|
|
Скачати 492.85 Kb.
|
Договір доручення — консенсуальний контракт, за яким одна сторона (повірений, мандатарій) брала на себе обов'язки виконати безоплатно на користь іншої сторони (довірителя, манданта) певні дії. Предметом доручення могли бути дії як юридичного, так і фізичного характеру. Але договір доручення частіше укладався на предмет вчинення саме юридичних дій — правочинів, виконання процесуальних дій тощо. В той же час допускалося укладення договору доручення на здійснення послуг фізичного характеру — ремонт взуття, одягу тощо. Права і обов'язки сторін. Хоча договір доручення був двостороннім контрактом, права і обов'язки в ньому розподілялися нерівномірно. Більш суворі ставилися до повіреного, не зважаючи на безоплатність договору, його старанність, добросовісність, сумлінність. Юрист Павло говорив: «Справа волі — взяти на себе доручення, справа необхідності — виконати його» (Д. 17.6.17.3). Основний обов'язок повіреного — ретельно і сумлінно виконати доручення. Він повинен був суворо дотримуватися одержаних вказівок, не відхиляючись від них навіть у тих випадках, коли це могло принести довірителю вигоду. Переконавшись у неможливості виконати доручення відповідно до одержаних інструкцій, він зобов'язаний був повідомити про це довірителя. В разі наполягання останнього на продовженні виконання доручення повірений міг в односторонньому порядку відмовитися від договору. Проте відмова від нього не повинна завдати довірителю майнової шкоди. У договорі чітко визначалося, чи виконує доручення повірений особисто, чи може залучати третіх осіб. Якщо йому дозволено спиратися на помічників, то за їхні дії він не відповідав (вони відповідали безпосередньо перед довірителем). Але повірений відповідав за вибір помічників. Вдавшись до допомоги третіх осіб без спеціального дозволу на це довірителя, повірений сам відповідав за їхні дії. Повіреному не дозволялось перевищувати надані йому повноваження, інакше довіритель міг відмовитись від прийняття виконання. Виконавши доручення, повірений звітує перед довірителем і передає йому все одержане в результаті виконання доручення з усіма прирощеннями Безоплатність договору доручення робила його невигідним для повіреного І все ж римське право встановлювало підвищену відповідальність для нього попри загальний принцип — сторона, яка не мала вигоди в договорі, несла обмежену відповідальність Особливо довірчі відносини між сторонами в договорі доручення зумовлювали відповідальність повіреного за будь-яку вину Він зобов'язаний був відшкодувати довірителю всі збитки, заподіяні неналежним виконанням або невиконанням договору Права повіреного в цьому договорі були досить обмеженими Він міг відмовитися від його виконання, якщо доходив висновку, що не зможе його виконати належним чином, а також вимагати відшкодування витрат, пов'язаних Із виконанням договору Обов'язки і права довірителя Основний обов'язок довірителя — відшкодувати повіреному понесені при виконанні доручення витрати Вони підлягали відшкодуванню навіть у тому випадку, якщо результат доручення не досягнутий без вини повіреного Крім того, довіритель зобов'язаний відшкодувати повіреному збитки, заподіяні йому з вини довірителя Права його відповідали обов'язкам повіреного Припинення договору Через особливі довірчі відносини, на відміну від інших договорів, передбачені й специфічні способи припинення договору доручення. Кожна із сторін мала право в будь-який час в односторонньому порядку відмовитися від договору. Він грунтувався на довірчих відносинах, і якщо довіра припинялась — припинявся й договір Проте повірений міг відмовитися вод подальшого виконання договору доручення так, аби не заподіяти шкоди довірителю Він своєчасно повинен повідомляти останнього про відмову від доручення, аби той міг вжити необхідних заходів Договір доручення припинявся смертю однієї із сторін. Це також зумовлювалося довірчим характером відносин, спадкоємці померлого могли викликати недовіру іншої сторони проте і в цих випадках повірений зобов'язаний довести до кінця розпочаті дії, аби запобігти можливій шкоді спадкоємцям довірителя. Для захисту інтересів сторін кожна з них мала спеціальний позов, що випливав з договору доручення Договір товариства — консенсуальний контракт, за яким дві або кілька осіб об'єднувалися для досягнення якоїсь господарської мети Характерною ознакою товариства була спільність майна, її ступінь визначався в договорі на майно всіх, хто об'єднувався, чи тільки на те, яке було необхідне для досягнення спільної мети У першому випадку об'єднувалося все майно, відповідно виникало право спільної власності всіх, хто об'єднувався, на все їхнє майно як наявне, так і на те, яке могло бути одержане в майбутньому У другому випадку об'єднанню підлягала тільки частина майна, яка призначалася для досягнення визначеної мети. Розміри внесків визначалися договором — вони могли бути рівними для всіх і різними Одному зараховувались як внесок його організаційні здібності, Іншому — майстерність, треті брали участь своїм майном. Отже, внеском могли служити як майно, так і власні зусилля Договір також визначав правовий режим об'єднаного майна. Наприклад, це могла бути спільна власність всіх товаришів, кожний із яких зберігав індивідуальне право власності на зроблений внесок, даючи його тільки в користування У договорі визначалася також участь товаришів у прибутках і збитках пропорційно внеску або особистій участі в справах, в рівних частках всім чи з урахуванням інших факторів. Отже, основними елементами товариства були а) об'єднання осіб, б) мета, для якої воно створювалося. Договором товариства тією чи іншою мірою обумовлюється спільність майна, яка може виявлятися у найрізноманітніших формах і розмірах. Договір товариства міг укладатися на визначений строк або без його визначення. Кожному товаришу надавалося право вийти з товариства в будь-який час, але за умови, що вихід не заподіє збитків останнім. Бажаючий вийти з товариства мав заздалегідь попередити про це, щоб останні товариші могли завчасно вжити відповідних заходів проти можливих збитків. Права і обов'язки сторін у договорі товариства між: собою (внутрішні відносини). Кожна із сторін (кожний товариш) має право вимагати обумовленої участі в розподілі прибутків, одержаних у результаті успішної діяльності товариства. Розмір часток обумовлюється при укладенні договору — він може бути рівним для всіх товаришів, але може бути й іншим. Кожен товариш має право виходу із нього у будь-який час, але за умови, що його вихід на даний момент не заподіє шкоди іншим товаришам. Кожному товаришу належить право вимагати від останніх прийняття на себе частини збитків, заподіяних випадковою загибеллю або пошкодженням майна товариша, внесеного до спільної справи. Обов'язки товаришів досить різноманітні. Кожен із них зобов'язаний вкласти обумовлене майно і в обумовленому розмірі як внесок до спільної справи. Це можуть бути речі, грошові кошти або послуги. Внесене майно стає спільною власністю товариства, а у випадках його випадкової загибелі або пошкодження збитки несуть всі товариші. При цьому ризик випадкової загибелі речей, визначених родовими ознаками, лягає на товаришів з моменту їхньої передачі до спільної справи, а індивідуально визначених речей — з моменту укладення договору (Д. 17.2.58). Важливим обов'язком кожного товариша є сумлінне ставлення до спільної справи. При цьому сумлінність визначається на відміну від інших договорів конкретно — до справ товариства кожний його учасник повинен ставитися так, як він ставиться до своїх власних. Правові відносини товариства з третіми особами (зовнішні відносини). Товариство не було юридичною особою, тому в зовнішніх відносинах кожний товариш виступав і діяв від власного імені. У разі порушення договору, укладеного від імені товариства з третіми особами, перед цим зовнішнім контрагентом відповідав той товариш, який уклав з ним договір, — він ставав і уповноваженим, і зобов'язаним перед ним. Тільки після передачі всього одержаного за цим договором до каси товариства зовнішній контрагент міг заявляти вимоги до останніх товаришів. Договір товариства припинявся односторонньою відмовою будь-кого з товаришів від продовження спільної справи, у разі досягнення спільної господарської мети або смерті одного із учасників товариства, а також внаслідок неспроможності одного із товаришів. Але після виходу або смерті одного із них останні за мовчазною згодою можуть продовжувати розпочату справу. Проте це вже буде новий договір товариства. ВИСНОВКИ З 3 ПИТАННЯ: На відміну від реальних договорів досягнення угоди набувало тут юридичного значення, ставало юридичним фактом, який встановлював обов'язки сторін виконувати певні дії. Практичне значення цього моменту полягало в тому, що кредитор мав право вимагати від боржника виконання договору. Консенсуальні контракти породжували зобов'язання досягненням угоди сторін. 4. Безіменні контракти і пакти. Виникнення безіменних контрактів пов'язано з майновим наданням, яке може бути в передачі речі або в здійсненні якоїсь дії. Різноманітність безіменних контрактів у кодифікації Юстиніана зводиться до чотирьох основних типів: 1. Я передаю тобі право власності на річ з метою, аби ти мені передав право власності на іншу річ. 2. Я передаю тобі право власності на річ з метою, аби ти виконав певну дію на мою користь, надав мені певну послугу тощо. 3. Я здійснюю на твою користь певну дію з метою, аби ти мені передав право власності на певну річ. 4. Я здійснюю на твою користь певну дію з метою, аби ти здійснив на мою користь також певну дію. Найпоширенішим серед цих договорів були договори міни і оціночний договір. Договір міни — це такий контракт, за яким одна сторона передавала іншій стороні у власність яку-небудь річ (речі) з тим, що друга сторона натомість передасть у власність іншу річ, еквівалентну за вартістю. Права і обов'язки сторін. Не важко помітити, що в договорі міни кожна із сторін є одночасно і продавцем, і покупцем. Ця особливість міни накладає певний відбиток на її зміст. У відносинах між сторонами можуть виникати ті ж проблеми, що й у відносинах між продавцем і покупцем. У класичному праві міна уже була сформованим договором-контрактом, на який поширювалися ті ж правила, що і на договір купівлі-продажу. Оціночний договір — контракт, за яким одна сторона передавала іншій певну річ для продажу за обумовлену ціну, а друга сторона повинна була передати першій обумовлену суму або повернути саму річ. Предметом договору могла бути будь-яка річ, не вилучена з обороту. Він вважався укладеним з моменту фактичної передачі речі власником другій особі для продажу. Цей договір наближався до договору доручення — за його змістом власник доручав другій особі продати свою річ за обумовлену ціну. Проте відмінність між ними в тому, що договір доручення — завжди безоплатний. За змістом оціночного договору особа, якій власник доручав продати свою річ, — посередник (точніше, перекупник) в своїх діях був більш вільним, ніж повірений. Він міг продати річ за будь-яку ціну (залишивши різницю між обумовленою в договорі і фактичною ціною собі), міг взагалі залишити собі у власність. Своєму контрагенту він зобов'язаний передати обумовлену договором суму або повернути річ, якщо чомусь він її не зміг продати. Так само, як і в договорі доручення, продавець не був власником переданої для продажу речі і відповідно до загального принципу здавалося б не міг перенести право власності на річ на її набувача. Проте римське право в цих випадках допускало перенесення права власності на набувача, оскільки продаж провадився за волею власника речі, за його дорученням і від його імені. Особливістю оціночного договору було те, що тут ризик випадкової загибелі речі брав на себе перекупник, хоча й не був її власником. Юридична природа цього оціночного договору свідчить про те, що він є договором комісії. Адже за останнім одна сторона передає іншій свою річ (майно) у власність з тим, щоб та продала цю річ (майно) за обумовлену ціну і передала виручку колишньому власнику речі (майна). Цей контракт будувався за схемою: я даю тобі, щоб ти зробив мені. Зазначений договір містив у собі елементи контрактів купівлі-продажу, найму роботи (підряду) і доручення. Проте незалежно від цього оціночний договір є договором комісії. Пакти. Юридичне визнання такі пакти отримали в різний час і ця обставина була критерієм їх розмежування на три групи: а) приєднані пакти; б) преторські пакти; в) імператорські пакти. Перші одержали позовний захист раніше за інших, другі — в період республіки з боку претора, треті були визнані імператорами. Приєднані пакти — додаткові до головного договору угоди, які передбачали внесення змін у його юридичні наслідки. Як правило, це було покладення в договорі на ту чи іншу сторону якихось додаткових обов'язків, уточнення умов договору, строків платежів тощо. Спочатку це здійснювалося в момент укладення основного договору, а пізніше через певний час після його укладення. Але в останньому випадку такий приєднаний пакт одержував юридичне визнання лише за умови, що становище боржника не буде погіршено. Так, угода, за якою на боржника покладалися додаткові обов'язки або інші обтяження, не визнавалася такою, що відповідає закону. Преторські — це пакти, які одержали позовний захист з рук преторів і, отже, юридичне визнання. Пакт про клятву. Він нагадує собою мирову угоду, яку складають сторони, пов'язані будь-яким договором. За цією угодою позивач обіцяє не стягувати з боржника за зобов'язанням, якщо боржник присягне, що він нічого не заборгував, нічого не винен. Може бути й навпаки: боржник обіцяє виконати вимогу кредитора, якщо той присягне, що його вимога обгрунтована і має силу. Якщо будь-яка із зазначених сторін не додержиться своєї клятви-присяги, претор, залежно від обставин, дає або ексцепцію з клятви, або позов з неї. Боржник, який заприсягся, що він нічого не винен кредитору, одержує проти його позову ексцепцію, адже позов був заявлений всупереч пакту про присягу. Імператорські пакти — це пакти, які одержали юридичне визнання в законодавстві пізньої імперії. Вони захищалися кондикційними позовами, що випливали із закону, яким було визнано цю угоду. До них належали: а) угода між особами, між якими виник майновий спір, про передачу цього спору на розгляд третейського судді; б) угода про придане; в) угода про дарування. ВИСНОВКИ З 4 ПИТАННЯ: Різноманітність безіменних контрактів у кодифікації Юстиніана зводиться до чотирьох основних типів: 1. Я передаю тобі право власності на річ з метою, аби ти мені передав право власності на іншу річ. 2. Я передаю тобі право власності на річ з метою, аби ти виконав певну дію на мою користь, надав мені певну послугу тощо. 3. Я здійснюю на твою користь певну дію з метою, аби ти мені передав право власності на певну річ. 4. Я здійснюю на твою користь певну дію з метою, аби ти здійснив на мою користь також певну дію. 5. Зобов'язання ніби з договорів Назва цієї групи зобов'язань свідчить, що вони виникали не з контрактів або якоїсь іншої угоди, а саме з односторонньої дії якої-небудь особи Підставою їхнього виникнення міг бути односторонній правочин або інше майнове надання однієї сторони іншій. Характерною особливістю таких зобов'язань є одержання певної вигоди однією стороною за волевиявленням і за рахунок іншої, але без наміру обдарувати першу. Разом з тим, зобов'язально-правові відносини, які виникають з такого роду односторонніх дій певних осіб, за характером і змістом практично не відрізняються від подібних відносин, що виникали з договору Саме тому зазначені відносини почали називати ніби договірними, подібними до договірних, що виникають ніби з договору, хоча договору або якоїсь іншої угоди між сторонами зобов'язання не було. Одностороння дія, з якої виникало подібне зобов'язання, за характером повинна бути правомірною з недозволеної дії виникає інший тип — деліктні зобов'язання. До зобов'язань ніби з договору римське право відносило дві категорії а) ведення чужої справи без доручення, б) зобов'язання, що виникали внаслідок безпідставного збагачення. Останнє охоплювало три різновиди зобов'язань, що виникали з помилкового платежу незаборгованого, факту майнового надання з певною метою, яка не здійснилась, повернення недобросовісно одержаного. |
|
Функції трудового права Численні точки зору зводяться до того, що під функцією права розуміють або соціальне призначення права, або напрями правового впливу... |
ТРУДОВЕ ПРАВО, ПРАВО СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ” Трудове право України як самостійна галузь права, її співвідношення з суміжними галузями права. Предмет трудового права. Метод трудового... |
|
Тема ПОНЯТТЯ, ПРЕДМЕТ, МЕТОД І СИСТЕМА АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА Поняття адміністративного права. Співвідношення адміністративного права з іншими галузями права |
Контрольні питання для підготовки до заліку із Загальної частини кримінального права Поняття, завдання та система кримінального права. Наука кримінального права як галузь правознавства |
|
«Предмет, метод, принципи і система земельного права України» Поняття і основні ознаки земельного права України як галузі права, галузі науки і навчальної дисципліни |
Законодавства, їх система Поняття цивільного права як галузі права. Предмет та метод цивільно-правового регулювання суспільних відносин |
|
1. Поняття римського права як загального права античного світу.... Рецепція римського права: причини рецепції та її наслідки. Особливості рецепції римського приватного права в Україні |
Семінарське заняття № Конституційне право України: поняття, система, принципи Система галузі конституційного права України. Принципи конституційного права. Конституційно-правові норми та інститути |
|
1. Місце муніципального права всистемі національного права України Це пов'язано з тим, що їх об'єднують загальні: предмет, метод, функції, цілі. Муніципальне право – це не аморфна маса правових розпоряджень,... |
Поняття трудового права як галузі права. Принципи і джерела трудового права як галузі права Трудове право займає одне з провідних місць серед галузей сучасного права України. Його значення визначається роллю праці в суспільстві.... |