|
|
Скачати 1.13 Mb.
|
|
Співвідношення позовної давності з іншими строками. Позовну давність слід відрізняти від присічних (преклюзивних) строків, гарантійних строків, строків набувальної давності, строків оперативного захисту цивільних прав і претензійних строків. Важливим є питання, чи є строк позовної давності присічним. (Цей строк деякі автори називають обмежувальним: Проблемні питання у застосуванні Цивільного і Господарського кодексів України / за ред. А.Г. Яреми, В. Г. Ротаня. — К. : Реферат, 2005. — С. 99—100). Розмежування цих строків актуально, перш за все, в силу наявності у них деяких спільних ознак (меж існування у часі та імперативного характеру строків) і відсутності в чинному законодавстві терміна «присічні строки». Основна відмінність між присічними строками та строками позовної давності в тому, що зі сплином присічного строку припиняється саме існування матеріального права, яке охороняється законом, на відміну від сплину строку позовної давності, наслідком чого є відсутність реальної можливості особи захистити своє право в судовому порядку. До присічних строків можна віднести, зокрема, всі строки у вексельному праві, строк пред'явлення вимоги до поручителя, строк прийняття спадщини. Зі спливом цих строків припиняється саме право. Важливим також є питання співвідношення строку набувальної давності та строку позовної давності. Інститут набувальної давності дозволяє вирішити питання щодо майна, на яке власник тривалий час не пред'являв прав та яке перебувало у відкритому володінні у особи, яка не має підтверджень свого права на це майно. За змістом ст. 344 ЦК особа набуває права власності на майно, якщо вона добросовісно заволоділа ним і відкрито та безперервно володіє нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном — протягом п'яти років. На відміну від строку позовної давності, набувальна давність одночасно виступає строком захисту добросовісного володільця та юридичним фактом, що підтверджує добросовісність володільця і дає підстави для виникнення права власності. При цьому необхідним є дотримання вимог відкритості та добросовісності з боку володільця. До правовідносин з набувальної давності застосовуються також положення щодо позовної давності, зокрема, у випадку, коли володіння буде визнано недобросовісним при зверненні власника з позовом (з моменту порушення права останнього). Крімг того, перебіг строку набувальної давності щодо речей, які знаходяться у особи, з володіння якої вони могли бути витребувані, починається не раніше спливу строку позовної давності за відповідними вимогами. Щодо незаконних володільців строк набувальної давності починає перебіг з моменту закінчення строку позовної давності (за одночасного виконання всіх умов давнісного володільця). Перебіг строку набувальної давності не може початися, поки не закінчився строк позовної давності за позовом про витребування майна з незаконного володіння особи, у якої воно знаходиться. Строк позовної давності «перериває» строк набувальної давності у разі недобросовісності володільця. Суть гарантійного строку полягає в тому, що при виявленні у товарах (роботах, послугах) відступів від умов договору про якість покупець (замовник) на свій вибір може вимагати від виготовлювача:
Конкретні гарантійні строки встановлюються у стандартах, технічних умовах, правилах про договори підряду на капітальне будівництво та інших підзаконних актах. Сторони можуть встановити гарантійні строки у договорі, якщо вони не визначені в нормативному порядку, а також встановити триваліші гарантійні строки, ніж це передбачено нормативно-технічною документацією. У ст. 16 ЦК визначені способи захисту цивільних прав та органи, що здійснюють примусовий захист прав громадян та юридичних осіб. Цивільне законодавство передбачає випадки, коли порушене суб'єктивне право може захищатися особистими односторонніми діями уповноваженої особи без звернення до компетентного юрисдикційного органу. Це має місце, зокрема, при застосуванні уповноваженою особою до правопорушника заходів (санкцій) оперативного характеру. З терміном "оперативність" асоціюється швидке, негайне реагування особи на порушення її права. Але сам оперативний захист здійснюється у певному порядку і в строки, встановлені законом або договором. Так, відповідно до ч.2 ст.997 ЦК, якщо страхувальник прострочив внесення страхового платежу і не сплатив його протягом 10 робочих днів після пред'явлення страховиком письмової вимоги про сплату страхового платежу, страховик може відмовитися від договору страхування, якщо інше не встановлено договором. Відмова сторони від договору в зазначених випадках і є засобом оперативного впливу на контрагента, здійснюваного у певні строки. Важливу роль у захисті прав та інтересів учасників цивільних правовідносин відіграють претензійні строки. Суть претензійного порядку вирішення цивільно-правового спору полягає у тому, що особа, право якої порушене, звертається з претензією до зобов'язаної особи про добровільне задоволення вимог уповноваженою: про визнання права, відновлення становища, яке існувало до порушення права, передачу речі, відшкодування збитків тощо. У відносинах, де сторонами виступають господарюючі суб'єкти (юридичні та фізичні особи), останні застосовують у випадках, передбачених ГПК, або за домовленістю між собою заходи досудового (претензійного) врегулювання господарських спорів. Зокрема, спори, що виникають з договору перевезення, договору про надання послуг зв'язку та договору, заснованому на державному замовленні, можуть бути передані на вирішення господарського суду за умови додержання сторонами встановленого для даної категорії спорів порядку їх досудового врегулювання. Для інших випадків попереднє пред'явлення претензій до господарюючого суб'єкта не є обов'язковим. Відповідно до ч. 1 ч.2 ст. 925 ЦК до пред'явлення перевізникові позову, що випливає з договору перевезення вантажу, пошти є можливим пред'явлення йому претензії у порядку, передбаченому законом, транспортними кодексами (статутами). Позов до перевізника може бути пред'явлений відправником вантажу або його одержувачем у разі повної або часткової відмови перевізника задовольнити претензію або неодержання від перевізника відповіді у місячний строк. 22. Об’єкти права інтелектуальної власності за чинним законодавством України. + Ст 420 ЦК Умовно ми виділяємо 4 групи об’єктів інтелектуальної власності, права на які підлягають захисту: 1 група – об’єкти авторських та суміжних прав (твори, виконання, відеограми, фонограми, передачі організацій мовлення); 2 група – об’єкти патентного права (винаходи, корисні моделі, промислові зразки); 3 група – засоби індивідуалізації товарів, робіт, послуг та їх виробників у цивільному обороті (комерційне найменування, торговельна марка, географічне зазначення); 4 група – нетрадиційні об’єкти (раціоналізаторські пропозиції, компонування інтегральної мікросхеми, сорти рослин і породи тварин, наукові відкриття, комерційна таємниця). Специфіка захисту напряму залежить від правового режиму об’єктів інтелектуальної власності. 23 . Під правовою охороною в Україні знаходяться марки: 1) зареєстровані в Україні; 2) ті, які мають міжнародну реєстрацію, якою охоплена і Україна; 3) марки, визнані добре відомими, як за національною процедурою, так і визнані іншими державами за встановленим там порядком; 4) марки, щодо яких застосовується право виставкового пріоритету. Працівникам прокуратури слід зважати на ці всі випадки. Адже здійснюючи нагляд за розслідуванням кримінальних справ органами МВС, що стосуються торговельних марок, потрібно попередити випадки неправильної кваліфікації дій як злочинних. Не буде порушення прав ІВ на торговельну марку, якщо її використовує попередній користувач. Цей факт теж підлягає з’ясуванню. Торговельні марки, що знаходяться під правовою охороною в Україні- зуПро охорону прав на знаки для товарів і послуг Правова охорона надається знаку, який не суперечить публічному порядку, принципам гуманності і моралі та на який не поширюються підстави для відмови в наданні правової охорони, встановлені цим Законом. 2. Об'єктом знака може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, у тому числі власні імена, літери, цифри, зображувальні елементи, кольори та комбінації кольорів, а також будь-яка комбінація таких позначень. 3. Право власності на знак засвідчується свідоцтвом. Строк дії свідоцтва становить 10 років від дати подання заявки до Установи і продовжується Установою за клопотанням власника свідоцтва щоразу на 10 років, за умови сплати збору в порядку, встановленому пунктом 2 статті 18 цього Закону. Порядок продовження строку дії свідоцтва встановлюється Установою. Дія свідоцтва припиняється достроково за умов, викладених у статті 18 цього Закону. 4. Обсяг правової охорони, що надається, визначається зображенням знака та переліком товарів і послуг, внесеними до Реєстру, і засвідчується свідоцтвом з наведеними у ньому копією внесеного до Реєстру зображення знака та переліком товарів і послуг. 5. Право на одержання свідоцтва у порядку, встановленому цим Законом, має будь-яка особа, об'єднання осіб або їх правонаступники. 6. Право на одержання свідоцтва має заявник, заявка якого має більш ранню дату подання до Установи або, якщо заявлено пріоритет, більш ранню дату пріоритету, за умови, що вказана заявка не вважається відкликаною, не відкликана або за нею Установою не прийнято рішення про відмову в реєстрації знака, можливості оскарження якого вичерпані. Стаття 6. Підстави для відмови в наданні правової охорони 1. Згідно з цим Законом не можуть одержати правову охорону позначення, які зображують або імітують: державні герби, прапори та інші державні символи (емблеми); офіційні назви держав; емблеми, скорочені або повні найменування міжнародних міжурядових організацій; офіційні контрольні, гарантійні та пробірні клейма, печатки; нагороди та інші відзнаки. Такі позначення можуть бути включені до знака як елементи, що не охороняються, якщо на це є згода відповідного компетентного органу або їх власників. Компетентним органом щодо назви держави є колегіальний орган, утворений Установою. 2. Згідно з цим Законом не можуть одержати правову охорону також позначення, які: звичайно не мають розрізняльної здатності та не набули такої внаслідок їх використання; складаються лише з позначень, що є загальновживаними як позначення товарів і послуг певного виду; складаються лише з позначень чи даних, що є описовими при використанні щодо зазначених у заявці товарів і послуг або у зв'язку з ними, зокрема вказують на вид, якість, склад, кількість, властивості, призначення, цінність товарів і послуг, місце і час виготовлення чи збуту товарів або надання послуг; є оманливими або такими, що можуть ввести в оману щодо товару, послуги або особи, яка виробляє товар або надає послугу; складаються лише з позначень, що є загальновживаними символами і термінами; відображають лише форму, що обумовлена природним станом товару чи необхідністю отримання технічного результату, або яка надає товарові істотної цінності. Позначення, вказані в абзацах другому, третьому, четвертому, шостому та сьомому цього пункту, можуть бути внесені до знака як елементи, що не охороняються, якщо вони не займають домінуючого положення в зображенні знака. 3. Не можуть бути зареєстровані як знаки позначення, які є тотожними або схожими настільки, що їх можна сплутати з: знаками, раніше зареєстрованими чи заявленими на реєстрацію в Україні на ім'я іншої особи для таких самих або споріднених з ними товарів і послуг; знаками інших осіб, якщо ці знаки охороняються без реєстрації на підставі міжнародних договорів, учасником яких є Україна, зокрема знаками, визнаними добре відомими відповідно до статті 6 bis Паризької конвенції про охорону промислової власності ( 995_123 ); фірмовими найменуваннями, що відомі в Україні і належать іншим особам, які одержали право на них до дати подання до Установи заявки щодо таких же або споріднених з ними товарів і послуг; кваліфікованими зазначеннями походження товарів (у тому числі спиртів та алкогольних напоїв), що охороняються відповідно до Закону України "Про охорону прав на зазначення походження товарів" ( 752-14 ). Такі позначення можуть бути лише елементами, що не охороняються, знаків осіб, які мають право користуватися вказаними зазначеннями; знаками відповідності (сертифікаційними знаками), зареєстрованими у встановленому порядку. 4. Не реєструються як знаки позначення, які відтворюють: промислові зразки, права на які належать в Україні іншим особам; назви відомих в Україні творів науки, літератури і мистецтва або цитати і персонажі з них, твори мистецтва та їх фрагменти без згоди власників авторського права або їх правонаступників; прізвища, імена, псевдоніми та похідні від них, портрети і факсиміле відомих в Україні осіб без їх згоди. 24,25. + ст. 492-500 цк Захист прав ІВ на торговельну марку. Захист прав ІВ на торговельну марку здійснюється на підставі ЦК, Паризької конвенції, Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків та Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» (зі змінами і доповненнями). Як і патентні закони, Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» також порушенням прав на торговельну марку визнає будь-яке посягання на ці права з боку інших осіб. Закон визначає, що будь-яке порушення спричиняє відповідальність згідно з чинним законодавством України. На вимогу власника свідоцтва таке порушення має бути припинене, а порушник зобов'язаний відшкодувати власнику свідоцтва заподіяні збитки. Практика свідчить, що з торговельними марками вступають у конкуренцію твори, промислові зразки, якщо вони беруть на себе не притаманні їм функції розрізнення товарів в обороті. Такі справи складні і підлягають судовому розгляду. Як правило, суд задовольняє позови на користь власників марок, якщо марка першою була зареєстрована, ніж появився конкуруючий об’єкт. Особливістю захисту прав на торговельну марку є обов'язок порушника усунути з товару, його упаковки незаконно використану марку або позначення, схоже з нею настільки, що їх можна сплутати. Власник свідоцтва має право також вимагати знищення виготовлених зображень марки або позначення, схожого з ним настільки, що їх можна сплутати. Зазначені особливості захисту прав на торговельну марку зумовлюються специфікою використання марки. Торговельна марка може використовуватися і під час демонстрації експонатів на виставках і ярмарках, що проводяться в Україні та в інших державах, в проспектах, рахунках, на бланках та іншій документації, пов'язаній із введенням зазначених товарів і послуг у цивільний оборот. Слід мати на увазі, що власник торговельної марки згідно Паризької конвенції має право на виставковий пріоритет, але виставка, на якій вперше демонструється незареєстрована торговельна марка, повинна бути за своїм статусом міжнародною. Відповідні роз’яснення з цього питання подані в інформаційних листах ВГСУ. Відомості про статус виставки в Україні може надати Рада з питань виставкової діяльності, що діє як дорадчий орган при Президенті України. Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» містить перелік спорів, що вирішуються у судовому порядку. Останні зміни до Закону свідчать про удосконалення правової охорони добре відомих марок і, зокрема, захисту прав на них. Так, якщо з добре відомою маркою конкурує в споріднених групах товарів зареєстрована за вітчизняною процедурою тотожна марка, спір буде вирішено на користь добре відомої марки. Зауважу, що тотожні марки допускаються до реєстрації та використання, якщо вони не пересікаються в однакових групах товарів та не вводять в оману споживача. 26. + ст. 438-441 цк Захист авторського права і суміжних прав ґрунтується на нормах Конституції України, Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів, Договору ВОІВ про авторське право, Всесвітньої конвенції про авторське право 1952 року, Угоди СНД про співробітництво в галузі охорони авторського права і суміжних прав, Міжнародної конвенції про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення від 26 жовтня 1961 року (Римська конвенція), Конвенції про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їх фонограм від 29 жовтня 1971 року (Женевська конвенція), Договору ВОІВ про виконання і фонограми від 20 грудня 1996 року, Угоди ТРІПС від 15 квітня 1994 року, чинного Цивільного кодексу України, Закону України «Про авторське право і суміжні права» та інших законодавчих і нормативних актах. У цілому в Україні створена цілісна система захисту авторського права і суміжних прав, яка не є бездоганною, але вона більш ефективна, ніж система захисту патентних прав. Як уже згадувалось, окрім загальних способів захисту авторських і суміжних прав, застосовуються спеціальні, передбачені ЦК та Законом «Про авторське право і суміжні права». Проблемою захисту авторських прав є відсутність чіткого і вичерпного переліку творів у законодавстві, що ставить у ряді випадків всякий захист під сумнів. За наявності спору про твір (чи є об’єкт твором) необхідно залучати експертизу. Аналогічно і у випадку з плагіатом. Проблемою захисту права інтелектуальної власності є і відсутність чітко визначеного суб’єкта і порядку захисту прав на твори, що становлять національне надбання, як наприклад, твори Т. Шевченка. У Польщі твори Адама Міцкевича знаходяться під правовою охороною держави і захист прав здійснює Міністерство культури. У законі відсутнє і визначення твору як правового поняття, що негативно для захисту прав на твір. Хоч і зрозуміло, що творів багато і вони різні, але має бути якесь спільне визначення за такими критеріями, які є загальними для всіх творів. У прокурорській практиці слід вирізняти інтерв’ю як твір, що знаходиться під правовою охороною, від суміжних об’єктів, які не є об’єктами інтелектуальної власності, а саме анкетування, соціологічне опитування, надання інформації посадовою особою, повідомлення про факт і ін. Акти прокурорського реагування не є творами, але наукові чи публіцистичні статті працівників органів прокуратури, що ґрунтуються на документах прокуратури, є творами. У них слід робити посилання на використані документи, і не потрібно присвоювати викладене, зокрема, у звітах прокуратур, та подавати під власним іменем як власний доробок. При захисті авторських і суміжних прав слід пам’ятати про випадки бездозвільного використання творів, що допускається законом. У разі порушення авторських чи суміжних прав можливий їх захист органами прокуратури, якщо це пов’язано із представницькою функцією прокуратури. Так, у 2010 році Генеральна прокуратура звернулася з касаційним поданням до ВГСУ на захист інтересів держави в особі Національної телевізійної компанії України. Справа стосується порушення авторських і суміжних прав на показ циклу передач КВН – 2008. НТКУ у справі є стороною-порушником, але компанії неправильно нараховано велику суму стягнення, адже на трансляцію частини програм вона мала дозвіл (Див. Додаток – Постанова ВГСУ від 22 червня 2010 року - касаційне подання Генерального прокурора). У цивілізованих державах організації колективного управління авторськими та суміжними правами виступають як суб’єкти захисту прав авторів і виконавців згідно наданих їм повноважень. В Україні ці організації припускаються і помилок, і зловживань у своїй діяльності. На жаль, відсутній окремий спеціальний закон, який би врегулював їхній статус. Нема і належного контролю за їх діяльністю. В останні роки автори і виконавці вступали у конфлікт з організаціями колективного управління, тому що останні не виплачували винагороду в належному обсязі, не звітували про її розміри, про виявлені порушення прав інтелектуальної власності. Дуже часто ці організації і не реагували на вчинені порушення авторських і суміжних прав. Навіть Українське агентство з авторських і суміжних прав як державна організація колективного управління правами інтелектуальної власності допускає зловживання зібраними коштами і не з усіма авторами і виконавцями справедливо розраховується. Прослідковується і конкуренція організацій колективного управління і політичний тиск та лобіювання інтересів певних посередників. За втручання міжнародної організації IFPI, яка представляє інтереси виробників фонограм США (03.11.2006 року був написаний лист IFPI Віце-прем’єр-міністру Д. Табачнику з вимогою відкликати ліцензію організації «Оберіг»), та Міжнародного альянсу інтелектуальної власності (IІPА), на вимогу органів влади було здійснене прокуратурою розслідування діяльності організації «Оберіг». У спеціальному Звіті 301 від 18.02.2010 року для Офісу Торгового представника США IІPА рекомендує залишити Україну у «чорному списку» в 2010 році. Від України вимагається запровадити кримінальне переслідування керівників «добре відомих шахрайських організацій колективного управління». Безумовно таке втручання у справи нашої держави з такими вказівками не може заслуговувати схвалення. Але це сигнал про загострення проблем діяльності ОКУ. Генеральна прокуратура, перевіряючи у 2008 році законність діяльності Держдепартаменту, у структурі якого працює УААСП, виявила нецільове використання значної суми коштів. Це один із фактів, який посіяв недовіру до спеціалізованого державного органу і засвідчив про необхідність реформування Держдепартаменту інтелектуальної власності. Найпоширенішими порушеннями суміжних прав залишаються виготовлення і продаж контрафактних дисків із записами виконань. І хоч, окрім цивільно-правової відповідальності, за такі порушення передбачено кримінальну та адміністративну відповідальність – результати не дуже втішні. Згадаймо розслідування Генеральною прокуратурою України у 2001 році кримінальної справи за висунутими США обвинуваченнями проти України у наповненні ринків США десятками тисяч виготовлених у піратський спосіб СД. Експертним шляхом (зроблено 5 технологічних експертиз) було встановлено, що потенційно Україна не могла виробити 70 млн.дисків на рік (США переоцінили наші можливості // Голос України. – 2002. - № 21) Важливою причиною таких порушень є бідність населення і стан економіки країни, низька культура і відсутність поваги до інтелектуальної праці та її оцінки. Безперечно потребує вдосконалення і законодавство стосовно суміжних прав, яке поки що їх регулює за аналогією з авторськими. Аналогії не достатньо, у законі має бути закладений чіткий механізм захисту суміжних прав. Той, хто використовує суміжні права у дозволених законом випадках без погодження з власником виключних прав, має знати скільки і куди саме платити кошти. Тому слід конкретизувати і відповідальність, її механізм на випадки невиконання обов’язків щодо оплати використання суміжних прав у бездозвільному порядку. |
| КНИГА ПЕРША ЗАГАЛЬНI ПОЛОЖЕННЯ Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності,... |
N 435-IV, 16. 01. 2003, Кодекс України, Верховна Рада України Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності,... |
| Книга друга «Особисті немайнові права фі зичної особи» ПОСПОЛІТАК Володимир Володимирович (МІМ) ХАНИК-ПОСПОЛІТАК Роксолана Юріївна (НаУКМА) |
Характеристика цивільного законодавства України. Цивільне право є... Предметом цивільного права є майнові правовідносини, обумовлені товарно-грошовими формами та особисті немайнові правовідносини. Методом... |
| ВИРОБНИЧОГО КООПЕРАТИВУ З моменту реєстрації цього Статуту в порядку, передбаченому законодавством, кооператив набуває прав юридичної особи, має самостійний... |
ЗАЯВА приймаючої сторони фізичної особи про продовження терміну перебування... Обґрунтовані підстави для подальшого перебування іноземця чи особи без громадянства на території України |
| Загальна характеристика права власності в Україні Право власності в Україні регулюється Конституцією України, Законом України “Про власність”, від 7 жовтня 1991р., Цивільним кодексом... |
«Народ України є єдиним джерелом державної влади в Україні» В умовах реальної демократії усі громадяни рівні перед законом і мають однакові права та доступ до влади, а гарантією свободи є легітимні... |
| «Народ України є єдиним джерелом державної влади в Україні» В умовах реальної демократії усі громадяни рівні перед законом і мають однакові права та доступ до влади, а гарантією свободи є легітимні... |
За Законом України Конституції України, Цивільним кодексом України, Законами України "Про інформацію", "Про друковані засоби масової інформації (пресу)... |