали з договору 5. Деліктні зобов'язання До позадоговірних зобов'язань належить група деліктних, тобто зобов'язань, що виникали з цивільних правопорушень. На відміну від квазіконтрактних зобов'язань, в основі яких переважно лежали дозволені дії, основу деліктних, навпаки, складали тільки неправомірні дії. Цей вид зобов'язань почав розвиток ще із Законів XII таблиць і пройшов складну трансформацію. Вже на той час було визнано, що приватне правопорушення породжує обов'язок порушника сплатити потерпілому штраф. Приватним правопорушенням, на відміну від кримінального злочину, вважалась неправомірна дія, яка порушує інтереси окремих приватних осіб. Вона містила також протиправні дії, які сучасне право відносить до тяжких кримінальних злочинів (наприклад, крадіжка, дія, що призвела до каліцтва). Деліктна відповідальність на відміну від договірної будувалася за іншим принципом, а саме — за кумуляцією. Договірна відповідальність могла бути частковою або солідарною, тобто при кількох боржниках кожний з них відповідав або за своєю часткою, або повною мірою, звільняючи інших співборжників від відповідальності. Деліктна відповідальність при вчиненні делікту кількома особами ніби множилася на їх число. Кожний з тих, хто заподіяв шкоду, відповідав певною мірою (наприклад, за позовом з крадіжки штраф зобов'язані сплатити в повному обсязі всі злодії, які її вчинили). Не збігалася дієздатність осіб у договірному праві і деліктному зобов'язанні. Неповнолітні не могли вступати в договірні відносини і, отже, нести договірну відповідальність. Деліктна відповідальність наставала і для них. З часу Законів XII таблиць зберігалась і так звана ноксальна відповідальність домовладики за шкоду, заподіяну його підвладними дітьми і рабами. Якщо делікт вчинявся підвладним або рабом, домовласнику надавалося право вибору — відшкодувати заподіяні підвладним рабом збитки або видати винного для розправи, а пізніше — для їх відробітку. Проте в усі часи римське право розглядало делікт як позадоговірне правопорушення. З цієї точки зору приватне право знало два види правопорушень —'договірні (що були порушенням умов договору) і позадоговірні, коли порушник і потерпілий у договірних відносинах не перебували. Для настання деліктної відповідальності вимагалася наявність певного юридичного складу: а) фактична шкода, заподіяна протиправними діями однієї особи іншій; б) винна протиправність дій особи, що вчинила шкоду; в) зазначена протиправна дія визнана законом як приватноправовий делікт. Особиста образа. Цим терміном визначалася будь-яка неправомірна дія, все, що вчинялося не за правом. Поняття мало і спеціальне значення, більш вузьке — особиста образа. Таким чином, особиста образа припускала посягання на тілесну недоторканність вільної людини і тягла відповідальність у вигляді штрафів у конкретно встановлених розмірах. Посягання на честь і гідність та інші особисті нематеріальні блага вільної людини не охоплювалися поняттям особистої образи (кривди). Преторська практика істотно розширила поняття особистої образи, включивши до нього згадані честь, гідність та інші особисті нематеріальні блага. Крім того, претори почали практикувати розміри штрафів на свій розсуд залежно від характеру такої образи. Поняттям особистої образи почала охоплюватися не тільки будь-яка образа дією, але і будь-яке образливе ставлення до іншої особи, що принижувало її гідність. Пізніше багато із зазначених протиправних дій переходять до категорії публічних деліктів, тобто кримінальних злочинів, й імператорське законодавство встановило за їх вчинення кримінальну відповідальність. Потім взагалі встановлюється правило, відповідно до якого потерпілий міг вимагати визначення і стягнення винагороди за заподіяння образи або кримінального переслідування. |
|
Функції трудового права Численні точки зору зводяться до того, що під функцією права розуміють або соціальне призначення права, або напрями правового впливу... |
ТРУДОВЕ ПРАВО, ПРАВО СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ” Трудове право України як самостійна галузь права, її співвідношення з суміжними галузями права. Предмет трудового права. Метод трудового... |
|
Тема ПОНЯТТЯ, ПРЕДМЕТ, МЕТОД І СИСТЕМА АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА Поняття адміністративного права. Співвідношення адміністративного права з іншими галузями права |
Контрольні питання для підготовки до заліку із Загальної частини кримінального права Поняття, завдання та система кримінального права. Наука кримінального права як галузь правознавства |
|
«Предмет, метод, принципи і система земельного права України» Поняття і основні ознаки земельного права України як галузі права, галузі науки і навчальної дисципліни |
Законодавства, їх система Поняття цивільного права як галузі права. Предмет та метод цивільно-правового регулювання суспільних відносин |
|
1. Поняття римського права як загального права античного світу.... Рецепція римського права: причини рецепції та її наслідки. Особливості рецепції римського приватного права в Україні |
Семінарське заняття № Конституційне право України: поняття, система, принципи Система галузі конституційного права України. Принципи конституційного права. Конституційно-правові норми та інститути |
|
1. Місце муніципального права всистемі національного права України Це пов'язано з тим, що їх об'єднують загальні: предмет, метод, функції, цілі. Муніципальне право – це не аморфна маса правових розпоряджень,... |
Поняття трудового права як галузі права. Принципи і джерела трудового права як галузі права Трудове право займає одне з провідних місць серед галузей сучасного права України. Його значення визначається роллю праці в суспільстві.... |