|
|
Скачати 0.77 Mb.
|
«Історія України». (Соціально-політичні аспекти). Навчальний посібник / Заг. ред. Б. П. Ковальського. – Ч. IІ. – К., 2003. – С. 17–18. Висвітліть головні причини та наслідки феодальної роздробленості Київської Русі. Порядок володіння уділами, як, зрештою, і міжкнязівські відносини, регулювався нормами сімейного права. Так, у разі смерті батька-князя великокнязівський стіл переходив до старшого сина (чернігівського князя). Останній змінював систему уділів, що нерідко призводило до міжусобиць. І лише Ярослав Володимирович у заповіті поділив владу між своїми трьома синами: Ізяславом (відігравав провідну роль), Святославом і Всеволодом. Вони утворили своєрідну систему влади – тріумвірат, що вершив усі справи на Русі. За такої форми правління тенденції економічного і соціального розвитку окремих країв і князівств поєднувалися з прагненням більшості верств суспільства до єдності. Після смерті останнього з членів тріумвірату – Всеволода Ярославовича система родинного сюзеренітету і тріумвірату поступилася місцем принципові вотчини, який було визначено на Любецькому з’їзді 1097 р. Поділ великокнязівського домену дав поштовх політичному поділові Русі на окремі князівства-держави. Після смерті Мстислава Володимировича (1132 р.) утворилися Галицьке, Володимир-Волинське, Київське, Переяславське, Тмутараканське, Чернігово-Сіверське та інші князівства. Ці процеси поклали початок четвертому періоду розвитку Русі. Політичну роздробленість спричинило кілька факторів: а) великі простори держави та етнічна неоднорідність населення; б) зростання великого феодального землеволодіння; в) брак чіткого незмінного механізму спадкоємності князівської влади; г) зміна торгівельної кон’юнктури, занепад торгівлі; д) постійні напади кочовиків (печенігів, половців, татар). «Історія України». (Соціально-політичні аспекти). Навчальний посібник / Заг. ред. Б. П. Ковальського. – Ч. IІ. – К., 2003. – С. 17, 20–21. Яку роль відігравали династичні шлюби князів Київської Русі в міжнародних відносинах? Відомо, що становище тієї або іншої країни в епоху середньовіччя нерідко визначалося династичними зв’язками. Чим могутнішою була держава та чим більший авторитет мав її глава, тим більше серед іноземних володарів було охочих поріднитися з ним. В зовнішній політиці Ярослав, як і його батько, більше сподівався на дипломатію, ніж на зброю. Він зумів забезпечити для Київської Русі визнання й високий авторитет на міжнародній арені. Королі майже всіх західних держав вважали за честь пов’язати себе родинними зв’язками з Ярославом Володимировичем. Навіть далека від Київської Русі Франція прагнула встановити дружні відносини з київським княжим двором. Король Франції Генріх I одружився з донькою Ярослава Анною. Після смерті Генріха І Анна була регенткою під час правління свого малолітнього сина Філіппа I, а потім допомагала йому правити державою. Її підписи кирилицею стоять на декількох державних документах, останній з яких датовано 1075 р. У добу удільності династійні шлюби ставали своєрідним гарантом збереження мирних та дружніх стосунків між кланами. Перші найвідоміші – це два шлюби 1143 p., коли київський князь Всеволод Ольгович одружив свого сина Святослава з донькою полоцького князя Василька Рогволодовича Марією. Тоді ж суперник Всеволода – Ізяслав Мстиславич – «отда дчерь свою Полотьску за Борисовича за Роговолода». Стратегія цих шлюбів зрозуміла: заручитися підтримкою полоцького князя в боротьбі за Київ. Династійні шлюби частіше укладалися з представниками більш значущого князівського клану. Траплялися випадки, коли вже авторитетні князі шукали підтримки менш значущих володарів для засвоєння нових політичних просторів. Цікавим є приклад шлюбної діяльності Юрія Долгорукого, який задля боротьби з Ізяславом Мстиславовичем за Київ методично збирав собі союзників. Тоді з Юрієм породичались і Ольговичі, і галицький князь Володимирко Володаревич. Тут спостерігається новий рівень шлюбної дипломатії з далекоглядною стратегією. У другій половині XII ст. відпрацьовувалася нова лінія взаємин – породичання між собою найвпливовіших князівських кланів з Південної та Північної Русі. Частіше за все, це були представники володимиро-суздальського клану на півночі, та Ольговичі й Мономаховичі – на півдні. Наприклад, за часів піднесення Андрія Боголюбського більшість князів Південної Русі сподівалися на допомогу далекого володимиро-суздальського князя. 1159 р. Ізяслав Давидович, що боровся з Ростиславом Мстиславовичем за Київ, «посла к Дюргевичю к Андрееви спроси у него дщерь (Ростиславу) за сыновца своего за Святослава, и испроси у него помочь». Андрій Юрійович погодився на цей альянс, а також надав допомогу. Союзники Ростислава Мстиславовича – Ольговичі – не ризикнули виступати проти князя Ізяслава й пішли на мирну угоду. Шлюбна дипломатія стала одним з пріоритетних засобів заохотити до себе нових союзників та зберенти мир. Цікавими є основні напрямки династичних шлюбів князів окремих земель. Найширшими шлюбними зв’язками відрізнялися чернігівські Ольговичі. В добу удільності Ольговичі були однією з найвпливовіших князівських гілок у боротьбі за Київ. Для нейтралізації своїх конкурентів – київських Мономаховичів – вони укладали шлюбні угоди з галицькими та полоцькими князями. Серед клану Мономаховичів не було єдності. Київська гілка постійно виборювала свої права на Київ, суздальський клан намагався самостійно зайняти київський престол, окремо виступала волинська гілка Мономаховичів. Таким розмежуванням сил користувалися чернігово-сіверські князі. Найбільш блискучою була династична політика Святослава Ольговича. Він видав одну дочку за смоленського спадкоємця Романа Ростиславовича у 1149 p., другу – за Володимира Андрійовича, який почав рішуче наступати на волинських князів. А третя дочка Марія 1166 р. стала дружиною бузького князя Ярослава Ізяславовича з волинської династії. Таким чином, князю Святославу за допомогою династійних шлюбів вдалося створити можливість гідно виборювати свої права у Південній Русі. Отже, спочатку шлюби були радше спробами вирішити тимчасові проблеми, але з часом шлюбна дипломатія стала одним зі стратегічних варіантів для побудови окремих князівських союзів у боротьбі за Київ. «Історія України». (Соціально-політичні аспекти). Навчальний посібник / Заг. ред. Б. П. Ковальського. – Ч. IІ. – К., 2003. – С. 20–21. Визначте передумови об’єднання Галичини й Волині в єдину державу, охарактеризуйте етапи її розвитку. Під ударами монголо-татар Київська Русь остаточно розпалася на окремі, залежні від завойовників, князівства і перестала існувати як держава. Однак естафету київської державності підхопило Галицько-Волинське князівство, яке стало безпосереднім її спадкоємцем. Галицько-Волинське князівство виникло внаслідок не стільки розпаду Київської Русі, скільки місцевого розвитку, а пізніше – об’єднання двох князівств: Галицького та Волинського. Галичина розміщена в східному передгір’ї Карпат, у верхів’ї річок Дністра і Пруту. Її спочатку заселяли племена дулібів, тиверців та білих хорватів. На сході вона межувала з розлогими й лісистими рівнинами Волині, де також мешкали дуліби та білі хорвати. Обидва князівства мали вдале розташування, недосяжне для кочових нападників зі степу, їхні міста стояли на стратегічно важливих торгових шляхах із Заходу. Крім того, в Галичині містилися великі родовища солі – товару, від якого залежала Русь. У 980–990 pp. Володимир Великий відвоював у поляків Галичину та Волинь і приєднав їх до своїх володінь. Київським князям вдалося закріпити ці землі за своїми наступниками. Тому першими в Галичині правили Ростиславичі, нащадки онука Ярослава Мудрого. Тим часом на Волині до влади прийшли Мстиславичі, що вели свій рід від Володимира Мономаха. М. Грушевський вважав ці два князівства безпосередніми спадкоємцями політичної та культурної традиції Києва. Таким чином, розвиток Галицько-Волинського князівства був пов’язаний з успішним управлінням його князів та вдалим географічним положенням. Галицько-Волинські князі зуміли укріпити свої західні й південні кордони. Зросли рівень господарства західноукраїнських земель, торгівля, збільшилося населення. Галицько-Волинські князі боролися з боярською олігархією в організації держави. Ця держава об’єднувала тільки етнографічні українські землі, й завдяки тому тут виразніше визначились ознаки української культури. Близьке сусідство з Заходом принесло українському народові нові культурні впливи й надбання. Після занепаду Києва Галицько-Волинська держава продовжила на півтора сторіччя існування державної організації і стала головним політичним центром для всієї України. «Історія України». (Соціально-політичні аспекти). Навчальний посібник / Заг. ред. Б. П. Ковальського. – Ч. IІ. – К., 2003. – С. 17, 21. Охарактеризуйте державний устрій та механізми державного управління Галицько-Волинського князівства. Особливості державного устрою Галицько-Волинського князівства: 1) держава тривалий час не поділялася на уділи; лише по смерті Данила вона розпалася на Галицьку і Волинську землі, які теж стали подрібнюватись; 2) влада фактично перебувала в руках великого боярства. Князівська влада передавалась у спадок старшому сину, при якому вагому роль відігравала мати-вдова. Попри систему васальної залежності поміж членами князівського дому, кожне князівське володіння було політично доволі самостійним. Галицьке боярство як потужна політична сила часто розпоряджалося князівським престолом – запрошувало й скидало князів, а також боролося з небажаними князями, запрошуючи на підмогу угорців і поляків, убивало князів (1208 р. було повішено князів Володимира і Романа Ігоровичів), виганяло їх з Галичини (1226 р.), а боярин Володислав Кормильчич навіть проголосив себе князем у 1213 р. Часто боярські заколоти проти князя очолювали представники церковної знаті; в такому протистоянні князі спиралися на середніх і дрібних феодалів та міські верхи. Галицько-волинські князі мали широкі адміністративні, військові, судові й законодавчі повноваження, зокрема призначали посадових осіб у містах і волостях, надаючи їм землеволодіння за службу. Князі збирали податки, карбували монету, розпоряджалися скарбницею, визначали розмір і порядок стягнення митних поборів. Вони мали вплив на церковні справи – єпископи призначались за їхньою згодою, а вже опісля їх посвячував у сан Київський митрополит. Князі формально були головнокомандувачами всіх збройних сил та відали зовнішньополітичними відносинами з іншими державами. Вони видавали грамоти щодо різних питань управління, однак бояри часто не визнавали їх. Для підтримання свого авторитету князі прослуговувались титулами «руські королі», (королівським титулом володіли Данило і Юрій І), «принцепси», «князі Руської землі»; а в окремі періоди навіть вважалися «самодержцями», тобто необмеженими володарями. Атрибутами влади були корона, герб, стяг, печатка. Втім, князі були змушені допускати бояр до управління державою, і, попри свій авторитет і владу, фактично залежали від боярства та були змушені захищати його інтереси. Тобто, формою правління Галицько-Волинського князівства була феодальна монархія з сильними олігархічними тенденціями місцевого боярства. «Історія України». (Соціально-політичні аспекти). Навчальний посібник / Заг. ред. Б. П. Ковальського. – Ч. IІ. – К., 2003. – С. 17, 21. Охарактеризуйте зовнішню політику князів Галицько-Волинської держави. 1199 р. волинський князь Роман Мстиславич зайняв Галич і заснував нове державне утворення – Галицько-Волинське князівство. Князь Роман утверджувався в Галичі силою, бо галичани хотіли собі окремого князя, а не князя за сумісництвом. Зважаючи на це, Роман Мстиславич змушений був заручитися підтримкою союзних йому поляків краківського князя Лешка Білого (київський князь Рюрик Ростиславич відмовив Романові в його претензіях на Галич). Зважаючи на те, що мати князя Романа була полькою, він підтримував добросусідські відносини з Польщею. У другій половині 1204 – на початку 1205 рр., на думку дослідників, Роман Мстиславич уклав з Угорщиною та Польщею угоду про взаємодопомогу. Коли 1204 р. хрестоносці захопили Константинополь, Папа Римський Інокентій III розпочав інтенсивні переговори з Сербією і Болгарією, Церкви яких пішли на унію з Римом. Тоді ж папа звернувся до князя Романа з пропозицією прийняти католицизм і отримати королівську корону, на що отримав відмову. Це, очевидно, було зумовлено тим, що папа доклався до хрестового походу проти союзної Романові Візантії й утворення там Латинської імперії (зрештою, вороже налаштованими до Риму були і союзні князю Роману Гогенштауфени). 1205 р. у Священній Римській імперії боролися за імператорський трон Філіп IV Гогенштауфен і Оттон IV Вельф. У цю боротьбу на боці Філіпа IV втрутився і Роман Мстиславич, який у червні 1205 р. розпочав похід у Саксонію, але в Польщі через не до кінця з’ясовані причини увійшов у конфлікт з князем Лешком Білим і загинув під Завихвостом над Віслою 19 червня 1205 р. Смерть князя була важкою втратою для щойно утвореної Галицько-Волинської держави. Після смерті Романа Мстиславича залишилися два малолітні сини: Данило (1201 р. н.) і Василько (1203 р. н.), а регенткою стала їхня мати Анна. Вона звернулася по допомогу до угорського короля Андрія II, з яким 1205 р. мала зустріч у Сяноку. На цій зустрічі король прийняв Данила як «милого сина свого» і дав йому воїнів на чолі з палатином Могом. Але ця підтримка далася коштом фактичної залежності від Угорщини, володар якої до свого титулу додав титул короля Галичини і Волині. «Історія України». (Соціально-політичні аспекти). Навчальний посібник / Заг. ред. Б. П. Ковальського. – Ч. IІ. – К., 2003. – С. 17, 21. Визначте спільне в суспільно-політичній організації та державному устрої Галицько-Волинського князівства та Київської Русі. Державний лад Галицько-Волинського князівства ніби був схожий на устрій Київської Русі, але у функціонуванні, повноваженнях та компетенції роль князя, ради бояр, віча була дещо іншою. Князеві (королю) належала верховна законодавча, виконавча, судова, адміністративна та виконавча влада. Він очолював державу як суверен, керував збройними силами, зовнішньою політикою, фінансами (податки, карбування грошей). Проте абсолютної влади в державі князь не мав, її обмежувало впливове боярство, особливо в Галичині, де воно сформувалося з місцевої земельної аристократії ще за родоплемінних часів. Політично сильні князі (наприклад, Данило Романович) вели з ним криваву боротьбу, а слабші потрапляли під повний контроль. Другою особливістю державного ладу Галицько-Волинського князівства є дуумвірат – одночасне правління двох князів: одного на Волині (у Володимирі), другого – в Галичині (Галичі, Львові, Холмі). Йдеться про співправління Данила і Василька Романовичів, Лева I Даниловича і Володимира Васильковича, Андрія і Лева II Юрійовичів. Боярська рада формально існувала як дорадчий орган центральної влади при князеві. Та фактично її скликали найвпливовіші бояри, які прагнули обмежувати або регулювати владу князя. До її складу входили найбільші землевласники (бояри-аристократи), галицький єпископ, воєводи, намісники та суддя княжого двору (теж усі з боярського стану). В часи занепаду влади князя бояри очолювали державу. Наприклад, Володислав Кормильчич (у роки малолітства Данила Романовича) або Дмитро Детько (після смерті Юрія II). Віче як пряме воле- і правовиявлення населення збиралося спарадично або стихійно. Скликали на віче князь чи бояри в часи зовнішньої загрози або внутрішньої міжусобної боротьби. Воно не мало чіткого регламенту, визначених повноважень та компетенції. Поступово його роль занепала і до XIV ст. звелася нанівець. «Історія України». (Соціально-політичні аспекти). Навчальний посібник / Заг. ред. Б. П. Ковальського. – Ч. IІ. – К., 2003. – С. 17, 19–21. Охарактеризуйте головні етапи становлення української козацької держави (Війська Запорозького) в ході війни під проводом Б. Хмельницького. В ході війни 1648–1654 рр. повсталий український народ домігся визнання своїх прав і вольностей і перш за все – права на власну державність. Проблема побудови держави постала вже на першому етапі війни. Б. Хмельницький рішуче і сміливо висуває програму створення держави, в основі якої була ідея української соборності. Цю програму підтримала козацька старшина, з нею солідаризувалися народні маси. Але перші невдачі під Зборовом 15–16 серпня 1649 р. змусили Б. Хмельницького укласти договір про мир і визнати владу короля. Король Ян Казимир підписав «Декларацію ласки Й.К.М. Війська Запорозького», якою визнавав право лише на автономію в межах Київського, Брацлавського і Чернігівського воєводств. У ході Національно-визвольної війни 1648–1654 рр. частина України (Київське, Брацлавське і Чернігівське воєводства) отримала за угодою з московським царем незалежність. Однак фактичними діями московський уряд з перших днів методично намагався обмежити й ліквідувати цю незалежність. Найвищим органом автономії за звичаєм вважалися загальнокозацькі збори. Фактично, органом державної влади стала рада козацької старшини під головуванням гетьмана. Він же був і головою виконавчої та судової влади, очолював адміністрацію, військо, видавав універсали, вів дипломатичні переговори, скликав козацьку раду. Для організації виконання своїх функцій гетьман утворив уряд – Генеральну канцелярію, до складу якої входили генеральні старшини, яких обирали за звичаєм на козацькій раді (генеральний писар, генеральний суддя, осавули, генеральний хорунжий, довбуш, генеральний обозний, військовий підскарбій, товмач, кантарлей). |
| ТЕМА: Стародавня україна Перші поселення на території україни, кіерійці скіфи та сармати їх перші державні утворення. Античні міста поліси північного причорноморья... |
Первіснообщинний лад на території України. Трипільська культура. Перші державні утворення |
| Урок № Тема: Античні міста держави в Північному Причорномор'ї та Криму Північного Причорномор’я; розвивати вміння аналізувати та систематизувати історичний матеріал, працювати з історичною картою, документами,... |
Нова програма з історії України (7 клас) містить суттєві зміни порівняно... Науковий обіг, а згодом — у шкільні підручники на українських землях, непідконтрольних Росії. У силу політичних та ідеологічних причин... |
| Етнополітика як наука. Предмет та об'єкт етнополітики Етнополітичні реалії на українських землях в останній період існування Російської імперії (початок XX ст.) |
ПЕРЕЛІК ЗАПИТАНЬ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ДО ІСПИТУ Кочівники, державогенез на українських землях в І тис до н е. – І тис н е. Анти |
| ТЕМА 7 Військово-політичні, тоталітарні режими в українських землях... Встановлення комуністичного політичного режиму в Україні в 20-х – 30-х роках ХХ ст.: соціально-економічні перетворення |
Дипломатії Українська Держава і державні утворення, що виникли на теренах постімперської Росії |
| Модуль ІІІ Охарактеризуйте впровадження християнства як державної... Головною подією князювання Володимира Святославовича, безперечно, є загальнодержавна християнізація Русі 988 р |
Уроку: Античні міста-держави у Північному Причорномор’ї Мета. Ознайомити учнів з виникненням грецьких міст-колоній у Північному Причорномор’ї, їхнім господарським та культурним життям |