|
|
Скачати 0.67 Mb.
|
|
Порівняльна х-ка засобів формування доказів сторони обвинувачення та захисту.
Тактичний прийом у сфері судочинства – це розроблена на основі даних науки, узагальнення слідчої і судової практики та вимог закону рекомендація про певну лінію поведінки, спрямовану на розв'язання окремого завдання у сфері судочинства; ознаками тактичного прийому є його: науковий характер, практична обґрунтованість, системність, рекомендаційний характер, альтернативний характер, законність, етичність, цілеспрямованість, пізнавальна цінність, доступність, вибірковість, економність, ефективність, ефектність; а принципами їх допустимості є: законність, справедливість, наукова обґрунтованість, доцільність.
Структура істинності являє собою двомісне співвідношення: між об’єктивною дійсністю та суб’єктом, а достовірність – тримісне співвідношення: між об’єктивною дійсністю, суб’єктом і виявленою ним істинністю, іншими словами, як він чи інша особа ставляться до істини (сприймають її), наскільки ця істина переконлива «для інших».
Під спеціальними знаннями слід розуміти “сукупність відомостей, отриманих у результаті професійної спеціальної підготовки, що створюють для їх власника можливість вирішення питань у якій-небудь галузі”. Спеціальні знання – це знання, які не відносяться до загальновідомих і які створюють передумови професійної підготовки з наукових, інженерно-технічних і виробничих спеціальностей, а також не загальновідомі знання, необхідні для заняття якими-небудь видами діяльності. Щодо форм застосування спеціальних знань, то вони можуть використовуватись: самим слідчим; у формі призначення експертизи; у формі призначення ревізії; у формі участі спеціаліста у слідчих діях і консультативної допомоги спеціаліста без залучення його до участі в слідчих діях. Законодавством врегульовано лише 2 форми застосування спец знань: участь спеціаліста у СД; проведення експертизи. При розгляді даного питання принциповим є поділ форм використання спец знань на процесуальні та не процесуальні. Процесуальними формами використання є: безпосереднє використання спец знань слідчим, прокурором і судом при виконанні своїх процесуальних фу-цій збирання, дослідження й оцінки доказів; участь спеціалістів у провадженні СД; призначення і проведення судових експертиз. Непроцесуальними є: консультативна та довідкова діяльність спеціалістів; проведення ревізійних, аудиторських дій; участь суб’єктів спец знань в ОРЗ; попередні дослідження матеріальних об’єктів спеціалістами та експертами; результати перевірок та криміналістичними обліками.
Розслідування – це процес пізнання, що базується на процесах відображення. А оскільки відображення є результатом взаємодії, то й пізнавальне відображення є результатом активної, цілеспрямованої взаємодії його суб’єкта з об’єктом пізнання.
Правопорушення — це суспільно небезпечне винне протиправне діяння (дія або бездіяльність) деліктоздатного суб'єкта, за яке чинне законодавство передбачає юридичну відповідальність. Профілактика правопорушень - система організаційних, правових і виховних заходів, спрямованих на попередження та усунення причин і умов, що сприяють учиненню протиправних дій.
Відповідно до чинного КПК докази – це фактичні дані, отримані в передбаченому КПК порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий-суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Джерела доказів – це носії інформації, її джерело, а доказ – це сама інформація. Відомості про один і той самий факт можуть бути отримані з декількох джерел і навпаки, з одного джерела можуть бути отримані відомості про декілька фактів. Процесуальними джерелами доказів є: показання свідків, потерпілих, підозрюваних, обвинувачених, підсудних, висновки експертів, протоколи слідчих і судових дій, носії інформації, на яких з допомогою технічних засобів зафіксовано процесуальні дії, протоколи з відповідними додатками, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів, та інші документи і речові докази”.
Процесуальне доказування – це здійснювана у визначеному законом порядку пізнавально-практична діяльність уповноважених суб'єктів, що полягає у формуванні, перевірці й оцінці доказів та їхніх процесуальних джерел, а також оперування ними з метою встановлення істини у сфері судочинства. Воно здійснюється у формі визначених законом слідчих і судових дій. У сфері судочинства можуть здійснюватись і непроцесуальні пізнавальні дії, але їх результати доказового значення не мають. Предмет пізнання є ширшим за предмет доказування, а тому слід розрізняти обставини, що підлягають доказуванню, і обставини, що підлягають установленню. А межами доказування є такий обсяг доказового матеріалу (доказів та їхніх джерел), який забезпечує належне та достовірне встановлення всіх обставин, що входять до предмета доказування, правильне вирішення справи та вжиття заходів щодо запобігання правопорушенням. Зміст предмета доказування становлять не тільки обставини, які підлягають доказуванню, а й факти, які використовуються для їхнього обґрунтування. Межами доказування є такий обсяг доказів та їхніх джерел, який забезпечує належне та достовірне встановлення всіх обставин, що входять до предмета доказування, правильне вирішення справи та вжиття заходів щодо запобігання злочину.
Умовно суб’єктів доказування можна поділити на 3 групи:
Субєктами доказування не є: свідки, експерти, спеціалісти, перекладачі, поняті тощо.
Доказування - це регламентована законом діяльність, спрямована на формування, перевірку й оцінку доказів та їхніх процесуальних джерел, обґрунтування висновків з метою встановлення об'єктивної істини і прийняття на цій основі законного, обґрунтованого та справедливого рішення. Поняття «доказування» тлумачиться не однозначно, так як і поняття «доказ». Часто поняття «доказування» тлумачать як предмет мислення, який полягає в обгрунтуванні істинності певного положення за допомогою інших положень. Однією з методологічних засад х-ки будь-якої діяльності є визначення її мети та завдань.Більшість вчених вважає, що метою доказування є встановлення об’єктивної істини у справі, хоча висловлено і міркування, що метою доказування є доказ. Що стосується завдань, то деякі автори виокремлюють такі: формування (збирання і закріплення) доказів; перевірка й оцінка доказів та їхніх процесуальних джерел; обґрунтування висновків з метою встановлення об’єктивної істини та прийняття на цій основі правильного, законного, обґрунтованого і справедливого рішення.
Слідчі дії – це лише ті з процесуальних дій, за допомогою яких розв’язуються завдання, що виникають на етапі досудового слідства та судового розгляду справи. Розрізняють фактичні та процесуальні підстави проведення СД. Фактичноню підставою їх проведення є необхідність отримання відповідних фактичних даних на певному етапі розслідування. Процесуальними підставами проведення СД є: наявність такої СД в КПК; наявність відкритого кримінального провадження; наявність у визначених законом випадках вмотивованої постанови або ухвали; наявність відповідної санкції слідчого судді.
Слідча ситуація – це сукупність обставин, що склалися на конкретному етапі розслідування, аналіз яких дає змогу оцінити вже виконану в ході розслідування роботу, визначити подальші її перспективи та внести відповідні корективи в завдання і хід розслідування. Види: за характером: типові і специфічні; залежно від стосунків між учасниками: безконфліктні і конфліктні; залежно від складності: прості та складні;
Що ж до взаємодії слідчого з ОРО, то вона проявляється в таких формах: в спільному плануванні розслідування; в залученні ОРО до проведення конкретних СД; в залученні оперативних працівників до проведення оперативно-тактичних операцій. Створення слідчо-оперативних груп передбачає одночасну участь кількох працівників різного профілю, зокрема слідчих і оперативних співробітників, кожний з яких застосовує при цьому свої можливості і діє в межах своєї компетенції, використовуючи при цьому свої знання, здібності й індивідуальні нахили. Створення слідчо-оперативних груп передбачає одночасну участь кількох працівників різного профілю, зокрема слідчих і оперативних співробітників, кожний з яких застосовує при цьому свої специфічні можливості і діє в межах своєї компетенції, використовуючи при цьому свої знання, здібності та індивідуальні нахили. Діяльність таких груп створює низку переваг порівняно з іншими формами взаємодії слідчих і оперативних працівників. Зокрема, з'являється більше можливостей залучати до розслідування найбільш кваліфікованих працівників, що не завжди вдається при організації ”разової” взаємодії слідчого з оперативними службами створювати кращі умови взаємодії між членами групи, що сприяє активнішому використанню науково-технічних засобів, одночасній оперативній перевірці кількох версій, а за необхідності – концентрації зусиль групи на вирішальній ділянці. Іноді вважають, що слідчо-оперативна група є своєрідним різновидом слідчої групи (бригадного методу розслідування). Звернення до громадськості розраховано на її допомогу, яка може проявлятися в: а) участі в інформуванні населення про обставини певного злочину (напр., за допомогою засобів масової інформації); б) інформуванні слідчих про вчинені або підготовлювані злочини, про місцеперебування підозрюваних осіб або викраденого майна; в) участі в збиранні орієнтуючої інформації за завданням слідчого до порушення кримінальної справи; г) участі в підготовці та проведенні окремих слідчих дій і оперативно-розшукових заходів; ґ) участі у виявленні умов, що сприяють скоєнню злочинів; д) участі в профілактичній діяльності;
Відображаючи форму і зміст слідчої діяльності, план виконує функцію програми дій, спрямованих на розслідування конкретного злочину або проведення конкретної слідчої дії. Планування розслідування – це процес такої його організації, який передбачає СД та організаційні заходи, а також їх виконавців з урахуванням затрат, часу і сил. Принципами планування є: індивідуальність; динамічність; своєчасність; реальність; конкретність. Планування включає такі елементи: 1) аналіз і оцінку наявних первинних даних і слідчої ситуації, що використовуються для: а) обґрунтованої побудови версій; б) організації розшуку по гарячих слідах; в) розшуку викраденого майна та вжиття заходів для забезпечення відшкодування спричинених збитків; г) з'ясування причин і умов, що сприяли скоєнню злочину; 2) висування всіх можливих для даної ситуації версій та визначення основних напрямів розслідування; 3) виведення наслідків з кожної версії, тобто формулювання конкретних запитань, які необхідно перевірити щодо кожної версії; 4) виявлення джерел, що містять доказову інформацію, та визначення засобів, з допомогою яких вони можуть бути зібрані; 5) визначення строків і виконавців запланованих дій; 6) визначення тактичних прийомів проведення цих дій; 7) вибір способів фіксації ходу і результатів слідчих дій та оперативно-розшукових заходів; 8) складання письмового плану розслідування в цілому та плану кожної слідчої дії зокрема. Серед планів розрізняють: за формою: мислені, письмові, типові, календарні, графічні, сіткові тощо; за змістом: планування роботи слідчого в цілому, з групи справ, з окремої справи, слідчої дії, тактичної операції (комбінації) тощо. Основними видами планування розслідування є: план розслідування злочину в цілому та планування окремих слідчих дій. План розслідування складається після проведення першочергових слідчих дій, однак у процесі розслідування він буде уточнюватись і деталізуватись.
Планування розслідування – це процес такої його організації, який передбачає СД та організаційні заходи, а також їх виконавців з урахуванням затрат, часу і сил. Принципами планування є: індивідуальність; динамічність; своєчасність; реальність; конкретність. Планування включає такі елементи: 1) аналіз і оцінку наявних первинних даних і слідчої ситуації, що використовуються для: а) обґрунтованої побудови версій; б) організації розшуку по гарячих слідах; в) розшуку викраденого майна та вжиття заходів для забезпечення відшкодування спричинених збитків; г) з'ясування причин і умов, що сприяли скоєнню злочину; 2) висування всіх можливих для даної ситуації версій та визначення основних напрямів розслідування; 3) виведення наслідків з кожної версії, тобто формулювання конкретних запитань, які необхідно перевірити щодо кожної версії; 4) виявлення джерел, що містять доказову інформацію, та визначення засобів, з допомогою яких вони можуть бути зібрані; 5) визначення строків і виконавців запланованих дій; 6) визначення тактичних прийомів проведення цих дій; 7) вибір способів фіксації ходу і результатів слідчих дій та оперативно-розшукових заходів; 8) складання письмового плану розслідування в цілому та плану кожної слідчої дії зокрема. Основними видами планування розслідування є: план розслідування злочину в цілому та планування окремих слідчих дій. План розслідування складається після проведення першочергових слідчих дій, однак у процесі розслідування він буде уточнюватись і деталізуватись. |
| 100 базових філософських понять” Теорія пізнання, розділ філософії, вивчаючий можливості пізнання, досліджуючий джерела, форми та методи пізнання, умови його достовірності... |
МІЖНАРОДНИЙ НАУКОВО-ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ Поняття кримінально-процесуального доказування та його значення. Предмет доказування |
| План заняття Поняття предмету доказування у кримінальному провадженні... Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001р. Із змінами і доповненнями. (ст ст. 11, 18-25, 36-43, 44-49, 66, 67) |
1. Співвідношення понять „учасники господарських правовідносин” та... Співвідношення понять „учасники господарських правовідносин” та „суб'єкти господарювання”: теоретичний та законодавчий аспекти |
| Співвідношення понять „індивід”, „особистість”, „індивідуальність” Методи особистіснох діагностики, профілактики, корекції і прогнозування шляхів саморозвитку особистості |
Київський національний університет імені Тараса Шевченка Теоретичні та практичні аспекти співвідношення понять психічного насильства, примусу і погрози |
| ДОКАЗУВАННЯ В ЦИВІЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ Таким чином, судове доказування це процесуальна діяльність сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, яка за своєю суттю зводиться... |
Реферат: На тему : "Елементи процесу доказування в кримінальному процесі" У кінцевому підсумку в кримінальному процесі як науці, навчальній дисципліні і галузі права і практичній діяльності все зводиться... |
| Полтавський національний педагогічний УНІВЕРСИТЕТ імені В. Г. КОРОЛЕНКА... Мета роботи: ознайомлення з нормативними документами по розслідуванню нещасних випадків, набуття вмінь проведення розслідування нещасних... |
ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ... Співвідношення понять «учасники господарських правовідносин» та «суб'єкти господарювання»: теоретичний та законодавчий аспекти |