|
|
Скачати 0.77 Mb.
|
«Історія України». (Соціально-політичні аспекти). Навчальний посібник / Заг. ред. Б. П. Ковальського. – Ч. IІ. – К., 2003. – С. 43–52. Проаналізуйте причини поразки Директорії УНР. Чи була ця поразка закономірною? Головні причини поразки Директорії полягали в практично повній блокаді УНР, адміністративній безпорадності керівництва, господарчій руїні та хаосі, фінансовій скруті. Очевидним прорахунком стало призначення командувачем Київською групою військ генерала А. Кравса, вихідця з Галичини. В цьому полягала одна з причин того, що Київ, який 30 серпня 1919 р. захопило українське військо галичан, відразу був майже без опору зданий денікінцям. 24 вересня 1919 р. було офіційно оголошено війну Денікіну, який окуповував усе більшу територію України й люто розправлявся з усім національно самобутнім. Тим часом ситуація на фронті ставала дедалі загрозливішою. Всі історики єдині в тому, що спостерігалася тенденція до катастрофічного скорочення особового складу. За час діяльності Директорія не спромоглася створити по-справжньому сильного інституту влади. Селянська стихія почала швидко перероджуватися в руйнівну анархію, Директорія поступово втратила контроль над територією, яку перебирали місцеві отамани. Центральна влада не могла спинити анархію. Серед членів Директорії не було єдності дій та орієнтацій: частина її членів (В. Винниченко, В. Чехівський, М. Шаповал) виступала за союз з більшовиками; решта (її очолював С. Петлюра). – за союз з Антантою проти більшовиків. Діяльність цього п’ятиособового органу паралізовувало також особисте суперництво Винниченка та Петлюри. Неспроможною виявилася соціальна програма Директорії. Опублікований 8 січня 1919 р. Земельний закон декларував ліквідацію приватної власності на землю, але не вказував, коли селяни одержать землю; земельна власність іноземних (польських, австрійських, німецьких) поміщиків оголошувалася недоторканною, її долю мав вирішити спеціальний закон; недоторканними лишалися 15-десятинні господарства. Тому сільська біднота звинуватила Директорію в прокуркульській політиці й відвернулася від неї. Не підтримала Директорії інтелігенція, оскільки адвокатів, лікарів, професуру, вчителів середніх шкіл і т. д. зарахували до «поміщиків і капіталістів», які не брали участі в обранні Трудового Конгресу. Директорія залишилася без підтримки переважної більшості спеціалістів, промисловців, чиновників державного аппарату. До причин поразки Директорії УНР можна віднести також недооцінку більшовицької агітації та пропаганди; те, що широкі маси українського населення (особливо селянство) не усвідомили загальнонаціональних інтересів, необхідності створення й зміцнення власної держави. «Історія України». (Соціально-політичні аспекти). Навчальний посібник / Заг. ред. Б. П. Ковальського. – Ч. IV. – К., 2007. – С. 43–52. Охарактеризуйте основні етапи українського державотворення в 1917–1920 рр. Ставлячи в центр уваги міркування безпосередніх учасників Української революції й, водночас учених-істориків слід виділити деякі основні уроки подій 1917–1920 рр. Ці автори вважають, що одержане в спадщину неструктуроване українське суспільство було важко організувати на цілеспрямовані дії, передусім через низький ступінь свідомості його членів. Серйозні проблеми виникли під час революції через розходження між політичними партіями, які намагалися очолити визвольний рух. Серйозно зашкодив Українській революції, на думку І. Мазепи, режим гетьманщини. У провину цьому режимові ставиться успіх більшовицької пропаганди в масах не тільки проти курсу П. Скоропадського, але й проти українського визвольного руху взагалі, а також розвал єдиного національного фронту, що склався за часів Центральної Ради. Всі автори засуджують отаманщину, а С. Петлюра констатує, що селянин чинив опір усім владам, зокрема й рідній, українській. В. Винниченко вважав серйозним прорахунком Української революції те, що на свій гребінь вона винесла політиків, які еволюціонували в бік буржуазної державності – всупереч об’єктивним обставинам. Серйозною вадою революції стали відсутність єдності, розбіжність, навіть суперництво всередині українського проводу. На результати боротьби за українську справу згубно вплинув несприятливий зовнішній чинник, практично всуціль вороже оточення УНР, військове втручання тощо. Україна була ще не готова до великих подій, вважає І. Мазепа. Критично оцінюючи досвід 1917–1920 рр., автори не були схильні перекреслювати значення Української революції. С. Петлюра заявляв, що єдиною боротьбою, впертою й безкомпромісною, ми показали світові, що Україна є, що її народ живе і бореться за своє право, за свою свободу й державну незалежність. «Історія України». (Соціально-політичні аспекти). Навчальний посібник / Заг. ред. Б. П. Ковальського. – Ч. IІ. – К., 2003. – С. 39–52. Визначте причини поразки українського національного руху 1917–1920 рр. 1) Порівняно низька національна свідомість народних мас, на яких негативно позначилась понад двохсотлітня московська неволя; 2) недостатня відданість ідеї державності з боку революційних лідерів, їхня соціалістична і переважно проросійська орієнтація; 3) відсутність сильної української національно-демократичної партії, яка б з’єднала окремі політичні потоки в єдине державне річище; 4) слабкість соціальної бази Української Народної Республіки, переважна опора на селянство і на нечисленну інтелігенцію, недостатня підтримка української революції з боку міського пролетаріату і великих землевласників; 5) відсутність добре організованої, матеріально-забезпеченої, регулярної армії і належного контролю за нею; 6) надмірна молодість як керівників, так і всього українського руху, відсутність певного досвіду в державницьких справах, зовнішній політиці, фінансах, армії та й навіть відносинах між собою; 7) важливим залишається зовнішній фактор. Українській Народній Республіці так і не вдалося здобути визнання на міжнародній арені, отримати реальну матеріальну й моральну допомогу інших країн. Зрештою, Україна зазнала прямої агресії сусідів, у першу чергу – більшовицької Росії. Все це призвело до ліквідації Української Народної Республіки, насадження більшовицького правління на більшості українських земель. Але разом з тим слід зазначити, що без Української Народної Республіки не було б Української Соціалістичної Радянської Республіки (УСРР), яку проголосили більшовики в січні 1919 р. Українці, принаймні формально, отримали право жити в складі власної автономної держави. «Історія України». (Соціально-політичні аспекти). Навчальний посібник / Заг. ред. Б. П. Ковальського. – Ч. IІ. – К., 2003. – С. 50–52. Дайте оцінку Акту злуки Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки, визначте причини його недовготривалості. 22 січня 1919 р. було урочисто проголошено «Акт Злуки». На Софійському майдані зібралися тисячі місцевих мешканців, військові, духовенство Української православної Церкви на чолі з архієпископом Агапітом і єпископами, члени Директорії, уряду УНР і делегація ЗУНР. Після богослужіння, о дванадцятій годині, Л. Цегельський прочитав ухвалу Української Національної Ради про об’єднання і передав її главі Директорії В. Винниченку. В свою чергу, член Директорії Ф. Швець оголосив Універсал УНР. Після цього Універсал підписали всі члени Директорії. Того ж дня відкрився Трудовий Конгрес України (законодавчий орган Директорії), в який було введено 48 делегатів ЗУНР, а до складу президії увійшов представник ЗУНР С. Вітик. 23 січня 1919 р. «Акт Злуки» було одноголосно (за іншими відомостями, проти проголосувало 2 комуністи) ратифіковано. З цього моменту й до скликання Установчих Зборів Директорії УНР надавалося право верховної влади, а до її складу мали увійти представники ЗУНР. Назву ЗУНР було замінено на «Західна область Української Народної республіки» (ЗОУНР), якій надавалася територіальна автономія. Державний секретар закордонних справ ЗОУНР Л. Цегельський став першим віце-міністром закордонних справ українського уряду, з ним слід було узгоджувати всі рішення щодо відносин з Польщею, Чехословаччиною і Румунією. 12 березня 1919 р. президент ЗУНР Є. Петрушевич увійшов до складу Директорії. «Історія України». (Соціально-політичні аспекти). Навчальний посібник / Заг. ред. Б. П. Ковальського. – Ч. IІ. – К., 2003. – С. 44–46, 48. Проаналізуйте діяльність уряду Західноукраїнської Народної Республіки, визначте роль і місце ЗУНР в історії державотворення. 18 жовтня 1918 р. збори представників від українських партій конституювались як Українська Національна Рада і проголосили утворення з українських земель Австро-Угорщини Української держави, яка надалі дістала назву Західно-українська народна республіка (ЗУНР). 9 листопада 1918 р. було створено уряд – Державний Секретаріат на чолі з К. Левицьким. 22–26 листопада відбулися вибори депутатів Української Народної Ради, наділеної представницькими й законодавчими функціями. Більшість депутатів стояла на національно-ліберальних позиціях, надаючи перевагу будівництву державності перед радикальними соціально-економічними перетвореннями. Президентом ЗУНР став Євген Петрушевич. Рада прагнула забезпечити права національних меншин, їм було віддано 30% депутатських місць. У квітні 1919 р. в ЗУНР розпочалася аграрна реформа. Маєтки великих власників (переважно поляків) експропріювалися, землю планувалося передати малоземельним і безземельним українським селянам. Однак Західноукраїнська Народна Республіка зазнала іноземної агресії, що прискорило визрівання планів об’єднання з Наддніпрянською Україною. 1 грудня 1918 р. представники Державного Секретаріату ЗУНР і члени Директорії підписали у Фастові Передвступний договір про майбутнє об’єднання двох республік. 22 січня 1919 р. в Києві оголосили Універсал Директорії про Злуку УНР і ЗУНР. Порівняння історичного досвіду ЗУНР та УНР показує: а) на Західній Україні вдалося уникнути радикальних перегинів у соціально-економічній політиці; б) на першому місці стояло завдання національного державного будівництва. Своєчасні соціально-економічні перетворення забезпечували авторитет ЗУНР в українського населення; в) належна увага приділялася створенню боєздатної національної армії. «Історія України». (Соціально-політичні аспекти). Навчальний посібник / Заг. ред. Б. П. Ковальського. – Ч. IІ. – К., 2003. – С. 44–46. Визначте особливості українського національного руху на західноукраїнських землях у 1918–1919 рр. Революційні події 1917–1918 рр. у Наддніпрянщині справили великий вплив на населення Галичини, Буковини та Закарпаття, незважаючи на кордони, які їх розділяли. Маючи багаті традиції визвольних змагань, західні українці посилили боротьбу за національно-державне відродження краю. Досягненню їхньої віковічної мети сприяло й міжнародне становище. Восени 1918 р. Австро-Угорщина опинилася в умовах політичного розпаду. На Галичину зазіхала новостворена Польська держава. Щоб запобігти цьому українські військовики протягом вересня заснували у Львові таємний старшинський гурток – Центральний військовий комітет (ЦВК), який вирішив «боротися під знаменом соборної України». Про приєднання до Польщі українських земель Галичини оголосили й поляки. 31 жовтня стало відомо, що 1 листопада Польська ліквідаційна комісія планує захоплення влади у Східній Галичині. Було очевидно, що необхідно негайно починати рішучі дії. Але керівники УНРади в той час перебували у Відні, проводячи час за безплідними переговорами з представниками Габсбурзької монархії, яка вже конала. ЗУНР із самого початку опинилась у надзвичайно важких воєнно-політичних та міжнародних умовах. Уже наступного після Листопадового зриву дня поляки домоглися відчутних успіхів. 13 листопада 1918 р. їх війська захопили Перемишль і організували перекидання збройних загонів із Західної Галичини до Львова залізницею. Розпочалася українсько-польська війна. «Історія України». (Соціально-політичні аспекти). Навчальний посібник / Заг. ред. Б. П. Ковальського. – Ч. IІ. – К., 2003. – С. 44–46, 48. Визначте причини поразки українського національного руху на західноукраїнських землях у 1918–1919 рр. Польське командування перекидало на галицький фронт нові сили, які Антанта забезпечувала всім необхідним. 28 червня війська інтервентів прорвали фронт УГА. Почався останній відступ українських військ у межиріччя Збруча та Дністра. У зв’язку з неможливістю тримати фронт проти переважних сил польських інтервентів, 16–18 липня 40–45 тис. бійців УГА переправилися на лівий берег Збруча, в УНР, де їм судилося продовжити свій тернистий шлях. Польща повністю окупувала Східну Галичину. До в’язниць і концтаборів було кинуто тисячі українських патріотів, інших жорстоко переслідували. Отже, Західноукраїнська Народна Республіка, що існувала більше 8 місяців, впала. Головними причинами поразки були значна перевага противника в силі – боротьба фактично велася між 3,5 млн. українців Східної Галичини і 18 млн. поляків, та підтримка останніх з боку Антанти. Але, незважаючи на невдачу, спроба визволити західноукраїнські землі від іноземного поневолення та об’єднати їх із землями УНР чітко окреслила етнографічні кордони українського народу, збагатила його новим досвідом, знаннями і вміннями. «Історія України». (Соціально-політичні аспекти). Навчальний посібник / Заг. ред. Б. П. Ковальського. – Ч. IІ. – К., 2003. – С. 48–51. Охарактеризуйте ставлення урядів великих європейських країн до українського питання у 1917–1920 рр. Вийшовши на міжнародну арену, Україна в 1917–1918 рр. посідала помітне місце в зовнішньополітичних планах держав Антанти, більш прихильній британській стратегії та менш лояльній і невизначеній політиці Франції та СІІІА, які обмежувались загальними деклараціями. Інтерес Антанти до України та розробка й обговорення заходів, спрямованих на налагодження стосунків з нею, свідчать про існування «українського питання», суть якого полягала в розв’язанні національно-політичпих, територіальних, адміністративних проблем української державності. Право існування української нації політики західних держав розглядали крізь призму розв’язання російської проблеми, яка полягала в налагодженні не лише адміністративно-територіальних, а й військово-політичних питань. Адже розпад Російської імперії, прихід до влади низки урядів, особливо активні дії більшовиків, змушували керівництво держав Антанти шукати виходу із цієї ситуації, оскільки некерованість цих процесів могла призвести до глобальних катаклізмів на континенті. Тому й «українське питання», як і інші дотичні до нього проблеми, Англія, Франція та США розглядали з позиції досягнення загальної європейської стабілізації. Ставлячи власні геополітичні цілі в Першій світовій війні, уряди Великої Британії та США прагнули використати національні прагнення звільнених народів, розглядаючи їх не як остаточну мету, а як інструмент задоволення власних потреб. «Історія України». (Соціально-політичні аспекти). Навчальний посібник / Заг. ред. Б. П. Ковальського. – Ч. IІ. – К., 2003. – С. 44–46, 48. Охарактеризуйте політичне і соціально-економічне становище України в перші роки після завершення революції та громадянської війни. Економічне становище України було надзвичайно важким. Майже 7 років воєн і громадянської смути довели Україну до стану руїни. Загинуло близько 1,5 млн. осіб. Через нестатки й розруху сотні тисяч людей залишали міста, йдучи до сіл у пошуках хліба. Практично припинилося виробництво товарів. У 1921 р. промислове виробництво становило тільки 5–10% від довоєнного. Не працювали цілі галузі виробництва. Найбільша частина України з населенням майже 40 млн. стала об’єктом небаченого за масштабами експерименту, який, на думку його ініціаторів, мав на меті побудову найпередовішої в світі економічної та політичної системи. Одним із перших кроків на цьому шляху стала запроваджена в роки громадянської війни політика «воєнного комунізму». Відповідно до неї націоналовувалися вся промисловість і торгівля, на селі запроваджувалася продрозкладка, за якою селянам залишали мінімальні норми продовольства, решту ж конфісковувала держава. Заборонялася приватна торгівля й запроваджувався розподіл продуктів за картковою системою, вводилася обов’язкова трудова повинність. Здійснювалося насильство над економікою, над законами економічного розвитку. Їхнє місце посіли партійні директиви та політичні рішення. Внаслідок цього економічна й політична криза ще більше поглибилася. Війна, «воєнно-комуністичні» методи та розруха майже знищили торгівлю, вбивали найменші економічні стимули до продуктивної праці й ефективного господарювання, руйнували грошову систему, призвели до зростання безробіття, викликали масове невдоволення. Свідченням останнього стали виступи робітників, повстання селян. |
| ТЕМА: Стародавня україна Перші поселення на території україни, кіерійці скіфи та сармати їх перші державні утворення. Античні міста поліси північного причорноморья... |
Первіснообщинний лад на території України. Трипільська культура. Перші державні утворення |
| Урок № Тема: Античні міста держави в Північному Причорномор'ї та Криму Північного Причорномор’я; розвивати вміння аналізувати та систематизувати історичний матеріал, працювати з історичною картою, документами,... |
Нова програма з історії України (7 клас) містить суттєві зміни порівняно... Науковий обіг, а згодом — у шкільні підручники на українських землях, непідконтрольних Росії. У силу політичних та ідеологічних причин... |
| Етнополітика як наука. Предмет та об'єкт етнополітики Етнополітичні реалії на українських землях в останній період існування Російської імперії (початок XX ст.) |
ПЕРЕЛІК ЗАПИТАНЬ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ДО ІСПИТУ Кочівники, державогенез на українських землях в І тис до н е. – І тис н е. Анти |
| ТЕМА 7 Військово-політичні, тоталітарні режими в українських землях... Встановлення комуністичного політичного режиму в Україні в 20-х – 30-х роках ХХ ст.: соціально-економічні перетворення |
Дипломатії Українська Держава і державні утворення, що виникли на теренах постімперської Росії |
| Модуль ІІІ Охарактеризуйте впровадження християнства як державної... Головною подією князювання Володимира Святославовича, безперечно, є загальнодержавна християнізація Русі 988 р |
Уроку: Античні міста-держави у Північному Причорномор’ї Мета. Ознайомити учнів з виникненням грецьких міст-колоній у Північному Причорномор’ї, їхнім господарським та культурним життям |