КАФЕДРА КОНСТИТУЦІЙНОГО ТА МІЖНАРОДНОГО ПРАВА


НазваКАФЕДРА КОНСТИТУЦІЙНОГО ТА МІЖНАРОДНОГО ПРАВА
Сторінка1/5
Дата05.04.2013
Розмір0.63 Mb.
ТипЛекція
bibl.com.ua > Право > Лекція
  1   2   3   4   5


МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ВНУТРІШНІХ СПРАВ
КАФЕДРА КОНСТИТУЦІЙНОГО ТА МІЖНАРОДНОГО ПРАВА

лекція
з дисципліни „Забезпечення прав людини у правоохоронній діяльності”

Тема №3. Система, завдання та функції правоохоронних органів із забезпечення прав людини



(4 години)
Для підготовки фахівців для ОВС освітньо-кваліфікаційного рівня “бакалавр” галузі знань “Право” (6.0304) за напрямом підготовки “Правоохоронна діяльність”, форма навчання - денна, 2 курс, факультети: кримінальна міліція, міліція громадської безпеки; за напрямом підготовки «Правознавство (6.030402)» - факультет з підготовки слідчих

Дніпропетровськ –2011

Лекцію підготувала: Христова Ю.В., к.ю.н., доцент кафедри конституційного та міжнародного права Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ
Рецензенти:
Грабильніков А.В., кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри теорії держави і права, конституційного права та державного управління юридичного факультету Дніпропетровського Національного університету ім. О. Гончара;
Коваленко В.Д., суддя Апеляційного суду Дніпропетровської області


Лекція обговорена та схвалена на засіданні кафедри

“30” серпня 2011 р., протокол № 1

ПЛАН ЛЕКЦІЇ:

ВСТУП

5

1.


Система органів, що забезпечують реалізацію прав людини:
а) органи загальної компетенції в галузі захисту прав людини;

б) органи спеціальної компетенції в галузі захисту прав людини;

6

2.


Характеристика діяльності правоохоронних органів України із забезпечення прав людини:
а) діяльність прокуратури України;

б) діяльність СБУ;

в) діяльність інших державних та недержавних органів

15



ВИСНОВОК ПО ЛЕКЦІЇ №1

21

3.


Функції та завдання органів внутрішніх справ по реалізації та захисту прав, свобод та обов'язків людини і громадянина

22

4.


Форми і методи діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення прав і свобод людини

27


ВИСНОВКИ ПО ЛЕКЦІЇ

39


Методичні поради щодо підготовки з даної теми

39



РЕКОМЕНДОВАНА Література:

  1. Байтин М.И. О принципах и функциях права: новые моменты // Правоведение. - 2000. - № 3. - С. 12.

  2. Общая теория государства и права: Академический курс: В 2 т. - Т. 2. Теория права / Под ред. М.Н. Марченко. - М., 1998.

  3. Радько Т.Н. Методологические вопросы познания функций права. - Волгоград, 1974.

  4. Лившиц Р.З. Государство и право в современном обществе / Теория права: новые идеи. - М., 1991. - Вып. 1.

  5. Лихова С. Про визначення поняття «правоохоронні органи» // Радянське право. - 1984. - № 7.

  6. Осадчий В.І. Правоохоронні органи як суб'єкти кримінально-правового захисту // Право України. - 1997. - № 11.

  7. Тевлін Р. Про поняття «правоохоронні органи» у вузькому та широкому розумінні // Радянське право. - 1985. - № 7.

  8. БожьевВ.П. Правоохранительные органы Российской Федерации. - М., 1996.

  9. Гуценко К.Ф., КовалевМ.А. Правоохранительные органы: Учебник. - 2- е изд. - М., 1996.

  10. Судебные и правоохранительные органы Украины: Учебник / Под ред. A.M. Бандурки. - Харьков, 1999. - 350 с.

  11. Молдован В.В. Правоохоронні органи. Курс лекцій: Навч. посібник. - К., 1998. - 160 с.

  12. КлименкоН.І. Правоохоронні органи України: Навч. посібник. - К., 2002.

  13. Фиолевский Д.П. Судебная власть и правоохранительная система Украины: Учеб. пособие. - Донецк, 2003.

  14. Судові та правоохоронні органи України: Навч. посібник / А.П. Гель, Г.С. Семаков, С.П. Кондракова. - К., 2004.

  15. Мельник М.І., Хавронюк М.І. Правоохоронні органи та правоохоронна діяльність: Навч. посібник. - К., 2002. - 576 с.

  16. Лукашевич В.Г. Правоохоронна діяльність органів внутрішніх справ. Вступ до спеціальності: Навч. посібник. - Запоріжжя, 1998.

Мета лекції: розкриття основних положень щодо системи, завдань та функцій правоохоронних органів із забезпечення прав людини, досягнень науки з питань, що розглядаються, з'ясування невирішених і дискусійних проблем, узагальнення передового досвіду роботи, а саме:

а) науково-юридична: сформувати у курсантів знання з загальнотеоретичних положень про систему, завдання та функції правоохоронних органів із забезпечення прав людини;

б) загальноосвітня: навчити мислити логічно, застосовуючи для розв’язання поточних завдань формально-логічні методи: індукції, дедукції та ін.;

в) виховна: сприяти формуванню патріотизму та правової культури майбутнього юриста.
ВСТУП

На попередній лекції ми з вами розглянули механізм реалізації прав і свобод людини та громадянина, створення якого є одним із головних завдань держави, як зазначено у ст. 1 Конституції України. Метою сьогоднішньої лекції є визначити роль правоохоронних органів у такому механізмі.

Зміст лекції тісно пов’язаний з такими навчальними дисциплінами, як «Конституційне право України», а також «Судові та правоохоронні органи».

Проблема системи та діяльності правоохоронних органів із забезпечення прав людини достатньо розроблена у правовій науці. Їй приділили увагу у своїх працях ряд науковців як радянського, так і сучасного періодів. Наприклад, О.М. Бандурка, А.М. Колодій, О.В. Негодченко, А.Ю. Олійник, В.І Осадчий та інші.

Практичне значення вивчення даної теми полягає в тому, що поглиблене вивчення елементів структури форм і методів діяльності органів внутрішніх справ дасть змогу краще зрозуміти і застосовувати їх в повсякденній практичній діяльності працівниками органів внутрішніх справ. Теоретичні знання форм і методів діяльності органів внутрішніх справ із забезпечення реалізації прав, собод і обов’язків необхідно ще й для більш глибокого вивчення особливостей реалізації окремих їх видів. До того ж результати соціологічного дослідження дозволяють констатувати той факт, частка осіб, які вважають, що застосування незаконного насильства працівниками міліції України є явищем «дуже поширеним» на теренах нашої країни, зменшилася з 61 % у 2004 р. до 49 % в 2009 р. Опитані ж працівники міліції визнають, що останнім часом нагальною постає проблема якісної підготовки міліцейських кадрів, саме тому необхідно покращити професійну підготовку

Перелік нормативних актів МВС України до вивчення теми

Вказівка МВС України від 31.08.2006 р. №894 «Про організацію діяльності постійно діючих мобільних груп з моніторингу забезпечення прав і свобод людини та громадянина в діяльності ОВС» (із змінами та доповненнями).

1. Система органів, що забезпечують реалізацію прав людини:

а) органи загальної компетенції в галузі захисту прав людини

Діяльність судових та правоохоронних органів по реалізації та захисту прав, свобод та обов’язків людини і громадянина закріплюється на конституційному рівні та поточним законодавством. Основою цієї системи є положення, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Конституційна система органів реалізації та захисту прав, свобод та обов’язків людини і громадянина передбачена принципом поділу влад, що характеризує організацію і діяльність органів державної влади. Адже Конституція України (ст. 6) закріплює, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Законодавчий, та виконавчі органи здійснюють заходи по реалізації та захисту прав, свобод та обов’язків людини і громадянина в межах і відповідно до повноважень, встановлених Конституцією, законами України та іншими нормативно-правовими актами, про що уже йшлося. Слід також нагадати, що кожен, для забезпечення реалізації та захисту своїх прав має право звертатися до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Але окрім органів, що відносяться до структур загальної компетенції і мають серед своїх обов’язків забезпечення реалізації та захисту прав, свобод та обов’язків людини і громадянина, існують органи спеціальної компетенції. До них належать судові та правоохоронні органи.

б) органи спеціальної компетенції в галузі захисту прав людини

Одне із центральних місць у різноманітній та багатоплановій діяльності держави займає виконання завдань, пов'язаних із захистом прав і свобод людини, охорони прав та законних інтересів державних і недержавних організацій, боротьби зі злочинами та іншими правопорушеннями. Деякі фахівці, зокрема Р. Лівшиць, таку функцію держави відносить до головної у цивілізованому суспільстві. Цей різновид державної діяльності у юридичному аспекті отримав назву «правоохоронна діяльність», а установи, що її здійснюють - «правоохоронні органи».

Питання щодо визначення поняття «правоохоронні органи» дискусійне у теорії права. Такі науковці як С. Лихова та В. Осадчий уважають, що цим поняттям охоплюються всі державні органи та громадські організації, хоча б у деякій мірі наділені правоохоронними функціями. А Р. Тевлін пропонує розглядати це питання у широкому (всі державні органи, наділені певними повноваженнями у галузі контролю за дотриманням законності та правопорядку) та вузькому (державні органи, спеціально створені для забезпечення законності та правопорядку, боротьби зі злочинністю, і саме з цією метою їм надані відповідні повноваження застосовувати передбачені законами заходи примусу та перевиховання правопорушників - через суд, органи юстиції, прокуратури, внутрішніх справ, безпеки) розумінні.

В. Бож'єв уважає, що правоохоронні органи утворюють певним чином відособлену за ознакою професійної діяльності самостійну групу органів держави, що мають чітко визначені завдання. Останні полягають або у відновленні порушеного права, наприклад, у галузі цивільних правовідносин, або у покаранні правопорушника, коли відновити порушене право неможливо (при скоєнні деяких злочинів, наприклад, при вбивстві), або у відновленні порушеного права і покаранні одночасно, коли можливість відновити порушене право є, але правопорушник заслуговує ще й покарання. Тобто критерієм виділення правоохоронних органів із загального числа органів держави у цьому разі виступає коло зазначених вище завдань, яке й визначає сукупність державних органів, покликаних їх виконувати.

К. Гуценко та М. Ковальов виділяють правоохоронні органи, виходячи з основних напрямів (функцій) правоохоронної діяльності, тобто для виконання основних функцій (напрямів) правоохоронної діяльності існують конкретні органи, які відповідно і називаються «правоохоронними». А О.Бандурка вважає, що правоохоронними органами прийнято називати функціонуючі у суспільстві та державі установи й організації, основним завданням яких є забезпечення законності, боротьба зі злочинністю та іншими правопорушеннями. Він відносить до таких органів в Україні: органи прокуратури, Міністерство юстиції, МВС, Службу безпеки, адвокатуру.

Можна погодитися з думкою В. Молдована, який визначає правоохоронні органи як важливу ланку в системі органів Української держави, мета, завдання та функції якої - забезпечення законності та правопорядку в усіх сферах життєдіяльності нашої країни. Він відносить до них органи прокуратури, внутрішніх справ, Службу безпеки, органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органи дізнання, органи попереднього слідства, Міністерство юстиції та його органи, нотаріат, адвокатуру.

Натомість Н. Клименко стверджує, що правоохоронними є такі органи, діяльність яких (або основна її частина) спрямована на реалізацію правоохоронної функції держави. Він відносить до основних правоохо­ронних органів України судову систему, органи юстиції, прокуратуру, органи внутрішніх справ, органи досудового розслідування, Службу безпеки, адвокатуру, нотаріат, Державну податкову службу, митну службу, органи охорони державного кордону, Адміністрацію Президента України, а також Інтерпол, Міжнародний кримінальний суд, Європейський суд з прав людини, Міжнародний комерційний арбітраж та Державну виконавчу службу.

Д. Фіолевський визначає, що правоохоронний орган - це передбачений Конституцією та створений у встановленому Законом порядку спеціальний орган, установа, організація чи підрозділ, на які покладено правоохоронну діяльність у державі. Він відносить до цих органів прокуратуру, органи МВС, Службу безпеки.

Група науковців, серед яких А. Гель, Г. Семаков та С. Кондракова, дотримуються тези, що правоохоронні органи - це існуючі у суспільстві й державі установи та організації, що здійснюють правозастосовну та правоохоронну функції, основне завдання котрих полягає у забезпеченні законності, захисті прав і законних інтересів громадян, юридичних осіб, боротьбі зі злочинністю та іншими правопорушеннями. Вони відносять до таких органів прокуратуру, Службу безпеки, органи внутрішніх справ, Державну податкову службу, Державний департамент України з питань виконання покарань, органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органи досудового слідства і дізнання, органи юстиції, нотаріат та адвокатуру.

Як випливає із наведених вище висловлювань, у вітчизняних науковців не існує єдиного, уніфікованого визначення правоохоронних органів. Саме тому, на нашу думку, вирішення проблеми визначення поняття «правоохоронні органи» залежить від розв'язання питання про те, які саме функції державних органів слід визнавати правоохоронними. Можна зробити висновок, що функціональний критерій необхідно визнати головним при визначенні того чи іншого державного органу як правоохоронного. Адже правоохоронна діяльність виходить за межі діяльності лише правоохоронних органів, а окремі її функції виконують законодавча та виконавча гілки влади, президентські органи, інститути громадянського суспільства тощо. Тому суб'єктами правоохоронної діяльності виступають держава через свої законодавчі, виконавчі, судові, президентські органи, прокуратура, деякі громадські організації та об'єднання, окремі громадяни, яким державою делеговано певні повноваження з урахуванням відповідного розподілу між ними компетенції, форм і засобів здійснення.

З огляду на багатоманітність правоохоронних функцій необхідно провести їх класифікацію. Так, за значенням усі правоохоронні функції слід розділити на головні та другорядні (допоміжні) . До головних належать ті, що безпосередньо пов'язані з боротьбою зі злочинністю і правопорушеннями та передбачають юридичну відповідальність. До таких функцій належать профілактична, захисна, охоронна, ресоціалізаційна, оперативно-розшукова, розслідування злочинів, виконавча, а також судовий розгляд справ про злочини, розгляд справ про адміністративні правопорушення, розгляд справ про фінансові та господарські правопорушення. До другорядних функцій належать контрольна, дозвільна, право-роз'яснювальна, аналітична та методична, інформаційна, нормотворча, координаційна.

Для визначення будь-якого поняття необхідно проаналізувати його основні ознаки. Найбільш істотні ознаки правоохоронної функції держави характеризуються відповідним чином.

По-перше, правова охорона виступає головним напрямком діяльності держави, без якого неможливо обійтися на всіх етапах її існування. Особливо загострюється потреба у якнайкращому здійсненні правоохоронної функції на перехідних етапах розвитку суспільства, коли помітний ріст правопорушень, невиконання окремими суб'єктами правовідносин вимог законності, правових норм, порушення прав і свобод громадян. Нині наше суспільство перебуває саме в такій перехідній фазі розвитку, тому держава повинна приділяти якнайбільше уваги підвищенню рівня правопорядку загалом.

По-друге, через правоохоронну функцію проявляється найбільш глибинне та стійке в державі - її сутність. Саме через цю функцію можна визначити сутність держави, простежити її зв'язки з суспільством. Лише держава, де панує право, де забезпечується його високий рівень усіма гілками влади, є правовою за суттю.

По-третє, здійснюючи правоохоронну функцію, держава тим самим вирішує завдання, що стоять перед нею, перш за все з правової охорони та правового управління суспільством. Завдання та функція держави дуже близькі за своїм змістом. Завдання - це те, що потребує вирішення, а функція - вид діяльності, спрямований на таке вирішення.

По-четверте, правоохоронна функція, як і кожна функція держави, - поняття управлінське. Вона конкретизує мету державного управління на певному історичному етапі розвитку суспільства. Так, зростання злочинності примушує державу своєчасно впроваджувати серйозні практичні дії, спрямовані на посилення боротьби з нею, виявлення та усунення причин та умов, що її породжують.

По-п'яте, правоохоронна функція реалізується у відповідних (переважно правових) формах (правотворча діяльність, правовиконавча діяльність та правоохоронна діяльність) і особливими, характерними для державної влади, методами (переконання, заохочення, примус).

Виходячи з характеристики сутності та ознак досліджуваної функції, на наш погляд, доцільно запропонувати таке: правоохоронна функція - це напрямок діяльності держави, що виражає її сутність на конкретному історичному етапі, спрямований на вирішення основних завдань, пов'язаних із забезпеченням охорони конституційного ладу, прав та свобод громадян, законності та правопорядку, усіх установлених та врегульованих правом суспільних відносин і здійснюється у відповідних формах та особливими методами.

У центрі правоохоронних дій держави перебуває, насамперед, особистість як громадянин, як член суспільства, як вільний індивід, а також сама держава та її різноманітні структури. Тому, охороняючи законні права та інтереси особистості, держава одночасно охороняє свої інтереси, інтереси усього суспільства. Завданням установлення та підтримання правопорядку повинна бути підпорядкована вся система державних органів.

Однак правоохоронну функцію держави не слід ототожнювати з правоохоронними функціями державних органів. Функція держави - це основний напрямок її діяльності, яким зумовлюється робота всього дер­жавного апарату і кожного з його окремих органів. Функції ж окремого органу держави свідчать про соціальне призначення цього органу як особ­ливої частини механізму держави. Вони мають свій вияв та конкретизацію у компетенції державних органів, закріплених за кожним органом правах і обов'язках.

Правоохоронну функцію слід також відрізняти від правоохоронної діяльності держави, яка здійснюється або спеціально уповноваженими на те органами держави (правоохоронними), або структурними підрозділами певної кількості органів. В юридичній літературі під правоохоронною діяльністю розуміють владну, оперативну та правозастосовчу діяльність з охорони правопорядку, що здійснюється шляхом застосування засобів державного примусу до правопорушників, забезпечення виконання визначених заходів покарання (стягнень), а також вжиття заходів щодо попередження правопорушень у майбутньому. Таким чином, якщо правоохоронна функція - це лише напрямок державної діяльності, то правоохоронна форма її здійснення - це сама діяльність із охорони правового порядку.

Правоохоронна функція тісно пов'язана з іншими основними функ­ціями держави, що проявляється у взаємозв'язках та взаємопроникненні. Взаємодія правоохоронної та економічної функцій полягає в тому, що ефективна економічна діяльність держави забезпечує органи охорони правопорядку необхідним матеріальним фінансуванням, технічним обладнанням. Правоохоронна діяльність держави, як і кожна невиробнича діяльність, потребує достатнього державного фінансування для належного виконання усіх своїх завдань. Це фінансування безпосередньо залежить від належного здійснення державою економічної функції. Не секрет, що саме економічна криза стає головною причиною скорочення чисельності працівників правоохоронних органів, що не може не позначитися на якості здійснення охорони правопорядку в державі.

Взаємодія правоохоронної та соціальної функції держави дозволяє задовольнити соціальні потреби правоохоронців та їх сімей (охорону здоров'я, забезпечення житлом, надання часу для відпочинку, комунальні послуги, пенсії тощо). Однак, як відомо, через катастрофічну нестачу коштів у державі останнім часом помітна тенденція до звуження меж соціальної допомоги зазначеній категорії осіб.

Правоохоронна функція взаємодіє із зовнішніми функціями держави, зокрема з функцією боротьби з міжнародними злочинами. У зв'язку з інтеграцією суспільств відбувається й дифузія злочинних контактів. Це призводить до того, що злочинність окремої країни не можна розглядати лише як її власне «надбання». Ця проблема набуває загальносвітового значення, тому боротьба з міжнародною злочинністю, співпраця у цій сфері з іншими країнами безперечно позначиться на зміцненні правопорядку у власній державі.

Розпочатий в Україні на конституційних засадах процес державотворення потребує чіткого визначення в ньому місця та ролі правоохоронних органів.

Однак вирішення цієї проблеми пов'язано з певними труднощами. На сьогодні відсутнє конституційне закріплення поняття та системи правоохоронних органів.

У всіх попередніх конституціях термін «правоохоронні органи», навіть, не вживався.

У чинній Конституції України дане поняття вживається лише один раз (у ч. З ст. 17), де спеціальне завдання щодо забезпечення державної безпеки і захисту державного кордону покладається на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.

У коментарі до цієї статті, підготовленому Інститутом законодавства Верховної Ради України, до правоохоронних органів автори відносять: СБУ, внутрішні війська МВС України, міліцію та деякі інші державні структури, статус яких нині визначається підзаконними актами.

У інших розділах Конституції термін «правоохоронні органи» не застосовується. Наприклад, у ст. 107 наводяться слова: «діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони». Хоча за посадами до складу Ради національної безпеки і оборони України входять керівники органів, які традиційно належать до правоохоронних (Голова СБУ, Міністр внутрішніх справ України).

Ускладнює проблему і відсутність законодавчого визначення поняття правоохоронного органу та ознак, за яких той чи інший новостворений підрозділ міг би належати до цієї категорії.

У законодавстві  немає чіткого визначення поняття правоохоронної діяльності, немає і вичерпного переліку правоохоронних органів. У різних законодавчих актах поняття та перелік правоохоронних органів визначаються по-різному. Найширший їх перелік міститься у ст. 2 Закону від 23 грудня 1993 р. «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» закріплено перелік: правоохоронних органів

1. органи прокуратури,

  1. внутрішніх справ,

  2. служби безпеки,

  3. митні органи,

  4. органи охорони державного кордону,

  5. органи державної податкової служби,

  6. органи і установи виконання покарань,

  7. державної контрольно-ревізійної служби,

  8. рибоохорони,

  9. державної лісової охорони,

  10. інші органи, які здійснюють правозастосовчі або правоохоронні функції.

Проте наведена норма містить деяку невизначеність. Зокрема, крім перерахованих у ній органів, вказано також «інші органи, які здійснюють правозастосовчі або правоохоронні функції». Така невизначеність не сприяє встановленню параметрів як системи правоохоронних органів України в цілому, так і окремого органу, зокрема.

Слід зазначити, що представляючи на сесії Верховної Ради України 23 грудня 1993р. проект Закону України «Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів» народний депутат України В. М. Слєсаренко зокрема вказав, що члени робочої групи, які готували законопроект, не робили своїм завданням дати універсальне визначення або вичерпний перелік правоохоронних органів, і перелік останніх зробили лише стосовно до мети цього закону.

Термін «правоохоронні органи» згадується також у законах «Про громадянство України», «Про державну таємницю», «Про захист суспільної моралі», «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживання ними», «Про контррозвідувальну діяльність», «Про основи національної безпеки України», «Про поховання та похоронну справу», «Про участь громадян в охороні громадського порядку та державного кордону» тощо.

Аналіз чинного законодавства показує, що у відповідних статусних законах України прямо названі правоохоронними лише три державних органи.

Це Служба безпеки України (ст. 1 Закону України «Про Службу безпеки України»),

Управління державної охорони України (ст. 11 Закону України «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб»)

Військова служба правопорядку (ст. 1 Закону України «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України).

Хоча вже із ст. 17 Закону України «Про Службу безпеки України» випливає, що Управління державної охорони, як і митні органи, нібито не є правоохоронними органами (у цій статті вказано, що Служба безпеки України взаємодіє з Управлінням охорони вищих посадових осіб України, правоохоронними та митними органами України

Міністерство внутрішніх справ України, Служба безпеки України прямо визнаються правоохоронними органами і у ст. 20 Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю».

Наведені вище законодавчі положення не дають достатніх підстав для того, щоб дати чітке визначення поняття «правоохоронні органи». Вони дозволяють лише визначити приблизний перелік таких органів та й то досить умовно.

Вирішення цієї проблеми значною мірою залежить від вирішення питання про те, які саме функції державних органів слід визнавати правоохоронними.

Однак, як з'ясовується, зробити це на підставі чинного законодавства також не зовсім просто. Аналіз відповідних нормативно-правових актів свідчить, що питання про визначення поняття функції та визначення правоохоронних функцій у законодавстві України є не менш заплутаним, ніж питання про визначення власне переліку правоохоронних органів.

По-перше, чинне законодавство не містить визначення таких понять як «правоохоронні функції» і «правозастосовчі функції». При цьому слід зазначити, що немає жодного державного (і не тільки державного) органу, який би у своїй діяльності не застосовував правові норми, тобто не виконував правозастосовчих функцій. Такі функції виконують усі державні органи.

Щоправда існує й інша думка, відповідно до якої правозастосування означає як здійснення відповідних дій, що тягнуть правові наслідки, так і прийняття правових актів, які породжують правові наслідки, що мають конкретний характер для конкретних суб'єктів.

Найбільш вдала спроба визначити перелік функцій, які належать до правоохоронних, зроблена у Законі України «Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів». У частині 1 ст. 2 цього Закону до цих функцій віднесені:

а) розгляд судових справ у всіх інстанціях;

б) провадження і розслідування кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення;

в) оперативно-розшукова діяльність;

г) охорона громадського порядку і громадської безпеки;

д) виконання вироків, рішень, ухвал і постанов судів, постанов органів дізнання і досудового слідства та прокурорів;

е) контроль за переміщенням людей, транспортних засобів, товарів та інших предметів чи речовин через державний і митний кордон України;

є) нагляд і контроль за виконанням законів.

В літературі підхід до питання про зміст правоохоронних функцій часто буває надто спрощеним і при цьому надто широким. Наприклад, на думку І. Лавринчук, правоохоронна функція передбачає охорону кожного члена суспільства від несправедливого поводження з боку інших осіб.

В.І. Осадчий вважає, що правоохоронна функція – це гарантування функціонування суспільних відносин, врегульованих правом.

Але те, про що пишуть згадувані науковці, є не функціями, а, скоріше, одним із завдань правоохоронних органів. Крім того, про правоохоронні функції можна говорити лише у МНОЖИНІ.
  1   2   3   4   5

Схожі:

КАФЕДРА КОНСТИТУЦІЙНОГО ТА МІЖНАРОДНОГО ПРАВА НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ...
Олійник А. Ю. – професор кафедри конституційного та міжнародного права НАВС, кандидат юридичних наук, професор
Питання для державного іспиту з Конституційного права
Затверджено на засіданні кафедри конституційного, адміністративного та міжнародного права
Тараса Шевченка Юридичний факультет Кафедра конституційного та адміністративного...
Укладач: доктор юридичних наук, професор кафедри конституційного та адміністративного права Пришва Надія Юріївна
Тема 2 (заняття 2). Джерела міжнародного права (2 год.)
Поняття і значення джерел міжнародного права. Роль ст. 38 Статуту Міжнародного Суду ООН у визначенні джерел міжнародного права
План практичних (семінарських) занять Тема 1 Міжнародне приватне...
Співвідношення міжнародного приватного права з міжнародним публічним правом та іншими галузями національного права
Предмет конституційного права
Основним предметом правового регулювання конституційного права України є суспільні відносини, які виникають і діють в процесі здійснення...
Семінарське заняття № Конституційне право України: поняття, система, принципи
Система галузі конституційного права України. Принципи конституційного права. Конституційно-правові норми та інститути
Питання з курсу «Міжнародне право»
Поняття міжнародного публічного права. Сутність і характер сучасного міжнародного публічного права
Питання з навчальної дисципліни «МП»
Поняття міжнародного публічного права. Сутність і характер сучасного міжнародного публічного права
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Поняття міжнародного публічного права. Сутність і характер сучасного міжнародного публічного права
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка