|
|
Скачати 3.63 Mb.
|
Тематика реферативних доповідей
Перелік рекомендованої літератури: основна
додаткова
ЗМІСТОВНИЙ МОДУЛЬ II Правовий механізм природокористування і охорони навколишнього природного середовища та правові аспекти реалізації відповідальності за злочини проти довкілля ТЕЗИ ЛЕКЦІЙ ЛЕКЦІЯ № 5: Економіко – правовий механізм у природокористуванні та охороні навколишнього середовища ЛЕКЦІЯ № 6: Відповідальність за порушення еколого-правових норм ЛЕКЦІЯ №7: Правове регулювання охорони земель та надр ЛЕКЦІЯ № 8: Правове регулювання охорони об’єктів природо-заповідного фонду України та природних ландшафтів Лекція 5. Економіко – правовий механізм у природокористуванні та охороні навколишнього середовища 2 години План
Мета лекції:
Тривале ігнорування економічних важелів охорони довкілля на фоні зниження ефективності адміністративних можливостей обумовили потребу в пошуках збалансованої екологічної політики на основі поєднання як адміністративних, так і економічних механізмів охорони довкілля. Економічний механізм екологічного регулювання правомірно аналізувати у широкому та вузькому значенні. В економічній теорії у широкому розумінні він репрезентований сукупністю форм і методів функціонування суспільного виробництва як еколого-економічної системи, що відбиває ступінь розвитку процесу свідомого використання законів природи та економічних законів у людській діяльності. У вузькому розумінні цей механізм визначається як система-набір спонукальних інструментів (підойм), що керують економічною поведінкою суб'єктів господарювання, спрямовуючих їх на здійснення ресурсозберігаючих заходів, отже - на досягнення еколого-економічної збалансованості функціонування суспільного виробництва та якісного стану довкілля. Економічний механізм забезпечення охорони довкілля - це система економіко-правових засобів впливу, які забезпечують формування системи фінансування природоохоронних заходів через стягнення зборів за використання природних ресурсів та забруднення довкілля, інших надходжень, стимулювання природоохоронної діяльності суб'єктів шляхом встановлення фінансових та інших матеріальних пільг та гарантій. В Основних напрямах державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки (п. 15) підкреслюється, що економічний устрій країни визначає як загальну систему природокористування з усіма її атрибутами (обсягами видобутку, переробки і споживання ресурсів, ефективністю, характером взаємовідносин, відповідальністю перед майбутніми поколіннями), так і фінансово-економічний механізм захисту навколишнього природного середовища. Тривалий час економіка України централізовано формувалася з величезними структурними диспропорціями. Неефективна економічна система з її нічийною власністю, адміністративним перерозподілом коштів і ресурсів від рентабельних підприємств до збиткових, низькими цінами на енергоносії, воду і сировину, а також відсутністю обліку на підприємствах сприяла нераціональному використанню природних ресурсів та неефективному споживанню енергії в сфері монополізованого виробництва. Питома вага важкої промисловості з її ресурсомісткими технологіями в економіці України становила 61 відсоток валового внутрішнього продукту порівняно з 34 відсотками у країнах Європейського Союзу. Енергомісткість валового національного продукту в Україні є найбільшою серед інших країн колишнього Союзу РСР. Ліквідація надмірної енерго- і ресурсомісткості структурно деформованого виробництва є ключем до визначення шляхів і способів проведення економічної реформи, що має забезпечити раціональне природокористування і гарантувати екологічну безпеку. Серед нормативно-правових актів, які врегульовують економічний механізм забезпечення охорони довкілля й раціонального природокористування визначальне місце займає Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» (розділ Х). Відповідно до ст. 41 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища передбачають: а) взаємозв'язок усієї управлінської, науково-технічної та господарської діяльності підприємств, установ та організацій з раціональним використанням природних ресурсів та ефективністю заходів по охороні навколишнього природного середовища на основі економічних важелів; б) визначення джерел фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища; в) встановлення лімітів використання природних ресурсів, скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище та на утворення і розміщення відходів; г) встановлення нормативів збору і розмірів зборів за використання природних ресурсів, викиди і скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, на утворення і розміщення відходів та інші види шкідливого впливу; д) надання підприємствам, установам і організаціям, а також громадянам податкових, кредитних та інших пільг при впровадженні ними маловідхідних, енерго- і ресурсозберігаючих технологій та нетрадиційних видів енергії, здійсненні інших ефективних заходів щодо охорони навколишнього природного середовища; е) відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища. В організації природокористування, що має на меті отримання певного господарського(економічного) результату, важлива роль, на думку Комарницького В.М., належить платі за спеціальне використання природних ресурсів. Як економічний інструмент управління природокористуванням у світовій практиці така плата застосовується досить давно, а у вітчизняній – набула поширення тільки з початку 90-х років минулого сторіччя, коли відповідні положення були включені до Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» і розпочався процес перебудови економіки України на ринкових засадах. В екологічному законодавстві плата за спеціальне природокористування входить до основних принципів охорони навколишнього природного середовища (ст. З Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища"), визнається складовою екологічної політики держави й у цій якості має сприяти сталому економічному розвитку шляхом узгодження економічних і екологічних інтересів суспільства. У найзагальнішому вигляді роль плати за спеціальне природокористування як економічного інструменту управління природокористуванням полягає в тому, що вона: стимулює раціональне природокористування (через регулювання за допомогою плати економічного тиску на тих суб'єктів господарювання, що є користувачами природних ресурсів); сприяє формуванню екологічного погляду на природні ресурси (сучасна правова концепція плати за спеціальне природокористування, що побудована на еколого-економічній оцінці природних ресурсів, замінила собою підхід до природних ресурсів виключно як до економічних ресурсів і їх оцінку в цій якості, яка включала в себе витрати на добування, перероблення, переміщення природних ресурсів і ставила визначення соціальної цінності природних ресурсів у залежність від економічної ефективності їх використання); забезпечує акумуляцію фінансових ресурсів, необхідних для вирішення завдань раціонального, ощадливого використання природних ресурсів, їх відновлення, охорони від негативних техно-генних та інших антропогенних впливів. Сьогодні вже не ведеться дискусій стосовно доцільності чи недоцільності запровадження плати за природокористування, вони відійшли в минуле. Натомість іде процес адаптації економічних методів управління в цій сфері до особливостей організації природокористування в країні, вивчення відповідної практики, у тому числі правозастосовчої, подальший розвиток теоретико-методологічних засад застосування плати за використання природних ресурсів. Питання, що розглядається, є досить актуальним, оскільки законодавче регулювання організації стягнення плати за Спеціальне використання природних ресурсів та її використання на відновлення природних ресурсів, організацію раціонального природокористування постійно оновлюється, а отже, лишається потреба в дослідженні цього процесу з точки зору його виправданості й узгодженості з потребами оптимізацїї економічних та екологічних інтересів суспільства. Плата за використання природних ресурсів має різноманітне призначення. Зокрема, слід відмітити її координаційний характер. Через механізм визначення її нормативів вона орієнтує відповідних суб'єктів на використання не тільки тих природних ресурсів, які є доступнішими (саме вони відзначаються найбільш принадливими якостями з точки зору продуктивності, можливості відтворення та інших факторів), а й інших природних ресурсів, які мають менш привабливі якості. Іншими словами, плата за спеціальне природокористування має або економічно зрівняти всіх при-родокористувачів, або ж нагадати їм, що є інші, не такі економічно обтяжливі варіанти вибору природних ресурсів, які можуть використовуватися для відповідних цілей. Наприклад, рентні платежі за нафту, природний газ і газовий конденсат визначаються виходячи з обсягів видобутих нафти, природного газу й газового конденсату, гірничо-геологічних умов їх видобутку та ціни реалізації (ст. 7 Закону України "Про рентні платежі за нафту, природний газ і га-зовий конденсат" від 05.02.2004 р.). Плата ж за користування земельними ділянками визначається окремо за категоріями земель основного цільового призначення. Передбачено, що ставки земельного податку за земельні ділянки диференціюються з урахуванням функціонального викорисітання та місцезнаходження земельної ділянки та інших чинників. При цьому податок за земельні ділянки на територіях та об'єктах природоохоронного, оздоровчого та рекреаційного призначення, зайняті виробничими, культурно побутовими, господарськими будівлями та спорудами, що не пов'язані з функціональним призначенням цих об'єктів, справляється в п'ятикратному розмірі відповідного земельного податку (ст. 7 Закону України "Про плату за землю" ві 05.07.1992 р. з наступними змінами). Плата за використання природних ресурсів призначена також сприяти узгодженню суспільних та індивідуальних інтересів суб'єктів природокористування щодо охорони, відновлення, раціонального використання природни ресурсів. Адже механізм установлення цієї плати будуєтьс з урахуванням того, що відповідні суб'єкти господарювання, видобуваючи природні ресурси, виконують соціальні замовлення на продукцію з них. Тому не тільки вони, а суспільство загалом мають нести відповідальність за те, що експлуатація природних ресурсів продовжується, унаслідо чого чиняться тиск на природу, погіршуються екологічні умови життєдіяльності людини, виникає потреба у відновленні природних ресурсів, коштах та інших ресурсах, які мають іти на природоохоронні цілі. Щоб узгодити дії тих хто видобуває природні ресурси, та тих, хто користується результатами цієї діяльності, установлено, що збори за спеціальне використання природних ресурсів, які надходять до місцевих та державного бюджетів для цільового використання в природоохоронних заходах, відносяться на витрати виробництва. Це впливає, на собівартість продукції, а через неї на ціну продукції. Завдяки такому механізму стягнення: плати за природні ресурси споживачі продукції оплачують свої вимоги щодо здійснення природоохоронних заходів, відновлення та раціонального використання природних ресурсів.
Фінансування галузі екології - це діяльність, пов'язана із грошовим забезпеченням реалізації заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання та відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки. Відповідно до ст. 42 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» в Україні фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища здійснюється за рахунок Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів, коштів підприємств, установ та організацій, фондів охорони навколишнього природного середовища, добровільних внесків та інших коштів. Для фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища утворюються Державний, республіканський Автономної Республіки Крим та місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища (ч. 1 ст. 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»). Згідно із п. 2 Положення про Державний фонд охорони навколишнього природного середовища у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 7 квітня 2006 року № 4621 в нашій державі з метою фінансування природоохоронних заходів та заходів, пов'язаних з раціональним використанням і збереженням природних ресурсів, створено Державний фонд охорони навколишнього природного середовища. Він є складовою частиною Державного бюджету України. Державний фонд охорони навколишнього природного середовища утворюється за рахунок: а) відрахувань з місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища, розмір яких визначається Верховною Радою України; б) добровільних внесків підприємств, установ, організацій, громадян та інших надходжень; в) частини зборів за використання природних ресурсів, розмір яких визначається Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України; г) частини грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті господарської та іншої діяльності, згідно з чинним законодавством (ч. 4 ст. 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»). На підставі ч. 5 ст. 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» розподіл коштів, що надходять до Державного фонду охорони навколишнього природного середовища, здійснюється Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища. Республіканський Автономної Республіки Крим та місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища утворюються у складі республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та відповідного місцевого бюджету за місцем заподіяння екологічної шкоди за рахунок: а) зборів за забруднення навколишнього природного середовища; б) частини грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті господарської та іншої діяльності, згідно з чинним законодавством; в) цільових та інших добровільних внесків підприємств, установ, організацій та громадян (ч. 2 ст. 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»). Згідно з ч. 3 ст. 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» розподіл зборів, що надходять до республіканського Автономної Республіки Крим та місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища, здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, відповідними обласними, міськими (міст загальнодержавного значення) Радами за поданням органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища. Кошти місцевих республіканського Автономної Республіки Крим і Державного фондів охорони навколишнього природного середовища можуть використовуватись тільки для цільового фінансування природоохоронних та ресурсозберігаючих заходів, в тому числі наукових досліджень з цих питань ведення державного кадастру територій та об'єктів природно-заповідного фонду, а також заходів для зниження впливу забруднення навколишнього природного середовища на здоров'я населення та стимулювання працівників спеціально уповноважених державних органів у галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів, крім осіб, які мають статус державних службовців, та громадських інспекторів з охорони навколишнього природного середовища, які виявили порушення природоохоронного законодавства і вжили необхідних заходів для притягнення винних до відповідальності, запобігання порушенням природоохоронного законодавства (ч. 6 ст. 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»). В Україні крім вищезазначених фондів можуть утворюватись й інші фонди для стимулювання і фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки. Відповідно до ст. 98 Лісового кодексу України видатки на підвищення продуктивності, поліпшення якісного складу лісів, їх відтворення і охорони здійснюються за рахунок: державного бюджету та власних коштів підприємств, установ і організацій лісового господарства - щодо лісів державної власності; місцевого бюджету та власних коштів підприємств, установ і організацій лісового господарства - щодо лісів комунальної власності; власних коштів власників лісів - щодо лісів приватної власності. Видатки на вказані заходи можуть здійснюватися за рахунок інших джерел, не заборонених законом. Видатки на підвищення продуктивності, поліпшення якісного складу лісів державної і комунальної власності, їх охорону, захист і відтворення фінансуються шляхом цільового виділення коштів державного та місцевих бюджетів для реалізації загальнодержавних, державних і регіональних (місцевих) програм ведення лісового господарства. Порядок використання коштів, що виділяються з Державного бюджету України на ведення лісового господарства, встановлюється Кабінетом Міністрів України. У свою чергу, порядок використання коштів, що виділяються з місцевого бюджету на ведення лісового господарства, встановлюється відповідними органами місцевого самоврядування. На підставі ст. 28 Закону України «Про меліорацію земель» від 14 січня 2000 року фінансування витрат на проектування, будівництво (реконструкцію) і експлуатацію меліоративних систем та окремих об'єктів інженерної інфраструктури, на проведення моніторингу зрошуваних та осушуваних земель, інвентаризації меліорованих земель, інвентаризації та паспортизації меліоративних систем здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, інших не заборонених законом джерел. За рахунок коштів державного бюджету фінансуються витрати на проектування, будівництво (реконструкцію) і експлуатацію загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем, окремих об'єктів інженерної інфраструктури, на проведення моніторингу зрошуваних та осушуваних земель, інвентаризації меліорованих земель, капітального ремонту, інвентаризації та паспортизації загальнодержавних і міжгосподарських меліоративних систем, включаючи наукове, організаційне і виробничо- технічне забезпечення цих робіт. Порядок використання коштів державного бюджету для потреб меліорації земель визначається Кабінетом Міністрів України. За рахунок коштів місцевого бюджету фінансуються витрати на експлуатацію міжгосподарських меліоративних систем, які перебувають у комунальній власності, включаючи утримання підприємств, установ і організацій, які за дорученням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань водного господарства та меліорації земель організовують або виконують безпосередньо роботи з експлуатації цих систем, а також витрати за використану електроенергію для подачі води сільськогосподарським підприємствам (ст. 29 Закону України «Про меліорацію земель»). Фінансування Загальнодержавної програми «Питна вода України» на 2006-2020 роки здійснюється за рахунок: - коштів Державного бюджету України; - коштів місцевих бюджетів (з урахуванням заходів, які фінансуються у рамках державних, регіональних та галузевих програм і проектів, що реалізуються); - коштів підприємств питного водопостачання та водовідведення відповідно до програм їх розвитку, затверджених органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом; - інших джерел надходження, у тому числі зовнішніх і внутрішніх запозичень, грантів міжнародних організацій, коштів міжнародних програм, благодійних внесків тощо; - удосконалення механізму розподілу платежів за спеціальне водокористування. Кабінет Міністрів України щорічно при розробленні проекту закону про Державний бюджет України зобов'язаний передбачати субвенції (дотації) місцевим бюджетам на здешевлення вартості електроенергії, яка використовується для подачі питної води та водовідведення, до рівня розміру цін (тарифів), по яких населення сплачує за електроенергію в побуті. Обґрунтування обсягів робіт та обсягів фінансування з Державного бюджету України з урахуванням пропозицій міжвідомчої та регіональних комісій з реалізації Загальнодержавної програми «Питна вода України» на 2006-2020 роки щорічно подається центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства до проекту Державної програми економічного і соціального розвитку та проекту Державного бюджету України на відповідний рік. Кошти Державного бюджету України можуть використовуватися на державну підтримку таких заходів: реконструкція та будівництво унікальних систем водопостачання та водовідведення у великих містах; реконструкція та будівництво в сільській місцевості систем питного водопостачання, які потребують значних капітальних вкладень (міжрегіональні групові водопроводи, станції з очищення води); будівництво підприємств з виготовлення споруд і установок питного водопостачання та водовідведення в контейнерному чи блочному виконанні; роботи з поліпшення стану водних об'єктів - джерел питного водопостачання; попередження аварій та запобігання техногенним катастрофам у житлово-комунальному господарстві; здійснення досліджень та розробок з визначення технічних умов, регламентів, методів експлуатації обладнання в системах питного водопостачання; виробництво вітчизняних вимірювальних приладів з контролю якості води і оснащення ними лабораторій; підготовка та оприлюднення Національної доповіді про якість води та стан питного водопостачання в Україні; вдосконалення нормативно-правової бази і науково-технічного забезпечення з питань питного водопостачання та водовідведення; методичне, метрологічне та аналітичне забезпечення впровадження державних стандартів у сфері питної води та питного водопостачання. Орієнтовні обсяги фінансового забезпечення Загальнодержавної програми «Питна вода України» на 2006-2020 роки з Державного бюджету України становлять 5,23 млрд. гривень, у тому числі на першому етапі (2006-2010 роки) - 1,71 млрд. гривень. Головними розпорядниками бюджетних коштів з виконання заходів Загальнодержавної програми «Питна вода України» на 2006-2020 роки є:
|
|
ЗАТВЕРДЖУЮ |
ЗАТВЕРДЖУЮ |
|
ЗАТВЕРДЖУЮ |
ЗАТВЕРДЖУЮ |
|
ЗАТВЕРДЖУЮ |
ЗАТВЕРДЖУЮ |
|
ЗАТВЕРДЖУЮ |
ЗАТВЕРДЖУЮ |
|
ЗАТВЕРДЖУЮ |
ЗАТВЕРДЖУЮ |