|
|
Скачати 0.77 Mb.
|
«Історія України». (Соціально-політичні аспекти). Навчальний посібник / Заг. ред. Б. П. Ковальського. – Ч. IІ. – К., 2003. – С. 53–59. Визначте особливості входження України до складу СРСР. Шлях до створення єдиної союзної держави розпочався ще під час громадянської війни й був зумовлений низкою об’єктивних чинників. Території всіх республік, що увійшли до Союзу, свого часу було об’єднано в межах Російської імперії. Між ними існували тісні економічні зв’язки, спеціалізація економічних районів, своєрідний розподіл праці (Центральна Росія – машинобудівна та легка, особливо текстильна промисловість, Середня Азія – виробництво бавовни, Закавказзя – видобуток нафти, Україна – у 1913 р. давала 70,2% загальноросійського видобутку вугілля, 21,2% марганцю, 67% виплавки чавуну, 57,2% заліза і сталі, 80–85% цукру). Під час громадянської війни військові сили й управління командними висотами економіки радянських республік було об’єднано, утворився воєнно-політичний союз. У зв’язку з підготовкою Генуезької конференції між радянськими республіками склався дипломатичний союз. Значну роль у зміцненні та посиленні об’єднавчої тенденції відігравало те, що всі республіки мали однакову політичну структуру, яка характеризувалася монопартійністю. Реальна влада на місцях належала єдиній, жорстко централізованій більшовицькій партії на чолі з московським ЦК. Україна втрачала незалежність довго, поступово, в процесі входження УСРР до складу Союзу РСР. Союзний договір 1922 р. мав бути міжнародним договором. Однак його ніколи ніхто не затверджував і не підписував. Замість нього з’явився розділ «Договір про утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік» у Конституції 1924 р., а Конституція – це внутрішній, а не міжнародний юридичний документ. У складі СРСР права радянських республік звузилися. У віданні центру залишилися найважливіші функції: зовнішньополітичні та зовнішньоекономічні відносини, армія, флот, засоби зв’язку, транспорт. Республіканський уряд мав право керувати внутрішніми справами (звітуючи при цьому перед центральними органами) в деяких питаннях сільського господарства, в освіті, охороні здоров’я тощо. Однак позитивним було те, що визнавалася територіальна цілісність України, її власні, хоч і обмежені в правах, органи управління. Україна стала чітко окресленим національним і територіальним утворенням, що віддзеркалювало її національну самобутність. «Історія України». (Соціально-політичні аспекти). Навчальний посібник / Заг. ред. Б. П. Ковальського. – Ч. IІ. – К., 2003. – С. 53–61. Суверенітет УСРР у 1920-ті рр. подекуди визначається як обмежений. Обґрунтуйте правдивість / не правдивість цього твердження. 26 січня 1924 р. відбувся II з’їзд Рад СРСР, який остаточно затвердив першу Конституцію Радянського Союзу. У ній було окреслено коло питань, що належали до компетенції вищих органів влади СРСР: зовнішня політика, кордони, збройні сили, транспорт, зв’язок, планування господарства, оголошення війни і підписання миру. Формально кожна республіка мала право вийти з СРСР, але механізму такого виходу так і не було розроблено. Тому, не змінюючи зовнішньої форми, «союз республік» фактично перетворився на жорстко централізовану, унітарну державу. У травні 1925 р. завершується входження України до складу СРСР. IX Всеукраїнський з’їзд Рад затвердив новий текст Конституції УСРР, у якому було законодавчо закріплено вступ Радянської України до Радянського Союзу. Отже, державний суверенітет України було остаточно ліквідовано не в момент утворення СРСР (грудень 1922 р.), а дещо пізніше, з прийняттям нового тексту Конституції УСРР. Проте втрата незалежності, перетворення України на маріонеткову державу не означали цілковитої ліквідації завоювань українського народу, тотальної руйнації атрибутів державності. Про це свідчать визнання територіальної цілісності України, існування в республіці власного адміністративного центру та державного апарату, надання певних прав компактним національним меншинам та ін. «Історія України». (Соціально-політичні аспекти). Навчальний посібник / Заг. ред. Б. П. Ковальського. – Ч. IІ. – К., 2003. – С. 53–65. Назвіть причини, політичних репресій в Україні у 30-ті рр. ХХ ст. охарактеризуйте їхній розмах. Невід’ємною частиною тоталітарного режиму був репресивний апарат. Створений в особі ЧК–ВЧК–ДПУ–ОДПУ, а з 1934 р. – НКВС (Народний комісаріат внутрішніх справ), він ліквідував опозицію та інакодумство в партії та країні, тримав під жорстким контролем увесь хід суспільних процесів у державі. З 1929 p. Україна зазнала три хвилі репресій: а) 1929–1931 pp. – розкуркулення, депортації; б) 1932–1934 pp. – голод, репресії після вбивства C. M. Кірова; в) 1936–1938 pp. – доба «Великого терору». Одним з перших кроків до масового терору стала так звана «шахтинська справа» навесні 1928 р. Згідно з офіційними повідомленнями, було «викрито» велику «шкідницьку» організацію, яка складалася з вороже налаштованих технічної інтелігенції та білогвардійців. А влітку 1928 р. серед «шахтинців» опиняться й керівники промисловості України, яких звинуватять у створенні «Харківського центру» для керівництва «шкідництвом». «Історія України». (Соціально-політичні аспекти). Навчальний посібник / Заг. ред. Б. П. Ковальського. – Ч. IІ. – К., 2003. – С. 63–64. Охарактеризуйте політичне становище українських земель на першому етапі Другої Світової війни (вересень 1939 – червень 1941 рр.). Напередодні Другої Світової війни українські землі входили до складу чотирьох держав: СРСР, Польщі, Угорщини та Румунії. Тому «українське питання» було одним з найважливіших у передвоєнній міжнародній політиці. Тісне радянсько-німецьке зближення на основі тоталітарної сутності режимів, зневаги до прав людини та до міжнародного права засвідчили укладений 28 вересня 1939 р. новий договір про дружбу і кордони та секретні протоколи до нього, які уточнювали розмежувальну лінію між СРСР і Німеччиною – т. зв. лінію Керзона і формально підтверджували включення західноукраїнських та західнобілоруських земель до складу СРСР. Півстоліття Радянський Союз заперечував саме укладання таємних договорів з Німеччиною, прагнучи уникнути відповідальності за співучасть у розв’язанні Другої Світової війни. Радянсько-німецькі домовленості створили також сприятливі умови для вирішення проблеми Північної Буковини та Бесарабії. Тому 28 червня 1940 р. Радянський Союз, погрожуючи Румунії війною, змусив її відмовитися від цих споконвічних українських територій, де жили переважно українці. За ухвалою Верховної Ради СРСР від 2 серпня 1940 р. Північна Буковина та Бесарабія увійшли до складу Радянської України. «Історія України». (Соціально-політичні аспекти). Навчальний посібник / Заг. ред. Б. П. Ковальського. – Ч. IІ. – К., 2003. – С. 64–70. В чому полягає історичне значення проголошення незалежності Карпатської України. Державно-правовий статус Карпатської України пройшов своєрідну еволюцію. До того, як чехословацький парламент прийняв Конституційний Закон від 22 листопада 1938 р. про федеративний устрій держави чехів, словаків і закарпатських українців, на території краю діяла Конституція ЧСР від 29 лютого 1920 р., в основі якої лежали рішення Сен-Жерменського мирного договору. З проголошенням 14 березня 1939 р. незалежності, а 15 березня – ратифікації цього рішення Соймом, Карпатська Україна перестала бути суб’єктом федерації, перетворившись на незалежну державу. Карпатська Україна пройшла своєрідну еволюцію від автономності (жовтень 1938 р.) до федеративного устрою (22 листопада 1938 р.) і проголошення незалежності 14–15 березня 1939 р. Карпатська Україна стала самостійною державою, що було прогресом, бо Закарпаття нарешті з небуття прийшло до своєї державності. Молода незалежна держава, так і не розпочавши нормальної життєдіяльності, припинила існування. Одержавши згоду Німеччини на окупацію Карпатської України, гортистські війська, не зустрічаючи будь-якого опору чехословацьких військ, упродовж 14–18 березня 1939 р. зайняли всю територію краю. Справжній бій їм дали тільки карпатські січовики, хоча вони й не могли зупинити просування ворога. Серед близько 26 локальних боїв, найбільшим виявився спротив січовиків на Красному Полі. Однак, незважаючи на короткочасність існування, саме Карпатська Україна як держава ще раз продемонструвала всьому світові, що на Закарпатті живуть українці, які хочуть мати свою державність разом зі своїми братами з Великої України. «Історія України». (Соціально-політичні аспекти). Навчальний посібник / Заг. ред. Б. П. Ковальського. – Ч. IІ. – К., 2003. – С. 67. Дайте оцінку возз’єднанню українських земель у складі УРСР – СРСР. Якими були позитивні і негативні наслідки цього? Негайно після звільнення від окупантів усієї території Закарпаття М. Хрущов надіслав на допомогу радянській військовій адміністрації апаратних працівників ЦК КП(б)У. Разом із членами військової ради 4-го Українського фронту на чолі з Л. Мехлісом вони за короткий час організували місцеві органи влади – тимчасові народні комітети. На зборах і мітингах, які скликалися під час виборів, висловлювалися вимоги й прохання прийняти Закарпатську Україну «в лоно матері-Вітчизни». 26 листопада 1944 р. з’їзд народних комітетів у Мукачеві схвалив Маніфест про возз’єднання Закарпатської України з УРСР і вихід її зі складу Чехословаччини. З’їзд утворив Народну раду – тимчасовий орган законодавчої і виконавчої влади з 17 осіб на чолі з І. Туряницею. 29 червня 1945 р. між Чехословаччиною та Радянським Союзом було підписано договір про включення Закарпатської України (за чинною тоді конституцією Чехословаччини – Підкарпатської Русі) до складу СРСР. У складі УРСР з’явилася Закарпатська область, територія якої дорівнювала 12,9 тис. км2. Загальна територія УРСР досягла 577 тис. км2. Знаковою подією в республіканському житті України стало передання до її складу Кримської обл. згідно з указом Президії Верховної Ради СРСР від 19 лютого 1954 р. за обопільної згоди керівництва РРФСР і УРСР. Таке рішення аргументувалося спільністю економіки, територіальною близькістю й тісними господарськими зв’язками між Кримом та Україною. Цим актом практично завершувалось об’єднання в одних кордонах майже всіх історично українських земель. «Історія України». (Соціально-політичні аспекти). Навчальний посібник / Заг. ред. Б. П. Ковальського. – Ч. IІ. – К., 2003. – С. 64–68. Проаналізуйте особливості й наслідки економічних реформ у Радянській Україні наприкінці 1950-х – у першій половині 1960-х pp. Прийшовши до влади в 1953 р., М. Хрущов робить спробу усунути недоліки в системі управління в таких напрямках: 1) підвищення ролі й розширення прав союзних республік у різних сферах життя; 2) запровадження нового порядку планування, який обмежував число директивних показників з центру; 3) розширення прав і самостійності підприємств; 4) скорочення управлінського апарату, звітності. Протягом 1954–1956 рр. у відання союзних республік було передано підприємства та організації цілих галузей народного господарства, зокрема харчової, заготівельної, легкої, текстильної, рибної, тощо. Всього 15 тис. підприємств. Ці заходи підвищили ефективність виробництва, однак в управлінській системі, як і раніше, переважали елементи керівництва по вертикалі, що в підсумку гальмувало комплексний розвиток республік і регіонів. «Історія України». (Соціально-політичні аспекти). Навчальний посібник / Заг. ред. Б. П. Ковальського. – Ч. ІI. – К., 2003. – С. 74–78. Які саме зміни в управлінні економікою відбулися за часів «хрущовської відлиги»? Лютневий (1957 р.) Пленум ЦК КПРС прийняв постанову «Про дальше вдосконалення управління народним господарством», суть якої полягала у відмові від галузевого управління через міністерство і союзні відомства й переході до територіального – через ради народного господарства (раднаргоспи). Верховна Рада УРСР прийняла відповідний закон, згідно з яким в Україні було утворено 11 економічних адміністративних районів (раднаргоспів): Вінницький, Луганський, Дніпропетровський, Запорізький, Київський, Одеський, Сталінський, Станіславський, Харківський, Херсонський. У підпорядкування Рад Народного Господарства було передано комбінати, трести, підприємства, будівельні організації, якими раніше управляли загальносоюзні та союзно-республіканські міністерства. Міністерства й Державні комітети ліквідовувались і про це було внесено відповідні зміни в Конституцію УРСР. Водночас на місці загальносоюзних міністерств було утворено республіканські міністерства невиробничої сфери, зокрема в Україні – власне Міністерство освіти та ін. Важливим чинником, який впливав на необхідність реформування в управлінні за часів М. Хрущова, було те, що саме з середини 50-х рр. світ вступає в епоху третьої технологічної революції, яка ввійшла в історію під назвою науково-технічна революція (НТР). Реформи Хрущова в управлінні не забезпечили бажаного просування країни по шляху прискорення науково-технічного прогресу та виведення її з економічної кризи. «Історія України». (Соціально-політичні аспекти). Навчальний посібник / Заг. ред. Б. П. Ковальського. – Ч. IІ. – К., 2003. – С. 75–77. Розкажіть про рух «шістдесятників» в Радянській Україні, визначте його роль в українському державотворенні. «Відлига» породила таке явище суспільно-культурного життя, як шістдесятництво – рух творчої молоді, яка сповідувала оригінальну тематику, нові думки, відмінні від офіційних, і стала центром духовної опозиції режиму в Україні. Характеризуючи шістдесятництво, один із його представників В. Мороз підкреслював: «То було молоде покоління, яке пішло в університети, яке могло уже подумати про щось інше, а не тільки про елементарні умови існування... Чорновіл, наприклад, був редактором комсомольської загальноукраїнської газети. Дзюба був одним з найважливіших критиків у Спілці письменників України. Стус був аспірантом в Інституті літератури в Києві. Одним словом, люди на найвищих щаблях... які в комуністичному істеблішменті могли далеко піти. Але це були найкращі люди в розумінні моральному... Вони відчували, що проповідувати те, в що не віриш, просто робити кар’єру, дивитись, як твій нарід російщать, – це багно. Значить, у тих людей виникло природне бажання вирватись з багна». Важливим документом нової хвилі відродження стала праця І. Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація». З позицій «розширеного трактування соціалістичного реалізму» автор розглядав право націй на самовизначення, доводив, що Ленін вкладав у поняття «націоналізм поневоленої нації» позитивний зміст. Саме цю працю Б. Антоненко-Давидович назвав референдумом покоління. В системі розповсюдження самвидаву головними були два центри: Київ (тут активно діяли І. Світличний, В. Чорновіл, Є. Пронюк) та Львів (М. і Б. Горині, І. Гельта ін.). Саме тут писалися й передруковувалися самвидавчі статті, саме звідси вони розповсюджувались у містах України. Це були головні осередки духовної опозиції та інакодумства. В цьому ж середовищі виношувалась ідея організації опозиційного руху. 1964 р. з’явилися анонімні тези «Стан і завдання українського визвольного руху», в яких ішлося про колоніальне становище України у складі СРСР, ставилися завдання організувати в Україні визвольний рух, котрий мав би діяти легальними й нелегальними «революційно-демократичними» методами. Частина шістдесятників стояла на порозі формування політичної опозиції. «Історія України». (Соціально-політичні аспекти). Навчальний посібник / Заг. ред. Б. П. Ковальського. – Ч. IІ. – К., 2003. – С. 75–77. Якими, на Ваш погляд, були передумови проголошення державної самостійності України? В процесі «перебудови» все більше виявлялася недосконалість СРСР. Формально він проголошувався союзом рівноправних республік, а фактично був імперською тоталітарною державою, яка управлялася з єдиного центру – Москви. Союз Радянських Соціалістичних Республік цементувала Комуністична партія – жорстко централізована організація на чолі з політбюро ЦК КПРС, яка в повному обсязі контролювала всі сфери життя суспільства. Предметом її особливої уваги були керівні кадри. Жоден з керівників не міг бути призначений на посаду без її згоди. Таким чином, аби обіймати посаду, треба було вірно служити партії, а вже згодом – народу. За умов горбачовських спроб надати соціалізму в СРСР «людського обличчя» вплив партійних структур суттєво послабився. Вони могли керувати одноособово, без будь-якої політичної конкуренції, використовуючи при цьому силові методи, правоохоронні органи. Останні за таких умов перетворювалися на репресивно-каральні. Багатопартійність, політичний плюралізм, зародження елементів демократії та гласності, шквал критики сталінізму застали партійні органи зненацька, і вони стали з великим рахунком програвати в політичній боротьбі. Значна частина комуністів симпатизувала своїм політичним опонентам. Партія втрачала роль об’єднавчої сили. Складалися умови, за яких зближувались інтереси різних соціальних груп українського населення, і на перший план виступало прагнення до суверенітету республіки. Українська партійно-державна номенклатура, практично весь час щось випрошуючи в Москви, прагнула самостійності в розв’язанні питань з управління територією; українське селянство, повернувшись обличчям до минулого – колективізації, депортацій і голодоморів, – безпосередньо пов’язувало це з політикою більшовиків. Нарешті українська інтелігенція, представники дисидентства в досягненні незалежності вбачали здійснення віковічної мрії українського народу. Звертаючись до проблеми закономірності творення незалежної України, слід відзначити об’єктивні і суб’єктивні причини: До об’єктивних причин належать: 1) наявність економічного потенціалу, здатного при фундаментальній відповідній реформації забезпечити всім необхідним народ України (за кількісними показниками він випереджав потенціал Франції, Італії, Іспанії та інших країн); 2) існування основ для розбудови нової структури державності України – Ради, виконавчі органи та ін., які позбувшись опіки колишнього союзного центру, могли б виконувати після оновлення відповідні функції у перехідний період до побудови демократичної держави; 3) неспроможність керівництва СРСР, що призвело країну на поч. 90-х рр. щодо краху, знайти вихід з кризи, небажання його дати можливість республікам реально вирішувати свої проблеми; 4) участь України в міжнародних організаціях (ООН, ЮНЕСКО, МАГАТЕ та ін.), що забезпечують можливість повного визнання світом нової суверенної держави; 5) загострення соціально-економічної кризи в СРСР, розвал його єдиного народногосподарського комплексу, зросле економічне протистояння різних республік, їх пошук самостійних виходів з глухого кута; 6) наявність кадрового потенціалу, що міг би практично забезпечити функціонування всіх ланок державного організму (за його необхідної переорієнтації та оновлення); 7) цілісність території України, відсутність особливих суперечностей з цього питання між політичними силами і етнічними утвореннями. Суб’єктивними ж факторами є: 1) бажання народу України самостійно вирішувати свою долю; 2) швидке відродження національної самосвідомості населення республіки (і не лише українців); 3) демократизація громадського життя суспільства, поступове звільнення особи від догм старого мислення; 4) формування багатопартійності (створюються нові громадські об’єднання і політичні партії) і зростання впливу цього фактора на соціально-політичне життя України; 5) зародження та утвердження нових підходів і розумінь до форм власності в Україні; 6) активна політична підтримка Канади, США, розвинутих європейських країн. |
| ТЕМА: Стародавня україна Перші поселення на території україни, кіерійці скіфи та сармати їх перші державні утворення. Античні міста поліси північного причорноморья... |
Первіснообщинний лад на території України. Трипільська культура. Перші державні утворення |
| Урок № Тема: Античні міста держави в Північному Причорномор'ї та Криму Північного Причорномор’я; розвивати вміння аналізувати та систематизувати історичний матеріал, працювати з історичною картою, документами,... |
Нова програма з історії України (7 клас) містить суттєві зміни порівняно... Науковий обіг, а згодом — у шкільні підручники на українських землях, непідконтрольних Росії. У силу політичних та ідеологічних причин... |
| Етнополітика як наука. Предмет та об'єкт етнополітики Етнополітичні реалії на українських землях в останній період існування Російської імперії (початок XX ст.) |
ПЕРЕЛІК ЗАПИТАНЬ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ДО ІСПИТУ Кочівники, державогенез на українських землях в І тис до н е. – І тис н е. Анти |
| ТЕМА 7 Військово-політичні, тоталітарні режими в українських землях... Встановлення комуністичного політичного режиму в Україні в 20-х – 30-х роках ХХ ст.: соціально-економічні перетворення |
Дипломатії Українська Держава і державні утворення, що виникли на теренах постімперської Росії |
| Модуль ІІІ Охарактеризуйте впровадження християнства як державної... Головною подією князювання Володимира Святославовича, безперечно, є загальнодержавна християнізація Русі 988 р |
Уроку: Античні міста-держави у Північному Причорномор’ї Мета. Ознайомити учнів з виникненням грецьких міст-колоній у Північному Причорномор’ї, їхнім господарським та культурним життям |