Книга містить нові погляди на цілу низку теоретичних проблем і зорієнтована на залучення Вас, дорогий читачу, до числа моїх однодумців. Наука,- писав лауреат Нобелівської премії Петро Капіца,- «має бути веселою, захоплюючою і простою»
|
|
Скачати 8.64 Mb.
|
|
§ 3. Система чинного національного цивільного законодавства України Національне цивільне законодавство є системою нормативних правових актів1 різної юридичної сили. Словосполучення «національне законодавство» вжито у статті 10 1  У рішенні Конституційного Суду України від 3 жовтня 1997 р. у справі за конституційним зверненням О. Л. Барабаша використано словосполучення «нормативні правові акти», а не «нормативно-правові акти», як це записано у статтях 57, 135 Конституції України та інших законах, зокрема у Цивільному кодексі України. Однак Конституцій Суд України виявився непослідовним.38 Розділ /. Цивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин Конституції, отже, є усі підстави для широкого використання цієї авничої конструкції стосовно законодавства, яке регулює цивільні відносини. Можна лише жалкувати за тим, що у назву глави 1 Цивільного кодексу «Цивільне законодавство України» не включено цього важливого за значенням прикметника («національне»). 1. Конституція України Національне цивільне законодавство є специфічною будовою, основу якої становить Конституція України - Основний Закон, Lex fundamentalis. Конституцію ще називають «ядром правової системи». Конституція України містить 36 статей, які стосуються цивільних відносин. Оскільки за статтею 8 Конституції її норми мають пряму дію, вони з 28 червня 1996 року стали безпосередніми, прямими регуляторами цивільних відносин.1 Пленум Верховного Суду України у Постанові від 1 листопада 1996 р. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» орієнтував суди на те, що Конституція має бути безпосередньо застосована у разі:
Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність Додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй. Однак ці рекомендації не можна сприймати беззастережно. Застосування одночасно відповідної статті Конституції і статті закону, яка її конкретизує, не може заперечуватися. Цей висновок випливає безпосередньо із норми частини 3 статті 8 К  онституція Української РСР 1978 р. не була актом прямої дії, при вирішенні конкретних спорів суди не посилалися на неї.39  Українське цивільне правоКонституції України: «Звернення до суду за захистом конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується». Верховенство Конституція України має найвищу юри- Конституції України дтнУ силУ а Т0МУ можна говорити про її верховенство: закони та інші нормативні правові акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй. Як зазначено у вищеназваній Постанові Пленуму Верховного Суду України, «суди при розгляді конкретних справ мають оціню-вати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і у всіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії». Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить Конституції. Отже, на суд було покладено обов'язок щораз проводити дуже нелегку роботу: перевіряти закон, який має застосовуватися при вирішенні спору, на його відповідність Конституції. Це засвідчувало довіру до суду, його компетентність. Але чи може Пленум Верховного Суду України сам стояти осторонь виконання цього завдання? Очевидно, що ні. Місія цієї найвищої судової інституції має полягати не лише у виявленні таких невідповідностей, а і у вжитті всіх можливих заходів до їх негайного усунення. Якщо суд не може зробити відповідного висновку або один суд постановить одне рішення, а другий - протилежне за змістом, виникає «невизначеність» у питанні про те, чи відповідає Конституції закон, який підлягає застосуванню. Суд у цьому разі, як зазначено у Постанові, зупиняє розгляд справи і звертається з ухвалою до Верховного Суду України, який може порушити перед Конституційним Судом України питання про відповідність цього закону Конституції. Верховенство Конституції означає і неможливість ратифікації Верховною Радою України того міжнародного договору у сфері регулювання цивільних відносин, який їй суперечить. Короткий аналіз 1 • Аналіз норм, що безпосередньо стосу- окремих ються цивільних відносин, слід почати із конституційних норм тієї, що закріплена у частині 1 статті 3: «людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю». Це засадниче положення мусить братися до уваги всіма фізич-40 Розділ І- Цивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин м  и і юридичними особами при складанні договорів, при здійсненні своїх прав.«Держава відповідає перед людиною за свою діяльність»,- за-исано у частині 2 цієї ж статті. Слово «відповідає» має тлумачитися буквально: держава може бути носієм обов'язку по відшкодуванню шкоди, завданої людині порушенням її конституційних прав, гарантом яких є Президент України. Слід звернути увагу на наявність у Цивільному кодексі двох нових норм прямої дії (статті 1161, 1162), які визначили відповідальність держави за шкоду, завдану особі при рятуванні здоров'я та життя іншої особи від реальної загрози, та за шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, яка рятувала від реальної загрози майно іншої особи, яке має істотну цінність. 2 Принцип верховенства права . Стаття 8 Конституції проголосила принцип верховенства права, який «визнається і діє в Україні». Ця конституційна норма написана з урахуванням статті 3 Статуту Ради Європи, відповідно до якої кожна держава, яка є членом Ради Європи, визнає принцип верховенства права. Завдяки цій нормі Конституції України проблема принципу верховенства права перетворилася з кабінетно-академічної на прикладну'. У чому ж полягає суть цього принципу? Пленум Верховного суду України у п. 1 Постанови від 1 листопада 1996 р. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» записав таке: «Виходячи із принципу верховенства права судова діяльність має бути спрямована на захист прав і свобод шляхом забезпечення своєчасного і якісного розгляду конкретних справ». Однак проблема змісту верховенства права від цих слів не прояснилася: термін «якісний розгляд» залишився нерозкритим, крім того, вирішальне значення має віддаватися не стільки розгляду, скільки вирішенню спору. «До верховенства права - через верховенство закону». З цим гаслом, безперечно, слід погодитись, бо у ньому закладено, насамперед, протест проти ігнорування закону, прояви якого почастішали. Але верховенство права пов'язується із застосуванням справедливого, розумного закону. М  . І. Козюбра. Принцип верховенства права і конституційна юрисдикція.- Вісник Конституційного Суду України, 2000-№4-С. 28.41 Українське цивільне право В історії цивільного законодавства було чимало прикладів прийняття об'єктивно несправедливих, нерозумних законів. Пригадаймо закон, яким було скасовано спадкування (1919 р.), чи статтю 102 ЦК УРСР, яка обмежувала розмір житлової площі в будинках, належних громадянам, чи статтю 101 ЦК УРСР, яка забороняла подружжю мати у власності більше одного житлового будинку. Правда, з точки зору панівної на той час ідеології, такі закони вважалися справедливими. «Верховенство права - це визнання державою та її інституціями пріоритету прав людини та дотримання їх1. Верховенство права,- записано у Рішенні Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 p.- вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо». «Верховенство права - це домінування розумності, справедливості, яка, як зазначено у цьому ж рішенні Конституційного Суду України, є одним із загальнолюдських вимірів права. Верховенство права - це такий порядок, яким утверджується добросовісність у відносинах між людьми, незалежно від того, чи діють вони під маскою фізичної чи юридичної особи. Хоча принцип верховенства права одержав законодавче закріплення лише у 1996 p., не можна сказати, що мова йде про абсолютно нове для нас юридичне явище. Суди і раніше використовували критерій справедливості, добросовісності та розумності при вирішенні спору, який виникав із відносин, неврегульованих ні законом, ні договором. Саме ними послуговувалися суди і при застосуванні оцінюваних понять (наприклад, «неналежне», «тривалий», «достатній» тощо), при вирішенні справи про зменшення розміру неустойки чи про розірвання договору, про поділ спадщини між спадкоємцями чи про задоволення вимоги, поданої після спливу позовної давності. Верховенство права - це неможливість фетишизації формальних правил поведінки, недотримання яких недобросовісна сторона прагне використати у своїх інтересах. 1 М /. Козюбра. Цит. праця.- С. 29; Петро Стецюк. Основи теорії конституції та конституціоналізму.- Частина перша.- Львів, 2003.-С. 114.42 Розділі- Цивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин Н  а ім'я фірми надійшла цистерна з пальним. Однак виявилося, шо в ній не пальне, а водяна суміш. Залізниця відмовилася скласти і видати комерційний акт, у якому була б зафіксована ця обставина.У  матеріалах справи є висновок хімічної лабораторії про те, шо в цистерні вода із запахом бензину, а також акт про справжнє наповнення цистерни, складений представниками одержувача та кількома працівниками міліції. Залізниця злила цистерни, про що було зроблено відповідну відмітку в документах. Однак одержувач діяв не за інструкцією: не оскаржив відмову залізниці скласти і видати комерційний акт; сам склав акт без участі належних посадових осіб. Хоча факту обману не заперечував ніхто, кримінальна справа за цим фактом порушена не була. У цій ситуації відмова в позові за формальними підставами фактично прикривала протиправну поведінку недобросовісної сторони, була актом своєрідного заохочення непорядності. Позов підлягав задоволенню на підставі статті 8 Конституції України, однак цього не сталося. Великим уроком нового розуміння принципу верховенства права стало рішення Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 3 грудня 2004 р. у справі за скаргою довіреної особи кандидата у Президенти України В. А. Ющенка на бездіяльність, дії та рішення Центральної виборчої комісії, у якому вперше у судовій практиці містилося посилання на статтю 8 Конституції України. В окремих випадках закон, встановлюючи загальне правило, надає суду право відступити від нього, якщо цього вимагають інтереси другої сторони, що заслуговують на увагу. Наявність цього інтересу визначається судом саме з врахуванням верховенства права. Так, поряд із забороною односторонньої зміни умов договору, суд має право за вимогою однієї із сторін змінити його зміст у разі істотного порушення договору другою стороною (ч. 2 ст. 651 ЦК). Як зазначено у частині 3 статті 551 ЦК, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків. Поряд із чітким визначенням розміру обов'язкової частки у спадщині суду надано право зменшити її, з врахуванням обставин, Що мають істотне значення. Істотність інтересу, істотне значення 43   Римське цивільне правопевної обставини суд визначатиме саме з точки зору верховенства права. Чи може суд відступити від трафарету норми закону, якщо у ній це право суду спеціально не застережене? Чи може, наприклад, суд збільшити розмір обов'язкової частки у спадщині для дружини, яка сорок років вела домашнє господарство, чи для сина, хворого на туберкульоз? Поділ спадщини між спадкоємцями за законом у рівних частках, як це зазначено у статті 1207 ЦК, може бути справедливим в одних випадках і несправедливим - в інших, якщо, наприклад, хтось із спадкоємців є інвалідом дитинства чи важко хворим, а обсяг спадщини є незначним. Те ж стосується і поділу квартири у державному житловому фонді, яка була предметом найму: точний її розподіл між членами сім'ї без врахування хвороби, інвалідності, інших особливих обставин життя когось із них може також вважатися несправедливим. Отже, проявом верховенства права є і вихід суду за межі трафарету норми закону, яка є несправедливою для конкретної життєвої ситуації. М  ., падаючи, рефлекторно вхопився за С. У результаті падіння С. одержав важкий перелом тазо-бедрового суглоба. М. має достатньо високий заробіток, С, навпаки, живе в матеріальній скруті. З точки зору закону, маємо випадок, за який М. відповідальності не несе. З точки зору верховенства права, суд може присудити з нього на користь С. відповідну грошову суму на покриття витрат на лікування. Але достатньо поміняти М. та С. місцями, і ми неодмінно скажемо, що норма, за якою відсутність вини С. виключає його відповідальність, є справедливою. Отже, одна і та ж норма може бути справедливою в одній життєвій ситуації і несправедливою - в іншій. Засобом виходу із цієї колізії і є застосування верховенства права. Можна змоделювати ще багато інших життєвих ситуацій, для яких «тверде» застосування закону, без будь-якої корекції щодо обставин справи було б несправедливим. Закон - це правило поведінки, яке стосується усіх можливих, дотичних до його змісту відносин. Такий широкий спектр його дії неодмінно призведе до «зустрічі» на його шляху нетотожних, нетипових життєвих ситуацій, які будуть відрізнятися особливістю 44 Розділ І. Цивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин б  'єктів, особливими умовами здійснення прав та виконання обов'язків.Чи слід втискати їх, таких різних, у прокрустове ложе загально-однакового для всіх законодавчого регулювання? З точки зору статті 8 Конституції України,- ні. Закон - це мінімум справедливості. Решта має бути заповнена за допомогою дії принципу верховенства права. Держава,- писав С. Дністрянський,- мусить дати судді право заступити законотворця і вирішити правні випадки не за думкою старого закону, а так, як вирішив би його законотворець, коли б він, видаючи правну норму, знав би про цей випадок. «Суддя стоїть на сторожі права навіть проти законів».1 Отже, С. Дністрянський не вважав за можливе застосування судом норми, несправедливої до конкретної справи. Як зазначає Станіслав Шевчук, на зміну старій ліберальній ідеї про захист прав людини на підставі закону приходить експериментальна ідея про необхідність захисту прав людини від закону, але на підставі конституційних або конвенційних норм про права людини. І далі автор пише: «Фундаментальні принципи мають вищу юридичну силу, ніж звичайне законодавство».2 Принцип верховенства права має одночасно здійснювати функцію своєрідного допінгу, що мав би стимулювати нормотворчі органи до постійного удосконалення, гуманізації актів цивільного законодавства. Для того, щоби принцип верховенства права визнавався, потрібне чітке усвідомлення його змісту. А для того, щоби діяв,- потрібна насамперед чітка позиція Верховного Суду України. Суд - це орган правосуддя. «Судити за правом» - це не синонім «судити за законом». Проте у судовій системі і далі панує позитивістське світосприйняття. Суддя Верховного Суду України Д. Д. Лилак пояснює цю ситуацію колізією статті 8 та статті 129 Конституції. Остання визначила принцип законності як одну із основних засад судочинства. Однак колізії між цими конституційними нормами немає. Оскільки принцип верховенства права сформульований в Основному Законі, вирішення справи відповідно до нього не є відступом від принципу законності. Д ив.: Академічна юридична думка / За заг. ред. Ю. С. Шемшучен-«•-К., 1998.-С. 233-234.г Сманіслав Шевчук. Порівняльне прецедентне право з прав людини.--, 2002.- С. 16-17.  У статті 2 Закону «Про судоустрій України» завданням правосуддя названо здійснення його на засадах верховенства права.Висока місія правосуддя має спонукати суд до такого застосування норми закону, щоби його рішення було розумним і справедливим саме у спорі між конкретними особами. Принцип верховенства права є інструментом не лише у руках суду. Він, як засвідчила Постанова Верховної Ради України від 27 листопада 2004 р. «Про політичну кризу в державі, що виникла у зв'язку з виборами Президента України», має всеосяжну дію, проникаючи в усі сфери суспільного життя1. 3. Стаття 13 Конституції визначає об'єкти права власності Українського народу, право користування ними кожним громадя нином України. У ній кожен власник визнаний носієм обов'язків, одним із яких є неможливість використовувати власне майно на шкоду людині і суспільству. У частині 4 цієї статті усі суб'єкти права власності визнані рівними перед законом.
Однак рівність у гідності та правах не означає рівності взагалі. «Сама природа дбає за те,- писав Іван Франко,- аби між людьми не було рівності». Якщо би вона була, це було б для людей найбільшим нещастям,- вважав він. Прикладом такої псевдорівності, тобто зрівнялівки, було, між іншим, запровадження рівної для більшості людей пенсії, рівного розміру житлового будинку, рівної площі квартири у фонді державного житла, яка здавалася в найм. Права людини у статті 21 Конституції проголошені невідчужу-ваними та непорушними. Непорушними не в тому сенсі, що не можуть бути ніким порушені, адже забезпечити це неможливо. А в тому сенсі, що порушення прав людини має неодмінно викликати відповідну реакцію держави. Р  омовська 3. В. Рішення Судової палати Верховного Суду України: погляд науковця і громадянина // Вісник Верховного Суду України, 2004.-№12.-С. 5-8.46 Розділ І- Цивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин Н евідчужуваність не є рисою усіх прав, які людина може мати. А лише тих прав, які належать їй саме як людині, а не як власникові чи підприємцеві або як стороні за договором.7 У наступних статтях Конституції подається зміст прав люди- серед яких чільне місце посідає основне - право на життя. Аналіз цього та інших прав людини буде зроблено у наступному виданні. 2. Міжнародні договори У Законі України від 10 грудня 1991 р. «Про дію міжнародних договорів на території України» міжнародні договори, ратифіковані Україною, було вперше названо частиною національного законодавства. Це було зроблено, «виходячи з пріоритету загальнолюдських цінностей, загальновизнаних принципів міжнародного права, прагнучи забезпечити непорушність прав і свобод людини, включитись у систему правових відносин між державами на основі взаємної поваги, державного суверенітету і демократичних засад міжнародного співробітництва». Ця ж ідея була закріплена і у наступному Законі України від 22 грудня 1993 р. «Про міжнародні договори України». Відповідно до статті 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Верховна Рада України надає згоду на обов'язковість міжнародного договору у формі закону. На підставі такого закону Голова Верховної Ради України підписує ратифікаційну грамоту, яка засвідчується підписом Міністра закордонних справ (п. 11 статті 7 Закону України від 22 грудня 1993 р. «Про міжнародні договори України»). Міжнародний договір, який суперечить Конституції України, не може бути ратифікований. Частиною національного законодавства є, відповідно до статті 9 Конституції України, «чинний» договір. Дата ратифікації міжнародного договору і дата набрання ним чинності не збігаються. Прикладом міжнародних договорів у сфері регулювання цивільних відносин може бути: Афінська конвенція про перевезення морем пасажирів та їх багажу 1974 р., ратифікована 15 липня 1994 р. (набула чинності для України 9 лютого 1995 p.); Віденська конвенція про цивільну відповідальність за ядерну шкоду 1963 p., Ратифікована 12 липня 1995 р. (набула чинності для України 0 грудня 1996 p.); Конвенція про позовну давність у міжнародній 47 У [аво країнське uuebihue n. купівлі-продажу товарів 1974 р., ратифікована 14 липня 1993 р. (набула чинності для України 1 квітня 1994 p.); Всесвітня конвенція про авторське право 1952 p., ратифікована 23 грудня 1993 р. (набула чинності для України 3 листопада 1995 p.). У системі законодавчих актів за ступенем їх юридичної сили міжнародні договори України займають другу сходинку. У зв'язку з цим можемо говорити про вищу юридичну силу цих договорів порівняно із законами України. Як записано у частині 5 статті 8 ЦПК, у разі невідповідності закону України міжнародному договору, суд застосовує міжнародний договір. Особливого значення набуває неухильне дотримання Конвенції про захист прав людини та основних свобод, яку судді мають знати так само добре, як Конституцію та інші закони України1. 3. Закони України Законів, які регулюють цивільні відносини, дуже багато. У великій кількості законів цивільні відносини часто регулюються одночасно з організаційними, адміністративними, фінансовими. У цих випадках можна говорити про комплексне законодавче регулювання певного виду діяльності, як це, наприклад, зроблено у Повітряному кодексі України, Кодексі торговельного мореплавства, Законі України «Про банки і банківську діяльність» тощо. У статті 92 Конституції України названо предмет виключного законодавчого урегулювання. Лише законами можуть визначатися права і свободи людини і громадянина, гарантії їх здійснення, пра-восуб'єктність громадян, правовий режим власності, правові засади і гарантії підприємництва, правила конкуренції, засади цивільної відповідальності. Верховенство закону, зокрема у сфері цивільних відносин, має два прояви:
' Буткевич В. Г., Мачяренко В. Т. Європейський суд з прав людини та українське судочинство: питання взаємодії / Вісник Верховного Суду України.- 2004.- № 4.- С. 6; Загальні питання тлумачення та застосування Конвенції. Див.: Європейська конвенція з прав людини: основні положення, практика застосування, український контекст / За ред. О. Л. Жуковської- К., 2004.48 Розділ І. Цивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин ' осин. Період тоненьких, «захалявних» законів і товстих ін-в укЦій, завдяки чому створювався грунт для відомчого свавілля, минув. Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. 4. Інші акти цивільного законодавства У Укази Президента України Цивільному кодексі, поданому на підпис Президентові України, укази Президента України серед актів цивільного законодавства названі не були. Це викликало зауваження Президента України: оскільки до компетенції Президента входить прийняття рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного, воєнного стану, і саме ним визначається перелік прав, які можуть тимчасово обмежуватися, це значить, що указами Президента можуть регулюватися цивільні відносини. Зауваження Президента України було прийнято. В результаті, у статті 4 ЦК появилася частина 3 такого змісту: «цивільні відносини можуть регулюватися актами Президента України у випадках, встановлених Конституцією України». Постанови Кабінету За статтею 113 Конституції України, Ка- Міністрів України бінет Міністрів України є вищим органом в системі органів виконавчої влади. До компетенції Кабінету Міністрів України у сфері регулювання цивільних відносин належить вжиття заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина; забезпечення рівних умов розвитку всіх форм власності; здійснення управління об'єктами Державної власності; забезпечення проведення цінової, інвестиційної політики, політики у сферах культури, охорони природи, природокористування. У частині 4 статті З ЦК міститься застереження щодо верховенства закону: постанова Кабінету Міністрів України, яка суперечить Цивільному кодексу України або іншому закону, не застосовується. Інші нормативні Ще У пеРшомУ варіанті проекту Цивіль- правові акти ного к°ДексУ України містилася норма про те, що цивільні відносини регулюються однаково на всій території України. Написана професором А- С. Довгертом, вона була своєрідним реагуванням на прояви сепаратистських настроїв в Автономній Республіці Крим. 49 Українське оаво  Ця норма містилася у кожному з варіантів проекту, хоча з нею погоджувалися не всі члени Робочої групи, а також у статті 4 Цивільного кодексу, поданого на підпис Президентові України.Правило про однаковість регулювання цивільних відносин на усій території України означало, що ці відносини не можуть регулюватися ні Верховною Радою АРК, ні обласними радами, ні іншими місцевими органами влади та місцевого самоврядування. Усунення Верховної Ради АРК від регулювання цивільних відносин Президент України у пропозиціях до Цивільного кодексу вважав таким, що суперечить статті 137 Конституції України. Це зауваження було слушним. Адже за статтею 137 Конституції України Автономна Республіка Крим здійснює нормативне регулювання ремесел, благодійництва, готельної справи, ярмарок, музеїв, бібліотек, транспорту загального користування, мисливства, рибальства тощо, тобто відносин, які є певною мірою цивільного характеру. Оскільки Верховна Рада АРК у частині 5 статті 4 ЦК включена-таки до органів, що регулюють цивільні відносини, це означає, що Верховна Рада АРК може врегулювати окремі з названих вище відносин відповідно до місцевих умов, тобто не так, як в інших регіонах України. Чи можуть місцеві органи виконавчої влади та органи самоврядування регулювати цивільні відносини? Згідно із статтею 43 Закону України « Про місцеве самоврядування в Україні», районною, обласною Радою можуть встановлюватися правила користування водозабірними спорудами, призначеними для задоволення питних, побутових та інших потреб населення, тобто прийматися нормативні правові акти у сфері цивільних відносин. Обласною Радою можуть бути встановлені, наприклад, заходи боротьби зі сказом, в яких може бути заборонено продаж тварин, завезених із певної території. Це дає підставу зробити висновок, що регулювати цивільні відносини можуть і органи місцевого самоврядування. Водночас це означає, що норма частини 6 статті 4 ЦК, за якою «цивільні відносини регулюються однаково на усій території України», втратила свою загальну дію. Окремої уваги заслуговують акти міністерств, зокрема Міністерства юстиції України. Черговий раз привід до обговорення та смутку дала Інструкція Міністерства юстиції України «Про порядок вчинення нотаріусами нотаріальних дій» (3 березня 2004 p.), у якій, без потреби, віддубльована значна частина Цивільного кодексу України, а також міститься чимало суперечностей із законом. 50 Розділ /• Цивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин 5. Проблема межі законодавчого регулювання цивільних відносин Чи не завеликим є вплив закону та інших актів цивільного зако-опавства на сферу цивільних відносин? Чи не «зарегульованими» вони є? . . Іншими словами, чи не надто глибоко і широко закони та інші нормативні правові акти проникли в матерію цих відносин? Проникнення законодавства вшир означає «освоєння ним нових територій», тобто поширення на такі сфери цивільних відносин, які раніше ним оминалися, хоча об'єктивно потребували приходу закону і до них. На момент початку роботи над проектом Цивільного кодексу України недостатнім був вплив законодавства на сферу особистих немайнових відносин. Бракувало законодавчого регулювання відносин щодо володіння та користування чужою річчю, спадкових відносин. Довгий час уперто не визначалися правові наслідки одержання каліцтва чи навіть заподіяння смерті у зв'язку з рятуванням життя іншої особи. Перелік таких прикладів можна б продовжити. Отже, існувала специфічна царина, яка потребувала законодавчого освоєння і щодо якої брак законодавчого регулювання відчувався особливо гостро. Проникнення законодавства вглиб цивільних відносин здійснюється завдяки детальній їх регламентації. Прикладом такого глибинного впливу в радянський період нашої історії було законодавство про господарські договори, яке майже не залишало щонайменшого місця для власної ініціативи сторін. Зміна соціально-економічної ситуації викликала актуальність проблеми межі законодавчого регулювання цивільних відносин. Ця проблема має кілька проявів. По-перше, межа законодавчого регулювання цивільних відносин має трактуватися як чітко визначена сфера цих відносин, які можуть регулюватися виключно законом, і отже, не можуть регулюватися іншими нормативно-правовими актами. По-друге, межа законодавчого регулювання цивільних відносин має трактуватися і як специфічний бар'єр, за яким відносини не можуть бути об'єктом регламентації з боку держави. Це стосується, насамперед, сфери особистого життя людини. Законодавче регулювання цивільних відносин не може сковувати особистої ініціативи їх учасників, якщо остання не суперечить суспільним інтересам. раїпське цивільне право   По-третє, межа законодавчого регулювання дотична до проблеми балансу імперативних та диспозитивних правових норм.У всіх цих трьох випадках потреба і межа законодавчого регу-І лювання цивільних відносин визначається наявністю чи відсутністю! суспільного інтересу. |
Схожі:
|
Тема. Література про Велику Вітчизняну війну. М. Шолохов російський... Тема. Література про Велику Вітчизняну війну. М. Шолохов – російський письменник, лауреат Нобелівської премії |
Урок вивчення нового матеріалу Тема. Інтенсивний розвиток латиноамериканської літератури в другій пол. XX ст. Г. Гарсіа Маркес — відомий колумбійський письменник,... |
|
Борис Миколайович УРСР (1978 р.), Державної премії СРСР (1981 р.), нагороджений Грамотою Президії Верховної Ради УРСР, лауреат премії ім. В. М. Глушкова... |
Про Міжнародний конкурс наукових робіт студентів та аспірантів, присвячений... Міжнародний конкурс наукових робіт студентів та аспірантів, присвячений 40-річчю присудження Нобелівської премії В. В. Леонтьєву |
|
Темур'янц Наталія Арменаковна Дійсний член Європейського та Американського біоелектромагнітного товариств, Міжнародного товариства біометеорологія, член Українського... |
Причини та умови корупції в Україні Розгляд даного питання є важливим ще й з огляду на те, що корупція є явищем, яке саморозвивається і самодетермінується в межах загальної... |
|
Тема роботи Переможці Міжнародного конкурсу наукових робіт студентів та аспірантів, присвяченого 40-річчю присудження Нобелівської премії В.... |
Тема роботи Переможці Міжнародного конкурсу наукових робіт студентів та аспірантів, присвяченого 40-річчю присудження Нобелівської премії В.... |
|
Предмет Вивчення кожної навчальної дисципліни розпочинається з розгляду загальновизнаних її теоретичних засад. Засвоєння теоретичних питань,... |
Книга перша Книга друга В змінених формах тіла. О боги,- бо ж од вас переміни,- 3] Задум співця надихніть: відтоді, коли світ народився |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua