|
|
Скачати 0.91 Mb.
|
Частина 3. Рідновірський вертеп Волхвиня: Слово “Вертеп” слов’янського походження. У давнину воно означало “вир” та всілякі явища природного крутіння стихій. Невідомо, хто й коли почав уживати його стосовно Різдвяної народної драми. Знаємо лише, що біблійний вертеп поширився завдяки бурсакам та учням братських шкіл, які на вакаціях (канікулах) заробляли собі сякий-такий гріш та звеселяли народ. Нас зазвичай мало цікавлять чужинські біблійні історії... А оскільки про язичницький вертеп нам не лишилось писемних згадок, то ми сьогодні робимо чи не першу спробу показати вам Рідновірський вертеп про те, як нищили наше старовіцьке свято Коляду, та як вона – наша одвічна традиція Коляда,– вижила, дійшла до нас крізь віки і житиме вічно! Перший руйнівник наших Рідних звичаїв – Князь Володимир з власним Указом (з поеми Лауреата Шевченківської премії Володимира Коломійця): Дівчина 1: Він справді міг би світом володіть – з таким ім’ям, але згубив. Як різав, убивав, завів гарем – то волхви вкрай соромили... аж врешті, вщерть нагрішивши, він одріксь од Віри Русів й од свого ймення – помолився звечора, покаявся, а вранці вже Базилієм прокинувся – і став ... “святим”. Дівчина 2: Ця святість учинилася – на знак подяки – оравою попів із Візантії, у зловтісі за свій реванш ідейний, безкривавий... Ба, кров – була, та вже по-сьогобіч Дунаю: князь Волхвів-рідновірів ревно вирізав, утвердив християнство “добровільно” – по коліна в крові... Виходить князь Володимир (у князівському плащі-корзно, застібнутому на фібулу, з пергаментом в руках та княжим посохом), читає: Устав “Я – грішний князь Володимир, названий у святому хрещенні Базилієм, установив і дав святій церкві і священикам по всій Руській землі... І якщо хтось порушить цей устав, тому буде гріх і непрощення від Господа Бога, і гнів на себе накличе... Якщо довгий час не хрестять дітей своїх... Хто нехтує великий піст... за порушення закону, єретицтво, відунство, потвори, чародійство, кобеніє, зілейництво... Хто носить наузи... Якщо моляться творінням: Сонцю, Місяцю, Зорям, Хмарам, Вітрам, Криницям, Рікам, Дібровам, Горам, Камінням... Або якщо хтось під овином молиться, або ворожить під гаєм, або біля води – то всі суди від Бога дані священним церквам! Якщо хто заповіт цей мій і настанову мою порушить, чи сини мої, чи онуки мої, чи правнуки мої, – хай приймуть помсту від Христоса і від достойників, що тримають державу Руську”. Стукає об землю посохом та виходить. Волхвиня: Знаємо, що єретицтвом попи називали всякі вірування, що були неугодні церкві: потвори – лікарська магія, яку творили чародійки, коли до них зверталися за допомогою; кобеніє – то було лише ворожіння за пташиним польотом, а наузи – магічні вузли-обереги, які виготовляли, супроводжуючи молитвою... Як бачимо, Володимир своїм указом заборонив молитися Богам Природи, Рідній Землі і Рідному Небу! Дівчина 1: Скільки їх було, отих нищителів Рідної Віри за тисячоліття! О, Леле! Й перерахувати важко: перші попи в Русі – греки. За колядки, щедрівки, писанки, веснянки – вони до крові карали людей, кидали в холодну, проклинали... Дівчина 2: У 1274 році Київський митрополит Кирило ІІІ наклав прокляття “на народні пісні, щедрівки, колядки, – бо вони бісівські, поганські”. У книзі “Церковні настанови” попи писали: “Хто колядує: Уроди Боже жито, пшеницю! – хай буде проклятий. Колядування походить від скоту, а не від людей”. І так століттями проклинали свій народ і Свою Віру! Волхвиня: А ось чернець-полеміст Іван Вишенський у скрутний для України час залишив Батьківщину і втік у Грецію на гору Афон нібито “молитися” за народ, за “віру христову”. Не раз кликали його козаки назад – рятувати православ’я своїм мудрим словом. Та що з того вийшло? Послухаймо, що пише Іван Франко в поемі про нього та власний лист Івана Вишенського. На сцену виносять стіл і стілець. Іван Вишенський у чорному монашому одязі з хрестом на шиї та з гусячим пером і з листом від козаків, виходить, читає: Ану почитаємо, що ж тут пишуть козаки? “Поверни ти на Вкраїну, зігрівай нас своїм словом, будь між нами мов та ватра у кошарі пастухів... Покажися тут між нами, як старий борець незламний!...” Чухає потилицю... Думки Вишенського вголос: Що мені до України? Хай рятується, як знає, – а мені коли б самому дотиснутись до Христа... Ні, не зраджу свого Бога, не зламаю заповіту, і ярмо хреста оцього до могили донесу... Робить рухи хрестом, схожі на рухи фехтувальника. Сідає писати листа в Україну, бере гусяче перо, згорток паперу: Буду писати з Афону своїм братам українцям, як треба вірувати в Ісуса Христа і відкинути стару язицьку віру... О! Говорить і пише: “Святкові ярмарки... Таке свято не християнське, а диявольське. Коляду з міст і сіл вченням христовим виженіть, бо не хоче Христос, щоб при його народженні диявольські коляди місце мали; нехай Диявол їх в провалля своє занесе. Щедрий вечір з міст і сіл в болота заженіть, нехай з Дияволом сидить... І це писання всім до вух доводьте!” Згортає листа, виходить задоволений. Волхвиня: Через триста років немовби сама Україна устами поета Володимира Коломійця заговорила “До Івана Вишенського через століття”: Дівчина 1: Може, і ти материнську веснянку чув десь під вишнею на світанку? Тільки ж недовго за ненину руку тримавсь... Попи повели в науку. Чом воно так ведеться негоже: йдуть із народу внуки Дажбожі в школу чужої, лихої освіти – щоб зневажати, а не любити! Розум тобі дав народ і душу, – чом же ти Лад Предковічний рушиш? Звичаї, пісню рідну тавруєш... Вдатно хрестом, як мечем, фехтуєш. Дівчина 2: Ладану чад і церковного дзвону... Гнівно речеш з амвону, з Афону. Трощить і палить гаї зеленаві люта твоя, велемудра ненависть? Ще недокрадене є у цім краї, Радість! – дознищити закликаєш! Богом біблейським страхаєш запекло. Звергуєш небо. Вивергуєш пекло. Дівчина 1: Нищили нашу українську коляду й Московські царі... Волхвиня: Ось як, наприклад, Московський цар Алєксєй Михайлович з грамотою до Воєводи Галицької землі. Цар Алєксєй Михайлович виходить із згортком паперу (грамотою), читає: “По нашему Указу дяку нашему Семену Сафонову велено послати наши грамоты в города, которые ведомы в Галицкой чети... и велено в тех городах по улицам и по торжкам, и по крестцам, и по переулкам прокликати бирючем по многие дни, чтоб всяких чинов люди ныне и впредь в навечерии Рождества Христова Коледы и Усени и в навечерии Богоявления Господня Плуги не кликали бы, и бесовских, сквернословных песней не пели, в субботу ввечеру против воскресных дней и в праздники бань не топили, и в воскресные ж дни и по Господским праздникам платья не мыли, и пьяные б люди всякого чину не ходили, и бород не брили, и на качелях не качалися, и до обедни в харчевнях не сидели, и по улицам не разносили, на игрища не сходились. А которые люди ныне и впредь учнут Коледу, и Плуги, и Усени, и петь скверные песни, или кто учнет кого бранить матерны и всякою лаею, – и тем людям за такие супротивные христианскому закону за неистовства, быть от нас в великой опале и в жестоком наказанье. И велено тот наш указ сказывать всяким людям всем вслух, и бирючем велено кликати по многие дни, чтоб тот наш указ всяких чинов людям был ведом, чтоб ныне и впредь такого неистовства не было. А которые люди учнут такие неистовства чинить, и тех велено имать, и за те их вины наказанье им чинить по нашему указу... Писан в Москве, лета 7157, декабря в 24 день”. Стукає суворо посохом об землю, виходить. Дівчина 1: Ось що пише Марія Влад у своїй книзі “Стрітеннє”: “Розказував мені один старий гуцул: “Первовіку аж до половини минулого століття у нас в горах ніхто не переслідував колядників за їх коляди. Старовіцькі коляди передавали Прадіди своїм правнукам. Первовічні коляди переходили з покоління в покоління. Ті старовіцькі коляди люди найбільше любили, та й і донині люблять. Старовіцькі коляди – це були первовічні Божі слова. Ними споконвіку наші Предки, та й ми славили Бога Сонце та величали ними Боже Різдво””. Дівчина 2: Проти старовіцьких коляд сильно боролися попи після другої половини ХІХ століття. Так, за наказом своїх владик почали переслідувати давні коляди, аби їх повністю викорінити з-поміж народу. Попи кричали з наказниць у церквах: “Гуцульські старовіцькі коляди – то поганські, а ми християни”. Казали, що в тих колядах “укривається поганська віра, тому їх гріх колядувати”. Дівчина 1: О, наша старовіцька Колядко! Скільки прийшлось тобі витримати чужинських нападів, глуму, знущань! Нищили чужі й свої, а ти живеш віки! Свіжа, чиста, повновода криниця народної мудрості, – тієї Води Живої, що оживить мертвого, напоїть спраглого, дасть впізнати рідного! Волхвиня: У нашому Вертепі звучали тексти: Велесової Книги, Ріґведи в перекладі Лесі Українки та Володимира Шаяна, поеми Івана Франка, вірші Володимира Коломійця та книги “Стрітеннє” Марії Влад. А також автентичні тексти Указів князя Володимира, послання Івана Вишенського та грамоти московського царя Алєксєя. А також звучали найдавніші українські колядки, відроджені громадами Об’єднання Рідновірів України. Частина 4: Заклички Плуга Обряд “кликати плугу” проводиться на Київських горах пізно увечері, коли видно сузір’я Оріон. Перед виходом на подвір’я роздають Божичний коровай. Волхвиня: Божичний коровай на Різдвяному столі символізує народження Божича Коляди – ясного Сонечка, Місяця й Зірок – усієї Сварги небесної. Тому він прикрашений знаком Сварги. Його споживаємо як різдвяне причастя для оновлення Всесвіту. Обрядовий хліб, як правило, не ріжуть ножем, а ламають руками. Господиня роздає Божичний коровай усім присутнім, які відламують по куснику свяченого. Волхвиня: У колядках збереглися також згадки про Волхвів, які займалися сотворенням обрядового Ладу на землі: Колядники співають: Ой там на горі горіли вогні Приспів після кожного рядка: Сохвален Бог, сохвален Бог, Сонце Боже наш на Небесах! Горіли вогні, курили дими. На горі волхви каміння били. Каміння били, Терем зводили. З трьома верхами, з трьома дверями. З трьома дверями, з трьома вікнами. В перше віконце сходило Сонце. В друге віконце Місяць засвітив. В третє віконце Сокіл улетів. Сокіл улетів на престолі сів. На престолі сів, три служби служив. Що перша служба за господарів, А друга служба за їх діточок, А третя служба за Вкраїну-Русь. Волхвиня: Наш хліборобський народ споконвіку шанував і оспівував золотий Плуг – як символ свого призначення на землі. Навіть небесне сузір’я Оріона народ назвав Плугом і щороку на Різдво кликав Плуга над Дніпром. Священне значення Різдвяного Плуга чудово передав письменник Іван Білик в одному зі своїх творів. Послухаймо: “Яскравий сріблясто-золотий Плуг з’явився на небі першого листопада, з’явився незадовго до опівночі й стояв сторч. Жоден киянин не вгавив його появи. В кінці листопада Плуг виходив на Небо відразу з кінцем дня, здіймався дуже високо й заходив аж над ранок, дедалі дужче й дужче схиляючись лемешем до землі, а кияни з завмиранням у серці чекали, коли він, нарешті, зовсім упаде. Це мало статися в двадцять і п’яте грудня (нині святкується 21–22 грудня). І ось нарешті цей день настав... Волохи-колядники визначили, що Зоря-Зоряниця ввійшла в перші зорі могутнього Перуна: народилось прадерево Світу – Молочна путь і в серці її – Мати Земля. До того в Світі не було анічогісінько. Цього ж дня всесильний Сварог, володар вогню небесного, батько Сонця, Місяця та Зорі-Зоряниці, який перед цим навчив був людей жити сім’ями, – скинув їм з неба Золотий Плуг, навчив орати Землю й кувати залізо. То був день Святого Різдва”. Колядка: Пане господарю! Бери Плуга Золотого За серебляні чепіги Та йди в поле орати, Орати, жито сіяти – Золотим Плугом орати, Святий хліб сіяти, Діток годувати! Громада виходить на Печерський пагорб у Києві, де продовжують співати колядки. На схилах Дніпра рідновіри стають навколо жертовної чаші (Музей ВВВ), беруться за руки і тричі кличуть: “Плу-у-у-у-гу!” Пробуджуючи свою генетичну пам’ять, єднається громада, видивляється на сузір’я Плуга (Оріон), яке вже торкається горизонту, красу зимового Дніпра-Славутича та стольного града Києва ... На завершення свята Волхвиня говорить Різдвяне побажання: Усе, що Ви задумали, Нехай Вам удасться, Усе, що Ви посіяли, Щоб Вам уродилось! Щоб життя лиш Радістю колосилось! Наш Сварог – коло Брами, Будьте з Рідними Богами! Слава Україні! Борис Грінченко Про мову, націю і національну літературу Кажуть: націоналізм – форма. Еге, форма, але яка? Чи така, як одежа, що її можна що п’ять хвилин одміняти? Ні, така як шкура наша нашому тілові – а ну лиш здеріть цю форму – що станеться з тілом? Чи не вмре воно? Та й все наше тіло – чи не форма се нашому духові? А ну знищіть цю форму – як себе виявить тоді наш дух? Еге, націоналізм– форма, мова – форма, але форма така, що, віднявши її від цілого, ми тим і ціле знищуємо. Ось через віщо не другорядна, не третьорядна, а перворядної ваги річ – мова, національна література. Без мови, без національної літератури нема нації, і коли ми хочемо бути нацією, то мусимо насамперед дбати про те, щоб рідна мова запанувала в ріднім краї, щоб могла вона широко виявитись в рідній літературі. І я підіймаю чарку, шановне товариство, за нашу багату, чудову, мелодійну мову, що мусить колись зробитися наймогутнішою зі слов’янських мов, бо має до того найбільше властивостей! Джерело: Грінченко Б. На розпутті. Повість // Твори. – Л., 1892. – Т. 3. – С. 206–207. Сергій Безклубенко Церква і держава Церква і держава – своєрідні “брати Прокруста”, які силоміць вкладали (і вкладають подекуди сьогодні!) культуру, особливо ж мораль, право, мистецтво та релігію, в свої горезвісні костоломні ложа. Звернімо пильнішу увагу на цю обставину. Якщо досі у нас була мова про загалом мирний, спонтанний, мимовільний (коли не добровільний) процес взаємопроникнення та взаємовпливу культур (міжнародний, міжнаціональний ендосмос та запозичення), то тут ми вже надибуємо на процеси, – принаймні почасти, щоб не сказати переважно, – примусові: насильницького нав’язування інокультури (культури інонаціональної, яка при цьому часто-густо видається за нібито інтернаціональну, наднаціональну, космополітичну). В цьому зв’язку уявляється не зайвим зауважити: якщо християнізація європейських народів лише загальмувала “на віки” розвиток їх національних традицій, то “насадження” християнства серед східного слов’янства мало для нашої культури більш драматичні, щоб не сказати катастрофічні, наслідки: самобутні традиції виявились підрубані в корінні… Здобувши визнання офіційної в Римській імперії, християнська церква встановила необмежену духовну диктатуру над суспільством й, запроваджуючи в життя догмати свого віровчення, з допомогою державної влади влаштувала вселенський погром античного мистецтва. Дощенту руйнувались храми, як розсадники ворожого християнству язичництва, розтрощувались скульптури, палились бібліотеки; опинились під забороною театр, інструментальна музика, всі види танцювального мистецтва, виявилось приреченим на своєрідний аскетизм і схематизм образотворче мистецтво. Джерело: Безклубенко С. Українська культура: погляд крізь віки. – Ужгород: Карпати, 2006. – С. 21, 81. Запитання і завдання: 1. Назвіть перші укази, спрямовані на знищення традиційної культури. 2. Чому про власну віру русичів ми дізнаємося не з першоджерел, а з документів про її знищення, які містять лише негативні характеристики? 3. Як можна реконструювати рідні традиції, користуючись ідеологічно спотвореними відомостями? Що для цього потрібно? 4. Чому народна духовна культура впродовж тривалих віків перемагає церковну диктатуру? Іларіон Київський |
|
Періодизація історії української культури Поняття культура. Українська народна та національна культура: їх основний зміст і взаємозв’язок |
ЗАВДАННЯ Охарактеризуйте поняття: «культура», «матеріальна культура», «духовна культура». Назвіть види духовної культури |
|
ЛЕКЦІЯ 2-3 Отже, культура мовлення — це й культура мислення та культура суспільних (соціальних) і духовних стосунків людини |
Тема. Коли пісня жартує Музичний матеріал: українська народна пісня «Сіяв мужик просо»; українська народна пісня «Господарство»; українська народна пісня... |
|
І. КУЛЬТУРА: ПОНЯТТЯ, ТЕОРІЇ, ПІДХОДИ Ренесансу, культура Бароко та ін Нарешті, по-четверте, слово "культура" вживається як абстрактна, узагальнююча назва для різноманітних... |
5 клас ( 2 год на тиждень, 70 год на рік) Народна казка. Казка як жанр фольклору. Казки про тварин — один з найдавніших різновидів казки. Т. Л: народна казка, «мандрівний... |
|
4. Трипільці: археологічна культура чи цивілізація. Проблема витоків української культури Культура це все що створено людиною, людським суспільством, фіз розумовою працею на благо людини |
Навчальна програма ФІЗИЧНА КУЛЬТУРА Профільний рівень Мета предмета «Фізична культура» реалізується шляхом застосування комплексного підходу до вирішення навчальних, оздоровчих і виховних... |
|
Художня культура (анотація дисципліни ) Програма ґрунтується на принципах цілісності, наступності, системності та варіативності змісту, органічної єдності національних і... |
ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА особистості У сучасній психологічній науці спостерігається велика кількість думок про те, що являє собою політична культура. У статті представлена... |