|
|
Скачати 3.72 Mb.
|
|
1.2.1 Проблемні питання доктринального та законодавчого визначення кримінальної відповідальності На рівні формального визначення кримінальної відповідальності в теорії кримінального права переважає наступне її бачення: це – кримінально-правовий наслідок вчинення злочину, процес та результат реалізації кримінально-правових норм-заборон. Щодо сутнісного визначення кримінальної відповідальності в теорії існує безліч точок зору. Основні з них зводяться до наступного: 1. Кримінальна відповідальність – це обов’язок особи, яка вчинила злочин, відповісти за його вчинення на підставі кримінального закону, дати звіт перед державою за порушення кримінально-правової заборони й зазнати заходів державного примусу – обмежень (втрат) особистого, майнового або іншого характеру, передбачених як покарання. Критика такого підходу. Ототожнення кримінальної відповідальності з певним обов’язком не враховує того, що взятий сам по собі обов’язок відповісти за порушення кримінально-правової заборони не є реакцією держави на вчинення злочину. Для того, щоб зазначений обов’язок був виконаний (перетворився із можливості у дійсність), потрібна втілена у процесуальну форму діяльність уповноважених державних органів, які спочатку викривають винного, кваліфікують вчинене ним діяння як злочин, а далі застосовують до відповідного суб’єкта санкцію кримінально-правової норми. Обов’язок відповідати не тотожний відповідальності – він виступає лише її необхідною передумовою. Нереалізована кримінальна відповідальність – це не відповідальність, а безвідповідальність особи, яка вчинила злочин, за наявності підстави відповідальності. Якщо підозрюваний (обвинувачений) у вчиненні злочину переховується від уповноважених органів держави, недоречно стверджувати, що він несе кримінальну відповідальність. Лише акт застосування статті КК (винесення і набрання законної сили обвинувальним вироком суду) як юридичний факт трансформує обов’язок відповісти за порушення кримінально-правової заборони у кримінальну відповідальність. Таким чином, кримінальна відповідальність – це не обов’язок зазнати осуду у зв’язку з вчиненням злочину та відповідного примусу з боку держави, а фактичне застосування до винуватця злочину осуду й примусу, регламентованих кримінальним законом. 2. Кримінальна відповідальність – це покарання за вчинення злочину. Критика такого підходу. Ототожнення кримінальної відповідальності з покаранням є архаїчним уявленням про відповідальність. Ці поняття є близькими, але водночас відрізняються один від одного у тому числі за змістом. Покарання, будучи похідним від кримінальної відповідальності, основна, проте не єдина форма кримінальної відповідальності: кримінальна відповідальність можлива і без покарання. Так, у КК України 2001 р. передбачені випадки, коли суд взагалі не призначає винному покарання: 1) втрата особою, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, суспільної небезпечності внаслідок бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці (ч. 4 ст. 74 КК); 2) закінчення вказаних у ст. 49 КК строків давності (ч. 5 ст. 74 КК); 3) захворювання особи, яка вчинила злочин, до постановлення вироку на тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання (ч. 2 ст. 84 КК); 4) вчинення злочину невеликої або середньої тяжкості неповнолітнім, до якого з урахуванням його щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки застосовуються примусові заходи виховного характеру, а не покарання (ст. 105 КК). 3. Кримінальна відповідальність - це специфічні (охоронні) кримінально-правові відносини, які виникають з моменту вчинення злочину між державою й особою, яка вчинила злочин. Критика такого підходу. Кримінально-правові відносини – це самостійна кримінально-правова категорія, ототожнення якої з іншими недоцільне. Кримінальна відповідальність – це особливий кримінально-правовий інститут, у межах якого здійснюється реагування держави на вчинений злочин, яке полягає у здійснюваному судом в обвинувальному вироку осуді порушника кримінально-правової заборони з обмеженням або позбавленням його певних благ чи без такого. Кримінальну відповідальність доцільно розуміти як засудження особи за вчинення нею злочину обвинувальним вироком суду з обмеженням чи позбавленням її законних прав та інтересів чи без такого. Феномен кримінальної відповідальності доцільно розглядати у вузькому (власному, кримінально-правовому), та в широкому (міжгалузевому) сенсі: У першому з них кримінальна відповідальність - це здійснене в інтересах захисту правопорядку а) засудження суспільно-небезпечного діяння та його суб’єкта обвинувальним вироком суду, що набрав чинності з б) обмеженням або позбавленням засудженого певних прав та свобод чи без такого. Чинним КК України поняття “кримінальна відповідальність” не розкривається, хоч вживається у його тексті в різних аспектах досить часто (понад сто разів). Схожа практика є характерною для більшості пострадянських держав. Єдиним винятком є КК Республіки Білорусь, у ч. 1 ст. 44 якого вказано, що кримінальна відповідальність – це засудження від імені Республіки Білорусь за вироком суду особи, яка вчинила злочин, і застосуванні на підставі засудження покарання або інших заходів кримінальної відповідальності відповідно до цього Кодексу. У вітчизняній кримінально-правовій доктрині є прихильники та противники закріплення у КК України визначення кримінальної відповідальності. Законодавче визначення кримінальної відповідальності є доцільним з наступних міркувань :
Щодо широкого (міжгалузевого) розуміння кримінальної відповідальності слід зазначити, що такою є здійснювані в інтересах захисту правопорядку а) притягнення до відповідальності за вчинене суспільно-небезпечне діяння; б) засудження суспільно-небезпечного діяння та його суб’єкта обвинувальним вироком суду, що набрав чинності; в) обмеження або позбавлення цим вироком засудженого певних прав та свобод, включаючи ті з них, що пов’язані з судимістю як правовим станом, викликаним фактом засудження особи з призначенням їй покарання. Судимість, на нашу думку, є не наслідком кримінальної відповідальності, а її складовою (елементом, завершальним етапом) у міжгалузевому її сенсі. Потреба застосування кримінальної відповідальності в широкому її сенсі породжує щонайменше чотири різновиди тісно пов’язаних між собою правовідносин – кримінально-правових, кримінально-процесуальних, кримінально-виконавчих, адміністративних (управлінських). Кримінальна відповідальність у широкому, міжгалузевому її сенсі реалізується в межах усіх цих правовідносин. Кримінальна відповідальність у власному, вузькому її сенсі реалізується лише в межах кримінально-правових відносин. 1.2.2 Позитивна та ретроспективна кримінальна відповідальність Визначену вище кримінальну відповідальність іменують ретроспективною, у тому сенсі, що вона настає у зв’язку з подіями, які мали місце задовго до її застосування, тобто за минуле. Така відповідальність для суб’єкта, стосовно котрого вона була застосована, є негативною, тому що він переживає негативні наслідки свого злочинного діяння, якими є осуд його вчинку, обмеження або навіть позбавлення певних прав і свобод. Поряд з цим, у кримінально-правовій доктрині є немало прихильників виокремлення так званої позитивної кримінальної відповідальності. Вона визначається як: - усвідомлення особою необхідності (обов'язку) додержання кримінально-правової заборони. (3. А. Астеміров, В. Г. Смірнов); - єдність об'єктивної та суб'єктивної сторін, при якій має місце правомірна поведінка правосуб'єктної особи. (В. А. Єлеонський); - обов'язок виконувати дії, передбачені і заохочувані кримінальним законом. ( П.С. Дагель, В. А. Номоконов); - суспільно необхідна, бажана чи допустима, з боку бачення інтересів суспільства, поведінка громадян і колективів, яка полягає в додержанні (виконанні, здійсненні) норм права, гарантована і охоронювана державою. (В. М. Кудрявцев); - виконання особою нормативних вимог, що диктують належну, таку, що відповідає інтересам суспільства, поведінку (В. С. Прохоров, М. М. Кропачев, О. М. Тарбагаєв); - правомірна поведінка особи відповідно до вимог кримінального закону. (В. І. Осадчий, Е.І. Звєчаровський, Б. С. Волков); - усвідомлення правових властивостей своїх дій (бездіяльності), співвідношення їх із чинними законами і підзаконними актами, готовність відповідати за них перед державою і суспільством. ( Л. В. Багрій-Шахматов);
Є підстави вважати, що так звана позитивна відповідальність має залишатися лише у сфері філософського відображення та пояснення об’єктивної дійсності. Кримінальна відповідальність, як головний засіб державно-правового реагування на злочинні прояви – це різновид публічно-правової (юридичної) відповідальності як реакції держави на вчинене в минулому кримінальне правопорушення. Крім зазначеного вище поділу кримінальної відповідальності на позитивну та негативну останнім часом виокремлюють ще й потенційну та реальну кримінальну відповідальність. Потенційною визнають відповідальність, яку визначено санкцією відповідної кримінально-правової норми і яку ще не застосовано у конкретній кримінальній справі. Реальна відповідальність – це засудження конкретної особи за вчинений злочин з позбавленням чи обмеженням її певних прав та можливостей чи без такого. Зазначений поділ кримінальної відповідальності на потенційну та реальну видається обґрунтованим і таким що має не лише пізнавальне, але й певне практичне значення на відміну від поділу такої відповідальності на позитивну та негативну, який не демонструє своєї раціональності. Потенційна відповідальність переважно знаходиться у сфері уваги законодавця. З нею тісно пов’язане явище диференціації кримінальної відповідальності. Реальна ж відповідальність – це сфера правозастосовної діяльності, яка переважно оперує поняттям „індивідуалізація кримінальної відповідальності. 1. 2.3 Зміст кримінальної відповідальності та її співвідношення з іншими засобами кримінально-правового реагування на злочинне діяння Конституційний Суд України, визнав, що за своїм змістом кримінальна відповідальність є видом юридичної відповідальності, особливим елементом механізму кримінально-правового реагування держави щодо особи, яка вчинила злочин. Вона полягає у застосуванні конкретних кримінально-правових заходів примусового характеру через обвинувальний вирок суду. Кримінальна відповідальність має дві складові - обов’язкову та факультативну. Обов’язкова полягає в офіційній (державно-правовій) оцінці судом поведінки особи як злочину. Державно-правова оцінка злочину – це не просто констатація злочинного характеру того чи іншого діяння, а осуд особи, яка його вчинила, її засудження обвинувальним вироком суду. Засудження вже сам по собі несе в собі певний каральний потенціал: незалежно від призначення чи не призначення покарання. Офіційне від імені держави визнання особи злочинцем, негативна оцінка його вчинку ганьбить члена суспільства, принижує його соціальний статус. Такий осуд, з одного боку, спроможний викликати позитивні зрушення в правосвідомості засудженого навіть без застосування до нього покарання. Осуд здатний справити попереджувальний вплив на осіб, які цінують свій соціальний престиж; з іншого - задовольнити громадську правосвідомість, обурену фактом вчинення злочину. Факультативна складова кримінальної відповідальності полягає у визначенні обвинувальним вироком суду виду і меж обмеження або позбавлення суб’єкта злочинного вчинку певних прав, у зв’язку з його засудженням за вчинення злочину (покарання), або у відмові від цього. Довідково: Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень ч. 3 ст. 80 Конституції України. Справа № 1-15/99 (про депутатську недоторканність) від 27 жовтня 1999 року № 9-рп/99. Пункт 2 мотивувальної частини Кримінальна відповідальність є різновидом юридичної відповідальності, особливим елементом у механізмі кримінально-правового реагування держави щодо особи, яка вчинила злочин. Поняття «кримінальна відповідальність» законодавчо не визначено і в теорії кримінального та кримінально-процесуального права трактується по-різному. Відповідно до частини першої статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, а згідно із статтею 3 Кримінального кодексу України кримінальній відповідальності підлягає лише особа, винна у вчиненні злочину, тобто така, що умисно або з необережності вчинила передбачене законом суспільне небезпечне діяння. Ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочину, а також підданий кримінальному покаранню інакше як за вироком суду й відповідно до закону. Положення зазначеного рішення Конституційного суду України дають підстави розглядати кримінальну відповідальність як особливий правовий інститут, у межах якого здійснюється реагування держави на вчинений злочин. Кримінальна відповідальність передбачає офіційну оцінку відповідними державними органами поведінки особи як злочинної. Стосовно примусових заходів медичного і виховного характеру варто зробити застереження: вони можуть згадуватись у контексті розкриття змісту кримінальної відповідальності лише у випадку їх застосування (замість покарання або поряд із ним) на підставі обвинувального вироку суду. Наприклад, суд звільняє неповнолітнього від покарання із застосуванням примусового заходу виховного характеру (ст. 105 КК) або застосовує відповідний примусовий захід медичного характеру щодо особи, визнаної обмежено осудною (ст. ст. 20, 93, 94 КК). Довідково: Статтею 46 КК Республіки Білорусь прямо вказано, що кримінальна відповідальність реалізується у засудженні, у тому числі із застосуванням щодо неповнолітніх примусових заходів виховного характеру. Якщо ж суд застосовує примусовий захід медичного характеру до неосудного (ч. 2 ст. 19 КК України) чи примусовий захід виховного характеру – до особи, яка не досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність (ч.2 ст. 97 КК України), ці заходи не є кримінальною відповідальністю. Вони не пов’язані із вчиненням злочину, а є реакцією на суспільно-небезпечну поведінку осіб, яких не визнано суб’єктами злочину. Отже, зміст кримінальної відповідальності у власному її сенсі складають: а) засудження (осуд) злочинного вчинку та суб’єкта його вчинення; б) обмеження або позбавлення прав і свобод засудженого суб’єкта (або без такого) Щодо розуміння змісту кримінальної відповідальності в теорії кримінального права існують й альтернативні точки зору. 1. До змісту кримінальної відповідальності включається так звана позитивна відповідальність. На заперечення такого висновку слід зазначити, що правомірна поведінка особи (у тому числі у формі дотримання кримінально-правових заборон) реалізується поза межами кримінальної відповідальності. Вчення про позитивну кримінальну відповідальність, ставши результатом механічного перенесення у сферу кримінального права філософської концепції позитивної соціальної відповідальності як відповідального ставлення людини до своєї соціально значущої поведінки, ґрунтується на невиправданій підміні понять: відповідальністю названо те, що фактично є належною, відповідною, узгодженою з вимогами права й моралі поведінкою індивіда. Наслідком правомірної поведінки має бути заохочення, а не відповідальність. Остання має негативний знак соціального оцінювання. Атрибутивною ознакою будь-якої юридичної відповідальності є осуд, а це - не є характерним для позитивної відповідальності. Дотримуватись кримінально-правових приписів зобов’язані всі, а відповідати – лише винні в їх порушенні. Відповідальність означає дати відповідь, а тому може стосуватися лише минулого. Якщо юридична відповідальність, у тому числі кримінальна, регулюється правовими нормами, то позитивна відповідальність – нормами моралі. Теорія позитивної кримінальної відповідальності пов’язана з явним перебільшенням ролі примусу у регулюванні суспільних відносин. Насправді більшість людей не вчиняє злочинів зовсім не через існування кримінального закону і загрози покарання. Законослухняна поведінка – нормальна, природна поведінка людини в суспільстві переважно є результатом не впливу кримінального закону, а внутрішнього стану особистості, її поглядів і переконань (зокрема, моральних і релігійних). Обов’язок не вчиняти злочинів своїм першоджерелом має не КК, а Конституцію України, відповідно до ст. 68 якої кожен зобов’язаний неухильно додержуватися законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. 2. До змісту кримінальної відповідальності включається процес притягнення до неї. Необґрунтованість такої позиції вбачається у тому, що |
| Тема: КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ Мета: ознайомити учнів з порядком притягнення до кримінальної відповідальності та видами кримінальних покарань, особливостями кримінальної... |
“ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ” Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям (ст. 45 КК). 7 |
| 2: ПОНЯТТЯ КРИМІНАЛЬНОГО ЗАКОНУ ТА ІНШІ ДЖЕРЕЛА КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА Р України, які визначають загальні положення, підстави та межі кримінальної відповідальності, види злочинних діянь і передбачених... |
Л. В. Чернявська Теорія та історія публіцистики Чернявська Л. В. Теорія та історія публіцистики. Навчальний посібник для студентів магістратури факультету журналістики. Запоріжжя:... |
| РОЗДІЛ Поняття та суть звільнення від кримінальної відповідальності... РОЗДІЛ Поняття та суть звільнення від кримінальної відповідальності в Україні |
2. Принцип змагальності кримінального судочинства та рівності процесуальних... КПК державне обвинувачення процесуальна діяльність прокурора, що полягає у доведенні перед судом обвинувачення з метою забезпечення... |
| Стаття 21. Види відповідальності за корупційні правопорушення За вчинення корупційних правопорушень особи, зазначені в частині першій статті 4 Закону України «Про засади запобігання і протидії... |
КОНФЛ І КТОЛОГ І Я Навчальний посібник Конфліктологія: Навчальний посібник. Авт. Зінчина О. Б. – Харків: ХНАМГ, 2007. – 164 с |
| Законодавством передбачено такі види звільнення від кримінальної відповідальності та покарання |
НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК Сергієнко В. В. Філософські проблеми наукового пізнання : навчальний посібник. / В. В. Сергієнко − Кременчук : Кременчуцький національний... |