|
|
Скачати 1.13 Mb.
|
|
. Правочин, вчинений внаслідок важкої обставини Цивільний кодекс УРСР 1922 р. у статті 33 передбачав визнання недійсним правочину, невигідного для особи, який вона вчинила внаслідок крайньої нужденності. Крайня нужденність означала відсутність житла, продуктів харчування. Другою ознакою такого правочину вважалася його явна невигідність (Ф. Вольфсон. Учебник гражданского права.- М., 1930.- С. 104; Советское гражданское право/Отв. ред. В. А. Рясенцев-М., 1955.—Ч. 1.-С. 89.) Такий правочин одержав назву «кабального». Мова йшла, головним чином, про договір купівлі-продажу житлового будинку. Практика застосування статті 33 ЦК виробила правила, які не втратили свого значення і сьогодні:
3) при вирішенні питання про кабальність договору щодо будинку слід вияснити, чи є договір купівлі-продажу крайньо невигідним, чи був він укладений під впливом крайньої нужденності і чи була ця крайня нужденність використана покупцем. ( Гражданский кодекс УССР. Практический комментарий. Состав. И. И. Курицкий и А. А. Гиммельфарб - X., 1928.- С. 34.) Цивільний кодекс 1963 р. у статті 57 дещо згладив об'єктивну сторону моделі такого правочину, замінивши термін «крайня нужденність» на «збіг важких обставин», але не змінив фактично її змісту (Див.: Бюлетень законодавства та юридичної практики України.- Практика судів України в цивільних справах, 1995.- № 2- С. 32). Пленум Верховного Суду УРСР у Постанові від 28 квітня 1978 р. «Про судову практику у справах про визнання угод недійсними» визначив збіг важких обставин як: «такий матеріальний стан або особистий стан громадянина чи його близьких, який примусив його укласти угоду на невигідних для нього умовах». Законодавчий термін «збіг важких обставин» не трактувався буквально як одночасна наявність кількох важких обставин. Достатньо було й однієї. «Важкі обставини» для громадянина пов'язувалися зі смертю члена сім'ї, важкою хворобою, відсутністю засобів для існування тощо. Але, як і раніше, Цивільний кодекс 1963 р. прив'язував збіг цих обставин лише до громадянина. Тому юридична особа не мала права оспорювати договір за цією підставою. Спрацювувала, певно, ідеологічна установка, адже за радянських часів навіть припустити не можна було, щоб юридична особа, яка трактувалася не інакше як «соціалістична організація», потрапила у зону «збігу важких обставин». Рівний правовий підхід до всіх суб'єктів цивільних правовідносин обумовив зречення від такого привілеєвого становища фізичної особи, відповідно, право на оспорення правочину, за статтею 233 ЦК України, має кожний учасник цивільних відносин. Для юридичної особи важкими обставинами можуть бути загроза банкрутства, загроза втрати майна тощо. (Є. Годеме наводить цікавий приклад: у зв'язку з тим, що корабель сів на мілину, а це загрожувало йому загибеллю, капітан, побачивши буксирне судно, звернувся до його капітана з проханням відбуксирувати судно в порт. Після довгих переговорів була визначена плата - 18 000 франків. Згодом суд зменшив цю суму до 4000 франків, оскільки до укладення договору з такою ціною спонукала капітана корабля важка обставина. Див.: Евгений Годэмэ. Цит. праця.- С. 77.) У важкі обставини може потрапити і держава. «Важка обставина» - оцінювана категорія і має визначатися судом з урахуванням усіх обставин справи. Дуже часто важкий майновий або особистий стан особи є результатом іншої важкої обставини. Тому вся ця сукупність причин і наслідків має бути у полі зору суду при розгляді справи про визнання правочину недійсним. Важка обставина породжує мотив вчинення правочину, який може полягати у придбанні певного майна чи отриманні послуги за непомірну плату або, навпаки, у продажу майна за безцінь, у роздаруванні майна тощо. Потерпілому, який оскаржує договір, належить довести, що, за відсутності важких обставин, він договору б не уклав взагалі або не уклав би його на зазначених умовах. Визнання правочину недійсним не може пов'язуватися з тим, хто був ініціатором його укладення, як і з тим, чи усвідомлював, скажімо, покупець ту користь, яку він матиме від нього. У сина С. було виявлено туберкульоз нирок. Для оплати операції за кордоном виникла потреба у великих коштах, яких у С. не було. Для порятунку дитини С. уклала з банком кредитний договір, з виплатою 35% річних за користування коштами, із заставою двокімнатної квартири. Дуже дешево були продані нею картини, меблі, вироби із дорогоцінних металів. Чи матиме згодом С. право оспорити дійсність цих договорів або лише умови про плату (ціну)? 35% річних - такою на час укладення договору була плата за користування кредитом для всіх позичальників. Договір банківського кредиту - публічний договір, а це значить, що всі клієнти повинні бути в рівних умовах. Та поряд з цим слід взяти до уваги інші аргументи: в суспільстві мають існувати механізми підтримки, допомоги, захисту слабшої сторони. До створення державної системи такої допомоги повинні бути задіяні усі інші можливі механізми. Серед них - застосування статті 233 ЦК і щодо наведених вище ситуацій. Модель правочину, вчиненого внаслідок важкої обставини, така: 1) наявність важкої обставини;
Економічна криза, у якій опинилася Україна, може призвести до різкого збільшення числа таких договорів, а згодом - до появи у судах спорів про визнання їх недійсними. Визнання договору недійсним не може пов'язуватися з тим, чи усвідомлював, скажімо, покупець ту користь, яку він матиме від нього. Можливість визнання недійсними усього договору або лише окремих його умов з названих вище підстав має використовуватись судами дуже обережно, щоб не створити загрози стабільності цивільного обороту. 18. Фіктивний правочин Стаття 58 ЦК 1963 р. передбачала недійсність «мнимої» угоди, тобто такої, що «укладена лише про людське око». Слово «мнима» - калька з російської мови. В українській правничій лексиці віддавна для аналогічних ситуацій використовується термін «фіктивний» (Від лат. fiсtіо - вигадка, щось неіснуюче, те, що видається за дійсне з певною метою). Хоча і він має іншомовне походження, але уже вживається у законодавстві України («фіктивний шлюб», «фіктивне усиновлення», «фіктивна податкова накладна»), тому і стосовно правочинів має використовуватися цей уніфікований термін. За статтею 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, що обумовлені цим правочином. У фіктивному правочині сторони лише формально фіксують виникнення чи припинення певних прав і обов'язків. Насправді ж вони не бажають настання жодних правових наслідків. Тому відповідні зміни в обсязі їх прав та обов'язків настають лише на папері. Укладення фіктивного договору завжди відбувається з певною метою, умисно. Частота вчинення фіктивних правочинів у недалекому минулому була значною і викликалася, зазвичай, відповідними законодавчими заборонами, які громадяни навчилися майстерно обходити. Так, за статтею 101 ЦК 1963 р., громадянин міг бути власником лише одного жилого будинку. Той, у кого з'являвся другий будинок, мусив протягом року відчужити один з них під страхом примусового продажу. Якщо ж не було покупців, будинок безоплатно переходив у власність держави. Прагнення залишитися власником обох будинків задовольнялося за допомогою укладення фіктивного договору дарування чи купівлі-продажу. В іншій ситуації, за допомогою фіктивного договору купівлі-продажу особі, яка передбачала можливість порушення проти неї кримінальної справи, вдавалося, у разі засудження, уникнути можливої конфіскації майна як додаткового кримінального покарання за вчинення злочину. С. С. та Л. С. одружилися у 1982 р. У 1989 р. вони купили квартиру, у якій до цього спільно проживали. У 2000 р. С. С. помер. У зв'язку з виникненням спору про поділ спадщини О. С. - дочка спадкодавця, пред'явила суду договір, за яким вона (за письмовою згодою свого чоловіка) подарувала батькові 10 тис. крб, саме на таку суму була оцінена квартира. Про цей договір Л. С. не знала. На момент нотаріального посвідчення цього договору С. С. мав вклади на банківських рахунках у 300 тис. крб. У нотаріальній справі є заява О. С, у якій вона зазначає, що дарує батькові гроші для придбання квартири. Суд, взявши до уваги цей договір, а також заяву О. С, не визнав квартиру спільною сумісною власністю, оскільки вона була куплена, як зазначено у рішенні, за особисті кошти С. С, і поділив її між трьома спадкоємцями за законом. Фіктивність цього договору очевидна. Маємо реально змову дочки та батька з метою обмеження у майбутньому майнових прав його другої дружини, хоча відносини між подружжям були ззовні нормальними. Про фіктивність цього договору свідчить і та обставина, що С. С. купив квартири (зі згоди Л. С.) не лише для своїх дітей, а й для внуків, отже, фінансової допомоги не потребував. Суд не спростував презумпції, закладеної у статті 22 Кодексу про шлюб та сім'ю, за якою майно, нажите у шлюбі, є спільною власністю подружжя. Суд не мав доказів того, що квартира куплена саме за подаровані гроші. Та, зрештою, і не міг їх мати, бо гроші як речі з родовими ознаками можна легко змішати з грішми іншого правового походження. Цей договір може бути прикладом не лише фіктивності, а й „шикани”, тобто договору на зло іншому. Фіктивні договори за радянських часів укладалися між юридичними особами для приховання невиконання планових завдань. У сучасний період механізм фіктивного договору використовується для створення фіктивних господарських товариств, для отримання з бюджету незаконних платежів (повернення ПДВ). Тягар доказу фіктивності правочину лежить на позивачеві. Чи можна вважати договір фіктивним тому, що він був підписаний сторонами після його виконання? На підставі листа металургійного комбінату акціонерне товариство уклало договір з гірничо-збагачувальним комбінатом про поставку рудного концентрату цьому заводу, тобто, на користь третьої особи. І лише згодом, коли цей концентрат було одержано комбінатом, між ним і акціонерним товариством було оформлено договір поставки. У зв'язку з виникненням спору щодо оплати за поставлену продукцію арбітражний суд визнав цей договір недійсним, зазначивши у рішенні, що сторони уклали договір після фактичної поставки, а тому не мали наміру його виконувати, і відмовив у позові. Таке обгрунтування є помилковим: у зв'язку з тим, що АТ прийняло замовлення до виконання, цього достатньо для висновку про виникнення між комбінатом та АТ цивільних правовідносин. Звідси випливає висновок: якщо сторони уклали, наприклад, договір усно, виконали його, а потім забажали документально оформити свої договірні відносини, то слід говорити не про новий договір як юридичний факт, а лише про договір як паперовий документ, який має забезпечити більшою доказовою силою той договір, що уже був укладений і виконаний. Чи потрібен для кваліфікації договору фіктивним умисел обох сторін? Фіктивний договір - особливий вид правопорушення, з притаманними лише йому рисами. Якщо одна із сторін не мала права на укладення договору і приховала це від другої сторони, то маємо обман щодо суб'єкта. Такий висновок слід зробити і тоді, коли друга сторона (юридична особа) була створена з порушенням вимог закону. Якщо особа не мала наміру виконати договір, про що друга сторона також не знала, то і у цій ситуації слід говорити про обман, а не про фіктивний договір. Такий висновок безпосередньо випливає із образної характеристики фіктивного договору як укладеного про людське око, тобто з умислом обох сторін. Модель фіктивного правочину така: 1) сторони не бажають настання правових наслідків, обумовлених договором;
14. Удаваний правочин Відповідно до статті 235 ЦК України, удаваним є правочин, вчинений з метою приховання іншого правочину, який сторони насправді вчинили. Спільною ознакою фіктивного та удаваного правочинів є те, що розбіжність між волею та її зовнішнім виявом стає наслідком усвідомлених дій її учасників. Різниця - у тому, що при удаваному правочині права та обов'язки все ж настають, але не ті, що випливають із тексту договору. Найчастіше удаваним був договір дарування, яким прикривався договір купівлі-продажу. Робилося це, здебільшого, для перешкоди у здійсненні іншим співвласником права першого покупця, а також для приховання справжніх доходів від забороненої діяльності. Щоб не виникло підозри, що особа, яка одержувала невелику зарплату, має інші значні доходи, фактичний договір купівлі-продажу будинку чи автомобіля прикривався договором дарування. Протягом тривалого періоду посвідченням довіреності прикривається договір оренди транспортного засобу чи навіть його відчуження. У даний період удавані правочини перенеслися у сферу підприємницької діяльності (Н. Хатню. Юридична природа фіктивних та удаваних право чинів. - Право України, 2004, № 4.- С. 41). Поняття удаваного правочину, яке подане у статті 235 ЦК, розраховане на класичний прояв: обидві сторони свідомо, задля якоїсь користі документально оформляють один правочин, але реально між ними встановлюються якісно інші правовідносини. Але життя часто виходить за межі таких чітких законодавчих конструкцій. Визнання правочину удаваним не завжди ґрунтується на намірі одержати певне матеріальне благо. Удаваність може стосуватися не лише юридичної природи правочину. Г. був головою сільської релігійної громади. Для забезпечення діяльності священника на зібрані кошти було куплено автомобіль. У Т. покупцем у договорі значився Г., саме він і був зареєстрований як власник автомобіля. Г. одночасно був водієм автомобіля. Та після того, як відносини між Г. та релігійною громадою зіпсувалися, Г. продав автомобіль М. Громада звернулася до суду з позовом про визнання за нею права власності на автомобіль і про визнання недійсним договору купівлі-продажу між Г. та М. При розгляді спору судом основна увага була звернена на справжні наміри сторін: Т. продавець автомобіля знав, що насправді автомобіль у нього купує не Г., а релігійна громада. Отже, релігійній громаді належало б подати позов про визнання договору купівлі-продажу автомобіля удаваним щодо особи набувача. В результаті набувачем автомобіля і його власником має вважатися релігійна громада. Щодо М., то він є добросовісним набувачем, якщо, звичайно, не знав про дійсні обставини справи. Тому не може йти мова про визнання недійсним договору між ним та Г. Релігійна громада матиме право вимагати від Г. відшкодування вартості автомобіля. Аналізуючи подібну ситуацію, Верховний Суд України дав їй іншу інтерпретацію: «договір у частині, що стосується покупця, є мнимою угодою, дійсним покупцем є особа, для якої за її кошти річ була куплена» (Див.: Застосування судами цивільного та цивільного процесуального законодавства/За заг. ред. П. І. Шевчука-К., 2002.- С. 30). Така правова позиція є спірною. Хоча на кінцевий результат вона не впливає, видається, що ж все ж було більше підстав для визнання частини такого договору (щодо особи) удаваною. С. Т. звернувся до суду з позовом про визнання квартири спільною сумісною власністю. При розгляді спору було встановлено таке: напередодні весілля до нотаріуса для посвідчення договору купівлі-продажу з'явився С. Т. та його батько М. Т., А. В. та її батько К. В., продавець Р. Зі слів продавця Р., гроші за квартиру їй виплатили порівну М. Т. та К. В. Проте покупцем квартири була записана у договорі лише А. В. Невдовзі шлюб було розірвано, що і стало приводом до позову. У цій ситуації можна б зробити висновок про удаваність частини договору купівлі-продажу щодо особи набувача. Механізм удаваного договору в останній час почав використовуватися у підприємницькій діяльності як засіб ухилення від сплати податків. Модель удаваного правочину така: 1) сторони усвідомлюють, що реально мають настати для них обох або лише однієї із сторін інші правові наслідки, а не ті, що передбачені договором;
19. Особливості застосування позовної давності. «багато, але що поробиш»- цитата |
| КНИГА ПЕРША ЗАГАЛЬНI ПОЛОЖЕННЯ Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності,... |
N 435-IV, 16. 01. 2003, Кодекс України, Верховна Рада України Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності,... |
| Книга друга «Особисті немайнові права фі зичної особи» ПОСПОЛІТАК Володимир Володимирович (МІМ) ХАНИК-ПОСПОЛІТАК Роксолана Юріївна (НаУКМА) |
Характеристика цивільного законодавства України. Цивільне право є... Предметом цивільного права є майнові правовідносини, обумовлені товарно-грошовими формами та особисті немайнові правовідносини. Методом... |
| ВИРОБНИЧОГО КООПЕРАТИВУ З моменту реєстрації цього Статуту в порядку, передбаченому законодавством, кооператив набуває прав юридичної особи, має самостійний... |
ЗАЯВА приймаючої сторони фізичної особи про продовження терміну перебування... Обґрунтовані підстави для подальшого перебування іноземця чи особи без громадянства на території України |
| Загальна характеристика права власності в Україні Право власності в Україні регулюється Конституцією України, Законом України “Про власність”, від 7 жовтня 1991р., Цивільним кодексом... |
«Народ України є єдиним джерелом державної влади в Україні» В умовах реальної демократії усі громадяни рівні перед законом і мають однакові права та доступ до влади, а гарантією свободи є легітимні... |
| «Народ України є єдиним джерелом державної влади в Україні» В умовах реальної демократії усі громадяни рівні перед законом і мають однакові права та доступ до влади, а гарантією свободи є легітимні... |
За Законом України Конституції України, Цивільним кодексом України, Законами України "Про інформацію", "Про друковані засоби масової інформації (пресу)... |