|
|
Скачати 0.76 Mb.
|
|
Тема 3. : Християнські цінності як основа для «гуманізму любові». Поняття про цінності. Відмінності релігійних та нерелігійних цінностей. Специфіка цінностей різних релігій. Суспільний та індивідуальний аспект цінностей. Теїстично-об’єктивістський характер християнських цінностей. Духовні цінності: ідеали (святість, добро, істина, свобода) та предмети культури (твори, культ, храми). Види християнських цінностей та їх ієрархія: природний та благодатний аспект. Любов як головна цінність християнства. Теоцентричне розуміння любові в християнстві. Причина і природа любові. Особистісний характер любові. Єдність духовних та матеріальних цінностей. Функції християнських цінностей. Проблема істинних та хибних цінностей. Християнська аксіологія та сучасні цінності: труднощі та перспективи діалогу. Цінності сучасної молоді: християнський погляд. Основні поняття: цінності, аксіологія, християнські цінності, духовні та матеріальні цінності, ідеал любові. Питання до лекції:
Питання семінарського заняття:
Методичні рекомендації до семінару: 1. Християнство відноситься до релігій Одкровення. Вся християнська система цінностей має теїстично-об’єктивістський характер, тобто її джерелом є Бог, який визначає зміст цінностей незалежних від суб’єктивізму людини. Бог є онтологічною підставою цінностей. Бог є Любов’ю, Добром, Красою, Істина, Життя, Розум, Буття, тощо. Вони є вищими об’єктивно-теїстичними цінностями. Християнські духовні цінності можна розділити на природні та надприродні. Обидва мають своїм витоком Бога, але зміст і характер природних конституюється (встановлюються і визначається) природними здатностями людини, а надприродні − мають підставою свого існування буття Бога. До природних можна віднести закон, порядок, віру, совість, мислення. Надприродні цінності ґрунтуються на самоодкровенні Бога в Ісусі Христі, який є втіленням Добра, Істини, Свободи, Краси постають вищими духовними цінностями, але найвищою цінністю та ідеалом є Любов. Взаємодія природних та надприродних цінностей встановлює види християнських цінностей та їх ієрархію. Кожна цінність може мати свою анти цінність, хоча вони не абсолютні. За принципом сходження до більш складних цінностей можна виділити наступні природні цінності: натуральні, вітальні, психічні, соціальні, духовні. Природні цінності − усе те, що природа надала в користування людині — чисте повітря, воду, корисні копалини, родючі ґрунти, ліси, багаті на рибу ріки і моря. Вітальні цінності − коли цінністю є здоровий стан організму, а її антиподами — хвороба. Психічними цінностями є певні душевні стани — відчуття комфорту, піднесеності, закоханості, радості, щастя та ін. Протилежними їм є переживання смутку, нещастя, горя. Соціальними цінностями є зайнятість населення, злагода в суспільстві, порядок, мир, демократія. Їм протистоять безробіття, соціальні катаклізми, антагонізми, війни. До сфери духовних цінностей відносять предмети і явища культури в яких об'єктивувались філософські ідеї, художні твори, релігійні доктрини, моральні вчення, юридичні системи, наукові теорії, освітянські концепти, тощо. До вищих духовно-ідеальних цінностей належать найвищі ідеали людства (добро, прекрасне, істина, свобода, справедливість, святість), а їх протилежностями є зло, неістина, потворне, несправедливість, гріховність.
3. Християнська система цінностей зберігає своє значення і в наш час. Щоправда духовні цінності християнства знаходяться в ситуації одночасно конфлікту та діалогу з сучасними цінностями. Сучасні парадигми цінностей можна поділити на модерні та постмодерні. Модерний тип цінностей сучасного суспільства багато в чому є спільним з традиційними християнськими цінностями. Зокрема дуже схожими є біологічні, вітальні, психічні, соціальні та духовні цінності. Навіть вищі духовно-ідеальні цінності модерного типу − благо, справедливість, істина, краса, так само прийнятні для християнства. Щоправда вони співпадають далеко не в усьому. Якщо християнська система цінностей є релігійною, об’єктивістською та теїстично-теоцентричною, то модерні системи цінностей коливаються між крайнім індивідуалізмом і демократизмом, або колективізмом і авторитаризмом. В рамках модерних систем індивідуалістського типу домінують ліберальні цінності, в межах колективістських − надається перевага консервативним суспільним цінностям. За характером сучасна модерна західна культура є гуманістичною, адже вищою цінністю виступає людина. Вищим ідеалом тут є задоволення потреб, захист інтересів і прав людини. З середини XX ст. на Заході розвивається постмодерна культура, яка культивує постмодерністські цінності. Вони є вкрай індивідуалістськими та навіть суб’єктивістськими. Фактично, цей тип цінностей руйнує традиційні християнські та модерні типи цінностей. На відміну від класичного гуманізму постмодерна культура в цілому втратила орієнтацію на Бога і культивує постгуманістичні цінності. Її ідеалом є абсолютно вільна особистість, яка подолала залежність від усіх тотальностей: Бога, вищих цінностей, гуманізму, моралі, ідеології, тощо. Християнство в наш час проводить діалог і суперечку, як з модерною культурою та її цінностями, так і з постмодерною культурою та характерними для неї постцінностями. У протистоянні модерній культурі християнство виступає проти атеїзму, сцієнтизму, класичного гуманізму. Але воно може прийняти ієрархію класичних систем цінностей, ідеологеми тотальностей Бога, моралі, духовних принципів. У суперечці з постмодерною культурою християнство перебуває в ситуації де панують абсолютні плюралізм, антисцієнтизм, ірраціоналізм, адогматизм та тотальний деконструктивізм. Як це не дивно, але навіть в таких умовах християнство може відстоювати себе і свою систему цінностей. На перший план в проповіді християнства виходять апофатизм (акцент на непізнаваності Бога), адогматизм, парадоксальність. А серед цінностей наперед виступають віра, надія й любов. Особливо важливою парадигмою майбутнього в християнстві є любов, яка стає парадигмою нового «гуманізму любові». Питання для самостійної роботи:
Методичні рекомендації для самостійної роботи: 1. Цінності − те, що відчуття людей визнають найвартісним, тим, що стоїть над усім і до чого треба прагнути, споглядати, відноситися з повагою, визнанням, шануванням. Необхідно відзначити, що цінності являють собою ірраціональну глибину світогляду людини. Вони не піддаються логіці раціонального пізнання. І виявляються у особистісних почуттях добрі і зла, симпатії та антипатії, любові та ненависті, дружби та ворожості. Людина утворює специфічний аксіосвіт − світ цінностей, значень, ідеалів, вподобань, норм, які фактично визначають її буття. Світ людського буття − це світ цінностей. Це особливий космос естетикос. Існує особливий тип релігійних цінностей, який має свою природу і структуру. Релігійні цінності відрізняються від нерелігійних. Релігійні цінності є теоцентричними, вартісність речей, подій та явищ в межах релігійних цінностей визначається приналежністю до сфери священного, релігійного авторитету, релігійної свідомості (знання, віра, емоції), релігійних відносин, святинь (культ) та релігійних спільнот. Ієрархія священного є визначальним ієрархії цінностей. Релігійні цінності мають суспільний та індивідуальний аспект. Суспільними (колективістськими) є цінності прийняті усією релігійною спільнотою: спасіння, мир, єдність, спілкування, авторитет, тощо. До індивідуальних релігійних цінностей відносять такі, що складають основу особистісних пріоритетів та ідеалів віруючого: святість, спасіння, чистота. Існує, також, поділ цінностей на духовні та матеріальні, хоча акцент робиться на духовних. Релігія переважно продукує систему духовних цінності, хоча серед них можна виділити ідеали (святість, добро, істина, свобода) та духовні цінності матеріального плану − предмети культури (твори, культ, храми). В різних релігіях різне ставлення до матеріальних цінностей (економіка, гроші, товар, ринок, знаряддя праці, засоби виробництва, тощо). В більшості релігій матеріальні цінності є залежними, похідними від духовних, вони не самоцінні і виступають засобами для реалізації духовних завдань. 2. Якщо поділяти релігії на природні релігії (нетеїстичні) та релігії Одкровення (теїстичні: іудаїзм, християнство, іслам), то система цінностей природних релігій визначається прийнятими в певному суспільстві звичаями, нормами, ритуалами, духовними прозріннями, тоді як в релігіях Одкровення цінності мають надприродний характер − їх джерелом виступає єдиний Бог. В залежності від характеру релігії, в кожній релігії виділяють основну групу цінностей, а також одну, чи декілька, вищих духовних цінностей. Так, в релігіях Індії духовними цінностями є життя, спокій, безпристрасність, духовна чистота, але найвищою цінністю є пробудження, просвітленість. В конфуціанстві − справедливість, мужність, відданість, чемність, щирість, але найвищою є людинолюбство (жень). В зороастризмі − чистота, світло, творчість, але вищою цінністю є Добро. В іудаїзмі до духовних цінностей належать: святість, спасіння, моральність, добро, віра, але вищою є Закон, Завіт з Богом. У мусульман − віра, мужність, чистота, милосердя, але найвищою є покора, відданість Богу. В християнстві духовними цінностями є смирення, чистота, радість, свобода, віра, надія, але найвищою є любов. 3. В християнстві немає протиставлення духовних і матеріальних цінностей, тому, що не існує протистояння Бога й світу, людини й Бога, тіла й душі. Реалізація духовних ідеалів й цінностей можлива і необхідна в матеріальній сфері. Так само і матеріальні цінності потребують вищих парадигм свого розвитку − духовних цінностей. Матеріальні цінності є цінності-засобами для реалізації духовних цінностей-цілей. Наприклад, в якості ідеалів матеріальних цінностей − грошей, праці, господарювання, матеріальних ресурсів, виступають духовні цінності − мир, спокій, щастя, справедливість. Функціями християнських цінностей є конституююча, орієнтаційна та нормотворча. З'ясовуючи, що є добро, прекрасне, істина, справедливість тощо, цінності конституюють сенс людського життя, утворюють його духовну основу. Метою життя християнина є реалізація вищих духовних ідеалів та цінностей. Сенсом життя християнина є досягнення буття в любові. Будучи орієнтирами, цінності постають у формі ідеалів — вільно прийнятих зразків поведінки, прообразів духовних предметів, які орієнтують людину на втілення волі Бога та саморозкриття. Цінності не тільки формують ідеали, вони передбачають вибір людини на користь добра, прекрасного, справедливого, стають нормами діяльності людей. Норми — це правила, вимоги, закони поведінки, які виводяться із сенсу цінності. Питання для індивідуальної роботи:
Питання для обговорення:
Першоджерела по темі семінару:
Література:
Тема 4: Суспільний ідеал християнства та його втілення в українському суспільстві Церква як суспільний та духовний інститут. Відмінності християнської спільноти від інших релігійних спільнот. Ідеал сучасної християнської Церкви: «цивілізація любові». Ставлення християнства до сучасної культури та цивілізації. Християнство і сучасна масова культура. Ставлення християнства до держави. Моделі взаємодії церкви та держави. Функції Церкви в державі та суспільстві. Вплив Церкви на суспільні та державні відносини в Україні. Християнство і права людини. Доброчинність як вияв соціальної солідарності та християнської любові. Процеси секуляризації, етнізації та уніфікації в сучасному християнстві. Конфлікт консерватизму та лібералізму в християнстві. Християнство та сучасні ідеології. Екуменізм як важливий чинник відносин між християнами. Християнський та світський гуманізм. Перспективи розвитку християнства в сучасному світі. Основні поняття: Церква, «цивілізація любові», народна християнська культура, права людини, християнський солідаризм, християнський гуманізм, етнізація, уніфікація. Питання до лекції:
Питання семінарського заняття:
Методичні рекомендації до семінарського заняття: 1. Метою і суспільним ідеалом християнства є максимальна християнізація культури й суспільства згідно принципів любові, миру, справедливості, милосердя. Зусилля по християнізації церква здійснювала протягом усієї історії свого існування. Щоправда християнізація розумілася не лише як моральне і поступове вдосконалення людини, але часто проводилася як насильне нав’язування церковних доктрин та ідей політичними засобами, або шляхом маніпуляцій та боротьби за владу. Домінувала думка, що християнізувати суспільство може лише християнська влада, яка сама по собі здатна побудувати суспільство й культуру добра й любові. Часто навіть не звертали увагу на негативні засоби реалізації такої мети. В результаті з багатьох причин, і зокрема й церковних, в Європі почався процес секуляризації − відокремлення суспільства і держави від релігії. В сучасному світі християнство не займає домінуючих владних позицій, можливість його політичного впливу на суспільні процеси обмежено законодавствами різних країн (норма про відокремлення церкви від держави та школи). В той же час християнство не відмовилося від своєї духовної мети. Воно дійшло усвідомлення того, що ідеал любові не може бути нав’язуватися насильно. Тому зусилля християнських спільнот в наш час спрямовані на мирні, не політичні, культурні і поступові перетворення життя держав і суспільств. Ідеалом таких зусиль є побудова «цивілізації любові» − мирного співіснування людей, культур та держав. 2. Християнство разом з римською юридичною теорією здійснили значний вклад у формування ідеї прав людини. В текстах Біблії формується ідеал особистості, як унікального буття, а римська правова теорія вперше сформулювала ідею та практику держави, порядок якої регулюється правовими відносинами та законами. Пізніше в томізмі та неотомізмі обгрунтовується ідея природного права (закону) на якому грунтується божественне право Церкви. Саме ця концепція, згідно якої кожна людина повинна мати і захищати свої природні права (на життя, достоїнство, свободу), вплинула на формування сучасної ідеї прав людини. Таким чином, християнство не суперечить і навіть навпаки підримує і зацікавлене у захисті прав людини. Серед суспільних прав людини існує право на свободу совісті − вільний вибір та зміну релігійних переконань. Також останнім часом в християнстві йдеться про культурно-історичне право кожної релігії та віри на свою ідентичність. Вітається ідея релігійної багатоманітності, як прояв і ствердження релігійних ідентичностей в глобалізованому світі. Можна говорити і про моральні права людини − право на любов, правду, помилку, істину, самотність, спілкування. Таким чином, християнство приймає, підтримує й продовжує розвивати ідею прав людини не лише в правовому, але й в кульурному та моральному значенні. Головне для Церкви – це захист прав людини на вільне віросповідання, збереження традиційних християнських цінностей, застосування норм моральної поведінки в політичному та економічному житті. 3. Важливим чинником соціальної доктрини Церкви є ставлення до держави. Насамперед важливо усвідомити, що Церква не вважає нормативним видом соціального життя монархію, аристократію чи республіку. Християнство приймає будь який соціально-політичний устрій з умовою, що він не відкидає християнських принципів. Найкращим для блага Церкви є демократичний устрій держави, адже в його умовах можлива найбільша реалізація самодіяльності, прав і свобод людини. В цьому контексті прийнятні різні варіанти взаємодії церкви та держави: форма залежного існування (цезаропапізм), форма повної автономії і відокремленості, форма співпраці та кооперації. Перша була реалізованою в історії Візантійської та Російської імперій, і привела до тяжких наслідків втрати Церквою своєї свободи. Дві останні прийнятні для незалежного і вільного існування церкви в суспільстві. Церква не повинна виконувати в суспільстві ідеологічних, державницьких функцій. Вона покликана завжди залишатися втіленням чистого образу Бога в державі та суспільстві. Питання для самостійної роботи:
Методичні рекомендації для самостійної роботи: 1. Християнська Церква має чимало вимірів свого існування. Її суттю і прообразом є боголюдська природа Ісуса Христа. Відповідно, Церква завжди має два аспекти в своєму існуванні, завданнях, діяльності. Онтологічно Церква − це єдність божественного та культурно-історичного. Містично − «тіло Христове», божественна та людська природа Христа. В суспільному сенсі − релігійна інституція, що має духовні та суспільні функції, завдання, діяльність. Тобто, основним завданням і місією Церкви є сотеріологічна, вона допомагає християнам досягнути Бога. Але на шляху до реалізації цієї мети Церква виконує значну соціальну, культурну роль. Така роль Церкви як суспільного інституту та релігійної організації в житті суспільства, її суспільна функція та діяльність може бути самодостатньо оціненою і вивченою. Саме про таку роль Церкви та її взаємодію з різними суспільними чинниками йде мова в даній темі. 2. Означена специфіка християнської Церкви визначає її відмінності від інших релігійних спільнот. Спільного в діяльності християнської Церкви та інших релігійних общин є те, що вони виконують подвійну функцію: спасительну та суспільну, прагнуть до подвійної мети − досягнути вічності для своїх вірних та максимально допомогти їм в цьому світі. В реалізації цього завдання чимало релігійних інституцій робить надзвичайно багато, часто навіть більше ніж християнські церкви. Відмінність між християнством та іншими релігіями полягає в баченні суспільного ідеалу. Для ісламу суспільний ідеал полягає у створенні світової ісламської держави, або світового об’єднання ісламських країн в яких було б можливим пряме правління Бога, або хоча б основним законом був Шаріат. Для іудаїзму ідеалом суспільного життя, так само, є досягнення такого суспільства в якому люди підкорювалися Закону Бога, а домінуюче місце в управлінні посідали б євреї. Буддизм особливо не переймається досягненням конкретного ідеалу, він прагне, щоб в світі при будь яких суспільних відносинах панував мир та спокій. Аналогічну мету переслідують більшість релігій. Суспільний ідеал християнства коливається в окремих церквах від радикальної апокаліптики (загибель світу цього і скоре наближення Царства Бога) до ідеалу сучасної християнської Церкви як «цивілізації любові». Варто зазначити, що перший варіант є маргінальним в контексті історії суспільних уявлень Церкви, він ніколи не набував значного поширення і не відігравав головної ролі. Насправді соціально значимим є другий варіант, в якому Церква постає творчим началом історії, місія якої полягає в плеканні принципу любові в усіх сферах суспільних відносин. 3. Сучасне християнство має декілька важливих тенденцій. Постійно взаємодіють, вступаючи в діалог та протиріччя консерватори та ліберали. Перші намагаються повернутися назад до традиції, другі прагнуть адаптувати традицію до сучасності. В той же час, не всяке повернення до традиції є консерватизмом. Рух оновлення традиції складає важливу рису сучасного християнства. Він називається неоортодоксією − новою ортодоксією, оновленням класичного християнського вчення. Цей рух охоплює всі напрями в християнстві. Існує католицька, православна та протестантська неоортодоксія. В межах неоортодоксії, в свою чергу, розвивається неопатристика − відродження й переосмислення ідей патристики (отців Церкви), неоєвангелізм − повернення до ідеалів Євангелія та Євхаристії. Їх об’єднує прагнення до нової християнізації світу, подолання негативних наслідків секуляризації, атеїзму, глобалізації, авторитаризму, тощо. На їх думку світ має розвиватися на засадах любові, нової проповіді Євангелія та Христа. 4. Церква виступає за розквіт доброчинності як вияву соціальної солідарності та християнської любові. Завданням держави Церква вважає захист від соціального зла, від злочинів проти особистості та суспільства. Завданням громадянського суспільства Церква вважає побудову «цивілізації любові» - братських відносин взаємодопомоги, живих особистих зв’язків, що втілювали б в життя ідеали всеохоплюючої любові. Питання для індивідуальної роботи:
Питання для обговорення:
Першоджерела до семінару:
Література:
|
| Методичні рекомендації шодо проведення семінарських та практичних... Методичні рекомендації щодо проведення семінарських і практичних занять з кримінального процесу для студентів інституту фінансово-економічної... |
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО СЕМІНАРСЬКИХ Й ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ ТА САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ Методичні рекомендації до семінарських й практичних занять та самостійної роботи студентів з дисципліни „Адміністративний процес”.... |
| ПЛАНИ СЕМІНАРСЬКИХ (ПРАКТИЧНИХ) ЗАНЯТЬ з навчальної дисципліни «КРИМІНАЛЬНЕ... Нарські заняття проводяться з метою закріплення тих теоретичних знань з кримінального права, які студент отримує на лекціях і при... |
Методичні рекомендації щодо підготовки студентів до семінарських занять з історії України Найбільш ефективним засобом є семінарське заняття, де студенти вчаться робити доповіді, брати участь у дискусіях, висловлювати та... |
| Методичні рекомендації до семінарських занять з історії України (... Методичні рекомендації до семінарських занять з історії України (для студентів усіх спеціальностей стаціонарної форми навчання) /... |
Методичні рекомендації щодо проведення семінарських занять та самостійної роботи Крім того, перша частина присвячена висвітленню проблем, що стосуються фізичних і юридичних осіб, інтелектуальної власності, позовної... |
| МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ВИВЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ “ІСТОРІЯ РОСІЇ” Вміщені плани семінарських занять, теми та завдання індивідуальних робіт з з дисципліни “Історія Росії” (ІХ – поч. ХХ ст.) та методичні... |
Методичні вказівки та завдання до проведення семінарських занять з дисципліни «СОЦІОЛОГІЯ» |
| Методика проведення семінарських занять План семінарських (практичних)... Мета: засвоєння принципів, завдань та функцій маркетингу і менеджменту. Розгляд проблем реалізації з товарної, цінової політики розподілу... |
РЖАВНА АКАДЕМІЯ БУДІВНИЦТВА ТА АРХІТЕКТУРИ Плани семінарських занять, методичні рекомендації до них, перелік тем рефератів, контрольних робіт,, питань для підготовки до екзамену... |