Технологія формування соціально-правової свідомості учнів
Зміст:
ВСТУП…………………………………………………………………………….3
РОЗДІЛ І Теоретичні основи формування соціально-правової свідомості
Поняття, види та функції правосвідомості……………………………..6
Роль соціального педагога в формуванні правової свідомості учнів….12
РОЗДІЛ ІІ Емпіричне дослідження формування соціально-правової свідомості учнів
2.1. Методичне забезпечення і організація емпіричного дослідження рівня правової свідомості учнів……………………………………………….25
2.2. Аналіз та інтерпретація результатів дослідження………………………26
2.3. Рекомендації…………………………………………………………………29
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………33
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………..35
ДОДАТКИ
Вступ
Актуальність дослідження. Жодне суспільство не стане досконалим, доки кожна його особа не усвідомить свою неповторність як частки цього суспільства, доки не буде переконана, що від її внеску може залежати доля цілого народу.
Громадянами своєї держави ми стаємо з моменту народження, отримуючи права та обов’язки однакові для всіх. І чим раніше маленька особа усвідомить, що вона громадянин, тим більше в державі шансів на добробут і процвітання у майбутньому. Але одного усвідомлення замало. Діти та молодь потребують чітких знань про свої права і обов’язки та стабільної впевненості в тому, що в державі дійсно співвідношення між теорією та практикою в галузі права.
Відсутність продуманої, соціально-педагогічної системи призводить до того, що офіційна державна система виховання ,,втрачає” дітей та молодь, вона неспроможна впливати на їх свідомість та поведінку. Проте активність та творчий потенціал молодого покоління може добре послужити на користь суспільству.
Підвищення рівня правових знань у населення України, його правосвідомості та правової культури можливі лише за умови повсякденного, професійно організованого правового виховання, здійснюваного з використанням усіх його форм, у тому числі й за допомогою найновішої науково обґрунтованої юридичної літератури та нових технологій організації діяльності. Розуміння основ різних галузей права – необхідна умова життєдіяльності кожного громадянина України.
Актуальність даного дослідження полягає у необхідності появи нових сучасних методик роботи з учнями в загальноосвітніх школах для вдосконалення їх знань та умінь щодо правознавчих дисциплін.
Педагогічним умовам правового виховання присвячені роботи видатних педагогів П.Блонського, А.Макаренка, С.Шацького, В.Сухомлинського та ін. проблеми правового виховання в загальноосвітній школі висвітлені у працях педагогів Н.Олексєєва, Г.Давидова, А.Долгової, Н.Захарченко, А.Кожевнікової, А.Нікітіна, А.Пастухова, Я.Соколова, А.Сухарева, В.Костіва та ін. Поряд з дослідженням педагогічних умов правового виховання учнів автори проводять думку про першорядний вплив на процес правового виховання трьох інститутів соціалізації: школи, сім'ї і вулиці. В Україні проблеми правового виховання стали предметами досліджень Б.Бабія, Г.Давидова, А.Гершенєва, А.Дементьєва, Г.Васяновича, А.Кобець, В.Кудрявцева, Л.Ляхової, М.Фіцули та ін.
Певний внесок у розробку проблеми формування правової свідомості школярів внесли дисертації О.Ємця, В.Єременко, Н.Касярум, Г.Кашкарьова, Н.Квітковської, Г.Міньковського, В.Оржеховської, Є.Петухова, Е.Федика, О.Пилипенка та ін. Автори цих праць обгрунтовано доводять, що спеціально організована робота педагогічних колективів загальноосвітніх шкіл, провідна роль вчителя у навчально-виховному процесі - найважливіші фактори формування високих моральних якостей особистості.
Правосвідомість — це специфічна форма суспільної свідомості, система відображення правової дійсності у формі юридичних знань, оцінок, правових установок, ціннісних орієнтацій, які визначають поведінку людей в юридично значимих ситуаціях.
«Становлення правової свідомості, — пише О.І. Вишневський, — один з основних напрямів формування громадянина. У сім'ї та в школі дитина повинна не тільки навчитися поважати закони, відстоювати свої права та свободи, але й поважати чужі, толерантно ставитись до чужих поглядів, шанувати права інших на самовираження, власні культурні цінності, вибір конфесій, участь у політичному житті тощо. Все це надзвичайно важлива сфера виховання, передусім з точки зору потреб державотворення.»
Об’єкт дослідження: процес формування соціально-правової свідомості учнів.
Предмет дослідження: соціально-педагогічні засади формування соціально-правової свідомості учнів.
Мета дослідження: теоретичне обґрунтування поняття «правова свідомость учнів» та розробка методики групових занять для підвищення рівня правової свідомості школярів.
Гіпотеза: групова корекція правового виховання та правової культури школярів сприяє формуванню соціально-правової свідомості.
Відповідно до сформульованої мети і висуненої гіпотези визначено завдання дослідження:
Охарактеризувати поняття та види правової свідомості.
Визначити функції правосвідомості.
Дослідити роль соціального педагога у формуванні правової свідомості учнів.
Для вирішення поставлених завдань і перевірки гіпотези було використано комплекс взаємодоповнюючих методів дослідження:
1) теоретичних – порівняння, узагальнення, аналіз наукових літературних джерел;
2) емпіричних – спостереження, анкетування, математичні методи обробки експериментальних даних.
Практичне значення дослідження полягає у можливості подальшого використання результатів дослідження. Використати результати дослідження можна у ході розробки шкільної програми для загальноосвітньої школи, а також розроблену методику корекційних занять можна застосовувати у роботі шкільного психолога та соціального педагога з дітьми, для підвищення рівня правової обізнаності.
Наукова робота складається з вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків. Загальний обсяг роботи складає 50 сторінок. Список використаних літературних джерел налічує 36 найменувань.
РОЗДІЛ І. Теоретичні основи технології формування соціально-правової свідомості
Поняття, види та функції правосвідомості
Процеси виникнення, розвитку та функціонування права безпосередньо пов'язані зі свідомим ставленням до нього людей, яке може бути позитивним (людина розуміє необхідність права) або негативним (людина вважає право непотрібним і безкорисним). Це ставлення може бути раціональним, розумним, емоційним, на рівні почуттів, настрою.
Якщо визнати право об'єктивною реальністю, то слід визнати і наявність суб'єктивної реакції людей на право, що іменується правосвідомістю. Правосвідомість відображає правову дійсність, що склалася за конкретних історичних умов у тій чи іншій країні, але вона водночас впливає на функціонування й розвиток правової системи. Правосвідомість — неминучий супутник права. Це зумовлено тим, що право — регулятор відносин між людьми, які наділені волею і свідомістю.[12] Право і правосвідомість не створюють одне одного, вони формуються в об'єктивних умовах і взаємодіють. Вплив правосвідомості на організацію суспільного життя доволі значний. Цим пояснюється внесення його в механізм правового регулювання як одного із засобів впливу на суспільні відносини. Право впливає на правосвідомість, формує уявлення членів суспільства про їхні права і обов'язки, а правосвідомість впливає на право, визначає практику правозастосування, зумовлює нормотворчу діяльність держави.
Правосвідомість — це форма суспільної свідомості, сукупність правових поглядів, почуттів, емоцій, ідей, теорій та уявлень, які відображають ставлення окремої людини, соціальних груп і суспільства в цілому до чинного чи бажаного права та діяльності, пов'язаної з ним.
Правосвідомість звичайно не існує в "чистому" вигляді, вона взаємопов'язана з іншими формами усвідомлення реальності. У правосвідомості, як і в інших формах суспільної свідомості, знаходять своє відображення різні види суспільних відносин — економічні, політичні, духовні тощо. Тому правосвідомість активно взаємодіє з ними, взаємозбагачуючись.
На відміну від інших форм суспільної свідомості, правосвідомість має свій особливий предмет відображення і об'єкт впливу — право як систему правових норм, правовідносини, законодавство, правову поведінку, і насамкінець, правову систему в цілому.
На процес формування правосвідомості впливає багато факторів, серед яких матеріальні умови життя, соціальне становище, духовна, у тому числі й правова, культура суспільства, стан правового виховання населення, інтелектуальні можливості людини тощо.[22]
Від рівня, якості, характеру, змісту правосвідомості здебільшого залежить те, якою буде поведінка людини в суспільстві — правомірною соціально корисною чи неправомірною соціально шкідливою і небезпечною.
За своїм змістом правосвідомість є складним системним правовим явищем.
ї структура складається з двох основних елементів:
1) правової ідеології;
2) правової психології.
Правова ідеологія — це сукупність правових ідей, принципів, теорій, концепцій, які формуються у результаті наукового узагальнення правового розвитку суспільства.
Для правової ідеології характерне цілеспрямоване наукове, у тому числі філософське, осмислення права не на рівні його окремих проявів, а як цілісного явища, яке має свою власну цінність.
Особливістю правової ідеології є те, що вона розробляється і впроваджується у суспільну свідомість певними структурами — державою, політичними партіями або іншими об'єднаннями громадян.
Сучасна правова ідеологія включає в себе концепцію поділу влад, визначення пріоритету загальнолюдських цінностей над інтересами окремих верст суспільства і, відповідно, домінування загальновизнаних норм міжнародного права над нормами національного права, теорії правової держави і громадянського суспільства, принципів демократизму, гуманізму, не відчуження природних прав людини тощо.
На відміну від правової ідеології, яка характеризує ставлення до правових явищ з боку суспільства в цілому або окремих його соціальних груп (класів, професійних, релігійних, етнічних груп), правова психологія характеризує ставлення до правових явищ з боку окремих індивідів.
Правова психологія — це сукупність правових почуттів, емоцій, оцінок, які домінують у суспільстві і виявляються у громадській думці. [8]
Правова психологія формується, як правило, стихійно, тому відображає право поверхнево, проте через неї реалізуються традиції, звичаї, вміння особи критично оцінювати свої дії з точки зору правомірності.[4] Правова психологія характеризується своєрідним настроєм думок і відчуттів, в яких поєднується певне розуміння існуючих у суспільстві правових норм і ставлення до них людей. Правова психологія — найбільш "розповсюджена" форма усвідомлення права, вона притаманна переважно усім суспільним відносинам.
Зв'язок правової ідеології і правової психології полягає у тому, що правова ідеологія збагачує правову психологію цінніснонормативними орієнтирами, а правова психологія є єдиним джерелом формування правових норм, оскільки, на відміну від правової ідеології, вона є більш мобільною, тобто швидше реагує на зміни, що відбуваються в юридичній практиці, відображаючись у почуттях, настроях, поглядах, які, в свою чергу, безпосередньо впливають на усвідомлення особою правових змін.
Залежно від спрямованості правових знань розрізняють такі види правосвідомості: 1) за суб'єктами (носіями) правосвідомості:
індивідуальна правосвідомість — це правосвідомість окремої людини, яка формується під впливом індивідуальних обставин життя, зовнішнього середовища і залежить від рівня її правової освіти. Індивідуальна правосвідомість — це сукупність особистих поглядів, уявлень, правових знань, емоцій і настанов конкретного суб'єкта відносно чинного чи бажаного права. Отримані в результаті виховання, навчання, спілкування знання про право є основним джерелом формування індивідуальної правосвідомості;
групова правосвідомість — це правосвідомість певних соціальних груп населення країни, яка формується навколо певної ідеї, окремого нормативно-правового акта тощо. На процес її формування впливає спільність інтересів, традицій, умов життя, а також авторитет лідера групи. У ряді випадків правосвідомість однієї соціальної групи може суттєво відрізнятися від правосвідомості іншої групи;
суспільна правосвідомість — це правосвідомість, яка притаманна великим соціальним утворенням (населенню країни, окремого регіону, певному етносу), що є носіями національної правової культури, проявляє себе у ході загальнонаціональних акцій: виборів до парламенту, обрання глави держави, проведення референдуму.[28]
Зазначені види правосвідомості взаємозв'язані, групова і суспільна правосвідомість складаються із правосвідомості окремих людей. В той же час індивідуальна правосвідомість формується під впливом групової та суспільної правосвідомості;
2) за характером відображення правової дійсності:
буденна (повсякденна, побутова, звичайна) правосвідомість — це сукупність конкретних життєвих обставин, особистого правового досвіду й отриманої освіти, що характеризує ставлення людини до чинного чи бажаного права і правової системи на побутовому рівні;
професійна правосвідомість — це сукупність професійних правових знань, почуттів, емоцій, настанов, мотивів юристів-практиків та інших людей, які мають спеціальну юридичну освіту, що формується у результаті професійної діяльності й навчання;
наукова (теоретична) правосвідомість — це сукупність наукових знань, теорій, доктрин, оцінок, емоцій і почуттів науковців юристів відносно існуючої та бажаної правової системи громадянського суспільства.
Функції правосвідомості — це основні напрями впливу правосвідомості на розвиток суспільних відносин.
Функції правосвідомості відображають зовнішній і внутрішній прояви правосвідомості у системі суспільних відносин, визначають її соціальну цінність, місце у правовій системі.[11]
Основними функціями правосвідомості є: 1) пізнавальна (когнітивна, інформаційна) — передбачає наявність правових знань та інформованість про нормативно-правові акти, є результатом інтелектуальної (розумової) діяльності суб'єктів суспільних відносин щодо виявлення, сприйняття та розуміння того, що собою являє чинне право, подальше осмислення різних правових явищ, пізнання правової дійсності. Суб'єктом такого пізнання є як законодавець, так і громадяни: кожен із них використовує уявлення про існуюче і належне право для виконання своїх завдань у правовому регулюванні;
2) оціночна (емоційна) — це виникнення у людини на розумовому і емоційному рівні оціночного ставлення до різних явищ і процесів правового життя на основі власного досвіду та правової практики. Правові норми, які захищають і охороняють інтереси людини, сприяють їх реалізації, дістають, як правило, схвалення, позитивної оцінки.[33] У свою чергу недосконалі правові норми, які мають суттєві прогалини, суперечності, і тим самим здатні порушувати права і свободи людини, сприймаються негативно. І тому вони можуть піддаватися з боку людей конструктивній або деструктивній критиці. Об'єктом оцінки може виступати як право в цілому, так і інші явища, а саме: чинне законодавство, власна поведінка і поведінка оточуючих людей, діяльність правотворчих і правоохоронних органів тощо. Здійснити дану функцію можна лише у тому випадку, якщо людина має необхідний рівень правосвідомості.
На підставі реалізації емоційного ставлення людини сприймати і оцінювати правову дійсність виникає інтелектуальне емоційно-вольове утворення — правова установка. Сукупність правових установок утворює певну систему ціннісних орієнтацій. Наявність якої дає можливість людині мати більш певне орієнтування у конкретних життєвих обставинах і звільняє її від необхідності приймати нове рішення у схожій ситуації. Переваження тієї чи іншої установи визначає соціальноправову спрямованість людини, зміст її оціночної діяльності;
3) регулятивна — реалізується через систему мотивів, ціннісних орієнтацій, правових установок, які виступають специфічним регулятором поведінки людей. Право може впливати на поведінку людини лише за допомогою формування у її свідомості належного образу поведінки. [18] Правосвідомість виникає і функціонує разом з правом, як самостійна форма суспільної свідомості, спрямована на опосередкування правового регулювання суспільних відносин, його координацію з іншими видами нормативного регулювання. Регулятивна функція правосвідомості зорієнтовує суб'єкта суспільних відносин до певних дій у конкретних життєвих ситуаціях відповідно до отриманих знань, їх оцінки та власних інтересів.
Правосвідомість виступає універсальним засобом контролю за поведінкою людини. Через свідомість здійснюється правова орієнтація людини, що зумовлює характер її поведінки у суспільних відносинах. З метою підвищення правосвідомості населенню країни постійно роз'яснюється зміст правових норм, виховується повага до права та сприйняття його як соціальної цінності.
|