52. Найбільше поширення в сучасному світі отримали дві основні моделі місцевого самоврядування

Скачати 0.92 Mb.

Назва	52. Найбільше поширення в сучасному світі отримали дві основні моделі місцевого самоврядування
Сторінка	6/8
Дата	09.04.2013
Розмір	0.92 Mb.
Тип	Документи

bibl.com.ua > Право > Документи

1 2 3 4 5 6 7 8

Держави - основні суб'єкти міжнародного права

Під державою в міжнародному праві розуміється країна з усіма притаманними їй ознаками суверенної держави. Проте не всяка країнаможе бути державою в міжнародно-правовому сенсі і суб'єктом міжнародного права (наприклад, колоніальні країни та інші геополітичні одиниці) 2.

Перша спроба кодифікації міжнародно-правових ознак держави була дана в Міжамериканської конвенції про права та обов'язки держави 1933 Згідно з ст. 1 цієї Конвенції держава як особа міжнародного права має володіти наступними умовами: 1) постійне населення; 2) певна територія; 3) уряд; 4) здатність вступати у відносини з іншими державами.

Австрійський юрист-міжнародник А. Фердросс сформулював наступні ознаки держави: 1) держава є об'єднання людей, над якими вона здійснює лічнос верховенство; 2) безперервність існування держави, під якою розуміється сама субстанція держави, - конкретний, який утворює його організований народ; 3) повне самоврядування або самостійність; 4) порядок суверенної держави утворюється безпосередньо на основі міжнародного права; 5) ефективність держави; 6) територіальне верховенство держави; 7) систематичне дотримання норм міжнародного права1.

Найбільш важливими ознаками держави є суверенітет, територія, населення і владу.

Суверенітет є відмітною політико-юридичним властивістю держави. Державний суверенітет - це властиве державі верховенство на своїй території і його незалежність у сфері міжнародних відносин. Такою властивістю володіють лише держави, що і зумовлює їх головні характерні особливості як основних суб'єктів міжнародного права. Суверенітет є фундаментом всіх основних прав держави.

Суверенітетом володіє будь-яка держава з моменту його виникнення. Його міжнародна правосуб'єктність не залежить від волевиявлення іншихсуб'єктів. Вона припиняється лише з припиненням даної держави. Згідно зі ст. 3 Міжамериканської конвенції про права та обов'язки держав 1933 р. «політичне існування держави не залежить від його визнання іншими державами. Навіть ще не визнана держава має право захищати свою цілісність і свою незалежність, дбати про свою збереження і процвітання і, як наслідок цього, організуватися, як йому заманеться, законодательствовать щодо своїх інтересів, керувати своїми відомствами і визначати юрисдикцію та компетенцію своїх судів ».

На відміну від інших суб'єктів міжнародного права держава має універсальну правосуб'єктністю. Правосуб'єктність інших учасників міжнародних правовідносин проявляється головним чином у їхніх відносинах з

Згідно зі Статутом ООН державам властива не тільки суверенність, але й незалежність. Всі члени ООН утримуються в їхніх міжнародних відносинах від загрози силою або її застосування проти політичної незалежності будь-якої

Територія є невід'ємною умовою існування держави. Вона закріплюється та гарантується загальновизнаними нормами і принципами міжнародного права. Згідно Заключного акту Наради з безпеки і співробітництва в Європі 1975 р. держави зобов'язані поважати територіальну цілісність кожної з держав-учасників. Відповідно до цього вони утримуються від будь-яких дій, не сумісних з цілями і принципами Статуту ООН, проти територіальної цілісності, політичній незалежності або єдності будь-якої держави.

Держави - учасники Заключного акту розглядають як непорушні всі кордони один одного, а такожкордони всіх держав у Європі, тому вони будуть утримуватися зараз і в майбутньому від будь-яких зазіхань на ці кордони. Вони утримуються також від будь-яких або дій, спрямованих на захоплення та узурпацію частини або всієї теорріторіі будь-якої держави-учасника.

загрузка...

Населення. Аристотель відзначав, що «той, хто в силу своєї природи, а не внаслідок випадкових обставин живе поза державою, або недорозвинений в моральному сенсі людина і за своєю природою тільки й прагне війни». Населення є постійною ознакою держави. Згідно зі Статутом ООН, Декларації про надання незалежності колоніальним країнам і народам р. і Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права 1966 народи є суб'єктом права на самовизначення. У силу цього права вони вільно встановлюють свій політичний статус і вільно забезпечують свій економічний, соціальний і культурний розвиток.

Відповідно до Декларації про принципи міжнародного права 1970 р. у зміст принципу рівноправності і самовизначення народів входить, зокрема, створення суверенної і незалежної держави, вільне приєднання до незалежної держави або об'єднання з ним, або встановлення будь-якого іншого політичного статусу, вільно визначеного народом.

Влада. Публічна влада є одним з основних ознак держави. Воно в міжнародному праві є носієм організованою суверенної влади. У яких би відносинах ні виступали уряд держави та інші її органи, вони завжди діють від іменідержави. Держава в міжнародно-правовому змісті розуміється як єдність влади і суверенітету.

Держави виступають в міжнародних відносинах як суверенні утворення, над якими немає якої б то не було влади, здатної наказувати їм юридично обов'язкові правила поведінки. Норми міжнародного права, які регулюють взаємовідносини держав у сфері міжнародного спілкування, створюються самими ж державами шляхом їхньої угоди (узгодження воль) і спрямовані на суворе дотримання державного суверенітету в міжнародних відносинах. Повага суверенітету будь-якої держави, визнання суверенної рівності всіх держав входять до числа основоположних принципів сучасного міжнародного права. Згідно з Декларацією про принципи міжнародного права м. всі держави користуються суверенною рівністю. Вони мають однакові права та обов'язки і є рівноправними членами міжнародного співтовариства незалежно від відмінностей економічного, соціального, політичного або іншого характеру.

91.

ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА – діяльність держави на міжнародній арені, яка регулює відносини з іншими суб’єктами зовнішньополітичної діяльності: державами, зарубіжними партіями та іншими громадськими організаціями, всесвітніми і регіональними міжнародними організаціями. Таким чином, зовнішня політика – це закордонна діяльність держави.

ОСОБЛИВОСТІ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ

не має владного характеру. Якщо внутрішня політика є діяльністю щодо здійснення влади, то суб’єктами та об’єктами зовнішньої політики виступають держави як суверенні утворення, жодне з яких не може (не повинно) нав’язувати свою волю іншому. Звичайно, у реальних міжнародних відносинах трапляється домінування одних держав над іншими, проте воно визнається не нормою міжнародних відносин, а її порушенням.

зумовлена певним етапом розвитку міжнародних відносин і конкретною ситуацією на міжнародній арені.

Визначення й реалізація державою цілей у зовнішній політиці, особливо формування програм та організація дій, мають здійснюватися з урахуванням дій і цілей інших суверенних держав. Внутрішня політика має відносну автономію стосовно зовнішніх чинників.

залежна не тільки від держави, що її здійснює, а й від ступеня погодженості або конфлікту інтересів даної держави з інтересами та устремліннями інших держав; залежно від ступеня узгодженості цих інтересів проведення зовнішньої політики полегшується або утруднюється.

вона має власне інституціональне забезпечення.

Повноваженнями щодо здійснення зовнішньої політики наділяються вищі органи законодавчої і виконавчої влади. Найбільше таких реальних повноважень залежно від форми державного правління є у глави держави або прем'єр-міністра. Водночас у державі існують і спеціальні інститути, призначення яких полягає в безпосереднійреалізації зовнішньої політики. Головним таким інститутом є міністерство закордонних справ з мережею закордонних дипломатичних представництв. Спеціальними зовнішньополітичними інститутами виступають органи зовнішньої розвідки, міністерства зовнішньої торгівлі чи зовнішньоекономічної діяльності тощо.

ЦІЛІ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ – зумовлюються суспільно-політичним ладом, формою державного правління, типом політичного режиму, історичними особливостями, геополітичними умовами та іншими чинниками. Найголовнішіми цілями зовнішньої політики є:

1. Національна безпека – стан держави, який дає їй можливість зберігати свою цілісність і виступати самостійним суб'єктом системи міжнародних відносин. Національна безпека означає захищеність життєво важливих інтересів особи, держави й суспільства, державних кордонів, територіальної цілісності, суспільно-політичного ладу, економіки, культури країни від внутрішньої і зовнішньої загрози. Вона має, отже, внутрішній і зовнішній аспекти.

Національна безпека проявляється на трьох рівнях:

1-й рівень – безпека особи: полягає у формуванні комплексу таких правових і моральних норм та суспільних інститутів, які б надавали їй можливість розвивати й реалізовувати соціальне значущі здібності й потреби, не зазнаючи протидії з боку суспільства і держави.

Проявляється в забезпеченні її прав і свобод.

2-й рівень – безпека суспільства: передбачає наявність суспільних інститутів, норм і відносин, які дають можливість реалізувати права і свободи всіх соціальних груп і протистояти діям, що ведуть до розколу суспільства.

3-й рівень – безпека держави: досягається наявністю ефективного механізму управління суспільством, координації діяльності соціальних груп і політичних сил, а також дійових інститутів їх захисту.

У демократичних країнах пріоритетною є безпека особи. Безпека держави й суспільства тут не самоціль, а умова забезпечення безпеки особи. У критичні для країни періоди може домінувати безпека суспільства або держави.

2. Збільшення сили держави – покращення її економічного, політичного, воєнного, інтелектуального і морального потенціалу.

Одним із вирішальних чинників є авторитет держави, для якого найважливішим є професіоналізм зовнішньої політики. Правильна оцінка співвідношення сил, уміння точно визначити позицію у складних ситуаціях, розпізнати друзів і противників можуть частково компенсувати нестачу сили. Велике значення має моральний потенціал держави, який у міжнародних відносинах виступає і як чинник реальної політики. Високий моральний престиж визначає високий рівень довіри з боку союзників і можливих партнерів, допомагає зміцнювати безпеку, забезпечує в критичні моменти не тільки моральну, а й матеріальну підтримку.

3. Зростання престижу держави і зміцнення міжнародних позицій. Умовою реалізації цієї мети є суспільне виконання двох інших важливих цілей зовнішньої політики. Усі три цілі тісно взаємопов'язані.

Так, престиж і міжнародні позиції держави безпосередньо залежать від її сили. Сила й безпека держави значною мірою визначаються її міжнародними позиціями.

ФУНКЦІЇ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ – три основних: захисна, позиціонувальна і прагматична, які є конкретизацією зовнішніх функцій держави: оборонної, дипломатичної і співробітництва.

АСОБИ ЗДІЙСНЕННЯ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ – мають важливе значення для досягнення цілей зовнішньої політики. Залежно від сфер суспільного життя вони поділяються на:

92. Зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права. (Конституція України. Стаття 18). Україна проводить виважену, послідовну та цілеспрямовану зовнішньополітичну діяльність, відповідно, основні напрямки її зовнішньої політики в цілому залишаються незмінними з часу проголошення незалежності у 1991 році. Україна послiдовно й неухильно будує свою зовнiшню полiтику на основi беззастережного дотримання принципiв мiжнародного права, Статуту ООН та iнших мiжнародно-правових актiв. Така позицiя нашої держави закрiплена у схвалених Верховною Радою 2 липня 1993 р. "Основних напрямках зовнiшньої полiтики України" - концептуальним документом, на засадах якого базується та розвивається зовнiшньополiтична дiяльнiсть України. Визначається три основнi напрями зовнiшньої полiтики України: 1. розвиток двостороннiх мiждержавних вiдносин; 2. європейська iнтеграцiя; 3. багатостороння дипломатiя. У двостороннiх вiдносинах прiоритетними для України є вiдносини зсусiднiми країнами та стосунки зі стратегiчно важливими партнерами і впливовими державами свiту. В свою чергу європейська iнтеграцiя для України - це подальше полiтичне та iнституцiйне зближення з ЄС та еволюцiйне просування до кiнцевої мети iнтеграцiї до Європейського Союзу; адаптування українського законодавства до норм ЄС та Ради Європи як ключовий iнтеграцiйний елемент; поглиблення вiдносин України з НАТО як однiєю з основних складових всеохоплюючої системи європейської стабiльностi та безпеки. В рамках багатосторонньої дипломатiї можна видiлити такi прiоритетнi напрями зовнiшньополiтичної дiяльностi:

· забезпечення ефективної участi держави у дiяльностi мiжнародних органiзацiй

· налагодження ефективного регiонального та субрегiонального спiвробiтництва, посилення ролi України в регiональних та субрегiональних органiзацiях, форумах i об'єднаннях;

· активiзацiя дiяльностi в багатостороннiх домовленостях в галузi

роззброєння, в т.ч. ядерного, заходiв довiри, у миротворчих та

миропiдтримуючих операцiях, безпекових режимах i контрольних механiзмах.

93.

Концепція Ратцеля

Отже, геополітика як цілісна концепція, як систематизована сукупність знання виникла на рубежі ХІХ-ХХ століть на стику трьох наукових підходів. Її виникнення обумовлено, з одного боку, логікою розвитку самої науки. З іншого боку, геополітика стала одним із шляхів осмислення змінилася соціальної дійсності.

Великий внесок у сучасну геополітику вніс найбільший німецький географ Фрідріх Ратцель. Науку, яка покликана досліджувати зв'язок держави і простору, він називав політичною географією (цей термін часто використовується і зараз поряд з геополітикою). Основні положення нової науки Ратцель виклав у своєму творі «Політична географія» (1897 р.).

Дві ідеї були покладені їм в основу своїх міркувань. По-перше, ідея про визначальну роль географічних чинників для розвитку суспільства. «Як би людство ні тяглося до вищих емпіреї, - писав учений, - ноги його стосуються землі ... Цим перш за все обумовлюється необхідність розгляду географічних умов його існування ». Слідуючи за Гердером, він вважав, що дослідження зовнішніх (географічних) і внутрішніх (історичних) факторів розвитку суспільства повинні йти рука об руку, бо «тільки із з'єднання того й іншого може вийти справжня оцінка нашого предмета».

Друга ідея була їм сприйнята від дарвінівської теорії еволюції. Держава, в його уявленні, є живий органіки, що з'єднує властивості народу і землі і, подібно всім організмам, що бореться за своє існування. Будучи живим організмом, держава рухається і росте як ціле.

Ратцель сформулював сім «основних законів просторового зростання держав» », яким, на його думку, підкоряються всі державні утворення.

1. Простір держави зростає разом із зростанням культури.

2. Зростання держав відбувається одночасно із загальним розвитком нації і супроводжується розвитком ідей, торгівлі, активністю людей.

3. Зростання держав здійснюється шляхом приєднання та поглинання малих держав.

4. Зміни в організмі-державі (зростання і скорочення) відображає його межа, яку Ратцель називав «периферійним органом держави».

5. У процесі росту держава прагне, перш за все, увібрати в себе «політично цінні» місця: берегову лінію, русла річок, райони, багаті ресурсами.

6. Перший імпульс до територіального зростанню приходить до примітивних державам ззовні.

7. Загальна тенденція до злиття переходить від держави до держави, набираючи силу у міру переходу.

Ратцель стверджував, що «держави мають тенденцію вростати в природні простору», і ця їхня тяга може бути задоволена лише у межах континентів. Народ росте, збільшуючись в числі, держава, збільшуючи свою територію, приєднує нові землі шляхом внутрішньої та зовнішньої колонізації. «Новий простір, до якого вростає народ, є, - писав Ратцель, - як би джерелом, з якого державне почуття черпає нові сили».

1 2 3 4 5 6 7 8

Схожі:

11-й (12-й) клас Людина в сучасному світі Курс за вибором „Людина в сучасному світі” для учнів 11 класу є предметом, який міг би слугувати заключним у інтегрованому курсі...	Про Всеукраїнський конкурс проектів та програм розвитку місцевого... Цим Положенням регулюється процедура проведення Всеукраїнського конкурсу проектів та програм розвитку місцевого самоврядування (далі...
СТАТУТ Конституції України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Європейської Хартії місцевого самоврядування та іншими...	МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ НА ТЕМУ: «РЕЄСТРАЦІЯ ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ... Етапи реєстрації об’єднань громадян посадовими особами органів місцевого самоврядування
Відзначення Дня місцевого самоврядування у Новомиргородському районі День місцевого самоврядування професійне свято всіх, хто працює в сільських, селищних, міських, районних і обласних радах	ТИПОВИЙ ПОРЯДОК ФОРМУВАННЯ КАДРОВОГО РЕЗЕРВУ В ОРГАНАХ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ Кадровий резерв для зайняття посад і просування по службі створюється за рішенням органу місцевого самоврядування
ВИКОНАВЧИЙ КОМІТЕТ НІКОПОЛЬСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ Ція органів місцевого самоврядування щорічні членські внески Нікопольської міської ради за 2012 рік в сумі 2000,00 (дві тисячі грн.)...	ВИКОНАВЧИЙ КОМІТЕТ НІКОПОЛЬСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ Ція органів місцевого самоврядування щорічні членські внески Нікопольської міської ради за 2013 рік в сумі 2000,00 (дві тисячі грн.)...
Урок №16 Поняття про «НТР», її основні риси Міжнародний географічний поділ праці, його суть та значення в сучасному світі (спеціалізація окремих країн на виробництві певних...	СХВАЛЕНО В Україні закладено конституційні засади місцевого самоврядування, ратифіковано Європейську хартію місцевого самоврядування, прийнято...

Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання