1.Предмет і завдання курсу.
Культура - це все що створено людиною, людським суспільством, фіз.. розумовою працею на благо людини.
Культура це ідейно та моральний стан суспільства, що визначається матеріальними умовами його життя. Виявляється у побуті, ідеології, освіті, свідомості, науці, мистецтві, літературі, фізичному та моральному вихованні.
Культура поділяється на матеріальну і духовну.
Матеріальна – сукупність засобів виробництва,Ю матеріальних благ, що створюються люд працею на кожному етапі суспільного розвитку.
Духовна культура – філософське поняття що означає нематеріальне начало світоіснування і його уявлення. Питання про співвідношення духу і матерії, - що з них первинне, а що вторинне. Духовна культура мАє відносну самостійність.
Світова культура - це вікова сукупність цілісного світу, що визначається власною системою загальнолюдських цінностей і залежно від умов розвитку конкретизується.
У зв’язку з цим великі та малі нації не повинні відособлюватися, стояти осторонь від розвитку світової цивілізації. Сьогодні дедалі більше та активніше розвиваються процеси взаємодії різних народів в обмін найрізноманітнішою інформацією.
Національна культура тісно пов’язане з поняттям нація та етнос, і становить сукупність економічних політичних побутових мовних обрядових чинників.
Україна бере свій початок з Трипілля, яке охоплює всю сукупність матеріальних і духовних цінностей.
Вивчення та засвоєння теорії й історії української і зарубіжної культури покликані допомогти формуванню патріотичних почуттів інтернаціональних традицій студентської молоді в нових демократичних умовах, на новому рівні в незалежній Україні.
4.Трипільці: археологічна культура чи цивілізація. Проблема витоків української культури.
Трипільська культура, або культура Кукутені (рум. Cucuteni, або культурна спільність «Кукутені-Трипілля») — археологічна культура часів енеоліту, назва якої походить від назви тоді села Трипілля на Київщині . Культура набула найбільшого розквіту між 5500 та 2750 роками до н. е., розташовувалась між Карпатами та річкою Дніпро на території сучасних України, Молдови та Румунії. В часи розквіту цій культурі належали найбільші за розміром поселення у Європі: кількість жителів деяких з них перевищувала 15 тис. осіб. Країну трипільців у псевдо-науковій літературі іноді також називають Українська Аратта.
Археолог Вікентій Хвойка відкрив перше трипільське поселення на території сучасної України у 1893-94 роках по вул. Кирилівській, 55 (нині вул. Фрунзе) в Києві.
Трипільці
Ранній етап. Житла будували у вигляді заглиблених землянок або напівземлянок, а також переважно наземні, підлогу і вогнище або печі з припічком зміцнювали глиною; стіни споруджували з дерева або плоту, обмазаного глиною. Розселювалися в басейні Дністра і Південного Бугу. Основою господарства було хліборобство і скотарство, полювання, рибальство і збиральництво також мали важливе значення. Сіяли пшеницю, ячмінь, горох. Землю оброб. за допом. мотик, зроблених з рогу оленя, каменю. Урожай збирали з допом. серпів з кремінними вкладнями. Зерно розтирали кам'яними зернотерками. Жінка ліпила посуд, виробляла пряжу і відігравала в суспільному житті значну роль. Чоловіки полювали, стерегли худобу, виробляли знаряддя з кременю, кісток та каменю.
У тваринництві 1 місце належало великій рогатій худобі, на другому були свині, вівці, кози. Значного розвитку досягли гончарні вироби.
Середній етап. Племена трипільської культури посідали величезні простори лісостепу. Наземні житла буд. по колу або овалом. Житла мали форму видовженого прямокутника. Плетені дерев'яні стіни на стовпах і перегородки всередині житла обмазували глиною, з глини будували печі на дерев'яному каркасі, припічки, лежанки коло печі. З глини робили ритуальні жертовники в житлах, круглі або у формі хреста. Знаряддя праці вироблялося з кременю, каменю та кісток тварин, мотики для обробки землі з рогу оленя. можливе застосування повільного гончарного кола. Типові великі грушовидні посудини. також з глини виробляли культові схематизовані жін. статуетки, фігурки тварин, модельки жител. Суспільний лад племен Т. к. за цього періоду лишався далі матріархально-родовим.
Пізній етап. Розшир. територія, заселена трипільцями. Скотарство напівкочового характеру складалося переважно з дрібної рогатої худоби (вівці, кози). Помітного значення набув кінь (Усатове)., Складається патріархальний лад. Змінюється характер житлобудівництва, зникає спіральна орнаментація в мотивах розпису посуду і типові трипільські його форми, натомість з'являється новий тип посуду, орнаментованого відтисками шнура, схематизується антропоморфна пластика. З'являється новий тип поховання в ямах з насипом та без насипу з кам'яною обкладкою навкруги і витворюється обряд поховання, подібний до обряду сусідніх патріархальних племен ямної культури. Усатівські племена західних районів Північного Причорномор'я та нижнього Подністров'я (села Усатове, Галеркани, Борисівка, Маяки та ін.) були асимільовані носіями ямної культури.
З точністю не можна сказати, чи були трипільці предками слов’ян. Їхній побут дуже схожий на наш (слов’янський), але є довести спорідненість, не враховуючи теорії про те, що трипільці не були автохтонами на наших землях, просто неможливо.
5.Культура кіммерійців, скіфів та сарматів на території України: періодизація, пам’ятки, особливості світогляду.
На кінець бронзового віку на Україні припадає поява у Північному Причорномор'ї кіммерійців — першого народу на українському терені, ім'я якого зберегла історія. Хроно¬логічно культура кіммерійців охоплює період з 1500 по 700 рр. до н. е. Вони м'али укріплені городища. У кімме¬рійців були складні ритуальні обряди: вони ховали не-•біжчиків і мали некрополі. Кіммерійці характеризуються табунним скотарством, високою культурою бронзи та кера¬міки з кольоровими інкрустаціями, їх культуру слід вва¬жати продовженням трипільської.
Треба зазначити, що в період кіммерійської культури на.Україні у вжиток входить залізо, яке витісняє дорожчу бронзу (залізний БІК на Україні датується XII ст. до н. е.— IV ст. н. е.). Спостерігається подальше вдосконалення за¬собів виробництва. Тоді ж постають численні городища, окопані ровами й обнесені валами.
З іранських племен, що побували в Україні у VIII— II ст. до н. е., найбільше культурних пам'яток залишили після себе скіфи. У південній право- і лівобережній Украї¬ні знайдені величезні кургани, де хоронили скіфських ца¬рів. Скіфське мистецтво було своєрідним і відіграло важ¬ливу роль у формуванні слов'янської культури і житлового будівництва. Тут слід згадати і скіфську кераміку, прикра¬шену заглибленим геометричним узором, і скіфське деко¬ративне мистецтво, основою якого є зображення тварин.
Скіфи користувалися всіма формами посуду, виробле¬ного трипільцями. Гребінцевий орнамент був провідною формою в трипільській, кіммерійській і анто-слов'янській культурі. Він зберігся майже незмінним до наших днів і є національною формою виробів української кераміки.
З початком грецької колонізації Причорномор'я (VII ст. до н. е.) на скіфів усе більшою мірою впливає антична культура. Традиції скіфського мистецтва продовжували сарматй, які витіснили скіфів з південних степів України.
Сармати. На зміну скіфам у III ст. до н. е. в причорноморські степи прийшли сармати. Ці споріднені зі скіфами іраномовні кочовики походили з приуральсько-поволзьких степів. Як самі себе вони називали — науці невідомо.
Отож, життя та побут сарматів були подібними до скіфського. Вони так само, як і скіфи, були скотарями-кочовиками. Так само багато важили для них військові походи. Античні джерела докладно розповідають про спорядження сарматів, про їхню войовничість.
Володарювання сарматів у причорноморських степах тривало майже 600 років. Поклали край йому германські племена готів, які прийшли з півночі, та навала нових кочовиків — тюркомовних гунів.
6.Культура античних міст Північного Причорномор’я: умови розвитку, писемність, наука, література, театр, спорт.
Мистецтву Античних міст Північного Причорномор’я властиві багато рис, характерних для всієї художньої культури античного миру. Міста мали регулярне планування в культових і суспільства, спорудах застосовувався ордер, був поширений тип житлового будинку з перистилем. З Греції в Античні міста Північного Причорномор’я широко ввозилися різноманітні художні вироби — скульптура, дрібна пластика, геми, прикрашені розписом вази. В той же час мистецтво, що створювалося в Античних містах Північного Причорномор’я, відзначено ознаками місцевої своєрідності. В ньому знайшли віддзеркалення життя навколишніх народів (скіфів, синдов, меотов і ін.), їх релігійні уявлення і ритуали (золотий гребінь з кургану Солоха, 4 в. до н. э., з рельєфом, що зображає скіфів в бою; электровый судина з Куль-Оби, 4 в. дон. э., з рельєфами на теми скіфського побуту).
))))На відміну від метрополії, про рівень наукових і науково-технічних знань в колоніях Північного Причорномор’я ми маємо лише опосередковані відомості. Можна лише припустити, що всі наукові досягнення античного світу були відомі в колоніях і широко застосовувались на практиці. Про це свідчить, насамперед, високий рівень інженерно-будівельного мистецтва, застосування оригінальних засобів та матеріалів. Використання великих ретельно оброблених кам’яних блоків, архітравів, колон, що могло бути можливим лише за умови застосування спеціальних механізмів.
Відомі в колоніях медичні інструменти, аналогічні знахідкам в метрополії. Вони були виявлені в ранніх шарах Березанського поселення, в елліністичному Пантікапеї, римському Херсонесі. Є відомості про застосування греками лікування грязями.
Можна говорити і про розвиток гуманітарних наук у Північному Причорномор’ї. У ІІІ ст. до н.е. в Херсонесі мешкав історик Сіріск. Він зібрав і опрацював розповіді про чудеса богині Діви і одночасно висвітлив політичну історію міста. Сіріск був увінчаний золотим вінком і удостоєний почесного декрету
Про діяльність вчених, які походили з Північного Причорномор’я, відомо у метрополії. З Ольвії походив філософ ІІІ ст. до н.е. Біон. Боспоритом або ольвіополітом за походженням був Сфер — філософ стоїчної школи і автор політичних творів „Про лаконську політику” і „Три книги про Лікурга і Сократа”. Ольвіополітом в Греції називали софіста і історика Посідонія, що говорить, звичайно, про його походження.
Велика кількість написів на посуді, в тому числі й на ліпному, предметах туалету, черепиці, свинцевих пластинах свідчить, що основна маса грецького суспільства у Північному Причорномор’ї була знайома з грамотою. А це означає, що в колоніях існувала, принаймні, початкова освіта, доступна населенню. Про розвиток літературної творчості в північно-причорноморських державах свідчать лише лапідарні написи, переважно надмогильні епітафії. Їх автори були знайомі з ліричною і епічною поезією.Шанували Гомера і майже всі знали „Іліаду”. Згадуються і місцевих поетів, які читали свої вірши перед битвами.(з Херсонесу походить список, який містить імена переможців у змаганнях виконавців епіграм і поховальних пісень.). Згадуються комічні актори або комедіографи.
Про існування театру в античних містах свідчить вже згадана розповідь Полієна. А у 1954 р. руїни херсонеського театру були відкриті. А з Ольвії походять різні за розмірами і технікою виготовлення трагічні і комедійні теракотові маски, які, мабуть, прикрашали стіни помешкань любителів театральних вистав.
7.Культура античних міст Північного Причорномор’я: мистецтво, побут, релігія
Скульптура. Цей вид мистецтва був надзвичайно популярний в античному світі. Статуї, бюсти, рельєфи прикрашали площі, храми. Скульптури зображали шанованих населенням богів і героїв, видатних державних діячів і громадян за їх заслуги перед містом.
Дуже популярними в Північному Причорномор’ї були невеликі глиняні статуетки — теракоти. Виготовлялись теракоти у формах, а дороблялись вручну, при цьому вносились деякі місцеві елементи. Потім теракоти випалювались і розфарбовувались. Майстерню, в якій виготовляли теракоти, розкопано в Херсонесі. Деякі форми з неї були зліпками з привезених з метрополії статуеток.
Живопис. Про розвиток живопису у північно-причорноморських колоніях дають уявлення фрескові розписи на стінах гробниць, громадських та багатих житлових будинків. Фрески писали по сирій вапняковій штукатурці, але в ряді випадків розпис наносився на кам’яні поверхні стін і стелі.
І ст. н.е. датуються фрески так званого склепу Деметри, відкритого в Керчі у 1835 р. Вони присвячені міфу про викрадення Кори — дочки Деметри — богом підземного царства Плутоном. Квітковий стиль в розписах склепів побутував з V ст. до н.е. і до кінця античності. До більш раннього часу відноситься так званий структурний стиль, що складається з декоративних елементів, які підкреслюють структуру стін. також поширюється розпис в інкрустаційному стилі, який, значною мірою, близький до структурного і характеризується прямокутними полями, колами, ромбами, вписаними одне в інше — коло вписувалось в ромб, мале коло в більше і т.д. Кожна фігура фарбувалась в інший колір.
Мозаїка. Мозаїчні візерунки та картини у Північному Причорномор’ї робились з кольорових гальок, викладених у вапняковому розчині. Кращі мозаїки відкрито в Ольвії та Херсонесі. В одному з ольвійських будинків ІІІ–ІІ ст. до н.е., поблизу Зевсового кургану, виявлено мозаїчну підлогу, викладену галькою синього, білого та світло-жовтого кольорів.
Розписна кераміка. Разом із завезеним високогатунковим посудом, прикрашеним розписом у килимовому, чорнофігурному та червонофігурному стилях, в містах і поселеннях Північного Причорномор’я виготовлялось кілька груп посуду, що прикрашався барвистим розписом, рельєфами, штампованою та різбленою орнаментацією, чорним лаком.
Торевтика.— художня обробка дорогоцінних і кольорових металів. Багато виробів північно-причорноморських торевтів визнані шедеврами світового значення.
Їжа була, переважно, скоромною. Велику роль відігравали борошняні страви — каші, юшка, хліб; овочі — салат, капуста, цибуля, часник, бобові. З молока готували сир. Рибу, споживали, ймовірно, в більший кількості ніж м’ясо.Десертом служили фрукти, виноград, горіхи, мед. Споживали, звичайно, й вино, сильно розбавляючи його водою.
Одяг колоністів мало чим відрізнявся від грецького одягу метрополії. Нижнім одягом чоловіків і жінок був хітон — вид сорочки дуже простого покрою, без рукавів, з одним або двома короткими, рідше довгими рукавами. Чоловічі хітони були короткі (до колін), жіночі закривали гомілку. Верхнім одягом був плащ-гіматій, у жінок — пеплос, великий прямокутний лоскут тканини, способи драпірування якої були різними і дуже мальовничими.
РЕЛІГІЯ В Ольвії найбільше виявлено присвят Аполлону Дельфінію, потім Гераклу, Аполлону Лікарю, Зевсу Рятівнику, Ахіллу Понтарху, Гермесу, Афродіті Понтії (покровительці мореплавання), Плутону і Корі. В Херсонеській присязі названо Зевса, Гею, Геліоса, богів і героїв Олімпійських, Діоніса, Деметру. Але з самого початку в Херсонесі домінує культ Діви Парфенос.
Кожне місто мало свого бога-покровителя, який зображувався на монетах. Найчастіше це голова божества та атрибут його образу, що склався в той чи інший історичний період.
Для служіння богам споруджували храми, вівтарі та жертовники, де здійснювались культові обряди
8 Культура стародавніх слов’ян. Давньослов’янське язичництво
Стародавні слов'яни мали тісні зв'язки з різними народами стародавнього світу та їх культурами. Сучасна наука розрізняє такі основні етапи розвитку культури стародавніх слов'ян: мізинський, трипільський і черняхівський.
стародавні слов'яни навчилися добувати вогонь, вміли користуватися ним. Вони не лише виготовляли, але й вдосконалювали знаряддя праці. Людина з печери вийшла жити в наземні будівлі, навчилася споруджувати житло. Головним заняттям було полювання. З'являються примітивні релігійні вірування, зокрема магія, фетишизм, анімізм. Разом з ними формуються елементи первісного мистецтва.
У період мезоліту тодішня людина здатна була вдосконалювати знаряддя праці, появились кам'яні сокири, молоти, долота, ножі, на берегах річок і озер. У ті часи вдосконалюються форми організації первісної племінної було виготовлено лук і стріли, приручено собаку. Розвивається рибальство, житлові споруди з'являються спільноти людей, формується матріархат, який стає основою суспільного розвитку. Виникають більш досконалі релігійні вірування, зокрема тотемізм і землеробські культи.
Для доби неоліту був характерним перехід людини від збирання і полювання до хліборобства та скотарства, вдосконалюються знаряддя праці, розвиваються гончарне мистецтво і ткацтво, появляється елементарна культура обробітку землі і сіяння зерна.
В Україні вищого рівня розвитку в добу неоліту набула трипільська культура (V—III тисячоліття до н. е.), її назва походить від села Трипілля біля Києва. Характерні особливості трипільської культури такі.
Найбільш цінним, на думку археологів, виявились знахідки біля <�с. Черняхів, де було розкопано 250 поховань. Виявилось, що в одних могильниках були поховані спалені покійники згідно зі звичаєм стародавніх слов'ян, а в інших — покійника закопували в могилі. Останній спосіб поховання, на думку деяких істориків, був запозичений у візантійських християн.
У розкопан. могильниках була знайдена кераміка, глечики, миски, кістяні гребінці, упряж, намиста та інші прикраси. У декількох городищах знайдено обвуглені рештки проса і пшениці, що вказує на високий рівень хлібороб. культури антів, в інших городищах знайдено склади озброєнь, що засвідчує високий рівень військ. Культ. антів.
Давньослов'янське язичництво.
Україна є батьківщиною однієї з найдавніших землеробських цивілізацій. У III тис. до н. є. в долинах Дністра, Бугу, Пруту з'явилися поселення трипільської культури. Саме тоді виникли дохристиянські релігійні вірування, які отримали назву язичництво (від слова "язики" — народи). Таким чином, язичництво має кількатисячолітню історію, набагато давнішу за історію християнства.
Давньослов'янське язичництво містило в собі: релігію племен і народів найдавнішої доби, яких зазвичай вважають предками слов'ян як в етнічному, так і в культурно-історичному плані; релігію східнослов'янських племен Київської Русі, що була поширена до прийняття християнства як офіційної релігії; народно-побутову релігійність, що існувала впродовж останнього тисячоліття поряд з офіційним християнством.
Характерною особливістю тогочасного язичництва були родові культи предків. Язичники обожнювали предмети й сили природи, поклонялися деревам, кущам, річкам, струмкам, озерам тощо. Родовий язичницький пантеон складався з бога Перуна — бога грому та блискавки, покровителя військового ремесла та княжої дружини. У деяких племенах головним богом був Сварог, бог неба й небесних світил, покровитель ковальства та ремесел. Не менш популярними були Дажбог — бог сонця, Велес — бог достатку й скотарства, Ярило — бог кохання та родючості.
Невід'ємним елементом язичницьких вірувань були культові об'єкти.
9.Християнство: особливості прийняття, вплив на розвиток культури України
Першою християнкою була княгиня Ольга, але й вона не наважилася запровадити християнство як офіційну, державну релігію. Цю акцію реалізував Володимир Великий. Незважаючи на те, що "Повість минулих літ" акт схрещення висвітлює в рожевих тонах, опір християнству був великий. Сумнівно, щоб в один день можна було вирішити питання, пов'язане зі зміною світогляду цілого народу, який формувався впродовж століть.
Що ж спонукало Володимира прийняти християнство? Барон Ро-зен у книзі "Император Василий Болгаробойца" (СПб., 1883) навів цікавий літопис православного грека Ях'ї, де йдеться про те, що Вард Шока збунтувався проти грецького царя, і цар Василь попросив допомоги у Володимира, який її й надав. За це Василь обіцяв видати за Володимира свою сестру, але за умови, що Володимир прийме християнство. Володимир цього ж 987 р. охрестився у присутності імператорських послів — свідків виконання договору. Була виконана з боку Володимира й угода про надання війська; бунт було припинено, Вард Фока скараний, Василю ніщо не загрожувало, проте угоди про видачу сестри виконано не було. Володимир діяв рішуче: обложивши Корсунь, він досяг своєї мети — царівна Анна стала його дружиною. У Корсуні він відкрито вінчається з Анною і як переможець та свояк грецького імператора більше не ховається з новою вірою, приймає рішення охрестити Русь, а відтак ввести її як рівну до держав європейської співдружності. Сама акція схрещення слов'ян була досить жорсткою і відбулася, як пише літописець, 988 p.; проте це не зовсім відповідає правді. Адже, за свідченням грецьких джерел, Володимир взяв Корсунь 989 р., та й після цього князь не сидів без діла. Отже, найвірогідніше, схрещення відбулося влітку 990 р.
Після схрещення Русі Володимир закладає школи, куди набирає дітей із сімей як свого оточення, так і жителів міста з наказом: державі потрібні освічені люди. Вірогідно, одночасно з освітніми школами засновувалися школи для підготовки священиків. Розпочалося зведення Успенської церкви, відомої як Десятинна — першого православного храму Київської Русі.
Із прийняттям християнства Київська Русь входить як рівна до співдружності європейських країн. Вона активно вбирає кращі культурні набутки Європи: кам'яну архітектуру, живопис, книгописання, книго-збирання, шкільництво. Створюються монастирські осередки як своєрідна концентрація інтелектуального потенціалу.
Православна церква досить гнучко розпочала свою діяльність: частково адаптувала місцеві звичаї, включила до сонму святих вихідців з Руської землі — Бориса, Гліба, Ольгу, Володимира та інших, служби відправляла слов'янською мовою, навіть ураховувалися регіональні особливості. Усе це зумовлювало поширення християнства по окраїнах Русі. Варто наголосити і на тому, що в українського духовенства був високий освітній і культурний рівень, а тому воно мало високий авторитет серед руської людності.
|