ЗАТВЕРДЖУЮ


Скачати 3.63 Mb.
Назва ЗАТВЕРДЖУЮ
Сторінка 4/25
Дата 09.04.2013
Розмір 3.63 Mb.
Тип Документи
bibl.com.ua > Право > Документи
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   25

Суб’єкти екологічного права


Суб'єктами екологічного права є народ України, держава (яка реалізує свої правомочності через відповідні органи державної влади, наділені компетенцією по регулюванню екологічних відносин), територіальні громади (реалізують свої правомочності безпосередньо або через органи місцевого самоврядування), фізичні і юридичні особи, громадські, міжнародні і релігійні об'єднання, іноземні держави та ін. Суб'єкти екологічного права мають характерні ознаки: вони наділені юридичними правами та обов'язками; реально здатні брати участь в екологічних правовідносинах. Юридичні норми створюють обов'язкову основу участі суб'єктів екологічного права у відповідних правовідносинах (право власності на природні ресурси, природокористуванні та ін.). Здатність володіння екологічними правами й обов'язками складає екологічну правоздатність, а здатність самостійно здійснювати екологічні права й обов'язки — екологічною дієздатністю. У сукупності правоздатність і дієздатність створюють правосуб'єктність.

Фізичні особи — це переважно різновид індивідуальних суб'єктів в екологічному праві. При наявності певних умов вони можуть бути суб'єктами права власності на визначені в законодавстві природні ресурси, права користування ними, на отримання екологічної інформації; мають право на подання позовів до винних осіб про відшкодування збитків, заподіяних забрудненням природного середовища, тощо.

Фізична особа-підприємець має право на здійснення не забороненої законом підприємницької діяльності в галузі використання природних ресурсів за умови її державної реєстрації.

Юридичною особою є організація, створена й зареєстрована відповідно до законодавства. Залежно від порядку їх створення ці суб'єкти поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Товариства у свою чергу поділяються на підприємницькі та непідприємницькі. Юридичні особи публічного права створюються розпорядчими актами Президента України, органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

Правосуб'єктність органів, які виконують управлінські функції у сфері екології, визначається їх компетенцією. Дані суб'єкти поділяються на органи загальної й спеціальної компетенції. До перших належать Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, органи місцевого самоврядування, їх виконавчі комітети та державні адміністрації. До других належать органи, що вирішують спеціальні питання у галузі екології. Це міністерства, держкомітети тощо.

Повноваження громадських об'єднань у галузі охорони довкілля визначені у ст. 21 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища».



  1. Загальна характеристика екологічних прав та обов’язків громадян


Екологічні права як вид суб'єктивних прав являють собою сукупну міру можливої поведінки в галузі приналежності екологічних об'єктів, їх використання, відтворення й охорони довкілля, забезпечення екологічної безпеки. Це означає, що законодавство надає громадянину юридичну можливість: користуватися навколишнім природним середовищем як природною сферою, придатною для життя і такою, яка відповідає вимогам екологічної безпеки; домагатися від держави, всіх інших осіб виконання ними обов'язків по використанню, відтворенню й охороні довкілля, забезпеченню його екологічної безпеки; звертатися в необхідних випадках за захистом свого порушеного суб'єктивного права.

Екологічні права громадян мають певні, притаманні тільки їм властивості, які обумовлені екологічними факторами. До них належать:

по-перше, спрямованість здійснення екологічних прав громадян, яка пов'язана з задоволенням екологічних потреб і забезпеченням реалізації екологічних інтересів;

по-друге, пріоритет екологічних прав громадян у загальній системі прав людини і громадянина. Він обумовлений змістом основних, природних прав на екологічну безпеку і безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище;

по-третє, при встановленні екологічних прав громадян враховуються закони природи, згідно з якими розвиваються екологічні об'єкти;

по-четверте, екологічний фактор визначає установлення форм належності природних об'єктів відповідним суб'єктам;

по-п'яте, зміст екологічних прав обумовлено принципами екологічного права як самостійної галузі права;

по-шосте, екологічні права здійснюються в основному під контролем держави. Забезпечення екологічних прав є головним завданням екологічної політики держави;

по-сьоме, особливості екологічних прав обумовлюють необхідність вибору оптимальних і ефективних правових способів і форм їх захисту.

Екологічні права, передбачені в законодавстві, досить різноманітні. Це дає змогу провести класифікацію цих прав за різними підставами.

За юридичною сутністю екологічні права можна поділити на: а) конституційні; б) встановлені в спеціальних законах, переважна більшість норм яких спрямована на регулювання тих чи інших за характером екологічних відносин чи пов'язаних з цим відносин; в) передбачені підзаконними нормативними актами та договорами.

До першої групи належать права, передбачені у ст. 50 Конституції України: право кожного на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди, вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Конституційне закріплення названих прав вказує на їх важливість, невід'ємність і невідчужуваність.

До другої групи входять, крім зазначених у Основному Законі, перелічені у ст. 9 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» права кожного на: участь в обговорені проектів законодавчих актів, матеріалів щодо розміщення, будівництва і реконструкції об'єктів, які можуть негативно впливати на стан довкілля, та внесення пропозицій до державних і господарських органів, установ та організацій з цих питань; участь у розробці та здійсненні природоохоронних заходів; участь у проведенні громадської екологічної експертизи; здійснення загального і спеціального використання природних ресурсів; об'єднання в громадські природоохоронні формування; здобуття екологічної освіти та інші.

Третю групу становлять екологічні права, закріплені в підзаконних нормативно-правових актах і договорах. Перелік їх різноманітний. Вони також підлягають еколого-правовій охороні і захисту.

Екологічні права за формою реалізації поділяються на індивідуальні і колективні.

Свої екологічні права громадяни можуть реалізувати самостійно, а також спільно з іншими, об'єднавшись в організації, групи та інші утворення. Створення громадських природоохоронних об'єднань розширює можливості громадянина в реалізації екологічних прав.

Екологічним правам повинні відповідати певні екологічні обов 'язки.

Екологічний обов'язок являє собою встановлену в законодавстві або договорі міру належної, суспільно необхідної поведінки, яка спирається на можливість державного примусу. У ній виражаються як особисті, так і суспільні екологічні інтереси. Через екологічний обов'язок задовольняється інтерес управомоченого щодо будь-якого суб'єктивного екологічного права. Обов'язок відповідає також інтересам і правозобов'язаного суб'єкта. В екологічному праві обов'язок установлюється як в інтересах управомоченого, так і в екологічних інтересах держави в цілому.

Екологічні обов'язки, як і екологічні права, також можна диференціювати за різними підставами. За юридичною силою, ступенем правової урегульованості виокремлюють: а) конституційні; б) встановлені в спеціальних законах, переважна більшість норм яких спрямована на регулювання тих чи інших за характером екологічних відносин або пов'язаних з цим відносин; в) передбачені підзаконними нормативними актами та договорами.

Екологічні обов'язки громадянина закріплені в Конституції України (ст. 66): «не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки». До конституційних можна віднести також інші обов'язки, що трансформуються у сферу екологічного права: власність зобов'язує, вона не повинна використовуватися на шкоду людини і суспільства (ч. 4 ст. 13); сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом (ст. 67); неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права інших людей (ст. 68) тощо.

До другої групи належить низка обов'язків, що містяться в Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. 12): берегти природу, охороняти, раціонально використовувати її багатства відповідно до вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища; здійснювати діяльність з додержанням вимог екологічної безпеки, інших нормативів та лімітів використання природних ресурсів; не порушувати екологічні права і законні інтереси інших суб'єктів; вносити плату за спеціальне використання природних ресурсів та штрафи за екологічні правопорушення; компенсувати шкоду, заподіяну забрудненням та іншим негативним впливом на навколишнє природне середовище, тощо. Громадяни зобов'язані виконувати й екологічні обов'язки, передбачені в поресурсових законах і кодексах та деяких інших нормативних актах.

  1. Гарантії та форми захисту екологічних прав громадян


Належна реалізація екологічних прав неможлива без досконалих механізмів, які б передбачали детальні процедури їх здійснення, встановлювали обов'язки по забезпеченню нада­них можливостей, закріплювали процедури захисту у випадках порушень.

У статті 10 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» перерахована система гарантій забез­печення екологічних прав, адже без них права перетворяться на декларацію. До них підносяться:

а) проведення широкомасштабних державних заходів щодо підтримання, відновлення і поліпшення стану навколишнього природного середовища;

б) обов'язок міністерств, відомств, підприємств, установ, ор­ганізацій здійснювати технічні та інші заходи для запобігання шкідливому впливу господарської та іншої діяльності на навко­лишнє природне середовище, виконувати екологічні вимоги при плануванні, розміщенні продуктивних сил, будівництві та екс­плуатації народногосподарських об'єктів;

в) участь громадських об'єднань та громадян у діяльності щодо охорони навколишнього природного середовища;

г) здійснення державного та громадського контролю за до­держанням законодавства про охорону навколишнього природ­ного середовища;

д) компенсацію в установленому порядку шкоди, заподіяної здоров'ю і майну громадян внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

е) невідворотність відповідальності за порушення законодав­ства про охорону навколишнього природного середовища;

є) створення та функціонування мережі загальнодержавної екологічної автоматизованої інформаційно-аналітичної системи забезпечення доступу до екологічної інформації.

У ній також встановлено, що діяльність, яка перешкоджає здійсненню права громадян на безпечне навколишнє природне середовище та інших їх екологічних прав, підлягає припинен­ню в порядку, встановленому цим Законом та іншим законодав­ством України.

Кожна з цих гарантій передбачає систему конкретних захо­дів, багато з яких вже знайшли відображення в законодавстві і на практиці. Проте деякі з них ще законодавчо не врегульовані. Центральна проблема, пов'язана із забезпеченням охорони дов­кілля, — фінансування. Природоохоронні заходи потребують ве­личезних матеріальних затрат. Дуже позитивним є закріплення в Законі України «Про охорону навколишнього природного се­редовища» нового економічного механізму охорони природи, який теж спрямований на забезпечення екологічних прав, що­правда він досить повільно вводиться в дію, саме у сфері фінан­сових, податкових відносин.

Викладені положення становлять загальні умови реалізації громадянами своїх екологічних прав. Кожне суб'єктивне еколо-гічне право містить вимогу конкретних дій, які стосуються тієї чи іншої сторони діяльності. Але всі вони так чи інакше базу­ються на загальному обов'язку держави, юридичних і фізичних осіб щодо збереження і покращання довкілля.

У випадку виникнення перешкод у реалізації своїх прав, по­рушень зі сторони інших осіб громадяни можуть звернутися по захист своїх прав до відповідних компетентних суб'єктів. Тра-диційно розрізняють такі форми захисту прав, як судову, поза-судову та самозахист. У їх системі все ж таки найбільш дієвою та ефективною є судова форма захисту. Як зазначено ст. 11 Закону України «Про охорону навколишнього природного сере­довища»: порушені права громадян у галузі охорони навколиш­нього природного середовища мають бути поновлені, а їх захист здійснюється в судовому порядку відповідно до законодавства України.

Слід зауважити, що право на звернення до суду по захист свого порушеного права (право на доступ до правосуддя), буду­чи з одного боку самостійним правом, одночасно визначає ме­ханізми захисту інших екологічних прав. Спеціальне правове регулювання цих відносин міститься в Орхуській конвенції. Аналіз її положень та інших норм законодавства дозволяє виді­лити такі форми доступу до правосуддя при захисті екологіч­них прав:

— оскарження рішень, дій (бездіяльності) державних орга­нів та інших суб'єктів, що порушують національне екологічне за­конодавство;

— позовна форма захисту, яка реалізується шляхом подання позовів про припинення небезпечної для середовища діяльнос­ті, відшкодування заподіяної шкоди тощо.

Захист прав громадян здійснюється судом шляхом перед­бачених законом способів, які забезпечують відновлення по­рушеного чи підтвердження оспорюваного права. Способи за­хисту екологічних прав випливають із загальних способів за­хисту цивільних прав, закріплених ст. 16 Цивільного кодексу України. Це може бути: визнання права, припинення дії, яка по­рушує право, зміна чи припинення правовідносин, відшкоду­вання майнової чи немайнової шкоди, визнання недійсним рі­шення, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування чи їх службових осіб та інші. Вибір конкретно­го способу залежить від особливостей права, що порушено, кон­кретних правовідносин, їх суб'єктного складу та повинен бути оптимальним та ефективним за його кінцевим результатом.

Лекція 3. Управління природокористуванням та охороною довкілля

2 години
Мета лекції:

  • освітня: формування у курсантів і студентів уявлення про управління природокористування в галузі екології;

  • розвиваюча: закріплення знань про поняття, методи, систему та функції управління природокористування; усвідомлення курсантами й студентами значення управління природокористування.

  • виховна: всебічний розвиток та формування у курсантів і студентів

дійсно наукових поглядів та переконань щодо управління природокористування.

План

  1. Поняття зміст, та принципи управління в галузі екології

  2. Методи державного екологічного управління

  3. Система державних органів управління в галузі охорони довкілля

  4. Функції управління в галузі охорони довкілля

  5. Участь громадськості в управлінні охороною довкілля




  1. Поняття та зміст управління в галузі екології


Управління - це свідомий вплив людини на різнома­нітні господарські і природні об'єкти та процеси, що відбу­ваються в навколишньому середовищі, а також на людей, пов'язаних із ними, який здійснюється для отримання ба­жаних результатів.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про охорону на­вколишнього природного середовища» управління охо­роною навколишнього природного середовища полягає у здійсненні в цій галузі функцій спостереження, досліджен­ня, екологічної експертизи, контролю, прогнозування, про­грамування, інформування та іншої виконавчо-розпорядчої діяльності.

Управління в галузі екології - це спрямування та ке­рівництво діями з приводу забезпечення виконання норм і вимог екологічного законодавства. Дане визначення ґрунту­ється на тому, що управління, як суспільна діяльність з ко­ординації, регулювання, контролю соціально-екологічних процесів у сфері взаємодії суспільства і природи, насампе­ред, повинно забезпечувати додержання норм та вимог за­конодавства в разі виникнення екологічних відносин.

Сучасна система державного управління в галузі еколо­гії спрямована на реалізацію заходів, які мають покращити стан довкілля.

Структура правового механізму системи державного екологічного управління підпорядкована загальному за­вданню із забезпечення оптимальної якості середовища проживання людини й природокористування на основі узгодженого сполучення господарських і природоохорон­них інтересів.

Метою державного екологічного управління є дія на ке­ровану підсистему, таким чином, щоб вона позитивно відо- бразилась би на якості навколишнього середовища і його окремих складових.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   25

Схожі:

ЗАТВЕРДЖУЮ

ЗАТВЕРДЖУЮ

ЗАТВЕРДЖУЮ

ЗАТВЕРДЖУЮ

ЗАТВЕРДЖУЮ

ЗАТВЕРДЖУЮ

ЗАТВЕРДЖУЮ

ЗАТВЕРДЖУЮ

ЗАТВЕРДЖУЮ

ЗАТВЕРДЖУЮ

Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка