|
|
Скачати 2.86 Mb.
|
|
Тема №1: ПОНЯТТЯ, ПРЕДМЕТ, ДЖЕРЕЛА І СИСТЕМА ПРАВА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН. З дисципліни: Конституційне право зарубіжних країни Категорія студентів: студенти ІІ-го курсу ЮФ ННІПП НАВС Навчальна мета: опанування студентами основними поняттями, якими оперує наука ДПЗК. Виховна мета: сприяння розвитку наукового світогляду, моральних, естетичних та інших якостей особистості, формування професійних якостей юриста тощо. Розвивальна мета: поглиблення обізнаності студентів у теоретичних питання ДПЗК. Навчальний час: 4 год. Навчальне обладнання, ТЗН: проектор. Наочні засоби: схеми, дошка, мультимедійні матеріали. Міжпредметні та міждисциплінарні зв’язки: ТДП, КПУ, ІДПУ, ІДПЗК. План лекції (навчальні питання): Вступ
Висновки Література:
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЇ 1. Конституційне право в кожній зарубіжній країні — це основоположна, фундаментальна галузь усієї національної системи права, Як і будь-яка інша галузь права, вона становить сукупність конституційно-правових норм, що закріплюють економічну, політичну й соціальну основи держави; права та обов'язки громадян (підданих); форми правління, державного устрою; політичний режим; організацію, компетенцію і порядок діяльності вищих і місцевих органів державної влади й управління; виборче право і виборчу систему. Ці норми встановлюються органами вищої державної влади і виражають волю панівних соціальних верств суспільства. Такі правові норми закріплюються в системі конституційних актів і спираються на примусову силу держави. 2. До предмета конституційного права належить і частина суспільних відносин, які слід визначити як соціально-політичні відносини владарювання. Вони виникають у структурі зв'язків «суспільство — держава — особа» і відображають загальну природу політики, лінії її взаємозв'язків з економічною організацією суспільства і звичайно не регулюються конституційним правом. Сказане передусім характерне для країн з так званими старими конституціями, тобто прийнятими у XVIII -XIX ст.ст. Проте і в країнах, де конституції були прийняті після другої світової війни, також здебільшого не пішли далі встановлення загальних положень соціально-політичного характеру і широко не регулюють відносини, безпосередньо пов'язані з економічною і політичною організацією суспільства. Усе ж певна частина соціально-політичних відносин владарювання включена до предмета конституційного права, їх можна водночас визначити і як державно-політичні відносини владарювання, оскільки вони є передумовою державного владарювання. Вказані відносини забезпечують внутрішні єдність усіх відносин, що регулюються конституційним правом. Таким чином, конституційне право можна визначити як сукупність юридичних норм, що регулюють державно-політичні відносин] владарювання. Самі ж ці відносини слід поділити на три групи: 1. Відносини, безпосередньо пов'язані з економічною і політичною організацією суспільства. 2. Відносини, що виникають у процесі встановлення і функціонування публічних, державних інститутів і відображають територіальну організацію держави. Це відносини з приводу організації та діяльності державного механізму, насамперед його найважливіших ланок, а також відносини, пов'язані з політико-територіальним й адміністративно-територіальним устроєм держави. Вони відіграють суттєву роль у загальному обсязі конституційно-правового регулювання, а їх регламентація створює передумови для процесу державного владарювання. 3. Відносини, що характеризують основи взаємозв'язків держави та особи. Особі належить винятково важливе місце серед суб'єктів політичних відносин і, зокрема, державно-політичних відносин владарювання. 3-5. Система галузі конституційного права відбиває внутрішню структуру його предмета. При розгляді цього питання передусім виникає проблема співвідношення системи конституції як головного джерела з системою самої галузі. Для визначення останньої треба проаналізувати всю сукупність конституційно-правових норм незалежно від форми їх закріплення. Система ж конституції відображає існування лише частини цих норм, що містяться тільки в основному законі. Разом з тим при визначенні системи галузі слід передусім враховувати конституцію — своєрідний стрижень системи. І хоча встановлена у формі конституції систематизація правових норм може бути не повністю тотожна системі галузі, вони органічно взаємопов'язані. Важливим елементом структури конституційного права є його інститути. Поняття конституційно-правового, так само як і конституційного інституту, має передумовою існування визначеної сукупності юридичних норм, що регулюють коло однорідних і взаємопов'язаних відносин. Останні (і відповідно норми) утворюють досить відокремлену і сталу групу. Головним критерієм визначення структури (системи) галузі конституційного права за інститутами є єдність змісту їхніх норм. З позицій системного підходу можна виділити три різновиди конституційно-правових інститутів: а) загальні; б) головні, що звичайно входять до складу загальних; в) початкові, які, як правило, включають кілька правових норм. Усі вони різняться ступенем узагальнення. Власне це три рівні систематизації конституційно-правових норм.
Обговорено та схвалено на засіданні кафедри конституційного та міжнародного права НАВС __ ______20__, протокол №__ Укладач: ______________________ ______________ (посада) (підпис, прізвище та ініціали) НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ КАФЕДРА КОНСТИТУЦІЙНОГО ТА МІЖНАРОДНОГО ПРАВА ЗАТВЕРДЖУЮ Завідувач кафедри конституційного та міжнародного права _____________А.М. Колодій __ _______20__ ПЛАН-КОНСПЕКТ ПРОВЕДЕННЯ ЛЕКЦІЙНОГО ЗАНЯТТЯ Тема 2: КОНСТИТУЦІЇ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН. З дисципліни: Конституційне право зарубіжних країни Категорія студентів: студенти ІІ-го курсу ЮФ ННІПП НАВС Навчальна мета: опанування студентами основними поняттями, якими оперує наука ДПЗК. Виховна мета: сприяння розвитку наукового світогляду, моральних, естетичних та інших якостей особистості, формування професійних якостей юриста тощо. Розвивальна мета: поглиблення обізнаності студентів у теоретичних питання ДПЗК. Навчальний час: 4 год. Навчальне обладнання, ТЗН: проектор. Наочні засоби:схеми, дошка, мультимедійні матеріали. Міжпредметні та міждисциплінарні зв’язки: ТДП, КПУ, ІДПУ, ІДПЗК. План лекції (навчальні питання): Вступ 1. Поняття, юридична природа та юридичні властивості конституцій зарубіжних країн. 2. Класифікація зарубіжних конституцій та їх структура. 3. Розробка, прийняття та зміна конституцій в зарубіжних країнах. 4. Конституційний нагляд в зарубіжних країнах. Висновки Література:
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЇ 1. Конституція (лат.constitution - устрій, установлення) є стрижнем правової системи будь-якої демократичної держави. Прогресивні ідеї конституціоналізму як політичної системи, що спирається на конституцію, зародилися за умов феодалізму і були альтернативою необмеженому правлінню монархів. Появу перших конституцій спричинили буржуазні революції і повалення феодалізму. Вони були покликані юридичне оформити перемогу буржуазії і закріпити основи нової соціально-економічної та політичної організації суспільства. З часів прийняття перших конституцій і донині зарубіжні конституції еволюціонували в бік демократизації конституційного матеріалу і ускладнення обсягу конституційного регулювання. Нині у зарубіжних країнах діють конституції, які були прийняті за самих різних часів: Конституція США 1787 р., Конституція Французької Республіки 1958 р., Конституція Куби 1976 р., Конституція КНР 1982 р., Конституція Республіки Болгарія 1991 р., Конституція Російської Федерації 1993 р. тощо. Конституція США є найдавнішою з нині діючих конституцій у світі, і її недаремно називають юридичною Біблією. Закономірно постає питання, як за сучасних умов в обстановці, що постійно змінюється і в кожній країні, й у світі в цілому, можуть діяти співзвучні конституційні положення, прийняті у ХVІП-ХІХ ст. і наприкінці XX ст.? Це досягається завдяки внесенню поправок, доповнень і змін, а також тлумаченню конституційних положень органами конституційного контролю (нагляду). Конституцію можна розглядати і у матеріальному, і у формальному значеннях. Під конституцією у матеріальному значенні розуміють писаний акт, сукупність таких актів або конституційних звичаїв, які закріплюють права та свободи людини й громадянина, основи суспільного ладу, форму правління і територіального устрою, організацію влади й управління на місцях, державну символіку та столицю. Конституція у формальному значенні – це закон або кілька законів, які мають найвищу юридичну силу щодо решти законів даної країни. У цьому полягає юридична сутність конституції. Для зміни конституції чи доповнення її, на відміну від звичайних законів, встановлено особливий ускладнений порядок. Як правило, він закріплений у тексті конституції (див., наприклад, ст. V Конституції США, ст. 89 Конституції Французької Республіки, ст. 5 Конституції Республіки Болгарія, ст. 64 Конституції КНР). Особливий порядок зміни конституції зумовлений тим, що вона закріплює основоположні засади життєдіяльності людини і суспільства. Можна сказати, що кожна конституція тримається на «трьох китах»: а) правах і свободах людини; б) формах власності – наріжному камені суспільного ладу; в) організації верховної влади. Характер і рівень усіх інших блоків суспільних відносин, що регулюються як самою конституцією, так і нормами інших галузей права, залежать від того, що являють собою ці три основоположні конституційні засади. Отже, не випадково у багатьох країнах конституцію називають основним законом, законом законів, найвищим авторитетом усього законодавства. Академік С. С. Алексєєв порівнює (цілком слушно, як на нашу думку) конституцію з камертоном, за допомогою якого має бути налагоджено все правове й політико-державне життя країни. 2. Під формою конституції розуміється спосіб організації та відбиття конституційних норм. Конституція може складатися з одного нормативного акта. Якщо основний закон являє собою єдиний писаний акт, який регулює всі головні питання конституційного характеру, він є кодифікованою конституцією. Такими є конституції США, Німеччини, Іспанії, Японії, Болгарії, Китаю, Куби та ін. Якщо питання конституційного характеру регулюються кількома актами, така конституція належить до розряду некодифікованих. За приклад може правити Конституція Фінляндії, яка складається з чотирьох нормативних актів: «Форми правління Фінляндії» 1919 р., «Акта про Едускунт» (парламент) 1928 р., « Акта про право парламенту контролювати законність діяльності Державної ради (уряд) і канцлера юстиції» 1922 р., «Акта про державний суд» 1922 р. Усі перераховані акти мають вищу юридичну силу. Аналогічні (некодифіковані) конституції діють у Великобританії, Швеції, Ізраїлі та інших державах. Говорити про структуру конституції можна лише тоді, коли це стосується кодифікованих конституцій. Умовно в них виділяють преамбулу, основну та заключну частини, перехідні й додаткові положення. Преамбула (лат. Praeambulus – той, що передує) - це вступна частина конституції. У ній, зазвичай, викладені завдання, які стоять перед країною, історичні умови прийняття конституції, проголошуються основні принципи, покладені в основу конституційного матеріалу, інколи декларуються права і свободи. Преамбула може бути надзвичайно короткою (Конституція Республіки Вірменія 1995 р.), великою (Конституція Японії 1947 р.) або ж відсутньою зовсім (Конституція Греції 1975 р.). Усі преамбули мають ідеологічну спрямованість, містять ідеологічні настанови. ! загальновизнано, що положення преамбули не є правовими нормами, за винятком тих, які проголошують права і свободи. Основна частина конституції закріплює права і свободи громадян, основи суспільного ладу, організацію влади, управління і суду згідно з принципом поділу влади, а також організацію території держави. У заключних, перехідних і додаткових положеннях встановлюється порядок набрання конституцією чинності, визначаються терміни видання законів, до яких відсилає конституція (органічні закони), містяться норми тлумачення, зазначаються винятки із загальних правил тощо. 3. І більшість із чинних зарубіжних конституцій розвинутих держав було прийнято демократичним шляхом. Одним з таких способів є підготовка і прийняття конституції установчими зборами. Установчі збори – це виборний орган, який створюється з єдиною метою – підготувати і прийняти конституцію. Після виконання цього завдання збори розпускаються. Референдум (лат. referendum - те, що має бути повідомлене) – це інститут безпосередньої демократії; він проводиться як всенародне голосування з якого-небудь нагального питання державного життя або для ухвалення конституції. Проте переоцінювати значення цього інституту не слід. Референдум лише тоді може надати «високої якості» конституції, коли вона була підготовлена установчими зборами або парламентом, а потім винесена на всенародне голосування. Якщо ж конституція розробляється келейно, в уряді, а тим більше пристосовується до конкретного політичного лідера, в ній чітко простежується порушення демократичних принципів і закріплюються авторитарні способи здійснення державної влади. Під час підготовки і проведення референдуму з приводу такої конституції велике значення надається ідеологічному впливу на виборців. Ці референдуми проводяться, як правило, під час гострої політичної кризи або за умов авторитарного режиму, коли свобода вибору виборців обмежена. У кризовій політичній ситуації проходив референдум з приводу прийняття Конституції Французької Республіки 1958 р., підготовленої «під» генерала Шарля де Голля. Демократичними слід визнати підготовку і прийняття конституції парламентом, виборним представницьким органом. Не можна залишити без уваги так звані октроїрувані конституції і октроїрування як спосіб їх прийняття (франц. оctroi – дарування, надання). Октроїрувана конституція – це конституція, подарована монархом народу країни. Така конституція розробляється у вузькому оточенні близьких монархові осіб і являє собою підсумок компромісу між монархом і підприємницькими верствами суспільства. Октроїровані конституції були поширені в XIX ст. Класичним прикладом такої конституції слід визнати Конституцію Японії 1889 р. (Конституція Мейдзи), яка юридичне оформила союз між монархією, вищою бюрократією, поміщиками та великою буржуазією країни. За наших часів існує лише кілька країн, в яких діють октроїрувані конституції, — це країни, де зберігається дуалістична монархія як форма правління, наприклад Йорданія (Конституція 1952 р.) і Непал (Конституція 1990 р.). В обох країнах влада монарха залишається дуже сильною і впливовою, але все ж таки обмеженою конституцією. У зв'язку зі змінами в суспільному житті, мінливим співвідношенням політичних сил у країнах конституції потребують поправок і доповнень або ж постає питання про прийняття нових конституцій. З погляду можливостей внесення поправок, доповнень і змін до конституцій їх можна розподілити на дві групи. Одну складають так звані «гнучкі» конституції, другу – «жорсткі». Гнучкі конституції змінюються і доповнюються у такий спосіб, як і звичайні закони. Кожний наступний закон, який містить конституційну норму, змінює або доповнює попередній, а прийняття його відбувається у тій послідовності, що й для попереднього. У такий спосіб змінюються і доповнюються всі не кодифіковані конституції (Великобританії, Фінляндії, Ізраїлю та ін.). Обговорено та схвалено на засіданні кафедри конституційного та міжнародного права НАВС __ ______20__, протокол №__ Укладач: ______________________ _________________________________ (посада) (підпис, прізвище та ініціали) НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ КАФЕДРА КОНСТИТУЦІЙНОГО ТА МІЖНАРОДНОГО ПРАВА ЗАТВЕРДЖУЮ Завідувач кафедри конституційного та міжнародного права _____________А.М. Колодій __ _______20__ ПЛАН-КОНСПЕКТ ПРОВЕДЕННЯ ЛЕКЦІЙНОГО ЗАНЯТТЯ |
| НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ ПОСІБНИК ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ ТА ПРАКТИЧНИХ... С. По-друге, необхідність вдосконалення вітчизняного конституційного процесу потребує вивчення досвіду роботи публічних інституцій... |
Закон як джерело конституційного права в зарубіжних країнах: поняття та класифікація ... |
| КАФЕДРА КОНСТИТУЦІЙНОГО ТА МІЖНАРОДНОГО ПРАВА Право” 0304 за напрямом підготовки “Правоохоронна діяльність”, форма навчання денна, 2 курс, факультети: кримінальна міліція, міліція... |
Питання для державного іспиту з Конституційного права Затверджено на засіданні кафедри конституційного, адміністративного та міжнародного права |
| Навчально-методичний посібник з навчальної дисципліни Навчально-методичний посібник для самостійної роботи та практичних занять з навчальної дисципліни “Сімейне право” (відповідно до... |
Навчально-методичний посібник з навчальної дисципліни Навчально-методичний посібник для самостійної роботи та практичних занять з навчальної дисципліни “Цивільне право України”. Ч. 2... |
| Навчально-методичний посібник для самостійної роботи та практичних... Навчально-методичний посібник для самостійної роботи та практичних занять з навчальної дисципліни “Сімейне право” (відповідно до... |
ПРАВО ЗОВНІШНІХ ЗНОСИН За визначенням К. К. Сандровського «Право зовнішніх зносин – це система норм і принципів міжнародного права, спрямованих на регулювання... |
| План практичних (семінарських) занять Тема 1 Міжнародне приватне... Співвідношення міжнародного приватного права з міжнародним публічним правом та іншими галузями національного права |
Тараса Шевченка Юридичний факультет Кафедра конституційного та адміністративного... Укладач: доктор юридичних наук, професор кафедри конституційного та адміністративного права Пришва Надія Юріївна |