|
|
Скачати 2.02 Mb.
|
| §2. Попереднє адміністративне розслідування проступків Як уже підкреслювалось, традиційне бачення в незначних деліктах відсутності суспільної небезпеки дозволяє деяким ученим говорити про спрощений порядок адміністративного провадження. Однак фактично (не юридичне) дані діяння є кримінальними проступками, але у зв'язку з тим, що поняття кримінального проступку в українському законодавстві не передбачено і в юридичному відношенні вони законодавцем бачаться як адміністративні проступки, вони повинні розглядатися за правилами провадження в справах про адміністративні правопорушення. Разом з тим, слід пам'ятати, що це складні проступки й більшість із них відрізняються від злочинів лише розміром шкоди, завданої суспільним відносинам. Тому попередньому адміністративному розслідуванню при здійсненні провадження в даних справах слід надавати значну увагу. З урахуванням того, що в даний час на базі чинного Кодексу про адміністративні правопорушення розробляється проект Кодексу України про адміністративні проступки, наукове дослідження проблем адміністративного розслідування набуває важливого значення. Законопроект має цілий ряд новел (визнання суб'єктами адміністративного проступку юридичної особи, нові види адміністративних стягнень тощо). більш детально, ніж у чинному Кодексі, в цілому врегульовані провадження в справах про адмініс» ративні проступки. Однак аналіз норм цього розділу дозволяє зробити висновок, що в ньому не-знайшло місця регулювання відносин попереднього адміністративного розслідування. На наш погляд, це самостійна стадія провадження в справах про адміністративні проступки. Вона включає такі процесуальні дії: > опитування свідків, потерпілих, а також правопорушника особою, яка уповноважена складати протокол про адміністративні проступки; > дослідження речових доказів; > огляд речей та особистий огляд; > вилучення речей і документів та їх дослідження; ^ > призначення експертизи; > попереднє вивчення матеріалів справи та прийняття рішення про їх надіслання компетентному органу або посадовій особі. Більшість авторів, які досліджували питання адміністративного провадження, не виділяють окремої стадії "попереднього адміністративного розслідування", вважаючи, що адміністративне розслідування притаманне всім стадіям процесу: попередні перевірки, які проводяться до порушення справи, після її порушення, під час ЇЇ розгляду і винесення у справі постанови'. Звичайно, що адміністративне розслідування дійсно притаманне кожній стадії провадження в справах про адміністративні правопорушення. Слід зазначити, що висловлювалась точка зору про існування стадії адміністративного розслідування С.І. Котюргіним, який вважав, що адміністративне розслідування є початковою стадією адміністративного провадження і включає в себе діяльність зі встановлення фактичних обставин правопорушення, виявленню осіб, що вчинили його, фіксації обставин у протоколі чи іншому документі. Але мова йде не про встановлення обставин справи на всіх стадіях провадження, а лише до розгляду справи по суті. Тобто, це попереднє адміністративне розслідування, яке за змістом можна порівняти з попереднім кримінальним розслідуванням, але у спрощеному вигляді. На доцільність введення цієї стадії вказують 88 % опитаних нами працівників. Щоправда, процесуальні дії, які слід віднести до попереднього розслідування можна віднайти і на стадії порушення провадження у справах про адміністративні проступки. Під процесуальними діями або бездіяльністю ми маємо на увазі будь-які акти поведінки учасників провадження у справах про адміністративні правопорушення незалежно від способу оформлення, який може вплинути на прийняття постанови у справі. Попереднє адміністративне розслідування — система обов'язкових процесуальних дій, які проводяться органом адміністративної юрисдикції для збирання доказів, встановлення об'єктивної істини у справі про адміністративні правопорушення, і спрямовані на забезпечення підготовки матеріалів справи про адміністративне правопорушення до розгляду по суті. Попереднє адміністративне розслідування проводиться для виявлення обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Розслідувати адміністративне правопорушення (так само як і злочин2) практично не можливо без установлення основного (головного) факту, що підлягає доказуванню, — наявності складу правопорушення, що передбачений Кодексом України про адміністративні правопорушення. Немає необхідності доводити справу про адміністративне правопорушення до розгляду її по суті компетентним органом, якщо ще при поперед- ' Див.: Коваль Л.В. Административно-деликтнос отношение. — К.: Вища школа, 1979. — С.185-186; Клюшниченко А.П. Производство по делам о мелком хули-ганстве. — К.: НИ й РИО КВШ МВД СССР. С.87-89. 2 Див. Тарарухин С.А. Класификация преступлений в судебной й следствен-ной практико. - К.: Юринком, 1995 . - С.З. ньому адміністративному розслідуванні є можливість кваліфікувати адміністративне правопорушення. На жаль в українській адміністративно-правовій літературі недостатньо надавалась увага проблемам кваліфікації правопорушень, що примушує звертатись до інших джерел, зокрема, до літератури кримінально-правової. Кваліфікувати, як пише Кудрявцев В.Н., (від латинського ^иаііз - якість) - означає відносити деяке явище за його якісною ознакою, властивостями до якого-небудь розряду, виду, категорії. В галузі права кваліфікувати - означає вибрати ту правову норму, яка передбачає даний випадок, іншими словами - підвести цей випадок під деяке загальне правило'. Проводячи аналогію кваліфікації адміністративних проступків із поняттям кваліфікації злочинів, яке наводять А.А. Герцензон та інші автори2, можна зробити висновок, що кваліфікація адміністративного правопорушення полягає у встановленні відповідності даного конкретного діяння ознакам того чи іншого складу адміністративного правопорушення, передбаченого в Кодексі України про адміністративні правопорушення. Без попередньої кваліфікації порушити справу про адміністративний проступок неможливо, адже кваліфікація обов'язково відображається у протоколі про адміністративне правопорушення, який є об'єктивним віддзеркаленням доказу факту адміністративного правопорушення. А кваліфікувати діяння можливо лише у випадках знання фактичних обставин конкретного правопорушення, що встановлюються безпосереднім сприйняттям суб'єкта адміністративної юрисдикції, що складає протокол про дані адміністративні правопорушення. Тому попереднє адміністративне розслідування є необхідною стадією. Окремі вчені називають цю стадію провадження — "попередня перевірка обставин правопорушення"3. Однак по суті це попереднє адміністративне розслідування, тільки названо воно по-іншому. Проводиться попереднє розслідування за допомогою відповідних процесуальних дій, які зазначені в цій роботі. Опитування свідків і потерпілих уповноважена особа здійснює в процесі складання або після складання протоколу, яким порушується справа про адміністративний проступок. Як відомо, пояснення свідків та потерпілого є джерелами доказів про адміністративний проступок. У відповідності до ст. 272 КпАП України як свідок у справі про адміністративне правопорушення може бути викликана кожна особа, про яку є дані, що Їй відомі які-небудь обставини, що підлягають установленню у даній справі. На виклик органу (посадової особи), у провадженні якого перебуває справа, свідок * Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений. — М.: Юристі, 1999. - С.4. 2 Герцензон А.А. Квалификация преступлений. — М., 1997. — С.4; Трайнин-А.Н. Общее учение о составе преступления. - М., 1957. - С.6; Пионтковский А.А., Меньшагин В.Д. Курс советского уголовного права. Особенная часть. — М., 1955. Т.1. - С.32; Куринов Б.А. Научньїе основи квалификации преступлений. — М., 1984; Наумов А.В. Уголовное право. Общая часть: Курс лекций. — М.: БЕК, 1996. 3 Див.: Терещук О.В. Адміністративна відповідальність за корупційні правопорушення: Дис. ... на здоб. наук. ступеня канд. юр. наук. — К., 2000. — С.94. зобов'язаний з'явитися в зазначений час, дати правдиві пояснення, повідомити все відоме йому у справі і відповісти на запитання. При кваліфікації правопорушення свідок може бути викликаний для отримання від нього відомостей, коли він знає про обставини справи, незалежно від того чи він є безпосереднім очевидцем, чи відомості про це отримані ним від інших осіб. У цьому випадку, з метою перевірки даних, отримані від свідка відомості оцінюються в сукупності з іншими доказами у справі. Зазначимо, що в адміністративному праві немає вказівки на необхідність опитування осіб, від яких свідок отримав інформацію про проступок. Це треба було б закріпити в проекті нового КпАП України. Як свідки можуть бути опитані не тільки незацікавлені у вирішенні справи громадяни. Закон не обмежує можливість викликати й опитати як свідків родичів або друзів правопорушника, а також осіб, які пов'язані службовими відносинами. Останнє положення є особливо важливим для отримання даних, що свідчать про вчинення діянь, наприклад, передбачених ст. 106-1" Невжиття заходів, щодо забезпечення охорони посівів снотворного маку чи конопель, місць їх зберігання та переробки". Відомості про невжиття заходів щодо забезпечення встановленого режиму охорони посівів снотворного маку чи конопель, місць переробки врожаю цих культур, знищення післяжнивних залишків чи відходів виробництва, що містять наркотичні речовини можуть бути отримані саме від осіб, які працюють на сільськогосподарському підприємстві і є підпорядкованими особі, яка не вжила необхідних заходів, передбачених гіпотезою норми, що передбачена статтею 106-1. Законодавством не передбачено обмежень щодо віку особи, яка викликається як свідок. Як свідки можуть бути опитані неповнолітні і, навіть, малолітні, але з урахуванням ступеня їх розвитку, умов сприйняття та стану органів чуття'. Показання свідка може стосуватися будь-яких обставин справи — вчинення правопорушення, винності особи в їх вчиненні, наявності обставин, які обтяжують чи пом'якшують відповідальність. З допомогою свідків можуть бути встановлені обставини щодо особистості правопорушника, його майнового стану, адже у відповідності до статті 33 КпАП України ці обставини повинні бути враховані при накладанні адміністративного стягнення. / Адміністративно-деліктне законодавство не передбачає самого порядку виклику свідка та його опитування, а також не передбачає наслідків неявки свідка за викликом. Тому суб'єкти адміністративного провадження, наприклад, органи внутрішніх справ при підготовці справи до розгляду застосовують порядок виклику і допиту свідка, що передбачений кримінальним процесуальним законодавством. На наш погляд, при опрацюванні проекту нового Кодексу України про адміністративні проступки є необхідність передбачити в ньому порядок здійснення цих процесуальних дій. В окремій статті КпАП України слід зазначити, що свідок викликається ' Кодекс Украиньї об административньїх правонарушениях // Научно-практи-ческий комментарий. — Харьков: Одиссей, 2000. — С.900. повісткою, яка вручається йому під розписку, а в разі його тимчасової відсутності — дорослому члену його сім'ї чи адміністрації за місцем його роботи. У повістці повинно бути зазначено: кого викликають, куди, до кого, день і час явки, наслідки неявки. Свідок може бути викликаний телеграмою або телефонограмою з використанням сучасних засобів зв'язку. У цій статті також потрібно було б передбачити право свідка на з'ясування питань щодо перенесення дня і часу явки до правоохоронного органу, але з урахуванням додержання принципу оперативності провадження в межах не більше 7 календарних днів. Адміністративне законодавство не передбачає наслідків неявки свідка на виклик органу адміністративної юрисдикції, в провадженні якого знаходиться справа про адміністративне правопорушення. Так, стаття 185-4 КпАП України передбачила адміністративну відповідальність у вигляді штрафу від 3-х до 8-ми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за злісне ухилення свідка, потерпілого, експерта та перекладача від явки до органів попереднього слідства або дізнання. Недивлячись на те, що деякі органи, наприклад, орган внутрішніх справ (міліція) є органами, які компетентні складати протокол про відповідне адміністративне правопорушення, це не означає, що як забезпечуючі можна розглядати заходи, які передбачені в ст. 185-4 КпАП України. В разі вчинення адміністративного проступку, виклик свідка здійснюється хоча й одним і тим же органом державної виконавчої влади, однак процесуально-правове положення цього органу інше -це орган, який у відповідності до ст. 255 КпАП України уповноважений складати протокол про адміністративні правопорушення (тобто це орган попереднього адміністративного розслідування). Заходи, що передбачені у ст.185-4 КпАП України, застосовуються лише при ухиленні свідка, потерпілого, експерта, перекладача від явки до органів попереднього слідства або дізнання, тобто при розгляді кримінальних справ. Щоправда, для забезпечення явки свідків у справах про адміністративні правопорушення інколи застосовуються заходи, що передбачені у ст. 185-4 КпАП України, тобто судді притягують до адміністративної відповідальності свідка, який злісно ухиляється від явки до органу адміністративної юрисдикції, кваліфікуючи дії правопорушника як злісну непокору законному розпорядженню або вимозі працівника міліції при виконанні ним службових обов'язків. Однак це надто рідкісні випадки. Судді, як правило, відмовляються кваліфікувати злісну неявку свідка як злісну непокору законному розпорядженню працівника міліції. Оскільки є окрема стаття, що передбачає злісне ухилення свідка, потерпілого, експерта, перекладача від явки до органів попереднього слідства, тоді доцільно до неї також включити положення, які встановлювали б адміністративну відповідальність І за злісне ухилення свідка від явки в орган адміністративної юрисдикції, тобто в орган, що уповноважений складати протокол про адміністративне правопорушення, й орган, що розглядає такі справи. Адміністративно-процесуальне право не встановлює також і порядку опитування свідка. Відсутність нормальної регламентації опитування свідка в нашому випадку призводить до довільного складання цієї частини протоколу про адміністративне правопорушення або пояснення свідка, коли воно складається як окремий процесуальний документ. На практиці постають із цього приводу такі запитання: 1) про що відбираються дані; 2) місце отримання пояснення; 3) порядок складання пояснення; 4) яка відповідальність може наступати за дачу завідомо неправдивих показань. Як відомо, адміністративні правопорушення, що передбачені КпАП України, часто відрізняються від злочинів лише розмірами шкоди, що завдана суспільним відносинам, тобто невеликими розмірами наркотичних засобів або психотропних речовин. Тому процедура опитування свідка повинна багато в чому співпадати з такою кримінально-процесуальною дією як допит свідка, порядок здійснення якого передбачено в ст. 167 КПК України. Відповідаючи на поставлені вище запитання, слід зазначити, що свідок допитується про факти, які стосуються справи про адміністративне правопорушення у сфері обігу наркотичних засобів і психотропних речовин. В процесі допиту встановлюються, наприклад, такі дані: • яким чином стало відомо свідку про незаконне виробництво наркотичних засобів і психотропних речовин; • відомості про процес виробництва; • звідки стало відомо, що підозрюваний виробляє саме наркотичні засоби; • де була придбана сировина для вироблення наркотиків; • у кого і де придбав підозрюваний у вчиненні правопорушення наркотичні засоби або психотропні речовини; • де і протягом якого часу підозрюваний зберігав наркотичні засоби або психотропні речовини; • вид наркотичних засобів і психотропних речовин; • яким видом транспорту, де і коли перевозив підозрюваний наркотичні засоби і психотропні речовини; • коли підозрюваний робив спробу пересилання наркотичних засобів та психотропних речовин; • через яке поштове відділення було здійснено пересилання наркотичних засобів; • чи не було у поведінці підозрюваного намірів збуту наркотичних засобів або психотропних речовин. У випадках ухилення особи від медичного огляду чи медичного обсте-. ження для отримання доказів саме ухилення і правильної кваліфікації в опитуваного свідка отримують такі дані: • про спосіб ухилення особи хворої на наркоманію від медичного обстеження на наявність наркотичного сп'яніння; • активні дії з метою ухилення від медичного обстеження; • хто надавав допомогу ухилятися від обстеження; • звідки свідку відомо, що дана особа зловживає наркотичними засобами або психотропними речовинами. Особливе значення тут має особистість свідка. Часто як свідки, які підтверджують у своїх показаннях ухилення правопорушника від медичного огляду чи медичного обстеження, виступають лікарі. Це спричинено тим, що виклик на обстеження робить наркологічна лікувальна установа і особи, що хворі на наркоманію, або ті, що зловживають наркотичними засобами або психотропними речовинами, не з'являються у диспансер за викликом, ухиляються від обстеження, часто змінюють місце проживання з метою уникнути медичного обстеження. Усі ці дані можна отримати від свідків — лікарів, сусідів, знайомих осіб, що ухиляються від медичного обстеження, членів сім'ї, родичів тощо. Під час проведенні попереднього адміністративного розслідування в справах про адміністративні проступки, що передбачені ч. 1 ст. 106-1 КпАП України " Невжиття заходів щодо забезпечення охорони посівів снотворного маку чи конопель, місць їх зберігання та переробки " опитування свідків має встановити такі дані: ^* місце дислокації посівів снотворного маку чи конопель, місце їх зберігання та переробки; • • * ^/ /"і • v як і якими силами здійснюється охорона об єктів, де ростуть снотворний мак чи коноплі, де вони зберігаються та переробляються; |
|
Проблеми поглиблення демократичних засад адміністративної реформи в Україні М. Я. Сегай, д-р юрид наук, проф.; О. Ф. Скакун, д-р юрид наук, проф.; М. М. Страхов, д-р юрид наук, проф.; Ю. М. Тодика, д-р юрид... |
«Затверджено Міністерством освіти і науки України як підручник для... В. К. Поповим)), розділ VI (§ 8), розділ XI канд юрид наук, доцент — розділ II (§ 1, 2) канд юрид наук, доцент — розділ XVI канд... |
|
Національна програма виховання дітей та учнівської молоді в Україні Авторський колектив В. М., доктор пед наук; Охрімчук P. M., канд пед наук; Полянський П. Б., канд. істор наук, директор департаменту загальної середньої... |
Мінрегіонбуд України Київ 2009 В. С., д-р техн наук, проф.; Вернигора В. О., канд техн наук; Галінський О. М., канд техн наук; Григоровський П.Є., канд техн наук;... |
|
ПРИВАТНЕ ПРАВО Білоусов Є. М. – канд юрид наук., доц. – розділ ІІ; §3 розділу ІV, розділ V, VI, §§1-3, 5-8 глави VIІ (у співавторстві з Жуковим... |
ГСВО МОН Черкаського ін-ту управління бізнесом; О. Ф. Кравченко, канд екон наук, доц. КДТУБА; М. М. Мартиненко, д-р техн наук, проф. КЕІМ;... |
|
РСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ до виконання лабораторних... Укладачі: О. А. Щербина, канд техн наук, доцент, М. М. Орлова, канд техн наук, доцент |
АКАДЕМІЧНИЙ Н. С. Прозорова, доктор юрид наук, професор; Є. А. Тихонова, доктор юрид наук, професор |
|
Орієнтація у просторі Галина ЛАВРЕНТЬЄВА, канд психол наук, ст наук співроб. Ін-ту засобів навчання АПН України |
МАТЕМАТИКА Г. М. Мерсіянова канд пед наук, ст наук спів лабораторії олігофренопедагогіки Інституту дефектології АПН України |