Книга містить нові погляди на цілу низку теоретичних проблем і зорієнтована на залучення Вас, дорогий читачу, до числа моїх однодумців. Наука,- писав лауреат Нобелівської премії Петро Капіца,- «має бути веселою, захоплюючою і простою»

Скачати 8.64 Mb.

Назва	Книга містить нові погляди на цілу низку теоретичних проблем і зорієнтована на залучення Вас, дорогий читачу, до числа моїх однодумців. Наука,- писав лауреат Нобелівської премії Петро Капіца,- «має бути веселою, захоплюючою і простою»
Сторінка	7/52
Дата	18.05.2013
Розмір	8.64 Mb.
Тип	Книга

bibl.com.ua > Право > Книга

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 ... 52

70

л^щ І Цивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин

С

татутним правом» є і норми установчого договору у повному

_та ком^Тандитному товариствах.

і трукція про порядок вчинення нотаріальних дій (затвердже-Міністерством юстиції України 3 березня 2004 р.) зобов'язує

^Н° піуса який готується до посвідчення правочину за участю

юридичної особи, ознайомитися з її статутом.

Норма статуту, яка суперечить акту цивільного законодавства,

є нечинною.

Регулювати цивільні відносини у випадках, передбачених статутом, може відповідний орган юридичної особи.

Таким актом фізичній особі, пов'язаній з юридичною особою трудовим договором або членством, може бути надано відповідне право: на безоплатну передачу у власність певного майна, на користування житлом чи іншим майном, на доплату у разі ушкодження здоров'я при виконанні трудових обов'язків чи виконанні доручення органу юридичної особи.

У разі невиконання цього рішення заінтересована особа має право на судовий захист.

Глава 4 Договірне право

Conventio facit Legem - договір створює право.

«У галузі цивільного права,- писав С. В. Пахман,- величезну роль відіграє принцип приватної автономії», тобто право визначати свої відносини з іншою особою. Воно проявляється у кожному розпорядженні особи, незалежно від того, чи є воно одностороннім чи двостороннім, і визнається ніби сурогатом закону.¹

Чи можна договір назвати нормативним правовим актом?

Пахман С. В. О значений договора в области гражданскогго права. ° кн.: Антологія української юридичної думки. Т. 6. Цивільне право / *і ред. Ю. С. Шемшученка.- К., 2003.- С. 181.

Семен Вікентійович Пахман, син одеського професора римського права, народився в Одесі 27 квітня 1825 р.

Закінчив юридичний факультет Московського університету, працював професором у Казанському, Харківському (1859-1866 pp.), Санкт-^етербурзькому університетах. Працював у комісіях зі створення но-^го російського цивільного уложення. Один із основних авторів вексельного статуту 1902 р. Помер 29 листопада 1910 року у Санкт-^иетербурзі.

71

У
оаво
країнське ии«іпии„,

На це запитання дається заперечна відповідь. Хоча колективний договір у трудовому праві таким актом уже називають. Але чи це заперечення є достатньо обґрунтованим? Адже договір - ц_е також мірило свободи і обов'язку, щоправда, лише для двох. Ц_я остання обставина не може заперечити правотворчої суті договору, а отже, і його нормативного правового характеру, хоча і з обмеженою сферою дії.

Фетишизація закону у житті людини, яка тривала протягом усього радянського періоду нашої історії, призвела до недооцінювання ролі договору як регулятора цивільних відносин. І хоча за статтею 4 ЦК 1963 р. цивільні права та обов'язки могли виникнути також із договорів, які не були передбачені законом, але йому не, суперечили, ця норма не могла порятувати ситуацію.

Нотаріуси чітко дотримувалися установки про можливість но-| таріального посвідчення лише договору, передбаченого законом.? Моделювання нових договорів або надання «старим», відомим до- -і говорам щонайменшої новизни містило загрозу, адже у разі виникнення спору сторони не могли мати гарантії визнання судом дійсності певної умови цього договору чи договору взагалі.

Сторони не мали права домовитися про завдаток при укладенні попереднього договору, не могли укласти договору довічного утримання, за яким право власності до набувача переходило б не у момент нотаріального посвідчення договору, а в момент смерті від-чужувача (того, хто потребував утримання).

Вимагалося, щоби договір обов'язково мав назву. Якщо договір мав стандартну назву, то і його умови мали відповідати стандартним нормам закону, що трактувалися як імперативні.

Якщо законом було передбачено укладення між юридичними особами договору поставки, вони не могли «перейти» на договір купівлі-продажу.

Закріплення у статті З ЦК свободи договору як однієї із загальних засад регулювання цивільних відносин - це своєрідний вступний правовий акорд, тема якого набула розвитку у наступних правових нормах, насамперед, у статті 6 «Акти цивільного законодавства і договір». Цією статтею було задекларовано новий підхід до визначення «взаємин» між законом і договором:

закон є «диктатором» лише у певній частині загальної па
літри цивільних відносин, головно тієї, яка стосується здійснення
людиною своїх конституційних прав та виконання обов'язків;
в іншій сфері закон є «товаришем», «суфлером», підказуючи
особі шлях до досягнення поставленої нею мети.

Оскільки цей «законний» шлях, з точки зору індивідуального 72

л' І Цивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин

-
спр
ття осіб, які бажали б укласти договір, може бути не най-иин _наяана можливість створити для себе своє право, бути ДшиГи (для себе), ніж закон.

Л говірне право у контексті проблеми, що розглядається, це -ила поведінки, які є обов'язковими лише для учасників до-

^Г Поговірне право - це правило поведінки для двох сторін.

У багатостороньому договорі - це правило поведінки для усіх учасників договору.

Як уже зазначалося, стаття 6 ЦК якби закликає учасників договору: дерзайте, думайте, удосконалюйте для себе те правило поведінки, що передбачено у законі.

Сторони, насамперед, можуть укласти договір, який не передбачений законом. Або, укладаючи традиційний договір, сторони можуть по-іншому визначити його предмет.

Ще донедавна вважалося недопустимим придбання за договором купівлі-продажу права. Зараз уже нікого не дивує, наприклад, купівля-продаж права вимоги: особа продає своє право вимоги, яке згідно із відповідними документами становить, наприклад, 100 тис. гривень, за 50 тис. гривень готівкою.

Водночас, передача дитини, яку жінка народила для «замовників», одержавши за це, наприклад, 10 тис. доларів,- це недозяоле-ний прояв свободи вибору «предмета» купівлі-продажу, акт торгівлі дітьми, заборонений Конвенцією про права дитини. Такий висновок має стосуватися і проституції, яка не може вважатися виявом свободи у сфері надання послуг, а є дією за межами закону і моралі.

Духовна і економічна криза, які підсилюють одна одну, викидала часто людину на смугу маргинальної, а з неї - на смугу протиправної поведінки. І тоді договір укладений такою людиною може перетворитися у правопорушення. Тому залишається актуальною проблема визначення межі свободи змісту договору, якою і надалі мають бути загальні заборони, що містяться в законі, моральні за-°рони, вимоги справедливості та розумності. Договірна практика має неабияке значення для теорії цивільно-права. Вона має значення і для законодавця, який, завдяки їй,

оже визначити якість законодавчого регулювання цивільних відносин.

Договірна практика є одним із елементів правової культури.

Українське цивільне щ

' Олександр Огоновський. Цит. праця.-С. 25.

² М. Чубатий. Огляд історії українського права.-Львів, 1921.- С. 3.

³ Е. В. Васьковский. Учебник гражданского права. Вьіп. 1.- СПб., і
1891.-С. 44. ^!

⁴ М. Чубатий. Цит. праця.- С. 61-72.

⁵ Др. С. Дністрянський. Цит. праця.-С. 38.

⁶ Олекса Воропай. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис, час
тина 1-Мюнхен, 1958.-С. 11-12.

74

Глава 5 Звичаєве право

Особливості «Тривалість практики називаємо звичаєм

звичаєвого права звідси і назва цієї категорії права - звича-

єве. Звичаєве право опирається на прав-нім почутті народу»,- писав професор Олександр Огоновський .

Звичаєве право професор Микола Чубатий називав «збором юридичних норм, котрі виникають, розвиваються і набирають сили в житті народу, незалежно від закону і без санкції законодавчої влади, лише внаслідок загального переконання про потребу підчи-нятися їм. ... Звичаєве право виражається у символах (рукостисканнях на знак укладення договору), в юридичних пословицях»².

Професор Євген Васьковський писав про звичай як приватноправову норму, яка регулювала відносини між людьми у їх приватному житті. Він підкреслював, що звичай має бути юридичним звичаєм, а не простим житейським правилом, на зразок пити чарку після укладення договору³.

Звичаєве право істотно відрізняється від «законного права».
Воно не має конкретного автора. Звичаєве право зароджується
завдяки ініціативі впливових серед народу осіб, але ім'я їх у процесі
пристосування відповідного правила до національних ознак губиться.
Звичаєве право є неписаним, початок його дії невідомий, його
ніхто не санкціонував, оскільки воно є виразом переконання на
роду⁴. Звичай, за словами академіка С. Дністрянського, не має тієї
сили, що нею наділене «державне право», але усе-таки має дуже
життєву внутрішню силу, оскільки носить на собі авторитарну:
марку народу . ;

Вчити звичаїв своїх дітей - було обов'язком матері, батька, діда та баби. Не вчити звичаїв - було великим гріхом⁶.

«Чи ти діточок непевних звичаю не вчила?» - Тарас Шевченко. | Правові звичаї українського народу - свідчення високої його| культури.

а- ] Цивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин

е

дливо відзначив Олекса Воропай, Візантія принесла
Я^к ^с Р _Культуру, а не культуру взагалі. У нас на той час була
_нам св культура, і Володимир Великий тільки додав христи-

^HaUKV культуру до своєї рідної, батьківської.¹ ^ЯН°н оми звичаєвого права закріплювали відносини, що склалися іж людьми, вони були джерелом народного духу.

Російська наука включила у своє державне минуле цілу ранню няжу добу України, інкорпорувала до системи російського права весь здобуток правничої творчості українського народу тієї доби, включно з Руською Правдою².

Дослідниками звичаєвого права Украї-

Д
вітчизняного звичаєвого права
ослі чи _ни були П. Єфименко, О. Кістяківський,

О. Левицький, П. Чубинський, М. Гру-шевський, М. Костомаров, Д. Яворни-цький, Р. Ф. Кайндль та інші.

Великий доробок залишила Комісія з виучування звичаєвого права України, яка діяла у складі Української Академії Наук протягом 1918-1933 pp. Очолювали її у різний час О. Левицький, В. Синайський, А. Кристер, О. Малиновський, М. Васи-ленко.

Більшість членів цієї Комісії була репресована³. Сучасними дослідниками звичаєвого права є, зокрема, Олекса Воропай, Юрій Гошко⁴, Марина Гримич та інші автори.

Взаємодія юридичного Consuetudo vo Lentes ducit; Lex nolentes та звичаєвого права trahit - звичай веде за собою того, хто хоче; закон тягне помимо волі.

Звичаї за їх узгодженістю із нормами закону поділялися на три групи:

звичай, що утверджує закон (secundum legem);
звичай, що суперечить закону (contra legem);

₂ Олекса Воропай. Цит. праця- С. 11-12.

• ^і~і^ив-^: Ярослав Падах. Піонерські заслуги Миколи Чубатого у науці "°Р^И українського права. У кн.: Наукове товариство Шевченка. У по-„ ,,^а* ^Іст°ричної правди. Збірник на пошану Миколи Чубатого. Запис-^ки НТЩ. _т 2о₅ _ _н£_ю__йорК) Ї988.- С. 83-84

• '^СТОР'^Ю роботи Комісії з виучування звичаєвого права України -Академічна юридична думка / За заг. ред. академіка НАН України Ї-Шемшученка.-К., 1998.-С. 31-44.

Гошко. Звичаєве право населення українських Карпат та При- XIV-XIX ст.-Львів,1999.

Українське цивільне n_t

3) звичай, що діє поряд із законом (praeter legem)¹.

Перший звичай - це, так би мовити, «другий закон» - той, щ₀ підсилює юридичний закон, оскільки вони обидва тотожні за змістом.Такий звичай був свого часу узаконений («санкціонований») державою.

Як тільки норму звичаєвого права держава включала до закону, відповідне правило поведінки, зберігаючи свою приналежність до звичаєвого права, ставало водночас правом «законним», із своїм звичаєвим корінням.

У разі суперечності між звичаєм та юридичним правом перевага при вирішенні спору надається останньому.

Звичаї, навіть ті, що суперечать закону, не можна заборонити виданням відповідного закону. Скасувати їх не вдається навіть встановленням кримінальної відповідальності за їх дотримання. Прикладом може послужити включення до Кримінальних кодексів усіх союзних республік СРСР таких кримінально караних діянь, як сплата калиму за наречену, полігамія. Відповідне звичаєве право народів збереглося і нині законодавчо санкціоноване. Звичай лише час може подолати.

Є звичаї, які суперечать закону, але не викликають спротиву держави. Все батьківське добро, як відзначав Іван Нечуй-Левиць-кий, за українським звичаєм, припадало меншому синові². Цей зви-' чай не завдає шкоди суспільним інтересам і сьогодні.

При незгоді з цим правилом інших дітей спір може бути вирішений судом відповідно до норм Цивільного кодексу, який не віддає переваги комусь із дітей.

Остання група звичаїв - це ті, що не перетинаються із законом. Вони заповнюють своєю регулюючою силою ті ніші людських відносин, які обійдені юридичним та договірним правом.

Звичай як регулятор Радянська доктрина ставилася до звичаю
цивільних відносин «обережно-недоброзичливо» . При опрацю-
у сучасний період ^ванні ^пР^оектУ Цивільного кодексу Украї-

ни необхідність формулювання окремої статті, присвяченої звичаю, не викликала сумнівів.

У законодавчих актах радянського періоду термін «звичай» ви-

¹

Віктор Д. Поспішіл. Східне католицьке церковне право. Згідно з Кодексом канонів східних церков.- Львів, 1997.- С. 560.

²1. Нечуй-Левицький. Твори. Т. 2. 1956.-С. 345.

³ А. В. Смітюх. Звичай як джерело права в контексті нового законодавства України (перспективи застосування господарськими судами) // Вісник господарського судочинства, 2004.-№ 1.-С. 347. 76

а- І Цивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин

~

~~~~~~~~ увався двічі. Так, Земельний Кодекс УРСР 1923 р. дозво-«ористо у розподілі майна селянської сім'ї застосовувати міс-ляв суда застосування звичаю було передбачено і у Кодексі то-^ЦЄВІ ^Зльного мореплавства Союзу РСР. Однак регулююча роль ргове радянській правничій літературі, як правило, замовчува-звича _звЄр_Талася на нього увага і у навчальній літературі. ^ЛаСГтаття 7 ЦК «Звичай» цінна тим, що нею вперше законодавчо изнана можливість регулювання цивільних відносин за допомогою звичаю.

Звичаєм у цій статті названо правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин.

Таке поняття звичаю є дещо неточним, адже звичай не зникає від того, що правило поведінки, закріплене у ньому, згодом було перенесено у закон. Звичай, повторений у законі, лише витісняється ним із сфери активних регуляторів цивільних відносин, але залишається ним.

У частині другій цієї статті визначена доля звичаю, який є contra legem, тобто того, що суперечить закону. Він не може вважатися регулятором спірних цивільних відносин. Але якщо немає спору, сторони можуть визначити свої відносини інакше, ніж визначено у законі, відповідно до звичаю, знаючи наперед, що у разі виникнення спору суд застосовуватиме імперативне правило закону.

Завдяки розширенню законодавчого регулювання відносин між людьми, що є явищем закономірним, сфера застосування звичаєвого права в Україні дуже звузилася. Окремі звичаї все ж збереглися як загальнонаціональне явище. Наприклад, толока - тобто спільна, гуртом праця на спорудженні будинку чи іншої будівлі без оплати, але за частування.

«Не сам один; толокою йому помагали» (Тарас Шевченко).

Якщо би той, хто брав участь у толоці, зажадав оплати виконаної роботи, суд мусив би керуватися звичаєвим правом і відмовити в позові.

t звичаї, які збереглися лише в певних частинах нашої держави.

Звичай стосується, насамперед, побутових відносин. Для україн-ів звично, що паркан має встановлюватися за кошти обох сусідів; о на цвинтарі не можна випасати худобу; що у разі запрошення на астування платить той, хто запрошує, а не кожен за себе.

Дуже красиві звичаї стосуються обрядовості хрестин, вінчання

поховання. На Волині кожен, хто прийшов на похорон, одер-УЄ білу хустинку, на Гуцульщині - калач за прощення гріхів

Українське цивільне право

Звичай може бути застосований судом на вимогу однієї із сторін. Застосовуватиметься звичай не лише українського народу, а й звичаї національних меншин, які проживають в Україні. Так, відповідно до звичаїв національної меншини дитині може бути присвоєно більше двох імен.

У разі спору наявність певного звичаю може бути доведена в суді.

Радянська дійсність спричинилася до виникнення нових звичаїв, причому не завжди позитивних. Так, пляшка горілки («півлітра») стала подекуди основним або додатковим засобом платежу за виконану роботу. Але у разі спору той, кому заплатили «пляшкою», має право вимагати оплати виконаної роботи грішми.

У статті 444 ЦК України правомірним використанням твору без згоди автора є цитування з опублікованого твору, за умови дотримання звичаїв.

Фактично про звичай можна говорити, коментуючи частину 2 статті 673 ЦК, за якою якість товару має бути придатна для мети, з якою товар такого роду «звичайно» використовується.

Відповідно до частини 1 статті 857 ЦК, робота, виконана підрядником, має відповідати умовам договору підряду, а у разі їх відсутності або неповноти - вимогам, що «звичайно» ставляться до роботи відповідного характеру. Тобто, мова йде про ремісничі, професійні звичаї стосовно того, наприклад, що зимове пальто мало би застібатися не на один ґудзик, а дача будуватися не на мочарі.

Живе і досі звичай, за яким після смерті матері її особисті речі «спадають» переважно дочкам.

Не припинив своєї дії і звичай «сусідського права»: у разі продажу земельної ділянки першість має надаватися сусідові.

Народні звичаї є виразом історичної свідомості, етнічної та культурної самобутності, а тому, відповідно до статті 11 Конституції України, можна розраховувати на їх збереження.

Одним із видів звичаїв є «звичай ділового обороту», тобто «де-ловьіе обьїкновения», як їх називали у радянський період нашої історії.

За статтею 846 ЦК, звичай ділового обороту може бути взято до уваги при визначенні «розумних строків», протягом яких підрядник зобов'язаний виконати роботу, якщо цей строк не встановлений у договорі.

Звичаєм ділового обороту може вважатися строк, протягом якого банк має переказати грошові кошти з рахунку платника на рахунок іншої особи у цьому ж або в іншому банку, якщо цей строк не визначений у законі (стаття 1089 ЦК).

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 ... 52

Схожі:

Тема. Література про Велику Вітчизняну війну. М. Шолохов російський... Тема. Література про Велику Вітчизняну війну. М. Шолохов – російський письменник, лауреат Нобелівської премії	Урок вивчення нового матеріалу Тема. Інтенсивний розвиток латиноамериканської літератури в другій пол. XX ст. Г. Гарсіа Маркес — відомий колумбійський письменник,...
Борис Миколайович УРСР (1978 р.), Державної премії СРСР (1981 р.), нагороджений Грамотою Президії Верховної Ради УРСР, лауреат премії ім. В. М. Глушкова...	Про Міжнародний конкурс наукових робіт студентів та аспірантів, присвячений... Міжнародний конкурс наукових робіт студентів та аспірантів, присвячений 40-річчю присудження Нобелівської премії В. В. Леонтьєву
Темур'янц Наталія Арменаковна Дійсний член Європейського та Американського біоелектромагнітного товариств, Міжнародного товариства біометеорологія, член Українського...	Причини та умови корупції в Україні Розгляд даного питання є важливим ще й з огляду на те, що корупція є явищем, яке саморозвивається і самодетермінується в межах загальної...
Тема роботи Переможці Міжнародного конкурсу наукових робіт студентів та аспірантів, присвяченого 40-річчю присудження Нобелівської премії В....	Тема роботи Переможці Міжнародного конкурсу наукових робіт студентів та аспірантів, присвяченого 40-річчю присудження Нобелівської премії В....
Предмет Вивчення кожної навчальної дисципліни розпочинається з розгляду загальновизнаних її теоретичних засад. Засвоєння теоретичних питань,...	Книга перша Книга друга В змінених формах тіла. О боги,- бо ж од вас переміни,- 3] Задум співця надихніть: відтоді, коли світ народився

Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання