|
|
Скачати 0.76 Mb.
|
|
Тема 2: Особливості християнського вчення про мораль. Поняття моралі, моральності, етики, етосу. Співвідношення світської та релігійної моралі. Види та рівні етосу: загальнолюдський, релігійно-національний та первинний. Біблійні витоки християнської моралі. Специфіка старозавітного та християнського етосу: Декалог і заповіді блаженств. Природні та надприродні заповіді в християнстві. Взаємодія в християнстві природного закону совісті та надприродної благодаті віри. Моральні та сакраментальні заповіді християн. Зв’язок церковних таїнств та моральної поведінки. Духовна досконалість як мета морального життя в християнстві. Християнське тлумачення професійної, економічної та господарської етики. Застосування норм моральної поведінки в політичному та економічному житті. Проблеми та антиномії християнської моралі. Перспективи та протиріччя реалізації морального ідеалу в буденному житті. Християнський етос в добу постмодерну. Шляхи оновлення християнської моралі. Основні поняття: мораль, етос, християнська мораль, заповіді, Декалог, блаженства. Питання до лекції:
Питання семінарського заняття:
Методичні рекомендації до семінарського заняття: 1. Визначальними підходами до моралі є її світське та релігійне розуміння. В центрі світських моральних систем стоїть, або благо людини, або благо суспільства. Відповідно, виділяють індивідуалістські та колективістські види моралі. Разом принципи моралі тут виводяться з засад розуму, звичаїв, культурно-обумовлених правил, потреб та інтересів спільнот та державних утворень. Найвищим досягненням суспільної моралі є реалізація принципів гуманізму − приорітет прав та інтересів людини над інтересами спільностей. Суттю релігійної моралі є постулати виведені з релігійних положень, що спираються на авторитетні священні книги, приписи, а зрештою на релігійні одкровення. 2. В Біблії існує поділ на природні та надприродні моральні норми. В Старому Завіті представлені переважно моральні норми природного Закону (поважати батьків, не вбивати, не красти, не свідчити проти ближнього, не бажати майна ближнього, тощо). Основним моральним принципом тут є дотримання справедливості − «як ти хочеш, щоб поступали з тобою, так і ти чини». Серед вимог Нового Завіту переважають моральні заповіді надприродного характеру (любити і прощати ближніх, любити і прощати ближнім і ворогам, не розлучатися, не гніватися, не засуджувати інших, бути досконалими, як Бог). Основним моральним принципом тут є любов. Таким чином, в Біблії поєднуються вимоги природного та надприродного характеру, що особливо видно в християнській моралі. Моральні заповіді Христа мають на меті не тільки досягнення людської довершеності, але і життя згідно із надприродним для людини способом існування. Христос говорить: «Ви чули, що сказано древнім «не убий», Я ж вам кажу: не гнівайся ні на кого»; «Ви чули, що сказано древнім: люби ближнього свого, Я ж вам кажу: любіть ворогів ваших», тощо. Христос протиставляє власні заповіді заповідям Старого завіту по одній важливій причині. Вимоги Старого завіту християнство оцінює як підтвердження природного закону: «не чини іншому того, чого не хочеш собі». Цей закон вкорінений в совісті кожної людини. Тому моральні заповіді старозавітного Декалогу християнство вважає підтвердженням природного закону. Це очевидно у випадку заповідей: «не вбий», «не кради», «поважай батька і матір». Але християнство вважає, що серед норм природного закону є така: «пізнай Істину і тримайся її», а тому природною є заповідь «шануй єдиного Бога», який і є цією Істиною. Істина про існування єдиного Бога та необхідність поклоніння йому є найважливішою серед заповідей, виконання яких робить людину людиною. Не менш важливою є і заповідь «люби ближнього твого». Сучасній людині неочевидна природність заповіді «не чини перелюбу», бо ми живемо в часи торжества моральної розбещеності. Але християни вважають цю вимогу нормою природної моралі, оскільки чоловік та жінка створюють сім’ю як особливу містичну реальність, єдину клітинку, завданням якої є досягнення повноти любові, в тому числі через народження дітей. Заповідь «не побажай добра ближнього твого і жінки його» говорить не про зовнішню поведінку людини, а про внутрішні переживання. Ця заповідь застерігає від такої руйнівної для людського суспільства пристрасті, якою є заздрість. Заповіді Христа принципово вивищуються над заповідями Декалогу. Христос закликає своїх учнів не лише до буття довершеними людьми, але і до того, щоб вони «стали синами Бога вишнього». Христос вчить «вчиняти як Бог, що посилає дощ не лише добрим, але і злим». Моральний ідеал Христа – це жертовна любов, яка не чекає подяки у відповідь. На думку християн, заповіді Христа змальовують ідеал святості, якого людина не може досягнути сама. Неможливо власними силами «полюбити ворогів», «підставити щоку», «не вимагати боргів назад», тощо. 3. Окрім моральних заповідей в Біблії існує вимога дотримуватися певних сакраментальних норм − приймати участь в обрядах, таїнствах, церемоніях. Причому виконання сакраментальних заповідей вважається так само важливою як і моральних. Людина може здійснити моральні заповіді Христа лише тоді, коли їй допоможе сам Бог. Ця Божа допомога називається «благодаттю». Благодать – це духовна сила, що подається в таїнствах Церкви, переважно в причасті. Христос не обмежився вимогами щодо моральної поведінки своїх учнів. Він заснував свою Церкву та вимагав участі в особливих містичних діях – таїнствах Церкви. «Хто не охреститься, той не спасеться»; «Покайтеся, тому що наблизилось Царство Боже»; «Хто не буде причащатися Плоті і Крові Моєї, той не ввійде в Царство Небесне». Такі заповіді Бога вимагають участі людей, які бажають спасіння, в таїнствах хрещення, покаяння, причастя. В таїнстві хрещення відбувається духовне народження особистості і надаються духовні сили для подальшого духовного розвитку. В таїнстві покаяння людина може духовно відродитися, знову отримати чистоту душі, подібну до тієї, що вона мала після хрещення. В таїнстві причастя звичайний християнин отримує сили для духовного зростання, а довершений єднається із Богом. Християнське життя концентрується навколо участі в таїнстві причастя. Християнин виконує моральні заповіді, щоб пережити причетність до Бога під час причастя. Християнин причащається, щоб мати духовні сили йти шляхом виконання моральних заповідей. Ідеалом християнського життя є єднання з Богом, яке описується як рай та життя майбутнього віку. Рай – це не якесь місце на небі, а перебування поряд з Богом, в Його світлі. Життя майбутнього віку – це перебування поряд із Богом не лише душі, але і всієї людини – разом із тілом, яке Бог «воскресить», тобто створить наново під час другого пришестя Христа. Отже, важливість сакраментальних заповідей випливає із значення й ролі Церкви в житті людини. Адже Христос заснував Церкву, як общину любові в якій присутні Він і Святий Дух. Метою ж християнського життя є єднання з Богом, яке можливе не лише через віру, але і в символічно-сакраментальних діях встановлених Богом. Духовна досконалість людини полягає у реалізації моральних та сакраментальних обов’язків. Наприклад, зберегти силу віри й любові неможливо без сповідування гріхів та єдності з Богом, а вони, в свою чергу, стають можливими завдяки таїнствам каяття та євхаристії. В той же час, необхідно підкреслити, що сакраментальні заповіді мають сенс не самі по собі, а у тісному зв’язку з реалізацією моральних норм. Питання для самостійної роботи:
Методичні вазівки до самостійної роботи: 1. Мораль − це спосіб поведінки та норми, які регулюють взаємини між людьми. Регуляція взаємин людей в суспільстві може бути правовою та моральною. Правова регуляція відносин між людьми здійснюється за допомогою формально-юридичних законів, правил, суспільних норм, які передбачають оцінку відповідності дій людини нормам права та законам певного суспільства. Мораль здійснює регулюцію відносин між людьми виходячи з принципів етики та моральних настанов. Це засади добра, справедливості, гуманного ставлення до інших. Можна виділити види етосу в залежності від універсалізму їхніх моральних приписів: первинний, релігійно-національний та загальнолюдський. Первинними називають моральні засади розраховані на регуляцію місцевих, локальних спільнот. Релігійно-національні моральні принципи діють в більш широкому контексті народів, локальних національних культур, або релігійних утворень. Загальнолюдськими є моральні норми спрямовані на регуляція взаємин між людьми різних національних та релігійних культур та поглядів. 2. Християнська мораль є релігійною. Вона виводиться з Біблії та настанов Церкви. Авторитет християнської моралі визначається авторитетом Писання, Ісуса Христа та Церкви. Таким чином, християнська мораль є теоцентричною і в цьому вона протилежна світській гуманістичній моралі, зосередженої на людині. Необхідно розуміти, що навіть в самій релігії, і зокрема в християнстві, є моральні норми природного та надприродного характеру. Природні приписи моралі є обов’язковими для будь якої людини з очевидністю, вони багато в чому аналогічні світській гуманістичній моралі та природній моралі інших релігій. Так, заповіді, які забороняють вбивати, красти, обманювати, чинити перелюб фактично однакові в усіх релігіях та етиках світу. Порушеннями моралі ці норми вважаються хоча б тому, що суперечать совісті та розуму кожного. Але джерелом їх виникнення все одно виступає Бог, як гарант життя суспільства та людини. Натомість надприродні заповіді виходять за межі вимог совісті й розуму, їх не можна вивести з повсякденного життя суспільства та здорового глузду. Надприродні норми моралі є богонадхненними, вони вимагають віри. Вимоги надприродних заповідей, часто настільки незвичні, що людина не може пояснити їх необхідність логікою. Наприклад, вимога не вбивати інших є зрозумілою і логічною, адже так само можуть вбити тебе. Навіть вимогу любити ближнього, прощати людям можна пояснити, якщо під ближнім розуміти «тих хто нас любить». Але вимогу «любити ворогів, молитися за них, благословляти їх» важко прийняти, враховуючи складні обставини життя. Таку вимогу можна виконати лише вірою. Більш того, для реалізації цієї заповіді необхідна сила божественної любові. 3. Християнська мораль відіграє важливу роль і в сучасності. Щодо її місця і ролі в житті суспільства існує декілька підходів. Перший підхід стверджує, що християнська мораль є релігійно-конфесійною, тому вона не може в повній мірі регулювати стосунки сучасного секулярного суспільства. Християнська мораль має залишатися на індивідуальному, а не загальному рівні. Вона завжди є мораллю партійною та ідеологічною, виражає інтереси окремих груп людей, якими є християнські церкви. При такому підході відкидається духовний зміст християнської моралі, її претензію до універсалізму. Другий підхід наполягає, що християнська мораль вічна і незмінна в усіх своїх виявах, і тому вона повинна бути радикально втіленю в життя окремих людей, так і спільнот. При цьому речники такого підходу, як правило, акцентують на істинності якоїсь однієї Церкви та її тлумачення моралі. В такому випадку часто вважають, що місія поширення та підтримки християнської моралі в суспільстві має бути покладена на державу, і що суспільство просто зобов’язане жити по християнські. При такому підході функції релігійної моралі фактично ототожнюються з функціями світської моралі. Християнська мораль видається універсальною і загальнообов’язковою не за своїм змістом, а за впливом у суспільстві. Тому, насадження обов’язковості християнської моралі для всіх сприймається як обов’язок Церкви, суспільства та держави. Третій підхід вважає, що християнська мораль є універсальною, а не конфесійною. Вона відкрита для всіх, але не може бути насильно нав’язаною, законодавчо закріпленою чи перетвореною на ідейну функцію держави. Будучи універсальною за змістом та роллю, християнська мораль залишається релігійною мораллю в світському суспільстві, вона вимагає вільного прийняття. Завдання проповіді християнства залишається місією віруючих, а не державних структур. Її вплив на суспільну мораль завжди є перспективною метою і завданням. Але надзвичайно важливо, щоб заповіді церковно-конфесійні не ставали на перший план перед заповідями загальнохристиянськими. Щоб заповідь любити ближнього не обмежувалася любов’ю до представника своєї конфесії. Для існування в сучасному світі важливо як дотримуватися вимог надприродної моралі так і вимог природної моралі. Щоправда не варто завищувати планку таких вимог. Норми надприродної моралі завжди залишаються вимогами для окремого індивіда здатного їх втілити, вони ніколи не можуть бути вимогами для усього суспільства. Достатнім для перебування в суспільстві є вимоги природної моралі. Вони мають бути посильними і обов’язковим для всіх. Можливі різні модифікації золотого правила етики. 4. Принципи професійної моралі грунтуються як на природних нормах християнського Закону так і на вимогах щодо виконання своїх своїх професійних обов’язків. Кожен фахівець повинен чесно, віддано виконувати свої обов’язки, виконувати накази своїх керівників, чемно поводитися з усіма колегами. Християнин повинен виконувати основні моральні вимоги: не красти, не брехати, не лінуватися, тощо. Він повинен мати відчуття, що ніби сам Бог заповідає йому виконувати свої професійні обов’язки. Тому вітаються слухняність, ініціатива, розсудливість, вимогливість, стриманість, відповідальність, мужність. Професійні обов’язки необхідно виконувати до тих пір, поки вони не вступають у конфлікт з релігійними нормами. А так як останні стосуються лише духовної та моральної сфери, то фактично виконання професійних вимог не може вступити в супереч з виконанням релігійних приписів. Зрозуміло, окрім випадків, коли вимагаються виконання неуставних доручень. І тут від християнина вимагається мужність і розсудливість. Питання для індивідуальної роботи:
Питання для обговорення:
Теми для творчих робіт:
Першоджерела по темі семінару:
Література: Барбур И. Этика в век технологии. – М.: ББИ, Бальтазар Г. У., Ратцингер Й., Шюрман Х. Принципы христианской этики. – М.: ББИ, 2007. Гуроян В. Воплощенная любовь. Очерки православной этики. – Хейз Р. Этика Нового Завета. – М.: ББИ, 2005. Шнакенбург Р. Етичне послання Нового Завіту. – К.: Дух і літера, 2005. |
| Методичні рекомендації шодо проведення семінарських та практичних... Методичні рекомендації щодо проведення семінарських і практичних занять з кримінального процесу для студентів інституту фінансово-економічної... |
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО СЕМІНАРСЬКИХ Й ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ ТА САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ Методичні рекомендації до семінарських й практичних занять та самостійної роботи студентів з дисципліни „Адміністративний процес”.... |
| ПЛАНИ СЕМІНАРСЬКИХ (ПРАКТИЧНИХ) ЗАНЯТЬ з навчальної дисципліни «КРИМІНАЛЬНЕ... Нарські заняття проводяться з метою закріплення тих теоретичних знань з кримінального права, які студент отримує на лекціях і при... |
Методичні рекомендації щодо підготовки студентів до семінарських занять з історії України Найбільш ефективним засобом є семінарське заняття, де студенти вчаться робити доповіді, брати участь у дискусіях, висловлювати та... |
| Методичні рекомендації до семінарських занять з історії України (... Методичні рекомендації до семінарських занять з історії України (для студентів усіх спеціальностей стаціонарної форми навчання) /... |
Методичні рекомендації щодо проведення семінарських занять та самостійної роботи Крім того, перша частина присвячена висвітленню проблем, що стосуються фізичних і юридичних осіб, інтелектуальної власності, позовної... |
| МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ВИВЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ “ІСТОРІЯ РОСІЇ” Вміщені плани семінарських занять, теми та завдання індивідуальних робіт з з дисципліни “Історія Росії” (ІХ – поч. ХХ ст.) та методичні... |
Методичні вказівки та завдання до проведення семінарських занять з дисципліни «СОЦІОЛОГІЯ» |
| Методика проведення семінарських занять План семінарських (практичних)... Мета: засвоєння принципів, завдань та функцій маркетингу і менеджменту. Розгляд проблем реалізації з товарної, цінової політики розподілу... |
РЖАВНА АКАДЕМІЯ БУДІВНИЦТВА ТА АРХІТЕКТУРИ Плани семінарських занять, методичні рекомендації до них, перелік тем рефератів, контрольних робіт,, питань для підготовки до екзамену... |