52. Найбільше поширення в сучасному світі отримали дві основні моделі місцевого самоврядування

Скачати 0.92 Mb.

Назва	52. Найбільше поширення в сучасному світі отримали дві основні моделі місцевого самоврядування
Сторінка	2/8
Дата	09.04.2013
Розмір	0.92 Mb.
Тип	Документи

bibl.com.ua > Право > Документи

1 2 3 4 5 6 7 8

Повноваження місцевих державних адміністрацій

Державні адміністрації в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці забезпечують:

o виконання Конституції, законів, актів Президента, Кабінету Міністрів, інших органів виконавчої влади вищого рівня;

o законність і правопорядок, додержання прав і свобод громадян;

o виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин - також їх національно-культурного розвитку;

o підготовку та виконання відповідних бюджетів;

o звіт про виконання відповідних бюджетів і програм;

o взаємодію з органами місцевого самоврядування;

o реалізацію інших наданих державою, а також делегованих відповідними радами повноважень.

Голови МДА відповідальні перед Президентом України і Кабінетом Міністрів України, підзвітні та підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня. Місцеві держадміністрації підзвітні та підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня.

Структура та порядок формування МДА

До складу відповідної державної адміністрації входять: голова, перший заступник голови, заступники голови, керівники та посадові особи головних управлінь, управлінь, відділів та інших структурних підрозділів держадміністрації. Голови місцевих держадміністрацій призначаються на посаду Президентом України за поданням Кабінету Міністрів на строк повноважень Президента. Кандидатури на посади голів обласних держадміністрацій на розгляд Кабінету Міністрів вносяться Прем'єр-міністром України. Кандидатури на посади голів районних державних адміністрацій на розгляд Кабінету Міністрів вносяться головами відповідних обласних державних адміністрацій, а районних державних адміністрацій в Автономній Республіці Крим - головою Ради міністрів АРК.

Уряд на своєму засіданні розглядає кандидатури на посади голів місцевих державних адміністрацій і приймає рішення про подання їх Президенту для призначення. На кожну посаду вноситься одна кандидатура. У разі відхилення Президентом поданої кандидатури відповідно Прем'єр-міністр чи голова обласної держадміністрації вносять на розгляд Кабінету Міністрів нову кандидатуру. Держадміністрації є єдиноначальними органами виконавчої влади загальної компетенції, повноваження яких реалізуються одноособово їх керівниками - головами держадміністрацій і які формують склад держадміністрації та визначають її структуру в межах виділених бюджетних асигнувань.

Кількість посад заступників голів місцевих держадміністрацій визначається в межах установленої граничної чисельності, фонду оплати праці працівників та видатків на утримання відповідної держадміністрації.

54. Щоб краще розуміти, для чого

потрібні політичні партії в демократичному суспільстві, слід про-

аналізувати, які функції вони повинні виконувати для того, щоб де-

мократична система діяла стабільно та ефективно. Під функціями

політичних партій розуміють постійно повторювані ролі, які партії

виконують в політичній системі суспільства.

. Основними функціями політичної партії в сучасному суспільстві є:

10.2. Функції політичних партій. Партії виконують численні і різноманітні функції. Хоча вони тісно переплітаються, їх можна згрупувати по наступних п'яти головних напрямах:

Соціальна функція полягає в тому, що партія узагальнено виражає і захищає інтереси тієї або іншої соціальної групи і доводить до рівня державної влади її вимоги, іноді беручи участь в розробці заходів щодо їх виконання. При цьому в останні десятиріччя, прагнучи розширити свою соціальну базу (тобто число своїх прихильників), багато партій прагнуть представляти в суспільстві інтереси не однієї, а декількох близьких соціальних груп.
Ідеологічна функція партії виявляється (1) в розробці партійної ідеології (теоретичних концепцій, партійної програми, соціально-економічних і політичних стратегій, оцінок подій, гасел і т.д.), а також (2) в розповсюдженні, пропаганді цієї ідеології, в політичній інформації і виховній роботі.
Політична функція полягає, перш за все, в оволодінні державною владою. Для виконання цієї головної задачі партії підбирають і «вирощують» своїх політичних лідерів, готують фахівців по різних проблемах суспільного життя, висувають кандидатів на виборні і невиборні посади, активно працюють в парламентах і інших державних органах.
Управлінська функція характерна для партій, що стоять у влади (особливо в комуністичних суспільствах). Такі партії перетворюються в свого роду державних. Вони організовують і направляють дії держави, ініціюють соціальні і політичні зміни в суспільстві, керують різними сферами суспільного життя.
Електоральна функція партій виявляється в тому, що вони беруть активну участь у виборах, організовують виборчі кампанії, проводять інформаційно-пропагандистську роботу з своїм потенційним електоратом, виступають з передвиборними програмами, контролюють хід виборів і так далі.

55. поява політичних партій має дві передумови:

1.Соціальна передумова — протистояння інтересів різних соціальних груп, які створюють політичні партії як інструмент для реалізації власних інтересів.

2.Політична передумова — поява демократичного конституційного політичного режиму, представницьких органів влади, формування правової держави і громадянського суспільства.

На думку М. Вебера, політичні партії у своєму розвитку пройшли три етапи:

1.Аристократичний — партії були своєрідними кланами, що згуртовувалися довкола правлячої верхівки і вміщували найвище оточення правителя.

2.Етап політичного клубу — під впливом ускладнення соціально-політичної структури партії набувають чіткішої організації та ідейно-політичної побудови, перетворюються у політичні клуби.

3.Етап появи масових політичних партій, які характеризуються чималою кількістю членів, більшою організованістю та впливовістю серед населення.

Однак М. Вебер вказує, що всі три етапи пройшли лише дві політичні партії — віги і торі у Великобританії. Більшість сучасних політичних партій формувалась одразу як масові.

Партії можуть виникнути ( ШЛЯХИ):

з електоральних структур: асоціацій з реєстрації виборців (Ліберальна і Консервативна партії Великобританії), комітетів на підтримку конкурентних кандидатів (Республіканська і Демократична партії США);
з парламентських фракцій;
з ініціативи суспільних організацій: профспілок, екологічних, молодіжних рухів тощо; типова в цьому плані історія британської лейбористської партії, створена за ініціативою Конгресу тред-юніонів (профспілок) у 1899 р. У створенні власних партій бувають зацікавлені й інші організовані корпоративні групи інтересів - союзи підприємств, аграрні об'єднання, релігійні етнічні общини.

Крім того, в літературі виділяють й інші способи формування партій. Залежно від того, як ініціюється створення партії, виділяють:

шлях "зверху" - це коли члени партії рекрутуються з чиновників державного апарату, членів політичної еліти, з парламентських груп або партійних функціонерів після розколу якої-небудь партії;
шлях "знизу" - суттєву роль відіграють маси, які орієнтуються на ту чи іншу доктрину або лідера;
комбінований шлях, який поєднує риси двох перших способів.

57Сьогодні у політичному житті України умовно можна виділити п'ять основних напрямків диференціації діяльності політичних об'єднань, виходячи з їхнього ставлення до:

1) ідеї державної незалежності;

2) історичного періоду перебування України у складі Росії та СРСР;

3) нинішньої Росії та СНД;

4) форми державного устрою, організації влади й політичного режиму;

5) цілей, форм і методів проведення ринкових реформ.

Класифікуючи таким чином сучасні політичні партії України, можна назвати чотири основні напрямки: націонал-радикальний, націонал центристський, ліберальний та соціал-комуністичний. Аналіз програмних положень партій, організацій і рухів свідчить, що більшість із них ще не мають серйозної концепції, спрямованої на стабілізацію суспільства, вихід його з кризи, не кажучи вже про перспективи просування по шляху прогресу. Порівняння програм і платформ дозволяє зробити висновок, що багато світоглядних позицій громадсько-політичних рухів ніколи не зблизяться і завжди існуватимуть передумови до ідейного суперництва з широкого кола проблем. Розширенню бази для співробітництва має сприяти спільна робота з утвердження державного суверенітету і незалежності України, перехід до соціально орієнтованої ринкової економіки. Саме з цих базових цілей мають виходити політичні партії та громадські організації, визначаючи можливість співпраці між собою. Важливим елементом розвитку політичних процесів в Україні має стати завершення правового оформлення багатопартійності. Треба прийняти відповідні нормативні акти, які б чітко визначили характер державного фінансування політичних партій за результатами парламентських виборів, і вжити необхідних заходів для державної підтримки виборчих кампаній

58.
59.

Можна виділити кілька етапів формування сучасної партійної системи в Україні.

I етап (1990—1993 pp.) — період початкової багатопартійності (т.зв. "національно-романтичний"). Його характерними рисами були:

• правове оформлення багатопартійності в 1990 р. внаслідок скасування 6 і 7 статей Конституції СРСР, в яких закріплювалася однопартійна система. Першими легалізованими партіями в 1990—1991 pp. стали: Українська республіканська партія (УРП), Українська селянська демократична партія (УСДП), Партія Зелених України (ПЗУ), Ліберальна партія (ЛІТУ), Соціал-демократична партія України (СДПУ), Українська християнсько-демократична партія (УХДП), Соціалістична партія України (СПУ)
• нові партії були нечисленними, мало відповідали реальним потребам громадян та не були залученими до вироблення державної політики;

Закінчується перший етап партійної еволюції в 1993 р. з перетворенням Народного Руху України (НРУ) у політичну партію і реєстрацією забороненої Комуністичної партії України (КПУ).

II етап партійного будівництва тривав з 1993 р. до 1998 p., тобто до парламентських виборів за новою змішаною мажоритарно-пропорційною виборчою системою. Дослідники визначають цей період партійного розвитку як етап атомізованої багатопартійності.

Основні риси періоду атомізованої багатопартійності:

• на тлі соціально-економічних проблем, що охопили українське суспільство в цей період, спостерігається організаційне оформлення партій і подальше зростання їх кількості. Станом на 1.01.1996 р. було зареєстровано 40 партій;
Станом на травень 1994 р. у Верховній Раді XIII скликання були представлені депутати від 16 партій (194 депутати), але більше 1% депутатських мандатів здобули лише 6 політичних сил:

• правоцентристський (національно-демократичний) та лівий напрям отримали своїх фаворитів. У 1993 р. відбулася трансформація громадської політичної організації НРУ у політичну партію, а також було знято заборону з діяльності КПУ. Вибори 1994 р. підтвердили домінуючі позиції цих політичних сил;

• вплив ідеологічного чинника на створення партій відчутно зменшується і поєднується з іншими факторами. Створюються партії, що відбивають і захищають інтереси державно-політичної еліти (створення так званих "партій влади"), фінансово-промислових груп. Серед прикладів партій, створених адміністративним втручанням, можна назвати Народно-демократичну партію (НДП), Аграрну партію України (АПУ).

III етап (1998—2006 pp.) — період формування системи поляризованого плюралізму. Початком цього етапу є проведення виборів 1998 р. на новій мажоритарно-пропорційній основі, яка діяла до парламентських виборів 2006 р. Зміна виборчої системи з мажоритарної системи абсолютної більшості на змішану мажоритарно-пропорційну стимулювала трансформацію партійної системи з атомізованої в систему поляризованого плюралізму. Про це свідчать такі характеристики:

• значна поляризація серед політичних сил, ідеологічна несумісність крайніх екстрем політичного спектру;

• існування політичного центру і двосторонньої опозиції;

• наявність політичних сил, які відмовляються визнавати чи ставлять під сумнів легітимність існуючих у державі порядків;

• зростає чисельність політичних партій, утворюються їхні структури в регіонах;

• зменшення кількості безпартійних депутатів та зміцнення статусу політичних партій завдяки проведенню виборів на партійній основі;
Слід відмітити також позитивну тенденцію посилення позицій політичних партій у суспільстві. Із загальної кількості кандидатів у народні депутати на виборах 1998 р. 56,6 % були висунуті політичними партіями та виборчими блоками партій.

Посиленню ролі партій у суспільстві сприяло не тільки запровадження змішаної виборчої системи, а й прийняття у 2001 році Закону "Про політичні партії України", яким регламентовано основи партійної діяльності.

За результатами парламентських виборів 2002 року, які також відбувалися за змішаною системою, в загальнодержавному багатомандатному округу до Верховної Ради України потрапило шість політичних партій, незважаючи на те, що у виборчому бюлетені було 33 партії/виборчих блоків.

У період з 1998 по 2006 pp. в розвитку партійної системи чітко простежувалися процеси дроблення та консолідації політичних сил. Особливо відчутними були процеси дроблення після виборів 1998 р. Розкол відбувся в партії "Громада", Народному Русі України, Народно-демократичній партії, Ліберальній партії, Демократичній партії України, Партії зелених України. Розколи в партіях привели до створення нових політичних об'єднань і фракцій у Верховній Раді. Але вже в 2002 р. на зміну стадії партійної роздрібненості приходить етап консолідації провідних політичних сил насамперед під час виборів і задля вирішення виборчих завдань. Це реалізовується через створення виборчих об'єднань та блоків. Головним чинником партійно-політичної структури за ції є особистості політичних лідерів, а також етнокультурні та регіонально-політичні детермінанти електоральної бази провідних політичних сил.

IV етап розпочався після проведення парламентських виборів 2006 р. на новій партійній основі. Система пропорційного представництва з закритими партійними списками сприяла розгортанню передвиборної боротьби між партіями як організаціями та заохочувала кандидатів дотримуватися їхніх партійних брендів. Зберігається персональний чинник партійнополітичної структуризації. Основна боротьба на виборах 2006 року відбувалася між партіями та блоками, які орієнтовані на конкретних політичних лідерів — В. Ющенка, О. Мороза, В. Януковича, Ю. Тимошенко, В. Литвина.

60.

Багатопартійність - наявність у суспільстві, державі двох-трьох і більше офіційно зареєстрованих політичних партій і рухів, що ведуть боротьбу за владу.

Суспільно-політична трансформація	Розвиток багатопартійності
І етап – посткомуністичний
1-а стадія (1991-1992) – утвердження державної незалежності і перегрупування правлячої еліти (замість її заміни). Пробудження громадянського суспільства, створення першої альтернативної КПРС політичної організації – Народного Руху України за перебудову; виникнення і реєстрація партій як перша ознака демократизації, яка попри величезні труднощі, рухалась по висхідній.	1-а фаза (1989-93рр.) – початкова, романтично-ідеологічна, коли творення партій відбувалося в основному знизу, але значною було мірою імітаційним. Цій фазі властиві такі риси: офіційне визнання багатопартійності; партії – малі і нестійкі; вони жорстко конкурують між собою і діляться; головним є ідеологічне протистояння комуністів і націонал-демократів (поляризований спектр); непомітно починає кристалізуватись провладна еліта (”партія влади”) навкруг Президента.
2-а стадія (1992-1998) – прийняття рішень щодо заміни суспільних інституцій (інституційного будівництва). Прихильники реформ – залишаються в меншості; економічні реформи гальмуються; політичні отримують втілення в новій Конституції і адаптованому до неї законодавстві. Система напів-президенціалізму містить потенційні загрози демократизації, особливо за слабкості опозиційних партій.	2-а фаза (1994-1997) – прагматично-центристська. Ідеологічне протистояння продовжується, але головна тенденція – прагматизації політикуму та його прагнення бути “в центрі”, якомога ближче до влади (остання все більше асоціюється тільки з Президентом) і перетворитися на “партію влади”. Звідси – гіпертрофія центру та втрата партіями ідеологічності. “Антипартійна” позиція Президента доповнюється жорстким пресингом “романтиків”.
3-я стадія (1999-2004)– *олігархічно-авторитарна стадія* тимчасового відступу демократії . Процес консолідації демократії зривається через наростання впливу фінансово-бізнесових структур – новонароджених олігархів і їхніх, утворених на засадах клієнтелізму кланів (посткомуністична олігархізація), які прагнуть оволодіти усією повнотою влади в суспільстві і з цією метою розпочинають “реформування” щойно створених офіційних інституцій, остаточно їх розхитуючи.	3-я фаза (1998-2011) : центристсько-олігархічна. Центром оволодівають і стають партією влади “грошові мішки”; утверджується поняття олігархії; відбувається фрагментація і витіснення “ідеологів”, роль “справжньої” опозиції відводиться лівим, насамперед – комуністам, які вбачають своїх головних супротивників в “національних демократах”, а не в “капіталістах”, з якими періодично вступають в спілку. На неідеологічній основі формуються партії і блоки ІІ покоління
ІІ етап – (анти)олігархічний
1-а стадія (2004-2009) – початкова стадія антиолігархічної боротьби за втримання демократичного вектора розвитку. Вона розпочалася з революційної спроби заміни еліти на демократичну й реформаторську, що мало своїм результатом тимчасове розширення свободи, зміну вектора розвитку в напрямі демократизації, однак – без посилення ролі правових засад в житті держави. Розкол правлячої еліти, жорстка боротьба між її групами за владу, а не за реформи, звернення до популізму на словах та користування грішми олігархів у політичній практиці, безлад та інституційна криза внаслідок невдалої конституційної реформи – усе це дає підстави назвати цю стадію олігархічно-охлократично-демократизаційною.	Після виборів 2002 р. з’явилися очікування, підсилені потім Помаранчевою революцією, про настання четвертої, пост-олігархічної фази, фази інституціалізації програмно-ідеологічних партій. Проте вона так і не настала. Продовжується третя, центристсько-олігархічна фаза, з посиленням авторитарних тенденцій у великих партіях, перетворенням їх на закриті корпорації під впливом пропорційної виборчої системи з закритими списками та інших факторів; лавиноподібним творенням дрібних, політично не значущих партій з корупційною складовою; укладанням протиприродних політичних союзів між ідеологічними супротивниками; покладанням під час виборів на “іменні блоки”, що перетворилися на “ерзац-партії”, у яких панує олігархія і які не здатні виконувати свої функції; загалом – партійна система перебуває в кризовому стані.
2- стадія (з 2010 р.)– олігархічно-авторитарна із збереженням (поки що) певних шансів на зміну вектора політичного розвитку на демократичний.	Третя фаза і “криза старих партій” триває. Йде процес “бродіння” в громадянському суспільстві і “передчуття” нової фази розвитку багатопартійності. Це проявляється в зрослому попиті на так звану “третю силу”, причому не дуже політизовану. Найбільші надії покладаються на громадські рухи знизу та на партії, які можуть утворитися на їхній основі.

1 2 3 4 5 6 7 8

Схожі:

11-й (12-й) клас Людина в сучасному світі Курс за вибором „Людина в сучасному світі” для учнів 11 класу є предметом, який міг би слугувати заключним у інтегрованому курсі...	Про Всеукраїнський конкурс проектів та програм розвитку місцевого... Цим Положенням регулюється процедура проведення Всеукраїнського конкурсу проектів та програм розвитку місцевого самоврядування (далі...
СТАТУТ Конституції України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Європейської Хартії місцевого самоврядування та іншими...	МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ НА ТЕМУ: «РЕЄСТРАЦІЯ ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ... Етапи реєстрації об’єднань громадян посадовими особами органів місцевого самоврядування
Відзначення Дня місцевого самоврядування у Новомиргородському районі День місцевого самоврядування професійне свято всіх, хто працює в сільських, селищних, міських, районних і обласних радах	ТИПОВИЙ ПОРЯДОК ФОРМУВАННЯ КАДРОВОГО РЕЗЕРВУ В ОРГАНАХ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ Кадровий резерв для зайняття посад і просування по службі створюється за рішенням органу місцевого самоврядування
ВИКОНАВЧИЙ КОМІТЕТ НІКОПОЛЬСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ Ція органів місцевого самоврядування щорічні членські внески Нікопольської міської ради за 2012 рік в сумі 2000,00 (дві тисячі грн.)...	ВИКОНАВЧИЙ КОМІТЕТ НІКОПОЛЬСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ Ція органів місцевого самоврядування щорічні членські внески Нікопольської міської ради за 2013 рік в сумі 2000,00 (дві тисячі грн.)...
Урок №16 Поняття про «НТР», її основні риси Міжнародний географічний поділ праці, його суть та значення в сучасному світі (спеціалізація окремих країн на виробництві певних...	СХВАЛЕНО В Україні закладено конституційні засади місцевого самоврядування, ратифіковано Європейську хартію місцевого самоврядування, прийнято...

Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання

52. Найбільше поширення в сучасному світі отримали дві основні моделі місцевого самоврядування

Повноваження місцевих державних адміністрацій

Структура та порядок формування МДА

І етап – посткомуністичний

ІІ етап – (анти)олігархічний

Схожі: