|
|
Скачати 0.77 Mb.
|
Охарактеризуйте головні положення ІІІ Універсалу Центральної Ради. До 25 жовтня 1917 р. Українська революція входила в певну суперечність із загальноросійськими процесами, передусім на національному ґрунті. Що ж до соціальних аспектів, до гострих конфліктів не доходило. Коли ж соціальні орієнтації загальноросійської революції почали визначати більшовики, лідери українства зайняли протилежну, войовничу позицію, незважаючи на те, що вона суперечила настроям широких мас. Центральна Рада зробила все, щоб не випустити політичної ініціативи зі своїх рук. Саме в зв’язку з цим і слід, очевидно, розглядати мотиви та історію появи Третього Універсалу Центральної Ради. Основні положення III Універсалу: 1) проголошувалося утворення Української Народної Республіки (УНР) у межах 9 українських губерній, при цьому формально не поривалися федеративні зв’язки з Росією; 2) запроваджувався 8-годинний робочий день; 3) встановлювався державний контроль над виробництвом; 4) скасовувалося поміщицьке землеволодіння; 5) земля оголошувалася власністю всього народу без викупу; 6) національним меншинам надавалася «національно-персональна автономія»; 7) українському народу забезпечувалися демократичні права та свободи: свобода слова, преси, віровизнання, зборів, союзів, страйків, недоторканність особи й помешкання; 8) скасовувалася смертна кара; 9) надавалася амністія політичним в’язням; 10) на грудень 1917 р. призначалися вибори до Українських Установчих зборів, які мали бути скликані 9 січня 1918 p.; 11) починалися мирні переговори УЦР з Німеччиною та її союзниками. Проголошення УНР, наміри будувати федеративні відносини з іншими народами Росії, скасування поміщицької власності на землю, запровадження 8-годинного робочого дня, державного контролю над виробництвом, повідомлення про прагнення укласти негайний мир та інші положення Універсалу М. Грушевський назвав програмою для подальшої діяльності. Це був апогей Української революції. Юридично оформлювалось відновлення національної державності. «Історія України». (Соціально-політичні аспекти). Навчальний посібник / Заг. ред. Б. П. Ковальського. – Ч. IІ. – К., 2003. – С. 32–33. Визначте та обґрунтуйте значення ІV Універсалу Центральної Ради в історії українського державотворення. 9 січня (22 січня за новим стилем) 1918 р. ІV Універсал Центральної Ради проголосив УНР «самостійною, ні від кого не залежною, вільною суверенною державою українського народу», а виконавчий орган, Генеральний Секретаріат – Радою Народних Міністрів. Він замінив постійну армію на міліцію, доручив провести вибори народних рад – волосних, повітових і місцевих, установив монополію торгівлі, контроль над банками, підтвердив закон про передання землі селянам без викупу, прийнявши за основу скасування власності й соціалізацію землі. Доручив Раді Народних Міністрів довести до підписання миру переговори з Центральними державами; закликав усіх громадян УНР боротися з більшовиками. В. Винниченко вважав, що до вирішального моменту творення юридичної державності виявились забутими справжня суть Української революції, інтереси трудящих мас, їхнє національне і соціальне відродження. Засіб же цього відродження – державність – почали сприймати за єдину мету руху. «...ми рішуче нічого не міняли в суті тої державності, що була за часів Тимчасового уряду». Ці гіркі висновки підтверджуються аналізом положень IV Універсалу (державний контроль над промисловістю замість робітничого, недоторканність фінансового капіталу за відсутності будь-якої можливості сплачувати заробітну плату робітникам, незмінність судочинства тощо) й численних «роз’яснень» політики Ради в земельному питанні, покликаними не лише заспокоїти великих землевласників, а й скоригувати скасування поміщицької власності на землю. «Історія України». (Соціально-політичні аспекти). Навчальний посібник / Заг. ред. Б. П. Ковальського. – Ч. IІ. – К., 2003. – С. 33–34, 38–39. Охарактеризуйте роль і місце Української Центральної Ради в українському державотворенні. Українська Центральна рада була спочатку українським представницьким органом політичних, громадських, культурних та професійних організацій; згодом, після Всеукраїнського Національного Конгресу, – революційним парламентом України, який керував українським національним рухом. Проголосила незалежність України. Найважливішим законодавчим актом УЦР було схвалення конституції УНР 29 квітня, яка стверджувала республіканську форму держави з парламентарно-демократичним режимом. Законодавча влада в УНР мала перевагу над виконавчою. Головним законодавчим органом стверджувались Всенародні Збори України, які обирали Голову Всенародних Зборів. Розвиток соціальної революції в Україні на кінець листопада 1917 р. призвів до такого розлому суспільства й зумовив такі процеси, які можна кваліфікувати як громадянську війну. І певну частку провини за це слід віднести на рахунок Центральної Ради. Адже своїм ІІІ Універсалом вона не проголосила незалежність УНР від Росії, навіть більше – настійливо доводила, що бореться за утворення федеративної демократичної республіки на місці колишньої імперії. В результаті процеси, започатковані в столиці Росії, практично безперешкодно розвивалися й на теренах України. Центральна Рада і Генеральний Секретаріат все більше входили в конфлікт з цими процесами й нагромадивши певний військовий потенціал, спрямували його на протидію встановлення влади рад. Так, одночасно з двох боків, визрів воєнний вибух – громадянська війна, найактивнішими суб’єктами якої стали сили національно-демократичної (української) і соціальної (соціалістичної) революції. Проголошення самостійності, вважає Д. Дорошенко, так само як і проголошення УНР ІІІ Універсалом, було не результатом попереднього руху, а просто неминучою політичною комбінацією, вимушеним фактом. Такої ж думки дотримувались й інші українські партії. Зрештою, Четвертий Універсал Центральної Ради обіцяв оперативну розробку Земельного закону на основах скасування приватної власності, соціалізації землі. Наскільки цей закон відповідав потребам земельної справи в Україні, на практиці перевірити не довелося. Уряду довелося залишити Київ раніше, ніж закон було опубліковано. «Історія України». (Соціально-політичні аспекти). Навчальний посібник / Заг. ред. Б. П. Ковальського. – Ч. IІ. – К., 2003. – С. 33–39. Визначте здобутки і недоліки в діяльності Української Центральної Ради. При всій серйозності внутрішніх недоліків українського національного руху (не вирішення соціальних проблем) все ж вирішальними в його поразці стали зовнішні чинники. До того ж, воюючи з набагато могутнішими країнами, Україна не отримала визнання і допомоги Антанти. Дбав лише про свої інтереси також німецько-австрійський блок, керівництво якого і не думало допомагати Україні, навпаки, намагалося пограбувати її. Поряд із втратами й розчаруваннями, революція та громадянська війна принесли українцям і деякі здобутки. Національна свідомість, раніше притаманна обмеженій частині інтелігенції, поширилася на значну частину українського суспільства. Більшість селянства боролася не лише за свої соціальні інтереси. Воно поступово усвідомило свою національну належність і прагнуло, щоб до його мови та культури ставилися з повагою й визнанням. Тому в Україні за короткий період – 1917–1920 pp. –національне відродження зробило великий крок уперед, значно зросла зрілість української нації. І більшовики після революції змушені були надати їй хоч мізерну автономію й зберегти назву республіки відповідно до традиційної – Українська РСР (до революції Малоросія) та визначити її територію. «Історія України». (Соціально-політичні аспекти). Навчальний посібник / Заг. ред. Б. П. Ковальського. – Ч. IІ. – К., 2003. – С. 37–39. Назвіть причини, які зумовили усунення Центральної Ради від влади та становлення Гетьманату в Україні у 1918 р. Деякий час після ліквідації радянської влади в Україні зберігалася республіканська форма правління: всі державні акти підписувалися від імені УНР. Але її авторитет серед населення падав. Заможні верстви були невдоволені соціалістичною фразеологією Ради, проголошенням націоналізації великої земельної власності, безпорадністю в налагодженні роботи промисловості. Зі свого боку селянська біднота відчувала, що після повернення поміщиків обіцянки УЦР наділити селян землею перетворяться на пусту декларацію. Одночасно між Центральною Радою та німецькими окупаційними властями назрів конфлікт. Німцям потрібен був хліб. УЦР була неспроможна забезпечити вивезення продовольства в Німеччину, а також налагодити роботу транспорту. В такій ситуації кайзерівські чиновники почали активно втручатися в діяльність українського уряду. Поступово складалися передумови для усунення Центральної Ради з політичної арени. В закулісних переговорах з цього приводу брали участь консервативні українські політичні групи, офіцери українізованих частин та Вільного козацтва. Вони увійшли в контакт з німецьким командуванням, для якого встановлення в Україні твердої влади було гарантією успішного вивезення продовольства. Загалом же причинами поразки Центральної Ради стали: а) криза соціальної політики УЦР і неприйнятність цієї політики для поміщиків і промисловців; б) втрата авторитету УЦР серед широких верств населення в умовах окупації; в) ослаблення УЦР розбіжностями між українськими партіями в самій Центральній Раді; г) заінтересованість окупаційної адміністрації у владі, спроможній виконати зобов’язання щодо постачання продовольства Німеччині та Австро-Угорщині. Республіканський режим в Україні було ліквідовано 29 квітня 1918 р., коли загін німецьких військ зайняв приміщення, де засідала УЦР. Одночасно на Всеукраїнському з’їзді землеробів було вирішено ввести монархічну форму державного правління і проголосити гетьманат. Гетьманом України став генерал Павло Скоропадський, нащадок гетьмана України початку XVIII ст. «Історія України». (Соціально-політичні аспекти). Навчальний посібник / Заг. ред. Б. П. Ковальського. – Ч. IІ. – К., 2003. – С. 39–41. Розкрийте зміст внутрішньої політики гетьмана Павла Скоропадського. Якими були її здобутки і недоліки? Очоливши Українську державу, генерал П. Скоропадський поставив завдання відновити в країні порядок, зміцнити її міжнародні позиції, подолати хаос в економіці. Для цього йому було надано широкі повноваження – право видавати закони, призначати уряд, керувати зовнішньою політикою та військовими справами, бути верховним суддею. До скликання Українського Сейму в країні мали діяти «Закони про тимчасовий державний устрій України». У них було визначено головні напрями діяльності Гетьманату в політиці, організації державного управління, надано Гарантії громадських прав населення, оголошено про встановлення Української Держави замість УНР. Нова держава ґрунтувалася як на республіканських, так і на монархічних засадах, її устрій, більшість пізніше прийнятих законів багато в чому копіювали дореволюційну систему. За кілька місяців в Україні було створено новий адміністративний апарат. Крім досягнень, за гетьманування П. Скоропадського мали місце чимало прорахунків, які виявилися фатальними. Чи не найбільше компрометувала його залежність від Німеччини, окупаційні війська якої безсоромно грабували Україну. Небезпідставними були звинувачення П. Скоропадського та його уряду в проросійській політиці. Гетьман був тісно пов’язаний із заможними верствами українства, які спонукали його до ліквідації соціальних завоювань трударів. «Історія України». (Соціально-політичні аспекти). Навчальний посібник / Заг. ред. Б. П. Ковальського. – Ч. IІ. – К., 2003. – С. 42–43. Охарактеризуйте зовнішню політику гетьмана Павла Скоропадського. Наскільки вона була ефективною? Одним із головних завдань гетьманського уряду була боротьба за міжнародне визнання Української держави. Найважливішими напрямками зовнішньої політики були: а) союз із Німеччиною, з якою було встановлено дипломатичні відносини; б) встановлення дипломатичних відносин з іншими країнами; в) боротьба за міжнародне визнання: в період гетьманату Україну визнали 30 країн, a 10 із них мали свої представництва в Києві; Україна мала представників у 23 країнах; г) підписання мирного договору з радянською Росією (12 червня 1918 р.); д) дипломатична боротьба з Австро-Угорщиною, що намагалася анексувати (захопити) східногалицькі землі та Холмщину; е) встановлення політичних та економічних відносин з Кримом, Доном, Кубанню. Але Антанта, орієнтуючись на відновлення «єдиної і неподільної» Росії, не визнала Гетьманської держави. І все-таки успіхи гетьманської України в зовнішній політиці були значними. Вона поширила дислокацію українських консульських установ на 22 країни та окремі регіони. Щодо дипломатичних відносин, то вони існували з 12 державами світу. Визначним досягненням стало підписання прелімінарного миру з Раднаркомом Радянської Росії, яка визнавала незалежність Української Держави. Активною була політика гетьманського уряду, спрямована на приєднання до складу України українських етнічних земель, які перебували під владою Росії, Польщі, Румунії. Було підписано попередній договір з Кримом, який на автономних засадах мав увійти до складу України. «Історія України». (Соціально-політичні аспекти). Навчальний посібник / Заг. ред. Б. П. Ковальського. – Ч. IІ. – К., 2003. – С. 43. Проведіть порівняльний аналіз політики урядів Центральної Ради та Гетьманату в контексті розбудови української державності. Четвертий Універсал Центральної Ради обіцяв оперативну розробку Земельного закону на основах скасування приватної власності, соціалізації землі. Наскільки цей закон відповідав потребам земельної справи в Україні, на практиці перевірити не довелося. Уряд мусив залишити Київ раніше, ніж закон було опубліковано. Приблизно така сама доля спіткала й закон про 8-годинний робочий день, прийнятий пізніше. До кінця січня 1918 р. Українська революція опинилась у дуже суперечливій ситуації. З одного боку, УНР проголосила себе самостійною державою, здобула європейське визнання, з іншого, – народжена цією ж революцією влада зазнала воєнної поразки у боротьбі з радянською владою, змушена була шукати опори за кордоном. Центральна Рада запроваджувала новий стиль, національну грошову одиницю – гривню, було визначено державний герб республіки – «тризубець з часів Володимира Великого». На думку В. Винниченка, в період гетьманщини історія немов би навмисно дала панівну роль уже класам чисто буржуазним, щоб показати, що з того може вийти, коли українство прагнутиме буржуазної державності, щоб наочно довести, що разом з буржуазною державністю неодмінно й необхідно пропадає спочатку її українськість, а потім і сама державність, як така. Заінтересований у забарвленні свого режиму в українські кольори, гетьман П. Скоропадський почав залучати членів партії соціалістів-федералістів до участі в уряді. Кабінет формувався переважно з представників правих загальноросійських партій, хоча деякі його члени були українцями. Народні маси виявилися значно послідовнішими у ставленні до новоствореної влади. «Історія України». (Соціально-політичні аспекти). Навчальний посібник / Заг. ред. Б. П. Ковальського. – Ч. IІ. – К., 2003. – С. 29–43. Охарактеризуйте основні напрями державотворчої політики Директорії УНР. Наскільки ця політика була ефективною? Деклараціями Директорії, оголошеної 26 грудня 1918 р., відновлювалися права, які мали селяни і робітники за Центральної Ради. Всі трудові господарства залишались у попередніх власників непорушними, а решта земель переходила в користування безземельних і малоземельних селян. Було відновлено 8-годинний робочий день. Знов установлено колективні договори, право коаліцій і страйків, а також усю повноту прав робітничих фабричних комітетів. Головнимй Отаман С. Петлюра висунув гасло: «Геть гетьманців, геть совдепи; нехай живе Директорія!», на яке пристали практично всі отамани. Платформа Директорії, відповідні їй дії спочатку знайшли підтримку мас. Про це свідчили селянські з’їзди. Однак через короткий час селянські з’їзди припинилися, вони оголошувались «більшовицькими». А лідери УСДРП виступили за «справжній демократизм» (Установчі збори, демократичні органи самоврядування на місцях тощо), тобто за принципи загального виборчого права. Так створювалася ідейна база для повернення організацій правого флангу – хліборобів-демократів, соціалістів-самостійників, соціалістів-федералістів, Січових стрільців, різноманітних отаманів тощо. Від самого початку діяльність нової влади, що постала в Україні 14 грудня 1918 p., була антитезою до внутрішньої політики гетьманського уряду, більшість законів і постанов якого було скасовано. Директорія УНР і надалі планувала дотримуватися ліворадикального політичного курсу, тотожного до курсу Центральної Ради, при цьому часто некритично сприймаючи її досвід і повторюючи помилки. Загалом же, діставши владу, Директорія у внутрішньополітичній діяльності зосередила зусилля на: реалізації ідеї трудових рад (тобто рад представників тих прошарків суспільства, що не експлуатують чужої праці) як основи державного устрою Української Народної Республіки (це рішення було ухвалено на Державній нараді 12–14 грудня 1918 р. Директорії з представниками різних політичних партій); скликання Трудового конгресу – найвищого органу законодавчої влади країни, якому Директорія мала скласти свої повноваження (закон УНР від 5 січня 1919 p.); проведення аграрної реформи шляхом ліквідації приватної власності на землю (закон УНР від 8 січня 1919 p.); введення національної грошової одиниці – гривні (закони УНР від 6 і 24 січня 1919 p.); створення Української автокефальної православної Церкви (закон від 1 січня 1919 р.) тощо. Визначною (але так і не втіленою в життя) подією стало проголошення 22 січня 1919 р. Акту соборності України – об’єднання УНР із Західноукраїнською Народною Республікою. У зовнішній політиці Директорія, як і попередні режими, налагоджувала відносини з різними державами, намагаючись піднести авторитет України на міжнародній арені. |
| ТЕМА: Стародавня україна Перші поселення на території україни, кіерійці скіфи та сармати їх перші державні утворення. Античні міста поліси північного причорноморья... |
Первіснообщинний лад на території України. Трипільська культура. Перші державні утворення |
| Урок № Тема: Античні міста держави в Північному Причорномор'ї та Криму Північного Причорномор’я; розвивати вміння аналізувати та систематизувати історичний матеріал, працювати з історичною картою, документами,... |
Нова програма з історії України (7 клас) містить суттєві зміни порівняно... Науковий обіг, а згодом — у шкільні підручники на українських землях, непідконтрольних Росії. У силу політичних та ідеологічних причин... |
| Етнополітика як наука. Предмет та об'єкт етнополітики Етнополітичні реалії на українських землях в останній період існування Російської імперії (початок XX ст.) |
ПЕРЕЛІК ЗАПИТАНЬ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ДО ІСПИТУ Кочівники, державогенез на українських землях в І тис до н е. – І тис н е. Анти |
| ТЕМА 7 Військово-політичні, тоталітарні режими в українських землях... Встановлення комуністичного політичного режиму в Україні в 20-х – 30-х роках ХХ ст.: соціально-економічні перетворення |
Дипломатії Українська Держава і державні утворення, що виникли на теренах постімперської Росії |
| Модуль ІІІ Охарактеризуйте впровадження християнства як державної... Головною подією князювання Володимира Святославовича, безперечно, є загальнодержавна християнізація Русі 988 р |
Уроку: Античні міста-держави у Північному Причорномор’ї Мета. Ознайомити учнів з виникненням грецьких міст-колоній у Північному Причорномор’ї, їхнім господарським та культурним життям |