|
|
Скачати 1.13 Mb.
|
| 1. Особисті немайнові права фізичної особи вперше в Україні закріплені та регулюються Цивільним кодексом [1]. Це логічне продовження закладеного у Конституції механізму реалізації і захисту прав фізичної особи. Це і данина часу, адже сьогодні, як ніколи особлива увага приділяється у всіх цивілізованих державах людині, її правам та інтересам. За законодавче закріплення прав людини велася довготривала боротьба. Сьогодні вона триває з метою подальшого законодавчого закріплення більш повного переліку і обсягів цих прав та гарантій їх здійснення. Цивільно-правове регулювання особистих немайнових прав фізичної особи має свої особливості. Особистим немайновим правам притаманні такі ознаки: відсутність економічного змісту, тісний зв’язок з фізичною особою, здатність задовольняти потреби суб’єкта, неможливість відмови від них або позбавлення цих прав, спрямованість на виявлення та розвиток особистості, специфіка об’єкта даних прав, підстав їх виникнення та припинення, неможливість звернення стягнення на об’єкт особистого права. Об’єктами особистих немайнових прав є такі блага (життя, здоров’я, честь тощо), якими не можна володіти як річчю через відсутність фізичної субстанції цих благ, і, разом з тим, припинити їх існування неможливо. Глава 20 ЦК присвячена загальним положенням про особисті немайнові права фізичної особи. У ч.4 ст. 269 ЦК записано, що особистими немайновими правами фізична особа володіє довічно. Тобто можна зробити висновок, що особисті немайнові права людини чинні до її смерті, а зі смертю припиняються. У науковій літературі справедливо критикувалася така позиція законодавця. Р. Стефанчук зауважує на полісемічності використаного у ЦК терміну “довічно”, адже зміст його може розумітися як безстроковість і як тривалість до кінця життя [2]. Відсутність економічного змісту особистих немайнових прав означає, що здійснення цих прав не передбачає майнового задоволення з боку інших осіб, що їх неможливо оцінити. Вважати, що особисті немайнові права взагалі не мають цінності (у розумінні нічого не варті) неправильно. Вони мають цінність, але її неможливо виразити у грошах чи іншому майновому еквіваленті. Іноді цінність особистих немайнових прав проявляється у поєднанні з майновими можливостями особи. Наприклад, цінність ділової репутації фізичної особи, її імені, творчої діяльності. Про певну залежність особистих немайнових прав від майнової сфери зауважують Н.С. Кузнєцова та О.В. Кохановська [3]. Вони пропонують пересвідчитись у цьому, порівнявши можливості реалізації прав матеріально забезпеченою особою і особою, яка таких можливостей не має. Особисті немайнові права фізичної особи вважаються невідчужуваними. Й.О. Покровський на початку XX ст. писав: “Если всякое субъективное право обеспечивает личность от произвола властей, то идея “неотъемлемых прав” направляется против государства как такового. Самоутверждение личности достигает здесь в юридическом отношении своего кульминационного пункта“ [4]. Він же прогнозував, що новий розвиток правосвідомості рухатиметься в напрямку визнання прав фізичної особи, навіть конкретної людської особистості, а право зобов’язане буде взяти всі порушувані нематеріальні інтереси під свій захист. Особисті немайнові права фізичної особи мають абсолютний характер, на відміну від майнових, що в більшості відносні. Тобто певному носієві абсолютного права кореспондує обов’язок невизначеної кількості осіб поважати це право і не порушувати його. Особисті немайнові права згідно ст. 269 ЦК належать кожній особі від народження або за законом. Від них не можна відмовитися, їх не можна позбавити. Обмеження в правах людини передбачені Конституцією України у виняткових випадках [5]. Обмеження можуть передбачатися і законами України або встановлюватись судом. Наприклад, ст. 281 ЦК дозволяє стерилізацію недієздатної фізичної особи за наявності медичних показань та за згодою її опікуна. Ст. 285 ЦК передбачає обмеження права хворого на отримання від медичних працівників повної інформації про стан здоров’я, якщо це може погіршити стан його здоров’я або зашкодити процесові лікування. Обмеження у праві на зміну імені передбачені у ст. 295 ЦК. При затриманні злочинця можливе застосування зброї до нього, що можна було б розглядати як порушення права на життя, здоров’я, особисту недоторканність особи. Але таке обмеження особистих немайнових прав щодо особи, яка вчинила злочин, передбачено законом. Обмеження особистих немайнових прав випливають і з статусу особи, яка знаходиться під арештом, чи особи, яка засуджена і позбавлена волі. Вони встановлені КК України [6], КПК України [7], Кримінально-виконавчим кодексом [8] Р.Б. Шишкою звернув увагу на обмеження судом права на творчість фізичної особи. Якщо композитор вночі пише музику, то він має подбати про хорошу звукоізоляцію, інакше пріоритет буде надано правам сусідів на відпочинок [9]. Слід зауважити, що немайнові блага фізичної особи такі як ім’я, інформація особистого характеру, особисті папери, кореспонденція, її зображення можуть використовуватись третіми особами лише за наявності згоди фізичної особи або інших осіб, управнених надавати дозвіл (батьків, родичів, спадкоємців). Згідно ст. 271 ЦК зміст особистого немайнового права становить можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя. У теорії цивільного права зміст будь-якого суб’єктивного права вважається сукупністю правомочностей: на дії управненого суб’єкта, на вимоги до зобов’язаного суб’єкта, на захист права. Це стосується і особистих немайнових прав фізичної особи. У науковій літературі зустрічаються різні визначення особистого немайнового права. Іноді його визначають як невіддільне від особи благо Більшість науковців стверджує, що це суб’єктивне право, яке виникає з приводу нематеріальних благ чи результатів інтелектуальної діяльності. Сучасні дослідники також підкреслюють позитивний характер особистих немайнових прав. Зміст кожного конкретного особистого немайнового права в ЦК України чи інших законах повно і вичерпно не розкривається, адже це і не можливо, оскільки призвело б до обмеження прав. Тому законодавчо закріплені лише ті правомочності суб’єкта, які найбільше потребують захисту, виходячи із сучасного етапу розвитку даних правовідносин. Зважаючи на те, що зміст конкретних особистих немайнових прав чітко не визначений, а самі права тісно пов’язані між собою, виникає проблема розмежування змісту найбільш пов’язаних прав, що негативно впливає і на їх захист. Наприклад, право на охорону здоров’я пересікається змістовно із правом на медичну допомогу, правом на інформацію, правом на безпечне для життя і здоров’я довкілля. Як правило, фізична особа самостійно здійснює особисті немайнові права. Батьки (усиновлювачі), опікуни, піклувальники здійснюють як законні представники особисті немайнові права малолітніх, неповнолітніх, недієздатних. В інтересах повнолітніх фізичних осіб, які за віком або станом здоров’я не можуть самостійно здійснювати свої особисті немайнові права, їхні права здійснюють батьки (усиновлювачі), опікуни, піклувальники (ст. 272 ЦК). 2. + ч. 2 ст. 16 цк Для захисту особистих немайнових прав фізичної особи не застосовується строк позовної давності, але певні винятки з цього правила встановлені законом. Так, спростування недостовірної інформації про особу (у разі порушення особистих немайнових прав поширенням такої інформації) можливе у межах річного строку позовної давності. Строк трирічної позовної давності встановлено для захисту особистих немайнових прав, якщо вони порушені внаслідок завдання шкоди через дефекти продукції [10] Вважається, що після смерті фізичної особи окремі її особисті немайнові права захищаються (охороняються) спадкоємцями, хоча законодавчо це не закріплено (наприклад, право на ім’я, право на спростування недостовірної інформації, право на недоторканність ділової репутації, право на повагу до гідності та честі). Але чи може існувати право без суб’єкта? Якщо є право – має бути його носій. На це звернув увагу Р.Б.Шишка, пропонуючи ввести у законодавство поняття фантомних прав, яке б допомогло вирішити вказану правову проблему [9]. Р. Стефанчук пропонує назвати ці права “посттанативними” (від лат. “post” - після та “thanatos” - смерть) [2]. Фантомні чи “посттанативні” права існують самостійно, без їх суб’єкта. Спадкоємці ж набувають права захищати ці права за законом і розглядаються Р.Б. Шишкою як треті особи з правом вимоги. Питання існування особистого немайнового права без суб’єкта особливо значиме по відношенню до особистих немайнових прав інтелектуальної власності і воно залишається дискусійним. “Узаконенная возможность осуществления и защиты неимущественных прав после смерти их обладателя третьими лицами приводит к мысли о существовании некоторых нематериальных благ в отрыве от личности после смерти человека в усечённом объёме (составе)”, - таку думку висловила М.М. Малеїна [11]. І ця думка підтверджує спірність позиції про невідчужуваність особистих немайнових прав та про неможливість їх реалізації після смерті фізичної особи. У сучасних наукових дослідженнях поступово утверджується позиція про необхідність розмежування особистих немайнових та немайнових прав фізичної особи. До останніх пропонується віднести права немайнового характеру, які можуть відчужуватися. Зокрема, такими правами вважають право на недоторканність твору, право на подання заявки для реєстрації винаходу, право на отримання патенту тощо[12]. Так, окремі немайнові права інтелектуальної власності на твір згідно болгарського закону про авторське право і суміжні права можуть відчужуватися за письмовою згодою автора, наприклад, право на недоторканність твору. Щодо захисту особистих немайнових прав фізичної особи, то слід зауважити, що цей захист згідно Конституції України і Закону України „Про прокуратуру” [13] здійснюється і через представництво прокуратурою у суді інтересів неповнолітніх, недієздатних, обмежено дієздатних, безвісно відсутніх, непрацездатних осіб та інших громадян, які через фізичний чи матеріальний стан або з інших поважних причин не можуть самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження. Прокуратура також здійснює згідно перехідних положень Конституції нагляд за додержанням і виконанням законів, внаслідок чого виявляє порушення особистих немайнових прав фізичних осіб, реагує на ці порушення, вживає заходи щодо їх припинення та запобігання їх вчиненню, притягнення до відповідальності. Для захисту особистих немайнових прав у судовому порядку застосовуються загальні і спеціальні способи захисту. Найбільш доцільними із загальних способів захисту цивільних прав згідно ст. 16 ЦК є: визнання права, припинення дії, яка порушує право, відшкодування моральної шкоди та майнової шкоди. Ефективними спеціальними способами захисту особистих немайнових прав є: спростування недостовірної інформації (наприклад, у випадку поширення помилкової інформації про інфікування особи вірусом СНІДу), поновлення порушеного особистого немайнового права (н-д, реабілітація осіб, до яких були застосовані політичні репресії), заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права. У разі порушення особистих немайнових прав фізична особа також може звернутись із скаргою до відповідного органу державної влади, який зобов’язаний застосувати заходи для поновлення порушених прав у межах його компетенції. Наприклад, якщо лікарі не допускають до пацієнта членів його сім’ї чи нотаріуса, адвоката, пацієнт вправі оскаржити їхні незаконні дії до місцевого управління охорони здоров’я. Посилена увага захисту особистих немайнових прав пояснюється новими видами правопорушень, породженими технічними досягненнями суспільства та відступами від норм моралі. На телеекранах переважно демонструються фільми жахів, що пробуджують грубі інстинкти у людини, виховують зло і жорстокість у дітей. На мобільні телефони школярі фотографують сцени побиття, іноді катування своїх однокласників. У мережу Інтернет розміщуються спотворені або і змонтовані фото, інформація з метою зганьбити фізичну особу. У США досить поширені випадки доведення дітей до самогубства або тривалих депресій за допомогою інтернет-спілкування. Тому ця держава розробила програми захисту дітей, які постраждали через інтернет-спілкування, що передбачають, перш за все, правові і психологічні заходи. В Україні практика такого захисту лише в зародковому стані. В основному він технічний (блокується доступ до певних сайтів, обмежується обсяг інтернет-ресурсів, здійснюється провайдерами контроль за інформацією на сайтах) і має попереджувальне значення. 3. У ЦК особисті немайнові права фізичної особи згруповані за змістом у двох главах – 21 та 22. У главі 21 приділена увага правам, що забезпечують природне існування фізичної особи. Це перш за все право на життя, право на охорону здоров’я, право на медичну допомогу. Вони є природними правами, що належать особі від народження. В Україні фізична особа не може бути позбавлена життя, навіть і за її бажанням. З метою охорони та збереження життя людини у ЦК та спеціальних законах передбачено ряд заходів, зокрема, щодо проведення дослідів над фізичною особою (потрібна тільки особиста згода самої повнолітньої особи), стерилізації, переривання вагітності, штучного запліднення та перенесення зародка в організм жінки. З 1 січня 2007 року Україна перейшла на нові стандарти Всесвітньої організації охорони здоров’я, за якими дитина реєструється не з 28-го, а з 22-го тижня вагітності, отже аборти з 22 тижня вагітності без поважних причин заборонено. Перелік цих поважних причин встановлює Кабінет Міністрів України. У ст. 50 Основ законодавства про охорону здоров’я закріплено право на штучне переривання вагітності за бажанням жінки у акредитованих закладах охорони здоров'я при вагітності строком не більше 12 тижнів [14]. Із правом на життя пов’язане право на охорону здоров’я (ст. 283 ЦК). Проте чіткого визначення права на охорону здоров’я законодавець не надає. Можна запропонувати розуміти це право як гарантовану законом та забезпечувану державою можливість фізичної особи використати необхідні для збереження здоров’я та його покращення засоби і заходи. В Україні функціонує система органів охорони здоров’я, що покликані виконувати низку завдань у цій сфері, зокрема, реалізувати державні програми з охорони здоров’я, організовувати за державний кошт оздоровлення дітей-сиріт, дітей-інвалідів, здійснювати профілактику СНІДу, туберкульозу, проводити вакцинацію дітей тощо. На жаль, можливості реалізації права на охорону здоров’я в Україні обмежуються. Так, профілактичні заходи не фінансуються повною мірою, не контролюється на рівні європейських стандартів якість їжі (не зазначається на продуктах джерело чи місце походження сировини, вказівки на відсутність ГМО зачасту не відповідають дійсності), періодично повторюються ситуації щеплення школярів неякісними вакцинами, на ринку велика кількість підроблених лікарських засобів і таких, що не є лікарськими. Основами законодавства України про охорону здоров’я дозволено медичну діяльність у галузі народної і нетрадиційної медицини, але заборонено масове цілительство. Наказ МОЗ України № 195 від 10.08.2001 р. передбачає надання спеціального дозволу для цієї діяльності. Зайняття народною і нетрадиційною медициною дозволяється особам без спеціальної медичної освіти, котрі зареєстровані як підприємці, на основі вивчення досвіду їх роботи та результативності. Угоди зі знахарями і цілителями мають ризиковий характер. Судова практика відноситься до них як до правочинів, що порушують суспільний порядок, тобто недійсних [15]. Але такий підхід не відповідає реаліям часу. Адже у разі завдання шкоди пацієнту її необхідно відшкодовувати, а не застосовувати реституцію, яка є наслідком недійсності правочину. Тому доцільно було б передбачити у ч.1 ст. 228 ЦК спеціальний наслідок – відшкодування шкоди, завданої життю чи здоров’ю сторони у результаті виконання, здійсненого другою стороною за недійсним правочином. Право на медичну допомогу гарантується Конституцією України. Але його реалізація у ряді випадків проблематична. Зокрема, приклад про Настю Овчар – дівчинку з простої української сім’ї, яка з пожежі винесла свою сестру і отримала опіки, майже не сумісні з життям, став свідченням нерозпорядливості КМУ, зволікання з наданням медичної допомоги, якої не може забезпечити своєму громадянину Україна, відсутності відповідних коштів у держбюджеті. А такі кошти мають бути закладені у бюджет, оскільки в Основах законодавства про охорону здоров’я на державу покладено обов’язок забезпечити лікування людини в інших державах, де відповідне лікування здійснюється, якщо в Україні таке лікування ще не практикується. Настя Овчар за кошти підприємця була вивезена на лікування до США, де їй врятували життя, здійснивши ряд складних операцій по трансплантації шкіри. Здійснення права на медичну допомогу у ряді випадків унеможливлюється відсутністю коштів у фізичної особи на відповідні медикаменти або на оплату хірургічних дій. Медичні послуги зачасту надаються неякісно. Проблема і в тім, що вони стають платними. Доступності і певного підвищення якості медичних послуг можна було б досягнути шляхом введення обов’язкового медичного страхування, правова модель якого в Україні ще не обрана. Згідно оприлюдненої Всесвітньою організацією охорони здоров’я статистики через лікарські помилки щодня в Україні помирає 6-7 хворих і втричі більше стає інвалідами [16] Серед причин вказано: слабку підготовку фахівців, призначення неправильних ліків, недостатнє фінансування. Прикладами лікарських помилок є встановлення неправильного діагнозу медичними працівниками Дніпропетровської міської лікарні № 6 (несвоєчасно діагностували рак і навіть ампутували ногу людині), внаслідок чого пацієнт помер. Прокуратура порушила кримінальну справу [17]. Через помилку або непрофесійність лікарів швидкої допомоги у березні 2009 року від вірусної пневмонії померла 19–літня студентка Кам’янець-Подільського національного університету. Лікарі на перший виклик приїхали і застосували жарознижуючі препарати, як при грипі. А на другий виклик вирішили не їхати [18]. Залишаються проблемними питання щодо відповідальності конкретного лікаря чи медичного закладу за лікарську помилку, за розголошення інформації про стан здоров’я. Відсутня законодавча база для надання медичної допомоги і медичних послуг в цілому на договірних засадах, тобто через укладення відповідних договорів між пацієнтом і медичним закладом чи приватним лікарем. Врегулювання процедури укладення договорів у медичній сфері, їх істотних умов, відповідальності сторін є нагальною потребою сьогодення. Згідно Основ законодавства про охорону здоров’я в Україні надаються такі види медичної допомоги: екстрена, первинна, вторинна, третинна, паліативна. Проте чинне законодавство не закріплює прав пацієнтів, а тому вони ігноруються медичними працівниками. Не встановлено і чітких вимог до медичної документації та її видів. В Україні донині відсутні єдині стандарти лікування. Як випливає із ст.284 ЦК повнолітня дієздатна фізична особа має право відмовитися від лікування. Але нічого не сказано про надання такого права малолітнім і неповнолітнім – їхня згода лише є необхідною у разі надання медичної допомоги. Але чим медична допомога відрізняється від лікування? Видається, що ст. 284 вимагає уточнення, конкретизації. Проблемними на практиці є випадки надання фізичній особі психіатричної допомоги. Проблеми виникають вже з того, що хвороба людини приховується оточуючими – батьками, опікунами (піклувальниками), співробітниками, а через це порушуються права психічно хворих, ними (хворими) вчиняються порушення, ускладнюється перебіг їх хвороби без лікування. Згідно ст.9 Основ охорони здоров’я на підставах і в порядку, передбачених законами України, громадяни можуть бути визнані тимчасово або постійно не придатними за станом здоров'я до професійної або іншої діяльності, пов'язаної з підвищеною небезпекою для оточуючих, а також з виконанням певних державних функцій. Застосування примусових заходів медичного характеру щодо осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння, обмеження прав інших громадян у вигляді примусового медичного огляду або примусової госпіталізації, а також у зв'язку з проведенням карантинних заходів допускається тільки на підставах і в порядку, передбачених законами України. Рішення про обмеження прав громадян, пов'язані із станом їх здоров'я, можуть бути оскаржені в судовому порядку. У ст. 31 Основ охорони здоров’я закріплена вимога щодо обов’язкових профілактичних медичних оглядів неповнолітніх, вагітних жінок, працівників підприємств, установ і організацій з шкідливими і небезпечними умовами праці, військовослужбовців та осіб, професійна чи інша діяльність яких пов'язана з обслуговуванням населення або підвищеною небезпекою для оточуючих. Власники та керівники юридичних осіб несуть відповідальність за своєчасність проходження своїми працівниками обов'язкових медичних оглядів та за шкідливі наслідки для здоров'я населення, спричинені допуском до роботи осіб, які не пройшли обов'язкового медичного огляду. Перелік категорій населення, які повинні проходити обов'язкові медичні огляди, періодичність, джерела фінансування та порядок цих оглядів визначаються Кабінетом Міністрів України. Реалізація права на медичну допомогу полягає у можливості обрати лікаря та методи лікування, отримати необхідне лікування або відмовитись від нього, отримати інформацію про стан здоров’я, відповідні консультації. Захист права на медичну допомогу завжди ускладнений, тому що первинний суб’єкт захисту – хворий перебуває у такому стані, що він не може здійснювати захист, а потребує лікування. Отже, захищати права можуть і його близькі або родичі, хоча закон цього прямо не передбачає. Але якщо фізична особа у безпорадному стані, хтось має приймати рішення і про її подальше лікування чи про його припинення у певних випадках. Якщо мала місце лікарська помилка, ефективність захисту залежатиме від наявності доказів, що свідчать про помилку (документація, рецептура ліків, схема лікування, препарати, що застосовувались тощо). Тому важливо, щоб слідчим вчасно було зроблено виїмку медичної документації, доки її не знищили або не переписали. Необхідним є і своєчасне проведення медичної експертизи. Порушення прав пацієнта поширенням інформації про його діагноз може призвести до спричинення моральної та майнової шкоди, а отже вона буде відшкодовуватись особою, яка допустила розголошення такої інформації, або медичним закладом. 4. |
| КНИГА ПЕРША ЗАГАЛЬНI ПОЛОЖЕННЯ Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності,... |
N 435-IV, 16. 01. 2003, Кодекс України, Верховна Рада України Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності,... |
| Книга друга «Особисті немайнові права фі зичної особи» ПОСПОЛІТАК Володимир Володимирович (МІМ) ХАНИК-ПОСПОЛІТАК Роксолана Юріївна (НаУКМА) |
Характеристика цивільного законодавства України. Цивільне право є... Предметом цивільного права є майнові правовідносини, обумовлені товарно-грошовими формами та особисті немайнові правовідносини. Методом... |
| ВИРОБНИЧОГО КООПЕРАТИВУ З моменту реєстрації цього Статуту в порядку, передбаченому законодавством, кооператив набуває прав юридичної особи, має самостійний... |
ЗАЯВА приймаючої сторони фізичної особи про продовження терміну перебування... Обґрунтовані підстави для подальшого перебування іноземця чи особи без громадянства на території України |
| Загальна характеристика права власності в Україні Право власності в Україні регулюється Конституцією України, Законом України “Про власність”, від 7 жовтня 1991р., Цивільним кодексом... |
«Народ України є єдиним джерелом державної влади в Україні» В умовах реальної демократії усі громадяни рівні перед законом і мають однакові права та доступ до влади, а гарантією свободи є легітимні... |
| «Народ України є єдиним джерелом державної влади в Україні» В умовах реальної демократії усі громадяни рівні перед законом і мають однакові права та доступ до влади, а гарантією свободи є легітимні... |
За Законом України Конституції України, Цивільним кодексом України, Законами України "Про інформацію", "Про друковані засоби масової інформації (пресу)... |