|
|
Скачати 0.76 Mb.
|
|
Тема 5: Форми матеріальної та духовної культури християнства. Християнство як культуротворча сила історії. Проблема взаємодії культури і Церкви. Церква як явище історичне та метаісторичне. Християнські принципи культури. Євангелізація та інкультурація як тенденції християнської культури. Процес формування християнської культури. Багатоманітність форм християнської культури. Типи християнської інкультурації. Єдність матеріальної та духовної культури в християнстві. Храм як синтез мистецтв. Церковна та народна культура: єдність та протистояння. Проблема інтеркуляції та неоязичництва. Основні поняття: культура, церковна культура, народна християнська культура, соціалізація, інкультурація, етнізація, уніфікація, паганізація. Питання до лекції:
Питання семінарського заняття:
Методичні рекомендації до семінарського заняття: 1. Християнство завжди було і є значною культуротворчою силою розвитку суспільства. Під його впливом формувалися політичні, правові, філософські, моральні, естетичні та навіть наукові ідеї та ідеали, що визначали культурно-історичне буття європейських спільнот протягом двох тисячоліть. Взагалі ставлення християнства до культури є позитивним, адже культура є середовищем проживання людини, умовою її формування й становлення людиною. Більш того, культура є умовою та середовищем буття Церкви у світі. Адже ні церква, ні людина самі по собі не здатні існувати поза межами культури. Навпаки, сутність церкви, людини й суспільства можуть реалізуватися лише в умовах культури. Остання представляє собою єдність результатів матеріальної та духовної діяльності людини, вона є підсумком зусиль людини спрямованих на збереження й продовження свого роду. В цьому сенсі і християнство і навіть церква є культурним явищем, адже вони мають усі ознаки культурної реальності: історію, соціальні функції, мову, символи, ідеали й цінності, знання й практичні настанови, соціальні інститути, вчення та доктрини. В той же час, християнство визначає, що культура не є достатньою реальністю для буття людини, остання в своїй суті виходить за межі культури − як в напрямі природи, так і в напрямі Бога. Виникнувши в середовищі культури людина потребує Бога, як надкультурної реальності, що перевершує культурне існування. Християнство підкреслює, що фундаментальні принципи культури визначені не лише людиною, але й Богом. Такими засадами будь якої культури є принципи життя, творчості, доцільності, істини, справедливості, добра, правди, краси. Коли людина відступає від цих принципів, то вона втрачає сенс свого культурного буття, і сама культура занепадає. Таким чином, носієм зла і недосконалості виступає як людина, так і культура взагалі. Як особлива реальність присутності Бога в світі − Церква виходить за межі свого культурно-соціального буття. Церква, християнство проголошують ідеї, встановлюють принципи, дають досвід та реалізують практики, що крім культурного мають ще й над культурний, метакультурний сенс. Ідеалом християнства є досягнення стану святості й спасіння, які фактично долають межі суспільних ідеалів і прагнуть до вічного буття й існування. Ідеал Царства Божого є метаісторичним (надкультурним) ідеалом, але реалізуючись в культурі він здійснює її перетворення, наповнює розвиток людства новим змістом. Тобто, ставлячи надприродні, надкультурні ідеали − досягнення яких в умовах світу неможливе, християнство тим самим суттєво перетворює природний хід суспільного життя, задає перспективу, досягненню якої присвячують своє життя люди й окремі культури. Саме як результат реалізації таких ідей є історія європейського суспільства. Для прикладу, на зміну ідеалам античного (і взагалі стародавнього) космоцентризму, які орієнтували людину (мікросвіт) на знаходження свого місця в межах Всесвіту (макросвіту), християнство радикально переорієнтувало ідеали на теоцентричні. Суспільство і людина почали вимірювати своє буття мірою, яку задавав безмежний, трансцендентний, абсолютний Бог. Як наслідок уся культура набуває теоцентричної спрямованості − мова, література, мистецтво, філософія, мораль, політика й наука, здобули нову парадигму розвитку, новий сенс і перспективу свого існування. Поширення християнства передбачає взаємодію двох тенденцій − євангелізації та інкультурації. Євангелізація − це поширення церквою християнських ідей, принципів на усі сфери культури. Інкультурація передбачає освоєння людиною духовної культури християнства, його норм, звичаїв, традицій, цінностей, ідеалів. Інкультурація є процесом перетворення суспільної християнської культури на внутрішню культуру окремої людини. Тут недостатньо простого засвоєння чи знання християнських моральних та догматичних положень, тут вимагається вироблення християнського способу життя, світовідчуття й світопереживання. Метою Церкви є, як допомога у засвоєнні християнських ідей та принципів суспільством, так і сприяння глибокому прийняттю й перетворенню християнськими ідеалами людини. Цей процес не є абстрактним, без першого неможливо друге. Неможливо втілити суспільний та культурний ідеал християнства в секуляризованому, нехристиянському суспільстві. 2. Сучасне християнство наполягає на проведенні традиційних моральних принципів та цінностей у культурному, соціальному, політичному та економічному житті. Християнство усіх конфесій активно протестує проти пороків сучасної цивілізації: індивідуалізму, конс’юмеризму (споживатництва), духу вседозволеності, аморалізму, культу насилля, тощо. На противагу воно проголошує солідаризм, справедливість, моральну рівність усіх перед Богом, тощо. Останнім часом в християнстві все голосніше звучить заклик до оновлення соціального вчення на засадах нової ортодоксії. Негативи масової культури пропонується долати активною проповіддю Христа, Євангелія, створювати дієвий простір християнської культури сучасного типу. 3. Формування християнської культури є складним і багатозначним процесом, який не можливий в чистому вигляді. Кожна християнізована культура залишається індивідуальною. Високі духовні ідеали й принципи християнства, проникаючи в культуру часто не лише змінюють образ цієї культури, але й самі зазнають відчутних модифікацій. Так, можна говорити про «високу» християнську культуру та «народну» християнську культуру. Зрозуміло, що засвоєння християнства представниками освічених та нижчих верств населення буде різним. Поряд з цим варто виділяти образ «чернечого» та «мирського» християнства, міського та сільського, християнства інтелігентського та християнства «бабок», нарешті християнства священників та мирян. Як бачимо не існує одноманітного християнства, воно має різні культурні форми та субформи. При цьому не варто думати, що якась верства населення гарантовано чисто сприймає вчення Христа без перекручень. Існують свої забобони й перекручення, слабкості та недоліки християнства у різних типів населення в різних культурних середовищах. Можна виділяти наступні типи християнської інкультурації: церковне християнство, народне християнство та псевдохристиянство народних забобонів. Церковне християнство є результатом оцерковлення народної культури у світлі Передання, воно спирається на церковну Традицію. Народне християнство є своєрідним синтезом національних культур і місцевих звичаїв з священним Переданням. Вплив тут двосторонній − певну трансформацію зазнає як національна культура, так і християнські ідеї. Такої взаємної трансформації неможливо уникнути. Вона, в порівнянні з церковним християнством, є певним спрощенням християнського вчення й практики. Але народна християнська традиція, все ж, зберігає основні принципи християнства. Абсолютно протилежну ситуацію займає народні забобони, які можна віднести до цілком псевдохристиянських. Вони не лише відроджують народне язичництво, але й магічні уявлення. Згідно цим поглядам на Бога, духовний світ та людей можна впливати за допомогою чаклунства, заклинань, наговорів та магічних обрядів. В Україні в народній свідомості дуже поширені магічні уявлення, що переплітаються з християнськими. Існує чимало магів та чаклунів, що спекулюють на християнській тематиці. Важливо розуміти, що для християнства важливо, як втілення християнських ідеалів в культуру народу, так і необхідність збереження чистоти християнства. Так само актуальним завданням є не лише охорона чистоти християнського вчення від народних забобонів язичницького походження, але і виявлення нехристиянського характеру деяких новітніх забобонів, що виникли під впливом культури народів Сходу (вчення про долю, уявлення про перевтілення душ). Питання для самостійної роботи:
Методичні рекомендації до самостійної роботи: 1. Варто усвідомити, що матеріальна та духовна культура в християнстві тісно пов’язані. Християнство не приймає ідею дуалізму матеріального і духовного. При всій важливості духовного чинника, християнство не приймає спіритуалізму − відірваності духовного від матеріального. Ідеалом тут є поєднання духовного і матеріального. А принципом такого поєднання є образ Ісуса Христа, який об’єднав людську та божественну природу. Таке об’єднання зберігає цілісність і непорушність як людського так і божественного. До такого ідеалу прагне християнство в усіх сферах культури. 2. Найкращим втіленням християнського ставлення до культури є храм. Храм − це синтез мистецтв. В ньому об’єднані усі можливі форми й аспекти християнської культури − естетична, містична, символічна. Під час богослужіння людина видимо споглядає невидиму, «умну» красу Божу, а разом з тим і молиться Богу. Тим самим духовна краса − це краса Божого світу, яка споглядається зимними чуттями. Специфіка християнського мистецтва в тому, що матеріальні предмети мають духовно-символічний сенс, предмети культури є символами іншого буття. Наприклад, ікона є символом духовної постаті на ній зображеній. Богослужіння − символ «Царства Божого», присутності Бога на землі, «рай на землі». Храм − символ ковчега спасіння, місце де «перебуває Бог», дім «отця Небесного». Тим самим, матеріальна культура в християнстві насичена духовними значеннями, а духовна культура втілена в матеріальну форму. Питання для обговорення:
Першоджерела до семінару: Іконошанування − Числа 21: 8-9; Вихід 25: 18-20; Вихід 28: 36-38; Храм − це церква, дім Божий, дім молитви − 1 Тимофію 3: 15; Церква - це тіло, голова якої Христос − 1 Коринф. 12: 27; Ефесянам 1: 22-23, 4: 15-16; Колосянам 1: 18; Дії апостолів 20: 28; Євреям 2: 6; Римлянам 12: 4-5. Святе Передання − 1 Коринф. 11: 2, 15: 1-4; 2 Фесалоник. 2: 15, 3: 6; 1 Тимоф. 6: 20-21; 2 Тимоф. 1: 13; Галатам 1: 8-9; Коринф. 2: 8. Піст, утримання − Іоіль 2: 12; Матфій 6: 16-18, 9: 14-15. Хрест − 1 Коринф. 1: 17-18; Колос. 1: 19-20, 2: 14; Філіп. 3: 18; Ефесян. 2: 16; Євреям 12: 2; Література:
Питання до підсумкової контрольної роботи з курсу «Основи християнської культури»
Контрольні питання з курсу «Основи християнської культури»
Питання для індивідуальної роботи:
|
| Методичні рекомендації шодо проведення семінарських та практичних... Методичні рекомендації щодо проведення семінарських і практичних занять з кримінального процесу для студентів інституту фінансово-економічної... |
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО СЕМІНАРСЬКИХ Й ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ ТА САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ Методичні рекомендації до семінарських й практичних занять та самостійної роботи студентів з дисципліни „Адміністративний процес”.... |
| ПЛАНИ СЕМІНАРСЬКИХ (ПРАКТИЧНИХ) ЗАНЯТЬ з навчальної дисципліни «КРИМІНАЛЬНЕ... Нарські заняття проводяться з метою закріплення тих теоретичних знань з кримінального права, які студент отримує на лекціях і при... |
Методичні рекомендації щодо підготовки студентів до семінарських занять з історії України Найбільш ефективним засобом є семінарське заняття, де студенти вчаться робити доповіді, брати участь у дискусіях, висловлювати та... |
| Методичні рекомендації до семінарських занять з історії України (... Методичні рекомендації до семінарських занять з історії України (для студентів усіх спеціальностей стаціонарної форми навчання) /... |
Методичні рекомендації щодо проведення семінарських занять та самостійної роботи Крім того, перша частина присвячена висвітленню проблем, що стосуються фізичних і юридичних осіб, інтелектуальної власності, позовної... |
| МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ВИВЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ “ІСТОРІЯ РОСІЇ” Вміщені плани семінарських занять, теми та завдання індивідуальних робіт з з дисципліни “Історія Росії” (ІХ – поч. ХХ ст.) та методичні... |
Методичні вказівки та завдання до проведення семінарських занять з дисципліни «СОЦІОЛОГІЯ» |
| Методика проведення семінарських занять План семінарських (практичних)... Мета: засвоєння принципів, завдань та функцій маркетингу і менеджменту. Розгляд проблем реалізації з товарної, цінової політики розподілу... |
РЖАВНА АКАДЕМІЯ БУДІВНИЦТВА ТА АРХІТЕКТУРИ Плани семінарських занять, методичні рекомендації до них, перелік тем рефератів, контрольних робіт,, питань для підготовки до екзамену... |