|
|
Скачати 0.77 Mb.
|
|
Модуль ІІ Охарактеризуйте перші державні утворення на сучасних українських землях (Скіфсько-сколотську державу, античні міста-поліси та ін.). Скіфія (Скитія) – велике суспільно-політичне об’єднання племен і їхніх союзів: неврів, будинів, меланхленів, калліпідів, олазонів, ольвіополітів, борисфенітів, танаїтів та ін. За легендою, яку навів Геродот у ІV книзі праці «Історія», Скіфія поділялася на племінні групи – авхатів, катіарів, тресніїв, каралтаїв, назви яких походили від синів предтечі цього народу – царя Таргітая. Як свідчить Геродот, на території нинішньої України жили скіфи-орачі, скіфи-землероби, скіфи-кочовики (скотарі) та царські скіфи, які панували над усіма іншими. Виникла Скіфія у VIІІ–VIІ ст. до н. е. Царські (або панівні) скіфи, перебуваючи на останньому щаблі первіснообщинного ладу й відіграючи панівну роль серед племен, утворили свою державу, засновану на військовій демократії. Найважливіші питання життя держави розглядалися на зборах воїнів. Особлива роль при цьому належала скіфським воєначальникам (царям, базилеям, василевсам). Авторитет і вплив цих осіб особливо зріс під час скіфо-персидських воєн кінця ІV ст. до н. е. Під їхнім керівництвом відбувалася консолідація всіх скіфських племен. Найбільша заслуга в цьому царя Атея, який, усунувши інших вождів, узурпував владу, яку надали йому воїни союзу племен. З їхньою допомогою він перетворив Скіфію на могутню імперію з центром на нижньому Дніпрі (біля нинішнього м. Нікополя). У цей період Скіфія зазнала розквіту. Вона була рабовласницькою державою з визначеною територією, добре розвиненим землеробством, скотарством та ремеслами. Виробництво в ній було товарним. Окрему частину історії суспільно-політичного розвитку на території сучасної України становить історія Північного Причорномор’я. В умовах становлення скіфської держави активну участь у державотворенні брали греки, які у цей період колонізували регіон. На цій території було засновано міста (поліси) Борисфеніда, Тіра, Ольвія, Херсонес, Пантікапей, Феодосія та ін. Кожне місто мало свою полісну організацію з різними формами правління: демократичні та аристократичні республіки. Але полісні організації створювали рабовласники та інші, переважно заможні, громадяни міст. Раби не мали ніяких прав. У містах-державах найвищим органом управління були народні збори всіх вільних дорослих грецьких чоловіків. Іноземці, як і жінки, не мали права участі в народних зборах. В результаті цих зборів створювалися різні органи управління, призначалися посадові особи й вівся контроль за їхньою діяльністю. Цих посадових осіб називали кубернетами або магістрами. Останні представляли виконавчу владу й були управлінцями в державній, політичній, економічній, культурній та інших сферах життя. У 80-х рр. V ст. до н. е. частина грецьких полісів об’єдналися в одну державу – Боспорське царство з центром у м. Пантікапей (нині – Керч). Верховна влада в царстві належала архонтові (василевсові). Останній видавав закони для всього об’єднання міст-держав, які не порушували свого політичного ладу. «Історія України». (Соціально-політичні аспекти). Навчальний посібник / Заг. ред. Б. П. Ковальського. – Ч. IІ. – К., 2003. – С. 10–12. Охарактеризуйте політичний устрій та систему управління держави антів. Крім загальної назви «слов’яни» стародавні писемні джерела називають їх венедами, склавинами, антами, полянами та ін. Арабські автори розділяють східнослов’янські землі на Куявію, Славію, Артанію. Деякі дослідники ототожнюють Куявію з «Руською землею». Готський письменник Йордан (551 р.) писав, що анти, венеди і словени походять з одного племені. Анти були найчисленнішою групою народів, навколо яких утворився Антський союз племен. Основою економіки антських племен було орне хліборобство. Соціальна диференціація антського суспільства зумовила зародження державної структури, на чолі якої стояли царі, імена котрих, зокрема Ардагаст, Межимир, Доброгаст, Пирогаст та ін., дійшли до нас. Псевдо-Маврикій пише, що анти не мали єдиного глави держави. За Меандром, південні слов’яни наприкінці V ст. корилися волі князів, а всіх їх очолював Давріт. З ним і «найважливішими князями слов’янського народу» вів переговори аварський каган Ваян, прагнучи підкорити собі слов’ян. З розповіді Менандра вимальовується державна організація південних слов’ян з її ієрархічною структурою влади: під зверхністю Давріта перебували князі, які правили на місцях. З цього випливає, що влада антських царів не була абсолютною. Царі разом з князями, які очолювали княжіння, вирішували питання зовнішніх зв’язків і внутрішні проблеми. Князі радилися зі своїми народами. Це дало грецьким авторам підстави твердити, що анти «живуть у народоправстві». Ця демократія антів мало чим відрізнялася від попередніх періодів розвитку українського суспільства. Народні збори (віче) вирішували найважливіші громадські справи. Найактуальнішим для них була оборона. Для захисту вони утворювали військо, будували земляні вали, чинили інші військові дії. Антське суспільство можна характеризувати як військово-демократичне, яке відродилося після занепаду Скіфської держави. «Історія України». (Соціально-політичні аспекти). Навчальний посібник / Заг. ред. Б. П. Ковальського. – Ч. IІ. – К., 2003. – С. 13–15. Визначте суспільно-політичні, економічні і геополітичні фактори, які зумовили становлення держави Київська Русь. Розвиток матеріальної й духовної культури слов’ян в епоху раннього середньовіччя зумовив переростання племінних союзів у державні об’єднання (князівства). В VII–IХ ст. у суспільстві давніх слов’ян відбулися глибокі економічні та соціальні зміни. Вожді племен і старійшини родових общин поступово зосереджували владу в своїх руках. Протягом VIIІ–IХ ст. у Середній Наддніпрянщині сформувалося державне об’єднання Руська земля, до якої ввійшли землі полян, древлян і сіверян. Не вдаючись до полеміки й дискусії, зазначимо: державність у Руській землі було започатковано десь у VI ст. Цю державу очолив князь Кий, на честь якого пізніше назвали місто Київ. Вигідно розміщений на перетині торговельних шляхів, Київ став головним політичним центром усіх східних слов’ян. Консолідація слов’янських княжінь навколо Києва спричинила появу нової держави – Русі. Наукова назва «Київська Русь» з’явилася значно пізніше. Сучасники ж назвали свою державу «Руською землею» або «Руссю», а з ХІІ ст. – «Вкраїною». «Історія України». (Соціально-політичні аспекти). Навчальний посібник / Заг. ред. Б. П. Ковальського. – Ч. IІ. – К., 2003. – С. 15–-16. Охарактеризуйте етапи розвитку держави Київська Русь, її державну організацію. На першому етапі державотворення у Русів переважали організаційні риси, властиві княжінням. На жаль, цей період розвитку державності залишається маловідомим через відсутність певних історичних джерел. Літописці більше оповідають про другу половину ІХ–ХІІ ст., коли на Русі верховна влада зосереджувалася в руках великого князя київського. Київські князі Аскольд і Дір здійснювали походи на Візантію і змушували останню укладати вигідний для русів мир. Є відомості, що ці князі вели тривалу боротьбу проти печенігів, дунайських болгар, уличів, древлян та ін. Згідно з літописними даними, Аскольда й Діра вбила у 882 р. варязька дружина, яку очолював Олег. Він же захопив Київ, який, за свідченням літописця, було оголошено «матір’ю городів руських». До Русі було приєднано Новгород-Сіверську державу, якою керував Рюрик. З 882 р. починається другий етап державного і політичного розвитку Русі. З цим етапом багато істориків пов’язують утворення держави Русів. За часів Олега та його племінника Ігоря (914–945 рр.) Русь успішно воювала проти сусідніх держав і народів. Це сприяло міжнародному визнанню і підвищенню авторитету. Коли Ігоря 945 р. вбили древляни, престол зайняла його дружина Ольга, яка впорядкувала відносини з управителями земель, систему збирання данини. В ключових містах держави створювалися спеціальні опорні пункти, де зосереджувалася адміністративна й судова влада. Інакше кажучи, було закладено основи місцевого державного управління та суду. 964 р. на чолі держави став Святослав Ігоревич, який своє коротке правління провів у постійних походах і війнах. Було розгромлено Хозарський каганат, Волзько-Камську Булгарію, приборкано народи Північного Кавказу і Східного Криму тощо. Цим Святослав розширив територію держави русів. Після загибелі Святослава (972 р.) і кількарічної міжусобиці великим князем Русі став Володимир Святославович. Під час його правління в загальних рисах завершилося формування держави. З 980 р. розпочався третій період, який увійшов в історію як період розквіту. Він припадає на час князювання Володимира Святославовича та Ярослава Володимировича. Ці князі зміцнювали внутрішній порядок і міжнародне становище Русі. Разом з тим, у цей же період з’являлися ознаки політичної роздробленості, спричинені економічним зростанням удільних земель. Феодальне роздроблення призвело до розпаду Русі на багато дрібних князівств. Розпочався четвертий період її історії. «Історія України». (Соціально-політичні аспекти). Навчальний посібник / Заг. ред. Б. П. Ковальського. – Ч. IІ. – К., 2003. – С. 16–17. Розкрийте зміст норманської концепції походження давньоруської держави. Якими є оцінки цієї концепції в сучасній науці? Погляди істориків на утворення Київської Русі досить суперечливі. Спираючись на статті «Повісті минулих літ» про те, як слов’яни закликали на князювання трьох варязьких князів – Рюрика, Синеуса і Трувора, деякі німецькі вчені, зокрема Готліб Байєр, Герхард Міллер та Август-Людвиг Шльоцер, які у XVIII ст. служили в Pociї, розвинули так звану норманську теорію. В ній доводилося, що Київську Русь заснували варяги – германо-скандинавська народність, відома на Заході як вікінги, або нормани. Підкреслювання важливості германських впливів та натяки на нездатність слов’ян створити власну державу викликали обурення славетного російського вченого XVIII ст. Михайла Ломоносова, який написав гнівну відповідь німцям, доводячи першочергову роль у створенні Київської Pyci саме слов’ян. Твердження Ломоносова дістали назву антинорманської концепції та поклали початок суперечкам, які тривають i до сьогодні. У сучасній західній історіографії трапляються також спроби пояснити історію виникнення Давньоруської держави з позиції теорії пантюркізму, згідно з якою династія київських князів була тюркською за походженням, а Давньоруську державу відповідно утворив Хозарський каганат. Цю політичну доктрину фахівці теж відкинули як таку, що не має нічого спільного з історичною дійсністю. «Заслугою» хозарів було тільки те, що вони змушували східних слов’ян консолідувати сили для боротьби за своє існування. Руська земля розвивалася й міцніла в боротьбі з хозарською експансією. В цілому, існують вагомі підстави вважати виникнення Києва не досягненням якоїсь окремої етнічної групи, а результатом складної слов’яно-скандинавської взаємодії. «Історія України». (Соціально-політичні аспекти). Навчальний посібник / Заг. ред. Б. П. Ковальського. – Ч. IІ. – К., 2003. – С. 16. Визначте специфіку державного устрою, головних державних установ та органів управління держави Київська Русь. Початковий етап розвитку Русі в державно-організаційному аспекті мало чим відрізнявся від організаційних рис, властивих племіннми слов’янським княжінням. Давньоруська держава закономірно виникла як політична спільність і, об’єднуючи понад двадцять народів, відіграла прогресивну роль у їхній історії. На початку становлення держави Русів суспільство мало чим відрізнялося від суспільного ладу княжінь. Суспільство або община, за «Руською правдою», поділялися на дві основні групи: а) людей («людінов»), або вільних общинників; б) «луччих мужів» (княжих мужів), до яких належали дружинники, місцеві князі, верхівка общини та ін. в) найчисленнішою суспільною верствою Русі були вільні общинники (селяни; їх іще називали смердами). Політична структура цієї держави ґрунтувалася на васалітеті знаті та різних формах данництва підвладних народів. Об’єднавчі процеси змінювали й організацію суспільства Русі. За Володимира Святославича та Ярослава Володимировича князівські функції ускладнилися. Щоб посилити великокнязівську владу й ліквідувати широку автономію колишніх княжінь, Володимир Великий здійснив адміністративну, військову, релігійну і судову реформи. «Історія України». (Соціально-політичні аспекти). Навчальний посібник / Заг. ред. Б. П. Ковальського. – Ч. IІ. – К., 2003. – С. 19–21. Розкрийте зміст реформ князя Володимира Святославовича, спрямованих на централізацію держави, та проаналізуйте їхню ефективність. За часів князя Володимира Святославовича було проведено низку ефективних реформ. Адміністративну реформу було спрямовано на ліквідацію «племінних княжінь» і запровадження нового адміністративно-територіального поділу. Територію було розділено на уділи. Врядувати в них Володимир призначав своїх синів, родичів, довірених осіб – посадників. Їм належала військова, адміністративна та судова влада, яку вони чинили іменем «Великого князя». Військова реформа сприяла ліквідації племінних збройних формувань. Натомість великий князь наймав дружинників, яких наділяв маєтками з правом експлуатувати населення. Дружинники давали присягу «вірою і правдою» виконувати волю князя. Внаслідок релігійної реформи з 988–989 рр. почалося утвердження християнства як державної релігії. Судова реформа розмежовувала світське (княже) й церковне судочинство. Для цього було запозичено норми візантійського права, об’єднані в збірниках «Номоканонах». «Історія України». (Соціально-політичні аспекти). Навчальний посібник / Заг. ред. Б. П. Ковальського. – Ч. ІІ. – К., 2003. – С. 19–20. Визначте роль князя, боярської думи, а також віча в системі державного управління Київської Русі. Верховна влада на Русі й в окремих її землях належала князю. До його повноважень за звичаєм входили: прийняття законодавчих актів, поточне управління, судочинство, командування військом, визначення податків, карбування монети, розпорядження скарбницею. Наявність цих повноважень дає підстави вважати князів самодержцями. При князях була боярська рада. Вона не була постійним інститутом влади. Але перетворювалася на нього, коли становище князя ставало хитким. В умовах політичної роздробленості бояри, як суспільно-політичний прошарок, були активною, а нерідко й владною, політичною силою. На цей час боярство вже мало імунітетне право. На його основі великокнязівські та удільнокнязівські землі ставали боярськими. Народні збори (віче) вирішували найважливіші громадські справи. Найактуальнішим для них була оборона. Для захисту вони утворювали військо, будували земляні вали, чинили інші військові дії. «Історія України». (Соціально-політичні аспекти). Навчальний посібник / Заг. ред. Б. П. Ковальського. – Ч. IІ. – К., 2003. – С. 21. Проаналізуйте діяльність київських князів у контексті приєднання територій, формування основних гілок влади, вироблення та вдосконалення законодавчої бази. Під час княжіння Володимира завершилося тривале формування території Давньоруської держави. Визначилися й закріпилися кордони Київської Русі, які в основному збігалися з етнічними кордонами східних слов’ян. Вони проходили в районі верхів’я Оки і Волги на сході; Сули, Дону, Росі й Південного Бугу – на південному сході та півдні; Дністра, Карпат, Західного Бугу, Німану і Західної Двіни – на заході; Чудського озера, Фінської затоки, Ладозького й Онезького озер – на півночі. Це була найбільша держава в Європі, яка складалася з багатьох слов’янських і неслов’янських народів. Перед Давньоруською державою, що об’єднала всі східнослов’янські землі, стояли важливі завдання політичної консолідації. Серед заходів, спрямованих на вирішення цих завдань, важливе значення мала адміністративна реформа, яку почав іще Святослав, а закінчив Володимир Святославович. Сенс її полягав у тому, що землі та князівства, де правили залежні від Володимира місцеві князі, передавалися синам Володимира. У деяких менш важливих містах призначалися посадники Володимира з його найближчого оточення. Реформа ліквідовувала владу місцевих князів, зв’язаних походженням та інтересами зі своїми землями і далеких від інтересів Києва, покінчила з автономією земель. В результаті реформи всі найбільші феодальні володіння Русі й усі вищі рівні феодальної ієрархії виявилися в руках одного княжого роду. Згідно з нормами феодального права, всі князі Київської Русі як нащадки великого київського князя мали рівні права на спадщину предка, що робило їх юридично рівноправними. Ця обставина відіграла велику роль у подальшій історії Київської Русі. З одного боку, вона підтримувала у князів ідею спільності й рівної відповідальності всіх за долю країни, а це сприяло об’єднанню сил князів у боротьбі з зовнішніми ворогами. З іншого – зумовлювала міжусобну феодальну боротьбу, тому що кожен князь, вважаючи себе юридично рівним з іншими, намагався і фактично порівнятися з тими, хто мав більші або багатші володіння. |
|
ТЕМА: Стародавня україна Перші поселення на території україни, кіерійці скіфи та сармати їх перші державні утворення. Античні міста поліси північного причорноморья... |
Первіснообщинний лад на території України. Трипільська культура. Перші державні утворення |
|
Урок № Тема: Античні міста держави в Північному Причорномор'ї та Криму Північного Причорномор’я; розвивати вміння аналізувати та систематизувати історичний матеріал, працювати з історичною картою, документами,... |
Нова програма з історії України (7 клас) містить суттєві зміни порівняно... Науковий обіг, а згодом — у шкільні підручники на українських землях, непідконтрольних Росії. У силу політичних та ідеологічних причин... |
|
Етнополітика як наука. Предмет та об'єкт етнополітики Етнополітичні реалії на українських землях в останній період існування Російської імперії (початок XX ст.) |
ПЕРЕЛІК ЗАПИТАНЬ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ДО ІСПИТУ Кочівники, державогенез на українських землях в І тис до н е. – І тис н е. Анти |
|
ТЕМА 7 Військово-політичні, тоталітарні режими в українських землях... Встановлення комуністичного політичного режиму в Україні в 20-х – 30-х роках ХХ ст.: соціально-економічні перетворення |
Дипломатії Українська Держава і державні утворення, що виникли на теренах постімперської Росії |
|
Модуль ІІІ Охарактеризуйте впровадження християнства як державної... Головною подією князювання Володимира Святославовича, безперечно, є загальнодержавна християнізація Русі 988 р |
Уроку: Античні міста-держави у Північному Причорномор’ї Мета. Ознайомити учнів з виникненням грецьких міст-колоній у Північному Причорномор’ї, їхнім господарським та культурним життям |