СТАТУТ


Скачати 0.88 Mb.
Назва СТАТУТ
Сторінка 1/7
Дата 13.03.2013
Розмір 0.88 Mb.
Тип Документи
bibl.com.ua > Право > Документи
  1   2   3   4   5   6   7


Додаток

до рішення міської ради

від 19.05.2011 р. № 6/8/10

ТЕРНОПІЛЬСЬКА МІСЬКА РАДА



СТАТУТ

ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ МІСТА ТЕРНОПОЛЯ

Тернопіль – 2011 рік

Тернопільська міська рада, як представницький орган місцевого самоврядування,

виражаючи волю та інтереси територіальної громади міста Тернополя,

усвідомлюючи свою відповідальність за забезпечення збалансованого соціального, економічного, культурного та екологічного розвитку, реалізацію конкурентних переваг міста,

прагнучи створити гідні та комфортні умови життя в місті, забезпечити дотримання прав і свобод, поваги до честі та гідності тернополян,

піклуючись про зміцнення громадянської злагоди у місті та забезпечення згуртованості територіальної громади,

керуючись положеннями Конституції України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Європейської Хартії місцевого самоврядування та іншими нормативно-правовими актами в сфері місцевого самоврядування,

враховуючи давні історичні, національно-культурні та соціально-економічні традиції місцевого самоврядування у місті Тернополі,

приймає Статут територіальної громади міста Тернополя (в подальшому – Статут).
РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1.1. Правова природа Статуту

1. Статут територіальної громади міста Тернополя є основним нормативно-правовим актом територіальної громади, визначає правові, організаційні та фінансово-економічні засади здійснення місцевого самоврядування в місті Тернополі, а також статус територіальної громади міста та її членів, особливості територіального устрою міста, принципи участі членів територіальної громади у здійсненні місцевого самоврядування.

2. Статут є актом прямої дії та має вищу юридичну силу стосовно інших актів органів і посадових осіб місцевого самоврядування. Акти органів і посадових осіб місцевого самоврядування в місті Тернополі повинні видаватись на основі положень цього Статуту та не суперечити їм.
Стаття 1.2. Загальна характеристика міста. Адміністративні, географічні, історичні особливості

1. Місто Тернопіль знаходиться у західній частині України.

До 1944 року воно мало назву Тарнополь.

2. Місто Тернопіль є обласним центром Тернопільської області, має статус міста обласного значення і згідно з адміністративно-територіальним поділом України належить до Тернопільської області.

3. Географічні координати міста: 49°33′12″ пн. ш. 25°35′41″ сх. д.

Місто Тернопіль займає площу 5852 га.

Найвища точка міста – 374 м – масив «Східний» (проспект Степана Бандери, 80). Найнижча точка – 298 м – береги річки Серет, що біля Об’їзної дороги в районі Петриківського перехрестя (вул. Білогірська). Середня висота міста над рівнем моря – 320 м.

Місто розташоване на Тернопільському плато Подільської височини Східно-Європейської рівнини. Належить до помірного поясу зони широколистих лісів.

Через місто протікає річка Серет. Найбільшою водоймою міста є Тернопільський став, розташований на річці Серет. Раніше через Тернопіль протікала річка Рудка, яка майже повністю висохла впродовж другої половини XX століття.

Клімат Тернополя помірно-континентальний, із теплим вологим літом і м’якою зимою. Середня температура повітря – від – 5 °C в січні до +19 °C у липні. Середньорічна кількість опадів – 520–600 мм. Найвища температура у Тернополі спостерігалась 18 липня 2007 р. – до +38 °C. Найнижча зафіксована температура у Тернополі становила −34 °С.

У історико-географічному плані місто належить до Галичини. Етнографічні межі Волині та Поділля – за 25–30 кілометрів від Тернополя.

Місто Тернопіль – важливий залізничний та автомобільний вузол України.

Чисельність населення міста становить – 217 600 осіб (станом на 1 січня 2010 року).

4. Перша писемна згадка про м. Тернопіль датована 15 квітня 1540 року, коли король Сигізмунд І у Кракові надав локаційний привілей великому коронному гетьману Польського королівства Іоанну Амору з Тарнова (Янові Тарновському) на заснування містечка-фортеці Тарнополє в спустошеній місцевості Сопільче. Тоді розпочалося будівництво замку, який після кількох перебудов, у зміненому вигляді зберігся до наших днів. 16 травня 1548 року Ян Тарновський домігся від короля дозволу на утворення ставу між берегами річки Серет, на місці, де він розташований і нині.

До 1569 р. місто належало до Теребовлянського повіту Руського воєводства Польського королівства. 20 січня 1548 р. польський король Зиґмунт І Старий надав містечку німецьке право і певні привілеї, зокрема звільнення від податків та сплати мита.

У 1550 р. граф Ян Амор із Тарнова надав місту Маґдебурзьке право. Тут почало діяти міське самоврядування у формі маґістрату, який складався з двох колегій: ради і лави (судового органу). Очолював місто іменований власником війт із широкою виконавчою владою.

Після смерті Іоанна Тарновського у 1561 р. місто успадкував його син Ян Кшиштоф і володів ним до смерті у 1567 р., значно укріпивши і розбудувавши місто. Після нього містом володіла донька Іоанна з Тарнова Зофія – дружина князя Костянтина Острозького. У 1570 р. власником міста на кілька десятиліть став князь Костянтин Костянтинович Острозький. Він надав міщанам низку грамот, дбав про церкви міста. Князь заснував у Тернополі в 1570 р. при церкві Різдва Христового «Шпитальну фундацію» як притулок для убогих і немічних міщан, яка невдовзі вона стала основою для церковного братства. У 1593 р. при братстві було засновано школу. Власником Тарнополя з 1603 року був князь Олександр Костянтинович Острозький, а згодом його вдова Анна зі Штемберка Острозька. Тоді була зведена мурована церква Різдва Христового (1602–1608).

Назва «Тарнополь» вперше письмово зафіксована староукраїнською мовою у 1575 р. Починаючи з ХІХ ст., вона поступово в усному мовленні «українізувалася» як «Тарнопіль» і «Тернопіль».

Динамічному розвитку міста заважали набіги татар. Протягом ХVI ст. відбувалися напади у 1549, 1575 і 1589 роках і, хоч місто жодного разу не було взяте, міщани зазнавали економічних збитків, населення потрапляло у ясир. У 1605 р., в бою під Тарнополем, напад татар був зупинений. В 1618 р. татари зруйнували укріплення міста. Спроби пограбування міста були також у 1621 та 1626 рр.

У 1620 р. Тернопіль перейшов у власність Томи Замойського, після одруження із Катериною Острозькою. Тома і Катерина Замойські дали дозвіл на будівництво дзвіниці церкви Воздвиження Чесного Хреста і ренесансної синагоги. Вони у 1636 р. затвердили статут цеху шевців. В 1638 р. власником міста, після смерті батька, став син Томи – Ян Замойський. Згодом Тернополем володіли родини Конєцпольських, знову Замойських, Собеських та інших (на правах оренди).

Тернопіль був одним із ключових міст у боротьбі за Галичину часів Козацької революції XVII ст. Тернопіль був зруйнований у 1648, 1649, 1651 і 1655 роках козацько-селянським військом Б. Хмельницького і татарською ордою. Під час турецького нашестя під командуванням Ібрагіма Шишмана-паші у 1675 р. турки захопили місто, спалили замок, костел, водяні млини, спустили воду зі ставу і кілька тижнів грабували місто.

У 1690 р. у Конєцпольських місто відсудила вдова Яна Замойського, дружина Яна ІІІ Собеського королева Марія Казимира Луїза де Ля Ґранж д’Арк’єн. Вона розпочала відбудову замку.

У XVIII столітті Тернопіль був двічі зайнятий російськими військами, під час Барської конфедерації місто поперемінно займали конфедерати, коронне і російське війська. Це тривало кілька років поспіль, від чого місто значно постраждало. Однак місто відновило своє значення центру міжнародної торгівлі.

У 1737 р. місто перейшло у власність Йосифа Потоцького, який придбав Тернопіль у королевича Якуба Собеського. Йосиф Потоцький у 1749 р. став фундатором домініканського костелу.

У 1772–1809 (з 1783 – центр «Тарнопольського циркулу») і 1815–1867 рр. місто перебувло у складі Королівства Галичини і Володимирії Австрійської імперії.

Після Й. Потоцького Тернопіль отримав його син Станіслав, а згодом внук Йосиф. Після Потоцьких, у 1806-1808 рр., містом володів Станіслав Понятовский, а згодом Франциск Коритовський. Ф. Коритовський зніс давні укріплення, перебудував старий замок і спорудив біля нього палац – Новий замок. Місто набуло модерного вигляду. До Тернополя приєднали передмістя, і місто зросло втричі. У 1808 р., за переписом населення, у місті налічувалося 7093 мешканці. У 1809 р. збудували двоповерхову будівлю маґістрату.

У травні–червні 1809 р. Тернополем три тижні володіли наполеонівські війська Варшавського князівства на чолі з майором П. Стжижевським. У 1809–1815 рр. місто було центром «Тарнопольського краю» на землях, які Австрія передала Російській імперії. Розпорядженням царя Олександра І цивільну владу у краї очолював таємний радник Ігнатій Тельс. У 1813 р. в Тернополі єврейський просвітитель Йосиф Перль (уродженець міста) відкрив приватну напівсвітську школу – першу такого типу в Галичині.

Від 1815 р. Тернопіль знову належав до Австрійської імперії. У 1816–1826 рр. бурмістром Тернополя був М. Князьолуцький. 20 листопада 1820 р. у Тернополі відкрили гімназію монахи єзуїти у приміщенні монастиря домініканців. У 1849 р., на основі гімназії єзуїтів, утворено державну гімназію.

У 1827–1844 рр. бурмістром Тернополя був Я. Марцінкевич. У ХІХ ст. місто стрімко розвивалося економічно. Домінувала торгівля. У 1836 р. місто отримало право влаштовувати 12 ярмарків на рік.

15 лютого 1843 р. останній власник Тернополя Тадеуш рицар фон Туркулл уклав із маґістратом контракт і за грошову компенсацію відмовився від своїх прав на місто. 12 грудня 1844 р. австрійський цісар Фердинанд І надав Тернополю герб і статус та титул вільного королівського міста (використовувався офіційно до 1939 р.).

У 1844–1849 рр. бурмістром Тернополя був А. Дзямський, у 1850–1853 рр. – С. Джемалик. У 1854 р. в Тернополі урядував комісар, у 1855–1868 рр. – бурмістр Володимир Мандль (ініціатор закладення міського парку в 1861 р., сучасний Старий парк).

У 1850 р. в місті проживало 13000 мешканців у 1350 будинках.

Перші вибори у міську раду за новим крайовим статутом про міське самоврядування відбулися 11 березня 1867 р., обрано 36 радних. 8 квітня 1868 р. обрано нового бурмістра – крайового адвоката Р. Шмідта (до 1872 р.). Маґістрат став виконавчим органом міської ради.

У 1866 р. в Тернополі було 1700 будинків і 16167 мешканців. Розвитку Тернополя у другій половині ХІХ ст. сприяла розбудова шляхів сполучення. До міста пролягло шість шосейних доріг, а у грудні 1870 р. – залізниця, одна з перших у Галичині. За даними перепису 1880 р. у місті проживало вже 25819 осіб.

З 1860-х рр. у Тернополі місцеві русини-українці переживали національне пробудження. У 1876 р. заходами професора учительської семінарії Олександра Барвінського в Тернополі було відкрито повітову філію товариства «Просвіта». У 1887 р. Тернопіль відвідав спадкоємець австрійського престолу ерцгерцоґ Рудольф. До його візиту у Новому городі (тепер – Старий парк) було влаштовано другу Крайову етнографічну виставку. У 1898 р., заходами посла (депутата) до парламенту у Відні О. Барвінського, було отримано дозвіл на відкриття в Тернополі окремої української державної гімназії.

У 1872–1886 рр. бурмістром був Л. Козьмінський, 1886–1894 рр. урядував комісар, 1894–1896 рр. – бурмістр Ф. Погорецький, 1896–1903 рр. – доктор Володимир Лучаковський, якого вважають першим українцем, обраним бурмістром. За керівництва В. Лучаковського у місті прокладено електричне освітлення, телефон, водогін, каналізацію, закладено «Парк Здоров’я» у Великих Гаях (у той час входили до складу Тернополя), здійснювалася забудова Тернополя за європейським зразком, зокрема в стилі архітектури модерну (сецесії). У 1903–1909 рр. бурмістром був Л. Пунчерт.

На початку ХХ століття місто очолювали такі бурмістри (посадники): у 1909–1910 рр. – С. Мандль, у 1910–1913 рр. – урядував комісар, 1913–1915 рр. – Е. Міхаловський, 1917–1918 рр. – С. Мандль, у період ЗУНР міську владу в Тернополі очолював комісар С. Сидоряк, у 1920–1929 рр. урядував комісар, 1930–1934 рр. – В. Ленкевич, 1934–1939 рр. – С. Відацький. Під час німецької окупації у 1941–1944 рр. посадником Тернополя був О. Гринкевич.

З 1914 р. до липня 1917 р. Тернопіль перебував під російською окупацією в ході Першої світової війни. Відступаючі російські частини підпалили центральну частину міста. У 1915 р. в місті засновано перший професійний стаціонарний театр «Тарнопольські театральні вечори» (режисери Лесь Курбас і Микола Бенцаль).

У ніч на 1 листопада 1918 р. учні української гімназії на чолі з учителями С. Сидоряком і А. Музичкою зайняли австрійські державні установи, а 13 листопада в Галичині було проголошено Західно-Українську Народну Республіку. У Тернополі з 22 листопада до кінця грудня 1918 р. перебували державні установи ЗУНР, зокрема уряд – Державний Секретаріат (очолив тернопільський адвокат Ісидор Голубович).

Під час польсько-української війни у місті сформувалися добровольчі військові частини. Із 16 по 31 травня 1919 р. в Тернополі перебували Директорія та уряд УНР на чолі з С. Петлюрою. У червні 1919 р. у Тернополі перебував штаб Дієвої армії УНР. А у липні Тернопіль, як і вся територія ЗУНР, був окупований поляками.

Тернопіль з 15 липня до 23 вересня 1920 р. був столицею Галицької Соціалістичної Радянської Республіки (ГСРР) і місцем перебування його уряду – Галревкому (Галицького революційного комітету) на чолі з В. Затонським. Згідно умов Ризьського миру місто і всю Східну Галичину окупувала Польща. Із 1921 р. місто – центр «Тарнопольського воєводства» у Другій Речі Посполитій. У 1926 р. до складу міста було прилучене приміське с. Загребелля.

Внаслідок пакту Молотова-Ріббентропа 17 вересня 1939 р. військові частини Червоної армії вступили в Тернопіль. Місто увійшло до складу СРСР. Розпочалася радянізація, що супроводжувалася масовими репресіями. Від 4 грудня 1939 р. Тернопіль став центром новоутвореної Тернопільської області.

Із 2 липня 1941 р. протягом 33 з половиною місяців тривала німецько-нацистська окупація Тернополя. Місто належало до дистрикту «Галичина» Генералгубернаторства.

У березні–квітні 1944 р. розгорілася одна з найбільш руйнівних у Другій світовій війні «битва за Тарнополь», який був перетворений німецькими військами у фортецю. У захисті Тернополя від Червоної армії брало участь військове формування з українців Україніська дивізія «Галичина». Штурм міста завершився його звільненням від німецької армії 15 квітня 1944 р. військами 60-ї армії 1-го Українського фронту. Внаслідок військової операції було зруйновано 85% міста. У зв’язку з цим обласні органи влади та управління до серпня 1946 р. перебували в Чорткові. 9 серпня 1944 р. Президія Верховної Ради СРСР спеціальним указом перейменувала м. Тарнополь у «Тернопіль».

Протягом 1950–1960-х рр. місто було масштабно відбудовано згідно генерального плану архітекторів В. Новикова та Н. Панчука (1945–1954). У 1951 р. було закладено парк культури та відпочинку імені Тараса Шевченка. Тернопільський став у 1950-х рр. було реконструйовано, внаслідок чого площа водойми збільшилась до 400 га. У 1954 р., внаслідок атеїстичної ідеології, було знищено парафіяльний костел, а також монастирську Успенську церкву у листопаді 1962 р. та низку інших будівель.

За переписом населення 1959 р. в Тернополі проживало 52245 мешканців. За повоєнні роки Тернопіль поступово став промисловим центром. У 1959 р. організовано машинобудівний завод (із 1970-х – комбайновий завод), у 1962 р. почав працювати завод залізобетонних конструкцій, у 1968 р. – бавовняно-прядильний комбінат (нині АТ «Текстерно»), а у 1971 р. – ВО «Ватра».

Тернопіль став і освітнім, зокрема студентським, центром. Протягом 1950–1960-х рр. створено вищі навчальні заклади, які стали основою для теперішніх університетів: медичний (1957), технічний (1960), економічний (1966), педагогічний (1969).

У 1965 р. по Тернопільському озеру почали ходити пасажирські прогулянкові катери. 21 грудня 1975 р. у місті з’явився перший тролейбус. У 1979 р. було закладено теперішній парк Національного Відродження. В червні 1986 р. у ньому відкрили перше в Україні Співоче поле, сцена якого вміщує 1200 артистів. У 1984 р. відкрито гідропарк.

У місті створені спортивні школи з футболу, класичної (греко-римської) боротьби, біатлону, волейболу, велоспорту, водних видів спорту. У серпні 1987 р. на озері відбувся чемпіонат світу з водно-моторного спорту на скутерах класу 0–500.

За останнім радянським переписом населення 1989 р. в Тернополі проживало 204 845 мешканців.

За часів радянської України міську владу в Тернополі уособлювали місцеві ради народних депутатів та їхні виконавчі комітети, які залишалися обмежені у прийнятті рішень, оскільки керівною владою у країні була Компартія.

Наприкінці 1980-х – початку 1990-х Тернопіль став одним із центрів національно-демократичної відродження, яке увінчалося проголошенням незалежності України 24 серпня 1991 року. З того часу розпочався процес удосконалення місцевого самоврядування, його зміни відповідно до потреб сучасності, традицій минулого та інтересів мешканців Тернополя. В незалежній Україні міськими головами були: Негода В’ячеслав Андронович (1990–1998 рр.), Кучеренко Анатолій Іванович (1998–2002 рр.), Левків Богдан Євгенович (2002–2006 рр.), Заставний Роман Йосипович (2006–2010 рр.), від 2010 року – Надал Сергій Віталійович.

Історичний герб Тернополя складається зі знаку «Леліва» – родового герба фундатора міста Яна Амора Тарновського. У ньому поєднане зображення срібних шестипроменевої зірки і розміщеного під нею місяця, повернутого кінцями догори, на синьому тлі у центрі геральдичного шита. Зірка є символом духовного відродження, мети, волі, постійності, світла та життя, уособлює Богородицю, місяць – прихильність вищих сил, є символом Діви Марії. Срібний колір означає честь, шляхетність і доблесть, мир і добробут, надію, чистоту та непорочність, а синій – віру та духовність. Щит обрамлений декоративним картушем, який увінчаний короною.
  1   2   3   4   5   6   7

Схожі:

РЕДАКЦІЙНИЙ СТАТУТ ТЕЛЕОРГАНІЗАЦІЇ
Цей Редакційний статут (далі Статут) містить вимоги до створення та поширення інформації
СТАТУТ

СТАТУТ

СТАТУТ Учнівського самоврядування Черкаської загальноосвітньої школи...
Ити демократію в суспільстві, усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попереднім, нинішнім та майбутнім поколінням...
СТАТУТ АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА

СТАТУТ КОЛЕКТИВНОГО ПІДПРИЄМСТВА

СТАТУТ
Повноваження Міністерства як центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки
СТАТУТ
Федерація діє на засадах законності, добровільності та рівноправності її членів, самоврядування та гласності
СТАТУТ
Засновник здійснює фінансування НВК, його матеріально-технічне забезпечення, встановлює статус
СТАТУТ
Установчими зборами засновників Громадської організації «Асоціація незалежних фінансових консультантів «Фінконсул»
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка