Таврійський вісник освіти

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18

Розлуцька Г.М.

Толерантність у змісті підручників для молодших школярів Закарпаття (1919 – 1939)

Упродовж останніх десятиліть Україна наполегливо наближається до європейських стандартів. Європейська громадськість очікує від України підтвердження відкритості для всіх країн без винятку, прозорості реформ, сповідання загальнолюдських цінностей, готовності до співпраці заради досягнення миру, добробуту і демократії. На державному рівні напрацьовано універсальні принципи взаємодії з географічними сусідами та країнами – учасниками Європейського Союзу: порозуміння, взаємоповага, взаємодопомога, готовність до спільного вирішення всіх проблем. Держава висуває на світову арену нові безпретензійні норми діяльності, у контексті яких основним компонентом миру і злагоди між народами, релігіями та різними соціальними групами виступає толерантність.

Ідеї толерантності здобувають у сучасному світі все більше визнання. Вони розглядаються як найбільш дієвий спосіб досягнення взаємодопомоги між громадянами, довіри між народами, активно запроваджуються в суспільне життя, освіту. Проблема толерантності в педагогіці є предметом досліджень сучасних науковців. Толерантність як основну складову полікультурного виховання сучасної молоді виділяє Е.Антипова 1. Я.Береговий розглядає толерантність як засіб у вихованні підростаючого покоління миролюбців 2. Толерантність як запорука діалогу культур – проблема наукових досліджень Л.Гончаренко та В.Кузьменка 8. О.Кресін висвітлює толерантність як компонент міжетнічних стосунків 11. Методичні рекомендації щодо педагогіки толерантності стали темою наукових розробок Ю.Тодорцевої 14.

Україна є і завжди була державою поліетнічною, тому вітчизняна історія педагогіки має неоціненні здобутки в досвіді формування толерантності як домінуючої цінності суспільства при налагодженні взаємозв’язків між людьми. Мета нашого дослідження – розкрити ідеї толерантності відображені у під­ручниках для молодших школярів, які створили педагоги Закарпаття в 1919-1939 рр. З цією метою ми розглянемо формування ідей толерантності у змісті підручників для навчання українській мові та читанню. Виокремимо толерантність у підручниках О.Волошина, І.Кизака, О.Конопасека, О.Маркуша та ін.

В умовах Закарпаття виразно простежуються особливі процеси в мовно-культурних, сімейно-побутових, міграційних, асиміляційних та інших відносинах. Специфічні особливості полягають у тому, що цей край розташований на державних та етнічних кордонах з Угорщиною, Словаччиною, Румунією та Польщею. Тут із давніх-давен поряд жили й працювали люди, різні за національністю, віросповіданням, культурою та ін. Національна культура закарпатських українців розвивається поєднанням, взаємозапозиченням, взаємодоповненням націо­наль­них культур різних народів. Багатонаціональний народ краю, зберігаючи етнічні відмінності, досяг загалом високої культури спілкування й співжиття. Взаєморозуміння й толерант­ність стали складовою частиною життя закарпатців, а надії на кращу спільну долю – джерелом мудрості й громадянської лояльності. Важливим аспектом закарпатської багатонаціональності та багатокультурності є здатність його населення протягом більшої частини своєї історії жити разом.

Найважливішим і найміцнішим зв’язком між нинішнім і май­бут­нім поколіннями народу, самобутнім способом мислення, оформлення думок і почуттів, оригінальним засобом пізнання дійсності, складовою частиною культури народу є мова. Опановуючи рідну мову, людина засвоює національні духовні цінності, ідеали, нагромаджує і передає молодому поколінню здобутий у практичній і теоретичній діяльності досвід. Тому мовне питання було завжди гострим і чутливим на українських теренах, особливо коли йшлося про вираження національних інтересів українців мовою іншого народу. Важко виборювалися інтереси україномовних закарпатців.

Започатковане О.Духновичем («Книжиця читальная для начинаючих» (1848 р.) створення шкільних підручників на рідній мові вказало шлях для розв’язання проблеми навчання українською мовою педагогам чехословацького періоду – А.Волошину, Г.Геровському, О.Маркушу, І.Кизаку, І.Панькевичу та ін. У Чехословацькому парламенті як депутат від Християнсько-народної партії вів боротьбу за відродження української мови А.Волошин, не виявляючи при цьому антагонізму у ставленні до інших народів, їх культури, а навпаки, щиро вітаючи зближення слов’янських народів. Демократична система освіти вбачалася А.Волошину такою, що визнавала загальні інтереси культури, витворювала інтернаціональну культуру. Актуальною і нині є думка А.Волошина, що «перед створенням нової Європи, маємо думати про таке вирішення нашого майбутнього, яке дасть можливість кожній нації розвивати свою культуру, а тим і причинитися до загальнолюдської культури і добробуту». Педагог прагнув нового порядку, який не дозволив би сильним використовувати слабших 7, 137-148. А.Волошин вбачав єдиний шлях до європейської рівності у налагодженні якісного навчання закарпатських дітей. Активно працюючи над створенням шкільних підручників для початкового навчання, він уклав «Методичну граматику карпаторуської мови» для народних шкіл 5. Цінним у рамках нашого дослідження є вступне слово до підручника, в якому автор прищеплює учням ідеї рівності, співучасті, солідарності, поваги до інших і здатності до визнання багатоваріантності людського існування в різних культурних контекстах шляхом доведення спорідненості галицьких, буковинських та закарпатських русинів та їх мови.

Виховання толерантності стало провідною виховною ідеєю «Азбуки карпато-руського и церковно-слов’янського читання» 4. Вмінню жити серед людей та налагоджувати з ними стосунки вчать тексти «Не смійся над другим», «Говори правду», «Послушність». Формування дружби, товариськості, уміння співпрацювати, допомагати – такі головні ідеї текстів «Отець і сини», «Родительська хижа», «Послушність», «Винниця», «Добро­сердечний хлопець». Розвиток цих ідей продовжено в «Читанці для угро-руськой молодежи» (перше видання – 1900 р.) Провідною виховною ідеєю творів цього підручника стало формування у читачів толерантності на прикладі відомих історичних та релігійних діячів.

«Мала читанка» А.Волошина для другого і третього класу народних шкіл вийшла у видавництві «Уніо» в 1930 р. У рамках нашого дослідження інтерес викликають ідеї, висунуті в тексті «Слов’яни». Хоча автора не зазначено, судячи з думок про слов’янську єдність, що пронизують текст, які співзвучні з на­діями А.Волошина на об’єднання слов’янських народів, можна зробити висновок, що це власний текст автора підручника.

Ідеї толерантності пронизують байки Езопа. Уміння налагоджувати товариські відносини формується змістом творів «Будь чесний», «Дві миші», «Вовк і осел», «Лікар і хворий», «Велике яблуко» та ін. Байка «Слон і комар» розкриває цінність дружби навіть за наявності великих відмінностей між друзями. Казки «Жийте в злагоді», «Корова, кінь, вівця і пес» засуджують непорозуміння, вчать співпереживати, допомагати в біді, бути готовим до самопожертви заради інших людей оповідання «Одвага героя», «Благодіяльна дівчинка», «Сліпий і глухий». Казка братів Грімм «Три брати» подає приклад взаємовиручки, дружної співпраці братів, що приводить до добробуту в сім’ї.

«Читанка для ІV и V школьных роков народных школ», Ч.ІІ. А.Волошина вийшла в ужгородській типографії «Школьная помощь» в 1932 р. Добірка оповідань на історичну тему «Як орач Перемишль став князем», «Як жили первісні люди», «Про князя, що полюбив хрест», «Про князя Ярослава Мудрого», «Перекази про давній Київ» та ін. знайомить учнів зі спільним минулим українців по обидва боки Карпат. Ідея співчуття, порозуміння, доброзичливого ставлення до оточуючих є головною в тексті «Три брати і Бог».

Вміти налагоджувати стосунки з ровесниками учить вірш Марійки Підгірянки «Нечесний школяр». Цю ж тему продовжує оповідання «Будь точний і словний». Пропагує працю заради загального добра текст «Не все для себе». Вірш Ю.Боршоша-Кум’ятського «Пчола і Голуб», народні казки «Про Лисичку, Зайчика і Кугутика», «Кіт, Півник і Лис» розкривають переваги дружби, взаємовиручки, порозуміння. Казка Л.Бачинського «Старий горобчик» засуджує неповагу до чужої праці, насиль­ство, зневагу до волі інших, мстивість. Оповідання цього ж авто­ра «Крук» пропагує мир та злагоду. Ставитися до оточуючих так, як ти б хотів, щоб поводилися з тобою, вчить оповідання Л.Волковської «Проповідь». Повага до оточуючих – тема твору І.Невицької «Кінь і Осел». Ідею об’єднання розкрито в казках «Зайці та жаби», «Ріпка», «Бортичка». До єдності закликає Т.Шевченко у вірші «Заклик». Вчить жертовності заради щастя інших людей оповідання А.Животка «Дідусь і Василько».

Важливим вважав А.Волошин озброїти учнів знаннями про визначних діячів – представників різних народів, які своєю працею дали поштовх прогресу усього людства. Тому до читанки увійшли тексти, що розповідають про Тараса Шевченка, Леоніда Глібова, Степана Руданського, Алойса Брасека, Генріха Песталоцці, Юрія Стефенсона, Томаша Масарика. Є і тексти, що знайомлять з народами інших континентів – наприклад, текст «Американські індійці» дає поняття про корінних жителів Американського континенту. А.Волошин показує не тільки національне різноманіття світу, а й мовне. Текст «Мова» вчить, що «різними мовами говорять люди. Є багато тисяч мов. Деякі подібні, інші зовсім чужі». Автор робить висновок «Учітеся всьому доброму, шануйте чуже, але любіть понад усе своє» (Читанка для ІV и V, с. 229).

У 1932 р. вийшло п’яте видання «Читанки для руської молоді» А.Волошина. Це найбільша за об’ємом з читанок педагога. Оповідання «Отчизна» розповідає, що поряд з україн­ця­ми живуть чехи, словаки, мадяри, жиди, німці і для всіх них батьківщина є спільною і вони разом працюють для її блага. Про спільне минуле людства учні дізнавалися з текстів «Стародавнє життя на землі» та «Історія землі». Звичаї, що об’єднують людей, описуються в текстах «Домашнє життя русинів», «На ярмарці», «Покров Пресвятої Богородиці», «Святий Вечір», «Різдво Христове», «Великий піст», «Великдень», «Поливальний понеділок», «Зелені свята» та ін. У цьому підручнику, як і в по­передніх, автор продовжує ознайомлювати учнів з видатними представниками людства – О.Духновичем, І.Франком, Т.Шевченком, Л.Глібовим, Л.Пастером, пояснює, що корисними для людства є представники всіх народів. Продовжується розкриття різноманітності оточуючого світу в тексті «Раси (породи людей)», де автор роз’яснює, що люди можуть відрізнятися не лише мовою, національністю, а й кольором шкіри. Але, як зазначає автор тексту, колір шкіри не є головним для визначення людяності і не має впливу на ставлення людини до інших. Тема уміння налагоджувати стосунки у сім’ї відображена в оповіданні «Сестра», вірші О.Федьковича «Брат та сестра». Вміння товаришувати виховує оповідання Б.Заклинського «Добрі товариші». Такий добір навчального матеріалу до підручників з читання та мови свідчить, що формування в учнів толерантності через позитивне сприйняття багатогранності людського існування та доброзичливе ставлення до оточуючих було однією з домінуючих педагогічних ідей А.Волошина.

Невід’ємною складовою виховного процесу в початкових школах Закарпаття, що прилучала вихованців до української культури та знайомила з кращими зразками доробку інших культур, стали підручники О.Маркуша. В основі його підручників О.Маркуша лежить граматика, складена І.Панькевичем, яка об’єднувала русинську та українську мови. У 1923 р. О.Маркуш у співавторстві з С.Бочеком та Г.Шуткою видали власним накладом підручник у двох частинах для народних шкіл «Рідне слово» 13. Цінними у плані виховання толерантності школярів є матеріали, дібрані для ілюстрації мовних явищ чи до навчальних управ. При вивченні теми «Однина прикметників» текст вправи № 1 нагадує учням, що в кожного народу є своя рідна мова: «Напишіть назви мов різних народів (Чеська, словацька, … Руська напишіть найкраще і підкресліть!)» 13, 68. Таким чином автори підручника формують в учнів позитивне ставлення до культурних особливостей представників різних народів, що виражено в повазі до національних мов.

Ідеї толерантності пронизують тематику бесід, рекомендо­ваних авторами в кінці підручника. Бесіди запропоновано проводити за певними групами: рідний дім і школа, сім’я і її життя, зимові радощі; ярні ігри, наше село, наше місто (с. 78). Таке групування тем дає можливість здійснювати виховання, починаючи від любові до близького оточення через формування позитивного ставлення до членів сім’ї, родичів, товаришів, односельчан та ін., до формування толерантних стосунків у ко­лективі, вироблення готовності до співпраці заради суспільного блага. Автори підручника рекомендують у процесі подальшого навчання розширяти тематику запропонованих бесід, спира­ючись на життєвий досвід учнів.

Чільне місце серед підручників, укладених О.Маркушем, займає буквар «Зорниця» 12, який у 1924 р. на конкурсі підручників був нагороджений першою премією і перевидавався кілька разів. Через недостачу руських методичних посібників, при створенні «Зорниці» автор використовував як зразок чеські, угорські та інші посібники, взяв до уваги передові досягнення тогочасної методики та створив якісно новий підручник. Маючи у власній бібліотеці читанки та кращу літературу, яка виходила у Києві, Львові, Харкові, Відні та Празі у 20-30-ті роки ХХ ст., О.Маркуш прагнув залучити своїх учнів до знайомства з кра­щими культурними надбаннями інших народів. До змісту «Зорниці» увійшли твори С.Воробкевича, М.Підгірянки, Б.Лепкого, Л.Толстого, Л.Глібова, інших письменників, переклади з чеської, російської мов та ін. Підібрані автором до «Зорниці» літературні твори мають цілеспрямований виховний вплив на молодших читачів – через зміст формується толерантне ставлення до близького оточення дитини, яке стане в майбут­ньому основою сприйняття багатогранності форм людського існування.

Добрих людських стосунків, терпимості, гуманізму, вмінню знаходити спільні рішення вчать народні дитячі ігри «Мак», «Там, на горі, барвінець» та ін., народні пісеньки «Два півника», «Танцювала ріпка з маком» (як варіант «Танцювала риба з ра­ком»). Цікаві, легкі для запам’ятовування і драматизації закличка «Іди, іди, дощику...», казки «Курочка ряба», «Курочка і кугутик», «Як судила лисиця», вони розраховані не лише на відпрацю­вання техніки читання, а й виховують відкритість, порядність, уміння товаришувати. Виховний потенціал цих творів вивірено часом, тому більшість із них входять до змісту сучасних підручників для читання О.Савченко, В.Науменко, О.Хорош­ковської та ін.

Своєрідною віхою в розвитку ідеї толерантності у змісті підручників чехословацького періоду є «Буквар» І.Кизака для народних шкіл 9. Зміст вірша «Гей, слов’яни» пропагує ідеї слов’янської любові та закликає до об’єднання всіх слов’янських народів на засадах рівноправності. Сучасник автора підручника шкільний інспектор С.Бочек, у рецензії на згаданий підручник справедливо зазначає, що варто було засобами художнього слова показати учням відмінності в укладі життя населення різних частин краю, усього світу. Рецензент вважає за необхідне ширше подавати відомості про особливості представників інших національностей 3, 46-48

У 1921 р. вийшла з друку «Перша читанка» Я.Конопасека для народних шкіл 11. Серед текстів для читання в рамках нашого дослідження інтерес викликають тексти «Школа», «Вечорниці», «Держава». Їх зміст виховує в учнів позитивне ставлення до оточуючих людей. Текст С.Смаль-Стоцького ознайомлює з існуванням різних мов: української, чеської, польської, російської, німецької, англійської та ін. Автор пояснює, що залежно від місця проживання українці, розмовляють різними діалектами: гуцульським, бойківським, лемківським та ін. «Ними виказує нашь народъ свої думки въ гарныхь співанках» 11, 118. Таким чином здійснювалося виховання учнів у дусі відкритості та порозуміння інших народів, багатогранності їх культур.

Вищенаведене дає підстави стверджувати, що закарпатські педагоги 1919–1939 рр. наповнювали національний зміст освіти ідеями толерантності, що відобразилися у змісті підручників для початкового навчання. У працях А.Волошина, О.Маркуша, І.Кизака, Я.Конопасека, Г.Геровського та інших висвітлено ідеї рівноправності всіх людей незалежно від їх приналежності до іншої групи за етнічною, національною чи культурною ознакою. Через зміст навчального матеріалу педагоги прищеплювали учням позитивне сприйняття відмінностей у людському існуванні та схвалювали надання однакових можливостей для всебічного розвитку усіх культур, представлених у карпато-руському суспільстві. У підручниках А.Волошина та О.Маркуша спостерігається поетапне введення ідей толерантності. Ураховуючи вікові особливості, спочатку в учнів формується толерантність до близького оточення і поступово – до далекого.

Література:

1. 
   Антипова Е. Полікультура і толерантність у системі освіти // Психолог. – 2004. – № 18-19. – С. 2-4.
   
2. 
   Береговий Я.А. Война и мир или перекуют ли мечи на орала?! // Педагогіка толерантності. – 2004. – № 1-2. – С. 4-31.
   
3. 
   Бочек С. Читанка для народныхъ школъ // Учитель. 15 марта 1921. – Р ІІ. – Ч 3. – С.46-48.
   
4. 
   Волошин А. Азбука карпато-руського и церковного-славянского чтенія. – Семоє выданє. – Ужгород: Уніо, 1924. – 103 с.
   
5. 
   Волошин А. Методическая граматика карпато-русского языка для народных школ. – Ужгород: Б.в., 1899. – 32 с.
   
6. 
   Волошин А. Про шкільне право. – Ужгород: Б.в., 1899.
   
7. 
   Геровський Г. Русская грамматика для народныхъ школъ. Ч. І. Для второго года обученія. – Ужгород: Школьная помощь. – 1939. – 72 с.
   
8. 
   Гончаренко Л.А., Кузьменко В.В. Виховання толерантності – запорука діалогу культур // Педагогіка толерантності. – 2004. – № 1. – С. 11-14.
   
9. 
   Кизак І. Букварь для народныхъ школъ епархіи Пряшевськой. – 2-е вид. – Пряшів: Книгарня Св.Миколая, 1921. – 88 с.
   
10. 
    Конопасек Я. Перша читанка для народных школь. – Прага: Накладом держ. Вид, 1921. – 126 с.
    
11. 
    Кресін О. Міжетнічна толерантність // Педагогіка толерантності. – 2003. – № 4. – С. 11-20.
    
12. 
    Маркуш О. Зорниця: Перша книжочка до читання для руських дітей. – Ужгород: Книгопечатня «Свобода», 1925. – 128 с.
    
13. 
    Маркуш О., Бочек С., Шутка Г. Рідне слово: Учебник руського язика для народних шкіл. Видане в двох частях: Для однокласових, трикласових і п”ятикласових народних шкіл. Ч. 1. Для 2 і 3 шк. рока. – Ужгород: Книгопечатня Ю.Фелдешія, 1923. – 81 с.
    
14. 
    Тодорцева Ю.В. Педагогіка толерантності: Методичні рекомендації. – Одеса: СВД Черкасов М.Н., 2004. – 90 с.
    

Хом’як О.В.

Метод проектів у системі роботи вчителя
щодо розвитку творчих здібностей школярів

Скажи мені – і я забуду,

Покажи мені, і я запам’ятаю,

Дай мені діяти самому – і я навчуся...

(Китайська народна мудрість)

У національній доктрині розвитку освіти, зокрема, зазначається: «Мета державної політики щодо розвитку освіти полягає у створенні умов для розвитку особистості і творчої самореалізації кожного громадянина України, вихованні покоління людей, здатних ефективно працювати і навчатися протягом життя».

Творчий підхід людини до вирішення життєвих проблем можливий за певних умов, серед яких на перший план виступає наявність міцних знань, сформованих умінь і навичок з основ наук та розвиток її духовних сил. Перед кожним новим поколінням життя ставить задачі, розв’язання яких потребує вищого рівня освіченості.

Досягти такого рівня можна шляхом інтенсифікації сучасного викладання предмета, що відбувається через впровадження в навчально-виховний процес інтерактивних методик, до яких можна віднести й нові інформаційні технології та методи.

Кажуть, що нове – це добре забуте старе. Це в повній мірі стосується і методу проектів, відомого також як метод проблем.

Він виник ще в 20-ті роки XX століття в США. Засновником його вважають В. Кильпатріка. У Росії ідеї проектного навчання з’явилися практично одночасно з розробками американських педагогів. Під керівництвом відомого вченого С.Т.Шатського в 1905 році була організована невелика група вчиних-однодумців, які намагалися активно впроваджувати проектні методи упрактику викладання.

Біля витоків методу проектів стояли також і вчені-педагоги В.М. Шульгін, Н.К. Крупська, Б.В. Ігнатьєв та інші. Доля методу проектів була досить складною. Надмірне захоплення ним призвело до того, що його проголосили єдиним засобом перетворення «школи навчання» на «школу життя». Універсалізація методу проектів і розвиток комплексної системи навчання стали причиною того, що робота із засвоєння знань під керівництвом учителя на уроці була витіснена проектною діяльністю учнів. Унаслідок цього почав різко знижуватись рівень загальноосвітньої підготовки учнів. У результаті постановою ЦКВКП(б) в 1931 році цей метод було засуджено. З того часу і донедавна не робилися ніякі спроби повернути його у шкільну практику нашої держави. Хоча у навчальних закладах США, Великобританії, Бельгії, Ізраїлю, Німеччини, Італії та інших країн метод проектів набув широкого розповсюдження і великої популярності. Нашою школою залишилося непоміченим та невикористаним усе позитивне, що пов’язане з розробкою даного методу в зарубіжній педагогіці, а також у практиці виховання.

Останні роки і в українській школі робиться багато для відродження цього методу, впровадження перспективного зарубіжного досвіду.

В європейських мовах слово «проект» запозичене з латини і означає «викинутий вперед», «виступаючий», «той, що впадає в очі». Одне з тлумачень, яке дають в освітньому просторі поняттю «проект», таке: «Проект – це спеціально організований учителем і самостійно виконаний учнями комплекс дій, що завершується створенням творчого продукту».

Метод проектів – це сукупність навчально-пізнавальних прийомів, що дозволяють вирішити ту чи іншу проблему в про­цесі самостійних дій учнів з обов’язковою презентацією результатів своєї роботи.

„Я знаю, навіщо мені потрібне все, що я пізнаю, де і як я мо­жу ці знання застосовувати” – ось основна теза, що розкриває сучасне розуміння методу проектів, яка приваблює багато освітніх систем, що прагнуть знайти розумний баланс між академічними знаннями і прагматичними відносинами.

У чому ж цінність цього методу, насамперед, для розвитку творчих здібностей учнів?

По-перше. У раціональному поєднанні теоретичних знань і мож­ливостей їх практичного застосування для розв’язування конкретних проблем дійсності у спільній діяльності учнів під наставництвом педагога.

По-друге. В основі методу лежить розвиток пізнавальних навичок учнів, їх уміння самостійно конструювати свої знання в інформаційному просторі, розвиток критичного мислення, а та­кож формування навичок мислення високого рівня.

По-третє. Метод проектів завжди орієнтований на самостійну діяльність учнів – індивідуальну, парну, групову, яку вони здійснюють у продовж певного часу.

По-четверте. Даний метод припускає можливість вирішення певної проблеми. Результати роботи повинні бути «відчутними», тобто, якщо це теоретична проблема, то має пропонуватися конкретне її розв’язання, а якщо практична – конкретний результат, готовий до впровадження.

По-п’яте. Ця технологія містить сукупність дослідницьких, пошукових, проблемних методів, творчих за своєю суттю. Важливим є й те, що учні мають право вибору – вони можуть випробувати себе в розробці різних типів проектів:

• 
  Прикладних, спрямованих на отримання чітко визна­че­ного із самого початку діяльності його учасників результату.
  

Наприклад, документ, створений на основі одержаних результатів досліджень; проект закону; довідковий матеріал; словник тощо.

• 
  Дослідницьких, коли діяльність учнів спрямована на розв’язання творчої, дослідницької проблеми (задачі) із наперед невідомим результатом. При цьому повинні мати місце основні етапи, характерні для наукових досліджень.
  

Зазвичай дослідницькі проекти бувають предметними. Хоча можуть охоплювати і декілька предметів.

Наприклад, робота на тему: «Границя в математиці та ідеал в літературі. Досягнення недосяжного».

• 
  Інформаційних. Це тип проектів, спрямованих на роботу з інформацією про якийсь об’єкт, явище. Ним передбачається ознайомлення учасників з конкретною інформацією, її аналіз і узагальнення вже для широкої аудиторії (робота на тему «Херсон і херсонці»).
  
• 
  Рольових та ігрових. У таких проектах структура лише намічається і залишається відкритою до завершення роботи. Учні беруть на себе певні ролі, що відповідають характеру і змісту проекту. Це можуть бути літературні персонажі чи видумані герої; імітують соціальні чи ділові стосунки, що ускладнюються гіпотетичними ігровими ситуаціями. Хоча результати таких проектів плануються на початку їх виконання, проте вимальовуються вони лише під кінець роботи. Рівень творчості тут дуже високий (рольова гра «Батьки і діти»).
  

Таке розмаїття типів проектів забезпечує виконання основного принципу методу проектів, за яким вихідним пунктом мають виступати актуальні дитячі інтереси.

Проаналізувавши досвід розробки проектів, можна виділити такі основні його етапи:

• 
  Вибір теми. Учні спільно з учителем обговорюють теми можливих проектів і вибирають найбільш актуальні, цікаві, значимі для них.
  
• 
  Визначення мети.
  
• 
  Розробка плану проекту. План має бути таким, щоб спрямувати діяльність учнів на досягнення поставленої мети.
  
• 
  Виконання проекту, тобто реалізація розробленого плану.
  
• 
  Презентація проекту. Найвідповідальніший момент для учнів. Представляючи свою роботу, вони повинні переконати, що робота відповідає темі, всі етапи плану реалізовані; показати, наскільки вдалося досягнути поставленої мети. Крім того, довести, що зміст презентації відповідає ключовому та тематичним питанням проекту.
  

Інтерес до методу проектів підсилюється ще й тим, що з по­явою у школах комп’ютерів з’явилася можливість активного використання комп’ютерних технологій у навчальному процесі. Деякі програмні засоби можуть допомогти вчителю розвивати в уч­нів загальнопізнавальні та спеціальні навички, а також на­вич­ки творчого мислення значно швидше і ефективніше, ніж при використанні традиційних засобів. Так, наприклад, використання в навчальному процесі створення учнями мультимедійних презентацій, публікацій, веб-сайтів дає можливість розвивати в них уміння лаконічно висловлювати власну думку; створювати повні речення, розраховані на читання будь-ким; комбінувати тексти і зображення; періодично висвітлювати хід та результати досліджень; публікувати поточну інформацію; спілкуватися з ши­рокою аудиторією; використовувати різні мультимедійні засоби тощо.

В ефективності методу проектів, особливо з використанням комп’ютерних технологій, не доводиться переконувати нікого. Ті вчителі, які пройшли тренінг за програмою «Intel^® Навчання для майбутнього», стали активними прихильниками і пропагандиста­ми цього методу та наставниками для своїх колег, учнів. Я також пройшов цей курс при Південноукраїнському РІПО.

Перші кроки з впровадження методу проектів у роботу із використанням комп’ютерної техніки старшокласниками нашої школи дають підстави стверджувати, що в учнів підвищується інтерес до тих знань, які вони отримують під час навчання. Робота над проектами робить їх дружнішими, дає можливість залучити кожного учасника до цікавої і, що дуже важливо, посильної роботи: збір, аналіз інформації, оформлення матеріалів, робота з комп’ютером. Ця робота цінна ще й тим, що до створення проектів залучаються й батьки, фахівці, представники громадськості. Оформлюючи результати своєї роботи за допомогою Power Point, Publisher, учні вдосконалюють навички користування ПК та здобувають знання, які знадобляться їм у подальшому житті.

Мої вихованці із задоволенням працюють над створенням поки що простих проектів: «Дроби», «Теорема Піфагора та її застосування», «Метод подібності. Практичне використання», «Світ функцій», «Від геометрії Евкліда до геометрії Лобачевского» та ін.

Для прикладу наведу презентацію проекту «Задачі на рух», який створили старшокласники нашої школи для учнів 6 класу.













Запровадження методу проектів у сучасних умовах показує, що за ним – майбутнє, оскільки у проектній діяльності кожен з учасників, з одного боку, не втрачає свого статусу активно діючої особистості, а з другого – намагається зайняти в групі позицію за своїми можливостями. Це позитивно позначається на загальному формуванні індивідуального стилю учня. Реалізуючи план проекту, діти спілкуються, співпрацюють, творять. У процесі такої роботи вони формують соціальні та асоціативні навички.

Цей вид діяльності сприяє розвитку інтелектуального потенціалу школяра, бо дає йому можливість значною мірою реалізувати уподобання, нахили, здібності.

Застосування методу проектів спонукає учнів до навчання ще й тому, що воно:

• 
  особистісно орієнтоване;
  
• 
  використовує різноманітні підходи: навчання у групах, мозковий штурм, рольову гру, евристичне і проблемне навчання, експеримент, дискусії тощо;
  
• 
  має високу мотивацію, що забезпечує зростання інтересу до проблеми і включення в роботу по мірі її виконання;
  
• 
  підтримує педагогічні завдання в когнітивній, афектній, психомоторній сферах на всіх рівнях – знання, розуміння, застосування, аналізу і синтезу;
  
• 
  дозволяє вчитися як на власному досвіді, так і на досвіді інших у даній справі.
  

Проектне навчання – гідна альтернатива класно-урочній системі.

Література:

1. 
   Проблеми, пошук, досвід. Випуск 1. «Нові технології навчання фізики». Альманах випускних робіт слухачів курсів підвищення кваліфікації – вчителів фізики і астрономії Херсонської області (2000р.). – Херсон, 2003.
   
2. 
   Логвин В. Метод проектів у контексті сучасної освіти. // Завуч. – 2002. – №26.
   
3. 
   Intel^® Навчання для майбутнього. – К.: Видавнича група BHV, 2004.
   
4. 
   Комп’ютер у школі та сім’ї. – №5. – 2003.
   
5. 
   Біологія і хімія в школі. – №1. – 2001.
   

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18

При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua