|
|
Скачати 1.13 Mb.
|
|
1. Правочин, вчинений малолітнім за межами його дієздатності 2. Правочин, вчинений неповнолітнім без згоди батьків або піклувальника Брак життєвого досвіду, відповідних знань, інші особливості дитини підліткового віку зумовлюють потребу батьківського нагляду за її поведінкою взагалі та у сфері цивільних відносин - зокрема. Цей нагляд за дитиною, яка володіє неповною цивільною дієздатністю, підлягає у санкціонуванні батьками окремих договорів, які вона (дитина, неповнолітня особа) бажає укласти. Відповідно до частини 4 статті 32 ЦК, на вчинення неповнолітнім правочину має бути одержана згода одного з батьків, зокрема і того, з ким він не проживає. Цією нормою, з одного боку, утверджується рівність матері та батька дитини, які спільно не проживають. З другого боку, воля, самого підлітка та одного з батьків, тобто їхня «подвоєна» воля визнана такою, що подавляє, пригнічує, переважає заперечення або мовчання другого з батьків. Батьківська згода потрібна не лише на продаж, купівлю чи міну, а й на дарування. Стосовно перших трьох договорів батьківському контролю піддаватиметься не лише доцільність їх укладення, а й якість предмета, що набувається. Іноді подарунок може бути небезпечний для життя (наприклад, мотоцикл). Подарунок може бути засобом психологічного тиску не лише на підлітка, а й на батьків. Тому і цей вид договору має бути укладений під батьківським наглядом. Модель правочину, вчиненого підлітком без згоди батьків або піклувальника, така: 1) стороною правочину є підліток;
3. Правочин, вчинений особою, дієздатність якої обмежена 4. Правочин недієздатної особи 5. Правочин, вчинений дієздатною особою, яка не розуміла значення своїх дій або не могла керувати ними 6. Правочин, вчинений представником однієї сторони за зловмисною домовленістю з другою стороною 7. Правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування 8. Правочини, які порушують публічний порядок 9. Вчинення правочину через помилку 10. Вчинення правочину внаслідок обману 11. Вчинення правочину під впливом насильства 12. Правочин, вчинений внаслідок важкої обставини 13. Фіктивний правочин 14. Удаваний правочин 15. Правочин, вчинений з порушенням вимог закону про форму 10. + ст. 221, 222 цк Правочин, вчинений малолітнім за межами його дієздатності Як уже відзначалося, малолітній може вчиняти лише дрібні побутові правочини. Продаж пальта, велосипеда чи іншого майна, яке має значну вартість, не вважається дрібним побутовим правочином. Згідно зі статтею 221 ЦК, такий правочин вважається нікчемним, незалежно від того, знав чи не знав контрагент про вік дитини та обсяг її дієздатності, визначеної законом. Модель правочину, вчиненого малолітнім за межею своєї дієздатності, така: 1) однією із сторін є дитина, якій не виповнилося 14-ти років;
11. + ст. 224 цк Правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування Для охорони інтересів дітей, недієздатних осіб та тих, дієздатність яких обмежена, у статті 71 ЦК подається перелік угод, що можуть бути укладені опікуном, неповнолітнім (віком від 14 до 18 років), а також особою, дієздатність якої обмежена, лише за згодою органу опіки та піклування. У статті 78 Кодексу про шлюб та сім'ю УРСР була норма, за якою батьки управляли майном дітей як опікуни та піклувальники без спеціального на те повноваження, але з дотриманням відповідних правил про опіку та піклування. Неточність цієї норми полягала у тому, що не опікуни та піклувальники «підганялися» під батьківські стандарти поведінки, а навпаки, батьки мали діяти так, як опікуни та піклувальники. Попри таку неточність, ця норма була цінна тим, що встановлювала контроль з боку відповідного державного органу за діями батьків у процесі розпорядження майновими правами дитини. Отже, виходило, що на вчинення батьками певних угод щодо майна (майнових прав) малолітніх дітей потрібна була згода органу опіки та піклування. Згода цього органу була необхідна і тоді, коли неповнолітній (у віці від 15 до 18 років) сам розпоряджався певним своїм майном (майновими правами), за згодою батьків. За статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства», який не втратив чинності, згода органу опіки та піклування потрібна у разі укладення батьками або «особами, які їх заміняють», договорів, що підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмови від належних дитині майнових прав, обміну, розподілу або відчуження житла тощо. Відсутність відповідної норми у Сімейному кодексі та у Цивільному кодексі не є наслідком, як дехто вважає, принципової позиції: «закон цілеспрямовано наділив батьків повною самостійністю при управлінні майном дитини, надавши їм більше прав, ніж їх мають опікуни та піклувальники». Таке законодавче вирішення проблеми було б нерозумним, адже поряд із абсолютною більшістю батьків, які поважають права та інтереси дітей, є чимало охочих поживитися за їхній рахунок. Судовій практиці відомі численні факти, коли в результаті поведінки своїх же батьків діти опинялися на вулиці. Контроль за всіма батьками, у тому числі і за сумлінними, відповідальними, бо ж розпізнати справжні наміри надто важко, а то й неможливо, не слід сприймати як акт недовіри чи неповаги до них. До необхідності такого контролю треба ставитися спокійно. Інша справа, наскільки ефективним буде цей контроль з боку органів опіки та піклування, але це - уже другий бік справи. Законом України від 2 червня 2005 р. внесена зміна до частини 2 статті 32 ЦК, відповідно до якої дозвіл органу опіки та піклування є обов'язковим на вчинення підлітком правочину щодо транспортних засобів та нерухомого майна. Дозвіл органу опіки та піклування потрібен на вчинення батьками, усиновлювачами, а також на вчинення самими неповнолітніми таких правочинів: 1) відмова від майнового права, що належить дитині. Йдеться про відмову від права власності, від права на спадкування, права користування помешканням, права на відшкодування шкоди тощо. Специфічним проявом відмови від права користування житловим приміщенням є звільнення його батьками, опікунами разом з дітьми (підопічними) у зв'язку з переїздом в інше помешкання. Д. після чергової сварки з чоловіком Р. забрала двох дітей і переселилася до матері. Згодом суд задовольнив вимогу Р. і визнав Д. такою, що втратила право на житло, навіть не згадавши у рішенні про наявність дітей. Зустрічний позов Д. про визнання за нею цього права суд відхилив. Дія Д. (виїзд) була правочином, спрямованим на припинення лише свого права на житло. Для припинення права на житло двох малолітніх дітей потрібна згода органу опіки та піклування. Суди, на жаль, часто не звертають увагу на наявність дітей, права яких при переїзді із одного помешкання до іншого могли б вважатися порушеними. Така негативна практика триває;
Зі згоди районної державної адміністрації В. обміняла двокімнатну квартиру на однокімнатну. Обидві квартири належали до державного житлового фонду. Л., чоловік В. подав позов про визнання обміну недійсним, оскільки він як батько дітей не давав згоди на його проведення. Суд відмовив у позові у зв'язку з тим, що за зустрічною позовною вимогою В. суд визнав Л. таким, що втратив право на житло. Інтереси малолітньої дитини, що проживала із матір'ю В., не були взяті до уваги. Ця справа цікава з кількох аспектів. Та обставина, що чоловік втратив право на спірне житло, не виключала його права на звернення до суду як законного представника дитини. Суд, очевидно, виходив з того, що районна державна адміністрація, даючи від імені власника дозвіл на обмін, діяла одночасно і як орган опіки та піклування. Така позиція викликає заперечення. Даючи дозвіл на обмін від імені власника, районна державна адміністрація має пересвідчитися у дотриманні його інтересів. Даючи дозвіл на обмін як орган опіки та піклування, районна державна адміністрація має пересвідчитися у відповідності договору інтересам дитини. Чи можна ці два дозволи помістити в одному документі? Очевидно, що так. Однак про такий «сукупний» дозвіл державної адміністрації від імені власника житла і як органу опіки і піклування могла б іти мова, якби інтереси дитини були в його полі зору. На жаль, у цій справі ні в дозволі на обмін, ні у рішенні суду не було й згадки про дитину. Дозволу органу опіки та піклування на вчинення правочину мусить передувати детальне ознайомлення з обставинами, на підставі яких і мало б вирішитися питання про його відповідність інтересам підопічного. Вимога щодо дозволу органу опіки та піклування на укладення договору опікуном стосується не лише договорів щодо відчуження нерухомості, а й щодо її набуття. І це правильно. Предметом оцінювання з боку органу опіки та піклування має бути відповідність цього договору інтересам підопічного, якість предмета та його ціна; 4) договори щодо іншого цінного майна. До них можна б віднести договори щодо культурних цінностей, власником яких є дитина, договір про управління його майном. Через відсутність спеціального закону про органи опіки та піклування залишається, як уже відзначалося, достеменно невідомим, хто ж насправді є органом опіки та піклування. У містах те, що віднесено до компетенції органу опіки та піклування, перекладено фактично на Опікунські ради, які є лише громадським, дорадчим органом. Не маючи відповідних повноважень, вони все ж постановляють рішення, на підставі яких голови районних державних організацій видають розпорядження. Така практика є незаконною і мусить бути припинена (Див.: Вісник Верховного Суду України.- Щорічник, 1998 / За ред. В Ф Бойка.- К., 1998.-С. 24.). Модель правочину, вчиненого без дозволу органу опіки та піклування, така: 1) правочин стосується прав дитини, недієздатного та особи, дієздатність якої обмежена;
12. + ст. 223, 226 цк Правочин, вчинений особою, дієздатність якої обмежена Особа, дієздатність якої обмежена, може самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини. Інші правочини вона може вчиняти сама, але лише за згодою піклувальника. Особа, дієздатність якої обмежена, не може бути стороною засновницького договору, не має права скласти заповіт. Модель правочину, вчиненого особою, діздатність якої обмежена, така: 1) однією із сторін є особа, дієздатність якої обмежена;
Правочин недієздатної особи Фізична особа, яка визнана судом недієздатною, повністю затуляється юридичною постаттю опікуна, і закон не надає їй навіть права на найдрібніший правочин. При цьому не береться до уваги, що серед недієздатних є дебіли, які володіють мінімальним обсягом свідомості та волі. Вони, зокрема, приймають дарунки, усвідомлюючи значення дії дарувальника. Тому суперечність між законом та умовами реального життя у даній ситуації є очевидною. У стані ремісії ті, що визнані недієздатними через душевну хворобу, ведуть себе як психічно здорові, вони, хай лише на якийсь час, та все ж розуміють значення своїх дій і можуть керувати ними. Цивільний кодекс 1963 р. кожен правочин недієздатної особи вважав недійсним. Ставлення до таких правочинів у Цивільному кодексі України змінено. Поряд із збереженням загального правила про недійсність такого правочину опікунові надано право схвалити побутовий договір, що його уклав недієздатний. Адже було б неправильно трактувати недійсним договір, за яким недієздатний купив буханець хліба чи інші продукти харчування. Дещо іншим є ставлення до договорів, які потребують нотаріального посвідчення. Якщо, наприклад, недієздатний прийняв у дарунок будинок без згоди опікуна, то за позовом опікуна суд може узаконити цей договір, адже він не суперечить інтересам підопічного. Модель правочину, вчиненого недієздатною особою, така: 1) однією із сторін або навіть обома сторонами є недієздатні особи; 2) вина дієздатної сторони не має правового значення. 13. Правочин, укладений юридичною особою, яка не мала права його вчиняти, та правові наслідки такого правочину. Ст. 227 ЦК Правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Якщо юридична особа ввела другу сторону в оману щодо свого права на вчинення такого правочину, вона зобов'язана відшкодувати їй моральну шкоду, завдану таким правочином. 14. + ст. 228 цк Правочини, які порушують публічний порядок Стаття 49 ЦК 1963 р. визначала недійсність угод, укладених з метою, що завідомо суперечать інтересам держави і суспільства. Такими угодами, як було зазначено у ст. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 р. «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними», належало вважати ті, що «порушують основні принципи існуючого суспільного ладу», тобто ті, що спрямовані на використання всупереч закону чужої власності з корисливою метою; приховування від оподаткування доходів; використання майна на шкоду правам, свободам, гідності громадян, інтересам суспільства; на незаконне відчуження землі або незаконне користування нею; відчуження чи придбання всупереч встановленим правилам предметів, вилучених з обігу або обмежених в обігу (в ред. від 25 травня 1998 р.). Історія застосування статті 49 ЦК була складною і навіть драматичною. За її допомогою, зокрема, пригнічувалася приватна ініціатива. Показовою у цьому сенсі була така справа: на Далекому Сході кілька корейців уклали з колгоспом договір оренди землі, виростили на ній нечуваний для того регіону урожай цибулі. Дохід мали і вони, і колгосп. Та, оскільки оренда землі суперечила Конституції СРСР, суд визнав цей договір недійсним і все одержане сторонами стягнув у дохід держави. Такими, що суперечили інтересам держави і суспільства, суди визнавали іноді договори купівлі-продажу житлового будинку, якщо сторони, щоби сплатити меншу суму державного мита за його нотаріальне посвідчення, зазначали у ньому нижчу ціну, ніж домовилися насправді. За допомогою санкції статті 49 ЦК боролися із спробами придбати автомобіль за фіктивними документами, які засвідчували пільги на купівлю автомобіля, яких у покупця насправді не було. Під дію цієї статті підпадали авторські договори українських авторів з іноземними видавництвами, укладені без дозволу спеціальних органів СРСР. Після здобуття Україною незалежності стаття 49 ЦК використовувалася іноді як засіб боротьби з розпродажем за безцінь державного майна. В останні роки суди застосовували статтю 49 ЦК щодо договорів, спрямованих на приховування фізичними та юридичними особами доходів від оподаткування. Такі позови подавалися відповідними податковими державними адміністраціями (Див.: Рішення Верховного Суду України.- Щорічник. 2003 / За ред. В Т. Маляренка.- К., 2004.- С. 99-100.) При опрацюванні проекту Цивільного кодексу України питання про включення до проекту статті, аналогічній за змістом статті 49 ЦК 1963 р., було предметом дискусії. У чинному ЦК такими, що порушують публічний порядок, названі правочини, спрямовані: 1) на порушення конституційних прав та свобод людини і громадянина; 2)на знищення, пошкодження майна, незаконне заволодіння ним. Це дає підставу для висновку, що у статті 228 ЦК мова йде про договори, спрямовані на вчинення різноманітних протиправних дій (договір про поширення про кандидата напередодні виборів неправдивої інформації; договір про організацію терористичного акту; договір про знищення майна конкурента тощо). Порівняння статті 49 ЦК 1963 р. та статті 228 ЦК України дає підставу стверджувати, що суть антипублічного договору окреслена чітко, а сфера застосування статті 228 ЦК звужена. |
| КНИГА ПЕРША ЗАГАЛЬНI ПОЛОЖЕННЯ Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності,... |
N 435-IV, 16. 01. 2003, Кодекс України, Верховна Рада України Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності,... |
| Книга друга «Особисті немайнові права фі зичної особи» ПОСПОЛІТАК Володимир Володимирович (МІМ) ХАНИК-ПОСПОЛІТАК Роксолана Юріївна (НаУКМА) |
Характеристика цивільного законодавства України. Цивільне право є... Предметом цивільного права є майнові правовідносини, обумовлені товарно-грошовими формами та особисті немайнові правовідносини. Методом... |
| ВИРОБНИЧОГО КООПЕРАТИВУ З моменту реєстрації цього Статуту в порядку, передбаченому законодавством, кооператив набуває прав юридичної особи, має самостійний... |
ЗАЯВА приймаючої сторони фізичної особи про продовження терміну перебування... Обґрунтовані підстави для подальшого перебування іноземця чи особи без громадянства на території України |
| Загальна характеристика права власності в Україні Право власності в Україні регулюється Конституцією України, Законом України “Про власність”, від 7 жовтня 1991р., Цивільним кодексом... |
«Народ України є єдиним джерелом державної влади в Україні» В умовах реальної демократії усі громадяни рівні перед законом і мають однакові права та доступ до влади, а гарантією свободи є легітимні... |
| «Народ України є єдиним джерелом державної влади в Україні» В умовах реальної демократії усі громадяни рівні перед законом і мають однакові права та доступ до влади, а гарантією свободи є легітимні... |
За Законом України Конституції України, Цивільним кодексом України, Законами України "Про інформацію", "Про друковані засоби масової інформації (пресу)... |