|
|
Скачати 3.48 Mb.
|
Художній стильХудожній стиль можна розглядати як узагальнення й поєднання всіх стилів, оскільки письменники органічно вплітають ті чи інші стилі до своїх творів для надання їм більшої переконливості й достовірності в зображенні подій. Окрім інформаційної функції, цей стиль покликаний виконувати й естетичну – впливати засобами художнього слова через систему образів на розум, почуття та волю читачів, формувати ідейні переконання, моральні якості й естетичні смаки.
За родами й жанрами літератури художній стиль поділяється на підстилі, які мають свої особливості мовної організації тексту:
Офіційно-діловий стильОфіційно-діловий стиль – функціональний різновид мови, який слугує для спілкування в державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавстві, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю. Належить до виразно-об’єктивних стилів. Вирізняється найвищою мірою книжності. Мовленню у сфері управління притаманна низка специфічних особливостей. Учасниками ділового спілкування є органи та ланки управління – організації, заклади, підприємства, посадові особи, працівники. Характер і зміст інформаційних зв’язків, у яких вони можуть бути задіяні, залежать від місця установи в ієрархії органів управління, її компетенції, функціонального змісту діяльності. Ці стосунки стабільні й реґламентуються чинними правовими нормами. Специфіка ділового спілкування полягає в тому, що незалежно від того, хто є безпосереднім укладачем документа й кому його адресовано, офіційним автором та адресатом документа майже завжди є організація в цілому. Іншою важливою характеристикою ділового спілкування є конкретна адресність інформації. Суттєвим фактором ділового спілкування, що впливає на характер управлінської інформації, є повторність дій і ситуацій. Управлінська діяльність – це завжди “гра за правилами”. Як наслідок цього – регулярність використовування однакових мовних засобів. Наступною характерною рисою ділового спілкування є тематична обмеженість кола завдань, що вирішує організація, а це своєю чергою є наслідком певної стабільності її функцій.
Офіційно-діловий стиль має такі підстилі: Законодавчий – використовується в законотворчій сфері, реґламентує та обслуговує офіційно-ділові стосунки між приватними особами, між державою і приватними та службовими особами, реалізується в Конституції, законах, указах, статутах, постановах. Дипломатичний – використовується у сфері міждержавних офіційно-ділових стосунків у галузі політики, економіки, культури. Реґламентує офіційно-ділові стосунки міжнародних організацій, структур, окремих громадян. Реалізується в конвенціях (міжнародних угодах), комюніке (повідомленнях), нотах (зверненнях), протоколах, меморандумах, договорах, заявах, ультиматумах. Юридичний - використовується у юриспруденції (судочинство, дізнання, розслідування, арбітраж). Цей підстиль обслуговує й реґламентує правові й конфліктні відносини:
Реалізується в актах, позовних заявах, протоколах, постановах, запитах, повідомленнях. Адміністративно-канцелярський – використовується у професійно-виробничій сфері, правових відносинах і діловодстві. Він обслуговує та реґламентує:
Реалізується в офіційній кореспонденції (листах), договорах, контрактах, заявах, автобіографіях, характеристиках, дорученнях, розписках. Епістолярний стиль
Конфесійний стиль
Мова та стиль наукової праці Метою будь-якої наукової праці є виявлення нових фактів, висновків, рекомендацій, закономірностей або ж уточнення відомих раніше, але недостатньо досліджених. Для написання статті передусім треба розробити план. Наприклад, для статті обсягом сім-вісім машинописних сторінок план має виглядати так: 1) вступ – постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими практичними завданнями – 5-10 рядків; 2) “вихідні передумови” - останні дослідження та публікації, на які спирається автор, виділення невирішених частин загальної проблеми – близько 1/3 сторінки; 3)формулювання цілей статті – важливий розділ роботи, оскільки з нього читач визначає корисність для себе пропонованого матеріалу – 5-10 рядків; 4)виклад матеріалу – 5-6 сторінок; 5) закінчення – містить висновки, стисло подаються перспективи подальшого дослідження в цьому напрямі. Мові та стилю наукової праці слід приділити дуже серйозну увагу, оскільки мовно-стилістична культура тексту найкраще виявляє загальну культуру його автора. Для наукового тексту характерним є смислова завершеність, цілісність і пов’язаність. Найважливішим засобом вираження логічних зв’язків є специфічні функціонально-синтаксичні засоби, що вказують на послідовність розвитку думки (спочатку, насамперед, потім, по-перше, по-друге, отже), заперечення (проте, тимчасом, але, тоді як, одначе, аж ніяк), причинно-наслідкові відношення (таким чином, тому, завдяки цьому, відповідно до цього, унаслідок цього, окрім цього, до того ж), перехід від однієї думки до іншої (перейдемо до…, звернімося до…, розглянемо, зупинимось на…, розглянувши, треба зупинитися на…, варто розглянути…), результат, висновок (отже, значить, як висновок, на закінчення зазначимо, все сказане дає змогу зробити висновок, підсумовуючи, слід сказати…). Засобами логічного зв’язку можуть виступати займенники, прикметники та дієприкметники (даний, той, такий, названий, зазначений, вказаний тощо). Не завжди ці та подібні їм слова прикрашають наукову працю, але вони є своєрідними дороговказами, які попереджають про повтори думки автора, інформують про особливості його творчого шляху. Читач відразу розуміє, що слова справді або насправді вказують, що наступний текст повинен бути доведенням, з іншого боку, навпаки, але готують читача до сприйняття протиставлення, оскільки – пояснення. У деяких випадках зазначені вище слова не тільки допомагають окреслити переходи авторської думки, а й сприяють удосконаленню рубрикації тексту. Наприклад, слова перейдемо до розгляду можуть змінити заголовок рубрики. Вони, відіграючи роль невиділених рубрик, пояснюють внутрішню послідовність викладу, а тому в науковому тексті дуже потрібні. На рівні цілого тексту для наукової мови, мабуть, основною прикметою є цілеспрямованість і прагматизм. Звідси стає зрозуміло, чому емоційні мовні елементи в наукових текстах не відіграють особливої ролі. Науковий текст характеризується тим, що його основу становлять лише точні, отримані внаслідок тривалих спостережень і наукових експериментів відомості та факти. Це зумовлює і точність їх словесного вияву, і, таким чином, використання спеціальної термінології. Слід пам’ятати, що науковий термін – це не просто слово, а втілення сутності даного явища. І тому добирати наукові терміни і визначення необхідно дуже уважно; не можна довільно змішувати в одному тексті різну термінологію, пам’ятаючи, що кожна галузь науки має свою, притаманну тільки їй термінологічну систему. Не використовується також замість прийнятих у даній науці термінів професійна лексика, тобто слова та вирази, поширені у колі людей певної професії. Професіоналізми – це не позначення наукових понять, а умовні, вищою мірою диференційовані найменування реалій, які використовуються в середовищі вузьких фахівців і зрозумілі тільки їм. Це їхній своєрідний жаргон. В основі такого жаргону лежить побутове уявлення про наукове поняття. Фразеологія наукової прози також специфічна. Вона покликана, з одного боку, визначити логічні зв’язки між частинами висловлювань (навести результати, як показав аналіз, на підставі отриманих даних, підсумовуючи сказане, звідси випливає, що…), з іншого боку, позначати певні поняття, будучи, по суті, термінами (струм високої напруги, державне право, вільна економічна зона). У науковій праці широко використовуються відносні прикметники, оскільки саме вони, на відміну від якісних, дають змогу з максимальною точністю вказувати достатні та необхідні ознаки понять. Від відносних прикметників не можна утворювати ступені порівняння. Використовуючи в науковому тексті якісні прикметники й утворюючи від них ступені порівняння, перевагу віддають аналітичним формам вищого та найвищого ступенів. Для утворення найвищого ступеня порівняння якісного прикметника використовують слова найбільш, найменш. Особливістю мови наукової прози є також відсутність експресії. Звідси – домінуюча форма оцінки – констатація ознак, притаманних слову, яке визначають. Тому більшість прикметників є тут частинами термінологічних виразів. Так, правильно буде прикметник наступні замінити займенником такі, котрий всюди підкреслює послідовність перерахування особливостей і прикмет. Дієслово та дієслівні форми несуть у тексті наукової праці особливе інформаційне навантаження. Автори зазвичай пишуть проблема, яка розглядається, а не проблема, яка розглянута, бо саме така дієслівна форма служить для окреслення постійної ознаки предмета й використовується в описі доведення, будови приладів, машин тощо. Широко вживаються також дієслівні форми недоконаного виду минулого часу дійсного способу, бо вони не фіксують відношення до дії, яка описується, на момент висловлювання. Рідше – дієслова умовного і майже ніколи – наказового способу. Часто використовуються зворотні дієслова, пасивні конструкції, що зумовлено необхідністю підкреслити об’єкт дії, предмет дослідження (наприклад, у даній статті розглядаються…, передбачено виділити додаткові кредити…). У мові наукового тексту дуже поширені вказівні займенники цей, той, такий. Вони не тільки конкретизують предмет, а й визначають логічні зв’язки між частинами висловлювання (наприклад, “ці дані служать достатньою підставою для висновку…”). Займенники щось, дещо, що-небудь через неконкретність їх значення в наукових текстах не використовуються. Синтаксис наукової мови Оскільки мова наукових текстів характеризується логічною послідовністю, то тут окремі речення і частини складного синтаксичного цілого, усі компоненти (прості та складні), як правило, дуже тісно пов'язані один із одним, кожен наступний випливає з попереднього або є наступною ланкою в розповіді чи міркуваннях. Тому для тексту, який потребує складної аргументації та виявлення причинно-наслідкових відносин, властиві складні речення різних видів із чіткими синтаксичними зв'язками. Звідси розмаїття складених сполучників підрядності завдяки тому, що, між тим як, тому що, замість того, щоб, з огляду на те, що, зважаючи на те, що, внаслідок того, що, після того, що, тоді як тощо. Особливо часто використовуються похідні прийменники протягом, відповідно до..., внаслідок, на відміну від..., поряд з..., з огляду на та ін. У науковому тексті частіше зустрічаються складнопідрядні, ніж складносурядні речення. Це пояснюється тим, що підпорядковуючі конструкції відбивають причинні, часові, наслідкові, умовні та подібні відношення, а також тим, що окремі частини у складнопідрядному реченні тісно пов'язані між собою. Частини ж складносурядного речення немовби нанизуються одна на одну, утворюючи своєрідний ланцюг, окремі ланки якого мають незалежність і легко підлягають перегрупуванню. Безособові, неозначено-особові речення в тексті наукових робіт вживаються в описі фактів, явищ і процесів. Називні речення використовуються в назвах розділів, підрозділів і пунктів, у підписах під рисунками, діаграмами, ілюстраціями. Писемна наукова мова має й суто стилістичні особливості. Об'єктивність викладу — основна її стилістична риса. Звідси наявність у тексті наукових праць вставних слів і словосполучень на позначення ступеня достовірності повідомлення. Завдяки таким словам той чи той факт можна подати як достовірний (справді, насправді, зрозуміло), припустимий (треба гадати, як видно), можливий (можливо, ймовірно). Обов'язковою вимогою об'єктивності викладу матеріалу є також вказівка на джерело повідомлення, автора висловленої думки. У тексті цю умову можна реалізувати за допомогою спеціальних вставних слів і словосполучень (за повідомленням, за даними, на думку, на нашу думку тощо). Діловий і конкретний характер опису явищ, які вивчаються, фактів і процесів майже повністю виключає емоційно забарвлені слова та вигуки. У науковій мові досить чітко сформувалися певні стандарти викладення матеріалу. Так, експерименти описуються звичайно за допомогою дієприкметників пасивного стану. Наприклад: одержаний окисел магнію із домішкою сірки, було проаналізовано 15 виділених структур. Використання подібних синтаксичних конструкцій дає змогу сконцентрувати увагу читача тільки на самій дії. Суб'єкт дії при цьому залишається невизначеним, оскільки вказівка на нього в такого роду наукових текстах необов'язкова. Опис дій машин і механізмів у технічних роботах найчастіше робиться за допомогою пасивних конструкцій, в яких присудком є дієслово в пасивно-зворотній формі. Наприклад: Флюс до місця зварювання подається автоматично. У тих випадках, коли виключається дія автоматики або спеціальної техніки, тобто описуються ручні дії оператора біля машини чи приладу, присудок вживається у формі третьої особи множини теперішнього або минулого часу. Наприклад: Засипання вугілля до топки в цьому випадку виконують вручну. У роботах технологічної тематики вказівки щодо обслуговування машин і механізмів або описи інших дій, які потребують точного чи обов'язкового виконання, прийнято давати за допомогою інфінітивних речень, які підкреслюють категоричність вислову. Наприклад: Забезпечити чистоту експерименту можна лише тоді, якщо: 1) попередньо звільнити зразок від механічних домішок; 2) розігріти його до температури не нижче 550°С;3) виключити при цьому проникнення забрудненого атмосферного повітря. Стиль писемної наукової мови — це безособовий монолог. Тому виклад звичайно ведеться від третьої особи, бо увага зосереджена на змісті та логічній послідовності повідомлення, а не на суб'єкті. Порівняно рідко використовуються форми першої і зовсім не використовуються — другої особи займенників однини. Авторське “я” ніби відступає на другий план. У наукових статтях і дисертаціях замість “я” використовується “ми”, з огляду на те, що вираз суб'єкта авторства як формального колективу надає більшого об'єктивізму викладу. Справді, вираз авторства через “ми” дає змогу відобразити власну думку як думку певної групи людей, наукової школи чи наукового напряму. І це цілком зрозуміло, оскільки сучасну науку характеризують такі тенденції, як інтеграція, колективність творчості, комплексний підхід до розв'язання проблем. Займенник “ми” та його похідні якомога краще передає й відтінює ці тенденції. Ставши фактом наукової мови, займенник “ми” зумовив цілу низку нових похідних словосполучень (наприклад, на нашу думку). Проте нагромадження в тексті займенника “ми” справляє малоприємне враження. Тому автори наукових праць намагаються використовувати звороти, що виключають наявність цього займенника. На допомогу приходять конструкції з невизначено-особовими реченнями (Спочатку проводять відбір зразків для аналізу, а потім встановлюють їх відповідність за розмірами шаблонів...). Використовується також форма викладу від третьої особи (Автор вважає...). Аналогічну функцію виконує речення з пасивними дієприкметниками (Розроблений комплексний підхід до вивчення...), в якому відпадає потреба у фіксації суб'єкта дії, що тим самим дає змогу уникати в тексті особових займенників. |
|
НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ ПОСІБНИК ДО ВИВЧЕННЯ КУРСУ Київ 2 011 Навчально-методичний... Навчально-методичний посібник до вивчення курсу «Основи економічної теорії» / Укл. Н.Є. Скоробогатова, Н. О. Черненко. К.: НТУУ "КПІ",... |
Навчально-методичний посібник Суми Медична генетика: навчально-методичний посібник для студентів ВНЗ / В. Е. Маркевич, М. П. Загородній, І. Е. Зайцев, А. М. Лобода,... |
|
Боровський В. Н. Гроші та кредит. Навчально-методичний посібник та... |
Навчально-методичний посібник Механічна кулінарна обробка бульбоплодів... Рецензiя на навчально – методичний посібник «Організація роботи контролера-касира вторговельних підприємствах на ЕККА різних типів»... |
|
Навчально-методичний посібник з навчальної дисципліни Навчально-методичний посібник для самостійної роботи та практичних занять з навчальної дисципліни “Сімейне право” (відповідно до... |
Навчально-методичний посібник для самостійної роботи Навчально-методичний посібник для самостійної роботи та семінарських занять з навчальної дисципліни “Соціологія” (відповідно до вимог... |
|
Навчально-методичний посібник для практичних занять Навчально-методичний посібник для практичних занять та самостійної роботи з навчальної дисципліни “Господарське право” (відповідно... |
НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ ПОСІБНИК ДЛЯ ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ Навчально-методичний посібник для практичних занять та самостійної роботи з навчальної дисципліни “Екологічне право України” (відповідно... |
|
Навчально-методичний посібник для практичних занять Навчально-методичний посібник для практичних занять та самостійної роботи з навчальної дисципліни “Екологічне право України” (відповідно... |
НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ ПОСІБНИК ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ Навчально-методичний посібник для самостійної роботи та семінарських занять з навчальної дисципліни “Фінансове право України” (відповідно до вимог ECTS) / Уклад.: М.... |