|
|
Скачати 265.97 Kb.
|
|
ВИСНОВКИ З 2 ПИТАННЯ: Отже, з плином часу, змінами в соціально-економічному житті римського суспільства іноземці поступово утворюють самостійну групу вільного населення і здобувають правовий статус перегрина. На заміну рабству приходить інша форма експлуатації —якій судилося стати основною формою експлуатації у феодальному суспільстві. Державний апарат імперії комплектувався здебільшого з рабів і вільновідпущеників імператора. В умовах кризи рабовласницького ладу вкрай загострюються соціальні суперечності і, боячись повстань з боку рабів, правителі знову почали застосовувати до них найжорстокіші покарання. Жорстоко каралися втеча раба від рабовласника, за надання втікачеві-рабу притулку з винного стягували штраф, рівний вартості раба.
Безперечно, вже давньоримському побуту відомі союзи, зовні подібні до юридичних осіб (спільне майно, внутрішня організація тощо). Але зовнішні ознаки зовсім не свідчать про те, що ці союзні утворення - цивільні юридичні особи. Старе римське квіритське право передбачало у ролі носіїв квіритських прав окремих осіб, окремих квіритів. Разом з тим уже в стародавні часи в Римі відомі різні приватні корпорації. Такі приватні корпорації вже є у Законах XII таблиць. Вони створювалися без дозволу аби їх діяльність не суперечила чинному праву, і в період республіки їх уже було чимало, зокрема корпорації нижчих службовців при магістратах, корпорації взаємодопомоги (похоронні корпорації). Ці корпорації звичайно мали певну організацією спільне майно — загальну касу, проте майно юридично розглядалося або як власність усіх окремих членів у певних частках, або як майно одного з них — того, хто був скарбником. Однак названі корпорації як єдність, як окрема юридична особа не виступали, і треті особи мали справу тільки з їхніми окремими членами. З розвитком економічного життя відчувається потреба створити якийсь єдиний економічний центр, відокремлений від тих чи інших фізичних осіб і наділений здатністю до самостійної юридичної діяльності. Тривалі й наполегливі пошуки фігури юридичної особи знайшли, нарешті, і перше вирішення. У період другої половини республіки, як відомо, у складі Римської держави виявилося багато нових одиниць, за якими було визнано право на внутрішнє самоврядування. Це — міські общини, муніципії, які раніше були самостійними державами, а згодом приєднані до Римської держави та їхні мешканці, наділені правами римського громадянств. За муніципіями визнавалася також господарська самостійність, часто це були високорозвинуті міста, які володіли своїм великим майном і складним господарством. Можливо, десь, наприклад у грецькому праві, ці міста вже розглядалися у майновому обороті як особливі юридичні особи. У всякому разі корпорація з наданням їй господарської самостійності поставила перед римським правом питання про те, як організувати участь общин у цивільному обороті, якому суду їх підпорядкувати, тощо. Це було вирішено так: усі корпорації під порядкували звичайному цивільному праву і звичайному цивільному суду. Претор у своєму едикті визнавав за муніципіями право позивати і відповідати на суді через своїх представників — муніципальних магістратів або спеціальних представників, які призначалися декретом муніципального сенату. Цим була визнана у принципі цивільна та процесуальна правоздатність муніципій як особливих суб'єктів прав самостійної юридичної єдності, здатної нарівні з приватними особами володіти правами і захищати їх у звичайних формах суду. У той час як у римському праві вироблялося визнання юридичної особистості корпорацій, Римська держава зіткнулася зі і їм питанням про свободу союзів. Протягом першого періоду республіка не знала ніяких обмежень щодо цього. Як уже зазначалося, для створення союзів не потрібний був дозвіл держави. Користуючись свободою, римляни створили багато таких союзів. Однак у І ст. до н. е. почали застосовуватися заходи, спрямовані проти колегій, оскільки в умовах загальної політичної і соціальної кризи, деморалізації вони ставали осередками політичної демагогії, а іноді місцем, де під прикриттям релігійного культу здійснювалися протиправні дії. На підставі акта сенату 64 р. до н. е. багато колегій було розпущено, але в 58 р. до н. е. ці VI й поновлені. В 56 р. до н. е. сенат знову постановив розпустити колегії, оскільки вони перетворилися на політичні клуби. Зрозуміло, що такі розпуски не вирішували питання стосовно умов існування нових корпорацій, потреба в яких була очевидною. З огляду на це імператор Августин видав закон, згідно з і утворення союзів потрібний був дозвіл сенату. Колегія, яка дістала такий дозвіл, набувала права юридичної особи. Отже, у період пізньої республіки і на початку імперії муніципії та приватні корпорації були визнані як юридичні особи. Щодо державної казни (фіска), то процес її перетворення на юридичну особу був ще складнішим і тривалішим. Справа в тому, що спочатку фіск розглядався як особисте майно принцепсів плигав нормам звичайного цивільного права. Практично державна казна постає як юридична особа, однак у теорії вона втілюється в особі імператора. Не менш повільно і важко формувалася думка про самостійність юридичної правоздатності іншого виду юридичних осіб установ. Такого розуміння установ не знає не лише римське право республіки, а й класичних юристів. Лише з поширенням християнства і визнанням його в 325 р. державною релігією були) створено основу для виникнення самостійних установ. Насамперед були наділені цивільною правоздатністю церковні установи окремі церкви мали право набувати майно і одержувати за заповітами, бути кредиторами, виступати стороною на суді. Із сказаного випливає, що правоздатність юридичної особи в Римі обмежувалася тільки майновими правами, однак ці права не для всіх юридичних осіб були однаковими; не кожна юридична особа могла одержати спадщину, таке право належало тільки в державній казні. Юридичні особи існують самостійно і незалежно від зміни їх особового складу. Суб'єктом права та обов’язків є юридична особа, тому за правочином вона дістає права і несе відповідальність за себе; за особисті борги своїх членів корпорацій відповідальності не несе, а члени корпорації не відповідають за борги. Вищим органом управління корпорацій були загальні збори, справи вирішувалися більшістю голосів. Юридичні особи в Римі не мали власної дієздатності. Ця нездатність самостійно здійснювати свої права та обов'язки компенсувалася представництвом фізичних осіб, діям яких право і ні давало такою самого значення, як діям самої юридичної особи Функції господарської діяльності могли бути розподілені ми кількома особами або належати одній особі. Діяльність юридичної особи припинялася у таких випадках: 1) після досягнення мети, яка ставилася перед нею; 2) за розпорядженням державної влади, якщо її діяльність набувала не бажаного характеру; 3) якщо втрачено майно; 4) після вибуття всіх її членів. ВИСНОВКИ З 3 ПИТАННЯ: Як і в багатьох інших випадках, римляни не розробили поняття юридичної особи як особливого суб'єкта прав. Проте, хоча і не було терміна "юридична особа", але саме це поняття застосовувалося і використовувалося в обороті досить часто (наприклад - universitas) . Класичне право визнавало ряд певних ознак цього суб'єкта права: а) в галузі приватно-правових відносин корпорації прирівнювалися до фізичних осіб; б) вихід із складу об'єднання окремих осіб не впливає на його юридичне положення; в) майно корпорації не є ні спільною власністю всіх членів корпорації, ні її окремих членів. Це відособлена від її членів власність самої корпорації як особливого суб'єкта права; г) корпорація від власного імені має право вступати у будь-які правові відносини як з фізичними, так і з юридичними особами, через уповноважених на це в установленому порядку фізичних осіб. Саме римському праву ми зобов'язані тим, що правові системи Європи успадкували його і міцно закріпили у своєму обігу. Принаймні заслуга римлян у створенні інституту юридичної особи незаперечна. висновки З ТЕМИ: Здатність бути суб'єктами права, тобто правосуб'єктність (caput), у рабовласницькому Римі визначалась трьома станами (статусами) : свободи, громадянства і сімейного стану. Стан свободи (status libertatis) - це головний правовий стан, найбільші зміни якого (capitis deminutio maxima) приводили до набуття статуса суб'єкта права (persona) чи до його втрати. Стан громадянства (status civitatis) відносив вільну людину до певної категорії груп римського населення (латина, перегріна тощо) . Ці зміни правового стану називалися середніми (capitis deminutio media) і вони впливали лише на обсяг прав, однак не призводили до повної втрати правосуб'єктності. Сімейний стан (status familia) поділяв вільних на дві групи - осіб свого права (persona sui iuris) - глави родини (pater familias) та осіб чужого права (persona alieni iuris) - всі інші члени сім'ї, так звані підвластні (sui). Зміни в цьому правовому статусі називалися (capitis deminutio minima), оскільки вони мінімально впливали на обсяг прав особи. Як і в багатьох інших випадках, римляни не розробили поняття юридичної особи як особливого суб'єкта прав. Проте, хоча і не було терміна "юридична особа", але саме це поняття застосовувалося і використовувалося в обороті досить часто (наприклад - universitas) . Класичне право визнавало ряд певних ознак цього суб'єкта права: а) в галузі приватно-правових відносин корпорації прирівнювалися до фізичних осіб; б) вихід із складу об'єднання окремих осіб не впливає на його юридичне положення; в) майно корпорації не є ні спільною власністю всіх членів корпорації, ні її окремих членів. Це відособлена від її членів власність самої корпорації як особливого суб'єкта права; г) корпорація від власного імені має право вступати у будь-які правові відносини як з фізичними, так і з юридичними особами, через уповноважених на це в установленому порядку фізичних осіб. Саме римському праву ми зобов'язані тим, що правові системи Європи успадкували його і міцно закріпили у своєму обігу. Принаймні заслуга римлян у створенні інституту юридичної особи незаперечна. |
|
ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ Вінник О. М. Господарські товариства і виробничі кооперативи: правове становище. К.: Товариство "Знання" КОО, 1998. 309 с |
1 Конституційне право України Конституційне право України – це галузь права, система нормативно-правових актів, що регулюють порядок організації та функціонування... |
|
ПЛАН ЛЕКЦІЇ: Виникнення державного суду. Форми захисту цивільних... Трофанчук Г.І. Римське приватне право: Навчальний посібник. – Атіка, 2006. – 248с |
ПЛАН ЛЕКЦІЇ: Поняття і види джерел римського права Преторське право (jus praetorium). Римські магістрати та їхні едикти. Взаємодія квіритського і преторського права. Кодифікація преторських... |
|
1. Україна на поч. ХХ ст. (4 год.) Мета: визначати основні риси індустріального суспільства; охарактеризувати та порівняти становище різних українських територій на... |
ЗАКОНУКРА Ї Н И Стаття Правове становище товарної біржі Товарна біржа є організацією, що об'єднує юридичних і |
|
План лекції. Поняття, оцінка та види короткострокових зобов’язань.... Зобов’язання – це заборгованість підприємства іншим підприємствам, організаціям чи особам, що виникає в наслідок здійснення фірмою... |
ПРАВОВИЙ СТАТУС ОСОБИ В ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ Становище індивіда в суспільстві, відображене і закріплене в основному законі, визначається як конституційний статус особи. Його... |
|
СПИСОК УЧАСНИКІВ Проводить активну роботу щодо розвитку та популяризації футболу в місті серед різних вікових категорій. Забезпечує успішний виступ... |
А) Закон гражданства (Lex patriae, lex nationalis) Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах: «Дієздатність фізичної особи визначається... |