|
|
Скачати 0.57 Mb.
|
| Національна програма виховання дітей та учнівської молоді в Україні Авторський колектив: Бех І.Д., дійсний член АПН України, доктор психол. наук, професор; Алєксєєнко Т.Ф., канд. пед. наук; Балл Г.О., докт. психол. наук, професор, член-кор. АПН України; Докукіна О.М., канд. пед. наук; Єрмаков І. Г., канд. пед. наук.; Закатнов Д. О., канд. пед. наук; Зубалій М.Д., канд. пед. наук; Канішевська Л.В., канд. пед. наук; Кириленко С.О., зав. відділу виховної роботи та захисту прав дитини НМЦ середньої освіти МОН України; Кононко О.Л., доктор психол. наук, професор; Мачуський В.В., канд. пед. наук; Миропольска Н. Є., доктор пед. наук; Молчанова А.О., канд. пед. наук; Оржеховська В. М., доктор пед. наук; Охрімчук P.M., канд. пед. наук; Полянський П.Б., канд. істор. наук, директор департаменту загальної середньої та дошкільної освіти МОН України; Постовий В. Г., канд. пед. наук; Пустовіт Н.А., канд. пед. наук; Чорна К.І., канд. пед. наук; Щербань П.М., канд. пед. наук. 1. Мета і завдання програми Морально-духовне становлення дітей та учнівської молоді, їх підготовка до активної, творчої, соціальне значущої, сповненої особистісного смислу життєдіяльності є найважливішою складовою розвитку суспільства та держави. Напрямами державної політики в галузі виховання стали принципи гуманістичної педагогіки, сформульовані у законах України "Про освіту", "Про загальну середню освіту", "Про дошкільну освіту", "Про позашкільну освіту", "Про професійно-технічну освіту", у Національній доктрині розвитку освіти, Конвенції ООН про права дитини. Закладена в них методологія виховання надає пріоритет розвиненій особистості, її життєвому й професійному самовизначенню, самореалізації, життєтворчості згідно з національними цінностями та в контексті ідеї інтеграції Української держави у європейський простір. Розробка й прийняття Національної програми виховання дітей та учнівської молоді в Україні є важливою і дієвою науковою основою реалізації державної політики у сфері освіти; вона визначає стратегію виховання підростаючого покоління в умовах становлення громадянського суспільства у незалежній Україні. Програма спрямована на реалізацію соціальної функції виховання - забезпечення наступності духовного і морального досвіду поколінь, підготовки особистості до успішної життєдіяльності. Мета Програми полягає у визначенні сучасних теоретичних засад виховання (мети, принципів, основних напрямів, змісту, технологій), науково-методичних, Організаційних, кадрових, інформаційних умов розвитку виховних систем; сприянні підвищенню ефективності виховної діяльності. Метою Програми також є створення організаційних, методичних, кадрових, ресурсних та інших умов, які забезпечують інтенсифікацію виховної діяльності, привертають увагу органів державної влади до виховання особистості в сучасній Україні, сприяють виробленню відповідної політики, підвищенню суспільного статусу виховання в освітніх закладах, оновленню виховних технологій на основі вітчизняних традицій та сучасного світового досвіду, забезпеченню цілісності та різноманітності виховного простору в державі, гармонізації сімейного і суспільного виховання. Програма є стратегічним нормативним документом, який відкриває широкі можливості навчальним закладам різних типів, управлінням освіти різних рівнів для розробки системи заходів, що відповідають культурологічним орієнтаціям, етнічним особливостям, специфіці, профілю й типу організації-розробника і є актуальними в конкретних соціальне-економічних умовах регіону. Завдання Програми: - підвищити статус виховання в українському суспільстві та системі освіти; зміцнити й розвивати виховні функції навчальних закладів, розширити склад суб'єктів виховання, посилити координацію їхніх зусиль; - ефективніше використовувати національні традиції, сучасний педагогічний досвід та дослідження сучасної психолого-педагогічної науки у сфері виховання; - зорієнтувати виховні системи на визнання пріоритету морально-духовного розвитку особистості; - забезпечити взаємодію системи освіти з усіма соціальними інститутами; - підтримувати розвиток регіональних та місцевих систем виховання, що враховують територіальні, соціальні та національні особливості; розвивати демократичний стиль керівництва виховним процесом; - формувати шанобливе ставлення до зростаючої особистості згідно з Конвенцією ООН про права дитини; - посилити роль сім'ї у вихованні дітей, зміцнити її взаємодію з навчальними закладами; забезпечувати науково обґрунтовану допомогу сім'ї у розв'язанні виховних проблем, психолого-педагогічну просвіту батьків; - відродити на нових теоретичних засадах систему позакласного та позашкільного виховання дітей та учнівської молоді; - сприяти розвитку дитячих і молодіжних громадських організацій як центрів самореалізації особистості; — актуалізувати важливість психолого—педагогічної та медико-соціальної реабілітації дітей та учнівської молоді; - спрямувати зусилля на підвищення професійної компетентності педагогів у здійсненні процесу. виховання; - окреслити напрями співпраці із засобами масової інформації; сприяти подальшій демократизації державного управління процесом виховання. 2. Особливості сучасної соціокультурної ситуації виховання дітей та учнівської молоді в Україні Становлення української державності, побудова громадянського суспільства, інтеграція України в світове та європейське співтовариство передбачають орієнтацію на Людину, її духовну культуру і визначають основні напрями модернізації навчальне-виховного процесу. В основу національної системи виховання покладено національну ідею як консолідуючий чинник розвитку суспільства і нації в цілому. Форми і методи виховання спираються на народні традиції, кращі надбання національної та світової педагогіки і психології. Ідеалом виховання виступає різнобічне та гармонійно розвинена, національно свідома, високоосвічена, життєво компетентна, творча особистість, здатна до саморозвитку і самовдосконалення. У сучасній соціокультурній ситуації головною домінантою виховання є формування в особистості ціннісного ставлення до навколишньої дійсності та самої себе, активної за формою та моральної за змістом життєвої позиції. Позитивні процеси, що відбуваються в Україні, пов'язані перш за все із стабілізацією суспільного життя, соціальне-економічного становища громадян, модернізацією освіти, гуманізацією навчального процесу, посиленням його виховного потенціалу. Суттєво зріс інтерес до проблем дітей та учнівської молоді, навчальні заклади стали відкритішими для батьків, громадських організацій; розширилося коло суб'єктів виховного впливу, набули узгодженості їхні дії; проводяться масові заходи, спрямовані на активізацію моральної позиції дітей та учнівської молоді, виховання в них активного творчого ставлення до життя. В Україні створено передумови для оновлення змісту й технологій виховання, формування гуманістичних цінностей та зразків громадянської позиції, виконання освітою своєї виховної, культурологічної місії. Зживається погляд на виховання як процес подолання негативних тенденцій в розвитку особистості та засіб перевиховання, сприйняття вихованця лише як об'єкта виховних впливів. На зміну йому приходить розуміння виховання як процесу залучення особистості до створеної людством системи цінностей, окультурення її життя, сприяння становленню її сутнісних сил, творчої активності. Сьогодні сформоване соціальне замовлення на ефективні виховні системи й технології. Розвивається інфраструктура дитячого відпочинку. Зростає увага до виховання засобами музеїв, театральної педагогіки, дитячого та юнацького спорту. Підвищується соціальний статус педагогічних працівників. Покращується оснащення навчальних закладів сучасними технічними засобами і знаряддями. Створюються реальні умови для прояву творчих здібностей молодих людей. Сучасні діти добре проінформовані щодо процесів, які відбуваються в різних сферах науки, техніки, соціального життя; динамічно оволодівають сучасними комунікаційними технологіями. Усе це створює сприятливі умови для розвитку виховання як пріоритетної сфери соціального життя країни, для підвищення її статусу та потенціалу, досягнення якісно нових результатів у духовно-моральному, громадянському, трудовому, художньо-естетичному, екологічному вихованні дітей та учнівської молоді. Водночас соціальний фон виховання дітей та учнівської молоді залишається недостатньо сприятливим, що обумовлено як негативними тенденціями розвитку цивілізації в цілому, так і станом українського соціуму. Поглиблення кризи сім'ї знижує її виховний потенціал; інтенсивна інформатизація суспільства кардинально перебудовує простір дитинства, впливає на психологію взаємодії особистості з оточуючим світом. Глобальні екологічні проблеми, міжнаціональні конфлікти, загострення протиріч на релігійному ґрунті, хвиля тероризму - все це посилює навантаження на психіку зростаючої особистості, деформує її духовну сферу, утруднює позитивну соціалізацію. Зростає кількість дітей, які зазнають фізичного насильства, у тому числі вдома; широко розповсюджені алкогольні традиції, авторитарний стиль спілкування в сім'ї. Недостатньою залишається педагогічна культура батьків, високими – показники соціального сирітства. Усе більшого поширення у дитячому середовищі набувають жебрацтво, бродяжництво, проституція. Зміни суспільного життя позначаються на умовах життєдіяльності людей, їх залучення у соціальні процеси, виховному потенціалі середовища, можливостях, способах і формах передачі соціального досвіду підростаючому поколінню. Вони негативно впливають на систему ціннісних орієнтацій, світогляд і життєві пріоритети громадян. Сім'я і школа, основні інститути соціалізації та виховання дитини, виявляються неспроможними узгоджено відповісти на запитання про призначення людини в нових умовах життя. Це призводить до зниження авторитету батьків та педагогів в середовищі дітей і молоді. Соціальна стратифікація негативно позначилася на міцності сім’ї, засадах сімейного виховання, можливостях здійснення соціального контролю за дитиною з боку сім'ї та суспільних інститутів. Соціальний досвід сучасних дітей та учнівської молоді є недостатньо конструктивним, часто базується на культі сили, грошей, споживацькому ставленні до життя. Такий досвід значною мірою формується під впливом проблемного поля, створеного засобами масової інформації. Книжкова дитяча продукція виявляється недоступною для соціальне незахищених верств населення. Зростає соціальна роль бібліотечної мережі, яка володіє фізично зношеним фондом. Втрачене культурне сприйняття театрального мистецтва, репертуарна політика не сприяє гуманістичній спрямованості виховання. Мистецтво все більш стає засобом релаксації. Основне місце в дозвіллі учнівської молоді посідає комп'ютер. У цілому він позитивно впливає на академічну успішність учнів, проте незбалансоване віртуальне спілкування з ним розвиває в особистості опосередковане сприйняття світу, руйнує інтуїцію, формує ситуацію відчуження від етнічного коріння. Надзвичайно низькою є кількість дитячих передач, на українському телебаченні домінують сцени насильства та еротики. Зруйновано систему кінопрокату, мережу дитячих кінотеатрів. Незважаючи на зростання суспільної активності дітей і молоді, участь підлітків у соціальне значущій діяльності залишається недостатньою. Навчальні заклади не повною мірою використовують нові форми реалізації виховного потенціалу дитячого і молодіжного руху. Практично не знижується кількість правопорушень неповнолітніх. Тривогу викликає зловживання учнівською молоддю алкоголем, наркотичними засобами, психотропними речовинами. Залишається незадовільним кадрове забезпечення виховного процесу. Введення до штатних розписів навчальних закладів посад психологів і соціальних педагогів відбувається повільно. Сучасне виховання має відігравати випереджальну роль в демократичному процесі, ставати засобом відродження національної культури, припинення морально-духовної деградації, стимулом пробудження таких якостей, як совість, патріотизм, людяність, почуття власної гідності, творча ініціатива, підприємливість тощо; гарантом громадянського миру і злагоди в суспільстві. З огляду на це діяльність всіх інститутів соціалізації мусить будуватися так, щоб сприяти становленню особистості як творця і проектувальника власного життя, гармонізації та гуманізації відносин між нею та довкіллям. 3. Понятійний апарат Програми Виховання — процес залучення особистості до засвоєння вироблених людством цінностей, створення сприятливих умов для реалізації нею свого природного потенціалу та творчого ставлення до життя, спрямований на утвердження суспільне значущих норм і правил поведінки особистості. Вихованець - - суб'єкт виховного процесу, який свідомо засвоює морально-духовні цінності, на їх основі плекає власні особистісні надбання, приймає самостійні рішення, покладає на себе її відповідальність, здійснює свідомий життєвий Вихованість - - результат виховання, який виявляється у соціальне прийнятній поведінці особи, вмінні діяти справедливо, компетентно, на рівні вікових особливостей. Вихователь - особа або організація, яка здійснює виховання і несе відповідальність за соціальний розвиток та діяльність вихованців. Виховний процес - створення базису формування особистісної культури, системи ціннісних ставлень до світу та самого себе; забезпечення співробітництва вихователя і вихованця, спрямованого на засвоєння вироблених людством культурних цінностей, . Виховуюче навчання - організація процесу навчання, яка забезпечує органічний взаємозв'язок між життєво важливими знаннями, уміннями і навичками та досвідом морально-творчої діяльності особистості, емоційно-ціннісним ставленням до світу та самої себе. Вчинок - основна особистісна форма й одиниця поведінки, акт моральнісного самовизначення, яким особистість виявляє і формує своє ставлення до суспільства, людей, самої себе, природи, діяльності, мистецтва. Гуманізація виховного процесу організація виховання на засадах людяності, визнання цінностей людської особистості, її права на вільний розвиток та реалізацію своїх здібностей. Диспозиція - готовність особистості до певної соціальної поведінки, до дій у певній послідовності, тим чи іншим способом. Духовні цінності — витвори людського духу, зафіксовані у здобутках культури, науки, моралі, мистецтва. Життєва компетентність - здатність молодої людини ефективно розв'язувати проблеми, що виникають в реальних життєвих ситуаціях, діяти адекватно вимогам соціуму та згідно з власною природою. Моральність - об'єктивована мораль, особливий вид практичної діяльності особистості, який мотивується моральними ідеалами, переконаннями, принципами. Морально—духовний розвиток — процес оволодівання особистістю гуманістичними моральними цінностями, які становлять стрижень її духовної культури. Норма особистісна — умовний культурно-історичний стандарт припустимої індивідуальної своєрідності вихованця, який передбачає певну форму його буття, стиль життя, міру самореалізації; визначається життєвою позицією, її рухом до осягання власної сутності, свого призначення. Особистість — суспільна істота, яка вільно та відповідально визначає свою позицію серед інших, здатна до свідомих соціальних дій; орієнтується у своїй життєдіяльності на прийняті суспільством цінності. Позиція — система ставлень особистості до явищ, людей, об'єктів; їх оцінка, заснована на індивідуальному досвіді, моральних принципах і переконаннях. Професійне виховання — поєднання професійних знань з професійною мораллю. Передбачає формування громадянської відповідальності майбутніх конкурентоспроможних робітників. Розвиток особистості — послідовні кількісні зміни свідомості та поведінки особистості від народження і до кінця життя, становлення людини як суб'єкта культури і життєтворчості. Самовиховання - активізація особистістю власних зусиль, спрямованих на зміну і вдосконалення моральної свідомості та поведінки. |
|
ПРОГРАМА ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ ТА УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ Вступ Чорна К.І. кандидат педагогічних наук, завідуюча лабораторією морального та етичного виховання |
Програма виховання дітей дошкільного віку Затверджено Міністерства освіти України рекомендувала в 1991 р. Протягом восьми років її успішно втілювали в дошкільних закладах нашої держави.... |
|
ГРОМАДСЬКО-ПАТРІОТИЧНЕ ВИХОВАННЯ УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ в Україні в контексті сучасності У статті зроблено спробу показати сучасний стан, особливості та перспективи розвитку патріотичного виховання в Україні |
Про затвердження Концепції національно-патріотичного виховання дітей... Відповідно до рішень Колегії Міністерства освіти і науки України від 26. 03. 2015 протокол №3/5-2 "Про Концепцію національно-патріотичного... |
|
1 – 4 класи загальноосвітніх навчальних закладів Авторський колектив:... Круцевич Т. Ю., керівник творчого колективу; завідувач кафедри теорії і методики фізичного виховання, рекреації та оздоровчої фізичної... |
1 – 4 класи загальноосвітніх навчальних закладів Авторський колектив:... Круцевич Т. Ю., керівник творчого колективу; завідувач кафедри теорії і методики фізичного виховання, рекреації та оздоровчої фізичної... |
|
НАВЧАЛЬНА ПРОГРАМА З ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ для загальноосвітніх навчальних закладів 10 11 класи Фізичне виховання — важливий засіб фізичного, соціального та духовного розвитку учнівської молоді |
Національно-патріотичне виховання учнівської молоді в позашкільному... Національно-патріотичне виховання учнівської молоді в позашкільному закладі засобами краєзнавства Досвід роботи Коломієць Раїси Федорівни,... |
|
Національній програмі виховання дітей та учнівської молоді Роль навчальних закладів у підготовці такої людини незаперечна. Тому завданням сучасної школи є виховати в кожного учня свідоме ставлення... |
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ пр. Перемоги Україні, Міністерство зосереджує увагу на питаннях профілактики правопорушень та злочиності серед дітей та учнівської молоді |