Д І ЛОВАУКРА Ї НСЬКАМОВ А КУРС ЛЕКЦІЙ Навчально-методичний посібник
|
|
Скачати 3.48 Mb.
|
|
Запитання та завдання для самоперевірки:
 1. Морфологія
2. Самостійні частини мови
3. Службові частини мови
4. Морфологічні помилки діалектного характеру Морфологія Морфологія – розділ мовознавства про частини мови, їх граматичну характеристику. Предметом вивчення морфології є слово. Морфологія вивчає слово з граматичного погляду: особливості словозміни. Характеристику граматичних форм слова, способи вираження граматичних значень. У діловому стилі часто викликають труднощі не лише пошуки потрібного слова, а й вибір найдоцільнішої граматичної форми в тих випадках, коли в мові налічується не один, а кілька паралельних способів висловлення. Розглянемо ті з граматичних форм, які найчастіше бувають причиною появи помилок ( огляд зробимо за частинами мови ). Частини мови, принципи їх виділення Частини мови — це лексико-граматичні розряди слів, які відрізняються один від одного узагальненим лексичним значенням, граматичними категоріями, синтаксичними функціями. Традиційно таких лексико-граматичних розрядів у сучасній українській літературній мові виділяють десять: іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово, прислівник, прийменник, сполучник, частки, вигук. В основі виділення їх лежать лексичний, морфологічний, синтаксичний, словотвірний принципи. Лексичний принцип поділу слів на частини мови виявляється у тому, що слова однієї частини мови об'єднуються спільною семантикою. Таким значенням для іменників є значення предметності, для прикметників — значення ознаки предмета, для числівників — значення кількості предметів чи порядку їх при лічбі, для дієслова — значення дії як процесу. При цьому лексичне значення виявляється не в усіх частин мови. Тому за наявністю чи відсутністю лексичного значення частини мови поділяють на повнозначні і неповнозначні. До повнозначних належать частини мови, що об'єднують слова, яким властиве лексичне значення. Такими є іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово, прислівник. Неповнозначні частини мови об'єднують слова, позбавлені лексичного значення. Вони вживаються для вираження відношень між словами, що належать до повнозначних частин мови. Неповнозначними є прийменник, сполучник, частки. Окремо перебувають вигуки як слова, що виражають почуття, волевиявлення. Морфологічний принцип визначає, які граматичні категорії властиві словам певної частини мови, який характер мають граматичні категорії, які граматичні значення характеризують цю частину мови, отже, які граматичні форми вона утворює. За морфологічною ознакою — здатністю утворювати граматичні форми — частини мови поділяються на змінні і незмінні. До змінних належать іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово; незмінними є прислівник, усі неповнозначні частини мови і вигук. Синтаксичний принцип передбачає враховувати, в ролі якого члена речення найчастіше виступають слова певної частини мови. Так, іменники найчастіше виступають підметом чи додатком, можуть бути будь-яким членом речення; прикметники, як правило, виступають у ролі означення, прислівники — обставин, дієслова — у ролі присудка (особові, родові форми). Ці функції слів різних частин мови значною мірою зумовлені тим, як синтаксично пов'язуються між собою слова різних частин мови. Одні з них виступають пояснюваними, підпорядковуючи собі слова інших частин мови, що, як залежні, поєднуються з ними зв'язком узгодження (прикметники, порядкові числівники з іменниками), керування (іменники у непрямих відмінках із дієсловами), прилягання (найчастіше прислівники з дієсловами). На основі синтаксичного принципу частини мови поділяють на самостійні (іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово, прислівник) і службові (прийменник, сполучник, частки); окремо перебуває вигук. Самостійні частини мови виступають членами речення і пов'язуються між собою одним із кількох типів синтаксичного зв'язку; службові частини мови не виступають членами речення, вони служать для вираження синтаксичних відношень між членами речення, частинами складних речень. Словотвірний принцип визначає словотвірні засоби, найбільш характерні для творення нових слів, що належать до певної частини мови. На основі усіх чотирьох принципів поділу слів на частини мови слово пролісок визначаємо як іменник. На основі лексичного принципу слово є повнозначним: має предметне значення (називає рослину — квітку); на основі морфологічного принципу воно є змінним словом, якому властиві граматичні категорії роду (належить до жіночого роду), числа (може вживатися в однині й множині - утворює числові форми), відмінка (змінюється за відмінками - утворює відмінкові форми); на основі синтаксичного принципу слово є самостійним — виступає членом речення: підметом (Розцвів перший пролісок), додатком (Дівчинка милується проліском); будучи підметом, є незалежним, виступаючи додатком, пов'язується зв'язком керування із дієсловом-присудком (милується чим? — проліском); на основі словотвірного принципу є похідним словом, утвореним за допомогою префікса про- та суфікса -ок від слова ліс - обидва афікси належать до продуктивних словотвірних засобів. Частини мови не є замкнутими розрядами слів. У живому мовленні постійно наявні явища переходу слів із однієї частини мови в іншу. При такому переході слово змінює властиве йому лексичне значення, морфологічні властивості, синтаксичні характеристики — все, що характеризувало слово, коли воно належало до однієї частини мови, зникає, слово набуває нового лексичного значення, граматичних властивостей, що приводить до появи нового слова. Самостійні частини мови Іменник Назви осіб за професією, посадою, званням та ін., як правило, утворюють паралельні форми чоловічого й жіночого роду (тракторист – трактористка, учитель – учителька, викладач – викладачка, працівник – працівниця тощо). Офіційними, основними назвами посад, професій і звань служать іменники чоловічого роду: секретар, бухгалтер, водій, комбайнер, директор, професор тощо. У ділових офіційних документах вони вживаються незалежно від статі особи, позначуваної цим іменником (зарахувати п.Іванову О.М. на посаду лаборанта; звільнити п.Іванову О.М. від виконання обов’язків диспетчера та ін.). Текст набуває строго офіційного характеру, якщо слова, залежні від найменування посади, узгоджуються з цим найменуванням у формі чоловічого роду, і в тих випадках, коли мова йде про жінок (головний технолог дозволив, змінний інженер закінчив). Проте якщо в документі вказується прізвище жінки, яка займає названу посаду, то підпорядковані слова (це звичайно дієслова) узгоджуються з прізвищем і вживаються у формі жіночого роду (головний технолог заводу п. Дубровська Т.В. відмінила). Висловлення типу „наша директор сказала”, „наша головна технолог поїхала” не відповідають нормам літературної мови ( вони мають усно-розмовний характер ). Вживання найменувань жіночого роду виправдано в тих текстах, для яких вказівка на стать є бажаною, але не може бути виражена іншими засобами (успіхи українських баскетболісток цілком закономірні, виступ відомої співачки). Багато іменників жіночого роду, утворених суфіксами –к (а), -ш (а), -х(а) тощо мають яскраво виражене усно-розмовне, а іноді й просторічно-жаргонне забарвлення, порівняно з формами чоловічого роду (секретарка, лікарка, касирка, головиха). Для офіційного тексту вони непридатні. Не вживаються в офіційних ділових паперах найменування осіб за ознакою місця проживання або місця роботи типу сільчани, заводчани, дистанційними та ін. Ці слова є розмовними варіантами офіційних складених найменувань ( мешканці села, заводські робітники, службовці дистанції та ін. ). Однина іменників в українській мові, як і в російській, може вживатися на позначення не одного, а багатьох предметів (...зібрано цукрового буряка на площі...; увесь урожай вишні у кількості 60 тонн здано на консервний завод тощо). У цих випадках однина служить засобом узагальнення; вона вказує на цілісність, нерозчленованість ряду однорідних предметів (цукровий буряк – усі викопані корені; вишня – усі зібрані ягоди). Якщо ж якась невизначена кількість однорідних предметів уявляється нам внутрішньо розчленованою (такою, що її можна рахувати або якось інакше кількісно вимірювати), тоді слід використовувати форми множини (...партію дитячих трикотажних костюмів надіслано ... ). У мові службових документів обсяг іменників, які позначають множину, а вживаються у формі однини, часто неправомірно розширюється. До складу цих іменників потрапляють назви побутових предметів, найменування різних виробів, товарів та ін. При цьому часто буває так, що в тексті міститься навіть пряма вказівка на кількість цих предметів (...було вибракувано дитячого костюма в кількості 37 штук ). Таке вживання форм однини не можна вважати виправданим, хоч і з’являється воно під впливом деяких документів, у яких його можна вважати цілком грамотним і логічно обґрунтованим. Так, у стандартних бланках, у номенклатурних переліках і списках, прейскурантах та ін. позначення предметів при переліченні їх звичайно даються у т. зв. початковій формі: в називному відмінку однини. Проте в документах інших типів таке використання форм однини є відступом від норм літературної мови. У реченнях типу викликані до військкомату з’являються з паспортом і приписним свідоцтвом; вступники, які отримали виклик, з’являються... підкреслені назви документів вжиті у формі однини, хоч мається на увазі не одна особа, а багато (викликані, вступники). Ця форма однини показує, що однакові предмети (паспорт, приписне свідоцтво, виклик) перебувають в однаковому відношенні до кожного з групи названих осіб (викликані, вступники). Абстрактні іменники не мають форми множини (рух поїздів); поява форм множини можлива лише у професійних жаргонах (рухи поїздів відбуваються поза графіками ), а не в літературній мові. Деякі речовинні іменники ( масло, сіль, нафта, вода ) набувають загалом невластивих для них форм множини на позначення видів, сортів, типів речовин (мінеральні солі, сухі вина, машинні масла, крупні сири тощо). Таке вживання форм множини в ділових документах не є порушенням норм літературної мови. Іменники чоловічого роду у давальному відмінку однини можуть мати паралельні закінчення: -ові (-еві, -єві) і –у (-ю). У діловому стилі виразно переважає закінчення –у (-ю): директору, інженеру, документу та ін. (хоч цілком можлива і форма директорові, інженерові, документові). Перевага надається закінченням –у,-ю, оскільки вони, як правило, вживаються в нехудожніх текстах усіх стилів (закінчення –ові, -еві, -єві переважають у загальнонародній розмовній мові, в художній літературі, особливо якщо це іменники – назви людей і тварин). Проте бувають випадки, коли і в діловому стилі слід писати -ові (-еві,-єві), а не –у(-ю). Трапляється це тоді, коли виникає небезпека появи двозначності в тексті документа. Справа у тому, що іменники – назви збірні, абстрактні, узагальнюючі – мають однакові закінчення в родовому й давальному відмінках, наприклад, словосполучення допомога заводу можна зрозуміти і як допомога нашого заводу (родовий відмінок) і як допомога нашого заводу (давальний відмінок). Тому в тих випадках, коли є небезпека нерозрізнення родового й давального відмінків у тексті документа, для давального відмінка закінчення -ові (-еві, -єві) стає обов’язковим. В іменниках – власних назвах на –ів (-їв ), -ов (-ев, -єв ), -ин, (-ін, -їн) можливим є тільки закінчення -у ( Харкову, Києву, Тамбову, Гришину, Ільїну тощо ). Збіг форм родового й давального відмінків можливий і в іменниках жіночого роду, що також дає підстави до появи двозначності в тексті. Наприклад: своєчасний контроль бухгалтерії – це і бухгалтерія контролює і бухгалтерію контролюють; у цих випадках слід так будувати речення, щоб уникнути такої відмінкової форми або надати їй однозначності. Багато помилок припадає на закінчення родового відмінка однини іменників чоловічого роду, де одні з них мають закінчення -а, -я (абзаца, акта, варіанта, документа, об’єкта, формуляра тощо), інші - -у,-ю (проекту, протоколу, принципу, пункту, факту тощо), до того ж багатозначний іменник може мати два різних закінчення в родовому відмінку: нема аркуша паперу – ділового папера, працівник апарату – стояв біля апарата та ін. Закінчення родового відмінка фіксують, як правило, усі словники, тому цей факт легко встановлюється в разі потреби. У родовому відмінку множини іменники жіночого роду мають закінчення –ей ( доповідей, галузей, подорожей, статей ), а не –ів. Досить поширеною є така помилка: іменники, що називають неживі предмети, дехто відмінює так само, як і назви живих предметів, наприклад: на розвантаженні використати МАЗів ( треба МАЗи ). „Оживлювати” їх не слід. Прикметник У діловому стилі кількісно переважають відносні прикметники (якісних значно менше). Проте оскільки якісні прикметники все ж вживаються, то доводиться утворювати від них ступені порівняння (тобто форму для вияву більшої чи меншої міри якості). В українській мові ці форми можуть бути однослівними, синтетичними (високий, вищий, найвищий) і двослівними, аналітичними (високий, більш високий, найбільш високий). У діловому стилі ступінь більшого чи меншого вияву якості передається звичайно аналітичною формою (з допомогою прислівників більш, менш, далеко, надто, дуже тощо), оскільки творення таких форм практично можливе від усіх якісних прикметників; ці форми вільно відмінюються й широко вживаються в ролі означень; вони сприймаються як стилістично нейтральні, в той час як однослівні форми мають чітке розмовне забарвлення. При вживанні ступенів порівняння слід враховувати смислову відмінність між прислівниками. Так дуже і самий вказує на абсолютний ступінь вияву ознаки; найбільш – на відносний ступінь вияву ознаки (менш – більш – найбільш). |
Схожі:
|
НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ ПОСІБНИК ДО ВИВЧЕННЯ КУРСУ Київ 2 011 Навчально-методичний... Навчально-методичний посібник до вивчення курсу «Основи економічної теорії» / Укл. Н.Є. Скоробогатова, Н. О. Черненко. К.: НТУУ "КПІ",... |
Навчально-методичний посібник Суми Медична генетика: навчально-методичний посібник для студентів ВНЗ / В. Е. Маркевич, М. П. Загородній, І. Е. Зайцев, А. М. Лобода,... |
|
Боровський В. Н. Гроші та кредит. Навчально-методичний посібник та... |
Навчально-методичний посібник Механічна кулінарна обробка бульбоплодів... Рецензiя на навчально – методичний посібник «Організація роботи контролера-касира вторговельних підприємствах на ЕККА різних типів»... |
|
Навчально-методичний посібник з навчальної дисципліни Навчально-методичний посібник для самостійної роботи та практичних занять з навчальної дисципліни “Сімейне право” (відповідно до... |
Навчально-методичний посібник для самостійної роботи Навчально-методичний посібник для самостійної роботи та семінарських занять з навчальної дисципліни “Соціологія” (відповідно до вимог... |
|
Навчально-методичний посібник для практичних занять Навчально-методичний посібник для практичних занять та самостійної роботи з навчальної дисципліни “Господарське право” (відповідно... |
НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ ПОСІБНИК ДЛЯ ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ Навчально-методичний посібник для практичних занять та самостійної роботи з навчальної дисципліни “Екологічне право України” (відповідно... |
|
Навчально-методичний посібник для практичних занять Навчально-методичний посібник для практичних занять та самостійної роботи з навчальної дисципліни “Екологічне право України” (відповідно... |
НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ ПОСІБНИК ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ Навчально-методичний посібник для самостійної роботи та семінарських занять з навчальної дисципліни “Фінансове право України” (відповідно до вимог ECTS) / Уклад.: М.... |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua