Таврійський вісник освіти

Бабіч Л.В., Кондратенко Г.М.

Проблеми гендерного виховання в педагогіці А.С.Макаренка та В.О.Сухомлинського

Реалії ХХІ століття вимагають вирішення педагогічних проблем, пов’язаних із гендерним вихованням молоді. У зв’язку з цим актуальним стає більш глибокий аналіз педагогічної спадщини класиків педагогіки, який може дати новий імпульс для розвитку теорії і практики гендерного виховання. Гендерні проблеми ми розглядаємо з позиції соціально-біологічних характеристик особистості, які відрізняють її соціальну роль та впливають на суспільну самореалізацію.

Хоча тезу рівноправного навчання молоді було висунуто ще в педагогіці Я.А.Коменського в ХVІІ столітті, але подальша практика виховання і педагогічні теорії залишилися насиченими прикладами суперечливих підходів до її реалізації. Уже у творі самого Я.А.Коменського «Велика дидактика» ми зустрічаємося з таким протиріччям, коли педагог радить давати жінкам виховання, яке необхідне, в основному, лише для достойного влаштування сім’ї та піклування про благополуччя чоловіка і дітей [1, 28]. Відомі радикальні погляди Ж.-Ж.Руссо на обмежене виховання жінки. Теорія і практика вітчизняної педагогіки протягом всієї історії розвитку України, навпаки, насичені позитивними прикладами гуманістичного підходу до вирішення проблем жіночого виховання. У зв’язку з цим актуальним є розгляд педагогічної спадщини класиків української педагогіки – А.С.Макаренка та В.О.Сухомлинського в контексті сучасних проблем гендерного виховання молоді.

А.С.Макаренко розробив теорію виховання особистості в колективі, де дівчата й хлопці мали однакові обов’язки, права, рівні можливості щодо здобуття майбутньої спеціальності. Єдина система виховання юнаків, про яку педагог писав у відомій «Педагогічній поемі» та подальших творах, була побудована на дисципліні як результаті виховання. Дисципліна у виховних закладах А.С.Макаренка виявлялась у різних формах, у т.ч. «останньою формою дисципліни» була фігура чергового бригадира – дівчини або хлопця. Особливістю гендерного виховання у А.С.Макаренка було те, що найбільш відповідальні види роботи (від чергового до редактора газети, начальника цеху чи начальника конструкторського бюро) могли однаково доручаться як дівчатам, так і юнакам [2, с.84-85].

Від дівчат А.С.Макаренко вимагав виховання характеру, точності, витривалості, самовідданості в роботі так само, як від юнаків. Виховання дівчини як майбутнього громадянина, розпочинав уже при вступі нової вихованки до загону (первинного колективу). Антон Семенович Макаренко проводив індивідуальну роботу з дівчатами, з якими не бажали об’єднуватися діти в загоні. Він спостерігав, що в первинних колективах «дівчата були більш оптимістичні у своїх сподіваннях на виховання, більш ласкаві і швидше погоджувалися прийняти до свого колективу особу, відносно якої є деякі сумніви» [3, с.311]. А.С.Макаренко застосовував педагогіку індивідуальної дії на особистість на загальних зборах колективу. Новий хлопець або дівчина, якого не приймав жоден загін, звичайно відчували моральні незручності, намагалися дати обіцянки про добру поведінку. Коли один із загонів приймав цього нового члена до свого складу, то людина відчувала підтримку та сподівання на покращення свого соціального статусу. Антон Семенович Макаренко виходив з позиції: «Щоб дитина себе почувала, перш за все, громадянином, щоб вона почувала себе, перш за все, людиною..., потрібно торкатися до особистості з особливо складною інструментовкою» [3, с.313]. Педагогічною традицією Антона Семеновича Макаренка стала паралельна педагогічна дія вихователя на особистість через колектив.

Цікавим у педагогіці Антона Семеновича Макаренка є досвід гендерного виховання щодо формування педагогічного колективу. Колектив педагогів в його закладах складався з певної кількості жінок. Антон Семенович Макаренко писав: «...Повинна бути певна кількість старих, досвідчених педагогів і обов’язково повинна бути одна дівчина, що нещодавно закінчила педагогічний вуз, котра ще й ступити не може. Вона повинна бути обов’язково, тому що тут здійснюється містерія педагогіки, бо, коли така дівчина приходить і попадає в старий колектив і педагогів, і вихованців, то починається невловима тонка містерія, яка визначає успіх педагогічний. Така дівчина буде навчатись у старих педагогів і у старих учнів, і те, що вона буде навчатися у старих педагогів, надає їй відповідальності за її нормальну роботу» [3, с.324].

А.С.Макаренко уважно підходив до співвідношенню жінок і чоловіків у педагогічному колективі, вважав, що велика кількість чоловіків створює негативний фон, а велика кількість жінок – однобічний розвиток.

Щодо проблем підготовки жінки й чоловіка для майбутнього сімейного життя, то А.С.Макаренко стояв на жорстких ідеях комуністичної етики, вимагав особливої відповідальності від чоловіків, які створили сім’ю й не повинні були її покидати. Він писав: «Ні, я не хочу ланцюгів, я хочу комуністичної поведінки» [4, с.115].

У багатьох літературно-педагогічних творах, науково-публіцистичних статтях, доповідях, виступах перед педагогами, батьками А.С.Макаренко звертався до моральних проблем сімейного життя, до етичних проблем кохання. Свою головну позицію в цих питаннях він висловлював так: «Не може бути в нас етики без знання й уміння, без організації. Це відноситься й до кохання. Ми повинні підходити до кохання як свідомі люди, які відповідають за себе, і тоді не може бути любовних драм... Етична проблема «кохав – розлюбив», «обдурив – покинув» або проблема «покохав, та буду кохати все життя» не може бути вирішеною без застосування найретельнішої орієнтації, обліку, перевірки і обов’язкового уміння планувати своє майбутнє» [4, с.122]. У Антона Семеновича Макаренка навіть була задумка написати книгу про кохання. Він працював з юнаками і дівчатами в дуже складних умовах юнацької колонії, комуни, де дівчата і хлопці виховувалися разом. Він згадував тяжкі випадки виховання дівчат і зробив висновок, що раннє кохання, яке привело до шлюбу, звичайно закінчувалося для них драмою. Антон Семенович Макаренко намагався гальмувати «ранні історії кохання», але, коли справа доходила до шлюбу, педагог сприяв матеріальному забезпеченню молодої сім’ї, намагався забезпечити її квартирою. Антон Семенович зазначав у зв’язку з цим: «Ранні шлюби суперечать моїм педагогічним переко­нанням, але я повинен був це робити» [5, с.147].

На фактах раннього шлюбу комунарів (1932-1933 рр.) Антон Семенович Макаренко намагався робити педагогічні попередження іншим юнакам, звертав їх увагу на «щастя передчасного шлюбу»: маленький сімейний бюджет, труднощі з роботою, випадки, коли сім’я розпадалася. Крім наведення негативних прикладів раннього подружнього життя, Антон Семенович Макаренко застосовував прямі бесіди про кохання (окремо з юнаком і окремо з дівчиною). Він прийшов до висновків, що «дівчат необхідно вчити великій повазі до себе, до своєї жіночої гордості», що «дівчину треба вчити, щоб вона навіть приємних для себе молодих людей зустрічала з деяким перцем» [5, с.147].

На літературно-педагогічному вечері у Харківському педагогічному інституті (1939 рік) Антон Семенович Макаренко висловив, як ми вважаємо, головну ідею сімейного виховання молоді: «І дівчатам, і хлопцям треба розповідати про відповідальність за кожний прожитий день, за кожний шматок почуття, тому що за все приходиться платити життям, причому треба розповідати не два-три рази, а виховувати кожен день» [5, с.147].

На виховання дівчат А.С.Макаренко розповсюджував усі положення своєї виховної методики, у тому числі перспективу («виховати людину – означає виховати в неї перспективні шляхи»). Антон Семенович Макаренко націлював на виховання жінки не тільки сферу навчання і виробництва, але всі види культурної роботи у своїх виховних закладах: хоровий, драматичний, літературний, музичний, художній, фотографічний, природничий, радіо, спортивний, шаховий та інші гуртки, а також таку організацію, як вільна майстерня – зала виробничого типу з різними станками та інструментами. Дівчата так само, як і юна­ки, вчилися працювати по дереву, металу, конструювати. Вони виховувалися за загальними колективним законами та розвивали свої здібності відповідно до близької, середньої та далекої перспективи життя [6, с.228-239].

Особливу увагу Антон Семенович Макаренко приділяв випускницям комуни ім.Ф.Е.Дзержинського: визначав місце їх майбутньої роботи, готував умови для життя (квартиру або гуртожиток, умови для продовження освіти, кошти на випуск). Було створено спеціальний фонд самоуправління, який здійснював допомогу випускницям. Він підтримував зв’язок із випускниками, допомагав їм у житті.

Теоретичні погляди А.С.Макаренка та його виховна практика свідчать про велику увагу педагога до проблем жіночого виховання. Він залишив педагогічні надбання гендерного виховання, які не втратили свого значення і сьогодні.

Педагог-гуманіст В.О.Сухомлинський – один із небагатьох педагогів, які гостро ставили питання про підготовку молоді до сімейного життя, до майбутніх батьківських обов’язків, бо кожна дитина в майбутньому повинна стати хорошим сім’янином, мудрим і гуманним батьком чи матір’ю, тим самим залишити визначний слід в історії свого народу. Педагог розробив систему гуманного виховання дівчинки – дівчини – жінки – матері та хлопчика – юнака – чоловіка – батька. В основу цієї системи покладені любов, повага до кожної особистості, взаємні відповідальність, підтримка. У центрі уваги – людина добра, мудра, яка любить і поважає людей, уміє творчо працювати на їх благо, виконувати свій обов’язок перед ближніми все життя. Темі людської любові як високогуманному почуттю, творенню майбутніх чоловіка та жінки, мудрих і відповідальних батьків Сухомлинський присвятив багато творів, казок, оповідок, легенд, повчань, порад. На думку педагога, у школі-родині повинна бути система моральної, трудової, соціальної, естетичної підготовки молоді до сімейного життя.

Велику увагу повинні приділяти вихователі становленню з дівчинки дівчини – жінки – матері. Звертаючись до дівчат, педагог радив: «Пам’ятай, що ти людина... На зорі людського життя людина повинна творити духовні сили для мудрої і мужньої людської любові, ... яку треба пронести через усе життя, зберегти її до могили, зробити єдиною та неподільною, уникнути помилок та розчарувань... Сама природа наказує вам бути мудрими і мужніми, обачними і обережними, вимогливими, невсеїдними». [7, с.248-249]. Жінка повинна бути високо мораль­ною, культурною, самостійною, гідною високої місії володаря в коханні, у сім’ї, берегинею роду, відповідальною за майбутнє, за щастя родини, Батьківщини.

Не менші вимоги ставив педагог і перед вихованням майбутніх чоловіків – людей мужніх, відповідальних, з високим почуттям обов’язку перед родиною, Батьківщиною, гуманних до всіх людей, творців щастя сьогодення та майбутнього. Звертаючись до юнаків, він писав: «Ти прийшов у життя для того, щоб, облагороджуючи далі інстинкт продовження роду, внести свою крихту таланту, творчості в цю велику красу – любов. Поважай дівчину, бережи її честь, гідність, гордість, незалежність. Дівчина, що пробудила в тебе почуття симпатії, може стати дружиною, матір’ю твоїх дітей. Вона повторює тебе і себе в новому поколінні і в цьому полягає безсмертя роду людського» [8, с.386]. Для творення щастя треба віддавати всі духовні сили, розум, почуття, прагнення, треба працювати все життя.

В.Сухомлинський засуджував невірність, бездумність, безвідповідальність, байдужість, приниження людської гідності, підлість у статевих взаєминах. Серцем, почуттями повинні керувати розум, людяність, відповідальність і повага людини, бо немає науки любові, є наука людяності”.

Становлення високопорядних статевих відносин повинно пройти школу людяності, духовності, благородної праці для людей, дружби, відповідальності, взаємодопомоги. «Відданість – не безмовна покора, а облагороджування взаємовідносин у сім’ї, створення радощів для матері й батька... Благородство у вза­ємовідносинах між хлопцем і дівчиною, чоловіком і жінкою – це дерево, яке зеленіє тільки тоді, коли його краса живиться глибоким корінням людської гідності» [8, с.312-313]. Правильне статеве виховання вирішує більше половини проблем виховання, становлення справжньої людини, підкреслював педагог. Помилки, недоліки в цьому вихованні не тільки обрублюють духовно, психологічно і морально людські стосунки, але й залишають рубець на серці, біль, образу, невдоволення життям, народжують бездумність, безвідповідальність, егоїзм, байдужість до людей. І як заповіт педагога звучить переконання, що «найдорожче у світі – це людина; вища гідність, честь, моральна доблесть – давати для всіх; бути самому добрим, красивим – щоб твоя моральна краса давала щастя людям» [9, с.144].

У роботі «Листи до сина» Сухомлинський чимало уваги приділяє проблемам моральності, етики, естетики людських почуттів, високо гуманним взаєминам між юнаком і дівчиною, чоловіком і жінкою. «Виховуй у собі Людину – ось це найголовніше. Інженером можна стати за п’ять років, вчитися ж на людину треба все життя. Виховуй у собі людську душу. Найголовніший засіб виховання душі – краса. Краса в широкому розумінні – і мистецтво, і музика, і сердечні взаємини з людьми» [10, с.38]. Говорячи про почуття любові, педагог підкреслює, що «дійсна любов – великий святий обов’язок на все життя... Пам’ятай, що любов – це, перш за все, відповідальність за ту людину, яку ти полюбив, за її долю, за її майбутнє. Розпутник і негідник той, хто в любові шукає тільки джерело насолоди... Любити – це значить, перш за все, віддавати любимій істоті сили своєї душі, творити любимій істоті щастя... «Любов – найсуворіший екзамен людяності» [10, с.61-62]. В тому, яка людина в сімейному житті, проявляється її дійсне моральне обличчя [10, с.63].

Велике значення надавав В.Сухомлинський вихованню поваги до жінки, турботі про її здоров’я, життя, щастя. Звертаючись до сина, він писав: «Пам’ятай, що ставлення до жінки є мірою моральності... Хам по відношенню до жінки – хам у всіх відношеннях... Носій і творець життя, жінка глибше всього втілює високоморальне ставлення до майбутнього людства. Дійсна жіночість як поєднання краси духу і тіла народилася в трудовому народі. Крім краси, в уявлення про жіночість трудовий народ вклав також думку про жіночу слабкість як про моральне право на повагу – як про моральне право на повагу й турботу з боку чоловіка... Жіночість – це духовна сила жінки, сила, що виховує не тільки дітей, але й нас, чоловіків... фізична слабкість поєднується в жінці з великою духовною силою. У цьому поєднанні – привабливість жіночості. Вольова стійкість, послідовність, єдність слова і діла в керуванні сім’єю, у вихованні і дітей, і чоловіка – усе це забезпечує провідну роль жінки-матері у становленні доброго імені сім’ї» [10, с.75-76].

Особлива роль у сім’ї та у всьому житті належить жінці-матері. Сухомлинський чимало добрих повчальних слів і справ приділив возвеличенню матерів. У Павлиській середній школі існував Культ Матері, чимало традицій, виховних заходів було присвячено проблемі виховання поваги і турботи про матерів, бабусь, творення краси і радості для них руками, розумом і серцем дітей. Звертаючись до молоді, педагог писав: «Жінка –мати – перший творець життя. Ніколи не забувай, син, що вона дала тобі життя, викормила тебе, відкрила перед тобою красу світу і рідної мови, вклала в твоє серце перші поняття про добро і зло, гідність і ганьбу. Жінка-мати – творець всього прекрасного на землі, тому що вона – творець Людини. Той, хто забуває матір, не може бути справжнім патріотом. Пам’ятай, що в матері всі думки, турботи і тривоги про дітей, про їхню долю. Добро в серцях і у справах дітей – це її щастя, зло – її горе» [10, с.73].

Треба берегти, любити, цінувати матерів, пам’ятати їх завжди, допомагати їм любов’ю і відданістю, бо материнська праця найважча.

І як заповіт усім синам і чоловікам від мудрого педагога-гуманіста: «ЇЇ праця набагато складніша, ніж твоя. Оберігай її здоров’я, красу, життя. В її красі – втілення краси всього роду людського. Дівчину не можна образити, не можна причинити їй зло тому, що вона дівчина. Ображаючи дівчину, ти ображаєш свою матір і всіх матерів. Твоє ставлення до жінки – це дзеркало твоєї душі» [10, с.74].

Повагу до жінки В.Сухомлинський вважав мірою моральності людини, бо «поважати жінку – це значить поважати життя» [10, с.75].

Розроблені А.С.Макаренком і О.В.Сухомлинським концепції жіночого виховання реалізувались у практиці вітчизняного виховання у ХХ столітті й зараз не втрачають актуальності, оскільки сьогодні недоліки формування гендерних ролей часом ведуть до порушення статевої та гендерної ідентичності, труднощів створення сімей, статтеворольових трансформацій.