|
|
Скачати 3.63 Mb.
|
|
Змістовий модуль I: Особливості правового регулювання охорони довкілля як об’єкта екологічного права
ЗМІСТОВНИЙ МОДУЛЬ I Особливості правового регулювання охорони довкілля як об’єкта екологічного права. ТЕЗИ ЛЕКЦІЙ: ЛЕКЦІЯ № 1: Екологічне право – як самостійна галузь права ЛЕКЦІЯ № 2: Об’єкти та суб’єкти екологічного права ЛЕКЦІЯ № 3: Управління природокористуванням та охороною ЛЕКЦІЯ № 4: Право власності на природні ресурси України Лекція 1. Екологічне право – як самостійна галузь права 2 години Мета лекції:
дійсно наукових поглядів та переконань. План
Природа і суспільство як дві особливі системи перебувають у тісній взаємодії, взаємозв'язку. Людина є невід'ємною частиною природи, продуктом її еволюційного розвитку, виступаючи стосовно природи об'єктом її впливу і суб'єктом, який сам впливає на природу, споживає її, видозмінює. Існування людини, всього людського суспільства неможливе без взаємодії з природою та без впливу на неї. Суспільство, яке відображає вищу форму руху матерії, може існувати і розвиватися тільки в оточенні природи і при умові постійної взаємодії з нею. Задовольняючи свої потреби, люди впливають на природу. В процесі виробничо-господарської діяльності людини частина природи вилучається, змінюючи свої форми. Одночасно відбуваються зміни в самій природі, часто негативні. При цьому суспільство впливає на природу свідомо, цілеспрямовано, на відміну від стихійного характеру впливів природи на стан суспільства. Зміна, знищення, деградація навколишнього природного середовища в кінцевому рахунку можуть призвести до загибелі самого людського суспільства. У науковій літературі розглядають поняття форм взаємодії суспільства і природи. Зокрема, виділяють дві основні форми такої взаємодії: споживання природи, використання її для своїх потреб (економічна форма) та охорона, відновлення довкілля (екологічна). Їх можна доповнити ще двома формами: біологічною, яка полягає в задоволенні людиною своїх фізичних, біологічних та інших фізіологічних потреб на засадах перебування в природному середовищі, та духовною, яка ґрунтується на культурному та естетичному сприйнятті природи. Великомасштабна діяльність людини по відношенню до природи призвела до стану екологічної кризи, при якому до межі загострилися суперечності між інтересами суспільства в споживанні і використанні природи і екологічними вимогами охорони довкілля. В розвинутих країнах вже давно б'ють на сполох з проводу екологічної кризи, що дедалі загострюється, причому не лише в окремій країні, але і в межах всієї планети. її проявами є висока забрудненість повітря у великих містах, виснаження природних ресурсів, зниження родючості грунтів, погіршення здоров'я людей під впливом факторів середовища перебування. Серед глобальних проблем, як правило, називають зміну клімату, температурних характеристик в окремих регіонах планети, загибель тропічних лісів — основних виробників кисню, підвищення рівня Світового океану, перевиробництво відходів та багато інших. Перетворена людиною природа негативно впливає на саму людину. Тому нині діяльність щодо охорони довкілля набуває пріоритетного значення для всіх держав і здійснюється, в тому числі, і за допомогою правових форм в рамках державної екологічної політики та міждержавного співробітництва в цій галузі.
Під екологічною кризою розуміється та стадія взаємодії між суспільством та природою, на якій до межі загострюються протиріччя між економікою та екологією, економічними інтересами суспільства в споживанні і використанні природного середовища та екологічними вимогами забезпечення охорони навколишнього середовища. Поняття «екологічна криза» вперше увійшло у застосування у середині 70-х рр. Воно виникло і набуло поширення стосовно до соціально-економічної системи розвинених капіталістичних країн, які переживали в той час загострені протиріччя між зростанням продуктивних сил і охороною навколишнього середовища. Сьогодні Україна відноситься до країн світу з найгіршою екологічною ситуацією. Забруднення довкілля досягло небачених за останні роки масштабів. Тільки збитки економічного характеру, не приймаючи до уваги шкоду екологічного характеру і здоров’ю людей, за підрахунками спеціалістів щорічно складають в Україні суму, що дорівнює половині національного доходу країни. Пріоритетний розвиток важкої індустрії призвів до екстенсивного використання природних ресурсів і їх прискореного вичерпання. Так, дефіцит енергетичних ресурсів поставив Україну в залежність від інших країн, зокрема від Росії. Однак і вона вже вичерпує їх і скорочує видобування палива. На межі повного використання й інші природні ресурси. І вичерпуються вони не тому, що їх мало, а тому, що нераціонально використовуються. Упродовж останніх років річний обсяг видобутку мінеральної сировини в Україні становить 1 млрд. т., а гірничої маси – близько 3 млрд. т., тобто в розрахунку на кожну тонну мінеральної сировини видобувається ще 2 тонни породи. Тільки 5–8% компонентів мінеральної сировини використовується для виробництва готової продукції, а решта йде у відвали. За своєю структурою екологічна криза підрозділяється на дві частини: природні і соціальну. Природна частина свідчить про настання деградації, тобто руйнуванні навколишнього природного середовища. Соціальна сторона екологічної кризи ( хоча в цілому екологічна криза – це соціальне явище) полягає в нездатності державних і громадських структур зупинити деградацію навколишнього середовища, стабілізувати ситуацію і оздоровити навколишнє природне середовище. Обидві сторони екологічної кризи тісно взаємопов’язані. Наступ деградації навколишнього середовища при раціональній державній структурі, розвиненої економіки може бути зупинено в результаті екстрених заходів екологічного захисту. Шляхи вирішення екологічної кризи. Аналіз як соціально-економічної, так і екологічної, політичної обстановки в Україні дозволяє виділити п’ять основних напрямків, за якими Україна повинна виходити з екологічного колапсу. В якості першого напрямку зазвичай називається вдосконалення технології; технологічний напрямок, створення екологічно чистої технології, впровадження безвідходних, маловідходних виробництв, оновлення основних фондів, вдосконалення технологічних процесів – ось той магістральний, основний шлях, йдучи по якому, увійде у смугу гармонічних відносин «товариство з природою». Другий напрямок – розвиток і вдосконалення економічного механізму охорони навколишнього середовища. Економічний напрямок, включаючи економічне стимулювання, реалізується в охороні навколишнього середовища, шляхом впровадження платежів за викиди шкідливих речовин, введення податкових пільг, пільг за випуск екологічно чистої продукції та інших економічних заходів. Третій напрям – застосування заходів адміністративного припинення і заходів юридичної відповідальності за правопорушення (адміністративно – правовий напрямок), тобто призупинення, припинення діяльності підприємств, що порушують природоохоронні закони; притягнення до адміністративної, цивільної та кримінальної відповідальності за порушення законів та заподіяння шкоди природному середовищу. Четвертий напрям – гармонізація екологічної структури (еколого – освітній напрямок). Він полягає в розвитку системи екологічної освіти, виховання в перебудові споживацького ставлення до природи, інакше кажучи в екологічній революції мислення людини. Нарешті, п’ятий напрямок – гармонізація екологічних міжнародних відносин, що вказують нам шляхи подолання екологічної кризи (міжнародно-правовий напрямок).
Система екологічного права — це відповідним чином структурно об'єднані елементи, що утворюють відповідну галузь права. Система екологічного права — досить складне правове утворення, що зумовлене складністю і об'ємністю відносин, які регулюються даною галуззю, характеризується своїми закономірностями та тенденціями розвитку і не є сталим, закостенілим утворенням. З розвитком екологічних відносин, законодавства в цій галузі система може видозмінюватись, наповнюватися новими змістовими елементами. Елементами екологічного права як галузі права виступають підгалузі, інститути, підінститути та норми права, які в свою чергу об'єднані в Загальну, Особливу та Спеціальну частини. Загальна частина екологічного права охоплює інститути, що містять найбільш важливі положення, які мають спільний характер для цієї галузі. У Загальну частину входять такі інститути: — право власності на природні ресурси; — право природокористування; — екологічні права та обов'язки громадян; — правові механізми управління в галузі охорони довкілля; — екологічна експертиза; — економічний механізм у галузі охорони навколишнього природного середовища; — правове забезпечення екологічної безпеки; — юридична відповідальність в галузі охорони довкілля. Особлива частина містить норми, які регулюють окремі види екологічних відносин з урахуванням специфіки окремих природних об'єктів. В Особливу частину входять такі підгалузі та інститути: — земельне право; — надрове право; — водне право; — лісове право; — фауністичне право; — правова охорона атмосферного повітря; — правовий режим екологічної мережі України, що охоплює правову охорону природно-заповідного фонду, а також правовий режим лікувальних, оздоровчих, рекреаційних зон та інших її складових; — правовий режим зон надзвичайних екологічних ситуацій. Спеціальна частина екологічного права охоплює норми, що регулюють міжнародне співробітництво в галузі охорони довкілля. У системі права України екологічне право існує не відособлено, а взаємодіє з іншими галузями права. Екологічне і конституційне право. Конституційні норми закладають основи правової охорони довкілля. Конституційному праву належить провідна роль у системі галузей права, стосовно екологічного права теж. Екологічне й адміністративне право. Зв'язок екологічного й адміністративного права проявляється, в першу чергу, в застосуванні однакових методів регулювання — імперативних. Адміністративно-правові акти, як правило, виступають підставою виникнення, припинення чи зміни еколого-правових відносин. Адміністративне право регулює порядок діяльності і компетенцію державних органів управління, в тому числі у сфері охорони довкілля. Разом з тим екологічне право на відміну від адміністративного права визначає зміст діяльності органів управління в сфері охорони природи, зміст функцій управління, зокрема такі особливі функції, як ведення кадастрів, моніторинг тощо. Екологічне і цивільне право. Цивільне право визначає та регулює відносини власності, майнові права учасників відносин, виконує компенсаційну функцію у випадках відшкодування шкоди. Разом з тим відповідні відносини в екологічному праві мають свою специфіку, зокрема відносини власності, відшкодування шкоди тощо. В екологічному праві на відміну від цивільного переважає пріоритет публічних інтересів у сфері охорони навколишнього середовища. Екологічне і земельне право. Ці галузі найбільш тісно пов'язані між собою, оскільки земля є одним з основних природних об'єктів. Разом з тим предметом земельного права є в першу чергу відносини щодо використання землі. Землеохоронні відносини, а також інші тісно пов'язані охоронні відносини щодо надр, лісів, вод є предметом екологічного права. |
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
ЗАТВЕРДЖУЮ |
ЗАТВЕРДЖУЮ |
|
ЗАТВЕРДЖУЮ |
ЗАТВЕРДЖУЮ |
|
ЗАТВЕРДЖУЮ |
ЗАТВЕРДЖУЮ |
|
ЗАТВЕРДЖУЮ |
ЗАТВЕРДЖУЮ |
|
ЗАТВЕРДЖУЮ |
ЗАТВЕРДЖУЮ |