Таврійський вісник освіти
|
|
Скачати 3.31 Mb.
|
|
Якщо порівнюються технічні поняття так, як вони записані в заголовку цієї таблиці, то виявляються узагальнені ознаки для абстрактної моделі та також автомобіля взагалі, без урахування його марки. Під час порівняння конкретної моделі та автомобіля відповідної марки додаються конкретні особливі ознаки схожості та відмінності саме цих моделі та автомобілю. Об’єктів для порівняння зміст роботи будь-якого гуртка дає дуже багато. Причому, необхідно порівнювати не тільки моделі чи конструкції, але й різні види креслень і схем, технічні малюнки, креслення з моделлю, модель з прототипом, технологічні прийоми і таке інше. Уміння порівнювати формується швидше, а порівняння виконується повніше, якщо гуртківці попередньо навчилися виділяти ознаки технічних понять. У процесі порівняння необхідно навчити виділяти найбільш важливі ознаки об’єктів, за якими є сенс їх порівнювати. Діти самі повинні робити висновки, що, наприклад, для стендових моделей головними ознаками порівняння будуть копійність, масштабність і дизайн, а діючі моделі та прилади порівнювати, перш за все, за функціональними параметрами чи конструктивними особливостями. Аналіз – ще одна фундаментальна операція мислення, присутня в будь-якій діяльності людини. Вміння аналізувати дає можливість гуртківцю засвоювати зміст нових понять, що вивчаються; робити оцінку і самооцінку будь-якої роботи, якостей виробу, повноти і точності висловлювань, своїх умінь; встановлювати структуру технічного пристрою і технологічного процесу. Без аналізу не обходиться жодна операція мислення, у тому числі й порівняння. Навчитися аналізувати, значить підвищити рівень мислення і розуміння. За стандартним визначенням аналіз – розумове роз’єднання цілого на частини з одночасним встановленням між ними специфічних зв’язків чи відношень. Щоб краще зрозуміти суть аналізу можна представити його у вигляді структурної схеми (схема 1).  Схема 1 А – аналіз цілого: креслення, моделі, приладу, конструкції, поняття, явища, тексту та інше. ч – частини уявного роз’єднання: моделі та приладу – на структурні частини,функціональні параметри; поняття – на ознаки; явища – на властивості, ознаки, окремі сторони Найчастіше в технічних гуртках моделювання й конструювання проводиться аналіз конструкцій та відповідних креслень. Практика показує, що при авторитарному керівництві діяльністю учнів, при роботі за готовими інструкціями і вказівками керівників гуртків, діти не мають можливості робити аналіз. Ставлячи стандартне питання про те, з яких частин (деталей) складається будь-що, керівник гуртка, почувши правильні відповіді, вважає аналіз завершеним. Насправді діти тільки приступили до нього, виконавши перший крок аналітичної роботи – уявно розділили ціле на частини. З цим етапом гуртківці, як правило, справляються легко. Другий етап аналізу – вивчення частин – підрозділяється на три розумові кроки. Перший крок – встановлення для кожної частини (деталі) переліку ознак так, як це робилось під час вивчення понять, тобто встановлення всіх ознак, які діти знають і можуть побачити очима. Або обмеження лише частиною ознак (конструкцією, функцією, технологією) залежно від навчальних цілей керівника гуртка. Другий крок – співставити частини одну з одною, використовуючи порівняння. У приладах і моделях співвідносяться, в основному, функціональні параметри, вага, об’єм, взаєморозташування, особливості технології виготовлення. При стимулюванні до цієї розумової діяльності у вихованців не виникає особливих труднощів і на даному етапі. Третій крок – співвіднести кожну частину з цілим. Це означає, що необхідно встановити, яку роль дана деталь відіграє в цілій конструкції. Яку вона несе функцію у приладі чи моделі; обумовленість місця її розташування, габаритів, параметрів; як впливає наявність – відсутність цієї деталі чи збільшення – зменшення основних властивостей деталі на функціональні якості цілого виробу і так далі. У результаті другий етап аналізу плавно переходить у третій – встановлення залежностей, зв’язків, причин і наслідків. Виділяють найбільш значущі зв’язки для врахування в подальшій практичній роботі. Аналіз у процесі конструкторсько-технологічної діяльності робиться учнями не заради аналізу як такого і не тільки для того, щоб навчитися робити аналіз. Важливо те, що, зробивши аналіз, можна приймати обґрунтоване рішення. А це – творчий ключ до самостійних конструкторсько-технологічних розробок вихованців технічних гуртків, тобто до творчої діяльності. Оцінка (самооцінка) – це теж обґрунтоване рішення на основі аналізу. Робиться вона шляхом порівняння тих якостей, властивостей і залежностей, які виявляються в результаті аналізу, за певними критеріями. Сума критеріїв, або як її називають – база порівняння – у кожному профілі та рівні гуртка індивідуальна. Залежно від навчальних завдань керівник гуртка може задавати один критерій, тоді оцінка буде односторонньою, або одразу декілька. Критерії оцінки в гуртку можуть бути обумовлені загальними законами фізики і техніки, правилами змагань, вимогами до моделей на виставках і конкурсах, очікуваними функціональними можливостями, сприйняттям з точки зору технічної естетики. Щоб мислити самостійно, гуртківці повинні поступово вивчати критерії оцінки. Найчастіше в гуртковій діяльності аналіз робиться юними техніками саме для оцінки принципу роботи пристрою, особливостей конструкторсько-технологічної роботи, при виготовленні споживчих якостей виробу і так далі. А також для оцінки знань, вмінь і навичок вихованців як керівником гуртка, так і для учнів. Навчання школярів аналізу проводиться поетапно, тобто спочатку використовується неповний аналіз, а моделі та прилади аналізуються за принципом від простої до складної конструкції. Об’єктів для аналізу в змісті роботи будь-якого технічного гуртка значно більше ніж зроблених дітьми приладів чи моделей. У кожному профілі гуртка вони свої. Тому конкретний зміст роботи з навчання учнів аналізу технічних пристроїв і технічної документації визначається керівником гуртка. Засвоєння навичок аналізу для учнів складніше ніж навчання порівнянню. Однак, систематичні тренування в аналізі дають дітям навички засвоювати багато видів аналізу значно швидше, ніж читається даний текст про навчання аналізу. Принципи роботи з дітьми:
Велике значення в оволодіння навичками аналізу має вміння керівника гуртка створити умови, коли б учні якомога частіше висловлювали свою думку. Внутрішня розумова робота дітей повинна знаходити вихід в аргументованому формулюванні власної думки. Уміння сформулювати свою думку є одним з фундаментальних інтелектуальних умінь. А нелогічні висловлювання без необхідних аргументів властиві багатьом гуртківцям, які захищають свої конструкторсько-технологічні розробки на обласних конкурсах. Психологи рекомендують вчити дітей правильно формулювати свої висловлювання спочатку за простим алгоритмом (таблиця 2). Таблиця 2 Алгоритм висловлювання
Синтез – операція мислення, протилежна аналізу, є уявним з’єднанням цілого з частин. На практиці під час роботи в технічних гуртках з синтезом знайомляться вже ті гуртківці, які тільки починають навчання, працюючи з будь-яким конструктором. При цьому вони засвоюють, що перш ніж збирати будь-яку фігуру чи модель, необхідно продумати про те, що з чим з’єднати. Тобто проводять уявний найпростіший аналіз за деякими ознаками. Під час роботи з танграмом оцінюють пласку форму кожної частини і її розміри, при конструюванні з сірникових коробок додається оцінка об’єму. Перед складанням моделей із наборів, уже необхідний аналіз таких ознак, як функція кожної деталі, її вага і матеріал, взаєморозташування частин. Чим складніший конструктор, тим необхідніший попередній аналіз, бо методом проб і помилок під час складання вже не обійдешся. Взагалі, у технічній творчості учнів кінцевим етапом створення будь-якого пристрою є синтез. Синтез усього того, що попередньо зроблено: ідеї, конструкції, розроблених кресленнь або схем, підібраних та виготовлених деталей, засвоєних закономірностей і технологічних прийомів. Усе це перетворюється в оригінальний прилад чи модель, технічний пристрій чи приладдя. Аналіз і синтез – основні розумові операції, які необхідні в пізнавальній діяльності. Всі інші операції не можуть обходитися без аналізу і синтезу. Як уже розглядалося, під час порівняння виділити суттєві і несуттєві ознаки можна лише аналізуючи властивості предметів. Під час класифікації спочатку проводиться аналітичне вивчення об’єктів, потім їх порівняння і, врешті-решт, групування за допомогою синтезу. Так у техніці класифікуються автомобілі, двигуни, радіодеталі, телевізори та інше. У гуртках спортивно-технічного моделювання є, наприклад, класифікація моделей, яка заснована на тих же принципах. Цікаво обговорити ці принципи з дітьми і конкретизувати. У кожному технічному гуртку присутня своя класифікація, на це необхідно звернути увагу вихованців. Абстрагування й узагальнення теж основані на попередньому аналізі. Без цього неможливо виділити суттєві ознаки предметів і явищ для створення програми з інформатики, для виведення якоїсь формули чи закономірності. В узагальненні після аналізу необхідно виділяти суттєві ознаки предметів, щоб об’єднати їх у загальну групу. На основі узагальнення роблять висновки у висловлюваннях, оцінку і самооцінку, що особливо важливо під час захисту учнямивласних конструкцій у профільних конкурсах. Таким чином, оволодіння операціями мислення для гуртківців є оволодіння способами пізнавальної навчальної діяльності в технічних гуртках. Для формування і розвитку технічного мислення у процесі гурткової діяльності дітей необхідно цілеспрямовано систематично вчити їх самостійній розумовій роботі за трьома напрямками:
Можливості організації цієї роботи є у звичайних технічних гуртках будь-якого профілю початкового і основного рівнів навчання. Дидактичний матеріал для навчання, тобто серія завдань для учнів, формується на основі звичайної навчально-методичної бази гуртка, конкретних конструкцій і технологій виготовлення учнями технічних моделей, приладів та пристроїв. Логіка технічного мислення застосовується учнями в гуртковій роботі не тільки з моделями і приладами, але і з різноманітними кресленнями, схемами, технічними малюнками, розгортками, які є знаковою мовою техніки. Ця складова технічного мислення учнів потредує окремого розгляду. Пєхота О.М. ПІСЛЯДИПЛОМНА ОСВІТА: АКМЕОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ Держава визначає освіту дорослих як провідний чинник соціального та економічного прогресу суспільства, найвищою цінністю, основним капіталом якого в сучасному світі є людина, здатна до пошуку та засвоєння нових знань і прийняття нестандартних рішень. Розробка сучасних концепцій освіти дорослих та післядипломної освіти передбачає уважне визначення основних понять, які окреслюють дане наукове поле. Сучасного тлумачення потребує зміст таких основних понять як «дорослість», «доросла особа», «акмеологія», «андрагогіка», «освіта дорослих» та ін. У педагогічному словнику поняття «дорослість» визначається як «період життя людини, що настає після юності і характеризується, як правило, шістьма основними ознаками: хронологічний вік, психофізіологічна зрілість, соціальна зрілість, повна цивільно-правова дієспроможність, економічна самостійність, залучення у сферу професійної праці. Остання ознака передбачає наявність попередніх і тому може розглядатися як інтегральний критерій дорослості» [2, с.45]. Отже, «доросла особа – персона, яка має психофізіологічну і соціальну зрілість, цивільну, правову дієздатність, певний освітній або освітньо-кваліфікаційний рівень». Термін «акмеологія» сьогодні не є широковживаним, через те, що в Україні відсутні серйозні акмеологічні дослідження. На жаль, у вітчизняній психолого-педагогічній науці відсутні також комплексні дослідження «дорослої людини». Безумовно, розвиток людини не закінчується пізньою юністю, а продовжується в період ранньої, середньої та пізньої дорослості. Відсутність досліджень, що виявляють об’єктивні та суб’єктивні чинники, наявність яких необхідна для того, щоб людина як природна істота (індивід), як особистість (ансамбль відносин) і як суб’єкт діяльності (професіонал) досягла вершини у своєму розвитку, і для того, щоб відбулась, як говорили стародавні греки, акме її індивідуальності [1]. Акмеологія – розділ психопедагогіки дорослих, що вивчає проблеми оптимізації і використання інтелектуально-творчих можливостей людей зрілого віку [2, с.9]. Український педагогічний словник [4] не подає тлумачення цього терміну. Акмеологія – наука, що виникла на перетині природних, суспільних, гуманітарних і технічних дисциплін, вона вивчає феноменологію та закономірності, механізми розвитку людини в період її зрілого віку і при досягненні нею найвищого рівня в цьому розвитку. Ступінь зрілості людини і так звана вершина зрілості (або як її ще називають, «акме») – це багатомірний стан людини, який охоплює значний етап її життя і завжди показує, наскільки вона відбулася як громадянин, як фахівець у якійсь певній галузі діяльності, як бідна або багата своїми зв’язками з навколишньою дійсністю особа, як чоловік, як батько. Виходячи з цього освіта ніколи не є статичною, а навпаки, відрізняється більшою або меншою варіативністю і мінливістю [1, с.5]. Предтечею досліджень школи людинознавства є роботи Курта Гольдштейна, Абрахама Маслоу і Карла Роджерса щодо самоактуалізації особи. Самоактуалізація – це прагнення людини до найповнішого виявлення і розвитку особистих можливостей. У деяких напрямах сучасної західної психології самоактуалізація висувається як головний мотиваційний чинник. Цей напрям розробляється на противагу біхевіоризму і фрейдизму, які вважають, що поведінкою особи керують біологічні сили, а її значення полягає в розрядці створюваної напруги і пристосуванні до середовища. Справжня самоактуалізація припускає наявність сприятливих соціально-історичних умов. За А.Маслоу, самоактуалізація – бажання людини стати тим, ким він хоче стати; потреба в самовдосконаленні, у повній реалізації свого потенціалу. Її шлях складний і пов’язаний з переживанням страху невідомості та відповідальності, але водночас – це шлях до повноцінного внутрішнього життя. За К.Роджерсом, самоактуалізація – це сила, що примушує людину розвиватися на різних рівнях – від оволодіння моторними навичками до вищих творчих злетів. Наприкінці XX – початку XXI століття активно розвивається такий розділ педагогічної науки, як андрагогіка. Андрагогіка – педагогіка дорослих, одна з педагогічних наук, яка займається дослідженням проблем освіти, самоосвіти і виховання дорослих. Завданням андрагогіки є опрацювання змісту, організаційних форм, методів і засобів навчання дорослих, використання для цього засобів масової інформації, радіо і телебачення; визначення оптимальних інтервалів між періодами інтенсивного навчання, функціонування професійних курсів залежно від характеру виробництва. Становлення андрагогіки як самостійної науки відбулося в 1950-1970 рр. Воно пов’язане з іменами вчених: американців М.Ноулза і Р.Смітта, англійця П.Джарвіса, німця Ф.Пьоггелера, голландця Т.Тен Хаве, поляка Л.Туроса та інших [4, с.25]. Сучасний педагогічний словник визначає андрагогіку як розділ дидактики, що розкриває специфічні закономірності освоєння знань і вмінь дорослим суб’єктом навчальної діяльності, а також особливості керівництва професійного педагога [2, с.15]. Інтегральним показником професійної дорослості є професіоналізм людини. Таким чином, поняття професіоналізму є основоположною категорією андрагогіки. На ранніх етапах розвитку цієї науки найпоширенішим було визначення професіоналізму, дане Н.В.Кузьміною, в якому виразно окреслена орієнтація на його діяльнісний контекст. І зараз це один із найважливіших методологічних орієнтирів. Зі зміною соціально-політичної ситуації в колишньому Радянському Союзі стає все більш очевидним, що професіоналізм повинен відображати ще й особистісний аспект, оскільки професійні досягнення обумовлюються не тільки системою знань, умінь і навичок, але й розвитком особистісно-професійних якостей. Такий погляд на проблему професіоналізму дозволив розглядати його як систему, що складається з двох взаємопов’язаних підсистем – професіоналізм особи і професіоналізм діяльності. Професіоналізм діяльності (за А.А.Деркачем) – якісна характеристика суб’єкта праці, що відображає високу професійну кваліфікацію і компетентність, різноманітність ефективних професійних умінь і навичок, зокрема заснованих на творчих рішеннях, володіння сучасними алгоритмами і способами вирішення професійних завдань з високою і стабільною продуктивністю. Професіоналізм особистості – якісна характеристика суб’єкта праці, що відображає високий рівень розвитку професійно важливих і особисто-ділових, акмеологічних інваріантів професіоналізму, високий рівень креативності, адекватний рівень вимог, мотиваційну сферу і ціннісні орієнтації, направлені на прогресивний розвиток професіоналізму [3, с.4]. Таким чином, професіоналізм особистості та діяльності – це дві сторони одного і того ж явища, що перебувають у діалектичній єдності. У той же час при вирішенні конкретних практичних завдань, пов’язаних із розвитком професіоналізму, через різний зміст вживаних акмеологічних технологій такий поділ є доцільним. Хоча це може відбуватися по-різному. Іноді інтенсивний розвиток професійних умінь може гальмуватися, якщо від його рівня відстають відповідні йому професійно важливі якості. І навпаки, розвиток якостей дозволяє ефективніше засвоювати вміння. Андрагогіка, таким чином, описує принципи, стратегії, форми, методи і технології, що створюють умови для професійного зростання фахівців різних категорій. Переосмислення процесу розвитку дорослих поставило перед ученими, які займаються проблемами освіти, нові питання, примусило переглянути підходи до процесу навчання. Основну стратегію андрагогіки можна визначити так: «навчання як спосіб існування людини». Доросла людина повинна усвідомити це, прийняти як особисту установку, постійно слідувати їй. Це повинно стати її внутрішнім незборимим прагненням. Для реалізації такої педагогіки в кінці XX століття у світовому освітньому просторі з’являються широкі можливості. Освіта розширила і стрімко продовжує розширювати свої межі та масштаби. Сфера освітніх послуг, що зароджуеїється, надає людині, яка вчиться, широкі можливості для стійкого професійного і соціального просування, для гармонізації своєї антропосфери практично впродовж усього її життя. Реалізована на практиці концепція безперервної освіти дозволяє людині одержувати необхідні їй на кожному життєвому етапі різні блоки компетентності в разі виникнення необхідності в них. Андрагогіка як розділ педагогіки, відрізняється ще й тим, що повинна забезпечувати людину компетентністю не тільки у професійному, а й у суспільному, сімейному та особистому житті. Непереборне бажання бути самостійною, самокерованою особою, прагнення до самореалізації залучає людину до нових сфер і форм пізнання. Нові технології передачі інформації та навчання, нові джерела, засоби, форми і методи навчання надають сучасній людині, яка навчається, величезні можливості для задоволення своїх освітніх потреб. Вона стає суб’єктом процесу навчання. А це вимагає нової компетентності – уміння вчитися, організовувати своє навчання впродовж усього життя. Таким чином, андрагогіка має свою специфіку. Вона повинна забезпечувати того, хто навчається, необхідними уміннями, знаннями, навичками планування, реалізації, оцінювання і корекції процесу власного навчання, відбору необхідних кожній конкретній людині змісту, форм, методів, джерел, засобів навчання. Вона повинна навчити людину враховувати свої (і своїх колег по навчанню) вікові, психофізіологічні, соціальні, професійні особливості, використовувати свій (і своїх колег) досвід при навчанні, визначати свої освітні потреби, намічати цілі навчання і шляхи їх досягнення. Виходячи з гуманістичних ідей первинності людини та її саморозвитку, андрагогіка зробила свій внесок у створення умов, необхідних для самореалізації людини й підвищення ефективності та результативності її життєдіяльності. Андрагогічні принципи навчання повинні змінити концепцію освіти XXI століття. Освіта має стати засобом життєдіяльності людини. Процес європейської інтеграції дедалі повніше впливає на всі сфери життя держави, безумовно, і на вищу освіту. Відтак, Україна стає на шлях модернізації освітньої діяльності в контексті європейських вимог, щораз наполегливіше працює над практичним приєднанням до Болонського процесу (В.П.Андрущенко, М.Ф.Степко, Я.Я.Болюбаш, В.Д.Шинкарук, В.В.Грубінко, І.І.Бабин). Система вищої освіти України повинна посісти гідне місце в європейському освітньому просторі. Необхідність архітектурної та змістовної зміни педагогічного процесу в університеті є неминучою. Якщо загальноєвропейські пріоритети не стали для кожного викладача усвідомленими та особистими цінностями, то перехід на кредитно-модульну систему, аналогічно ЕСТ8 (європейські й кредитно-трансферні системи) буде здійснений формально, у рамках існуючого традиційного підходу. Сьогодні в Україні набула законодавчої чинності концепція багатоступеневої освіти як організації дворівневої професійної підготовки, яка відповідає кваліфікаційним ступеням: бакалавр освіти, магістр освіти. На кожному рівні стандартизація ведеться за трьома напрямами – цільовим, тимчасовим та змістовним. Специфікою програм підготовки магістра є значне збільшення частки як самостійної навчальної та наукової роботи, так і особистісно-професійного саморозвитку. Майбутній викладач університету повинен здобути досвід самостійного проектування траєкторії свого професійного становлення ще на етапі магістерської підготовки. Безумовно, цей процес не починається з «нуля», оскільки в рамках підготовки спеціаліста педагогічна підготовка заклала фундамент для нього. Нещодавно проектування пов’язувалося переважно з інженерною діяльністю. Сьогодні проектування розглядається як особливий вид діяльності, що охоплює всі ланки соціального організму, включаючи системи освіти й самоосвіти. Різні аспекти проблеми педагогічного проектування знайшли висвітлення у працях Н.Алексєєва, В.Безрукова, В.Беспалька, В.Бондаря, В.Генецинського, А.Лігоцького, В.Монахова, Н.Суртаєвої, Ю.Чернової, В.Юсупова, дослідженнях далекого зарубіжжя – Дж.К.Джонса, Я.Дітриха, Д.Діксона, П.Хілла. Серед вітчизняних досліджень особливий інтерес становлять роботи О.Коберника, в яких досліджуються питання проектування виховного процесу. Цілеспрямованому навчанню студентів проектувати педагогічні об’єкти присвячені дослідження М.Іванова, Г.Сизоненка, Т.Подобєдова, В.Штейнберга. На жаль, аналіз сучасної практики підготовки майбутнього викладача (магістранта) не в повній мірі сприяє формуванню в нього проективного мислення. Педагогічне проектування має складну структуру. Сучасні дослідники виділяють такі види проектної діяльності: суспільно-освітню, навчальну, виховну, технологічну, дослідницьку. Проект, за В.І.Бондарем та І.Г.Єрмаковим, містить концептуальну основу (опис ініціативи, культурно-історичного смислу, педагогічної гіпотези, оцінку її новизни, можливих актуальних наслідків), системно-організаційну частину (опис конкретних механізмів та етапів реалізації проекту). Педагогічні проекти мають бути індивідуальні, групові та колективні. Використання психолого-педагогічного проектування в магістерських програмах поступово створює таке освітнє середовище, яке: 1) актуалізує необхідність використання в навчальному процесі університету особистісно та суб’єктно орієнтованих педагогічних технологій та методичних засобів; 2) стимулює саморозвиток, самореалізацію та самовдосконалення майбутнього викладача університету. Введення у процес підготовки магістра як технологій проектування взагалі, так і проектування його особистісно-професійного саморозвитку забезпечує реалізацію одного з провідних принципів сучасної освіти – «освіта впродовж життя». Етапами проектування траєкторії особистісно-професійного саморозвитку майбутнього викладача університету є: 1) психолого-педагогічна самодіагностика та комплексний самоаналіз (щоденник самоаналізу); 2) моделювання особистісно-професійного саморозвитку (автопортрет); 3) планування (індивідуальна програма особистісно-професійного саморозвитку). Завданнями першого етапу є: самодіагностика фізичного, психічного, соціального та професійного розвитку магістранта; визначення рівня особистісно-професійного саморозвитку в контексті загальної та професійної культури. На другому етапі проектування здійснюється систематизація основних проблем, причин конфліктів та потенційних можливостей розвитку майбутнього викладача вищого навчального закладу. Моделюються корекційні цілі та конкретні завдання. Третій етап характеризується підбором та створенням індивідуальних програм особистісно-професійного саморозвитку або творчих (наукових) проектів як для навчання в магістратурі, так і на майбутнє. Тому невипадково в Миколаївському державному університеті імені В.О.Сухомлинського під час підготовки магістрів широко використовується метод створення проектів вищого навчального закладу майбутнього. |
Схожі:
|
Таврійський вісник освіти Засновник: Південноукраїнський регіональний інститут післядипломної освіти педагогічних кадрів |
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ ТАВРІЙСЬКИЙ... Конференцiя відбудеться 15 березня 2012 року в м. Севастополі на базі Севастопольського економiко-гуманiтарного інституту. До участі... |
|
І. В. Тараненко // Економічний вісник національного гірничого університету.... Тараненко І. В. Удосконалення товарної структури експорту як фактор підвищення конкурентоспроможності країн / І. В. Тараненко //... |
А. С. Гарбадин // Гілея: науковий вісник. К., 2011. т. Вип. 46. С. 583-591 Гарбадин А. С. Політична форма вияву інакшості в екзистенціалізмі Жана-Поля Сартра та Альбера Камю через співвідношення свободи,... |
|
Н. В. Ворошилова Таврійський національний університет імені В.І. Вернадського У ценопопуляціях рослинних серійних ( як і будь яких) угруповань екоелементи є елементарними одиницями їхньої екологічної диференційованості... |
ПРИСЛІВ’Я ТА ПРИКАЗКИ З РЕЛІГІЙНИМ КОМПОНЕНТОМ ЯК ФРАЗЕОЛОГІЧНА КАТЕГОРІЯ Оніщенко Юлія Олександрівна, Таврійський державний університет, аспірант, тел.: 0501848658, м. Херсон, вул. Ушакова 91, кв. 1 yılan7708@rambler... |
|
«Діяльність волонтерських центрів психологічної служби як інноваційна... Ихологи загальноосвітніх навчальних закладів, НВК, навчальних закладів інтернатного типу та професійно-технічних навчальних закладів,... |
Наукових праць Циверенко Ганни Павлівни Вісник Запорізького національного університету. Юридичні науки. – 2013. №2. С. (подано до друку) |
|
Г.І. Богославець // Педагогічний вісник. 2006. №2. С. 7-10 КАТАЛОГ НАУКОВО-МЕТОДИЧНИХ ВИДАНЬ ВИКЛАДАЧІВ КАФЕДРИ ОСВІТНЬОГО МЕНЕДЖМЕНТУ І ПЕДАГОГІЧНИХ ІННОВАЦІЙ |
МАРКЕТИНГОВИЙ МЕНЕДЖМЕНТ Маркетинговий менеджмент. Методичні вказівки до практичних занять для студентів економічних спеціальностей. – Таврійський державний... |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua