|
|
Скачати 0.77 Mb.
|
«Історія України». (Соціально-політичні аспекти). Навчальний посібник / Заг. ред. Б. П. Ковальського. – Ч. IІ. – К., 2003. – С. 84–88. Якими, на вашу думку, є досягнення і прорахунки двадцятирічного розвитку України як незалежної держави? Україна стала повноцінною незалежною державою з власною політичною системою, економікою та ідентичністю. 20 років тому впевненості в цьому не було. Зараз це видається надто різким, але тоді багато хто говорив, що Україна не є нормальною країною, що всі її кордони – штучні: чому там опинилися Одеса, Чернівці, Крим, Львів і т. д. Дехто висловлював досить легковажні припущення, що мовні поділи всередині України призведуть до невдалих спроб створити державу. Це змінилося. Україна має свою ідентичність як країна. Це чудово ілюструють футбольні матчі між командами України й Росії, коли незалежно від мови спілкування, вболівальники підтримують українську збірну. 20 років незалежності утвердили в свідомості людей ідею України як окремої держави. Інший позитив: політична система України відрізняється від російської. Наприклад, українських призовників не посилають воювати в Чечні або в Грузії. І, попри тенденції останніх кількох років, в Україні і засоби масової інформації, і політичний ландшафт вирізняються плюралізмом, якого й близько немає в Росії: тут немає відповідника Володимира Путіна, немає відповідника російської ФСБ – українських «силовиків», так би мовити. Це позитивні моменти. А негативом стала неспроможність швидко інтегрувати Україну з Європою. Це можна пояснити великою мірою тим, що Україна успадкувала некомпетентний, непридатний, провінційний радянський чиновницький апарат, який був просто нездатний готувати країну до інтеграції з ЄС. Зі свого боку Європейський Союз також не продемонстрував стратегічного бачення в ставленні до України. Тому ми, хоч і не повністю змарнували ці 20 років, але це були 20 років здебільшого втрачених можливостей в інтеграції України з ширшою європейською родиною. Про цей період див.: «Історія України». (Соціально-політичні аспекти). Навчальний посібник / Заг. ред. Б. П. Ковальського. – Ч. ІІ. – К., 2003. – С. 84–139. Дайте характеристику відомим політичним діячам України доби незалежності (В. Чорноволу, Л. Кравчуку, П. Симоненку, або на Ваш вибір) за такими критеріями: політичні переконання, особисті якості, результати політичної діяльності. Чорновіл Вячеслав Максимович (24 грудня 1937 – 25 березня 1999 рр.) – літературний критик, публіцист, діяч руху опору проти русифікації та національної дискримінації українського народу. Кілька разів був ув’язнений за «антирадянську пропаганду» (1967–1969, 1972–1979, 1980–1988 рр.). Перебував у мордовських таборах суворого режиму й на засланні. Один із ініціаторів створення Української гельсінської спілки. В радянські часи сім’я Чоновола зазнала переслідувань. 1937 р. було заарештовано рідного батькового брата Петра, який не повернувся з ув’язнення. У березні 1990 р. Вячеслава Чорновола було обрано депутатом Львівської обласної ради та Верховної Ради України. Він був одним із лідерів радикального крила демократичної частини Верховної Ради – Народної Ради. З квітня 1990 до квітня 1992 рр. – голова Львівської облради та облвиконкому. Восени 1991 р. Вячеслав Чорновіл був кандидатом у Президенти України (2 місце, 7 420 727 голосів або 23,27%). 25 березня 1999 р. Вячеслав Чорновіл загинув за нез’ясованих обставин в автокатастрофі на шосе під Борисполем. На місці загибелі встановлено справжнього козацького хреста. Поховано видатного українського державного діяча на центральній алеї Байкового кладовища. 2000 р. йому присвоєнно звання Героя України. Кравчук Леонід Макарович, народився 10 січня 1934 р. в селі Великий Житин Рівненського району Рівненської обл. За освітою – економіст, викладач політичної економії. Кандидат економічних наук. Обирався членом ЦК КПРС, членом ЦК Компартії України, кандидатом і членом Політбюро ЦК Компартії України. 1990 р. обраний Головою Верховної Ради України. З грудня 1991 по липень 1994 рр. – Президент України. Під головуванням Леоніда Кравчука прийнято історичний акт – Декларацію про державну незалежність України, яка містить положення про Україну як безядерну державу. Повна й добровільна відмова третьої за потенціалом власниці ядерної зброї в світі від ядерної складової своєї національної безпеки – безпрецедентний крок у сучасній історії. У грудні 1991 р. на перших в історії України всенародних президентських виборах Леоніда Кравчука обрали першим Президентом незалежної держави. За час перебування на посадах Голови Верховної Ради і Президента України послідовно відстоював державну незалежність України, її суверенітет, національну безпеку. Запобіг виникненню в Україні кровопролитних війн, які ведуться на просторах колишнього СРСР до цього часу. Його велика особиста заслуга полягає в тому, що для українських юнаків афганська війна стала останньою. Леонід Кравчук відіграв історичну роль у створенні цивілізованих відносин з Росією та іншими партнерами за СНД. Добився міжнародного визнання Української держави, укріплення її авторитету на світовій арені, Україну визнало 145 держав світу. Понад два роки за надзвичайно складних умов перший Президент незалежної України підтримував громадську рівновагу, знаходив вирішення політичним, міжконфесійним та міжнаціональним пристрастям. Це дало можливість уникнути громадянської війни, зберегти територіальну цілісність України. Леонід Кравчук створив дієздатні інститути виконавчої влади, які взяли під контроль і забезпечили в державі конституційний порядок, функціонування народно-господарського комплексу. На базі прийнятих у Верховній Раді законів і указів Президента України реформував і підпорядкував Українській державі силові структури, які стали підлеглі незалежній Україні. Леонід Кравчук не допустив жодного випадку застосування зброї проти власного народу, придушення кризових ситуацій силовими діями. У час найбільшого загострення суперечностей між виконавчою та законодавчою гілками влади проявив виключну витримку й розсудливість. За безпосередньої участі Леоніда Кравчука було створено основи законодавчої бази нової держави, її майбутньої Конституції, вперше на території колишнього СРСР прийнято закони про національні меншини, свободу совісті. Виключна риса Кравчука – поважне ставлення до демократії, прав і свобод людини. Переконливе свідчення цьому – перше серед країн колишнього Радянського Союзу передання влади демократичним шляхом після президентських виборів у 1994 р. «Історія України». (Соціально-політичні аспекти). Навчальний посібник / Заг. ред. Б. П. Ковальського. – Ч. ІІ. – К., 2003. – С. 84–139. Охарактеризуйте особливості конституційного процесу в Україні в середині 1990-х рр. У перший термін президентства Л. Кучми (1994–1998 рр.), як і за часів президентства Л. Кравчука, глава держави хотів змінити модель влади з президентсько-парламентської на президентську республіку, а саме збільшити свої повноваження. На практиці це було здійснено через прийняття 8 червня 1995 р. Конституційного договору, який збільшував повноваження інституту Президента. Глава держави отримав право без згоди з парламентом призначати прем’єр-міністра. На думку більшості дослідників, інститут президентства фактично перетворився на законотворчий інститут, і оформилася квазі-президентська модель. Проте така система влади існувала в Україні недовго, оскільки прийнята 28 червня 1996 р. Конституція України суттєво змінювала конституційні повноваження Президента України. Президент утратив можливість самостійно, без парламенту, призначати прем’єр-міністра. Проте новою конституцію за президентом затверджувалось право звільняти прем’єр-міністра без згоди парламенту. За Конституцією 1996 р., політичний режим в Україні перетворився на президентсько-парламентську модель. У другий термін президентства, 1999–2004 рр., Л. Кучма наполегливо прагнув зміцнити владні повноваження Президента України, проте й референдум 2000 р., і внесення проекту закону не мали успіху. «Історія України». (Соціально-політичні аспекти). Навчальний посібник / Заг. ред. Б. П. Ковальського. – Ч. ІІ. – К., 2003. – С. 96–102.і Проаналізуйте напрямки зовнішньополітичної діяльності України в 1990-ті рр. Якими були її основні досягнення й недоліки? Україна веде відкриту зовнішню політику і прагне до співпраці з усіма заінтересованими партнерами, уникаючи залежності від окремих держав чи груп держав. Республіка не висуває ніякіих територіальних претензій до своїх сусідів, як і не визнає територіальних претензій до себе. Пріоритетними сферами зовнішньополітичної діяльності визначено розширення участі в європейському регіональному співробітництві, а також у межах СНД, активна участь у діяльності ООН; дієва співпраця з державами Європейської співдружності та НАТО. В основу моделі зовнішньої політики 1991–1994 pp. було покладено принцип «балансу інтересів», що зумовлено геополітичним становищем України, її залежністю від партнерів по СНД, суперечливою внутрішньою політикою, уповільненим темпом економічних реформ тощо. Після президентських виборів 1994 р. розвиток зовнішньої політики України пішов шляхом модифікації, розстановки нових акцентів у пріоритетах. Базовими принципами модифікації було проголошено виваженість, прагматизм, раціональність, професіоналізм. Зміна базових принципів суттєво вплинула на трансформацію моделі зовнішньої політики України в цілому. Наша держава має свої інтереси і на Заході, й на Сході, її географічне положення та структура економіки визначили для неї роль не «санітарного кордону», а мосту для взаємного проникнення й збагачення східної та західної культур. Щоб мати змогу впливати на цей процес, Україна має бути представлена як у європейських структурах, так і в СНД. Друга половина 90-х рр. ознаменувалася зміцненням України як суверенної держави. Владні структури в своїй стратегії виходили з необхідності налагоджувати як внутрішню, так і зовнішню політику, що відповідала б інтересам суспільства, а громадсько-політичні суб’єкти держави все більше переймалися потребою займати своє конструктивне місце в творенні нової держави. Найбільш послідовно й результативно реалізовувався зовнішньополітичний курс України, започаткований з проголошенням її незалежності. Було зроблено нові акценти в зовнішній політиці. Вона стала активнішою, динамічнішою. Зміцненню позицій України на міжнародній арені в цей період значною мірою сприяло підписання свого часу Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, послідовне й неухильне дотримання міжнародних зобов’язань, зокрема в ядерному роззброєнні. 1996 р. наша держава завершила виведення зі своєї території ядерної зброї. Україна приєдналася до Договору про загальну заборону ядерних випробувань, просувала ініціативу щодо нерозміщення ядерної зброї в тих європейських країнах, де вона відсутня. Стався прорив у відносинах України з західним світом. Встановлено активні зв’язки з найвпливовішими країнами, представниками «великої сімки», які почали розглядати нашу державу як важливий чинник політичної стабільності на європейському континенті. «Історія України». (Соціально-політичні аспекти). Навчальний посібник / Заг. ред. Б. П. Ковальського. – Ч. ІІ. – К., 2003. – С. 84–139. Якими, на Вашу думку, є перспективи Євроінтеграції України? Подальший розвиток відносин України з Європейським Союзом потребує: досягнення відповідних якісних характеристик, макроекономічної стабілізації та підвищення ефективності економіки нашої держави; дотримання умов, необхідних для вступу до ЄС; впровадження європейських норм і стандартів в економіку, соціальну політику, освіту, науку та техніку; адаптації українського законодавства до правових норм ЄС; розвитку й поглиблення регіональної інтеграції, встановлення та поглиблення прямих контактів з державами-членами та кандидатами в члени Євросоюзу. Основними шляхами розв’язання проблеми входження до єдиного європейського ринку виступають: диверсифікація українського експорту; отримання статусу країни з ринковою економікою від самого ЄС; гармонізація законодавства України з європейськими нормами як необхідна умова створення зони вільної торгівлі. Останні три – чотири роки розвитку політики євроінтеграції України можна визначити, з європейського боку, як етап швидкої зміни оптимістичних надій європейської спільноти на розчарування інтеграційною риторикою України та прагнення ЄС до створення східної зони стабільності навколо власних кордонів. Але й у цьому варіанті, зупинившись в інтеграційному поступі на півдорозі, Європа ризикує знову стати континентом великих конфронтацій. Українське ставлення до євроінтеграційних процесів не зазнало істотних змін: його, як і на попередньому етапі, характеризує превалювання риторики над практичними реформаторськими кроками. Таким чином, є підстави говорити про досить значний термін, упродовж якого України готуватиметься до вступу в ЄС. За цей період нашій державі необхідно буде, по-перше, забезпечити динамічний внутрішній розвиток, який передбачив би створення надійних механізмів для подолання потенційних ризиків євроінтеграції; по-друге, побудувати конкурентоспроможну економіку, здатну стабільно функціонувати в разі кризових явищ; по-третє, знайти оптимальну модель українсько-російських відносин. «Історія України». (Соціально-політичні аспекти). Навчальний посібник / Заг. ред. Б. П. Ковальського. – Ч. ІІ. – К., 2003. – С. 84–139. Охарактеризуйте місце України в інтеграційних процесах на пострадянському просторі. Система міжнародних відносин нині врівноважена і стабільна. Двополюсний світ припинив існування. Після розпаду СРСР на пострадянському просторі виник союз наново заявлених держав, які об’єднались у Співдружність Незалежних Держав (СНД). Новоутворена структура започаткувала формування різнопланових об’єднань як політичного, так і економічного спрямування. СНД мала забезпечити поступовий перехід країн, що об’єдналися, до нової форми існування. Це, як передбачалося, дало б змогу провести політичні та економічні реформи, докорінно перебудувати економічні засади державного розвитку. Одним із принципів СНД є гарантування країнам безпечного існування, хоча не всі вони як окремі держави ввійшли під ядерну парасольку Російської Федерації. Але рівень міждержавних домовленостей має убезпечити від будь-яких загроз ззовні, гарантувати внутрішньодержавну стабільність, протистояння внутрішнім викликам і сепаратистським тенденціям. СНД як механізм безпеки на пострадянському просторі покликана також сприяти погашенню міжнаціональних конфліктів, розв’язанню суперечностей мирним шляхом. Коспонсорами мирного врегулювання конфліктів на пострадянському просторі є Росія і Україна. Перша – як найпотужніша ядерна держава простору, а друга – як стабільний чинник регіону. Через систему безпеки для всіх країн, яка спирається на двосторонні відносини, Україна гарантує і власну безпеку. «Історія України». (Соціально-політичні аспекти). Навчальний посібник / Заг. ред. Б. П. Ковальського. – Ч.ІІ. – К., 2003. – С. 84–139. |
| ТЕМА: Стародавня україна Перші поселення на території україни, кіерійці скіфи та сармати їх перші державні утворення. Античні міста поліси північного причорноморья... |
Первіснообщинний лад на території України. Трипільська культура. Перші державні утворення |
| Урок № Тема: Античні міста держави в Північному Причорномор'ї та Криму Північного Причорномор’я; розвивати вміння аналізувати та систематизувати історичний матеріал, працювати з історичною картою, документами,... |
Нова програма з історії України (7 клас) містить суттєві зміни порівняно... Науковий обіг, а згодом — у шкільні підручники на українських землях, непідконтрольних Росії. У силу політичних та ідеологічних причин... |
| Етнополітика як наука. Предмет та об'єкт етнополітики Етнополітичні реалії на українських землях в останній період існування Російської імперії (початок XX ст.) |
ПЕРЕЛІК ЗАПИТАНЬ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ДО ІСПИТУ Кочівники, державогенез на українських землях в І тис до н е. – І тис н е. Анти |
| ТЕМА 7 Військово-політичні, тоталітарні режими в українських землях... Встановлення комуністичного політичного режиму в Україні в 20-х – 30-х роках ХХ ст.: соціально-економічні перетворення |
Дипломатії Українська Держава і державні утворення, що виникли на теренах постімперської Росії |
| Модуль ІІІ Охарактеризуйте впровадження християнства як державної... Головною подією князювання Володимира Святославовича, безперечно, є загальнодержавна християнізація Русі 988 р |
Уроку: Античні міста-держави у Північному Причорномор’ї Мета. Ознайомити учнів з виникненням грецьких міст-колоній у Північному Причорномор’ї, їхнім господарським та культурним життям |