27.
Майнові права інтелектуальної власності на твір та їх обмеження.
Стаття 440. Майнові права інтелектуальної власності на твір
1. Майновими правами інтелектуальної власності на твір є:
1) право на використання твору;
2) виключне право дозволяти використання твору;
3) право перешкоджати неправомірному використанню твору, в
тому числі забороняти таке використання;
4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені
законом.
2. Майнові права на твір належать його авторові, якщо інше не
встановлено договором чи законом.
Обмеження майнових прав авторів це Стаття 444. Випадки правомірного використання твору без згоди автора
1. Твір може бути вільно, без згоди автора та інших осіб, та
безоплатно використаний будь-якою особою:
1) як цитата з правомірно опублікованого твору або як
ілюстрація у виданнях, радіо- і телепередачах, фонограмах та
відеограмах, призначених для навчання, за умови дотримання
звичаїв, зазначення джерела запозичення та імені автора, якщо воно
вказане в такому джерелі, та в обсязі, виправданому поставленою
метою;
2) для відтворення у судовому та адміністративному
провадженні в обсязі, виправданому цією метою;
3) в інших випадках, передбачених законом.
2. Особа, яка використовує твір, зобов'язана зазначити ім'я
автора твору та джерело запозичення.
28.
Особливості реалізації прав інтелектуальної власності на об’єкти, створені за трудовим договором.
Складно захистити в Україні і права на службовий твір чи твір, виконаний за трудовим договором. По-перше, змістовно не визначені чітко самі вжиті дефініції: службовий твір і твір, виконаний за трудовим договором. По-друге, не встановлено вимог щодо порядку розподілу прав між роботодавцем і працівником. Існує думка, що їх слід зобов’язати укладати цивільно-правовий договір про розпорядження майновими правами інтелектуальної власності на твір. По-третє, відсутнє правове регулювання порядку внесення змін автором за необхідності у вже створений у зв’язку з виконанням трудових обов’язків твір.
Стаття 429. Права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору
1. Особисті немайнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт. У випадках, передбачених законом, окремі особисті немайнові права інтелектуальної власності на такий об'єкт можуть належати юридичній або фізичній особі, де або у якої працює працівник.
2. Майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором.
3. Особливості здійснення майнових прав інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, можуть бути встановлені законом.
1. Коментована стаття передбачає, що твір може бути створено на підставі трудового договору. У зв'язку з виконанням трудового договору на твір повинні регулюватися питання, пов'язані з особистими немайновими та майновими правами автора і роботодавця, тобто юридичної або фізичної особи, де або в якої працює працівник. Мова йде про службовий твір, створений у зв'язку з виконанням трудового договору. Ст. 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» встановлює, що службовий твір — це твір, створений автором під час виконання службових обов'язків у відповідності зі службовим завданням або трудовим договором (контрактом) між ним і роботодавцем. Однак ці завдання не можуть виходити за межі трудової функції роботодавця, тобто за межі його службових обов'язків. Ст. 1 Закону України «Про охорону права на винаходи і корисні моделі» також передбачає визначення службового винаходу. Що стосується особистих немайнових прав інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, то вони належать працівникові, який створив цей об'єкт. ЦК також вказує, що в деяких випадках окремі особисті немайнові права інтелектуальної власності на такий об'єкт можуть належати юридичній або фізичній особі, де або в якої працює працівник. Однак ЦК чітко не встановлює випадки належності особистих немайнових прав роботодавця.
2. Що стосується майнових прав на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, то вони належать працівнику, який створив цей об'єкт, та юридичній або фізичній особі, де або в якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором. Дана норма є новою, так як раніше цивільним законодавством передбачалось, що майнові права на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належали роботодавцю. Працівник і роботодавець можуть за домовленістю сторін встановити у договорі інші умови розподілу майнових прав на визначений об'єкт. В такому випадку доля майнових прав працівника і роботодавця на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, може бути нерівною. Право слідування, хоч і відноситься до майнових прав, однак невід'ємно від особи автора (за життя автора) і тому не входить до прав, які можуть переходити до роботодавця. При використанні службового твору його автор, крім заробітної платні має право на виплату авторської винагороди, розмір якої встановлюється трудовим договором. Винагорода може бути у вигляді процентів від доходу, який був отриманий від використання об'єкта права інтелектуальної власності, у вигляді фіксованої суми або іншим способом.
3. Що стосується здійснення права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, то воно має деякі особливості. Згідно зі ст. 9 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» роботодавець може прийняти рішення про збереження службового винаходу як конфіденційної інформації на 4-річний термін. Після того, як пройшов зазначений термін, роботодавець повинен подати заявку на отримання патенту на винахід. У разі невиконання такої умови у встановлений термін, право на отримання патенту на службовий винахід переходить до винахідника або його правонаступників.
29.
+ ст. 1112цк
Особливості реалізації прав інтелектуальної власності на об’єкти, створені за замовленням.
Стаття 430. Права інтелектуальної власності на об'єкт, створений за замовленням
Особисті немайнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений за замовленням, належать творцеві цього об'єкта.
У випадках, передбачених законом, окремі особисті немайнові права інтелектуальної власності на такий об'єкт можуть належати замовникові.
Майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений за замовленням, належать творцеві цього об'єкта та замовникові спільно, якщо інше не встановлено договором.
Виходячи з поняття договору, передбаченого ст. 1112 ЦК, а саме, «за договором про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності одна сторона (творець — письменник, художник тощо) зобов'язується створити об'єкт права інтелектуальної власності відповідно до вимог другої сторони (замовника) та у встановлений строк», можна стверджувати, що сторонами цього договору є замовник (юридична або фізична особа) та творець. Ст. 421 ЦК, яка дає визначення творця, вказує, що це «автор, виконавець, винахідник тощо», тобто — фізична особа, творчою працею якої створено результат творчості. Імперативний характер ч. 2 ст. 1112 ЦК, яка говорить, що «договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності повинен визначати способи та умови використання цього об'єкта замовником», дає підстави вважати, що способи та умови використання створеного об'єкта замовником є істотними умовами цього договору, тобто, якщо ними не досягнуто згоди і не закріплено її в договорі, то такий договір вважається не укладеним. Таким чином, майнові права інтелектуальної власності належать виконавцю, тобто творцю, а замовник має право використовувати створений об'єкт за умов, передбачених у договорі. Такий висновок підкріплюється і формулюванням назви договору, яка визначена у ч. 1 ст. 1112 як «договір на створення і використання».
2. Стосовно визначення суб'єкта майнових прав інтелектуальної власності на об'єкт, створений за замовленням, має місце спеціальна норма, передбачена ч. 2 ст. 430 ЦК, яка регулює права інтелектуальної власності на зазначений об'єкт. Ця норма встановлює презумпцію, що майнові права інтелектуальної власності на такий об'єкт належать творцеві та замовникові спільно. Це правило може бути змінено договором. Отже, якщо інший розподіл не встановлено в договорі між замовником і виконавцем-творцем, то майнові права інтелектуальної власності на об'єкт належать їм спільно. Це означає, що і право на подання заявки на одержання патенту також належить їм спільно (оскільки за ч. 1 ст. 462 ЦК право інтелектуальної власності на винаходи, корисні моделі, промислові зразки засвідчується патентом). Здебільшого створення об'єкта замовляється спеціалізованим організаціям (науково-дослідним установам, вищим навчальним закладам, де здійснюється науково-дослідна діяльність, тощо). Отже, виконавцем виступає не творець, а юридична особа, у зв'язку з чим такі відносини не підпадають під регулювання ст. 1112 та ст. 430 ЦК. Так само, не можна застосовувати ці статті, якщо виконавцем виступає фізична особа — не творець (наприклад, суб'єкт підприємницької діяльності, у якого працює творець). Найбільш близьким за своїм предметом до відносин з приводу створення об'єкта не-творцем є договір на виконання науково-дослідних, дослідно-конструкторських та технологічних робіт, врегульований гл. 62 ЦК. Такі види робіт передбачають інтелектуальну творчу діяльність. Спеціальне законодавство, а саме ст.ст. 8-Ю Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», ст.ст. 7-9 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки», передбачає, що право на одержання патенту мають три категорії осіб: творець (винахідник, автор), роботодавець і правонаступник творця або роботодавця. Заявник має підпадати під одну з цих категорій. Тому слід вважати, що майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений за цивільно-правовим договором виконавцем, належать виконавцю. Якщо сторони бажають встановити інший розподіл, то вони повинні передбачити це в договорі.
30.
Цивільно правовий захист ІВ слід розуміти як сукупність заходів по відновленню порушених чи оспорюваних прав інтелектуальної власності. Такий захист можливий у юрисдикційній та неюрисдикційній формах. Перша передбачає звернення за захистом до державних інституцій, наприклад, до суду. Друга форма захисту застосовується без залучення державних інституцій, наприклад, шляхом самозахисту або за допомогою громадських організацій (приклад – творчі спілки).
Способи захисту ІВ є загальні і спеціальні. Загальні закріплені у ст. 16 ЦК. Спеціальні передбачені нормами спеціальних законів у сфері ІВ та ст. 432 ЦК.
Відповідно до ст. 432 ЦК суд у випадках і в порядку, встановлених законом, може постановити рішення, зокрема, про: 1) застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів; 2) зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права інтелектуальної власності; 3) вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених у цивільний оборот з порушенням права інтелектуальної власності; 4) вилучення з цивільного обороту матеріалів та знарядь, що використовувалися переважно для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності; 5) застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання об'єкта права інтелектуальної власності. Розмір стягнення визначається відповідно до закону з урахуванням вини особи та інших обставин, що мають істотне значення; 6) опублікування у засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рішення щодо такого порушення.
Захист є правом, а не обов’язком особи. І спосіб захисту особа вибирає самостійно відповідно до виду правопорушення.
Захист права ІВ слід розглядати як складову правової охорони ІВ. Якщо захист передбачає конкретні дії особи, то охорона більш ширше поняття. Вона змістом своїм охоплює і джерела права у сфері ІВ, як вітчизняні, так і міжнародні, і діяльність уповноважених державних органів у сфері ІВ, і захист прав суб’єктів ІВ.
В охороні інтелектуальної власності задіяні і органи прокуратури. Вони розслідували у 2001 році резонансну справу щодо піратства в Україні за зверненням США і спростували звинувачення, висунуті цією державою. У 2008 році Генеральна прокуратура за дорученням перевіряла діяльність Державного департаменту інтелектуальної власності. Здійснюючи функцію нагляду за досудовим слідством, прокуратура допомагає органам внутрішніх справ при розслідуванні злочинів правильно кваліфікувати дії, пов’язані з використанням права інтелектуальної власності на торговельні марки, адже не завжди ці дії незаконні. Прокуратура може виступати як представник держави, захищаючи права інтелектуальної власності державних установ, підприємств. Вона покликана і захищати права інтелектуальної власності соціально незахищених верств населення, дітей.
В Україні достатня нормативно-правова база для захисту прав інтелектуальної власності, але вона потребує вдосконалення і адаптації до законодавства ЄС.
Суб’єктами захисту ІВ є держава, юридичні і фізичні особи, які законно володіють правами ІВ, власники виключних прав ІВ. Першочергово серед суб’єктів слід виділити творця об’єкта ІВ. Окремими суб’єктами слід розглядати роботодавця і працівника.
Серед проблемних питань захисту увагу звернемо на такі: відсутність чітких законодавчих положень про право ІВ держави і конкретних суб’єктів його захисту, відсутність законодавчого регулювання розподілу прав між роботодавцем та працівником, недосконалість законодавства про колективне управління майновими правами авторів і виконавців, недостатня кваліфікація суддів у судах загальної юрисдикції, неоднозначність термінології у сфері ІВ, труднощі виявлення правопорушень і фіксації доказів.
Умовно ми виділяємо 4 групи об’єктів інтелектуальної власності, права на які підлягають захисту: 1 група – об’єкти авторських та суміжних прав (твори, виконання, відеограми, фонограми, передачі організацій мовлення); 2 група – об’єкти патентного права (винаходи, корисні моделі, промислові зразки); 3 група – засоби індивідуалізації товарів, робіт, послуг та їх виробників у цивільному обороті (комерційне найменування, торговельна марка, географічне зазначення); 4 група – нетрадиційні об’єкти (раціоналізаторські пропозиції, компонування інтегральної мікросхеми, сорти рослин і породи тварин, наукові відкриття, комерційна таємниця). Специфіка захисту напряму залежить від правового режиму об’єктів інтелектуальної власності.
Слід пам’ятати, що права ІВ поділяють на особисті немайнові та майнові. Серед майнових прав інтелектуальної власності окремо виділяють виключні права – право дозволяти та право забороняти використання об’єкта інтелектуальної власності.
|