Книга містить нові погляди на цілу низку теоретичних проблем і зорієнтована на залучення Вас, дорогий читачу, до числа моїх однодумців. Наука,- писав лауреат Нобелівської премії Петро Капіца,- «має бути веселою, захоплюючою і простою»

Скачати 8.64 Mb.

Назва	Книга містить нові погляди на цілу низку теоретичних проблем і зорієнтована на залучення Вас, дорогий читачу, до числа моїх однодумців. Наука,- писав лауреат Нобелівської премії Петро Капіца,- «має бути веселою, захоплюючою і простою»
Сторінка	1/52
Дата	18.05.2013
Розмір	8.64 Mb.
Тип	Книга

bibl.com.ua > Право > Книга

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 52

УДК 347(477)(075.8) ББК 67.9(4УКР)404 я73 Р70
Наталії ҐІьвівні та Василеві Михайловичу Ромовським, моїм Мамі і Татові,- з вдячністю за велику науку Любові та Повинності - присвячую.

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як підручник для вищих навчальних закладів

Рецензенти:

Вінник О. М- доктор юридичних наук, професор; Кисіль В. /.- доктор юридичних наук, професор; Мельник М. 1- доктор юридичних наук, професор.

Зорислава Ромовська Щ\

Р70 Українське цивільне право: Загальна частина. Академічний курс. Підручник,- К.: Атіка, 2005.- 560 с. ISBN 966-326-123-4

У підручнику, який за охопленням матеріалу є академічним курсом, аналізуються положення Книги першої Цивільного кодексу України, висвітлюються теоретичні та практичні проблеми їх застосування.

Особливий стиль викладу робить сприйняття та засвоєння змісту книги психологічно комфортним.

Подається цікавий історичний, науковий та прикладний матеріал, який може становити інтерес та бути корисним для суддів, адвокатів, нотаріусів, викладачів та студентів, а також для тих, кого цікавлять різноманітні аспекти цивілістики.

ББК 67.9(4УКР)404 я73

"
ISBN 966-326-123-4
ШН Н © 3. В. Ромовська, 2005

© Видавництво «Атіка», 2005

ЗВЕРНЕННЯ ДО ЧИТАЧА

Задум написати тритомне дослідження проблем українського цивільного права визрів давно. Він був зумовлений багатьма чинниками, зокрема, почуттям вини перед напівзабутими корифеями української цивілістики; бажанням висловити своє ставлення до наукових та суспільних проблем і явищ, які возвеличують або принижують нас; необхідністю пояснити витоки численних новел, що є в Цивільному кодексі України, та дати їм відповідне наукове трактування.

Книга містить нові погляди на цілу низку теоретичних проблем і зорієнтована на залучення Вас, дорогий читачу, до числа моїх однодумців.

Наука,- писав лауреат Нобелівської премії Петро Капіца,- «має бути веселою, захоплюючою і простою». Я прагнула довести, що і цивілістична наука може бути такою.

Мені випала висока честь бути учасником подій, пов'язаних з опрацюванням та прийняттям Верховною Радою України Цивільного кодексу України. Частину відповідної інформації, якою я володію, передаю Вам для вироблення власних суджень та висновків.

Іван Котляревський писав, що «в печать» треба віддавати лише те, що визрівало не менш як сім років. Більшість з того, що тут написано, витримало таку часову цензуру.

Перефразувавши відомий вислів, хочу сказати, що будівля української цивілістичної науки зведена давно, треба лише її систематично вимітати та оновлювати. Саме в цьому я вбачала своє завдання.

Книга націлена на виховання та утвердження почуття національної гідності та національної гордості, на формування шкали справжніх людських цінностей, на розуміння свободи як обов'язку турбуватися про права ближнього, на утвердження принципу верховенства права, добросовісності, справедливості та розумності.

Я буду сподіватися, шановний читачу, що Ви, взявши цю книгу до рук і прочитавши її до кінця, знайдете в ній відповідь на питання, що Вас хвилюють.

З

повагою, Зорислава Ромовська

ЦИВІЛЬНІ ВІДНОСИНИ. Розділ І СОЦІАЛЬНІ РЕГУЛЯТОРИ ЦИВІЛЬНИХ ВІДНОСИН

Глава 1 Цивільні відносини

§ 1. Особливості цивільних відносин

Людина, щойно народившись, стає учасником цивільних відносин.¹ Вони оточуватимуть її впродовж усього життя, і навіть смерть спричинить виникнення нових цивільних відносин.

«І буде початком тоді мій кінець» (Леся Українка).

Учасником цивільних відносин стає і юридична особа. З моменту державної реєстрації, яка є специфічним актом її народження (створення), і аж до можливого припинення діяльності юридична особа буде суб'єктом більш чи менш тривалих або одноразових цивільних відносин.

Цивільні відносини - особливий вид суспільних відносин.

Відповідно до статті 1 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), цивільні відносини засновуються на: юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Розділ І. Цивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин

Ці три риси становлять генетичний код цивільних відносин, їхню правову сутність.

Ц
Юридична рівність учасників цивільних відносин
ивільні відносини - це відносини приватні: їх суб'єкти є юридично рівними, це означає: жоден з них не наділений функціями влади щодо другого, не може ним керувати, нав'язуючи свою волю.

У літературі поширена інша точка зору, за якою юридична рівність є «характерною рисою методу цивільно-правового регулювання суспільних відносин» . Звідси робиться висновок, що суспільні відносини стають цивільними завдяки їх цивільно-правовому регулюванню. Отже, рівність трактується як ознака, додана законодавцем, а не як ознака, що об'єктивно притаманна цивільним відносинам.

Така позиція була результатом перебільшення, гіперболізації значення держави і закону у житті людини.

Юридична рівність учасників цивільних відносин, автономність їх волі є засадничою ознакою цих відносин, а не результатом законодавчого впливу на них².

Наявність владних повноважень суб'єкта завжди є свідченням публічності, а отже, нецивілістичної суті відносин.

Юридична рівність сторін - як якість цивільних відносин - не тотожна рівноправності. Юридична рівність учасників цивільних відносин не лише не виключає, а навпаки, зумовлює наявність у них у різних життєвих ситуаціях різних за змістом прав та обов'язків, тобто специфічноїрізноправності.

І це зрозуміло, адже покупець та продавець, замовник та підрядник не можуть мати однакових прав та обов'язків.

Юридична рівність суб'єктів не виключає їх майнової нерівності та економічної залежності. Оскільки власність - це, окрім усього, і влада над іншими; багатший часто диктує свою волю юридично вільному, але біднішому контрагентові.

Щось подібне ми спостерігаємо і у сфері діяльності монополіста: внутрішньо протестуючи проти встановленої ним ціни на товари та послуги, ми все ж змушені під тиском різних обставин пристати до неї.

¹ У Цивільному кодексі 1963 р. терміна «цивільні відносини» не було. У статті 2, яка містила перелік відносин, що регулювалися цим Кодексом, було записано таке: «Сімейні, трудові, земельні, гірничі, водні, лісні відносини ... регулюються відповідно сімейним, трудовим, земельним законодавством, законодавством про надра, водним, лісним законодавством». Це дає підставу вважати, що відсутність у Цивільному кодексі 1963 р. терміна «цивільні відносини» не мала ні наукової, ні ідеологічної підстави.

¹ Загальна теорія цивільного права. К., 1992,- С. 12; Цивільне право. Загальна частина / За ред. О. А. Підопригори \Д. В. Бобрової- К., 1995.-С. 12; Цивільне право України: Підручник. У двох книгах. Книга перша / За цед. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової.- К., 2004.- С. 21.

" Ромовська 3. В. Проблеми загальної теорії права у проекті Цивільного кодексу України // Українське право, 1997. Число З,- С. 65.

Українське цивільне право

Ц
Вольовий характер цивільних відносин
ивільні відносини складаються за волею осіб. До участі у цивільних відносинах ніхто нікого не має права залучати силоміць. Тому Цивільний кодекс передбачає можливість визнання недійсним договору, укладеного під впливом насильства.

Лише в окремих випадках, в інтересах держави та суспільства, можуть бути встановлені винятки з цього загального правила, наприклад, щодо поставки для державних потреб чи страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів.

Вольовий характер цивільних відносин проявляється і у вимозі щодо усвідомлення особою тих дій, які вона вчиняє, та їх наслідків. Тому передбачається недійсність договору, стороною якого є недієздатний чи особа, яка через інші причини не усвідомлювала значення своїх дій або не могла керувати ними.

Вольовий характер цивільних відносин зумовлює повне знання особи про предмет, про зміст прав і обов'язків та бажання їх настання.

Саме тому слід говорити про вільну та повну згоду особи на виникнення, зміну чи припинення цивільних відносин.

Вольовий характер цивільних відносин не заперечує впливу на особу різноманітних життєвих ситуацій. Так, продаючи половину будинку, щоб поліпшити матеріальний стан сім'ї, особа все ж діє вільно. Вільно діє і той, хто погоджується на низьку плату за виконану роботу. Водночас, слід мати на увазі, що у цьому випадку Цивільний кодекс передбачає і противагу: можливість визнання договору недійсним, якщо він був укладений особою під впливом важкої для неї обставини.

Вольовий характер властивий не лише договірній, а й недого-вірній сферам цивільних відносин, хоча недоговірні відносини, пов'язані із заподіянням шкоди, виникають помимо волі потерпілого. Заподіяння шкоди особі на її прохання може бути в окремих випадках кваліфіковано як злочин не лише з боку заподіювача, а й з боку потерпілого, якщо це вчинено, наприклад, з метою ухилення від військової служби.

Вольовий елемент у поведінці заподіювача шкоди засвідчується його виною - умислом або необережністю.

Якщо шкода заподіяна випадково, тобто помимо волі заподіювача шкоди, закон, за загальним правилом, не встановлює обов'язку її відшкодування. Однак це не виключає права заподіювача такої шкоди відшкодувати її за власною волею, за велінням власної совісті, незалежно від позиції закону щодо цього. Тому цивільні відносини між ним та потерпілим можуть виникнути без будь-яких зако-

Розділ І. Цивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин

н

одавчих умов та застережень. При цьому слід зауважити, що шкода, яка була відшкодована потерпілому тим, хто не мав відповідного юридичного обов'язку, не підлягатиме поверненню в майбутньому. Вольовий характер властивий і одностороннім правочи-нам, зокрема заповіту.

К
Майнова самостійність учасників
ожен учасник цивільних відносин здатний бути власником і є ним. Майно, яке йому належить, не лише задовольняє його потреби, а й є гарантом його свободи. Щоправда, ця остання теза може бути з сумом сприйнята тими, хто злидарює і тому не може вважати себе вільною людиною.

Утвердженням майнової самостійності фізичної особи є визнання дитини власником речей, придбаних батьками, усиновлювача-ми для забезпечення її фізичного та духовного розвитку (стаття 174 Сімейного кодексу України).

Майнова самостійність фізичної особи забезпечується її правом брати участь у цивільному обороті, а також індивідуальним характером її цивільної відповідальності.

Щодо юридичної особи, то її майнова самостійність також забезпечується правом бути учасником цивільного обороту, забороною органам державної влади та органам місцевого самоврядування втручатися у їхню господарську діяльність.

Юридична особа не відповідає за зобов'язаннями держави, а держава, за загальним правилом, не відповідає за забов'язаннями юридичних осіб.

Отже, майнова самостійність, майнова відокремленість учасників цивільних відносин полягає у тому, що кожен з них:

має своє майно;
може зобов'язуватися лише своїм майном;
відповідає за невиконання юридичного обов'язку лише своїм
майном.

§ 2. Цивільні відносини і цивільне законодавство

Цивільні відносини нерідко складаються об'єктивно. Вони не припиняють свого функціонування від того, що законодавець не охопив їх своїм регулюванням. Як пагінець, що затиснутий асфальтовим покриттям, вони продовжують існувати попри законодавчі заборони та бойкоти. Якщо закон своїм промінням «зігріє» ці відносини, вони, розвиваючись, здатні принести взаємну користь і їх учасникам, і державі.

Українське цивільне право

Цивільні відносини є первинними у системі світоглядного сприйняття. Об'єктивний характер цих відносин повинен бути вивчений законодавцем для того, щоб віднайти оптимальний механізм їх регулювання.

Цивільні відносини визначають зміст законодавства. З другого боку, законодавство може гальмувати або стимулювати їх розвиток.

Суспільні відносини, як уже зазначалося, стають цивільними не завдяки «особливому цивільно-правовому методу їх регулювання». Вони є такими незалежно від закону.

Цивілістична суть відносин визначає суть законодавства, яке називається цивільним тому, що регулює цивільні відносини.

Взаємозв'язок цивільних відносин та цивільного законодавства (відносини стають цивільними завдяки тому, що врегульовані цивільним законодавством) у нашій спеціальній літературі стоїть, так би мовити, на голові. Треба поставити його на ноги: цивільно-правового регулювання суспільних відносин немає; є цивільні відносини, характер яких об'єктивно обумовлює специфіку їх законодавчого регулювання¹.

Пропозиція законодавчого закріплення такого взаємозв'язку цивільних відносин і цивільного законодавства була підтримана на засіданні робочої групи з підготовки проекту Цивільного кодексу України професором А. С. Довгертом і завдяки цьому проект Цивільного кодексу України (1996 р.) відкривався статтею 1 «Цивільні відносини». І це було правильно: цивільні відносини - первинна, базисна категорія, цивільне законодавство - категорія надбудовна²

Дещо згодом таку позицію підтримав професор О. А. Пушкін. Однак у 2000 р. професор Д. В. Боброва на засіданні робочої групи знову розпочала дискусію з цього питання, результатом якої стала зміна назви статті 1 на «Відносини, що регулюються цивільним законодавством», але викинути з неї та усього Цивільного кодексу категорію цивільні відносини» було уже неможливо.

При підготовці проекту Цивільного кодексу до третього читання із тексту статті 1 була виключена частина друга, яка місти-

¹ Ромовська 3. В. Проблеми загальної теорії права у проекті Цивільно
го кодексу України.- С. 65.

² «Поки нема закону, доти нема цивільних відносин, є лише суспільні
відносини»,- заявила професор Д. В. Боброва на одній із нарад Робочої
групи з опрацювання проекту Цивільного кодексу України. Таку точку
зору професор А. С. Довгерт назвав «соціалістичними вибриками». Свою
позицію Д. В. Боброва відтворила у підручнику «Цивільне право Украї
ни»,- К., 2002. Книга 1.- С. 78: «Суспільні відносини, будучи врегульо
ваними нормами цивільного права, стають цивільно-правовими».

10

Розділ І. Цив'тьні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин

л

а поняття підприємництва. Ті члени робочої групи, зусиллями яких ця частина появилася у статті 1, мали намір відразу задекларувати цивілістичну суть підприємництва і цим перешкодити прийняттю Господарського кодексу. Однак для реалізації цієї мети було обрано невдалий засіб: стаття 1 ЦК - не місце для поняття підприємництва.

Ідея цивілістичної суті підприємництва утверджена у статті З ЦК, у якій серед засад цивільного законодавства названо свободу підприємницької діяльності. І цього було достатньо, адже відносини у сфері підприємництва, зокрема ті, що виникають на підставі договору (господарського договору), мають у собі ті ж ознаки, що сформульовані у статті 1 ЦК України.

Глава 2 Соціальні регулятори цивільних відносин.

Юридичне право як регулятор цивільних відносин

§ 1. Загальні зауваги

Цивільні відносини регулюються, насамперед, правилами поведінки, які встановлені Конституцією України, Цивільним кодексом України, іншими законами, указами Президента України, іншими підзаконними нормативно-правовими актами. У статті 4 ЦК вони в сукупності названі актами цивільного законодавства, основу яких становить Конституція України. Акти цивільного законодавства є основним, але не єдиним, регулятором цивільних відносин.

Цивільні відносини регулюються також договором.

У статті 7 вперше в Цивільному кодексі регулятором цивільних відносин названо звичай.

Встановлюючи певні вимоги до статутів юридичних осіб, зокрема тих, які займаються підприємництвом, закон тим самим визнає ці статути актами локального (місцевого) регулювання цивільних відносин.

Цивільні відносини між монастирями, священнослужителями, парафіянами можуть регулюватися канонічним правом.

Певна сфера цивільних відносин може бути врегульована актами керівних органів господарських товариств та інших юридичних осіб.

Цивільні відносини можуть регулюватися нормами моралі (моральним правом).

11

Українське цивільне право

Система соціальних регуляторів цивільних відносин могла би схематично виглядати так:

право юридичне

право моральне

право канонічне

акти органів юридичної особи

право договірне

п
право звичаєве
раво статутне

Ця схема допоможе зробити висновок, що держава з її юридичним правом не є монополістом у сфері регулювання цивільних відносин.

Держава є монополістом у сфері продукування законів та інших нормативних правових актів загальної дії. Але не є ним у сфері творення права, у тому числі цивільного.

«Державні урядовці (судді, нотаріуси) та корпорація адвокатів, посередників,- писав професор Микита Шаповал,- пишливо називають правом лише норми поведінки, установлені державою». Але це, на його думку, не все право, а лише право «в юридичному смислі». Пропагуючи погляди професора - Льва Петражицького, М. Шаповал вважав, що твердження, за яким правові норми походять лише від держави, суперечить дійсності та логіці. Теорію про державне походження права вважав безглуздою. «Дійсність є та, що кожна людина у взаєминах із людьми творить право. Навіть діти, граючись, творять своє, дитяче право».¹

'

Микита Шаповал. Загальна соціологія,- К„ 1966.- С. 330; Микита Юхимович Шаповал (1882-1932), член Української Центральної Ради, Генеральний Секретар і Міністр Урядів УНР, доктор соціології, професор. Емігрувавши до Чехословаччини, разом із близькими йому людьми, заснував «Український громадський комітет», що ним були створені Українська Господарська Академія та Педагогічний інститут ім. М. Дра-гоманова.

12

Розділ І. Цивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин

Можна вважати, що тривалий період ототожнення права та закону нарешті офіційно припинено. Конституційний Суд України У рішенні від 2 листопада 2004 р. у справі за конституційним поданням Верховного Суду України зазначив «... право не обмежується лише законодавством як однією із його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом...».

§ 2. Юридичне право як регулятор цивільних відносин

Законодавчі акти, які регулюють суспільні відносини, у тому числі приватні, цивільні, академік Станіслав Дністрянський називав юридичним правом, а професор Олександр Огоновський - законним правом. Оскільки в латинській мові juris - це сукупність законів, то виходить, що обидва автори займали одну і ту ж позицію: юридичне (законне) право - це сукупність законів.

З точки зору сьогоднішнього дня, можна зробити лише два уточнення:

правильніше говорити не про сукупність, а про систему;
юридичне право - це не лише закони, а й підзаконні норма
тивні правові акти загальної дії.

Юридичне право часто називають системою загальнообов'язкових правил поведінки. Але до цивільного юридичного права ця теза не стосується повною мірою, адже у ньому є і значна частина диспозитивних норм, від яких сторони у договорі можуть відступити, і тих, які надають особі відповідні права, котрі вона може здійснювати на власний розсуд.

«До соціалістичної революції Україна не мала власної державності, а отже, і права». На цьому обмані, що містився у Тезах ЦК КПРС до 300-річчя возз'єднання України з Росією, виховувалося кілька поколінь. Плоди такого виховання ми пожинаємо і досі¹.

«Ой не топчіть, чорні ворони, поле моєї пам'яті» {Андрій Деми-денко).

М

ала енциклопедія етнодержавознавства.-К., 1996.-С. 169.

13

Українське цивільне право

Розділ І. Цивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин

Український народ має право пишатися потужним історичним корінням у сфері регулювання суспільних відносин, у тому числі цивільних,

А. Короткий аналіз

регулювання цивільних відносин

на українських землях до початку XX ст.

До числа перших актів, які регулювали цивільні (у нинішньому трактуванні) відносини, відносять Статут Володимира Святославовича. У ньому визначався порядок вирішення спорів між родичами стосовно спадщини, наслідки пограбування покійників, нищення хрестів на могилах і дорогах, псування церковних стін.

У Статуті Ярослава Мудрого визначалися, зокрема, наслідки нанесення тілесних ушкоджень та пияцтва.

Ці Статути, як згодом і інші правові акти, були написані староболгарською мовою, яка на той час вважалася літературною і звалася старослов'янською або церковнослов'янською. Ця мова,- зауважує професор О. О. Шевченко,- стала недоторканною святістю і завдала величезної шкоди розвиткові української мови і всієї української культури. Вона була «книжною» мовою аж до Івана Котляревського, котрий підніс народну мову, якою наші предки користувалися віддавна, мову, дану нам Богом, до рівня мови літературної.

«Поки сонце в небі сяє, тебе не забудем» - дякував йому за це Тарас Шевченко.

У Київській Русі чинними були грецькі Номоканони (у перекладі Кормча книга, від слова «кермо», «кормило»), які потрапили через Болгарію з прийняттям християнства. Еклога (частина Кормчої книги) містила 18 титулів, з них 16 були присвячені цивільному праву (дарування, інші види договорів, спадщина, опіка).

Обсяг рецепції Візантійського права у часи Київської Русі,- як зазначає О. О. Шевченко,- був незначним. Рецепція не заглушувала розвиток українського національного права, а збагачувала його новими засадами, даючи йому можливість розвиватися на національній основі, не втрачаючи свого національного характеру.'
П
Руська Правда
редметом національної гордості, засобом утвердження гідності українців є Руська Правда¹.

В українській мові, як зазначає Миро Прадум, правдою позначаються два поняття: поняття права, закону і поняття істини. Слово це поєднує імена сонячного чоловічого начала («Ра») і волочого жіночого начала («Да»). За О. П. Знайком, воно утворилося з прадавнього словосполучення «пра-в-да», яке означає «дитя неба», тобто божественну істину і водночас вищий (небесний) закон².

Джерелами Руської Правди були князівські та церковні статути, звичаєве право, візантійське право.

Дослідники відзначають прогресивність Руської Правди порівняно з тогочасним західноєвропейським правом. Особливо яскраво це простежувалося на правовому становищі жінки. Жінка була наділена цивільною правоздатністю, на відміну від становища жінки за римським та старонімецьким правом.

У Руській Правді проводилося розмежування майна, яке дружина одержувала за законом, і яке їй подарував або заповів чоловік. Майном, яке їй заповів чоловік, дружина мала право користуватися пожиттєво. Після її смерті воно передавалося дітям. Віном, тобто частиною майна, яке дружині подарував чоловік, вдова могла розпорядитися на власний розсуд. Дружина мала право залишитися у домі померлого чоловіка, незважаючи на протести спадкоємців: «маеть она на вдовином столци мешкати до свого живота, а если похочет она замужь пойти, и они мают венец заплатити подлугь обичая правь земских».

Обмежувалося свавілля чоловіка при складанні заповіту. Він міг заповідати лише тим, хто був визначений спадкоємцем у законі. Лише на користь церкви можна було заповідати за наявності інших спадкоємців за законом. Батько мав розподілити своє майно серед синів, а боярин - і серед дочок.

Мати-вдова могла заповісти своє майно (материзну) всім дітям або тому із них, хто буде її утримувати. Вона могла обійти сина, заповівши майно дочці, отже, материзною жінка могла розпорядитися більш вільно, ніж чоловік отчиною.

Діти-наложниці після смерті свого батька і пана не одержували спадщини, але разом з матір'ю ставали вільними («задници им не имати, но свобода имь с матирю»).

У Руській Правді удар батогом вважався не лише злочином

¹ Історія українського права / За ред. О. О. Шевченка- К., 2001.-С. 14-15.

14

В ту епоху термін «руський» застосовувався лише до Київської Русі. Миро Прадум. Нація золотих комірців.-Тернопіль, 1994.- С. 115.

15

Українське цивільне право

проти здоров'я, а й приниженням честі. Помста допускалася лише як акт виконання вироку суду, а не власне як помста. Громада платила штраф, якщо вона відмовилася шукати злодія чи вбивцю або не відвела від себе сліду, що привів до неї.

Власник речі мав право вимагати її повернення від володіючого невласника, з виплатою компенсації за користування нею.

Спадкування проводилося за заповітом або за звичаєм, тобто, як ми сьогодні говоримо,- за законом.

У Руській Правді регулювалися договірні відносини (купівля, позика, поклажа), а також встановлювався обов'язок відшкодувати завдану шкоду.

У разі продажу чужої речі договір вважався недійсним.

Князем Володимиром була замінена смертна кара на грошовий штраф. Злодія можна було скарати на смерть лише тоді, коли його схопили вночі на місці злочину.

У Руській Правді містилися норми про опіку. Якщо вдова виходила заміж і перебиралася у маєток чоловіка, то опіку над дітьми та майном мали здійснювати родичі першого чоловіка.

Руська Правда - перше писане зведення руського (українського) світського права,- залишається, попри відчайдушні намагання північних сусідів приписати собі нашу історію, потужним джерелом української національної самосвідомості.

Р
Литовські статути 1566 та 1588 років
уська Правда, що виникла на тому ж Грунті, на якому розвинулося згодом Литовсько-руське право, стала, за словами члена-кореспондента Всеукраїнської академії наук М. О. Макси-мейка (1870-1941 pp.), вихідним началом його розвитку.¹

Ознайомлення з Литовськими статутами, цими дуже цікавими і важливими, у плані утвердження національної гідності та самоповаги, історичними документами, дає підстави для багатьох висновків, зокрема, такого, що вони були написані староукраїнською мовою, яка була державною мовою у Великому князівстві Литовському.

Литовські статути буквально всипані словами, словосполученнями, які і тепер використовуються в Україні, або принаймні в окремих її регіонах, чи були дещо модернізовані під впливом часу.

Ось деякі з них із Статуту 1566 року: «Чиним явно всим вобець (разом.- 3. Р.) и каждому зособна». «Вси земли кунему належачеє

Розділ 1. Цивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин

будуть», «шлюбуєм», «хотя би се дотикало», «шкода», «зрада», «зрадливе», «слушне», «приходять», «справоватися», «лепшая без-печность», «учинок», «своєю», «але», «печати наши», «тестамен-ти», «на заставу», «мовити», «миндзаре (гроші.- 3. P.), «іншою реч», «маетность», «звиклость», «нихто ни за чий виступ», «людей цнотливих», «одним тим правом судитися маєм», «где ж би се трафило», «вбогий», «мито», «стодоли», «корчми», «стави», «митники», «гати гатити», «кгвалт», «куплене збоже», «стеречи боронити будем», «справовали прикладом», «намовляти», «звичай», «вси», «понехавши своє», «аби вси посполити люди», «давати не маєм», «мешкаючи», «всим станом», «шафовати», «шафунок», «каждий мает моц о речах своих рухомих тестамент чинити», «жито», «слушний довод», «естли би рана била на твари (обличчя.- 3. P.), «сорок коп. грошей платити», «злий умисел», «паробок», «войт», «пушкар», «гафтар», «машталор», «кравець», «золотар», «коваль», «столяр», «гончар», «челядин», «челядь», «пенези» (гроші.- 3. P.), «пограбил людей на поли», «злочинство».

У цьому Статуті неодноразово вживалися такі словосполучення: «земли украинние», «земли того неприятеля нашого Московського».

У Литовському статуті 1588 року впадають у вічі такі слова та словосполучення: «вимовляти», «врядники», «визволяти», «дерево на будование», «позволяти маєм», «господар», «моцний», «ничого», «аренда», «наймовати», «порука», «ручити», «албо» (або.- 3. P.), «бити казал», «зуфалсто», «шкоду оправити», «належати будети», «при поступках правних», «стольмах» (стельмах, майстер, що виготовляє колеса.- 3. P.), «муляр», «отчич» (той, хто пішов від свого пана.- 3. P.), «повинни будуть», «рахуючи от заложенья позву» тощо¹.

У Великому князівстві Литовському існували такі ж порядки, як і у Київській Русі. Тому до Литовських статутів були перенесені норми, які визначали майнові відносини, зокрема спадкові.

Б

ерестейській пан Ян Юрійович Ільінича подав скаргу Великому князю на те, шо батько обійшов його у заповіті, усунувши * І ' від спадщини без будь-якої вини з його боку. Великий князь наказав допустити його до спадкування разом з іншими братами².

Максимейко М. О. «Русская Правда» и Литовско-русское право.-В кн.: Академічна юридична думка / За ред. Ю. С. Шемшученка.- К., 1998.-С. 307-315.

16

' Див.: Хрестоматія з історії держави і права України. У 2-х томах. Том 1. З найдавніших часів до початку 20 ст. / За ред. В. Д. Гончаренка.-К., 2000.-С. 94-134.

" Максимейко М. О. Цит. праця.- С. 313.

17

Українське цивільне право

Таке вирішення справи не втратило цінності і сьогодні, служачи історичним орієнтиром при вирішенні питання щодо можливості корекції волі спадкодавця за позовом одного із спадкоємців.

Литовські статути містили також особливі правила розпорядження материзною.

Ці та інші норми, як відзначав М. О. Максимейко, дають право переконатися у чудовій подібності між Руською Правдою і Литовсько-руським правом, оскільки вони виникли на одному і тому ж грунті.

Глибоке вивчення Литовських статутів дало можливість М. О. Максимейку ще у 1904 році зробити висновок про те, що «литовсько-руська і московська правові системи є не послідовними стадіями руського права, а різними його типами»¹.

Пакти й Конституції Цей документ був складений гетьманом законів та вольностей Пилипом Орликом 5 квітня 1710 року у Війська Запорозького місті Бендери, який був переконаний у

тому, що незабаром повернеться на батьківщину, де документ мав набути юридичну силу для всієї України. Тому у момент його складення він вважався цілком реальним, а не теоретичним проектом, яким він став згодом, коли повернення Пилипа Орлика на Україну стало неможливим.

Як зазначав академік В. П. Василенко, Пакти цікаві не лише як вияв прагнень української старшини, але і як перший конституційний акт в Україні, яким було підведено юридичну основу під державний устрій України².

¹ Цит. за: Академічна наукова думка.- К., 1998.- С. 38.

² Василенко В. П. Конституция Филиппа Орлика / Академічна юри
дична думка.-К., 1998-С. 141.

Василь Прокопович Василенко народився 2 лютого 1866 року у с. Ес-мань Глухівського повіту. У 1907 році за антиурядові публікації був засуджений до позбавлення волі. З проголошенням УНР був членом Генерального суду. В 1918-1924 викладав у Київському університеті та інших інститутах. У 1920 обраний академіком Української академії наук, у 1921 обраний Президентом УАН. У 1924 - засуджений на 10 років, але того ж року був помилуваний. Основна заслуга В. П. Василенка полягає у тому, що він переконливо довів: українське право слід вивчати як таке, що має свій самостійний інтерес для правника, історика, соціолога. В. П. Василенко помер 3 жовтня 1935 року у Києві. Після смерті його діяльність була негативно оцінена, а наукові праці вилучені з обігу. Наукова і громадсько-політична реабілітація В. П. Василенка, автора кількасот наукових праць, відбулася лише через 40 років (Див.: Там само.-С. 133-134).

18

Розділ І. Цивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин

«

Його ясновельможності Закон» містив кілька норм, які певною мірою стосувалися цивільних (у нинішньому розумінні) відносин¹.

Управителем військової скарбниці, млинами, військовими доходами міг бути муж знатний, заслужений, маєтний, прямодушний». Отже, майном Війська Запорозького не міг управляти той, хто не мав цих чеснот.

У разі звинувачення у незаконних витратах управитель мусив відшкодувати їх власним коштом.

Полковникам, сотникам, отаманам не дозволялося залучати козаків до виконання домашніх робіт без оплати, а також увільняти їх від служби заради приватних доручень.

Для розвезення листів, за прикладом і звичаєм зарубіжних країн, передбачалося запровадження державних гінців за казенний кошт.

Висока оцінка цієї першої в Європі Конституції українськими вченими-емігрантами, які ставили її вище від Французької Конституції 1789 року, викликала в УРСР реакцію «ображених», адже її автором був «поплічник зрадника Івана Мазепи». Голосом мерців з імперіалістичної підворотні» були названі їхні праці².

«Права, Данило Апостол, обраний гетьманом у

за якими судиться 1728 р., у проекті нового договору з

малоросійський народ» Петербургом поставив вимогу, щоб

«український народ судився по своїх правах, у своїх судах».

На той час український народ судився за різними правами: Магдебурзькими, Саксонськими, Литовськими статутами, які іноді суперечили один одному.

Указом цариці Анни Іоанівни 1734 р. було доручено перекласти «три малоросійські права» та звести їх в один кодекс.

Робота була закінчена в 1743 р. До Сенату вона потрапила лише в 1743 р. УВАГА. Але про Кодекс було забуто. І аж у 1756 р. Сенат повернув його гетьману Кирилу Розумовському. Ним було зроблено кілька невдалих спроб затвердити «Права...» на зібраннях генеральної та полкової старшини, значну частину яких задовольняв Литовський статут.

¹

У Пактах йшлося про нечестиві наміри Царства Московського, про плату злом за добро, деспотичне московське правління, про потребу звільнення від московського рабства, ярма. Текст цього історико-правового документа див.: Хрестоматія з історії держави і права України / За ред. В. Д. Гончаренка.- К., 2003- С. 110-124.

Цит. за кн.: Ткач А. П. Історія кодифікації дореволюційного права України.-К., 1968.-С. 17.

19

Українське цивільне право

Смерть цариці Єлизавети, скликання загальноімперської законодавчої комісії, яка мала забезпечити введення загальноросійсь-кого права на Україні, смерть гетьмана та ліквідація Гетьманщини - все це позбавило сенсу повернення до питання про Кодекс.¹

«Права, за якими судиться малоросійський народ», за словами академіка Юрія Шемшученка, є етапною подією у становленні української правової системи.²

«Права...» відрізнялися своєю оригінальністю, відмінністю від тогочасного російського законодавства, що і було причиною їх незатвердження.³

Кодекс складався не лише з численних запозичень із Литовського статуту, в ньому були норми козацького звичаєвого права та оригінальні новели.

Цей «Маніфест прав і вольностей», як його назвав Кирило Ви-слобоков, був написаний високоосвіченими людьми, більшість з яких - випускники Києво-Могилянської академії. Це зумовило високий рівень його правової культури.

Дослідниками «Прав...» були: О. Кістяківський⁴, А. Яковлів⁵, М. Чубатий⁶, М. Васильченко⁷, В. Мєсяц⁸, А. Ткач⁹, К. Висло-боков °, В. Кульчицький", І. Бойко¹² та інші.

¹ Див.: А. Й. Пашук. Суд і судочинство на Лівобережній Україні в
XVII-XVHI ст.- Львів, 1967.-С. 91.

² Див.: Права, за якими судиться малоросійський народ. Передмова,-
К., 1997.- С. VII.

³ Харитонов Є. О. Історія приватного права Європи: східна традиція.-
Одеса, 2000.- С. 222.

Кистяковский А. Права, по которьім судится малороссийский народ// Университетские известия- К., 1875- Кн. IV, VII, VIII—XI.

Яковлів А. Український Кодекс 1743 р. «Права, по которьім судится малороссийский народ». Його історія, джерела та систематичний виклад змісту.-Мюнхен, 1949.

Чубатий М. До історії кодифікації українського права XVIII ст. // Праці Українського Історично-Філологічного Товариства в Празі.- Прага, 1943.

⁷ Васильченко М. Матеріали до історії українського права.- К., 1928.

⁸ Месяц В. Д. История кодификации права в Украине в первой поло-
вине XVIII в.- К., 1963.

Ткач А, П. Історія кодифікації дореволюційного права України.- К., 1968.

¹⁰ Вислобоков К. А. Визначна пам'ятка українського права: джерела,
зміст, система та соціально-політичні передумови створення // Права, за
якими судиться малоросійський народ.- К., 1997.

¹¹ Кульчицький В. С. Кодекс українського права 1743 р. // Право Ук
раїни, 1994.-№9.

¹² Бойко І. Й. Держава і право Гетьманщини. Навчальний посібник.-
Львів, 2000.

20

Розділ І. Цивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин

Ц

ивілістичний матеріал починається у «Правах...» з Глави одинадцятої: - «Про опікунів та їх опіку над сиротами, також про нероздільні маєтки братів та сестер дорослих з недорослими і про поділ між ними».

У ній були визначені правила щодо опіки. Опікуном (пристав-ником або пістуном) вважався той, хто мав піклуватися про «недорослих» дітей, щоби вони одержали добре виховання і щоби батьківський маєток не був «всуе расточаемо». Опіка тривала до повноліття (18 - для чоловіків), а для жінок - допоки не будуть видані «в замужество».

Відповідно до Глави дванадцятої «Про тестаменти та духовні записи», кожен мав право скласти заповіт на свій маєток. Але з цього загального правила було зроблено кілька винятків. Не мали права на заповіт, зокрема, злочинці проти Государя, «безчестньїе и к смерти приговоренньїе», німі та глухі від природи і сліпі від народження, «умалишенньїе и природньїе дураки, поки в лишеній ума суть».

Встановлювалися умови дійсності заповіту. Так, недійсним визнавався заповіт без дати або з підчищеною датою.

Заповіт мав бути підписаний самим заповідачем та урядовою або неурядовою, але чесною персоною.

Заповіт особи під час воєнного походу або під час «моровой язвьі» міг бути оголошений нею усно, з наступним його написанням хоча б двома чесними персонами, підтвердженими під присягою.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 52

Схожі:

Тема. Література про Велику Вітчизняну війну. М. Шолохов російський... Тема. Література про Велику Вітчизняну війну. М. Шолохов – російський письменник, лауреат Нобелівської премії	Урок вивчення нового матеріалу Тема. Інтенсивний розвиток латиноамериканської літератури в другій пол. XX ст. Г. Гарсіа Маркес — відомий колумбійський письменник,...
Борис Миколайович УРСР (1978 р.), Державної премії СРСР (1981 р.), нагороджений Грамотою Президії Верховної Ради УРСР, лауреат премії ім. В. М. Глушкова...	Про Міжнародний конкурс наукових робіт студентів та аспірантів, присвячений... Міжнародний конкурс наукових робіт студентів та аспірантів, присвячений 40-річчю присудження Нобелівської премії В. В. Леонтьєву
Темур'янц Наталія Арменаковна Дійсний член Європейського та Американського біоелектромагнітного товариств, Міжнародного товариства біометеорологія, член Українського...	Причини та умови корупції в Україні Розгляд даного питання є важливим ще й з огляду на те, що корупція є явищем, яке саморозвивається і самодетермінується в межах загальної...
Тема роботи Переможці Міжнародного конкурсу наукових робіт студентів та аспірантів, присвяченого 40-річчю присудження Нобелівської премії В....	Тема роботи Переможці Міжнародного конкурсу наукових робіт студентів та аспірантів, присвяченого 40-річчю присудження Нобелівської премії В....
Предмет Вивчення кожної навчальної дисципліни розпочинається з розгляду загальновизнаних її теоретичних засад. Засвоєння теоретичних питань,...	Книга перша Книга друга В змінених формах тіла. О боги,- бо ж од вас переміни,- 3] Задум співця надихніть: відтоді, коли світ народився

Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання