Еліта влади, політична і економічна еліта
Може виникнути питання: Чи поняття еліти влади можна ототожнювати з поняттям політична еліта? Значна частина західноєвропейських учених вважає, що на це питання можна відповісти таким чином: "Поняття політична еліта" ширше, ніж поняття "еліта влади".
В суспільно-політичному житті маємо багато прикладів, коли представники окремих політичних еліт не мали і не мають майже ніякого відношення до діяльності чинної еліти влади, хоча члени еліти влади майже завжди є членами якоїсь партії. Звичайно, ці політичні еліти існують не просто, щоб існувати і час від часу заявляти про себе у вуличних демонстраціях, виступах по радіо і телебаченню, у пресі тощо. Навіть не маючи реальних шансів взяти владу сьогодні або в найближчому майбутньому, тобто стати елітою влади, вони мріють про займання державних посад або про можливість бути обраними до парламенту, місцевих органів влади тощо. І не тільки мріють, а всілякими доступними їм засобами намагаються реалізувати це, де тільки можна, маніпулюючи гаслами, роблять все для того, щоб зайняти відповідні урядові посади або впливати на зміст діяльності уряду.
Окрім політичної еліти і еліти влади, європейські і американські соціологи та політологи виділяють ще і економічну еліту. Це власники великих фірм, торговельних об'єднань, концернів і т. д., які займають ключові пости в економічному житті суспільства. Деякі з них активно діють на політичній арені, але більшість намагається поєднувати свою діяльність у сфері політики, урядових структур, економіки тощо. Таких прикладів у житті економічних еліт України, Росії та інших пострадянських республік більше ніж достатньо.
77. антипренерська ….. Формування ( з листка)
Зміна:
В. Липинський підкреслює важливість процесу "постійного відновлення або зміни аристократії", тобто циркуляції еліт. Коли цей процес припиняється, то нація попадає під провід чужої, сильнішої, ніж власна, політичної еліти, втрачаючи свою національну ідентичність. В. Липинський запевняє, що "без своєї власної національної аристократії - без такої меншості, яка б була настільки активна, сильна та авторитетна, щоб організувати пасивну більшість нації внутри, і тим захистити її од ворожих наскоків зовні - немає і не може бути нації". Постійне відтворення нації - це, за В. Липинським, вічний і незмінний наслідок кожної боротьби творчих, продукуючих класів.
У своєму фундаментальному політичному трактаті "Листи до братів-хліборобів" В. Липинський дуже добре наголошує, що народи, які не вміють витворити власних "панів", тобто політичної еліти, приречені на те, щоб навіки коритися чужим.
78.
Політичне лідерство – це процес, який включає селекцію, висунення, легітимізацію і діяльність соціально значимих осіб через специфічні політ. технології (вибори, маркетинг).
Механізми формування політичного лідерства
У загальному вигляді механізми формування політичного лідерства зводяться до проблеми політичної соціалізації як процесу засвоєння індивідом політичної науки. Явище лідерства відоме й на побутовому рівні, де воно ґрунтується майже виключно на особистих якостях лідера. Умовно можна виокремити чотири групи таких якостей: по-перше, розвинений розум, кмітливість, досвід, які мають бути вище від середнього рівня тієї спільності людей, до якої належить лідер; по-друге, здатність не тільки швидше за інших оцінювати ті чи інші проблемні ситуації, а й пропонувати оптимальний шлях і засоби їх вирішення; по-третє, здатність переконувати оточення у правильності пропонованого, воля та організаторські здібності; по-четверте, моральні якості: здатність слухати і зрозуміти ближнього, співпереживати з ним, піти на безкорисливу допомогу, бути людяним, вірним товаришем. Звичайно, в реальному житті окрема людина може й не мати всієї сукупності зазначених якостей.
Найчастіше буває та чи інша їх комбінація, що й зумовлює багатоманітність типів лідерства. Трансформація цих якостей у сферу політичного тісно пов'язана з політичним вихованням. Ідеться як про політичне виховання в межах існуючої системи освіти, яка дає знання про суспільство, його політичні інститути, державний устрій, так і про навчання через участь у діяльності політичних організацій, де набувається досвід громадської й політичної діяльності.
Реальні особисті якості кандидата відіграють у його перемозі на виборах вирішальну роль лише в межах незначних територіальних громад -- села, селища, невеликого міста тощо, де наявні безпосередні контакти кандидата з виборцями. З розширенням кола електорату дедалі відчутнішу роль починають відігравати імідж кандидата як поєднання реальних і приписуваних йому рис, підтримка його засобами масової інформації, політичними партіями, громадськими організаціями, підприємницькими структурами.
Одним із найважливіших механізмів формування політичного лідерства є також партійно-політична діяльність. У розвинених демократичних державах політичні партії виступають головними суб'єктами виборчого процесу. Вони складають списки кандидатів у депутати на виборах за пропорційною виборчою системою, висувають кандидатів у депутати за мажоритарної системи виборів, ведуть передвиборну агітацію, надають кандидатам фінансову підтримку тощо. Навіть у тих країнах, де вибори відбуваються за мажоритарною виборчою системою, наприклад у США чи Великобританії, без партійної підтримки кандидат має дуже мало шансів на перемогу.
Залежно від ступеня представництва в парламенті партія впливає на його функціонування. У разі отримання більшості парламентських мандатів вона контролює не лише законодавчу, а й тією чи іншою мірою виконавчу владу, висуває своїх представників на найважливіші посади в державі і таким чином сприяє формуванню політичних лідерів.
Лідерство формується також всередині політичних партій. Вони мають змогу просувати своїх представників на керівні посади в державному апараті навіть тоді, коли не представлені в парламенті, але підтримують високих посадових осіб -- главу держави чи прем'єр-міністра. Подібне відбувається як на загальнодержавному рівні, так і в межах окремих адміністративно-територіальних одиниць. У сучасних демократичних державах партії так чи інакше контролюють усе політичне життя.
Будь-яке лідерство від початку прагне заявити про себе, мати якомога більше прихильників, формалізуватися і увійти до існуючої політичної системи. Важливим механізмом формування політичного лідерства є діяльність у громадсько-політичних організаціях і рухах. На базі рухів і громадських організацій нерідко формуються політичні партії. Процес формалізації рухів та їхніх лідерів проходить кілька стадій. Спочатку це виникнення громадських рухів і висування їхніх лідерів. Далі -- утворення партій, напрацювання їх програмних настанов та організаційних принципів, формування ієрархії партійно-політичного керівництва. Нарешті, це боротьба за владу і прихід партії до влади, просування партійних лідерів на керівні державні посади, поява лідерів-керівників.
Велику роль у механізмах формування політичного лідерства відіграють засоби масової інформації, особливо телебачення. Вони формують імідж лідера, через них ведеться передвиборна агітація, боротьба між різними політичними силами.
79 – листок .
80.Політичне лідерство — один із різновидів лідерства. Політичний лідер є символом певної спільноти, це особа, здатна реалізувати інтереси спільноти за допомогою влади, що дається йому цією спільнотою, політичних інтересів, організовувати та спрямовувати їхню активність, згуртувати довкола себе групу прихильників та повести їх за собою.Термін "лідер" походить від англ. leader — ведучий, керівник, провідник, глава тощо. У сучасній політичній науці є різноманітні визначення поняття "політичне лідерство", зокрема:— це влада, яку здійснюють один чи кілька індивідів з метою пробудження членів суспільства, нації до дій;— це стосунки між людьми у процесі спільної діяльності, за якої одна сторона забезпечує перевагу своєї волі над іншими;— це постійний легітимний вплив владних осіб на суспільство, організацію чи групу
.При цьому прийнято виділяти такі ознаки політичного лідерства:— лідерство передбачає постійний вплив на навколишніх;— політичний вплив має бути всезагальним і стосуватися всіх членів керованої спільноти;— лідерство закріплюють певні норми, правила, привілеї, повноваження.Політичне лідерство має формальний і неформальний аспекти. Формальний аспект лідерства пов'язаний ізкерівним місцем людини у суспільній ієрархії, з високою посадою, статусом, владою. Неформальний аспект лідерства полягає в особистих вроджених якостях людини, її здатності виконувати роль лідера.Існує низка концепцій, які обґрунтовують природу політичного лідерства:1. Теорія рис — пояснює феномен політичного лідерства наявністю видатних рис у людини, а саме: розуму, компетентності, організаційних здібностей тощо (Е. Богардус).2. Ситуативна теорія — трактує лідера як продукт ситуації. Причина лідерства полягає не в індивідові та притаманних йому рисах, а в ролі, яку лідер має виконувати за конкретної ситуації (Ф. Фідлер).3. Концепція послідовників — розкриває лідерство через взаємовідносини між лідером та його послідовниками, через вплив останніх на політичного лідера.4. Психологічна концепція — в основі лідерства — прагнення людини перебороти певні комплекси і табу, досягти більшого, ніж вона має або може. Ця риса є в творчості, мистецтві та політиці.Залежно від стилю керівництва й політичної системи, де діє лідер, вирізняють типи:— диктаторський, за якого лідер прагне досягти мети, спираючись на страх покарання;— демократичний тип лідера, який підтримує дух співпраці, співучасті у вирішенні питань;— автократичний, який повинен мати високі професійні й особисті якості, аби перемогти опонентів;— плутократичний (часто це лідери "тіньової" економіки).Відповідно до способу набуття та реалізації, легітимації влади, М. Вебер поділив політичних лідерів на такі основні типи:— традиційні (вожді племен, монархи тощо), авторитет яких базується на традиціях, звичаях, часто освячується релігією;— раціонально-легальні, які стають керівниками через загальноприйняті в суспільстві шляхи, внаслідок наполегливої праці, яка дозволила їм завоювати довіру електорату, в процесі якої вони довели здатність управляти. — харизматичні, що наділені, на думку мас, особливими надприродними здібностями, покликані до політичного життя вищими силами
81.Політична свідомість - явище багаторівневе. Що це означає? Рівень політичної свідомості - певний східець, досягнутий соціальним суб'єктом у пізнанні процесів і явищ, що мають місце в сфері політичних відносин. Зазвичай у структурі політичної свідомості виділяють три рівні: щоденний, емпіричний і теоретичний.Щоденний рівень політичної свідомості - сукупність політичних ідей і поглядів суспільства, класу, соціальної верстви, групи або окремого індивіда, що виникають з безпосереднього сприйняття буденного суспільного життя. Характерною особливістю цього рівня є емоційно-розумове осмислення дійсності в ньому.Відносно розвиненою формою щоденної свідомості є такий феномен, як громадська думка. Суспільна думка - історично зумовлений стан суспільної свідомості великих груп людей, що постійно змінюється і висловлюється публічно з проблем, важливих для суспільно-політичного життя. Суспільна думка не є сукупністю різноманітних думок, що висловлюються особами або групами, з яких складається суспільство. Громадська думка - конкретні судження з тих або інших проблем життя, що поділяються багатьма членами суспільства. З первісно одиничних або небагатьох суджень, що співпадають, в певних умовах може виникнути громадська думка. Але для того, щоб судження з політичної проблеми набуло характер громадського, необхідно, щоб воно мало достатньо широке розповсюдження, щоб його поділяли дуже багато людей. Емпіричний рівень політичної свідомості - більш-менш усвідомлена сума спостережень про явища і процеси політичного життя, що виникають у її учасників. Цей рівень формується на грунті практичного повсякденного досвіду людей. На відміну від щоденного емпіричний рівень свідомості характеризується більшої визначеністю і предметністю уявлень про соціально-політичні процеси. Теоретичний рівень політичної свідомості - найбільш високий східець у пізнанні політичної дійсності. Це система поглядів і ідей, вироблених на основі наукового осмислення всієї сукупності соціально-політичних відносин.Теоретичний рівень політичної свідомості містить у собі більш-менш цілісне уявлення про закономірні, істотні зв'язки і відношення соціально-політичної дійсності
82.
Політична культура - частина загальної культури суспільства та складова його суб'єктів. Врахування традицій культури при аналізі політичних відносин означає визнання, по-перше, що політичні відносини визначаються не тільки активно існуючим співвідношенням сил, але й нагромадженими в ході історичного процесу уявленнями про світ, цінності, зразки поведінки, що передаються в межах культури. Політика - частина культури. В політичній діяльності виявляються певні цінності і певні стійкі зразки поведінки. По-друге, влада - це центральне явище світу політики - водночас може розглядатися як частина світу культури. Погляд на політичну діяльність і політику крізь призму культури дозволяє реальніше зрозуміти, яка влада, в якій ступені, коли і для кого є цінністю, а також які взаємовіднсини між різноманітними цінностями, наприклад, між владою і власністю, владою і престижем, владою і релігійною святістю, владою і мораллю. Всі взаємовідносини підлягають змінам, але в окремих культурах відрізняються значною стабільністю. Без їх врахування можна, саме більше, створювати схеми політичної гри, що абстрактно розуміється як гра сил, але не можна зрозуміти справжній політичний процес. По-третє, різнорідність культур - в часу і просторі - дозволяє зрозуміти: чому деякі політичні системи, відповідні одним умовам, зазнавали поразки в інших умовах, чому ті ж самі дії у ставленні до одного народу дадуть очікуваний ефект, а по відношенню до іншого - приводять до невдачі тощо. Відмінність культур - це відмінність засобів сприймання дійсності, засобів її оцінки і, як результат, засобів дій. Не буде великим перебільшенням розуміння, що різнорідність культур приводить до того, що люди живуть і діють у різноманітній соціальнійдійсності.
Політична культура залежно від суб'єкту політики має і різновидності: політична культура суспільства, політична культура класів, націй, окремих соціальних верств і груп, політична культура особистості.
Політична культура суспільства є підсистема більш загального утворення - культури суспільства, сукупність політичних цінностей, вироблених суспільством. Система цінностей політичної культури включає: політичні ідеї, теорії, вчення і програми, які визначають діяльність держави, політичних партій і рухів; погляди та уявлення народних мас і особистостей на соціальний устрій суспільства та ін.; прогресивні традиції, форми, засоби, засоби політичної організації та боротьби. Цінності політичної культури мають певну мету і виражають ті ідеали, що висувають певні класи та їх політичні партії в політичній боротьбі.
Політична культура 'класів, соціальних спільностей, груп визначається тим, що політична діяльність завжди спрямована на політичну владу. Усвідомлення класових потреб, з одного боку, суттєвості та призначення влади - з-іншого, служить необхідною передумовою політичної діяльності. Тому рівень розвитку класової свідомості - найважливіша характеристика політичної культури. Засобом політичної діяльності класів виступають їх організації. Наявність, розвиненість організацій - неодмінний показник політичної культури класів, бо без відповідних організацій класи, соціальні спільності не можуть бути постійними учасниками політичного життя, послідовно, систематично вести політичну боротьбу. Політичні організації соціальних спільностей, стаючи компонентами політичної культури, разом з тим виступають засобом її закріплення та передачі.
Політична культура особи. Особа сама по собі не виступає самостійним суб'єктом політичного життя. Особа виступає суб'єктом політичного життя як представник соціальної спільності, виразник її інтересів. Не існує прямого зв'язку: політична влада - особа, якщо, звичайно, мова не йде про порушення елементарних норм співжиття, закріплених у відповідних законах. Політична влада не встановлює і не може встановлювати індивідуальні умови існування особи, виражати її інтереси.
|